Податкове навантаження підприємства

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський Національний університет технологій та дизайну

Кафедра: „Економіки, обліку та аудиту”

Реферат на тему: „Податкове навантаження підприємства”

Виконав: студент групиБІЕ 1-08 Рудий Євген Анатолійович

Київ 2011

Податкове навантаження підприємства

Однією з найважливіших  проблем у діяльності підприємства є проблема податкового навантаження та її вплив на його підприємницьку активність. Оптимальний розмір податкового тягаря – центральна макроекономічна проблема будь-якої держави.

Податкове навантаження - це комплексна характеристика, яка  включає: кількість податків і інших  обов'язкових платежів; структуру  податків; механізм стягнення податків; показник податкового навантаження на підприємство. Доволі розповсюдженою є думка про зв'язок податкового тягаря та розвитку економіки: чим нижче рівень податкового тягаря, тим стрімкіше і динамічніше розвивається економіка держави, чим менше податки, тим міцніше економіка. На мікрорівні рівень податкового тягаря є індикатором доцільності ведення бізнесу взагалі і ведення його в легальному полі зокрема. В економіці будь-якої країни підприємство не зможе існувати, якщо йому доводиться віддавати у вигляді податків більше половини своїх доходів. З іншого боку, дуже мала частка доходів, сплачена у вигляді податків, не дає підприємству відчуття причетності до формування макроекономічного добробуту країні. Тому можливість знати і контролювати свій рівень податкового тягаря для будь-якого підприємства є важливою в процесі ухвалення фінансових рішень.

При побудові механізмів податкової оптимізації підприємствами практично завжди ігнорується факт причетності податків до інституційних трансакційних витрат. Більш того, податки є одним з найбільших структурних елементів трансакційних витрат і зміна податків завжди викликає структурні зрушення в загальній сумі трансакційних витрат. Прагнення підприємства понизити податковий пресс може призводити до різкого зростання витрат на забезпечення альтернативної діяльності або діяльності в тіньовому секторі, через що загальна сума трансакційних витрат може суттєво зрости і, отже, погіршити загальний фінансовий результат. Саме тому показник податкового тягаря повинен бути методично прив'язаний до величин трансакційних витрат в розрізі «ціни підпорядкування закону» і «ціни позалегальності» та включений до методик обчислення інституційного тягаря підприємства.

На макроекономічному  рівні податковий тягар є узагальненим показником, що характеризує роль податків у житті суспільства. Кількісно він визначається як відношення загальної суми податкових зборів до сукупного національного продукту. Податки і збори, що формують сучасну податкову систему України, розрізняються за об'єктами обкладення та джерелами сплати. Тому в мікроекономіці неправомірно, на наш погляд, знеособлене застосування поняття "податкове навантаження" без співвідношення суми податку з об'єктом обкладення податком або джерелом його сплати. Показник "податкове навантаження" є відносним, оскільки відображає співвідношення податкових сум з певним фінансовим показником. Саме таке співвідношення дає можливість провести порівняльний аналіз податкових вилучень за окремі періоди часу, у окремих підприємств або у підприємств різних галузей. Іншими словами, податковий тягар відображає ту частину виробленого суспільством продукту, яка перерозподіляється за допомогою бюджетних механізмів.

Для характеристики податкового  навантаження має значення не лише величина, але й структура сплачуваних податків. Найбільш "важкими" є податкові платежі, що обчислюються незалежно від отриманого доходу і лише частково перекладаються на кінцевого споживача, - податки, сплачувані як відрахування від обігу і майнові податки.

Зараз обґрунтовано декілька способів регулювання податкового тягаря підприємства. Одним зі способів державного регулювання податкового тягаря платників-підприємств є так зване правило червоної межі, відповідно до якого загальна сума податкових і аналогічних ним вилучень у промислових підприємств повинна бути обмежена певним відсотком від їх обігу. Іншим поширеним способом розрахунку податкового тягаря є показник ефективної податкової ставки, яка є часткою податку в сумарному оподатковуваному доході платника податків. Для того, щоб визначити ефективну податкову ставку, необхідно спочатку обчислити частку, що вилучається податком з кожної окремої частини доходу, а потім їхню суму зіставити із загальною сумою доходів. Відомі методики розрахунку податкового тягаря за ефективною ставкою (відношення загальної суми податків до доданої вартості, створеної підприємством) розроблено фахівцями Центрального економіко-математичного інституту РАН. Ефективна ставка характеризує загальний податковий тягар з погляду доцільності інвестицій.

Всі дискусії про податкове  навантаження на підприємствазалишаться безпредметними доти, поки не буде досягнуто згоди в питанні розрахунку зведеного показника, що характеризує це навантаження. Існує декілька методик розрахунку податкового навантаження для підприємства.

Згідно з методикою, пропонованою А. Поддєрьогіним [3], податкове навантаження встановлюється як відношення всіх податків, сплачуваних підприємством, до виручки від реалізації, включаючи виручку від іншої реалізації. Даний показник не враховує структуру податків у виручці, тому за його значенням не можна судити про вплив податків на фінансовий стан підприємства.

Співвідношення всіх податків та виручки  від продажу продукції підприємства характеризує лише динаміку податковоємності продукції за різні періоди виробництва. В методиці А. Медведєва [4] з визначення показника податкового навантаження враховується критерій оцінки тяжкості податкового тягаря кожної групи податків залежно від джерела їх сплати.

Показник податкового тягаря розраховується як відношення суми всіх податків до прибутку підприємства. Дана методика дозволяє проаналізувати вплив прямих податків на фінансовий стан підприємства, проте має серйозний недолік – не враховується вплив непрямих податків на фінансовий тан підприємства, а ПДВ та акцизи не розглядаються як податки, що не впливають на величину прибутку підприємства.

М.І. Литвин до складу податків, що сплачуються  підприємством, включив всі податки  без инятку: ПДВ, акцизи, прибутковий податок з фізичних осіб, відрахування до позабюджетних соціальних фондів [5]. Автор пояснив свою позицію тим, що для підприємства не існує нейтральних податків, джерелом сплати податків є дохід підприємства, «сплата всіх податків здійснюється за рахунок поточних грошових надходжень, а ступінь їх перекладання непостійна». Абсолютно нейтральних для підприємства податків просто не існує: вони реально сплачуються за рахунок поточних грошових надходжень, а ступінь їх "перекладання" непостійна і здійснюється не в повному обсязі.

Показник податкового  навантаження М.І. Литвин розрахував як відношення суми податків до суми коштів для сплати. Спільним знаменником для всіх податків автор використав додану вартість, що обчислюється як валовий дохід за мінусом матеріальних витрат на виробництво і реалізацію. Цей показник зіставимо з показником, на основі якого обчислюється макроекономічне податкове навантаження. Застосування даного методу дає цінні відомості: видно, яка частина доданої вартості йде на податки і скільки прибутку витрачається на податки, а також враховується частка матеріальних витрат, амортизації, трудовитрат у доданій вартості конкретного підприємства. Проте в розрахунок податкового навантаження включається прибутковий податок, що є некоректно.

Т. Ф. Юткіна розрізняє  відносне і абсолютне податкове  навантаження: абсолютне податкове навантаження – це податки і страхові внески, що підлягають перерахуванню до бюджету і до позабюджетних фондів [1, с. 134]. У цьому випадку податкове навантаження не спотворюють такі чнники, як матеріаломісткість виробництва, чисельність працівників, сума податків у ціні продукції.

Автор вважає, що непрямі податки  повинні включатися до складу податкових платежів. Проте показник абсолютного податкового навантаження не дозволяє порівняти величину податкових платежів з джерелом їх сплати, не відображає напруженість податкових зобов'язань. Тому автор використала поняття відносного податкового навантаження: відношення його абсолютної величини до знову створеної вартості, тобто показник відносного податкового навантаження є часткою податків і страхових внесків, включаючи недоїмку, у знову створеній вартості [1, с. 135]. Позитивними якостями відносного і абсолютного податкового навантаження є зіставлення податкових платежів лише зі знову створеною вартістю і визначення податкового тягаря за джерелами сплати податків.

Теоретично найточнішим показником податкового навантаження з погляду міжгалузевих порівнянь є відношення податків, що сплачуються підприємством, до умовного прибутку. Умовний прибуток – це розрахунковий показник, що характеризує величину прибутку, яку отримало б підприємство в умовах відсутності податкових платежів. Він визначається як різниця знову створеної вартості та величини оплати праці. По суті, це прибуток до сплати податків і відсотків, тобто та частина чистої доданої вартості, яка підлягає розподілу між підприємством і державою. У нормальній ринковій економіці, в якій сформувалася система оплати праці і високий ступінь захисту інтересів найнятих працівників, саме цей показник може найточніше характеризувати податковий тягар підприємств.

Проте в сучасній економіці застосування цього показника на практиці ускладнене тим, що рівень оплати праці та її частка в чистій доданій вартості різко диференціюється не тільки за регіонами, галузями та секторами економіки, але й в межах одного виду діяльності на одній території. Тому в

сучасних умовах найвідповіднішим показником для порівняння податкового  навантаження підприємств є коефіцієнт податкового навантаження за чистою доданою вартістю.

Складнішу і цікавішу методику визначення податкового навантаження підприємства з урахуванням галузевих особливостей запропонувала Г. Девлікамова. Ця методика дозволяє не лише визначити ступінь податкового тиску на підприємство і виявити необхідність і глибину застосування методів податкового планування, але й враховувати виробничі особливості, які б дозволили проводити порівняльний аналіз впливу змін у податковому і господарському законодавстві на підприємство. Аналіз податкового навантаження підприємства включає декілька етапів.

На першому етапі надається  характеристика абсолютного податкового навантаження на підприємство, хоча його величина не дає повного, завершеного уявлення про ступінь впливу сукупності податків і зборів на результати діяльності підприємства: визначення динаміки сум податків і зборів за досліджуваний період часу; розрахунок ланцюгових та базисних темпів зростання платежів за кожною позицією; виявлення тих податків, в динаміці яких відбулися найзначущі зміни, визначення причин, що викликали їх; визначення структури сум податків і зборів за кожен рік досліджуваного періоду; виявлення платежів, що мають найбільшу питому вагу в загальній сукупності податків; характеристика змін, подій за період у співвідношеннях питомої ваги податків; встановлення причин динаміки

податкової структури; виявлення чинників, під впливом  яких відбулися найбільш значущі зміни в динаміці і структурі податків і зборів.

На другому етапі  розраховуються коефіцієнти, які характеризують ступінь тиску податкового преса на основні фінансово-економічних показників підприємства - виручки від реалізації продукції, балансового і чистого прибутку, витрати виробництва і обігу. Коефіцієнти поділено на групи: група А -коефіцієнти податкового навантаження на виручку від реалізації, вони характеризують ступінь впливу  а виручку, відповідно, непрямого оподаткування, прямого оподаткування, оподаткування на прибуток і майнового обкладення; група Б - коефіцієнти, що характеризують рівень впливу обкладення податком на прибуток підприємства та його майнового обкладення; група В - коефіцієнти, що характеризують податкове навантаження на величину витрат виробництва і обігу; вони розраховуються як співвідношення сум податків і зборів, що включаються у собівартість продукції, та величин собівартості.

За значенням коефіцієнтів є  можливість виявити стійкі кількісні  характеристики, динаміка яких дозволяє зробити висновки про тенденції, що склалися в системі оподаткування підприємства, та інтенсивність її впливу на об'єкт дослідження за даний період.

Пропоновані Г. Девлікамовою характеристики абсолютного і відносного податкового навантаження на підприємство достатньо повно відображають рівень впливу системи оподаткування на кінцеві результати діяльності підприємства, а її методика дозволяє зіставляти ступені податкового навантаження у підприємств суміжних галузей за виробничим ланцюжком. Проте слід зазначити, що у методиці не враховується постійна змінюваність податкового законодавства, через що можуть відбуватися суттєві структурні зміни в діяльності самого підприємства. Тому сукупність чинників впливу, які потрібно враховувати при використанні методики, вельми обширна і містить показники економічного і технологічного характеру, які не завжди зіставні по роках. Проведення факторного аналізу вимагає від аналітика пізнань у суміжних галузях: у податковому і господарському праві, у виробничій технології. Вказані моменти суттєво ускладнюють використання розглянутої методики [5].

Розглянуті методики визначення показника податкового  навантаження на підприємство зводяться в основному до співвідношення суми податків, що сплачуються підприємством, до суми доходів. Відмінності між цими методиками полягає лише в тому, які податки включаються в чисельник

показника і які форми  доходів використовуються в знаменнику. Одні дослідники виходять з того, що при визначенні податкового навантаження на підприємство не повинні враховуватися непрямі податки (ПДВ, акциз та ін.) унаслідок їх перекладання на споживача. Інші – навпаки, включають у чисельник всі податки, що сплачуються підприємством як за своїми зобов'язаннями, так і за зобов'язаннями працівників (податки і платежі, що стягуються з сум на оплату праці). Треті дослідники визначають

податкове навантаження на підприємство виходячи лише з тих  податків, які сплачує підприємство як платник (податки, за якими підприємство є податковим агентом, в розрахунок не береться).

Як знаменник при  розрахунках податкового навантаження на підприємство в різних методиках використовується весь спектр найважливіших вартісних показників діяльності підприємства – від

виручки від реалізації продукції до прибутку. Це відбувається тому, що джерелом сплати може бути лише дохід підприємства в його різних формах: виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) – для

ПДВ і акцизів; собівартості продукції з подальшим покриттям  витрат з виручки від реалізації (для комунального і соціальних податків і зборів); прибутку підприємства у процесі його формування (для різновидів податку на майно); прибутку підприємства у процесі його розподілу (для податку на

прибуток); чистого прибутку підприємства ( для економічних санкцій, що вносяться до бюджету, деяких місцевих податків і ліцензійних зборів).

Використання того або  іншого методу розрахунку показників податкового тягаря підприємства може зумовити суттєві відмінності в результатах розрахунків.

Для поглибленішого розуміння  відношень податків, зокрема і  трансакційних витрат в цілому з сумою обороту підприємства слід ввести поняття інституційного тягаря підприємства, яке не є принципово новим: це, по суті, інтегральний коефіцієнт трансакційності [6, с. 248]. Ступінь інституційного тягаря характеризує вартість відносин підприємства із зовнішнім середовищем. По аналогії з коефіцієнтами податкового навантаження на підприємство можна розрахувати коефіцієнти інституційного тягаря – в чисельник поставити суму трансакційних витрат за період.

Автор висуває припущення, що зменшення податків у сумі трансакційних  витрат не веде до адекватного зменшення всіх трансакційних витрат. Існує певний ступінь чутливості. Якщо інтегральний коефіцієнт трансакційності вважати мірилом інституційної стабільності підприємства і до нього прив'язуватися в ухваленні фінансових і податкових рішень, то слід пам'ятати про оберненопропорційну залежність між зменшенням податків та збільшенням решти трансакційних витрат, пов'язаних з переходом в тіньовий сектор економіки. Це витікає з гіпотези про альтернативність «ціни підпорядкування закону» і «ціни поза легальності»: зменшення першої неминуче веде до збільшення другої. Не варто поспішати і розглядати зменшення податків як вірний спосіб поліпшення кінцевого фінансового результату. Цілком можлива і зворотна ситуація.

Світовий досвід оподаткування  показує, що вилучення у платника податків до 30-40% доходу є тією межею, за якою починається процес скорочення заощаджень і, відповідно, інвестицій в економіку. Якщо ж податкове навантаження досягає рівня 40-50%, то повністю ліквідуються стимули до підприємницької ініціативи і розширення виробництва. Проте завжди слід враховувати взаємозв'язок між різними видами трансакційних витрат, який має вигляд структурних зрушень в «ціні підпорядкування закону» і «ціні поза легальності». Ступінь цього взаємозв'язку є індивідуальним для кожного підприємства. Важливість визначення того, наскільки зміни в «ціні підпорядкування закону» зумовлюють зміни в «ціні поза легальності», полягає в тому, що за допомогою цього зв’язку можна абсолютно по новому побудувати головний критерій податкової оптимізації

підприємства – мінімізація  трансакційних витрат в цілому, а  не лише податків. При такому підході  є кількісна мінімальна межа, до якої прагне мінімізація податків - такий рівень «ціни підпорядкування закону», при якому у підприємства немає економічних причин для переходу в зону поза легальності. Серед критеріїв податкової оптимізації одним з головних слід вважати збалансованість складу трансакційних витрат та мінімізацію загальної їх суми, а не лише податкової складової. Тому поєднання ідеологій та практичних методик обчислення податкового та інституційного тягаря підприємства значно підвищить ефективність податкового менеджменту на підприємстві за рахунок появи релевантної інформації щодо структурних залежностей між податками, трансакційними витратами в цілому тадоходами підприємства.

3.2

Оптимальний рівень податкового  навантаження є важливим чинником для  забезпечення відповідної динаміки ділової активності, розвитку виробництва та економіки в цілому, а також соціально-політичної стабільності країни. Загострення економічної конкуренції в Європі, що пов'язане з розширенням ЄС, поставило більшість європейських країн перед необхідністю реформування своїх податкових систем, яке відбувалося саме у напрямку зниження податкового навантаження, передусім на підприємства.

Для отримання конкурентних переваг України в умовах інтеграції у світовий економічний простір, важливо порівняти податкові системи зарубіжних країн, зокрема країн ЄС, які є одними з головних її конкурентів на світових ринках товарів і капіталів, та, ґрунтуючись на цьому, виявити можливі напрямки реформування української податкової системи.

За даними останніх досліджень Світового банку і Міжнародної фінансової корпорації за рівнем оподаткування Україна посідає 177 місце серед 178 країн. Гірший результат лише у Білорусі. Українським компаніям треба сплатити 99 податків, що займає в них 2085 годин (серед країн ЄС немає країни, виконання податкових зобов’язань в якій вимагали б від підприємства такої кількості часу), та витратити на це близько 60% свого прибутку, при тому, що середній світовий показник складає 40%. За оцінками авторів дослідження, загальна сума податків в Росії складає 51,4% прибутку. Близько 33% представлених у таблиці європейських країн мають загальну ставку оподаткування, що перевищує 50%. В Італії він сягає 76,2% (крім того, тут і найвищий показник середнього податку на прибуток підприємства – 30,8% ), Франції – 66,3%, Іспанії – 62% [3] . Формальні, тобто ті, що закріплені в законодавстві, ставки податку на доходи корпорацій у країнах Західної Європи коливаються від найнижчих 10%-12,5% на Кіпрі та в Ірландії, 15%-20% в Болгарії, Латвії, Литві, Румунії, до найвищих 30%-49 % у Великобританії, Франції, Бельгії, Іспанії, на Мальті, в Італії та Німеччині (38,64%). Але тут важливим є той момент, що в країнах ЄС значно менший рівень тінізації економіки (приблизно 10%), ніж, наприклад, в Україні (за різними оцінками в середньому 50-60%), за рахунок чого в цих країнах можливі недоотримані податкові надходження майже несуттєві. Не будемо забувати й про те, що частина податкового тягаря в Україні повернута у вигляді пільг. Для платників податків, які не мають пільг і виконують свої платіжні зобов’язання, податковий тиск є удвічі більшим від проголошеного. Якщо у першому випадку сукупні податкові зобов’язання підприємств падають до 0-5%, то у другому – сягають 60-70% створеної додаткової вартості. Через це податкові зобов’язання нерівномірно розподіляються між галузями економіки і підприємствами. Тому, певною мірою, проблема нерівномірного розподілу податкового тягаря в Україні є значно гострішою, ніж проблема його загального рівня. В країнах ЄС натомість поширені інші форми державної підтримки: звільнення деяких підприємств від необхідності ведення звітності про результати господарської діяльності та запровадження спрощеної системи бухобліку і звітності; використання податків на оціночний дохід і мінімальних податків; податкові кредити (відрахування із суми нарахованого податку). Наприклад, інвестиційний податковий кредит (застосовується в Бельгії, Великобританії, Данії, Італії, Іспанії, Люксембурзі, Нідерландах, Португалії, Франції та інших) являє собою відрахування із суми нарахованого податку частини (відсотка) або всієї суми інвестицій, здійснених (нинішнього року) у капіталомісткі сектори економіки або виробництво з низькою нормою прибутку. У Франції і ФРН, законодавство передбачає від 10 і більше видів податкових кредитів.

Податкові зобов’язання в Україні та ЄС відрізняються  також правилами розрахунків . Так, у європейських країнах використовується єдина методологія бухгалтерських і податкових обліків діяльності підприємств і визначення їх фінансових результатів. Відмінності ж між бухгалтерськими і податковими методами обліку, що мають місце в Україні, призводить до чисельних викривлень податкової звітності й приховувань прибутків, які підлягають оподаткуванню.

Законодавство країн-членів ЄС закріплює різні підходи до оподаткування прибутку юридичних осіб, проте усю їх розмаїтість можна звести до декількох основних схем. Так у Бельгії, Голландії, Люксембургу та Швеції передбачене повне оподаткування прибутку , тобто прибуток компанії оподатковується корпоративним податком, а згодом, одержавши частину прибутку, акціонери сплачують з нього особистий прибутковий податок. В інших європейських державах з метою уникнення подвійного оподаткування , воно зменшується на рівні акціонерів. Ця схема реалізується двома способами. Наприклад, у Великобританії, Ірландії та Франції суми податку, сплаченого корпорацією, частково зараховуються при визначенні сукупного оподатковуваного особистого доходу, частиною якого є дивіденди, отримані акціонером цієї корпорації, а у Австрії та Данії (незалежно від сплати корпоративного податку компанією) від податку частково звільняються дивіденди, отримані акціонером.

У Фінляндії, ФРН, Іспанії  та Португалії закон передбачає можливість зменшення оподаткування на рівні  компанії. За такої схеми прибуток компанії поділяється на той, що розподіляється, і той, що не розподіляється. Для прибутку, що розподіляється у формі дивідендів, встановлюються або більш низькі ставки податку (ФРН, Португалія), або часткове звільнення від податку (Фінляндія, Іспанія). У деяких країнах прибуток, що розподіляється, цілком звільняється від податку на рівні компанії (Греція), або на рівні акціонерів (Італія). При цьому слід мати на увазі, що національне законодавство може сполучати способи розрахунку корпоративного податку і передбачати можливість застосування різних схем – залежно від конкретних цілей податкової політики [2].

Як можна зробити  висновок з вищенаведеного порівняльного  аналізу, податкова система України  має суттєві вади і є набагато обтяжливішою для ведення бізнесу порівняно з податковими системами країн ЄС. Вона має бути реформована у частині зниження податкового навантаження на підприємства (зблизити податковий і бухгалтерський облік, що полегшило б процедуру визначення платниками своїх податкових зобов’язань та знизило податковий тягар тієї його частини, що пов’язана з технікою та витратами на стягнення податків; замість численних законодавчих актів з оподаткування прийняти спрощений Податковий кодекс), зміни структури податкових вимог, забезпечення рівності у податковому навантажені (замість надання численних податкових пільг поступово знизити ставку оподаткування підприємств, що крім усього іншого, створить рівні умови для їх функціонування), враховуючи досвід країн-членів ЄС. Зокрема, в 2008 році Кабінетом Міністрів України розроблено нову «Стратегію реформування податкової системи України». За умови ефективного реформування податкової системи в частині зниження реального податкового навантаження на підприємства, Україна матиме шанси стати серйозним суб’єктом податкової конкуренції на європейському просторі.

Література:

1. Гавриленко Н.В. Вплив  податкового навантаження підприємницької  сфери на національну економіку// Науковий вісник. – О., 2007. – №3(40).

2. Пробей-Голова В., Сіроштан  В. Україна - ЄС: адаптація податкового законодавства// Кримський діалог. - 2005. - № 28.

3. http://rate1.com.ua/uk/archive/228/ –  сайт Першої рейтингової системи. 

Список використаної літератури:

1. Кудріна О.Ю. Оцінювання податкового навантаження на підприємство з позицій оцінки трансакційних витрат :[Стаття]  Кудріна О.Ю. /[Електр. Ресурс http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/VSUNU/2011_10_1/Kudrina.pdf]
2. Кизилова Л.О., Стецишин М.І. Особливості визначення податкового навантаження підприємств : [Стаття] Кизилова Л.О., Стецишин М.І. /[Електр. Ресурс http://www.library.tane.edu.ua/images/nauk_vydannya/a7JOtV.pdf]
3. Я. Дропа, І. Чабан Податкове навантаження та його вплив на економіку України : [Стаття]  Я. Дропа, І. Чабан/ [Електр. Ресурс http://www.lnu.edu.ua/faculty/ekonom/Form_Rynk_Econ/2009_19/32_дропа,%20чабан.pdf]