Походження княгині Ольги

План

1. Вступ ………………………………………………………………………..2
2. Походження княгині Ольги ……………………………………………….2
3. Вплив княгині на політичний розвиток Київської Русі …………………4
4. Висновок ………………………………………………………………….12
5. Список використаної літератури ………………………………………..14

Вступ

Легендами овіяний образ княгині київської, дружини князя Ігоря — Ольги, мудрої державної діячки, керівника і воїна, її діяльність залишила помітний слід у східнослов'янській історії Х ст. Велика княгиня Ольга (скандінавською — Хельга) відома широкому загалу як свята й рівноапостольна церковна діячка. Стародавні літописці, без сумніву, симпатизували княгині — дружині Ігоря й регентці у пору неповноліття їхнього сина Святослава. Вони часто описують її як вродливу, енергійну, хитру й передусім мудру правительку. Та найбільший комплімент робить цій жінці літописець-чоловік, повідомивши читача про її «чоловічий розум». Вихваляння, що ними щедро обсипали Ольгу монахи-літописці, почасти можна пояснити тим, що 955 р. вона прийняла християнство. Але навіть без цього Ольга лишалася б видатною правителькою.

Свята рівноапостольна княгиня київська. Правила в малолітство сина Святослава.

«Праматір всіх царів російських», свята рівноапостольна княгиня київська - от ким була Ольга (у різномовних інтерпретаціях Хельга, Хальга, Алогія), у хрещенні Олена. В історію вона увійшла як велика упорядниця державної та культурного життя Київської Русі.

Походження княгині Ольги

Варіацій на тему походження майбутньої княгині безліч, і кожна підкріплена літописним чи церковним джерелом. За літописними даними, вона родом з Пскотва і доводилася родичкою правлячому тоді Олегу. Історик В. Н. Татіщев стверджував, що вона - внучка новгородського посадника Гостомисла, попередника Рюрика, і в будинку звали її прекрасний. Прибула вона до Києва 903 р. «Літопис руський» свідчить: «Коли Ігор виріс, він ходив у походи вслід за Олегом, і кожен слухався його. І привели йому жону із Пскова, на ім'я Ольга». І стала вона не лише дружиною, а й мудрою помічницею Ігоря. Дослідники по-різному відповідають на питання: де й коли народилася Ольга, з якої родини походила, чи була князівського роду? Найпоширенішою є думка, що дитинство княгині минуло в селі Вибути поблизу Пскова, де, мабуть, вона і зустрілася зі своїм майбутнім чоловіком, який покохав її за красу та незвичайний розум.

Існує і інша легенда, що у 903 р. дівчинку імовірно в десятирічному віці привезли до Києва, щоб обручити з 25-річним Ігорем, сином Рюрика, який пізніше прийняв велікокняженіе. Згідно давньоруської традиції, офіційне ім'я вона отримала за належністю до роду, по батькові. Всупереч красивій легенді про одруження княжича на малолітнії простолюдинці, існують наукові версії того, що Ольга була все-таки знатного роду. У Древній Русі родова приналежність мала велике значення, і ніхто з князів ніколи не одружувався на простих дівчат. Олег, будучи регентом при Ігоря і повновладним господарем на Русі, доки той не змужнів, не допустив би такого нерозумного вчинку. А ось наречена з роду Гостомисла була цілком відповідною партією, що забезпечує зв'язок двох родів. Норманській конунгу Олегу, що пришов у Русь, легше було утримати владу за підтримки місцевої знаті. Він мав величезний вплив і на Ігоря, той навіть у досить зрілому віці «ходив по Олега і слухав його». Досить згадати, що легендарний похід Олега на Царград (так у літописах називають Константинополь) і укладений з греками договір були справами того ж Олега - «великого князя руського», а новий договір 911 р. мав місце, коли Ігореві перевалило за тридцять. Повновладно князювати він почав з 912 р., тобто після смерті Олега. Але не будемо розглядати достоїнства і недоліки молодого князя, погодимося з тим, що його шлюб був справою великої політики.

Вплив княгині на політичний розвиток Київської Русі

Про роки правління Ігоря відомо мало. Йому довелося підкорювати древлян, озиратися на печенігів, що з'явилися в степах Причорномор'я, і ​​безуспішно воювати з Візантією під тиском хозар. Доводилося князю здійснювати далекі і довгі походи, тому внутрішніми справами все більш активно починала займатися Ольга.

Восени 945 р. Ігор загинув від рук древлян, з яких хотів отримати додаткову данину. І княгиня залишилася одна із сином.

Скоро після того, як був укладений мир з Візантією, відбулась одна з найцікавіших подій в історії Русі Х ст. — древлянське повстання 945 р., причиною якого стала спроба Ігоря запровадити в Іскоростені повічний збір данини. Повсталі древляни убили Ігоря й рушили на Київ. Однак Ольга, котра лишалася у Києві з малим Святославом, зуміла обхитрити їх і згодом розгромила. Вона швидко й жорстоко помстилася за чоловіка. Літописець Нестор так розповідає про цю помсту та про початок князювання Ольги. Після вбивства Ігоря древлянські посли приїхали до Києва і запропонували Ользі піти заміж за їхнього князя Мала. Княгиня веліла тих послів разом з човном, на якому припливли, скинути в глибоку яму, викопану за городом на теремному дворі, і потім закопати живими.

Розправившись таким чином зі сватами, Ольга звернулася до древлян з проханням прислати за нею найбільш знатних мужів — князівського роду, бояр, купців. Коли ті прибули до Києва, Ольга наказала витопити баню, яку потім запалили разом з послами. Такими були перші дві її помсти древлянам.

Сватання князя Мала на Ольгу, на думку дослідників, відбивало пережитки матріархату, архаїзм у поглядах древлян. Дії Ольги — поховання сватів у човні, наказ витопити баню для послів — прикмети поховального обряду, що сягають сивої давнини й пов'язані з кривавою помстою.

Третя помста за жорстокістю була найстрашнішою. Ольга сповістила древлян про своє бажання поплакати над труною чоловіка і вчинити тризну. Поблизу міста Іскоростеня наказала вона насипати величезний курган. Коли ж древляни повпивалися, Ольжині отроки посікли їх п'ять тисяч.

Наступного року княгиня зібрала військо, взяла з собою малолітнього сина Святослава, воєводу Свенельда й рушила в Древлянську землю, щоб остаточно «примучити», тобто приборкати древлян та обкласти їх тяжкою даниною. Битву було виграно, але древляни втекли й зачинились у своїх градах. Облога тривала цілий рік, доки Ольга не запропонувала древлянам відкупитися малою даниною: од двора по три голуби і по три горобці. Кожному з птахів Ольга звеліла прив'язати трут з вогнем й, коли смеркнеться, відпустити на волю. Птахи полетіли у свої гнізда, і спалахнув Іскоростень з усіх боків одночасно. І побігли люди з міста, а воїни Ольги ловили їх... Так узяла Ольга город хитрощами, старійшин його спалила, багато людей побила або віддала у рабство, а решту примусила платити тяжку данину. Дві третини її одержав Київ, а третину — Вишгород, що був Ольжиним городом.

Так літописець Нестор у «Повісті временних літ» розповів про початок князювання Ольги та її помсту древлянам.

 У цій історії зіткнулися  два різних світогляди, дві психології: з одного боку, слов'янська відкритість  і прямодушність, віра в непорушність даного слова, а з іншого - створене віковою практикою варягів зневага до понять моральності, які заважали в досягненні мети. В останніх підступність і брехня були предметом гордості, якщо приносили успіх. А у слов'ян норми честі і совісті були незаперечним законом.

Разом з тим Ольга володіла не тільки твердим характером, але і гнучким розумом, тому зробила правильні висновки. Вона встановила фіксований обсяг данини з кожної землі. А потім почала «ходіння» по своїх володіннях, щоб особисто визначити місця та види промислів, розміри доходів з них і порядок розподілу. Відомо, що дві третини вона віддавала до розпорядження міського віче, а третина залишала за собою і витрачала в основному на будівництво і благочинність. Це була перша спроба державного регулювання природокористування. Ольга встановила систему «цвинтарів», які стали центрами торгівлі і культури, опорою князівської влади, місцями осередку інтересів іноземних купців. З часом вони обростали укріпленнями, перетворювалися в міста, а з поширенням християнства тут будувалися храми як обов'язкові прикмети культурного зростання.

При княгині Ользі у Києві почалося кам'яне будівництво. На Старокиївській горі (це місце називали Вишгородом) поруч з кам'яним теремом виріс ще й палац, де з'явився багато прикрашений фресками, мармуром і рожевим шифером тронний зал для урочистого прийому іноземних послів і гостей. А над торгово-адміністративним центром височіла кругла вежа. Уже в наші дні археологи розкопали тут фундаменти стародавніх будівель.

Послабивши вплив місцевих правителів, княгиня всіляко прагнула зміцнювати централізовану форму влади. Але не менш важливим, ніж зміцнення політичної, економічної та військової могутності держави, вона вважала духовне оновлення народу. І зуміла зрозуміти, що шлях до майбутньої величі і можливості на рівних спілкуватися з такими пануючими імперіями, як Візантія і саксонська Німеччина, лежить через прийняття християнства. Але завдання це було не з легких.

Історія боротьби язичництва з християнством на Русі вже тоді нараховувала майже двісті років, від походу і хрещення князя Бравліна в Сурожі в 795 р. І носила вона змінний характер не тільки в народному середовищі, а й серед володарів: Аскольд був християнином, Віщий Олег - войовничим язичником, Ольга слідом за Ігорем підтримувала християнські віяння, уважно придивлялася до прихильників церкви, розуміла прогресивність їх устремлінь і вирішила йти одним шляхом з ними.

З цією метою і вирушила вона до столиці Візантії місто Константинополь до імператора Костянтина VII Багрянородного, спорядивши флот і посольство чисельністю близько двохсот осіб (з слугами - більше тисячі). Костянтин люто ненавидів і боявся русичів, пам'ятаючи розгромні для ромеїв походи Аскольда, а потім і Олега, який у 907 р. прибив свій щит «на ворота Царгорода». Але поява російського флоту на Босфорі зробило свою справу.

Точна дата історичного візиту не збереглася, вчені відносять його до періоду між 946 і 957 рр.. До нас дійшли не тільки багаті фольклорні свідоцтва і хроніки, але і оригінальні записи самого імператора - він був істориком і письменником. У творі «Про церемонії візантійського двору» описаний офіційний прийом Ельга - архонтесси (тобто правительки) Русі в імператорському палаці. Однак зустріччю залишилися незадоволені обидві сторони. Константин Багрянородний описує перший офіційний прийом Ольги, який відбувся 9 вересня у Магнаврському залі імператорського палацу. То був дивовижний спектакль. Для нас важливо, що Ольгу було звільнено від проскінесису, тобто потрійного укліна, який відвідувачі повинні були робити перед імператорським троном, падаючи ниць. Препозит біля дверей голосно вигукнув: «Шляхетна архонтиса Ольга-русинка з посольством від архонта Русі Святослава». Княгиня повільно, з гордовитою постановою, дивлячись просто на імператора, що сидів на троні, увійшла до залу і, приклавши руку до серця, вклонилася. Так само вчинили й члени посольства. Після відповіді Ольги на різні запитання імператора з бічних дверей до зали почали заходити служники з скриньками, діжками, посудинами, сувоями. Це були подарунки від шляхетної архонтиси та посольства Русі великому імператорові ромеїв. Найбільше враження справили внесені на двох жердинах хутра соболів, горностаїв, бобрів, великі ведмежі шкури. Трохи пізніше відбувся ще один прийом і бенкет-кліторій в іншому залі — Трикліні Юстініана. Тут Ольга була разом з імператрицею Оленою та її невісткою Феофано. Ділова ж розмова з імператором Константином відбулася між прийомом та бенкетом. Ольга говорила про причини, що привели її з посольством до Царгорода. Серед дослідників і нині точаться суперечки щодо змісту розмови — джерела не дають вичерпної відповіді на це запитання. Але найбільш вірогідно те, що Ольга вела переговори про хрещення Русі. Сама княгиня таємно, з огляду на язичеське оточення, хрестилася у Києві ще до подорожі у Царгород. Просила прислати єпископа для Русі, мудро вбачаючи в прийнятті рідною країною християнства шлях до розквіту зв'язків з найрозвиненішими державами світу.

Ольга чекала на відповідь майже півтора місяця. Вона сама та посли жили у Константинополі, а решта з київського посольства — у своїх човнах-лодіях. Нелегким було те чекання. Та Ольга не втрачала часу — знайомилась з Константинополем. Різні дива Царгорода, його собори, іподром вона потім довго згадувала у рідному Києві. Побудувала православні церкви. За свідченням пізнього Іоакимівського літопису, збудувала дерев'яну церкву святої Софії поблизу Золотих воріт. Присвячена премудрості Божій церква мала стати кафедрою митрополита Київського, запрошеного на Русь єпископа. Та не діждалась княгиня здійснення своєї мрії — церква згоріла 1017 р. Пізніше Ярослав Мудрий на тому місці збудував кам'яний Софійський собор, який досьогодні стоїть як святиня України.

Чому ж відмовив імператор Візантійський в прилученні Київської Русі до християнського світу? Тому, що син Ольги, великий київський князь Святослав, верхник Русі, був язичником. Сама ж Ольга була вже християнкою. Приїхала з священиком Григорієм. Подарувала імператору золоте з коштовним камінням блюдо, яке довго прикрашало ризницю Константинопольського головного собору. На ньому були християнські символи — зображення Христа на коштовному камені, й призначене воно було для церковної служби. Язичниця не могла б зробити такого дарунку. Ольга прийняла благословіння патріарха під час урочистої відправи у Константинопольській Софії. Ця акція за згодою самої княгині й завдяки візантійцям була сприйнята як її дійсне хрещення. Подія поступово набула розголосу в середньовічному світі і переросла з особистої справи Ольги у важливий державний акт. «Повість временних літ» стверджує, нібито імператор сватався до Ольги, але княгиня його перехитрувала: сказала, що тому не годиться знатися з язичницею, й попросила, щоб цар сам її охрестив, однак після хрещення, під час якого Константин назвав її за обрядом «дочкою», відмовилася стати дружиною. Мовляв, закон християнський не дозволяє такого шлюбу.Насправді Костянтин був одружений, а Ользі, хоч вона і славилася красою, було вже за шістдесят. Набагато більш правдоподібна перша мета візиту. Заради неї Ельга Русинка зустрічалася з патріархом і нібито прийняла хрещення, а хрещеним батьком був сам Костянтин. Але факт хрещення залишається спірним. По-перше, імператор ніде про нього не згадує. А по-друге, відомо, що в цій поїздці супроводжував княгиню духівник, що означає одне - Ольга вже була хрещеною. Хоча можливо, що для надання особливої ​​важливості візиту вона вирішила вдруге здійснити обряд в самому Константинополі, даючи тим самим зрозуміти: вона та її країна готові сприйняти досягнення візантійської культури. Вона завжди трималася гордо, з гідністю. У билинному творі «Про взяття Царгорода княгинею Ольгою» відображена її безкровна перемога над гордовитим Костянтином. (А за моменти приниження вона розквиталася, коли тому згодом довелося просити військо, і відповіла послам: мовляв, нехай приїде і почекає так, як я чекала біля нього в порту, тоді й дам.) Відбуваючи додому, Ольга, наречена у вірі Оленою, отримала благословення патріарха Феофілакта: «Благословенна ти в жонах руських, яко Люби світло, а темряву прости» ...

18 жовтня, в неділю, був прощальний  прийом. І відмова...

Повернувшись додому, Ольга почала вмовляти сина Святослава перейти до християнської віри, але той, боячись насмішок і незадоволення власних дружинників, відмовився.

959 р. Ольга звернулася до германського імператора Оттона І з проханням прислати єпископа для хрещення Русі. Оттон погодився — прислав Адельберта. Та непривітно зустріли його на Русі. Прибічники Святослава відправили посольство ні з чим. Ольга не втратила реальної влади. Від безсилля почала руйнувати язичницькі капища, силою віри своєї впливала на співвітчизників...

Ольга померла 11 липня 6467 р. (від створення світу), тобто — 969 р., проживши у християнстві 15 років. Перше місце її поховання невідоме. Але знаємо, що князь Володимир, який хрестив Русь, переніс її останки до Десятинної церкви Богородиці й поховав у кам'яному саркофазі. Церкву було зруйновано 1240 р. татаро-монголами. Знайдена археологами шиферна гробниця княгині Ольги — справжній витвір середньовічного мистецтва — зберігається нині у Софійському соборі.

 Як би там не було, хрещення свідчило про розум і далекоглядності російської правительки, визначило її зовнішню політику, спрямовану на зміцнення незалежності Русі. Цієї лінії дотримувалися протягом двохсот років і її спадкоємці. Дуже важливо, що в насадженні християнства Ольга вдавалася до ненасильницьких методів. Вона розуміла, що в країні, де язичницькі вірування мали глибокі  коріння, неможливо ввести нову офіційну релігію шляхом указу. Адже навіть власного сина Святослава вона не змогла переконати і навернути на свою віру, він залишався язичником до кінця днів. Княгиня мирилася з тим, що одні її піддані моляться в храмі (на дніпровському березі красувався соборний храм Іллі Пророка), а інші перед походом клялися на зброї в святилищі Перуна. Пройшли роки, перш ніж онук Ольги - Володимир покінчив з цим і хрестив киян у Дніпрі, знищуючи залишки капищ. Більш того, скориставшись ослабленням Візантії, він силою зброї змусив імператорський двір видати йому в якості жертви царівну і одружився на ній, виконавши і це бажання своєї бабці - поріднитися, а значить, і зрівнятися у величі з могутньою державою. Християнізація держави і союз з Візантією, розпочаті Ольгою та завершені Володимиром, на думку академіка Д. С. Лихачова, «ввели Русь в сім'ю європейських народів на абсолютно рівних підставах».

А історик С. М. Соловйов зазначав, що після прийняття християнства на Русі виникло також і нове ставлення до жінки. Завдяки княгині Ользі вони включилися в процес освіти, ні в чому не поступалися чоловікам у «книжності», а також мали «в жіночому єстві чоловічу фортецю», інакше кажучи, займалися державними справами - освітою, культурою, будівництвом, лікуванням, воювали і приймали послів . Прикладом такого характеру була сама княгиня. Самовіддана, терпляча і мужня, вона вміла не згинатися у важкі часи, а навпаки - стала духовною опорою для багатьох людей. Фактично до кінця життя Ольга керувала Руссю, тому що Святослав рідко бував у столиці, майже весь час проводив у походах. Коли в 968 р. князь воював на Балканах, їй навіть довелося витримати облогу печенігами Києва.

Переказ нарік Ольгу хитрою, а церква - святою. Літописець Нестор називав її зіркою, яка передує схід сонця над російською землею. Шанування княгині з часом переросло в обожнювання і обожнювання, потім пішло зарахування її до сонму святих. Коли сталася канонізація, ми не знаємо, зрозуміло тільки, що в домонгольські часи, так як день її пам'яті (11 липня) зустрічається в письмових джерелах з XIII ст. Перші зображення княгіні з'явилися в хроніках і літописах, а потім почали втілюватися в іконах, в храмових фресках і розписах Візантії і Русі. Є припущення, що залишки фресок Софійського собору в Києві, зведеного при Ярославі Мудрому, зображують саме фрагменти прийому російського посольства на чолі з Ольгою в Константинополі. А пізніша іконографія, очевидно, бере початок з цих фресок.

Князювання княгині Ольги стало поворотом в історії Київської Русі. Країна здобула упорядковане правління, увійшла в політичну систему християнського світу. Завдяки її мудрості Русь не потрапила в залежність ні від Візантії, ні від Німеччини. Що йдуть у глиб століть відносини візантійців-греків і русинів отримали новий розвиток. Через російські землі від Константинополя по Дніпру, через Київ і далі на північ, до Новгорода та Балтійського (Варязького) моря йшов знаменитий шлях «із варяг у греки». Н. М. Карамзін писав, що Ольга «опанувала кормилом держави і мудрим керуванням довела, що слабка дружина може іноді рівнятися з великими мужами».

Висновок

Ольгу не просто вшановували нащадки — її було канонізовано. Прилучення Ольги до лику святих відбулося ще в домонгольські часи. Вона була п'ятою (після Бориса, Гліба, Феодосія Печорського, Микити Новгородського) святою. Вже з першої половини XI ст. зображення Ольги з'являються у Візантії й Київській Русі. Фрески Софійського собору в Києві були добре знані на Русі та в інших країнах. Портрети княгині у вигляді ікон прикрашали житла багатьох людей Русі. Іларіон порівнює Ольгу та Володимира з Константином Великим та його матір'ю Оленою, за яких у Візантії християнство стало державною релігією. Нестор-літописець прославляє Ольгу як зорю, що передвіщала схід християнства на Русі. Іаков Мніх описує Ольгу напрочуд розумною, привабливою, мудрою, святою духом і тілом. Безцінні мініатюри хроніки Іоанна Скилиці, а також Радзівілівського літопису XV ст. зображують її як державного діяча.

4 вересня 1911 р. в Києві, на перехресті  Караваївської, Пушкінської та В. Васильківської вулиць (сучасна  пл. Толстого) було освячено багатофігурний пам'ятник «Княгине Ольге Св.». На жаль, 1919 р. скульптуру Ольги скинули, а на її місце встановили бюст Т. Шевченка. Бокові постаті Андрія Первозванного, Кирила та Мефодія було сховано під фанерними кубами. 1920 р. пам'ятник Т. Шевченкові перенесли до іншого місця, а в березні 1923 р. комунальний відділ Києва розпорядився остаточно зняти фігури. Постамент лишався цілим до 1926 р. Тепер там клумба.

Список використаної літератури

1. Гедеонов С. А. Варяги и Русь. М., 2005, с. 182—185
2. Історія України: навч. посіб./В.М.Литвин, В.М.Мордвінцев, А.Г.Слюсаренко.- К.: Знання, 2008
3. Бойко О.Д. Історія України. Посібник. Київ: Видавничий центр «Академія», 2002
4. Кип'ячевич І.П. Історія України. – Львів: Вид-во «Світ», 1990