Міністерство освіти і науки України

                                                Київський національний  економічний університет 

                                                                      Імені Вадима Гетьмана  
 
 
 

     Реферат

     на  тему:

     “Політологія  як наука”

                                                                                                                         Виконала студентка

                                                                                                                     заочної форми

                                                                                                                                        спеціальності 6504,

                                                                                                                    групи 1                                                                                                                                                                   

                                                                                                                                         Неджижимова Ірина 

                                                                                                                                       перевірив: Брегеда

     Київ 2011

     ПЛАН 

1. Предмет і методи політології.
2. Закони, категорії та функції науки про політику.
3. Місце політології у системі знань про суспільство.

Список  використаної літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Предмет і методи політології.

Політична наука  займає одне з головних місць у  сучасному суспільствознавстві. Її високе значення обумовлено великим  впливом політики на життя суспільства. Протягом всієї історії людської цивілізації політика, держава, влада були найважливішими складовими суспільної взаємодії, багато в чому впливали на повсякденне життя людини. Політологія є загальною інтегративною наукою про політику в усіх її проявах. Вона включає до себе в якості складових частин політичну соціалізацію, політичну філософію, теорію держави та права, політичну географію та всі інші політичні дисципліни. Предмет політології складають: політичні інститути і, перш за все, держава, партії, групи інтересів; політична свідомість та політична культура; суб’єкти політики: особистість, соціальні групи, еліти, лідери та ін.; внутрішньодержавні та міжнародні відносини, політичний процес.

     Істотна сторона в обґрунтуванні наукового  статусу політології лежить у  розрізненні її об'єкта і предмета. Як відомо, об'єкт пізнання – це всі те, на що спрямовано діяльність дослідника, що протистоїть йому як об'єктивну реальність. Коли ж мова йде про предмет дослідження конкретної науки, те та чи інша частина об'єктивної реальності (наприклад, суспільні процеси) береться не цілком, а лише тією її стороною, що визначається специфікою даної науки. Інші сторони в цьому випадку розглядаються як другорядні. Тому відмінність наук друг від друга і полягає в тому, що навіть на одному об'єкті, кожна досліджує свій предмет.

     Об'єктом політології є – «політична реальність».  Її розглядають також філософія, соціологія, політична психологія і т.д. Предмет же політичного пізнання, не може бути тотожній об'єкту, він те і дозволяє виділити політологію в самостійну наукову дисципліну. Але питання його визначення залишається ще не вирішеним. 

     Серед політологів сьогодні немає єдиної думки в питанні про зміст  предмета політології.

     Відсутність його обумовлена розходженням національного  політичного досвіду, що формував традиції дослідження політики в різних країнах. Щоб перебороти великі різночитання в 1948 році група ведучих експертів ЮНЕСКО з  Америки і Європи, прийняла резолюцію, у якій пропонувався перелік проблем, досліджуваних політологією:

1. Політична історія
2. Політичні інститути
3. Партії, групи і суспільна думка
4. Міжнародні відносини.

     Не  дивлячись на це, розбіжності і  суперечки продовжилися. Ця проблема багато в чому також з'ясовна, прагненням  розділити політологію на дві  самостійні дисципліни прикладну і  теоретичну. Проте в більшості  випадків під політологією розуміють науку, що вивчає політичні відносини з усіма супровідними дане явище політичними факторами. Відповідно до такого розуміння теоретико-змістовним ядром політології її предметом є навчання про владу, про державу, про взаємини людей у сфері політичного і т.д.

     Варто враховувати, що політологія є інтегральною наукою, і містить у собі сукупність наук, що відрізняються друг від  друга предметом, методами, підходами, дослідження політичного життя, у цьому змісті об'єкт, тобто політична  реальність, є як би об'єднуючим фактором.

     Політологія відповідає на багато питань, поставлені практикою сучасного етапу розвитку нашої держави і усього світового  співтовариства. Ця наука про «політика», «технології» політичного процесу. Вивчаючи сферу політичного життя суспільства, вона озброює знаннями закономірностей становлення і функціонування політичної влади, політичних відносин і політичної діяльності, допомагає сформувати необхідні уміння і навички рівноправного учасника політичного життя.

     Творення  нової України викликає нагальну необхідність в теоретичному осмисленні і наданні будівничим силам наукового інструментарію, що зробить досить ефективним сам процес цього творення. Без науки, яка безпосередньо служить конкретній українській будівничій практиці, неможливе здійснення нинішнім поколінням історичної місії - побудови вільної, демократичної, правової, громадської держави як спільності, що зветься “народ України”.

     Основне навантаження лягає на науки, покликані  осмислювати політичне життя, політичні відносини, політичну діяльність в Україні, оскільки саме з ними пов’язані основні реформаційні процеси, саме вони сьогодні є одним з найефективніших елементів української самоорганізації, за допомогою якої народ України виходить на сучасний рівень цівілізованості.

     Питання про рівень політизації суспільного  життя і суспільної свідомості в  Україні сьогодні визначене досить виразно: вони набрали характеру  основного соціального руху за радикальні перетворення, насамперед за допомогою  політики, політичної організації, політичної діяльності, політичного менталітету. Факт загального підвищення політизації українського суспільства став незаперечним, а загальноукраїнська стратегія кардинальних реформ за допомогою нової правової органїзації суспільних, зокрема економічних, відносин принципово змінила роль політики у розбудові нової України.

     Отже, зміст української політології  неважко визначити: це політичне  життя українського народу в його багатонаціональній структурності, українська політична історія в еволюційному зв’язку з сьогоденням як певний магістральний шлях нації, його національна і загальнолюдська сутність, творчій зміст боріння українства, народу України за можливість національного самоутвердження і набуття, таким чином, необхідних інтеграційних якостей щодо загальнолюдської цівілізації.

     Нинішній  стан політики і політології в  Україні нетиповий для, так званого, цівілізованого світу, бо України лише створює своє політично - організзаційне обличча. Тому й судити про політичні  процеси в Україні не можна  с класичної точки зору західної політології, з її канонами історично поступового державотворення. Можна відразу зауважити: американці, анцлійці, французи будуючи свою державу, українську політичну думку не використовували. Вони розробляли політологічні проблеми відповідно до власних потреб, власного бачення. Отже, саме період початкового будівництва, як правило, в усіх країнах був перідом інтенсивного пошуку шляхів власного, зокрема національного самоутвердження. Протягом століть політичної залежності в Україні формувалась певна духовна структура, основні елементи якої були спрямовані на власне духовне розкріпачення. Українська державність зазнавала тяжких історичних випробувань, протистояла різним завойовникам з Візантії, Варшави, Москви, Відня, Прибалтії.

     Політичні режими, які встановлювались завойовниками на українських землях, булиздебільшого неорганичними для українства. Народ шукав заходи самозбереження, виховувалось почуття національної гідності й непримиренності до загарбників, що в політичному вигляді найбільш опукло виявилось в житті українського козацтва та його державному оформленні - Запорізькій Січі, зародку нової українськоїдержавності, політичного устрою українства. Запорізька Січ та інститут гетьманів (від засновника Вишневецького до Сагайдачного, Хмельницького, Мазепи, Орлика, Дорошенка…) залишились в українському і світовому політичному світовому досвіді як форма політичного суверінитету нації, а в українському політичному уявлення - як власна політична традиція, варта не лише уваги, але й розвитку. Адже політична організація часів гетьманщини може живити й сучасне політичне життя України.

     Політичне становище українства утруднювалося тим, що воно вело визвольну війну без підтримки. Хоча царська Росія була тюрмою народів, будь - яка визвольна акція чи рух не могли одержати світової підтримки, ьо це було б “втручання у внутрішні справи Російської імперії”, а після встановлення Радянської влади колоніальне становище України було прикрите славнозвісною “соціалістичною дружбою народів”. Об’єктивне тяжіння народів до миру і злагоди, до співробітництва використовувалось для збереження і зміцнення більшовицької диктатури. Диктат більшовицької політичної системи перетворював українську національну ідею в антиімперську, антирадянську. Хоча і за більшовицького режиму багато національно свідомих  українців робиле все можливе і неможливе, щоб зберегти власну націю. Для цього потрібна була принципово інакша  методологія, що століттями визрівала в українстві й згодом набула рівня розвитку, який дав їй змогу стати українською національною ідеєю, що покладена в основу стратегії і тактики української національно визвольної революції, а в сучасних умовах - будівництва української державності.

     Революційним  за своїм місцем в історії українського народу єАкт проголешення  незалежності України 1991 року, який став логічним результатом, великою політичною перемогою українського національно-визвольного руху, початком нової історії Українства. Як і будь - яке політичне рішення, Акт проголошення незалежності України покладає лише правовий початок повній незалежністі, яка можлива лише як нрезультат всебічного творення матеріальних і духовних основ існування і розвитку народу України.

     Українська  політологія може бути принципово саамодостатньою  і досить ефективною, якщо охоплюватиме необхідне нині коло проблем та завдань 

     Політична думка Українства постійно спрямовувалась не на прогрес власної нації, а на боротьбу за існування, що позначилося на її конструктивному, будівничому рівні. Тому завдання політології - представити конструктивізм української політичної думки як класичну методологію українського політичного менталітету, служитиме сучасній політичній практиці в Україні.

     Завдання  української політології - простежити становлення і розвиток української  національної ідеї, її основні форми  в історії політичної думки в  Україні, розмаїття поглядів і течій  в українському суспільстві протягом століть боротьби “українського духу” за своє розкріпачення і утвердження  в суспільній свідомості.

     Завдання  української політології - дати оцінку політологічним основам сучасного  українського націоналізму. Доцільно розповідати про політичну еволюцію українського націоналізму, його різні течії, про потворну сутність “радянського патріотизму”.

     Проблемою українськоїполітології, яка вимагає  першочергового розв’язання, є реальний стан політичних відносин в Україні. Їх треба корегувати, виправляти, оскільки саме політична сфера - один з найнебезпечніших каталізаторів порушення стабільного розвитку суспільства.

     Потребує  вивчення проблема сучасної української  політичної системи і національних політичних традицій. Насамперед, виникає  питання про природність парламентарізму для України, принаймні у його теперішньому вигляді. Система виборів, яка пропонується сьогодні недосконала. Якого типу парламент і президент нам потрібні і як домогтися обрання саме таких основних політичних інституцій.

     Практично не розпочиналось ще вивчення проблеми національного лідерства. Сучасний розвиток цівілізації та демократизму, як її форми, характерний наявністю політичного лідерства. Економічні й соціальні підвалини лідерства ще тільки визрівають. Тому будівництво української демократії - це економічне і культурне явище, хоча будівництво нової, незалежної України і відбувається за допомогою ораганізаційних заходів, що з неминучістю підносить роль лідерства, зокрема політичного, у становленні української державності. 
 
 
 
 
 
 
 

2. Закони, категорії та функції науки про політику.

           Розкриття змісту складного світу політики стає можливим завдяки існуванню категоріального апарата. Категорії політології - це її вузлові поняття, кожне з який являє собою самостійний предмет дослідження і разом з тим служить вивченню науки про політика в цілому.  Існують як загальні, так і частки категорії політології.

     Перші використовуються всіма суспільними  науками і до них відносяться: цивілізація, суспільство, воля, влада, право, культура і т.д.

     Другі ж використовуються власне чи політологією науками, що знаходяться на стику з нею - це категорії: політики, політичної влади, політичних відносин, політичних режимів, правової держави, політичної системи, політичної культури, приватної власності і т.д.

     Усі відносини в політології визначені тими чи іншими законами. Закони політології - це об'єктивно існуючі і необхідні зв'язки між явищами. Вони реалізуються через діяльність людей і є загальними. Загальноприйнятим є розподіл законів у залежності від сфери їхнього прояву на 3 групи:

1. групу - складають закони політекономії, що відбивають відносини між економічним базисом і надбудовою
2. групу - утворять політико-соціальні закони, що характеризують розвиток політичних явищ, як особливих соціальних схем.
3. групу законів можна умовно назвати політико-психологічної, т. до вона характеризує взаємини між особистістю і світом політичного.

       Закони політології підрозділяють  також на закони функціонування  і закони розвитку. Перші забезпечують  збереження того чи іншого  політичного чи явища процесу, а другі - його перехід від одного якісного стану в інше. По способі прояву закони бувають динамічні, тобто визначальні однозначний зв'язок між явищами, і статичні, що обумовлюють зв'язок з визначеною часткою імовірності, умовності. 
 

3. Місце політології у системі знань про суспільство.

            Важливе місце посідає політологія у системі суспільствознавства, виявити взаємодію політології з філософією, психологією, культурологією, історією, основами права та ін.

     У самому загальному виді політологія - це наука про політику, про  особливу сферу життєдіяльності людей, зв'язаної з владними відносинами, дія яких покликане забезпечити функціонування суспільства, взаємодія між людьми.

     Процес  формування і виділення політології  з загальної системи наук був досить тривалим. Прив'язувати її народження до якої-небудь конкретної дати в тій чи іншій країні можна тільки умовно.

     Будучи  інтегральною наукою про «політика», політологія містить у собі ряд  більш приватних дисциплін. Серед  них можна виділити:

1. Політичну філософію. Вона досліджує ціннісні аспекти владних відносин.
2. Політичну історію. Вона розглядає процес виникнення політичних інститутів і установ, причини їхніх змін у часі.
3. Політичну теорію. Вона звертається до аналізу типів і форм організації влади. Вивчає основні елементи політичної системи суспільства: держави, партій і т.п. Виявляє характер взаємодії між ними.
4. Політичну соціологію, що займається дослідженням взаємини  між цивільним суспільством і державою.
5. Політичну психологію. Вона вивчає політичне поводження людей і його мотивацію, особливо в масових формах.
6. Політичну антропологію. Вона досліджує вплив основних потреб і родових якостей особистості, на її політичне поводження.

     Політичну географію. Розглядає вплив кліматичних, географічних і природних факторів на політичне життя.  

      Список використаної літератури: 

      Алмонд  Г. Политическая наука: история дисциплины // Полис. – 1997. - №6.  

      Бобик В.М. Основи теоретичної та практичної політології. – К., 1994. 

      Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избр. произв. – М., 1990. – с. 644 – 672. 

      Ильин М.В., Коваль Б.И. Что есть политика и  что – наука о политике // Полис. – 1991. - №4. 

      Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. – К. – 1996. 

      Гаджиев К.С. Политическая наука. – М., 1995. 

      Никитина А.Г. О том, как возможна наука политология (становление и основные методологические проблемы) // Полис. – 1998. - №3. 

      Шабров  О.Ф. Системный подход и компьютерное моделирование в политическом исследовании // Общественные науки и современность. – 1996. - №2.   

      Кирилюк Ф.М. Основи політології. - К.: 1995р.