Податкова система України. Її сутність та ознаки

Вступ

Загальновідомо, що податкова система  держави та бюджетно-податкова політика відіграють важливу роль у забезпеченні економічного зростання країни. Економічна  ситуація в країні певною мірою залежить від стану податкової системи, тому що податки є головним джерелом мобілізації коштів до бюджетів всіх рівнів для фінансування суспільних потреб.

Сучасний стан економіки України визначається складними процесами, які ставлять конкретні вимоги до створення та розвитку  дієвої  податкової системи держави. У зв`язку з цим, важлива роль відводиться  фахівцям, практична діяльність яких неразривно пов`язана з податковим  та бюджетним законодавством, а також формуванням ефективної  національної податкової системи. Тому, невід`ємною складовою подальшого розвитку української податкової системи є підвищення професіоналізму фіхівців податкової сфери.

Перехід до ринкових відносин в Україні обумовив проведення істотних реформ в економіці та філософії господарювання, що змінило роль і місце держави в економічних відносинах, способи та методи впливу держави на підприємства й, у першу чергу, в системі оподаткування.

Чинна система оподаткування в Україні створює значне податкове навантаження на підприємців. У податкових ставках та пільгах має місце нестабільність. Значна кількість податкових пільг зумовила необгрунтований перерозподіл ВВП, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Таким чином основний тягар податкового навантаження припадає на меншу частину (близько 30%) рентабельних підприємств, які працюють у легальному секторі економіки, внаслідок чого податковий тиск на них значно зростає. Тим самим створюються потужні стимули подальшої натуралізації економічних відносин (бартер, толінг) та збільшення обсягів тіньового сектору. Специфіка економічного стану країни (висока зношеність основних фондів, застарілі технології, важке фінансове становище більшості підприємств, зубожіння населення та криза неплатежів) вимагає при організації процесів оподаткування оцінювати реакцію суб'єктів господарювання на ті чи інші податкові дії на мікроекономічному рівні.

Таким чином, проблема прямого оподаткування підприємств, яке безпосередньо залежить від доходів підприємств, а отже здатне стимулювати їх діяльність, чи навпаки змушувати шукати методів ухилення від сплати податків у наш час є актуальною.

Отже, предметом дослідження виступають відносини, що складаються між юридичними особами і державою з приводу оподаткування доходів і майна.

Метою данної роботи є дослідженя механізму справляння прямих податків з підприємств, їх впливу на фінансово-господарську діяльність і розробка пропозицій щодо вдосконалення оподаткування прибутку і майна.

Система оподаткування України за роки незалежності реально відчула на собі необхідність такої трансформації розуміння податку. Адже ні державний примус, ні система контролю за справлянням податків не змогла завадити розвиткові “тіньового” сектору економіки й стрімкого його зростання за останні п'ять років. Звісна річ, що запропоновані у Податковому кодексі зміни щодо зменшення податкового тягаря за рахунок зниження податкових ставок та розширення бази оподаткування дещо сприятимуть виходу національної економіки з “тіні”, однак неабияке значення для бюджету України має формування податкової свідомості та податкової культури громадян. Лише двостороння взаємодія держави і суб'єктів господарювання здатна підвести економіку країни до рівня високорозвинених держав.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Податкова система України. Її сутність та ознаки

Податки – безумовні платежі, що стягуються з платників податків -юридичних та фізичних осіб до відповідного бюджету держави для фінансування діяльності органів державної влади на засадах обов`язковості, законодавчої закріпленості, нецільового характеру та індивідуальної безоплатності, забезпечені державним примусом і не мають характеру покарання

Оподаткування — законодавчо врегульований процес встановлення та утримання податків у країні, визначення їхніх розмірів і ставок, відповідних об'єктів та кола юридичних і фізичних осіб, що підлягають оподаткуванню, а також порядок сплати податків. (табл. 1.1)

Таблиця 1.1

 

 

Прогресивне оподаткування — побудоване на принципі збільшення податкових ставок залежно від зростання доходу, що оподатковується.

Опосередковане оподаткування — належить до найпоширенішої форми оподаткування у ряді країн (Великобританія, США та ін.), за якою податок стягується у вигляді надбавок до цін на товари, роботи й послуги.

Пропорційне оподаткування — нарахування і сплата податку з доходу здійснюється однаковими частинами, незалежно від розміру доходів платника.

Пряме оподаткування — полягає в обчисленні та сплаті податків, що їх безпосередньо накладають на майно і доходи платників (юридичних і фізичних осіб), на відміну від оподаткування опосередкованого.

Важливим елементом оподаткування є його об'єкт — вид і обсяг доходу, майно та його вартість, природні об'єкти, окремі види діяльності, грошова виручка та ін., тобто все, що обкладається податками. Об'єкт оподаткування має відповідну одиницю виміру, що використовується для кількісного вираження податкової бази. Наприклад, при податковому обкладенні землі використовуються такі одиниці виміру: акр, гектар, сотка, квадратний метр; при встановленні акцизу на бензин, спирт, нафту тощо — тонна, літр, галон, барель; при оподаткуванні прибутку (доходу) — національна грошова одиниця.

Таблиця

Види податкiв :

 

 

В міру розвитку продуктивних сил відбувався і поступовий розвиток податків. Реальні податки ставали усе більш невигідними як із фіскальної, так і політико-економічної точки зору. Тому що, по-перше, реальними податками оподатковувалася власність: земля, будинки, промисли, позичковий капітал. Платниками реальних податків були власники, що складали нечисленний клас. Робітничий клас, що не мав ніякої власності, крім своїх робочих рук, не був охоплений прямими податками. Тому назріла необхідність введення особистих податків, що можна було б поширити і на найману робочу силу. По-друге, обкладання реальними податками базувалося на дуже приблизній оцінці прибутку. Зовнішні ознаки, що використовувалися для оцінки прибутку, не поспівали за швидким розвитком продуктивних сил і товарно-грошових відносин.

А фінансові потреби держави, що ростуть, з одного боку, і економічний ріст, з іншого, потребували точного підрахунку оподатковуваного прибутку. По-третє, фінансові й інші державні органи витрачали багато часу і засобів для упорядкування кадастрів, що вело до збільшення витрат по податках, а оцінка прибутку швидко застарівала. У той же час із розвитком товарно-грошових відносин удосконалювалося облік і звітність, а з ними з'являлася можливість упорядкування самими платниками податків документа про отримані за рік прибутки, що створило пряму можливість переходу до особистого оподаткування прибутків.

Таким чином, розвиток продуктивних сил, прогрес науки і техніки дали можливість державі перейти від податків на “речі” до більш удосконаленого обкладання особистого доходу і майна. Як уже відзначалося, особисті податки - це форма прямого оподаткування, при якій податком оподатковується дохід платника податків.

 Особисті податки стягаються  як із фізичних, так і з юридичних  осіб. Джерелами особистих податків  служать доходи , прибуток, дивіденди, відсотки й інші види доходів.Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, що справляються встановленими законами України порядку, становить систему оподаткування.

Система оподаткування - це нормативно визначені платники податків, їхні обов'язки та права, об'єкти оподаткування, види податків; зборів і платежів, а також порядок їх стягнення. (таблиця 1.2)

 

Таблиця 1.2

Структурно-логічна схема елементів податкової системи України

 

 

 

 

 

 

 

Поєднання в єдиній системі оподаткування різноманітних за об'єктами оподаткування й методами обчислення податків дозволяє державі реалізувати на практиці основні функції податків.

Таблиця 1.3

 

 

 

 Фіскальна функція - є  найважливішою, оскільки згідно  з цією функцією податки виконують  своє головне призначення - наповнення  доходної частини бюджету, доходів  держави для задоволення потреб  суспільства. Основна ознака цієї  функції - її стабільність, що дозволяє  формувати надходження податків  до бюджету на постійній, стабільній  засаді.

Регулююча функція виявляється в наданні пільг з оподаткування окремим галузям та виробникам, враховуючи їх перспективи, діяльність, рівень прибутковості та інше.

Розподільча функція - своєрідне відображення фіскальної функції - наповнити скарбницю держави, щоб потім розподілити одержані кошти. Ця функція дуже щільно переплітається з регулюючою; наприклад, через непрямі податки створюються умови для перерозподілу коштів одних платників іншим (акцизи).

Стимулююча функція створює орієнтири для розвитку або згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, ця функція може бути пов'язана із застосуванням пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням бази оподаткування.

Контрольна функція забезпечує нагляд та контроль за своєчасністю, повнотою сплати податків платниками в Україні.Кожний вид податків має свої специфічні риси та функціональне призначення і посідає окреме місце в податковій системі. Роль того чи іншого податку характеризується його приналежністю до певної групи у відповідності з існуючою класифікацією податків.Класифікація податків проводиться за кількома ознаками (схема 2): за формою оподаткування, за економічним змістом об'єкта оподаткування, залежно від рівня державних структур, які їх установлюють.

Таблиця 1.4

Структурно – логічна схема класифікації податків :

 

За формою оподаткування податки поділяються на дві групи: прямі і непрямі (Таблиця 1.4) Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і сплачуються за рахунок їхніх доходів, а сума податку безпосередньо залежить від розмірів об'єкта оподаткування. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг і сплачуються за рахунок цінової надбавки, а їх, розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання й майно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств. Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків.Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.Загальнодержавні податки установлюють вищі органи влади, їх стягнення є обов'язковим на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету (центрального чи місцевого) вони зараховуються. Місцеві податки установлюються місцевими радами народних депутатів, їхня особливість полягає в тому, що на відміну від інших податків, чинним законодавством визначаються тільки види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри, платників та порядок обчислення. Конкретні ж види податків для кожної місцевості, їхні ставки, порядок сплати встановлюють і визначають органи місцевого самоврядування відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів.

Податки повинні бути основним інструментом держави для:

1) регулювання економіки;

2) стимулювання науково-технічного прогресу;

3) формування доходів бюджету;

4) обмеження росту цін та інфляції, тощо.

Зрозуміло, що податки є однією з найважливіших фінансових категорій. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства. Саме виникнення держави спричинило появу платежів і внесків до державної скарбниці для фінансового забезпечення виконання державою її функцій. Спочатку ці внески провадились у натуральній формі, а з розвитком товарно-грошових відносин відбувся поступовий перехід до грошової форми оподаткування.

Суб’єктами оподаткування або платниками податків, зборів та обов’язкових платежів є юридичні або фізичні особи, міжнародні об’єднання та організації, які відповідно до чинного податкового законодавства безпосередньо зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податки, збори та інші обов’язкові платежі.

Важливе значення має питання про способи побудови податкових ставок. У залежності від співвідношення, що встановлюється між ставкою податку і доходу, оподатковування можна підрозділити на:

1) Рівне оподатковування – це метод оподатковування, при якому рівна сума податку встановлюється для кожного платника податків. Подібний метод характерний в основному для цільових податків.

2) Прогресивне оподатковування – метод оподатковування, при якому ставка податку зростає при росту розмірів об'єкта оподатковування.

3) Пропорційне оподатковування – метод оподатковування, при якому встановлюється стабільна ставка, незалежно від збільшення об'єкта оподатковування. З ростом бази оподатковування сума податку зростає пропорційно їй при єдиному відсотку податкової ставки.

4) Регресивне оподатковування – метод, при якому ставка оподатковування зменшується при росту податкової бази. У даному випадку вага податкових вилучень назад пропорційна збільшенню оподатковуваного об'єкта.

5) Змішане оподатковування – припускає сполучення окремих елементів вищевказаних методів оподатковування. 
Податкова система припускає дії, що забезпечують сплату податків, до них відносяться способи сплати податків.

 

Податкове законодавство завжди розпочинається з визначення суб’єктів оподаткування або платників податків, зборів та обов’язкових платежів, оскільки необхідно чітко знати, хто повинен платити той чи інший вид платежу до бюджету чи до державного цільового фонду та хто несе перед державою відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату цього платежу. 
3. Об`єкт оподаткування – юридично обумовлений факт або подія, після настання яких у суб’єкта виникає обов’язок сплатити податок; з економічної точки зору об’єктом оподаткування можуть виступати доход, прибуток, майно, грошовий капітал або розмір споживання.

Отже, податок являє собою узаконену форму відчуження власності юридичних та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (в розмірах і в строки, передбачені в законі) на принципах обов'язковості, безповоротності та індивідуальної безоплатності.

Податки встановлюються виключно державою і базується на актах вищої юридичної сили. Основними характерними особливостями податку є те, що він:

1) стягується на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачено пільги щодо даного податку;

2) має односторонній характер встановлення. Оскільки податок стягується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлено від індивідуальних потреб конкретного платника податку, то він є індивідуально безповоротній. Сплата платником податку не породжує зустрічного зобов'язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

3) на відміну від інших обов'язкових платежів, може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

4) категорія не тільки правова, але й економічна, оскільки це форма перерозподілу національного доходу. При сплаті податкового платежу відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність всієї держави. Такого переходу права власності немає при внесенні до бюджету обов'язкових платежів державними підприємствами. Ці платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом;

5) виступає як індивідуальна безоплатність і виражається в тому, що при його стягненні держава не бере на себе обов'язків з надання кожному окремому платникові певного еквівалента, що дорівнює його платежу.

Податки встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави - управління, оборони, соціальної та економічної. Отже, податок - це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості валового національного продукту на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.

За економічним змістом податки являють собою фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. Загальноприйнято, що ці відносини, на відміну від фінансів, мають односторонній характер - від платників до держави. Повернення переплат податків, звісно, не розглядається як зворотній рух, оскільки воно пов'язане не із сутністю розглядуваних відносин, а з характером розрахунків із бюджетом - якби вони були максимально правильними, то переплат взагалі не було б.

Однак, на мою думку, жодні відносини не є односторонніми. Адже забезпечення законодавчими органами влади ефективним правовим полем національну систему оподаткування, надання розгалуженої системи пільг, підтримка та сприяння розвиткові вітчизняних підприємств, що приводить до зростання національного багатства і добробуту нації - ці відносини носять двосторонній характер: як від держави платникам податку так і навпаки (наприклад, дотримання фінансової і податкової дисципліни тощо).

Суть цих відносин закладена в регулюючій функції податків. Вона, як і фіскальна функція характеризує їх суспільне призначення і проявляється у впливі податків на різні сторони діяльності їх платників. Оскільки регулююча функція податків є об'єктивним явищем, то вплив податків відбувається незалежно від волі держави, яка їх установлює. Разом з тим держава може свідомо їх використовувати з метою регулювання певних пропорцій у соціально-економічному житті суспільства.

 

У сучасному підприємницькому механізмі основним призначенням податків повинен стати захист майнових прав та інтересів платників податків - юридичних і фізичних осіб, а також стимулювання та підвищення ефективності виробництва. Податкова система в кожній країні є основою економічної системи. Жодна держава світу не може існувати без податкової системи, отже податки - це плата суспільства за цивілізацію.

 

 

 

 

2. Прямі податки  з підприємств в податковій  системі України та їх регулююча  роль в ринкових відносинах:

Предмет оподаткування – фізична, якісна характеристика об’єкту, яка виступає еквівалентом об’єкту з метою оподаткування.

Одиниця оподаткування – це одиниця виміру (фізичного чи грошового об`єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об`єкт оподаткування

Спосіб сплати податку характеризує особливість реалізації платником податків обов'язку по перерахуванню засобів у бюджет спеціальні фонди. Існують три основних способи сплати податку:

1) кадастровий – спосіб  сплати податків, в основі якого  лежить перерахування суми відповідно  до визначеної шкали, заснованої  на визначеному виді майна. Застосовується  при численні і стягуванні прямих реальних доходів.

2) деклараційний – спосіб  реалізації платником податків  обов'язку по сплаті податку  на основі подачі в податкові  органи офіційної заяви (декларації) про отримані доходи за визначений  період і свої податкові зобов'язання.

3) попередній – спосіб, застосовуваний в основному при  безготівковому утриманні і складається  в тім, що податки утримуються  з джерела доходу.

В Україні стягують такі види загальнодержавних прямих податків :

1)податок на прибуток підприємств;

2)єдиний податок;

3)фіксований сільськогосподарський податок;

4)податок з доходів фізичних осіб;

5)плата за торговий  патент;

6)податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

7)податок на промисел;

8)державне мито;

9)рентні платежі;

10)податок на землю.

Податковим законодавством України передбачено такі види прямих місцевих податків :

1)податок з реклами;

2)комунальний податок.

 

Таблиця

Основні характеристики стягуємих з підприємств в Україні загальнодержавних прямих податків:

 

 

 

 

 

Проаналізуємо детально основні характеристики стягуємих з підприємств в Україні загальнодержавних прямих податків, які мають найбільшу питому вагу в державному чи місцевих бюджетах:

Податок на прибуток підприємств (Corporate Profit Tax) – загальнодержавний прямий податок, що стягується з прибутку юридичних осіб згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»

1) Платниками податку на прибуток підприємств є:

1.1) Юридичні особи-резиденти України, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку і на території України, і за її межами;

1.2) Філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичних осіб–резидентів України, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади;

1.3) фізичні і юридичні особи–нерезиденти, які отримують доходи з джерел їх походження з України;

1.4) постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їхніх засновників.

Об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємств – прибуток, який визначається через зменшення сум скоригованого валового доходу на суму валових витрат платника податку і суму амортизаційних відрахувань. Валовий дохiд – це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України. Особливі режими оподаткування податком на прибуток визначаються як:

  Дохід від страхової діяльності юридичних осіб – резидентів не підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою у пункті 10.1 статті 10 Закону, та оподатковується:

а) за ставкою 0 відсотків – при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення у разі виконання вимог до таких договорів;

б) за ставкою 3 відсотки – при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування.

в) Резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 – 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 % від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

2) Єдиний податок :

Єдиний податок (Single Tax) – прямий загальнодержавний податок, що стягується з юридичних і фізичних осіб – суб'єктів малого підприємництва, які обрали спрощену систему оподаткування згідно Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування».

Платники єдиного податку:

а)фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, впродовж року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;

б)юридичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Об’єкт оподаткування єдиним податком:

а) Для суб'єктів малого підприємництва – юридичних осіб об'єктом оподаткування єдиним податком є виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

б) Для суб'єктів малого підприємництва – фізичних осіб визначення об'єкта оподаткування під час нарахування податкових зобов'язань з єдиного податку не передбачено, оскільки сума податку, що підлягає сплаті до бюджету, фіксована і не залежить від фактичних результатів господарської діяльності платника податку

Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів) :

а) податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків;

б )податку на прибуток підприємств;

в) податку з доходів фізичних осіб (для фізичних осіб – суб'єктів малого підприємництва);

г) плати (податку) за землю

д) збору на спеціальне використання природних ресурсів;

е) збору на обов'язкове соціальне страхування;

ж) відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;

з) комунального податку;

д) податку на промисел;

и) збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

к) внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;

л) внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

м) плати за патенти згідно із Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

3) Фіксований сільськогосподарський податок

Фіксований сільськогосподарський податок (Fixed Agricultural Tax) – загальнодержавний прямий податок, що стягується з юридичних осіб – сільськогосподарських товаровиробників, сума якого не змінюється впродовж року і справляється з одиниці земельної площі згідно Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок»

Платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські товаровиробники, у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 % загальної суми валового доходу.

До сільськогосподарських товаровиробників, що мають право на сплату фіксованого сільськогосподарського податку, відносяться:

3.1) сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції;

3.2) рибницькі, рибальські та риболовецькі господарства, які займаються розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).

Не можуть бути платниками фіксованого сільськогосподарського податку суб'єкти господарювання, які: