Показники ефективності господарських рішень

 

1. Показники ефективності господарських рішень, їх характеристика.

 Високий рівень конкурентного середовища змушує кожну особу, що приймає певне господарське рішення, звертати увагу на якість і ефективність прийняття останнього. При цьому особливе місце у системі показників, які дають можливість визначити доцільність прийнятого господарського рішення, посідає його якість.

Якість господарського рішення  визначається сукупністю його параметрів, що задовольняють конкретного споживача  або їх групу та забезпечують реальність його впровадження.

Основні параметри якісного рішення:

повнота розв’язання поставленого завдання (можливість практичної реалізації рішення в запланованому обсязі);

своєчасність рішення (правильний вибір моменту його прийняття  й виконання);

оптимальність рішення (вибір найкращого з усіх варіантів рішення за прийнятим критерієм з урахуванням наявних обмежень за часом, ресурсами, вимогами ринку тощо).

 

Показники якості прийнятого господарського рішення:

показник ентропії (кількісної невизначеності проблеми); якщо проблема формулюється тільки якісно, то цей показник наближається до нуля, якщо лише кількісно — він наближається до одиниці;

ступінь ризику (ймовірність появи  випадку втрат (імовірність реалізації ризику); розмір можливого збитку від  нього);

імовірність реалізації рішення за показниками якості, витрат і терміну;

коефіцієнт апроксимації (ступінь  адекватності теоретичної моделі фактичним  даним, на базі яких вона була розроблена).

 

Основні умови забезпечення якості господарського рішення:

застосування наукових підходів; використання методів функціонально-вартісного аналізу, прогнозування, моделювання й економічного обґрунтування кожного рішення тощо;

вивчення впливу економічних законів  на ефективність ре-

 алізації господарського рішення;

забезпечення особи або групи, що приймає рішення, якісною інформацією;

структуризація проблеми та побудова дерева рішень;

забезпечення багатоваріантності рішень;

правова обґрунтованість рішення;

розробка та функціонування системи  відповідальності та мотивації;

наявність механізму реалізації рішення.

 

Інший аспект доцільності прийнятого господарського рішення полягає  в його ефективності.

 Підефективністю господарського  рішеннярозуміютьресурсну результативність, здобуту в результаті розробки, прийняття та реалізації рішення на підприємстві.

 Динаміка зміни ефективності  господарських рішень залежить  від цілої низки чинників, а  саме:

людський фактор (необхідний рівень кваліфікації, знань і досвіду  ОПР, організаторські здібності, дисциплінованість, творча активність; внутрішня культура, правова й екологічна культура, свобода особи; індивідуально-особистісні характеристики; загальний морально-психологічний клімат в організації, ступінь розуміння рішень, що зумовлює відповідне ставлення до справи; очікувана винагорода у випадку успіху чи, навпаки, острах можливого покарання в разі невдачі);

інформаційний фактор (структура інформації та системи інформаційного забезпечення (рівень забезпечення інформацією));

організаційний фактор (здатність  організації вчасно перешикуватися для усунення нестатків рішення проблеми відповідно до умов, що змінилися, пристосуватися до них); своєчасність виявлення проблеми та наявність необхідного запасу часу для виходу з наявної ситуації; стабільність, надійність функціонування організації, її стійкість до різного роду перешкод);

матеріальний фактор (наявність  необхідних ресурсів (природних, технологічних, інформаційних тощо), можливість вільного маніпулювання ними).

 

Ґрунтуючись на результатах практичних спостережень, слід зазначити, що кожен  з факторів може або сприяти, або перешкоджати підвищенню ефективності ГР.

 Загалом, ефективність господарського  рішення визначається досягненням поставлених цілей. Для цього воно має відповідати таким вимогам:

мати механізм реалізації (тобто  рішення слід сформулювати таким чином, щоб воно охоплювало організацію, контроль процесу його реалізації);

бути науково обґрунтованим (розробка та прийняття рішення на основі пізнання й використання об’єктивних законів  і тенденцій, властивих економіці);

бути реальним (встановлення досяжних цілей, врахування наявних ресурсів і часу); можливість реалізації (забезпеченість відповідними ресурсами (управлінськими, матеріальними, людськими, правовими тощо); недопущення конфліктів);

забезпечувати цілеспрямованість (відповідність  цілям, поставленим перед об’єктом, діяльності якого рішення стосується безпосередньо);

мати кількісну та якісну визначеність (обов’язкове встановлення конкретних, виражених у кількісних показниках, результатів проектованого здійснення рішення; якісна визначеність характеризує ту сторону рішення, що не може бути виражена кількісно);

забезпечувати своєчасність розробки, прийняття та реалізації;

мати конкретний зміст і обґрунтованість;

враховувати реальний масштаб часу;

забезпечувати оптимальність (забезпечення максимальної віддачі від потенційних можливостей у процесі реалізації рішення);

бути гнучким (можливість зміни  мети та (чи) алгоритму досягнення мети в разі зміни зовнішніх та внутрішніх умов);

мати правомірність (дотримання правових норм його прийняття); законність рішення (несуперечність чинним нормативно-правовим актам);

досягати оптимальності рішення (вибір такого варіанту, що забезпечить  максимальний результат за мінімальних  витрат);

бути комплексним (облік можливих наслідків не тільки економічного, а й політичного, правового, психологічного та іншого характеру);

можливість верифікації та контролю виконання.

Прийняття ефективного рішення  залежить також від наявності  певних умов та усунення перешкод.

 

Для вибору найкращого ГР необхідно  скористатися надійними інструментами оцінки їх ефективності. Якщо порівнювати процеси, у яких використовуються однакові ресурси, то краще те рішення, де вищий результат (чи нижчі витрати ресурсів). Набагато складніші ситуації, коли досягаються різні ефекти за використання різних ресурсів. У таких випадках часто використовують критерій ефективності, що виглядає як деякий відносний, питомий ефект, тобто результат, що припадає на одиницю використовуваних ресурсів [5]. Індикаторами такої оцінки служать багато показників ефективності: продуктивність праці, фондовіддача, матеріалоємність, собівартість, рентабельність тощо.

 

 Рис. 1.2. Умови та перешкоди  прийняття ефективного рішення

 В основу оцінки ефективності  прийнятих рішень покладено системний  підхід як найбільш розроблений  і апробований. Виходячи з цього, основними принципами оцінки ефективності ГР треба вважати [5]:

пріоритетність загальної кінцевої мети підприємства на даний період (цілі всіх структурних елементів  прийняття рішення, цілі особи, яка  приймає рішення, повинні бути погоджені та збігатися з основною метою організації);

урахування невизначеності та надійність (урахування у при-

 йнятті та реалізації рішень  факторів невизначеності й випадковості);

прогнозованість (прийняті рішення  мають носити прогнозний характер можливих наслідків реалізації рішень — економічних, соціальних, екологічних тощо);

єдність (усі елементи системи прийняття  й реалізації рішень перебувають  у взаємозв’язку та взаємозалежності, для досягнення загальної мети вони повинні сприяти один одному);

взаємопов’язаність (усі елементи системи пов’язані не тільки між  собою, але і з навколишнім  середовищем);

ієрархія (усі елементи системи  розробки, прийняття й виконання  ГР перебувають в ієрархічному взаємозв’язку  підпорядкування й відповідальності);

функціональність (спільне аналізування структури управління реалізацією рішень і функціями з пріоритетом функції над структурою).

 

Визначення ефективності прийнятих  ГР пов’язано з такимитруднощами [24]:

суб’єктивізмом цілей, що ставляться перед ОПР виконавцями організації, та можливостями приховати їх від підлеглих і оточення;

об’єктивністю сукупності факторів, що впливають на ОПР у процесі  розробки, прийняття та реалізації рішення;

відсутністю сталих методик, що нормативно визначають (рекомендують) зміст і  порядок дій ОПР, і механізму недопущення їх невиконання, а також відповідальності за вчинене з боку ОПР.

 

Рішення приймається в інтересах  певних осіб, а наскільки дієвим воно виявиться, залежить від виконавців, їх підготовленості та, звичайно ж, від обставин. Господарське рішення буде ефективним, якщо його реалізовано відповідно до запропонованих вимог. Однак у процесі реалізації довгострокових цілей важко оцінити ступінь ефективності прийнятих рішень щодо досягнення кінцевих результатів.

 

Висновок:

Поняття «рішення» у теорії та на практиці найчастіше розуміється як процес, акт вибору, результат вибору. Рішення як таке має сенс лише тоді, коли існують альтернативи вибору та визначено мету цього вибору. Господарське рішення є результатом складної системної діяльності людей. ГР — це результат аналізу, прогнозування, оптимізації економічного обґрунтування та вибору альтернативи із сукупності варіантів досягнення конкретної цілі підприємства. Господарське рішення має бути оптимальним, ефективним і результативним.

 Сутність господарських рішень проявляється в певних аспектах, що засвідчують вплив цих рішень на економічні, організаційні, правові та технологічні інтереси підприємства. Необхідність класифікації зумовлено потребою у визначеності термінологічного апарата, виборі оптимальних методів прийняття й обґрунтування рішень. Але на даний момент не існує чіткої та сталої класифікації ГР.

 Приймаючи певне господарське  рішення, необхідно визначити  оптимальні форми його розробки  та реалізації. Формами розробки  господарських рішень є: акт, акцепт, бюлетень, вказівка, декларація, договір, закон, заява, кодекс, модель, наказ, норма, постанова, розпорядження тощо. Реалізація рішень, прийнятих суб’єктом господарювання, може відбуватися в таких формах, як: ділова бесіда, засідання, інформаційний лист, методика, навчання, рекомендаційний лист, порада, нарада.

 Високий рівень конкурентного  середовища змушує кожного керівника,  ОПР звернути увагу на якість  та ефективність при-

 йняття рішення. Якість господарського  рішення визначається сукупністю параметрів рішення, що задовольняє конкретного споживача (групу споживачів) та забезпечує реальність його реалізації. Ефективність господарського рішення — це ресурсна результативність як результат розробки, прийняття та реалізації рішення на підприємстві. Основними вимогами до ГР є: своєчасність прийняття, потреба у встановленні механізму реалізації, оптимальність, можливість реалізації, гнучкість, можливість верифікації та контролю виконання, оригінальність і змістовність.

 

 

 

 

2. Прогноз: суть, принципи прогнозування.

 

Управління розвитком підприємства можна розглядати як циклічний процес, що складається із п'яти основних блоків:

 

- діагностичний аналіз, під час  якого вивчається стан підприємства  внаслідок впливу внутрішніх  та зовнішніх, контрольованих та неконтрольованих чинників;

 

- підготовка, прийняття та реалізація  ділових настанов, цілей діяльності;

 

- стратегічне планування, яке передбачає  формування відповідно до намічених  цілей ієрархії стратегій і  побудову обґрунтованої системи  прогнозів і довгострокових планів розвитку підприємства;

 

- тактичне планування, яке передбачає  розробку та реалізацію оперативних  дій;

 

- управлінський контроль, що включає  збір та оцінку даних щодо  діяльності підприємства, рішення  про проведення ревізії знову діагностичного аналізу.

 

Реалізація стратегії розвитку підприємства передбачає побудову збалансованої  системи прогнозів і планів на довго -, середньо- і короткострокову  перспективу. Розвиток підприємства має  бути прогнозованим і керованим. Персонал має знати, до яких цілей прагне підприємство, якими шляхами може відбуватися досягнення встановлених цілей, які завдання в загальній системі має виконувати кожен підрозділ і конкретний працівник.

 

Прогноз - науково обґрунтоване судження про можливий стан об'єкта (підприємства) в майбутньому і (або) альтернативні шляхи і строки їх реалізації.

 

Прогнозування розвитку підприємства - процес розробки прогнозів, що грунтується  на наукових методах пізнання економічних  явищ, наукове обґрунтування можливих якісних і кількісних змін стану підприємства в майбутньому, а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного стану.

 

Економічні прогнози необхідні  для визначення шляхів розвитку підприємства та економічних ресурсів, що забезпечують його динаміку, для виявлення найбільш імовірних й економічно ефективних варіантів довго -, середньострокових і поточних планів, обґрунтування основних напрямків економічної і технічної політики, передбачення наслідків прийнятих рішень і здійснюваних заходів. Сучасні економічні умови вимагають максимального розширення фронту прогнозування, подальшого вдосконалення методології та методики розробки прогнозів. Чим вищий рівень прогнозування процесів розвитку підприємства, тим ефективнішими є процеси планування й управління на підприємстві. Однак не слід забувати про те, що прогноз має імовірнісний характер. Стратегічний аналіз та прогнозування сприяє зменшенню невизначеності середовища, дозволяє зорієнтуватися в оточенні й перейти до вибору варіантів дій у певній стратегічній перспективі.

 

Проте деякі підприємства для прийняття  рішень про майбутнє або зовсім не застосовують прогнози, або застосовують їх незначною мірою. Як правило, такі підприємства функціонують недовго, оскільки навіть ті зміни в навколишньому  середовищі, які можна передбачити, стають для них несподіванкою: підприємство не готове для повної реалізації можливостей, що надаються зовнішнім середовищем, або зазнає краху під впливом будь-якої, навіть незначної, загрози.

 

Прогнозування має базуватись на таких  принципах:

 

- цілеспрямованість;

 

- змістовний опис поставлених  завдань;

 

- системність - принцип, який  передбачає наявність єдиного  об'єкта як сукупності елементів  прогнозування і потребує взаємоузгодженості  прогнозів об'єкта прогнозування  та зовнішніх умов;

 

- варіантність - принцип, який потребує  розробки різних варіантів прогнозу, виходячи з прогнозу змін зовнішніх  умов;

 

- безперервність - принцип, який  передбачає узгодженість планування  і перспективного прогнозування  за умов визначальної ролі  останнього, потребує коригування прогнозів мірою надходження нових даних;

 

- верифікованість - принцип, що  потребує визначення достовірності,  точності й обґрунтованості прогнозів;

 

- побудова прогнозу на підставі  системи методів і моделей,  які характеризуються певної  послідовністю та ієрархією;

 

- наукова обґрунтованість;

 

 

- урахування вимог об'єктивних  законів розвитку суспільства,  використання світового досвіду;

 

- багаторівневий опис;

 

- опис об'єкта як цілісного  явища і водночас як елемента  складнішої системи;

 

- інформаційна єдність;

 

- використання інформації на  однаковому рівні узагальнення  і цілісності ознак;

 

- послідовне вирішення невизначеності;

 

- ітеративна процедура просування  від поставлених цілей і умов, що склалися, до визначення можливих  напрямків розвитку;

 

- адекватність об'єктивним закономірностям  розвитку;

 

- виявлення й оцінка стійких  взаємозв'язків і тенденцій розвитку  об'єкта;

 

- альтернативність - виявлення можливості  розвитку об'єкта за умови різних  траєкторій розвитку підприємства, різноманітних взаємозв'язків і структурних співвідношень при зміні вихідних умов.

 

Наука, яка вивчає закони і способи  розробки прогнозів динамічних систем, називається прогностикою.

 

Наукові прогнози можна згрупувати таким чином:

 

- прогнози, які характеризують  тенденції і перспективи розвитку конкретного процесу від визначеної дати у теперішньому до визначеної дати в майбутньому. Ці прогнози дають відповіді на таке питання: в якому напрямку відбувається розвиток;

 

- прогнози, які характеризують  найбільш вірогідний стан явища на певну дату в майбутньому. Прогнози цієї групи дають відповідь на питання: що є можливим?

 

- прогнози, які характеризують  бажаний стан явища в майбутньому.  Вони відповідають на питання:  що є бажаним?

 

У процесі прогнозування поетапно вирішуються такі питання:

 

1) постановка цілей (цілевстановлення) - передбачає встановлення очікуваного  (ідеального) результату діяльності;

 

2) планування - здійснюється проекція  в майбутнє результатів діяльності  для досягнення поставлених цілей  за умов використання наявних засобів та перетворення інформації про майбутнє в рішення для цілеспрямованої діяльності;

 

3) проектування - створення конкретних  образів майбутнього, конкретних  деталей розроблених програм.

 

Прогноз і план можуть розроблятися незалежно один від одного, проте для того, щоб план був ефективним, оптимальним, його розробці має передувати прогноз.

 

Технологія прогнозів може будуватися за різними критеріями залежно від  цілей, завдань, об'єктів, предметів, проблем, характеру, періоду, методів прогнозування тощо. За функціональною ознакою (напрямком прогнозування) прогнози можна поділити на пошукові (трендові) та нормативні (програмні, цільові) типи.

 

Пошуковий прогноз ґрунтується  на умовному продовженні в майбутнє тенденцій розвитку підприємства в  минулому і сьогоденні та не враховує чинників, здатних змінити ці тенденції. Він прогнозує розвиток підприємства на майбутнє за умов збереження існуючих тенденцій.

 

Нормативний прогноз - це визначення шляхів і строків досягнення можливого  стану об'єкта, який обирається ціллю. Мається на увазі прогнозування досягнення бажаного стану на основі заданих норм, ідеалів, стимулів, цілей. Нормативний прогноз здійснюється, на відміну від пошукового, у зворотному порядку: від заданого стану у майбутньому до існуючих тенденцій та можливостей їх змін для досягнення бажаних цілей.

 

За періодом прогнозування, тобто  часом, на який розрахований прогноз, виокремлюють:

 

- поточні прогнози - до одного  місяця (до року);

 

- середньострокові - до 5 років;

 

- довгострокові - до 15 років і більше.

 

Сучасна економічна наука застосовує майже 150 методів прогнозування, серед  яких можна виділити значно меншу  кількість базових методів, від  яких решта відрізняється лише окремими прийомами і послідовністю їх застосування. Залежно від типу необхідної вихідної інформації розрізняють експертні й фактографічні (формалізовані) методи .

 

Метод прогнозування - це сукупність способів і прийомів мислення, що дозволяють на основі аналізу ретроспективних, зовнішніх і внутрішніх щодо підприємства даних, а також можливих їх змін у досліджуваному періоді часу вивести судження певної вірогідності стосовно майбутнього розвитку підприємства.

 

Експертні методи засновані на думках експертів певної галузі знань з  наступною обробкою отриманих результатів  з метою виявлення основних критеріїв і тенденцій, властивих об'єкту.

 

Метод "Дельфі" найчастіше застосовується для передбачення технологічних  і ринкових змін у довгостроковому  періоді. Суть методу полягає у виявленні  переважного судження компетентних фахівців з приводу певного питання, яке виключає прямі дебати між собою, але дає змогу переглядати власні рішення із врахуванням запитань і відповідей колег. Особливість цього методу полягає в тому, що він передбачає анонімність експертів. Процес прогнозування за цим методом виконують у такий спосіб, що фахівець, який проводить прогнозування, використовуючи анкети попереднього туру, вилучає з них лише ту інформацію, яка стосується певної проблеми.

 

Метод інтерв'ю є найбільш поширеним  серед інтуїтивних експертних методів  і полягає в безпосередньому опитуванні прогнозистом спеціалістів щодо тенденцій розвитку об'єкта прогнозування.

 

Евристичний метод передбачає, що підходи, використані для формування прогнозу, задані в неявній формі та невідокремлені від особи, яка складає прогноз. Під час розробки прогнозу домінують інтуїція, досвід, творчість і уява. Опитувані, даючи оцінки, можуть обґрунтовувати свої думки, спираючись на інтуїцію або причинно-наслідкові зв'язки, дані статистики і розрахунків. Цей метод застосовують для прогнозування розвитку об'єктів, які не піддаються формалізації.

 

Метод колективної генерації ідей передбачає зіткнення протилежних  напрямів думок і рекомендацій щодо вирішення конкретної проблеми. Цей  метод прогнозування передбачає кілька етапів. Розпочинається робота з формування групи експертів-фахівців з високим рівнем ерудиції та розумінням проблеми. Після завершення організаційно-підготовчої роботи ведучий концентрує увагу учасників на правилах поведінки і головному питанні, беручи до уваги всі ідеї, незалежно від їх доцільності. Після обговорення група аналізу проблемної ситуації систематизує ідеї та оцінює можливості їх практичної реалізації.

 

Метод колективної експертної оцінки полягає в тому, що група прогнозистів уточнює головні напрямки розвитку об'єкта, будує матрицю, в якій відображена генеральна мета, під-цілі та засоби їх досягнення, та розробляє перелік питань для експертів. Експерти обговорюють проблему з метою досягнення компромісу. Остаточну оцінку визначають як середнє зважене значення. Результати опитування експертів доцільно порівнювати з результатами, отриманими за допомогою інших методів прогнозування.

 

Прогнозування на основі написання  сценарію ґрунтується на визначенні логіки розвитку прогнозованого об'єкта за різних умов. У сценарії описуються альтернативні варіанти майбутніх подій. Найдоцільніше застосовувати цей метод для складання довгострокових прогнозів.

 

Метод структурної аналогії - це спосіб прогнозування за історичними аналогіями ознак інших предметів на основі висловлення їх подібності з предметом, що досліджується за конкретною ознакою. Зокрема, цей метод використовується у разі, коли тенденцію розвитку процесу (об'єкта), що прогнозується, можна виявити на основі пропорцій і комбінацій відомих процесів - аналогів .

 

Матричний метод прогнозування використовується для оптимального розподілу ресурсів з метою досягнення встановлених цілей. Визначають множину чинників, які впливають на розвиток об'єкта прогнозування, об'єднують їх у комплекси з однорідних чинників і оцінюють вплив цих комплексів один на одного та на кінцеві цілі.

 

Одним з найефективніших способів синтезу об'єкта прогнозування є  морфологічний аналіз. Суть цього  методу полягає у виявленні структури  об'єкта прогнозування та оцінці можливих значень її елементів з наступним  переглядом і оцінкою варіантів взаємодії цих значень. Цей метод дає змогу вийти за межі відомих напрямків розвитку об'єкта, перебрати всі теоретично можливі варіанти розпитку і вибрати прийнятні з економічного і технічного погляду.

 

Фактографічні методи базуються на фактичній інформації про об'єкт прогнозування та його минулий розвиток.

 

До класу фактографічних методів  належать статистичні та випереджувальні  методи прогнозування.

 

Статистичні методи використовують для  прогнозування часових рядів  динаміки параметрів економічних явищ. Для прогнозування часових рядів, послідовні значення яких істотно взаємозалежні, використовують авторегресійні моделі. Головною умовою застосування такої моделі є випадковість і стаціонарність. Модель прогнозування, побудована як функція від передісторії, повинна враховувати можливі дії низки чинників. Оцінка поточного рівня ряду виражається як зважена сума кількох попередніх рівнів. Для отримання точніших оцінок схему авторегресії можна модифікувати на підставі застосування вагових коефіцієнтів. Ці моделі доцільно використовувати для оперативного прогнозування економічних показників, майбутні значення яких істотно залежать від їх зміни в минулому.

 

Метод гармонійних ваг базується  на екстраполяції тренда, апроксимованого  відрізками прямої зі зважуванням точок цієї лінії за допомогою гармонійних ваг.

 

У групі статистичних методів важливе  місце належить екстраполяції. Під  час формування прогнозів за допомогою  методів екстраполяції виходять зі статистично сформованих тенденцій  зміни тих чи інших кількісних характеристик об'єкта. Проста екстраполяція довгострокових тенденцій базується на припущенні, що всі чинники, якими зумовлювалися тенденції в минулому, збережуться протягом періоду прогнозування чи будуть змінюватися відповідно до певної кривої. Екстраполяція за емпіричними даними застосовується для розробки коротко - і середньострокових прогнозів на основі лінійних, квадратичних, степеневих, показникових та інших функцій. Метод дає реальні результати, якщо правильно визначена форма кривої, яка відображає закономірність зміни емпіричних даних.

 

Метод інтерполяції полягає в пошуку проміжних значень величини за деякими  відомими її значеннями. Вибір апроксимуючої  функції здійснюється із врахуванням  умов і обмеженням розвитку об'єкта прогнозування.

 

Суть кореляційного аналізу  поля гас у визначенні кореляційних зв'язків між випадковими величинами. Цей метод лаг змогу перевірити різні економічні гіпотези про щільність  зв'язку між двома явищами і  групою явищ.

 

Для прогнозування найближчого  майбутнього дискретних часових рядів доцільно застосовувати експоненціального згладжування. Цей метод дає змогу побудувати такий опис прогнозованого процесу, в якому пізнішим спостереженням надають більшого значення порівняно з попередніми, причому значення спостережень складають за експонентою. І Ірак тим на реалізація методу пов'язана із вибором початкових умов та параметра згладжування.

 

Метод найменших квадратів застосовують для пошуку наближених залежностей  між двома або кількома прогнозованими величинами за їх емпіричним значенням. Суті" цього методу полягає в мінімізації суми квадратичних відхилень між досліджуваними величинами і відповідними оцінками, обчисленими за підібраним рівнянням.

 

Факторний метод полягає п обробці  багатовимірних масивів інформації про об'єкт у динаміці з використанням апарату факторного статистичного аналізу або його різновидів.

 

Метод історичної аналогії ґрунтується  на та використанні аналогії прогнозування  з однаковим за природою об'єктом. Аналіз поведінки і структури  однієї системи дає змогу зробити висновки щодо розвитку іншої системи. Отримані з допомогою цього методу прогнози не с надійними, якщо вони не підтверджені іншим методом. Тому доцільно застосовувати кількісні показники, які 6 дали змогу точніше порівнювати прогнози й оцінювати їх достовірність.

 

Суть методу математичної аналогії полягає у виявленні аналогії математичних описів процесів розвитку різних за природою об'єктів з наступним  використанням більш вивченого  математичного опису одного з  них для складання прогнозу.

 

Висновок:

Досвід успішних вітчизняних підприємств  свідчить про обмеженість екстраполяційних та інтуїтивних прогнозів. Тенденції, виявлені на основі аналізу інформації про події, що відбулися в недалекому минулому, можуть бути ненадійними індикаторами майбутніх тенденцій. Завдяки використанню системи варіантних прогнозів створюються умови для перевірки результатів, здобутих за допомогою різних методів прогнозування, тобто підвищується їх ймовірність. Передбачене майбутнє дає змогу підготуватися як до позитивних, так і до негативних тенденцій, максимізувати результати та мінімізувати збитки.