Переклад художнього тексту. 2

План

1. Вступ.
2. Визначення адекватності та загальні вимоги до художнього перекладу.
3. Приклад перекладу українських поетичних творінь та лірики українських письменників на англійську мову.
4. Стилістичні особливості перекладу художніх творів.
5. Додатки. Поетичні переклади.
6. Висновок.
7. Список використаної літератури.

1. Вступ

    Розвиток науки та техніки у теперішній час неможливо уявити без широкого обміну інформацією між людьми, що говорять різними мовами. Збільшується обсяг нової інформації, а разом з ним й потреба у перекладах для її обробки.

    Переклад є однією з важливих форм міжлітературних взаємин.Оскільки знання іноземних мов і в давні часи, і сьогодні не можна назвати масовим, перекладачі виступають посередниками між народами, які спілкуються в найрізноманітніших сферах життя. Як уже відомо, переклад—це відтворення оригіналу засобами іншої мови зі збереженням єдності змісту й форми. Ця єдність досягається цілісним відтворенням ідейного змісту оригіналу в характерній для нього стилістичній своєрідності на іншій мовній основі. Шлях до досягнення такої єдності не лежить через установлення формальних відповідників. Зіставлення засобів різних мов, навіть найбільш віддалених, можливе лише шляхом зіставлення функцій, які виконують різні мовні засоби. Звідси—точність перекладу полягає у функціональній, а не формальній відповідності оригіналу.

    Переклад посідає особливе місце в літературному процесі. Кожен вид літератури послуговується певним видом перекладу. Зокрема, художня література послуговується художнім перекладом. Художній переклад—один із найнаглядніших проявів міжлітературної (і значить, певним чином міжкультурної) взаємодії. Фактично, переклад є основною частиною національно-літературного процесу, оскільки виступає посередником між літературами, без нього неможливо було б говорити про міжлітературний процес у всій його повноті. Художній переклад—особливий вид перекладу, оскільки він є не точною передачою змісту, а «відображенням думок і почуттів автора прозового або поетичного першотвору за допомогою іншої мови, перевтіленням його образів у матеріал іншої мови» [1]. Художній переклад має справу не з комунікативною функцією мови, а з її естетичною функцією, оскільки слово виступає як «першоелемент» літератури. Це вимагає від перекладача особливої ретельності й ерудованості. У художньому творі відображаються не лише певні події, а й естетичні, філософські погляди його автора, які або становлять струнку систему, або – суміш уламків різних теорій [2]. Перекладач повинен мати якщо не грунтовні, то принаймні достатні для перекладу знання в області філософії, естетики, етнографії (оскільки в деяких творах змальовуються деталі побуту героїв), географії, ботаніки, мореплавства, астрономії, історії мистецтв та ін. «Ідейно-образна структура оригіналу може стати в перекладі мертвою схемою, якщо перекладач не уявляє собі того суспільного середовища, в якому виник твір, тих причин, які покликали його до життя, і тих обставин, завдяки яким він продовжує жити в інших середовищах і в інші часи» [3]. 

2. Визначення адекватності та загальні вимоги до художнього перекладу.

    Чи можливо точно і повно передати однією мовою думки, виражені засобами іншої мови? З цього питання в науковому середовищі традиційно склалися дві протилежні точки зору, які згадувалися в роботах                       А. В. Федорова, Л.С.Бархударова та інших вчених [4].

    1. «Текст не перекладається». За цією теорією повноцінний переклад з однієї мови на іншу взагалі неможливий внаслідок значної розбіжності виразних засобів різних мов; переклад є лише слабким і недосконалим відображенням оригіналу, що дає про нього дуже віддалене уявлення [5].  
    2. Інша точка зору, якої дотримується більшість дослідників, у тому числі й вищезгадані Л. С. Бархударов та А. В. Федоров, а також багато інших, що лягли в основу діяльності багатьох професійних перекладачів, полягає в тому, що будь-яка розвинена національна мова є цілком достатнім засобом спілкування для повноцінної передачі думок, висловлених на іншій мові. Практика перекладачів доводить, що будь-який твір може бути повноцінно (адекватно) перекладений на  іншу мову зі збереженням усіх стилістичних та інших особливостей, властивих даному авторові [4,5].

    Прийнято розрізняти три види письмового перекладу:

1. Буквальний переклад. Це механічний переклад слів іноземного тексту в тому порядку, в якому вони зустрічаються у тексті, без урахування їх синтаксичних і логічних зв'язків. Використовується в основному як база для подальшої перекладацької роботи.
2. Дослівний переклад. Дослівний переклад, при правильній передачі думки тексту, що перекладається, прагне до максимально близького відтворення синтаксичної конструкції і лексичного складу оригіналу. Незважаючи на те, що дослівний переклад часто порушує синтаксичні норми мови, він також може застосовуватися при першому, чорновому етапі роботи над текстом, тому що він допомагає зрозуміти структуру і важкі місця оригіналу. Потім, за наявності конструкцій, чужих мові перекладу, дослівний переклад має бути обов'язково оброблений і замінений літературним варіантом.
3. Літературний, або художній переклад. Цей вид перекладу передає думки оригіналу у формі правильної літературної мови перекладу і викликає найбільшу кількість розбіжностей у науковому середовищі—багато дослідників вважають, що найкращі переклади повинні виконуватися не стільки за допомогою лексичних і синтаксичних відповідностей, скільки творчими здобутками художніх співвідношень, по відношенню до яких мовні відповідності відіграють підлеглу роль.

    Лінгвістичний принцип перекладу перш за все передбачає відтворення формальної структури оригіналу. Однак проголошення лінгвістичного принципу основним може призвести до надмірного слідування у перекладі тексту оригіналу—до дослівного, в мовному відношенні точного, але в художньому відношенні слабкому перекладу, що було б саме по собіодним з різновидів формалізму, коли точно переводяться чужі мовні форми, відбувається стилізація за законами іноземної мови. У тих випадках,коли синтаксична структура перекладного тексту може бути і вперекладі виражена аналогічними засобами, дослівний переклад може розглядатися як остаточний варіант перекладу без подальшої літературної обробки. Однак збіг синтаксичних засобів у двох мовах зустрічається порівняно рідко; найчастіше при дослівному перекладі виникає те або інше порушення синтаксичних норм мови перекладу. У таких випадках ми стикаємося з відомим розривом між змістом і формою: думка автора ясна, але форма її вираження чужа мові перекладу.

    Дослівний точний переклад не завжди відтворює емоційний ефект оригіналу, отже, дослівна точність і художність виявляються в постійному протиріччі одна з одною. Безперечно, що переклад спирається на мовний матеріал, що поза перекладу слів і словосполучень художній переклад не може існувати, і сам процес перекладу теж повинен спиратися на знання законів обох мов і на розумінні закономірностей їх співвідношення. Дотримання мовних законів обов'язково як для оригіналу, так і для перекладу. Але художній переклад аж ніяк не є пошуком тільки мовних співвідношень.

    Деякі дослідники вважають,що художній переклад потрібно розглядати як різновид словотвірного мистецтва, тобто не з лінгвістичної, а з літературознавчої точки зору.

    Згідно з цією теорією, головною рушійною силою перекладача повинна бути ідея, навіяна оригіналом, яка змушує його шукати адекватні мовні засоби для відображення в словах думки, тобто художній переклад є адекватна відповідність оригіналу не в лінгвістичному, а в естетичному розумінні.

   Так, наприклад, у статті А. А. Смирнова «Майстерність літературного перекладу» [6], завданням адекватного художнього перекладу вважається передача сенсу змісту, емоційна виразність і словесно-структурне оформлення оригіналу. Адекватним, з точки зору А. А. Смирнова, ми повинні визнати: «Такий переклад, в якому передані всі наміри автора (як продумані ним, так і несвідомі), в розумінні певного ідейно-емоційного впливу на читача, з дотриманням, у міру можливості (шляхом підбору еквівалентів або вдалих субститутів) всіх застосованих автором ресурсів образності, колориту, ритму і так далі; останнє повинно розглядатися, проте, не як самоціль, а тільки як засіб для досягнення загального ефекту. Безсумнівно, що при цьому доводиться чимось жертвувати, вибираючи менш істотні моменти тексту».

    Звідси можна зробити висновок, що переклад, адекватний в художньому відношенні, може і не бути адекватним в мовному, в його окремих елементах. Тобто, в процесі перекладу сам мовний момент грає таку ж підлеглу роль, як і в процесі оригінальної творчості, і тому висувати його на перший план не можна. Мова тут розглядається перш за все як засіб для здійснення художнього завдання, тому специфічні мовні завдання, що виникають при перекладі, повинні вирішуватися разом зі специфічними питаннями перекладу цього жанру і носити підлеглий характер.

    Отже, щодо живої дійсності, відображеної в оригіналі, переклад є вторинним, умовним відображенням, але стосовно художньої дійсності оригіналу він первинний як відображенняостанньої, втілення її в художніх образах, тому його творчий характер не підлягає сумніву, і для створення художнього перекладу необхідний той же творчий метод, обов'язковий в процесі оригінальної творчості.

    Свого часу англійський теоретик перекладу Теодор Сейворі у книжці «Мистецтво перекладу» [7] виклав шість протиставлень—протилежних вимог до перекладу. Протягом кількох минулих десятиліть до них не раз зверталися і практики, і теоретики. Спробуємо проаналізувати ці протиставлення.

    Перша пара протилежних вимог звучить так:

-переклад має передавати  слова першотвору;

-переклад має передавати думки першотвору.

    Одразу здається, ніби ці дві вимоги не мають між собою нічого спільного. Але це не так. Ясно, якщо друга думка має у практиці перекладу якнайширше застосування. Але це зовсім не означає, що першу можна відкинути. Власні назви—це слова, які не  є носіями думки, вони є мовними етикетками, які не дають нам переплутати одне місто чи одну людину з іншим містом чи людиною.  Інший приклад—це так звані «ключові слова» у художніх творах, на які спирається вся конструкція тексту. Якщо перекладач не зрозумів їх ролі, оминув чи забув їх, текст зависає у повітрі. Ще один приклад стосується перекладу священних текстів. Слова, сказані Богом у Біблії, не підлягають переказові «своїми словами». У такому випадку перекладач повинен дбайливо перенести висловлювання Бога у свій текст.

    Друга пара має такий вигляд:

-переклад має читатися  як оригінал;

-переклад має читатися як  переклад.

    Якщо йдеться про природність звучання мови перекладу, про звернення перекладача до засобів, які походять з різних регістрів мови перекладу, про використання тих самих типів речень чи засобів милозвучності, які вживають автори, що пишуть мовою перекладу, то орієнтація на першу вимогу не  викликає сумнівів. Та коли перекладач, прагнучи полегшити читачеві знайомство з іноземним твором, починає надавати йому риси мови перекладу, наприклад «українізуючи» текст оригіналу, то це загрожує частковим переродженням перекладу в оригінал. У тексті твору, що переладається, є такі елементи (імена, прізвища, географічні назви, реалії іноземного побуту), які мають читатися як переклад, фіксуючи певну дистанцію між читачем переладу та іншомовним першотвором. Одна поезія Роберта Бернса в перекладі Миколи Лукаша  починається рядком : «Рвала  Дженні золотунці». Перекладач слушно переніс у свій текст імя дівчини,  і читач розуміє, що мова йдеться про Шотландію. Цього ефекту не було б досягнуто, якби менш досвідчений перекладач вніс лише одн зміну у текст: «Рвала Женя золотунці».

    Третя пара  протиставлень виглядає так:

-переклад має відтворювати стиль оригіналу;

-переклад має відтворювати стиль  перекладача.

    З приводу цих протиставлень можна сказати: бажано, щоб переклад вітворював стиль оригіналу, але так чи інакше крізь нього пробиватиметься й стиль перекладача, бо ніхто не може зректися своєї особистості. Саме тому дуже важливо, щоб перекладач добирав до своєї роботи твори, написані близьким йому стилем: у такому випадку не виникатиме конфлікт між стилем автора першотвору і стилем перекладача.

    Четверта пара протиставлень:

-переклад має читатися як  твір, сучасний оригіналові;

-переклад має читатися як  твір, сучасний перекладачеві.

    Відповідь на сформульовані вимоги може бути така: все залежить від епохи, коли було створено оригінал. Якщо на робочий стіл перекладача ліг англійський чи французький реалістичний роман 19 ст., він має право тактовно використовувати у своєму перекладі мову української         прози 19 ст. З іншого боку, перекладач, узявши за основу свого перекладу сучасну мову, повинен уникати анахронізмів—слів, що позначають реалії інших епох, відмінних від часів створення оригіналу: на практиці анахронізми ведуть до «осучаснення» дійсності, змальованої у першотворі.

    Наступна пара протиставлень:

• переклад може мати додатки і пропуски;
• переклад не повинен мати додатків і пропусків.

    Категорчино однозначної відповіді тут немає. Іноді необхідно використовувати додатки для позначення певних слів. Тобто можна вмонтувати коротке пояснення у текст перекладу, якщо це дозволяє характер тексту оригіналу.  Пропуски, у свою чергу, можуть приховувати перекладачеве нерозуміння тих чи інших місць у тексті першотвору. Інша причина пропусків—прагнення адаптувати текст, полегшити його сприймання читачеві.

    Останні два протиставлення:

- поезію слід перекладати прозою;

- поезію слід перекладати прозою у віршованій формі.

   Прозовий переклад поетичних творів має досить давню традицію. Це стосується насамперед великих епічних творів—поеми «Дон Жуан» Байрона, трагедії «Фауст» Гете, Шекспіра. Прихильники максимальної точності в перекладі обгрунтовують потребу відтворення поезію прозою тим, що ритміка поетичного твору, його рими, алітерації, асонанси дуже ускладнюють процес перекладу, отож неминуче доводиться жертвувати певними елементами змісту. Але при цьому забувають, що всі перелічені перешкоди є не зовнішніми орасами поетичного твору, а його органічним складниками. Зрештою, коли б автор поетичного оригіналу вважав риму чимось другорядним, то чому він сам не писав би свій твір прозою? Переклад віршів прозою слід кваліфікувати як акт грубого втручання перекладача у текст першотвору, внаслідок якого руйнується у перекладі єдність його змісту й форми.

    Треба урахувати ще й таку обставину. Відкидаючи художню форму поетичного твору, перекладач робить його «позачасовим». У 12-13 ст. старофранцузькі віршовані романи було побудовано на восьмискладових рядках із суміжними чоловічими римами. Сучасна французька поезія відмовилася від віршованого розміру і рими. І коли перекладач відкидає у своїй інтерпретації оригіналду і риму, і розмір, то він тим самим підганяє твори усіх епох під сучасну поетику, яка стає через це поетиою позачасовою. 

    Безперечно, поетичний твір треба перекладати віршами, і не просто віршами, а формально ідентичними віршами оригіналу. І тоді в перекладі, як і в оригіналі, розкриється змістовний аспект поетичної форми.

    Ще Максим Рильський з приводу поетичного перекладу писав: «Вважаю неможливим, як дехто цього вимагає, щоб автор поетичного перекладу, отже й сам поет, цілком забув про себе, цілком підкорився індивідуальності іншого поета. Це навіть, здається мені, небажано: таким способом можна стерти пилок з крилець того метелика, що зветься поезією» [8:240]. Художній твір повинен перекладатися «не від звуку до звуку, не від слова до слова, не від фрази до фрази, а від ланки ідейно-образної структури оригіналу до відповідної ланки перекладу» [9:260]. В поетичному перекладі чіткіше відображається ця перекладацька концепція. Поетичний твір – єдність ідей, образів, слів, звукопису, ритму, інтонації, композиції. Не можна змінити один компонент, щоб це не вплинуло на загальну структуру твору. Зміна одного компоненту обов'язково спричинює зміну усієї системи. Спроба відтворити у поетичному творі усі конструктивні елементи неодмінно призведе до втрати гармонії твору, отже необхідно визначити які елементи в даному творі є головними і відтворити їх з усією можливою точністю, не звертаючи, або звертаючи неістотно, увагу на інші. Свого часу В.Брюсов запропонував «теорію істотного елемента»   (назву запропонував Ю.Левін) [9]. Ця теорія якраз і зводилася до виокремлення найважливішого елемента (чи елементів) в поетичному творі і свідомим принесенням в жертву інших її елементів. Жертва у будь-якому випадку неминуча, а якщо вона буде осмисленою, тоді вона буде меншою. «Прекрасне рідко переходить з однієї мови в іншу, зовсім не втрачаючи своєї довершеності: що ж має робити перекладач? Знаходити у себе в уяві такі красоти, які могли б служити заміною, отже виробляти власне, як і краще» (В.Жуковський) [1].

    Мистецтво поетичного перекладу знаходитьc у владі двох суперечливих тенденцій: з одного боку перекладні вірші повинні справляти на читача безпосереднє емоційне враження, а з іншого вони повинні вносити в літературу щось нове, збагачувати читачів невідомими до того часу поетичними образами, ритмами, строфами. У першому випадку вони покликані пристосувати чуже мистецтво до сприйняття вітчизняного читача, у другому – розкрити перед читачем різноманітність мистецтва, показати йому красу відмінних національних форм,  історичних нашарувань, індивідуальних творчих систем. [10: 414.] Як зазначає В.Левик, переклад повинен звучати як оригінальні вірші і це один з елементів точності чи вірності. Але через призму приймаючої мови повинні чітко відчуватись національний дух та національна форма оригіналу, а також індивідуальний стиль поета. [11:376.] Він порівнює перекладача з талановитим актором. Яку б роль не грав актор, його завжди впізнають, і в той же час публіка захоплюватиметься тим, як вдало йому вдалося перевтілитися в образ. Залишаючись самим собою він повинен з кожною новою роллю пропонувати своїм глядачам щось нове, а подекуди й чуже для себе особисто. Так само й у творчості поета-перекладача: він повинен пропонувати своїм читачам з кожним новим перекладом нові образи, нові форми, нові стилі, але водночас в кожному перекладі повинен вгадуватися його особистий стиль.

3. Приклад перекладу українських поетичних творінь та лірики українських письменників на англійську мову.

    Ми вже знаємо про надзвичайно велику роль тропів у поетиці. Саме вони створюють художній ефект поетичних творінь. Вдалий переклад – такий переклад, в якому передане багатство змісту, сила і краса віршу, особливості стилю, збережена образність і ритміко-мелодична структура поетичного твору [12:94]. Так, при перекладі тропів англійською мовою автор намагається зберегти їх образність, а також форму. Конгруентними в двох мовах називаються структури з однаковим формальним вираженням семантико-синтаксичного зв’язку, тобто відбувається повний переклад. 
   Але це не завжди вдається перекладачу, перш за все через вплив національних особливостей (кожна нація, наприклад, має свій еталон краси), вимоги збереження розміру, рими віршів, навіть через довжину слів.  
   Отже, структури з деякими розбіжностями у формальному вираженні семантико-синтаксичного зв’язку називаються еквівалентними [13:98]. 
   Розбіжності можуть виражатися у зміні семантики компонентів (семантичне перетворення), у неспівпаданні граматичних форм (структурне перетворення), у неспівпаданні стилістичного статусу тропа (функціональне перетворення). А може бути й таке, що певний троп замінюється іншим через значне розходження культурних традицій, коли вихідний троп не існує у мові, на яку перекладають, і не відомий перекладацькій культурі (повне перетворення). 
   Більш детально ми прослідкуємо особливості перекладу такого тропу, як епітет, та збереження і втрату його поетичного потенціалу при перекладних трансформаціях. Чому епітет? Бо саме він є вихідним тропом. Первинність атрибута по відношенню до предиката дає підстави вважати епітет першотропом. Епітет є також системоутворюючим центром тропіки, тому що в нього можуть трансформуватись і зводитись до нього всі інші тропи [14:4]. 
   При перекладі епітетів з української мови англійською автор намагається зберегти семантику, структуру, функцію. Іншими словами, епітети, вжиті в оригінальному поетичному тексті, мають у більшості випадків конгруентні відповідники в англійській мові, тобто відбувається повний переклад тропу. З семантичної точки зору серед них знаходимо багато фольклорних (постійних) епітетів. Наведемо приклади:  

 1) Світлеє і трисвітлеє Сонечко наше... (автор невідомий (XII ст.) "Плач Ярославни") 
   O bright, thrice bright 
   Our … Sun. 
   2) Ой ти ж моя люба дівчинонька ( Фольклорна пісня ) 
   O my darling beauty / my fair woman 
   O my beloved/ constant sweetheart 
   3) Ой дівчино, серце моє... (Фольклорна пісня "Ой дівчино, шумить гай") 
   O my dear young maiden, my dear heart... 
   Метафоричні епітети конгруентні в двох мовах : 
   В спразі, у степу жагучім... (автор невідомий (XII ст.) "Плач Ярославни") 
   On the waterless lands, on the burning steppe 
   Чому кидаєш ти нині  
   Промені свої пекучі? ( автор невідомий (XII ст.) "Плач Ярославни") 
   Why do thou cast today 
   Your scorching raуs? 
   При перекладі англійською мовою граматична форма епітетів, ужитих в українських поетичних творах, змінюється, тобто відбуваються  
   Структурні перетворення епітетів: 
   1) Трисвітлеє … Сонечко (автор невідомий (XII ст.)"Плач Ярославни") 
   O,…, thrice bright…Sun 
   В оригінальному тексті – епітет, виражений складним прикметником, а при перекладі маємо епітет, виражений числівником й прикметником. 
   2) А ти, милий, чорнобривий... ("Маруся Чурай") 
   And you, my darling dark-browed beloved… 
   В оригіналі: епітет виражено складним прикметником, а при перекладі - конструкцією Adj. + N + ed, причому відбувається додавання ще одного прикметника ( милий - my darling beloved ). 
   3) Ой ти, дівчино чорнобрива... 
   O, you black-browed maiden...  
   4) Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися? 
   Як я бідна, тут горюю, прийди подивися. 
   Where are you deаr dark-browed beloved? 
   Where are you? – Respond? 
   Come and see how I, poor destitute, painfully grieve. 
   5) Ой у вишневому садочку... (фольклор) 
   O, in the sour cherry tree orchard... 
   Навіть у назві пісні відбуваються структурні перетворення: в оригіналі – прикметник, а в перекладі N + N та й додається прикметник "sour". 
   В наступних прикладах епітет, виражений прикметником, замінюється конструкцією: N+of+N : 
   6) Голубе сизий, козаченьку любий! ( фольклор ) 
   My dove of delight! 
   7) Пізній холодок... ( М.Драй-Хмара "Шехерезада") 
   the freshness of the night... 
   При перекладі деякі епітети дещо змінюють значення, тобто відбуваються 
   Семантичні перетворення епітетів: 
   1) Сонечко наше краснеє...(автор невідомий, кінець 17 століття) 
   Our dearest splendid Sun.. 
   2) О розкошная Венера...(автор невідомий, кінець 17 століття) 
   O Voluptuous Venus... 
   3) І в темній пущі би мене знайшла...( автор невідомий, перша половина 18 століття "Мізерія на сем світі") 
   And would find me in the dark pathless forеst…  

 Отже, при перекладі  поетичних творів у більшості  випадків епітети зберігають  семантику, структуру, стилістичну функцію, тобто вони мають конгруентні відповідники в англійській мові. Хоча є невелика кількість прикладів, при перекладі яких відбуваються структурні, семантичні, функціональні перетворення, а також і повне перетворення, тобто відбувається заміна іншим тропом. На що є свої причини, серед яких: національно-культурні особливості, вимоги збереження розміру, рими поетичних творів та ін.   

 Можемо зробити висновки, що у більшості випадків художньо-естетична  функція, поетичний потенціал тропів оригінальних творів передані при перекладі англійською мовою адекватно.  

 Отже, у процесі перекладу  поетичних творів, перекладач намагався вірно передати не тільки зміст оригіналу (в основному настрій закоханості, піднесення, а інколи й туги, печалі через нерозділене кохання, розлуку та ін.), але й образність, форму тропів, максимально наблизитися до розміру, рими вірша. Перекладач робить поетичний твір таким же музичним і багатозвучним, як оригінал.

4. Стилістичні особливості перекладу художніх творів.

    Надзвичайна зацікавленість процесом перекладу й особлива актуальність перекладознавства в контексті гуманітарних наук зумовлена цілою низкою причин. Передусім величезним розмахом перекладацької діяльності у всьому світі, інтенсивним розширенням міжмовних, міжлітературних і міжнародних зв’язків. Той факт, що українська та англійська мови перебувають у відносно тривалому й плідному культурно-історичному контакті, є передумовою для порівняльних досліджень [15].

    Як відомо, англійська і українська мови належать не тільки до різних гілок індоєвропейської родини мов (перша — до германської, друга - до слов'янської), а й до різних структурних типів мов: перша — переважно аналітична мова, де граматичні відношення у реченні передаються вільними граматичними морфемами, а друга — флективна мова, де граматичні значення й відношення передаються за допомогою зв'язаних граматичних морфем — флексій. Саме розбіжності в будові мов, у наборі їхніх граматичних категорій, форм та конструкцій і становлять труднощів при перекладі.

    Практична діяльність перекладача пов’язана з проблемами, які можна назвати власне стилістичними. Йдеться про ті випадки, коли свідомо  використовуються виражальні засоби, щоб зробити текст образним і яскравим, домогтися значного емоційного впливу на читача. Цієї мети можна досягти, вживаючи лексичні образні засоби і стилістичні прийоми, а також шляхом особливого поєднання фраз чи речень.

    З лінгвістичної точки зору мовленнєві жанри мають багато спільних ознак у різних мовах, бо в основі їх виділення лежать однакові критерії. А перекладач повинен добре знати особливості жанрів мовлення в англійській і українській мовах і бути ознайомленим із принципами передачі цих особливостей під час перекладу.

     Емоційністю, експресивністю, естетичною вмотивованістю мовних засобів, образністю характеризуються всі жанрові різновиди художньої літератури – епос, лірика, драма.

    Специфіка художнього мовлення полягає в тому, що в мові художньої літератури використовуються елементи всіх стилів. Усі засоби взаємодіють для вираження естетичного змісту твору через систему художніх образів.

    Для багатьох контекстів існує достатня кількість нейтральних та емоційних слів, що дає можливість автору точно висловити всі відтінки і розставити акценти. Одна людина може бути описана як «друг» (friend) або як «товариш» (comrade), «колега» (colleague), «приятель» (chum), «наперсник» (confidant). Людина залишається тією ж самою, а враження читачів змінюється залежно від слова, яким скористався автор. Цей приклад підтверджує те, що головна мета використання письменником емоційних слів полягає в тому, щоб дати вже готову інтерпретацію і, таким чином позбавити читачів можливості робити самостійні висновки. Деякі читачі навіть не зрозуміють, що мала місце маніпуляція; інші розгадають намір автора і почнуть внутрішнє опиратися не тільки особливостям емоційного стилю, а й всім твердженням; треті ж побачать в цьому тільки забавну інтелектуальну гру. Таке твердження як «Вона все ще закохана» є не емоційним, а нейтральним, фактичним, денотативним. А коли кохання висловлюють таким чином: She is in love, the naive, besotted fool. (Вона закохана, наївна, одурманена дурепа.), тоді можна впевнено казати, що слова «naіve», «besotted fool» – вживались для того, щоб пробудити емоції.

    На лексичному рівні стиль художньої літератури широко послуговується словами з переносним значенням, що стають основою тропів, емоційно забарвленими словами, фразеологічними одиницями, фольклорними джерелами, прислів'ями і приказками.

    Естетичні функції здатні виконувати в художньому тексті фонетичні, словотвірні, морфологічні й синтаксичні засоби мови. Звукопис у поезії новотвори і суфікси емоційної оцінки, проекція граматичних категорій на семантику тексту, введення звертань, обірваних речень, слів-речень - усе це створює не лише естетичний смисл, але й чималі труднощі під час перекладу.

5. Висновок.

    Виконуючи літературний (художній) переклад з іноземної мови, професійний лінгвіст практично створює новий текст. Адже зміст залежить від значення кожного слова, яке потрібно не просто знати, а відчувати. Саме тому найскладнішим вважається художній переклад.

    Фахівець, який спеціалізується в галузі художнього перекладу повинен бути не просто гарним перекладачем, а в деякому сенсі навіть письменником. Українському читачеві доступні геніальні зразки зарубіжної літератури завдяки працям українських перекладачів. Твір практично створюється заново, а не перекладається.

    Художній переклад відрізняється від технічного тим, що не тільки передає точний зміст. Спеціаліст з художнього перекладу, поза всяким сумнівом, має бути близько знайом з культурою та менталітетом носіїв мови. Інакше читач не зрозуміє не тільки авторський задум, а й настрій книги, світогляд, стиль і особливості мови автора, тобто все, що є важливим при читанні художньої зарубіжної літератури.

    Тому, читаючи високоякісний переклад, ми отримуємо задоволення, не замислюючись, що автор писав текст іншою мовою. Важливо і те, що читацьке сприйняття багато в чому залежить від підтексту, національної культури та інших факторів,але професіонал завжди все це враховує. Більш того, перш ніж почати літературний переклад, перекладач присвячує чимало часу осмисленню неадаптованого текста. Потім застосовуються професійні письменницькі навики: вміння грамотно та цікаво писати українською, фантазія, життєвий досвід, мистецтво інтерпретації.

    Крім художньої прози та поезії, фахівці з художнього перекладу працюють також з іншими текстами. Це можуть бути науково-популярні статті та книги, епістолярні твори (листування, спогади діячів мистецтва, культури, політики та ін.), публіцистика (критика, літературознавство і т. п.), реклама, відео- та аудіо- матеріали.

    Перекладач-письменник повинен не тільки блискуче володіти мовою оригиналу, але і добре знати фразеологію, вміти користуватись ідіомами, засобами художньої виразності, відчувати гру слів.

    Підводячи підсумок і з огляду на все вищесказане, справді адекватним ми вважаємо переклад, який вичерпно передає задум автора у цілому, всі смислові відтінки оригіналу і забезпечує повноцінну і стилістичну відповідність. Такий переклад може бути створений шляхом творчого застосування реалістичного методу відображення художньої дійсності оригіналу, має відбуватися не простий підбір відповідників, а підбір найкращих мовних засобів для відтворення художніх елементів оригіналу.

На закінчення ми можемо привести основні вимоги, яким повинен задовольняти адекватний художній переклад, спираючись на роботи А. В. Федорова та інших вчених: