Податковий менеджмент

         На сьогоднішній день в Україні існує своя податкова система, яка не є простим копіюванням досвіду інших країн. Адже податкова система має відображати конкретні умови конкретної країни, рівень розвитку економіки, соціальної сфери, її зовнішню та внутрішню політику, традиції народу, географічне положення, кліматичні умови та безліч інших чинників. В зв'язку з цим склад податкової системи, структурні співвідношення окремих податків їх обчислення, форми розрахунків, організація податкової служби можуть значно відрізнятись.

          Сучасний етап податкової системи України можна охарактеризувати як закладання підвалин. Зроблено за короткий час досить багато. Здійснено перехід до системи формування доходів бюджету на податковій основі, реформована сама податкова система шляхом впровадження податків, характерних для країн з розвинутою ринковою економікою. Розроблено і відображено (хоча й далеко не досконало) законодавство з питань оподаткування, його інструктивне та методичне забезпечення, створена сучасна податкова адміністрація із сучасною організаційною структурою.

         Існує ряд основних податків, які дістали загально світове визнання, хоча механізм їх справляння може суттєво відрізнятись в конкретній країні. До них належать прямі і не прямі податки, та інші збори й обов'язкові платежі. З точки зору вирішення фіскальних завдань непрямі податки завжди ефективніші за прямі. Одним із основних видів непрямих податків є ПДВ.

Податок на додану вартість – це частина  новоствореної вартості на кожному  етапі виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг), що надходить до бюджету після їх реалізації. Інакше кажучи, ПДВ – це непрямий податок, який стягується до бюджету у вигляді надбавки до ціни товару, який сплачується споживачами.

          Незважаючи на те, що податок на додану вартість використовується в    Україні вже 8 років, він був і залишається "terra incognito" як для платників, так і збирачів. ПДВ, був запроваджений як альтернатива податку з обороту та податку з продажу. Це був цікавий експеримент , бо за своїм змістом ПДВ найкраще працює в демонополізованій економіці з мінімальним застосуванням "внутрішньокорпоративних" цін та відсутністю так званих "зв'язаних осіб". Натомість, головна мета планової системи є зворотною – підтримання планового ціноутворення, збереження єдиного власника в особі держави.

        На мою думку, Закон про податок на додану вартість найбільш відповідає ринковим умовам господарювання в Україні. Готуючи його, розробники врахували багаторічний досвід багатьох країн. Гадаю, закон задовольнить потреби держави як у частині регулювання економічних правовідносин у країні, так і в частині фіскальної політики.

Закон про податок на додану вартість побудований таким чином, що сприятиме  в першу чергу надходженням до бюджету вагомих доходів. Крім того, передбачено чимало механізмів щодо його застосування: податкові накладні, книги обліку, ідентифікаційні номери, тощо. До речі саме ці інструменти, що сприяють дієвості закону, й були найбільшим каменем спотикання. Мета розробників полягала в тому, щоб дати платникам податків ключ до ефективного застосування цих важелів.

        Роль ПДВ в податковій системі України важко переоцінити. Широка база оподаткування цього універсального акцизу є цінною для фіскальної функції податків. Але щоб конкретний податок, як і податкова система, в цілому, був ефективним не потрібно забувати і про податковий прес, що тисне на платників податку. Тільки завдяки компромісу між максимальною величною залучених податком до бюджету коштів і інтересам платників податок може оптимально виконувати свою місію в фінансовій системі. До цього прагне і Україна, постійно покращує функціонування ПДВ.

       ПДВ має високу ефективність із фіскальної точки зору. Широка база оподаткування, яка включає не тільки товари, але й роботи і послуги, забезпечує надійність та стабільність бюджетних надходжень від цього податку. Універсальні ставки полегшують як обчислення податку для його платників, так і контроль податкових органів за правильністю та своєчасністю сплати останнього.

      Стягнення ПДВ на всіх стадіях руху товарів, робіт, послуг має наслідком рівноправний розподіл податкового тягаря підприємницької діяльності.

Незважаючи на теоретичні переваги однієї ставки ПДВ, на практиці більшість  країн застосовують кілька ставок податку. В Україні на даний час встановлено дві ставки: 20% та 0%. Ставка 20% є домінуючою, нею оподатковується переважна більшість товарів, робіт, послуг. Нульова ставка застосовується при обчисленні ПДВ у разі реалізації товарів на експорт, тощо. Використання даної ставки означає повне відшкодування податку, сплаченого постачальником товарів, послуги, матеріальні ресурси, що використовуються для здійснення зазначених вище поставок.

         У перспективі доцільно поступово переходити до диференційованої шкали ставок, керуючись принципом: товари першої необхідності – знижена ставка, товари розкоші – підвищена ставка, усі інші товари стандартна ставка. Розміри ставок ПДВ мають визначатися не лише бюджетними потребами, а й реальними доходами споживачів. Враховуючи скрутний фінансовий стан у державі, необхідно зазначити, що запровадження диференційованих ставок сьогодні буде малоефективним, оскільки зумовить зростанні адміністративних витрат щодо обслуговування ПДВ та значно ускладнить механізм його дії.

       Таким чином ПДВ посідає чільне місце в податковій системі України. Він має свої переваги та недоліки як з фіскальних позицій, так і з огляду регулювання обсягів споживання. Завдання науки про податки - в подальшому вдосконаленні механізму справляння податку, що вимагає як високої податкової техніки, так і великих фінансових витрат. Як свідчить світовий досвід – це єдино правильний шлях.

       Податок на  додану вартість відносимо до  фінансових ризиків та інвестиційний ризиків, тому що саме фінансові ризики та інвестиційні, що супроводжують фінансову діяльність суб’єкта господарювання, виділяються в особливу групу – фінансові ризики, які характеризуються ймовірністю виникнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрати доходів, капіталу чи ліквідності. Фінансові ризики виникають у зв’язку з рухом фінансових потоків і проявляються, в основному, на ринках фінансових ресурсів.

інвестиційним ризиком  слід розуміти ймовірність виникнення фінансових втрат в процесі здійснення інвестиційної діяльності підприємства.

Серед інвестиційних  ризиків виділяють два основних види:

ризик фінансового інвестування (ризики на ринку цінних паперів);

ризик реального інвестування (проектні ризики).

Крім того, інвестиційні ризики можна класифікувати за рівнем оцінки, причинами виникнення, видами втрат.

Зазначений ризик за рівнем оцінки поділяється на:

загальнодержавний;

галузевий;

підприємства;

фінансового стану окремого інвестора тощо.

         Загальнодержавний, або загальноекономічний, інвестиційний ризик пов’язаний з політичною та економічною ситуацією в країні, в якій здійснює свою діяльність підприємство-емітент. Цей вид ризику визначається підприємницьким кліматом, створеним у державі, регіоні.

        Галузевий ризик оцінюється в ході індустріального аналізу, за результатами якого приходять до висновку про ризик, що несе інвестор, інвестуючи свої кошти в підприємства, які займаються цим видом діяльності.

Інвестиційний ризик  на рівні підприємства оцінюється при  експортному аналізі фінансового  стану підприємства-емітента цінних паперів шляхом:

оцінки масштабу і характеру  діяльності підприємства;

визначення основного напряму  діяльності підприємства, напряму диверсифікації, обсягів виробництва, продаж, витрат і прибутку та тенденцій зміни  цих показників у часі;

аналізу рівня виробництва і менеджменту підприємства, його репутації;

розрахунку основних фінансових коефіцієнтів і формулювання висновку про фінансовий стан підприємства.

Ризик, пов’язаний з індивідуальним фінансовим станом інвестора підприємства, аналізується, як правило, за двома позиціями:

правами, які надаються інвестору, - рівнем дивідендів, періодичністю  виплат, правом голосу при вирішенні  найважливіших питань стратегії, пріоритетністю вимог інвестора в порівнянні з власниками інших цінних паперів  даного підприємства;

ринковою позицією даної акції  – її популярністю, обсягом випуску, додатковими і наступними випусками, історією обігу на ринку.

            За результатами комплексного аналізу приходять до висновку про інвестиційну привабливість даного виду вкладень в порівнянні з альтернативними варіантами з позиції галузевого, внутрішньофірмового та індивідуального ризику інвестора. Оскільки такий аналіз потребує значних витрат часу, він виконується не завжди, а лише при вирішенні стратегічних задач інвестування (наприклад, при купівлі права контролю над відкритим акціонерним товариством, рейтинговій оцінці).

             За видом втрат інвестиційні ризики можна поділити на:

ризики втраченої вигоди – ризики настання непрямого фінансового  збитку (не отриманого прибутку) в результаті нездійснення будь-якого заходу;

ризики зниження доходності, які  можуть виникнути в результаті зменшення  розміру відсотків і дивідендів за портфельними інвестиціями;

ризики прямих фінансових втрат  – представляють загрозу повної або часткової втрати інвестованого капіталу в результаті неправильного вибору вкладення капіталу.

На рівень цього ризику впливають  такі фактори, як ліквідність, прибутковість, склад, структура та інші параметри  інвестиційного портфеля. У зарубіжній економічній літературі під операційними та інвестиційними ризиками досить часто розуміються ділові ризики. Основними інструментами зниження рівня ділового ризику є диверсифікація інвестицій, виробництва та асортименту продукції, що виробляється.

             У широкому розумінні фінансові ризики найчастіше пов’язують з операційними, інвестиційними ризиками та ризиками структури капіталу; у вузькому –з ризиками, джерелом яких є фінансова діяльність підприємства, в результаті якої змінюються склад та структура капіталу (пасивів) підприємства.

              Сутність фінансових ризиків слід розглядати через призму існування двох подій: А і В (див. рис 1).

Таким чином, фінансові ризики належать до групи спекулятивних ризиків, в результаті реалізації яких можуть бути як втрати, так і виграш.

       Сутність фінансових ризиків Фінансовий ризик – це також ризик того, що суб’єкт господарювання, який залучив фінансові ресурси, виявиться неспроможним вчасно погасити зобов’язання, строк сплати яких настав, в результаті чого він може виявитися банкрутом.

          На практиці ризики тісно переплітаються і представляють собою складний комплекс причинно-наслідкових зв’язків. Така природа ризиків формує підхід, згідно якого до фінансових ризиків належать не лише ті ризики, що випливають з фінансової діяльності, а й операційний та інвестиційний ризики. Тому під терміном “фінансовий ризик” розуміють сукупний ризик підприємства. А відтак, фінансові ризики відіграють найбільш важливу роль в загальному портфелі підприємницьких ризиків. Проте, при дослідженні економічної сутності ризиків слід враховувати джерела їх походження – операційну, інвестиційну чи фінансову діяльність підприємства, а також надзвичайну їх рухомість.

           Зростання ступеню впливу фінансових ризиків на результати фінансової діяльності підприємства і в цілому на результати виробничо-господарської діяльності пов’язане зі швидкою зміною економічної ситуації і кон’юнктури фінансового ринку, розширенням сфери фінансових відносин підприємства, появою нових фінансових технологій, фінансових інструментів та іншими факторами.

           Фінансові ризики мають об’єктивну природу через невизначеність зовнішнього середовища по відношенню до підприємства. Зовнішнє середовище містить в собі об’єктивні економічні, соціальні і політичні умови, за наявності яких підприємство здійснює свою діяльність і до динаміки змін яких воно змушене пристосовуватись.

Причин виникнення фінансових ризиків дуже багато (рис. 2). 

Рис. 2. Причини виникнення фінансових ризиків  

        Першопричини їх виникнення знаходяться у площині структури капіталу. Адже фінансовий ризик зумовлений нераціональним співвідношенням власних і позикових коштів. Велика частка позикових коштів у капіталі підприємства нерідко знижує їх ефективність. Це пов’язано зі значними витратами на обслуговування кредитів, які можуть перекрити вигоди від їх залучення. Такі ризики іноді називають ризиками структури капіталу: при незадовільній структурі капіталу виникає ризик того, що підприємство залучатиме кошти за ризиковою ставкою і врешті-решт стане неплатоспроможним і, як результат, збанкрутує.

За можливістю усунення ризики поділяються на:

- систематичні;

- несистематичні.

          Систематичний (або ринковий) ризик, характерний для всіх учасників фінансової діяльності і всіх видів фінансових операцій. Він виникає при зміні окремих стадій економічного розвитку країни, зміні кон’юнктури фінансового ринку, в інших аналогічних випадках, на які підприємство в процесі своєї фінансової діяльності не може вплинути. До цієї групи ризиків можуть бути віднесені інфляційний ризик, процентний ризик, валютний ризик, податковий ризик і частково інвестиційний ризик (при зміні макроекономічних умов інвестування).

            Несистематичний (або специфічний ризик) притаманний окремим напрямкам фінансової діяльності і характеру фінансових операцій конкретного підприємства. Він може бути пов’язаний з некваліфікованим фінансовим менеджментом, неефективною структурою активів і капіталу, надмірною схильністю до ризикових (“агресивних”) фінансових операцій з високою нормою прибутку, недооцінкою бізнес-партнерів та іншими аналогічними факторами, негативним наслідкам від яких, в значній мірі, можна запобігти за рахунок ефективного управління фінансовими ризиками.

Джерелом виникнення ризиків є зовнішнє середовище, тому цей ризик не залежить від діяльності підприємства. Воно не може здійснювати  вплив на зовнішні фінансові ризики, проте може передбачувати і враховувати їх у своїй діяльності. Зовнішні фінансові ризики виникають при зміні окремих стадій економічного циклу, зміні кон’юнктури фінансового ринку, в результаті непередбаченої зміни законодавства у сфері фінансової діяльності підприємства, в результаті нестійкого політичного становища і в ряді аналогічних випадків, на які підприємство в процесі своєї діяльності впливати не може. Зовнішні ризики характерні для всіх учасників фінансової діяльності і всіх видів фінансових операцій. До цієї групи фінансових ризиків можна віднести інфляційний, валютний, процентний та інші ризики.

             Проблема нерівномірного розподілу податкового навантаження в Украї ні є значно гострішою, ніж проблема його загального рівня. При цьому мається на увазі наявність надмірних диспропорцій у його розподілі, зумовлених передусім неоднаковим ставленням платників до виконання свої х податкових зобов’язань, що проявляється у податковій заборгованості перед бюджетом та державними цільовими фондами, а також в уникненні податків та ухиленні від ї х сплати. В результаті найбільший податковий тягар несуть законослухняні підприємства та позбавлені податкових пільг. Зокрема, розрахунки, проведені із застосуванням моделей, показали, що за середнього рівня податкового навантаження, що становить 31,6% від ВВП (2004 р.), підприємства, що працюють лише на внутрішньому ринку, не мають податкових пільг і не ухиляються від сплати податків, перераховують державі більше 40% створеної доданої вартості, тоді як підприємства, що користуються податковими пільгами і ухиляються від оподаткування, формують державні фінанси за рахунок доданої вартості від 0 до 7%.

1. Створити умови для  формування сприятливого інвестиційного

середовища оподаткування  шляхом:

— забезпечення детальної законодавчої регламентації всіх аспектів

податкових правовідносин  з метою запобігання вирішенню  спірних питань на розсуд органів податкової служби;

- — забезпечення закритого  (остаточного) переліку прав, обов’язків  і відповідальності платників  та контролюючих органів з метою запобігання розширенню функцій і прав одної сторони, які б приводили до обмеження прав і обов’язків другої сторони.

2. Внести зміни до  складу податкової системи, зокрема:

— запровадити податок  на нерухоме майно громадян, включивши його до

складу місцевих податків і зборів що сприятиме не лише зростанню  доходів

місцевих бюджетів, а  й соціальної справедливості в оподаткуванні;

— запровадити податок  на активи підприємств, як мінімальний

(заліковий) податок  з доходів;

— скасувати з 2008 року з числа загальнодержавних податків і зборів збір

вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплов

енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційнимі

установами, а також  збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого

тарифу на природний  газ для споживачів усіх форм власності  у розмірі

відсотки, збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, які

своєрідними акцизами з  не підакцизних товарів;

— скасувати з числа  місцевих податків і зборів: комунальний податок

збори за видачу ордера на квартиру; за право проведення кіно- і телезйомок

за проведення місцевого  аукціону, конкурсного розпродажу і  лотерей;

власників собак, натомість  запровадивши збір за видачу дозволів на будівництві

у населених пунктах  об’єктів виробничого і невиробничого призначення

індивідуального житлового, дачного будівництва.

3. Комплексно реформувати  спрощену систему оподаткування,  облік;

та звітності суб’єктів  малого підприємництва, зокрема передбачити:

— використання спрощеної  системи оподаткування з одночасним

переглядом таких критерії в як граничний обсяг виручки  від реалізації продукції

та кількість осіб, що можуть перебувати з такої особою у трудових відносинах;

— застосування спрощеної  системи оподаткування у тих  сфера:

господарської діяльності, яка направлена на надання послуг населенню або

дрібне виробництво  та продажем, та оподаткування яких на загальних підставах

з веденням повного обліку та звітності, є складним і обтяжливим;

— удосконалення оподаткування  суб’єктів малого підприємництва при

переході ї х зі спрощеної системи оподаткування  на загальну;

— удосконалення порядку  ведення спрощеного бухгалтерського  обліку та

фінансової звітності.

4. Удосконалити справляння  податку на прибуток підприємств  в

напрямку забезпечення дотримання основних принципам прибуткового

оподаткування в умовах ринкової економіки:

— принципу оподаткування  доходів «по всьому світу», що включає  всі доходи, отримані платником в  межах краї ни- резиденції і за кордоном з складання консолідованої фінансової звітності за правилами міжнародних стандартів; принципу оподаткування нетто — доходу, що передбачає розмежування витрат, пов’язаних з отриманням доходу, і споживчих витрат і, як наслідок, спів ставлення при визначенні оподатковуваного прибутку доході, отриманих з метою прибутку, з витратами, понесеними для отримання доходів, і неврахування приватних витрат;

— принципу визначення податкової бази та податкових зобов’язань за

«методом нарахування» з застосуванням визначення поставки продукції за

принципом «відвантаження»;

принципу оподаткування  економічного потенціалу, що передбачає рівномірне оподаткування доходів, отриманих протягом всього життєвого  циклу підприємства, який не обмежується  одним податковим періодом, і, як наслідок, — перенесення збитків з одного податкового періоду на інші. З цією метою доцільно:

а) переглянути норми  Закону Украї ни «Про оподаткування  прибутку

підприємств», якими регулюється  склад валових витрат, на предмет  ї х

відповідності принципу нетто, що дозволить не включати до складу валових

витрат приватні споживчі витрати; б) відмовитися від тимчасових заходів щодо обмеження на

перенесення від’ємного значення об’єкта оподаткування  на наступні

податкові періоди.

В процесі реформування податку на прибуток підприємств  необхідно також забезпечити:

— вдосконалення адміністрування  податку шляхом максимально

можливої гармонізації податкового і бухгалтерського  обліку.

У більшості розвинутих краї н немає повної ідентичності у правилах бухгалтерського та податкового  обліку при формуванні оподатковуваного прибутку. Це пояснюється великим рівнем маневрування, яке допускається стандартами бухгалтерському обліку при вирішенні питання щодо можливості віднесення певних витрат до таких, що зменшують оподатковуваний дохід. Отже, в Украї ні доцільно зберегти у податковому обліку деякі відмінності при розрахунку об’єкта оподаткування зокрема, щодо нарахування амортизації, врахування у складі валових витрат понесених витрат подвійного призначення за чітко установленим переліком та обсягом, надання дозволу на врахування від’ємного значення оподаткування минулих періодів тощо з метою досягнення балансу інтересів господарюючих суб’єктів та суспільства в цілому на кожному етапі економічного розвитку держави .

          В Украї ні на масштаби ухилення від податків впливають не стільки розміри податкових ставок, скільки викривлення умов конкурентної боротьби внаслідок нерівномірного розподілу податкового тягаря (неможливість чесної конкуренції); корупція (необхідність неформальних платежів на адресу корумпованих чиновників); недосконалість законодавства, що регулює підприємницьку діяльність, у т.ч. податкового; загальне недотримання норм законів, невідповідність суспільних благ, що надаються з державного бюджету, рівню податкового навантаження.

За таких умов зниження загального рівня оподаткування в Украї ні навряд чи зможе суттєво вплинути на масштаби ухилення від податків. Більший ефект щодо цього могло б дати підвищення ефективності боротьби з корупцією та ухиленнями від сплати податків, забезпечення дотримання норм законів, поліпшення адміністрування податків.