Первинні та стаціонарні засоби пожежогасіння

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………… 2

1. Первинні засоби  пожежогасіння на об’єктах……………………………………3

2. Стаціонарні  засоби для протипожежного захисту  об’єктів. ……………….   13

2.2. Застосування стаціонарних установок  водяного гасіння       пожеж……………………………………………………………………………..   14

Висновок………………………………………………………………………….   16

Література…………………………………………………………………………  17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Первинні засоби пожежогасіння  призначені для гасіння пожеж  у початковій стадії їх розвитку силами персоналу підприємства до прибуття штатних підрозділів пожежної охорони, а також – ліквідації невеликих осередків пожеж. Вони є у всіх виробничих приміщеннях, цехах, складах, лабораторіях, майстернях і передаються під охоронну відповідальність безпосередньо керівникам цих об’єктів або іншим посадовим особам з числа інженерно-технічних працівників.

Наявність засобів пожежогасіння  підвищує рівень пожежної безпеки об’єктів, і, тим самим, у разі виникнення вогню, зменшує матеріальні збитки та людські  жертви.

Будівлі, споруди, приміщення, технологічні установки повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння: вогнегасниками, ящиками з піском, бочками з водою, покривалами з негорючого теплоізоляційного полотна, грубововняної тканини, повсті, пожежними відрами, совковими лопатами, пожежним інструментом (гаками, ломами, сокирами тощо), які використовуються для локалізації і ліквідації пожеж у їх початковій стадії розвитку.

Ця вимога стосується також будівель, споруд та приміщень, обладнаних будь-якими  типами установок пожежогасіння, пожежної сигналізації або внутрішніми пожежними кранами.

Вперше збудовані, після реконструкції, розширення, капітального ремонту об’єкти (будівлі, споруди, приміщення, технологічні установки) повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння (згідно з нормами належності) до початку їх експлуатації.

1. Первинні засоби пожежогасіння на об’єктах

Первинні засоби пожежогасіння слугують для гасіння пожеж в початковій стадії їх розвитку до прибуття пожежних підрозділів . До них відносяться ручні і пересувні вогнегасники, гідропульти, відра, бочки з водою, внутрішньо пожежні

крани, лопати, ящики з  піском, азбестові полотна, войлочні мати, кошми, ломи, пили, багри, вила(рис . 3 . 64) .

Усі будівлі та приміщення закладів, установ і організацій  повинні забезпечуватись первинними засобами пожежогасіння: вогнегасниками, пожежним інвентарем (пожежними щитами та стендами, пожежними відрами, діжками з водою, ящиками з піском тощо), пожежним знаряддям (пожежними ломами, баграми, сокирами тощо) та засобами зв'язку

Первинні засоби пожежогасіння  розміщують на спеціальних щитах . Щити встановлюють з таким розрахунком, щоб до найдальшої будівлі було не більше 100 м, а від сховищ з вогненебезпечними  матеріалами - не більше 50 м, або з  розрахунку - один щит на 5000 м2 .

Засоби пожежогасіння  фарбують у сигнальний червоний колір, а надписи на них та на щитах  роблять контрастними білим кольором

Норми належності первинних засобів  пожежогасіння для конкретних об’єктів повинні встановлюватися нормами технологічного проектування та галузевими правилами пожежної безпеки з урахуванням рекомендацій, викладених вище.

Для розміщення первинних засобів  пожежогасіння у виробничих, складських, допоміжних приміщеннях, будівлях, спорудах, а також на території підприємств, як правило, слід встановлюватися спеціальні пожежні щити (стенди).

На пожежних щитах (стендах) повинні  розміщуватися ті первинні засоби гасіння  пожежі, які можуть застосовуватися  в даному приміщенні, споруді, установці..

Пожежний інструмент фарбується у  чорний колір. На пожежних щитах (стендах) необхідно вказувати їх порядкові номери та номер телефону для виклику пожежної охорони. Порядковий номер пожежного щита вказують після літерного індексу «ПШ».

Немеханізований пожежний ручний інструмент, розміщуваний на об’єкті у складі комплектації пожежних щитів (стендів), підлягає періодичному обслуговуванню, яке включає такі операції:

  • очищення від пилу, бруду та слідів корозії;
  • відновлення пофарбування з урахуванням вимог стандартів;
  • випрямлення ломів та суцільнометалевих гаків для виключення залишкових деформацій після використання;
  • відновлення потрібних кутів загострювання інструмента з дотриманням вимог стандартів.

Пожежні щити (стенди), інвентар, інструмент, вогнегасники в місцях установлення не повинні створювати перешкоди під час евакуації.

Місця розміщення первинних  засобів пожежогасіння зазначаються у планах евакуації. На стендах або  пожежних щитах рекомендується компактно  розміщувати вогнегасники, пісок, лопати, ломи, покривала вогнетривкі, списки добровільних пожежних дружин, інструкцію з правил пожежної безпеки, написи з телефонами пожежної охорони і прізвища посадових осіб, відповідальних за пожежну безпеку . Стенди або пожежні щити слід установлювати в приміщеннях на видних і легкодоступних місцях, якомога ближче до виходу із приміщення

Вогнегасники необхідно  встановлювати таким чином, щоб  можна було визначити тип вогнегасника, прочитати на його корпусі інструкцію з користування, а також зручно було його зняти Повсякденний контроль за зберіганням, вмістом і постійною готовністю до дії первинних засобів пожежогасіння здійснюється особами, які призначені наказом керівника закладів, установ і організацій.

На промислових підприємствах  застосовуються в основному пінні, рідинні, вуглекислотні, вуглекислотно-брометилові, аерозольні та порошкові вогнегасники.

При правильній експлуатації, належному технічному обслуговуванні та кваліфікованому застосуванні вогнегасники є ефективним первинним засобом гасіння пожеж. Вогнегасники застосовують для ліквідації пожеж на початковій стадії їх розвитку.

Переносні вогнегасники повинні розміщуватися  шляхом:

  • навішування на вертикальні конструкції на висоті не більше 1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані від дверей, достатній для її повного відчинення;
  • встановлювання в пожежні шафи поруч з пожежними кранами, у спеціальні тумби або на пожежні щити (стенди).

Навішування вогнегасників на кронштейни, розміщення їх у тумбах або пожежних шафах мають забезпечувати можливість прочитування маркувальних написів  на корпусі.

Експлуатація та технічне обслуговування вогнегасників повинні здійснюватися  відповідно до паспортів заводів-виготовлювачів, а також затвердженими у встановленому  порядку регламентами технічного обслуговування.

Вогнегасники, допущені до введення в експлуатацію, повинні мати:

  • облікові (інвентарні) номери за прийнятою на об’єкті системою нумерації;
  • пломби на пристроях ручного пуску;
  • бирки та маркувальні написи на корпусі, червоне сигнальне пофарбування згідно з державними стандартами.

Зарядження й перезарядження вогнегасників усіх типів повинні виконуватися відповідно до інструкції з експлуатації. Газові та закачні вогнегасники, в яких маса вогнегасного заряду або тиск середовища менше або більше номінальних значень на 5% (за температури 20±2oС), підлягають дозарядженню (перезарядженню).

Вогнегасники, встановлені за межами приміщень або в неопалюваних приміщеннях та не призначені для  експлуатації за мінусових температур, повинні зніматися на холодний період. У таких випадках на пожежних щитах  та стендах має вміщуватися інформація про місце розташування найближчого вогнегасника.

Відповідальність за своєчасне  і повне оснащення об’єктів вогнегасниками та іншими засобами пожежогасіння, забезпечення їх технічного обслуговування, навчання працівників правил користування вогнегасниками несуть власники цих об’єктів (або орендарі згідно з договором оренди).

Успішне гасіння пожежі пов’язане  з правильним вибором типу й виду вогнегасника.

Вогнегасники класифікують за видом вогнегасної речовини на вуглекислотні, галоідовуглеводневі і порошкові

Вуглекислотні вогнегасники . Застосовують ручні вогнегасники ВУ-2 (рис . 3 . 65), ВУ-5, ВУ-8 і в транспортному виконанні ВУ-25 і ВУ-80 . Вогнегасники наповнюються стиснутим газом (диоксид вуглецю не більше 0,75 кг/л) до робочого тиску 60 кгс/см2 . Усі вуглекислотні вогнегасники приводяться до дії при вертикальному положенні балона і застосовуються для гасіння різноманітних речовин і матеріалів (виключення складають лужні метали та інші речовини, які горять без доступу повітря), електроустановок під напругою до 380 В, транспортних засобів і т п

Вуглекислотні-брометилові  вогнегасники (рис . 3 . 66) ВУБ-3А і ВУБ-7А є стальними тонкостінними балонами із сифонними трубками всередині і пусковими головками важільного типу з розпилювачами . Ємність балонів ВУБ-3А - 3,2 л, ВУБ-7А - 7,4 л . Вогнегасники заряджають сполукою "4 НД", що складається 97% брометилу і 3% вуглекислого газу . Для викиду заряду у вогнегасник закачують повітря під тиском 8,6 кгс/мм2 . Час дії вогнегасників 20-30 с при довжині струменя 3-4 м .

Порошкові вогнегасники (рис . 3 . 67) бувають ручні, транспортні і установки порошкового гасіння За будовою такий вогнегасник складається з циліндричної посудини, в якій міститься порошок, балончика з вуглекислим газом під тиском Час дії вогнегасника 20 с при довжині порошкового струменя 5 м.

        

     Класифікація пожеж дає змогу обрати необхідний вогнегасник, тому що в кожен клас об’єднано пожежі, пов’язані з горінням речовин, що мають подібні характеристики. Для успішної боротьби з пожежами та з метою запобігання використанню непризначеного або неефективного для гасіння даного класу пожежі вогнегасника необхідне знання цих класів, тому що їх символи вказано на корпусах вогнегасників.

Вогнегасні речовини (ВР) – це речовини, що мають фізикохімічні властивості, які дають змогу створити умови для припинення горіння.

Нині широко використовуються такі вогнегасні речовини: вода, вода з домішками, піна (хімічна або хамічно-механічна), вогнегасні порошки, вуглекислий газ, галогеновані вуглеводні.

Вода – рідина за температури  від 0 до 100оС. Способи подання – компактний або розпилений струмінь.

Вода з домішками. З метою  покращення якості та підвищення ефективності гасіння у воду додають різноманітні речовини. Для зниження поверхневого натягу вживають поверхневоактивні речовини (піноутворювачі, сульфаноли та ін.).

Піна – дисперсна система, що складається з комірок – міхурців газу, розділених плівками рідини. За способом видобутку піни розподіляються на хімічні  та повітряно-механічні. Хімічна піна утворюється в результаті хімічної реакції між лужною та кислотною частинами заряду. Повітряно-механічна піна утворюється в результаті механічного розпилення розчину піноутворювача та його змішування з повітрям у піногенераторах.

Вогнегасні порошки – дрібноподріблені мінеральні солі з різноманітними домішками. Вони розподіляються на порошки загального та спеціального призначення. Вогнегасні порошки загального призначення застосовуються для гасіння пожеж класів А, В, С та електрообладнання під напругою (за винятком ПСБ-3, який не призначений для гасіння пожежі класу А). Вогнегасні порошки спеціального призначення використовуються для гасіння пожеж горючих металів.

Вуглекислий газ – безкольоровий  газ без запаху й смаку при 0oС та 760 мм. рт. ст. температура замерзання мінус 56,6oС. Критична температура мінус 31oС.

Галогеновані вуглеводні – речовини, основними компонентами яких є бромистий етил, бромистий метил, дібромтетрафторетан та ін. Вони складаються з атомів вуглецю, водню та галоїдів фтору, хлору, брому, йоду. У практиці пожежогасіння використовуються головним чином бромфторхлорпохідні метану й етану, котрі мають промислові назви «фреони» або «хладони» .

Для визначення видів та кількості  первинних засобів пожежогасіння слід враховувати фізико-хімічні та пожежонебезпечні властивості горючих речовин, їх взаємодію з вогнегасними речовинами, а також розміри площ виробничих приміщень, відкритих майданчиків та установок.

Необхідну кількість первинних  засобів пожежогасіння визначають окремо для кожного поверху та приміщення, а також для етажерок відкритих установок. Якщо в одному приміщенні розміщені декілька різних за пожежною небезпекою виробництв, не відділених одне від одного протипожежними стінами, усі ці приміщення забезпечують вогнегасниками, пожежним інвентарем та іншими видами засобів пожежогасіння за нормами найбільш небезпечного виробництва.

Покривала повинні мати розмір не менш як 1´1 м. Вони призначені для гасіння невеликих осередків пожеж у разі займання речовин, горіння яких не може відбуватися без доступу повітря. У місцях застосування та зберігання ЛЗР та ГР розміри покривал можуть бути збільшені до: 2´1,5 м, 2´2 м.

Бочки з водою встановлюються у  виробничих, складських та інших приміщеннях, спорудах у разі відсутності внутрішнього протипожежного водогону та за наявності горючих матеріалів, а також на території об’єктів, у садибах індивідуальних жилих будинків, дачних будиночків тощо. Їх кількість у приміщеннях визначається з розрахунку установки однієї бочки на 250–300 м2 захищуваної площі.

Бочки для зберігання води з метою  пожежогасіння відповідно до ГОСТ 12.4.009-83 повинні мати місткість не менше 0,2 м3  і бути укомплектовані пожежним відром місткістю не менше 0,008 м3.

Пожежні щити (стенди) встановлюються на території об’єкта з розрахунку один щит (стенд) на площу 5000 м2.

До комплекту засобів пожежогасіння, які розміщаються на ньому, слід включати: вогнегасники – 3 шт., ящик з піском – 1 шт., покривало з негорючого теплоізоляційного  матеріалу або повсті розміром 2х2 м – 1 шт., гаки – 3 шт., лопати – 2 шт., ломи – 2 шт., сокири – 2 шт.

Ящики для піску повинні мати місткість 0,5, 1,0 або 3,0 м3 та бути укомплектованими совковою лопатою.

Вмістилища для піску, що є елементом  конструкції пожежного стенду, повинні  бути місткістю не менше 0,1 м3 . Конструкція ящика (вмістилища) повинна забезпечувати зручність діставання піску та виключати попадання опадів.

Склади лісу, тари та волокнистих  матеріалів слід забезпечувати збільшеною кількістю пожежних щитів з набором  первинних засобів пожежогасіння, виходячи з місцевих умов.

Будівлі та споруди, які зводяться  та реконструюються, мають бути забезпечені  первинними засобами пожежогасіння  з розрахунку:

  • на 200 м2 площі підлоги – один вогнегасник (якщо площа поверху менша 200 м2 – два вогнегасники на поверх), бочка  
    з водою, ящик з піском;
  • на кожні 20 м довжини риштування (на поверхах) – один вогнегасник (але не менше двох на поверсі), а на кожні 100 м довжини риштування – бочка з водою;
  • на 200 м2 площі покриття з горючим утеплювачем або горючими покрівлями – один вогнегасник, бочка з водою, ящик з піском;
  • на кожну люльку агрегата для будівництва градирень – по два вогнегасники;
  • у місці встановлення теплогенераторів, калориферів – два вогнегасники та ящик з піском на кожний агрегат [23, с.378].

У вищезазначених місцях слід застосовувати  вогнегасники пінні чи водяні місткістю 10 л або порошкові місткістю  не менше 5 л.

На території будівництва в  місцях розташування тимчасових будівель, складів, майстерень встановлюються пожежні щити (стенди)  
та бочки з водою.

Вибір типу та визначення потрібної  кількості вогнегасників здійснюється згідно з нормами залежно від  їх вогнегасної спроможності, граничної  площі, класу пожежі горючих речовин  та матеріалів у захищуваному приміщенні або на об’єкті, що потребує захисту (стандарт ISO N 3941-77):

  1. клас А – пожежі твердих речовин, переважно органічного походження, горіння яких супроводжується тлінням (деревина, текстиль, папір);
  2. клас В – пожежі горючих рідин або твердих речовин, які розтоплюються;
  3. клас С – пожежі газів;
  4. клас Д – пожежі металів та їх сплавів;
  5. клас (Е) – пожежі, пов’язані з горінням електроустановок.

Крім перерахованих параметрів, береться до уваги також категорія  приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою.

Вибір типу вогнегасника (пересувний чи переносний) обумовлений розмірами можливих осередків пожеж; у разі збільшених їх розмірів рекомендується використовувати пересувні вогнегасники.

Для гасіння великих площ горіння, коли застосування ручних та пересувних вогнегасників є недостатнім, на об’єкті мають бути передбачені додатково ефективні засоби пожежогасіння.

Необхідно враховувати кліматичні умови експлуатації будівель та споруд, вибираючи вогнегасник з відповідною  температурною межею використання.

Якщо на об’єкті можливі комбіновані  осередки пожеж, то перевага у виборі вогнегасника віддається більш універсальному щодо області застосування.

Громадські будівлі та споруди  повинні мати на кожному поверсі  не менше двох переносних вогнегасників.

Комплектування технологічного устаткування вогнегасниками здійснюється відповідно до вимог технічних умов (паспортів) на це устаткування або відповідних галузевих правил пожежної безпеки, затверджених у встановленому порядку.

Комплектування імпортного устаткування вогнегасниками здійснюється згідно з умовами договору на його поставку.

У місцях зосередження коштовної апаратури  й устаткування кількість засобів  пожежогасіння може бути збільшена.

Коли від пожежі захищаються  приміщення з ЕОМ, телефонних станцій, музеїв, архівів тощо, слід враховувати  специфіку вогнегасних речовин у вогнегасниках, які призводять під час гасіння до псування обладнання. Ці приміщення рекомендується оснащувати вуглекислотними вогнегасниками з урахуванням гранично допустимої концентрації вогнегасної речовини.

Виробничі приміщення категорії Д, а також такі, що містять негорючі речовини й матеріали, можуть не оснащуватися вогнегасниками, якщо їх площа не перевищує 100 м2. Необхідність встановлення вогнегасників у таких приміщеннях визначають керівники підприємств.

Відстань від можливого осередку пожежі до місця розташування вогнегасника не повинна перевищувати 20 м для громадських будівель та споруд; 30 м – для приміщень категорій А, Б, В (горючі гази та рідини); 40 м – для приміщень категорій В, Г; 70 м – для приміщень категорії Д.

За наявності декількох невеликих  приміщень з однаковим рівнем пожежонебезпеки кількість необхідних вогнегасників визначається згідно з урахуванням сумарної площі  цих приміщень.

Окремі пожежонебезпечні виробничі  установки (фарбувальні камери, загартовувальні ванни, випробувальні стенди, установки для миття та знежирювання деталей, сушильні камери тощо) обладнуються не менше ніж двома вогнегасниками кожна або однією стандартною установкою пожежогасіння.

Окремо розташовані відкриті ректифікаційні, адсорбційні колони та інші технологічні установки забезпечуються вогнегасниками, покривалами, ящиками з піском, паровими шлангами. Їх кількість визначається адміністрацією об’єкта залежно від потужності установок і кількості горючих та легкозаймистих рідин і газів, які містяться в апаратах.

У місцях наявності великої кількості  ЛЗР, ГР та легкогорючих матеріалів (каучук, гума тощо) доцільно встановлювати  стаціонарні або пересувні вогнегасники типу ОВП-100, ОУ-25, ОУ-80, ОП-100, ОПА-100, ОП-250 і т.п.

Приміщення, обладнані автоматичними стаціонарними установками пожежогасіння, забезпечуються вогнегасниками на 50%, виходячи з їх розрахункової кількості.

2. Стаціонарні  засоби для протипожежного захисту  об’єктів

На промислових об’єктах, де пожежі дуже швидко розповсюджуються, необхідно проектувати установки пожежогасіння, які спрацьовують в автоматичному і дистанційному режимі управління.

Автоматичні установки  пожежогасіння класифікуються за: призначенням, принципом дії, режимом роботи, видом  вогнегасної речовини, способом їх подавання в осередок пожежі і т. ін.

За призначенням установки  автоматичного пожежогасіння поділяються  на такі, що призначені для профілактики і гасіння пожеж, локалізації  і блокування пожеж. За тривалістю приведення у дію, установки поділяються  на: надшвидкодіючі (тривалість луску до 0,1 с); швидкодіючі (0,1-0,3 с); середньо інерційні (3-30 с); інерційні (понад 0,5 хв.). За тривалістю гасіння пожеж, установки можуть бути короткочасної дії (до 15 хв.), середньої тривалості (до 30 хв.) і тривалої дії (понад 30 хв.).

Установки для запобігання  пожежам призначені для введення в осередок вогню вогнегасних  речовин або зміни режиму роботи технологічного обладнання, щоб запобігти  вибуху або загорянню.

Установки для гасіння  пожеж призначені для повної їх ліквідації за допомогою вогнегасних речовин або створення умов, за яких горіння припиняється. Установки ліквідації пожеж призначені для обмеження осередку горіння дією вогнегасних речовин до прибуття підрозділів пожежної охорони.

Установки блокування пожеж  призначені для захисту об’єктів від дії високих температур, які виникають при пожежах. Такі установки забезпечують охолодження і не допускають перекидання вогню на інші об’єкти, виключають теплову дію на технологічне обладнання, що містить легкозаймисті речовини, горючі гази і ін.

Тривалість роботи установок  по локалізації і блокуванню пожеж  визначається часом, необхідним для  ліквідації аварійних ситуацій та розгортання  підрозділів пожежної охорони.

2.2. Застосування  стаціонарних установок водяного  гасіння пожеж.

Автоматичні стаціонарні  установки водяного гасіння пожеж  приводяться у дію в будь-який час виникнення пожежі. За характером дії вони поділяються на спринклерні  та дренчерні. Обладнанню цими установками  підлягають деревообробні цехи площею понад 2000 м2, склади горючих матеріалів площею 700 м2, а склади целулоїду; кіноплівки й цехи для їх виготовлення обладнуються цими установками незалежно від їх площі і т.д.

Спринклерна установка - це спеціальна водяна мережа (система  водяних трубопроводів), що розміщуються під (або над) стелею приміщення з розставленими штуцерами для спринклерів так, що під одним спринклером знаходилась площа підлоги 9— 12 м2. Вихідний отвір спринклерної головки закривається спеціальним клапаном, що утримується у закритому стані спеціальним легкоплавким замком. При підвищенні температури в приміщенні до 72 °С сплав замка розплавляється, пластинки, що утримували клапан зміщуються і через відкритий отвір головки виходить вода з мережі. Вода, вдаряючись об спеціальний пристрій головки розбризкується і зрошує відповідну площу підлоги, на якій виникла пожежа. Інтенсивність зрошення приблизно становить 0,1 л/(см2). При відкриванні хоча б одного спринклера, завдяки контрольно-сигнальному пристрою, що входить до складу системи, вмикається сигнальна сирена і сповіщає про появу осередку вогню і роботу спринклера.

Дренчерні установки  відрізняються від спринклерних тим, що дренчерні головки не закриваються, а вода у системі перекрита  клапаном групової дії. Від спеціального пристрою (сповіщувача), що спрацьовує при виникненні пожежі, клапан в системі відкривається і в усьому приміщенні одночасно працюють дренчерні головки, розбризкуючи воду. Застосовуються дренчерні установки для створення водяних завіс біля вікон, дверей, а також для запобігання розповсюдження вогню в цехах та інших виробничих приміщеннях.

Автоматичні установки  пожежогасіння мають завжди бути готовими і справними для гасіння  пожеж. Керівник об’єкта наказом  призначає відповідальну особу, яка слідкує за справністю спринклерних і дренчерних установок. Відповідальна особа один раз на тиждень перевіряє стан і роботу всього автоматичного обладнання, а контрольно-сигнальну апаратуру - щоденно перед початком зміни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

     Для ліквідації невеликих  осередків пожеж, а також для  гасіння пожеж у початковій стадії їх розвитку силами персоналу об'єктів застосовуються первинні засоби пожежогасіння. До них відносяться: вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати), пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо). Їх застосовують для ліквідації невеликих загорянь до приведення в дію стаціонарних та пересувних засобів гасіння пожежі або до прибуття пожежної команди. Кожне приміщення, відділення, цех, транспортні засоби повинні бути забезпечені такими засобами у відповідності з нормами. Фарбування первинних засобів гасіння пожежі та їх розташування виконуються згідно вимогам ГОСТ 12.4.026-76. Як правило, первинні засоби пожежогасіння розміщуються на пожежних щитах або стендах, які встановлюються на території об'єкта з розрахунку один щит (стенд) на площу 5000 м2.

Приміщення, обладнані стаціонарними  установками автоматичного пожежогасіння, комплектуються вогнегасниками на 50% їх розрахункової кількості.

Для гасіння великих загорянь у  приміщеннях категорій А, Б, В  застосовують стаціонарні установки  водяного, газового., хімічного та повітряно-пінного  гасіння.

До розповсюджених стаціонарних засобів  гасіння пожежі відносять спринклерні  та дренчерні установки. Вони являють собою розгалужену мережу трубопроводів зі спринклерними або дренчерними головками і розташовуються під стелею приміщення, яке потрібно захистити або в інших місцях - залежно від типу і властивостей вогнегасячих речовин.

Спринклерні та дренчерні установки безперервно вдосконалюються. На даний час застосовують дренчерні установки для гасіння пожеж повітряно-механічною піною, у яких звичайні дренчери замінені пінними, а керування автоматизоване. Кран автоматичного пуску зв'язаний із температурним датчиком, що знаходиться безпосередньо у приміщені.

                                       Література

1.ЖидецькийВІ%. Основи  охорони праці / В.Ц. Жи-децький  — Л.: Афіша, 2005. — 349 с.

2. ГОСТ 12.1.004-91 ССБТ. Пожарная безопасность. Общие требования.

3. Закон України "Про пожежну  безпеку" від 17.12.93 №3747-ХП.

4. Правила пожежної безпеки України  : затв. наказом Міністерства України  з питань надзвичайних ситуацій  від 19.10.2004. № 126.

5. Пожежна безпека: Нормативні  акти та інші документи : у 4 т. — К.: Основи, 1997—1998.

 


Первинні та стаціонарні засоби пожежогасіння 📙 Реферат → 🆔 193370

Первинні та стаціонарні засоби пожежогасіння 📙 Реферат → 🆔 193370

Первинні та стаціонарні засоби пожежогасіння