Политическая система. 15

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА  СУСПІЛЬСТВА

Різноманітні політичні  явища, що відбуваються в суспільстві, взаємопов'язані та становлять самодостатню цілісність. Означена властивість політичних явищ вкладається в поняття «політична система». Завдання політичної системи суспільства полягає в забезпеченні неперервності, взаємопов'язаності й координації діяльності різних політичних суб'єктів для здійснення поставлених цілей. Вона гармонізує суспільні відносини, визначає механізми вирішення соціальних конфліктів і запобігання кризовим явищам. Вивчення політичної системи суспільства надзвичайно важливе для розуміння політичного життя будь-якого суспільства, а надто для передбачення напрямів і перспектив розвитку вітчизняної постто-талітарної реальності.

Поняття і структура політичної системи

Кожна наукова дисципліна вивчає певну об'єктивну реальність у цілому або окремі її частини, а політологія — передусім політичні системи і процеси. Як і інші наукові дисципліни, вона має свою специфіку, свою систему понять. Політології, через складність предмета її вивчення, довелося запозичувати багато термінів у суміжних дисциплін — права, соціології, філософії та ін. Процес формування понятійного апарату цієї науки ще не завершився, і тому не можна говорити про існування єдиного підходу вчених до визначення поняття «політична система». Так, скажімо, у прихильників соціологічної теорії обміну політична система вважається інститутом, який підтримує стабільність загальних правил щодо стосунків обміну. Згідно з конфліктологічними концепціями, політична система є інструментом легалізації та продуктивного розв'язання соціальних конфліктів. Поряд із цими існує багато інших наукових інтерпретацій політичної системи. Що ж таке політична система суспільства в суто політологічному розумінні?

Система — це одне з основних понять політології, яке дозволяє скласти уявлення про суспільство у вигляді абстрактної та спрощеної моделі реального суспільства чи окремих його елементів. Поняття «система» запозичене з електроніки й кібернетики. Його «перенесення» в політичну науку здійснили американські вчені Г. Алмонд, Д. Істон, У. Мітчел. Це поняття, на їхню думку, є тією універсальною категорією наукового аналізу, яка охоплює всі типи дій та орієнтацій, всю сукупність взаємопов'язаних елементів, дотичних до винесення політичних рішень. Отже/політологія .розглядає систему як єдність таких компонентів:" структури'{різних соціально-політичних інститутів); процесів (поведінки різних спільностей та індивідів), за умови, що кожен відіграє свою роль у забезпеченні стабільності всієї системи.

Кожне суспільство складається  з певної кількості досить складних підсистем (сфер): виробничої, соціальної, духовної та політичної, до якої входять  інститути держави і влади. Усі  ці підсистеми характеризуються притаманними лише їм структурою, функціями, цінностями, нормами, цілями тощо. Виробнича підсистема забезпечує матеріальну основу життя суспільства. Соціальна і духовна, складаючи в сукупності громадянське суспільство, сприяють нормальному функціонуванню різних соціальних інститутів. Політична підсистема покликана створювати сприятливі умови для ефективної діяльності всіх ланок суспільної системи, для повної реалізації інтересів усіх членів суспільства. Кожна з підсистем (сфер) людського суспільства може зберігати життєздатність і функціонувати лише за умови, що всі інші бездоганно чи хоча б задовільно виконуватимуть свої функції.

Політична система складається  із законодавчої, судової, виконавчої систем, центральних, проміжних і  місцевих систем управління (чи самоуправління), які базуються на принципах представництва та організації. Політична система¹ має низку суттєвих характеристик, які відрізняють її від усіх інших систем: забезпечення неперервності, зв'язаності, ієрархічної координації діяльності різних політичних суб'єктів для досягнення визначених цілей; віднайдення механізму вирішення соціальних конфліктів і протиріч, гармонізація суспільних відносин; сприяння досягненню консенсусу різних суспільних сил із приводу основних цінностей, цілей та напрямів суспільного розвитку. Вивчення політичної системи надзвичайно важливе для з'ясування політичного життя суспільства, частиною якого вона є.

Політична система  суспільства — це система взаємовідносин державних та недержавних соціальних інститутів, які виконують певні політичні функції щодо захисту інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, можливостей їхньої гармонізації.

Політична система виникла  на певному етапі розвитку суспільства внаслідок його поділу на класи та появи держави. У процесі еволюції державно-зорганізованого суспільства політична система стає більш складною та розгалуженою. Тому структура, механізм її функціонування завжди мають конкретно-історичний характер, зумовлений рівнем економічного, соціального, духовного розвитку суспільства та іншими чинниками.

Політична система суспільства  досліджувалася протягом багатьох століть, починаючи від Арістотеля. Але справді вагомих результатів пощастило досягти лише у XX ст. після застосування американським теоретиком Д. Істоном методу системного аналізу у працях «Політична система», «Системний аналіз політичного життя». Це дало можливість ученим перейти від вивчення фактів до розроблення загальної теорії, позаяк окремі факти мають вагу лише в рамках загальних моделей, які сприяють чіткішому уявленню функціонування політичних систем.

Політична система, на думку  Д. Істона, — цілісна множина багатьох елементів, кожний з яких складається з простіших явищ і процесів. У дослідженнях політичної системи, з погляду вченого, необхідно застосувати два підходи: соціально-психо-логічний, спрямований на вивчення поведінки особи і мотивації учасників, та ситуаційний, який дозволяє аналізувати активність груп під впливом навколишнього середовища. Політичне життя, за Д. Істоном, є неврівноваженою системою, у якій весь час відбувається порушення та встановлення рівноваги. Тому системи бувають стійкими і нестійкими. Нерухомість політичної системи недосяжна, доки система живе. Пошук стійкого положення — її природне функціонування. Людина постійно впливає на положення системи. Саме тому політика визначається Д. Істоном як процес винесення обов'язкових рішень і дій не лише з приводу реалізації цінностей та ідеалів, а й з приводу відновлення порушеної рівноваги в суспільній чи політичній системах. Політична система, на думку вченого, має свої межі, у рамках яких політичні рішення даної системи обов'язкові та реально виконуються. Вплив навколишнього середовища на політичну систему Д. Істон називає введенням інформації у вигляді вимог та підтримки,- що стимулюють систему. Введена інформація стає її частиною. Вплив політичної системи на довкілля відбувається через вихід інформації у формі рішень та політичних дій. Це й є результат функціонування системи. Модель Д. Істона дозволяє уявити положення та умови дії політичної системи, прогнозувати наслідки схвалених політичних рішень.

Не менш цікаві ідеї про  політичну систему висловив і  американський політолог Г. Алмонд у працях «Порівняльні політичні системи» та «Порівняльний політичний аналіз». Політична система розглядається ним як набір ролей, що взаємодіють, або рольова структура/Велике значення мають його но-вовведені принципи: будь-яка політична система має свою структуру; всі політичні системи здійснюють ті самі функції; кожна політична система багатофункціональна (врівноваженість влад); всі політичні системи змішані в культурному значенні (відсутність «чистого» правлячого режиму). Введення інформації, за Г. Алмондом, складається з політичної соціалізації населення, аналізу наявних інтересів, політичних комунікацій (зв'язків різних політичних сил). Функції виходу інформації: установлення правил (законодавча діяльність), застосування правил (виконавча діяльність), формалізація правил (надання їм юридичного оформлення), безпосередній вихід інформації (практична діяльність із виконання внутрішньої та зовнішньої політики). Найважливіша функція політичної системи — вивчення ситуації та обрахування її особливостей. Специфічну увагу приділяє ця модель політичній соціалізації як важливому чинникові політичної культури. Модель Г. Алмон-да отримала назву мікроструктуралістського функціоналізму, тому що головне її завдання — фіксація різних інтересів всередині системи, їх інвентаризація, зіткнення та гармонізація.

Моделі функціонування політичної системи були також розроблені Т. Парсонсом, Г. Спіро, К. Кулчаром, А. Лопаткою та іншими західними вченими.

Аналіз політичної системи  дозволяє розкрити її структуру, тобто внутрішню організацію окремих складників.

Структура політичної системи — сукупність владних інститутів, що пов'язані між собою і створюють стійку цілісність.

Головний єднальний компонент  системи — політична влада, що зосереджена в державі, політичних партіях і громадських організаціях. Важливою функцією влади є створення внутрішніх зв'язків системи, врегулювання конфліктів політичними засобами і регламентація поведінки людини, тобто можливість впливати на неї з допомогою певних засобів — волі, авторитету, права, насильства. Отже, влада — це елемент управління, джерело управління, основа розвитку й функціонування політичних систем.

Структуру політичної системи  складають: політичні відносини; політична організація суспільства (державно-правові органи, політичні партії, політичні рухи, масові суспільні організації, трудові колективи та об'єднання); засоби масової інфор-мації; політичні принципи й норми; політична свідомість і культура.

Політичні відносини складаються  в суспільстві з приводу завоювання та здійснення політичної влади. Це —  міжкласові, внутрікласові, міжнаціональні та міждержавні відносини; вертикальні відносини, що складаються у процесі здійснення влади між політичними організаціями (державою, партіями, трудовими колективами); відносини, що складаються між політичними організаціями та установами (адміністрацією, інститутами).

Політична організація суспільства  виростає з політичних відносин, обіймаючи  стабільні політичні організації  та установи даного суспільства, які здійснюють політичну владу. Всі вони поділяються на три види: власне політичні організації (держава, політичні партії, політичні рухи); політизовані організації (народні рухи, профспілки); неполітичні організації (об'єднання за інтересами).

Визначальним елементом  політичної організації суспільства, її ядром є держава з усіма її складовими: законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, збройними силами. Будучи головним інститутом політичної системи, держава здійснює управління суспільством, охороняє його економічну, соціальну і культурну сфери. Взаємозв'язок між різними рівнями й гілками державної влади, між державою та громадянським суспільством виконують політичні партії — певні групи людей, яких єднають спільні цілі та інтереси. Головним призначенням партій є досягнення державної влади; оволодіння апаратом управління для реалізації соціальних інтересів, що їх вони представляють; участь у розробці політичного курсу країни та вплив на висування і призначення державних лідерів. Поступово розширюється також впливовість трудових колективів на функціонування політичної організації суспільства.

Трудові колективи створені для виконання виробничих завдань, але за певних умов вони можуть стати  й політичними суб'єктами. Це відбувається тоді, коли економічні методи вирішення питань стають неефективними і колектив бере на себе політичні функції. Для цього він повинен бути в змозі ухвалити самостійне політичне рішення, мати засоби й можливості його реалізації.

Вирішальну роль у політичному  житті суспільства відіграють суспільні організації та рухи, котрі мають на меті вирішення політичних проблем, задоволення й захист потреб та інтересів своїх членів. Кожне професійне, молодіжне, творче та інші добровільні об'єднання мають статут із чітко визначеними завданнями в межах чинних державних законів.

Активним і самостійним  елементом політичної системи суспільства є засоби масової інформації, які в демократичних країнах відіграють роль четвертої влади. Засоби масової інформації являють собою розгалужену мережу установ, що займаються збиранням, обробкою та поширенням інформації. Вони впливають на регулятивно-управлінську діяльність усіх ланок управління, сприяють реалізації цілей політики, пропагують вироблені політичні й правові норми. Засоби масової інформації намагаються звільнитися з-під державного й політичного диктату, але їхня незалежність не забезпечує нейтральності. Інтереси певних соціальних сил завжди домінують у викладі масової інформації.

Політичні принципи й норми  формують політичну поведінку та свідомість людини відповідно до цілей і завдань політичної системи. Закріплені в Конституції, законах, кодексах, законодавчих актах політичні принципи й норми регулюють політичні відносини, визначають дозволене й недозволене під кутом зору зміцнення правлячого режиму.

Політична свідомість і політична  культура, які теж є важливими елементами політичної системи, складаються під впливом соціальної та політичної практики.

Політична свідомість — це сукупність політичних ідей, уявлень, традицій, відображених у політичних документах, правових нормах. Політична свідомість — частина суспільної свідомості, як і політична культура — частина загальної культури.

Політична культура — це сукупність уявлень про різні  аспекти політичного життя.

Вона складається з  цінностей, норм, політичних інститутів, відносин влади і громадян. Політична культура сприяє формуванню ставлення людини до навколишнього середовища, до головних цілей і змісту політики держави. Значимість політичної культури визначається її інтегративною роллю, яка передбачає сприяння єднанню всіх прошарків населення, створення широкої соціальної бази для підтримки системи влади, політичної системи взагалі.

Функції й  типологія політичних систем

Специфіка функціонування будь-якого  суспільства виявляється через функції політичної системи:

— вироблення політичного курсу держави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства;

— організація діяльності суспільства на виконання цілей, завдань і програм;

— координація окремих елементів суспільства;

— легітимізація (діяльність, спрямована на узаконення політичної системи, на досягнення відповідності політичного життя, офіційної політики і правових норм);

— політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність суспільства);

— артикуляція інтересів (пред'явлення вимог до осіб, які виробляють політику);

— агрегування інтересів (узагальнення та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення);

— стабілізація (забезпечення стабільності та стійкості розвитку суспільної системи в цілому).

Функціонування політичної системи обумовлене наявністю відносин з іншими політичними системами. Кожна політична система має свої ознаки й характеристики, форми і типи. Для з'ясування того, як вони формуються, чим різняться або як поєднуються, політологія ставить перед собою важливе завдання з вироблення класифікації, тобто типології політичних систем.

Розв'язання цього питання  почалося ще за часів Платона, який вирізняв монархію, аристократію та демократію. Розширив класифікацію форм правління Аристотель, запропонувавши шестичленну систему: монархія — тиранія, аристократія — олігархія, політія — демократія. Значно пізніше, коли політична система почала набувати структурних рис, марксизм, спираючись на класові пріоритети, виводив типологію з соціально-економічних структур суспільства: рабовласницька, феодальна, буржуазна й соціалістична системи. Нині на Заході існує багато різних типологій, що спираються на різноманітні критерії.

У сучасній західній політичній науці вирізняють такі типи політичних систем: військові та громадянські; консервативний ті, що трансформуються; закриті й відкриті (в основу покладено ступінь і глибину зв'язків з навколишнім середовищем і зовнішнім світом); завершені й незавершені (основний критерій — наявність усіх складників); мікроскопічні, макроскопічні, глобальні, традиційні й модернізовані; демократичні, авторитарні й тоталітарні.

Досить поширеною є  типологія Ж. Блонделя, який вирізняє п'ять типів політичних систем: ліберальні демократії, радикально-авторитарні (комуністичні) системи, традиційні (збереження наявних соціальних відносин), популістські (властиві країнам третього світу), авторитарно-консервативні. Американський вчений Г. Алмонд визначив чотири типи систем: англо-американську (характерні риси — прагматизм, раціоналізм, основні цінності — свобода особистості, індивідуалізм, добробут, безпека); континентально-європейську (взаємодія політичних субкультур із модернізованими інститутами); доіндустріальну (або частково індустріальну), що передбачає перехрещення різних політичних культур і відсутність чіткого поділу владних повноважень; тоталітарну, (концентрація влади в руках бюрократичного апарату, монополія правлячої партії, заідеологізованість). Дж. Коулмен поділяв політичні системи на конкурентні, напівконкурентні та авторитарні. В основу типології російського вченого К. Гаджієва покладено такі ознаки: 1) природа політичної системи, характер політичного режиму (демократія, авторитаризм, тоталітаризм); 2) форми державно-адміністра-тивного устрою (унітарна держава, федерація, конфедерація); 3) співвідношення різних гілок влади (монархія, республіка та їх різновиди).

Усі вищеназвані типології  є умовними. Насправді не існує  «чистого» виду політичних систем, оскільки всі вони, насамперед, є плодом свідомих зусиль людей, що живуть у певний час і в певному місці. До того ж політична система суспільства — досить специфічне і своєрідне утворення, характер якого визначається історичними, економічними, культурними та іншими умовами.

§ 2. Політична система  суспільства І держава

Держава — не тільки результат розвитку суспільства, а  й чинник формування політичної системи  суспільства.

Політична система суспільства  — упорядкована на засадах права  система всіх політичних явищ, що функціонують і взаємодіють (або протидіють) у  суспільстві з метою завоювання, утримання або участі у політичній владі; це механізм організації і  функціонування політичної влади.

Держава хоча й найважливіша, але не одна лише політична організація  в суспільстві. До складу політичної системи суспільства входять  такі недержавні громадські об'єднання, як партії, професійні спілки, жіночі організації, громадські рухи (наприклад, Народний рух в Україні), інститути громадської  думки та ін.

Елементи політичної системи суспільства:

•  суб'єкти політики — держава, політичні партії, політичні  рухи, громадські об'єднання та ін.;

•  політичні норми  і принципи;

•  політичні відносини;

•  політична ідеологія, свідомість, погляди, культура;

• зв'язки між названими  елементами.

Взаємодія елементів (компонентів) політичної системи суспільства  дозволяє виділити п 'ять підсистем її функціонування.

1. Інституціональна —  суб'єктний склад (народ, соціальні  верстви, політичні партії, громадські  організації та інші об'єднання  громадян, трудові колективи, держава  та ін.).

2.  Нормативна (регулятивна)  — система політичних (а також  правових) норм і принципів, що  регулюють відносини між народами, соціальними групами, партіями, політичними  лідерами.

3.  Функціональна —  політичні відносини, політичний  процес, політичний режим, оскільки  через них формується, змінюється, здійснюється політика.

4.  Ідеологічна —  політична ідеологія, свідомість, погляди, культура, можливість громадянина  оцінити політичне буття і  обрати варіант поведінки.

5.  Комунікативна —  интегративні (об'єднуючі) зв'язки всіх підсистем функціонування політичної системи суспільства в цілому.

Кожна із самостійних  частин — ланок політичної системи  суспільства має власну структуру, свої принципи організації та діяльності, самостійність у вирішенні питань, що належать до їх внутрішніх і зовнішніх  справ.

Зазначені елементи і  частини об'єднуються в єдину  політичну систему категорією «політична влада».

Особливе місце в  політичній системі суспільства  належить державі, оскільки вона є головним засобом досягнення цілей, що постають перед суспільством, концентрує в  собі різноманіття політичних інтересів, надає усталеність політичній системі за допомогою впорядкування її діяльності.

Ознаки держави, що відрізняють  її від громадських об'єднань:

1)  у кожній політичній  системі суспільства може існувати  лише одна держава, а громадських  об'єднань — багато;

2) держава — організація  всього населення, а громадські  об'єднання — частини населення;

3) лише держава є  одноособовою повновладною організацією  в масштабі всієї країни, здатною  захистити основні права і  свободи всіх осіб, що перебувають  на її території;

4)  лише держава  має у своєму розпорядженні  спеціальний апарат, який займається  управлінням громадськими справами;

5) лише держава має  у своєму розпорядженні спеціальні  установи та заклади примусового  характеру і має монопольне  право застосовувати примус на  своїй території; громадські об'єднання  позбавлені цих ознак;

6) лише держава має  монопольне право видавати юридичні  норми, обов'язкові для всього  населення, і забезпечувати їхню  реалізацію. Громадські об'єднання  приймають програми, статути, поточні  рішення, що мають внутрішньо  організаційне значення;

7) лише держава має  монопольне право встановлювати  і стягувати податки, формувати  загальнонаціональний бюджет;

8)  лише держава  є офіційною особою (представником  усього народу) всередині країни  і на міжнародній арені —  суверенною організацією. Громадським  організаціям такі якості і  функції не властиві. Вони вирішують  локальні за своїм змістом  та обсягом завдання у суворо  визначеній сфері громадського  життя.