Політична свідомість. 2

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Уманський національний університет  садівництва

Реферат

на тему:

Політична свідомість

Виконав:

студент 42-з групи

факультету менеджменту

Мамчур Олег

План

Вступ

1. Політична свідомість: рівні, структура, типи

2. Політична культура

3. Політична соціалізація особистості:  сутність, інститути, етапи

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Процеси перетворень в суспільстві  потребують адекватних змін у сфері  політичної свідомості та політичної культури. Становлення демократичного суспільства потребує якісно нових  засад суспільної взаємодії, відносин між особистістю та державою. Політичні  знання та культура політичної поведінки  необхідні кожному, то вони є запорукою  захисту власної гідності, свободи  і прав.

Байдужість людини до політичного  життя, відсутність політичної освіти сприяють можливості маніпулювання  нею. Суспільство, що бажає зберегти свободу, повинно усвідомити свою відповідальність за власну долю, долю країни. Отже, необхідно  формування ціннісних орієнтацій, настанов та моделей поведінки, які б відповідали  вимогам становлення та збереження демократичної держави.

Політична свідомість і політична  культура виступають необхідними елементами будь-якої політичної системи суспільства. Будучи відповідними різновидами суспільної свідомості й культури, що мають  власний предмет і механізм формування, вони характеризують духовну здатність  людини до спеціалізованої політичної діяльності. За допомогою політичної свідомості та політичної культури індивід  спроможний адаптуватися у політичному  просторі і здійснювати у ньому  специфічні функції соціальної взаємодії, політичної участі й управління.

1. Політична свідомість: рівні, структура, типи

В самому загальному вигляді свідомість значить вищий рівень духовної активності людини як соціального суб'єкта. Особливістю  політичних процесів є свідомий цілеспрямований  характер дії його суб'єктів —  індивідів, класів, соціальних груп і  націй, а також політичних інститутів, які виражають їхні інтереси. Тому об'єктами політології виступають політична свідомість, політична ідеологія, громадська думка, політична і громадянська культура.

Під політичною свідомістю розуміємо  свідомість учасників політичного  процесу, всіх тих сил, які борються за владу і її здійснюють. Цей  вид свідомості безпосередньо зумовлений політичним буттям. Однак на нього  впливають також соціально-економічні, національні і культурні фактори. Важко переоцінити і той вплив, який на політичну свідомість суспільства справляють» глибокі структурні та якісні зміни в системі міжнародних відносин.

Оскільки суспільство — складна  система, то і політична свідомість не є однорідною. Насамперед вона виступає як специфічна форма мислення, вияву  політичних інтересів певних класів, страт тощо. Проте неоднорідність самих класів, наявність різних груп і верств у них, існування інших  форм соціальних спільностей — усе  це ще більше диференціює політичну  свідомість. Цей процес поглиблюється  внаслідок ускладнення соціальної структури сучасного суспільства.

Політична свідомість виступає активним фактором політики, передусім через те, що вона здатна випереджувати практику, а отже, прогнозувати політичні процеси. Політична свідомість чинить значний вплив на політичне життя, визначаючи спрямування політичної діяльності різних спільностей, партій, суспільно-політичних рухів та індивідів.

Політична свідомість — явище багаторівневе. По суб'єкту воно виявляється як свідомість на рівні всього суспільства, далі —  нації, класів, групи — великої  чи малої, формальної чи неформальної, вікової та іншої, нарешті, -індивіда. Якщо йдеться про глобальні загальнолюдські  інтереси і проблеми, то виділяється  загальнолюдська політична свідомість.

Не менш важливе місце в політичній свідомості займає проблема політичних інтересів людей, які виступають мотивами, що спонукають політичні  дії.

Політична свідомість містить у  собі все відбите соціальне буття, оскільки об'єктом політичної діяльності є всі сфери суспільного життя.

Політична свідомість може належати тільки певним суб'єктам політичних відношень (індивідам, соціальним групам, класам, націям, суспільству). Відповідно розрізняють політичну свідомість індивіда, соціальної групи, класу, нації, суспільства. Однак політична свідомість групи і суспільства не є простою  сумою політичних уявлень індивідів ,що їх складають. І кожна соціальна  група і суспільство в цілому, що є суб'єктами політики, виробляють свої власні політичні уявлення.

Кожна соціальна група прагне уявити свої політичні інтереси як ті що відповідають загальним інтересам. Однак найбільш істотний вплив на характер політичної свідомості суспільства виявляють  соціальні сили, що володіють максимальними  можливостями для духовного виробництва  і відповідно для свого впливу на усіх членів суспільства. Разом з  тим, політична свідомість характеризується і загальнонаціональними рисами, що притаманним всім соціальним групам і індивідам.

Між соціально-структурними і національними  елементами політичної свідомості відбуваються складні процеси взаємодії і  взаємовпливу. Обом цим сторонам постійно, тією або іншою мірою, притаманним  свідомості будь-якого суб'єкта політики, однак в різноманітні періоди  суспільного розвитку домінують  або одні, або інші. Певно, що в  періоди зовнішньої загрози безпеці  країни на перший план в політичній свідомості всіх суспільних сил виходять загальнонаціональні інтереси. В  кінці XX ст. перед лицем глобальних проблем людства в політичній свідомості народів все більше місце  займають загальнолюдські цінності і інтереси.

Щоденний рівень політичної свідомості – сукупність політичних ідей і  поглядів суспільства, класу, соціального  шару, групи або окремого індивіда, що виникають з безпосереднього  сприйняття буденного суспільного  життя.

Щоденна свідомість відіграє в політиці надто істотну роль, оскільки його якісним станом визначаються важливі  рішення.

Щоденна політична свідомість має  конкретних постійних носіїв – індивіди, соціальні групи і спільноти; характеризується відносно тривалими  рисами.

Емпіричний рівень політичної свідомості – більш-менш усвідомлена сума спостережень про явища і процеси політичного  життя, що виникають у її учасників. Цей рівень формується на грунті практичного  повсякденного досвіду людей. На відзнаку від щоденного емпіричний рівень свідомості характеризується більшої визначеністю і предметністю уявлень про соціально-політичні процеси.

Між емпіричним і щоденним рівнями  політичної свідомості існує чимало загальних рис. Їм обом притаманні яскраво  висловлені психологічні риси: почуття, настрої, імпульсивність, емоційне сприйняття політичних подій ,що відбуваються політичних. Психологічний компонент політичної свідомості особливо сильно виявляється  в періоди політичної нестабільності, кризових ситуаціях, перехідні періоди  суспільного розвитку.

Теоретичний рівень політичної свідомості – найбільш високий східець в  пізнанні політичної дійсності. Це система  поглядів і ідей, вироблених на основі наукового осмислення всієї сукупності соціально-політичних відносин.

Поняття "тип політичної свідомості" використовується для характеристики істотних особливостей віддзеркалення в свідомості різноманітних категорій  людей політичних явищ і пов'язаною з цією своєрідністю їхнього відношення до політичної дійсності.

Така своєрідність закріплюється  в політичних позиціях, які займають різноманітні суб'єкти суспільних відносин і які виявляються в тяжінні  до специфічної або постійної  політичної поведінки.

Єдиний засіб виявити особливості  політичної свідомості людей – аналіз їхньої реальної політичної поведінки.

Політичну свідомість людей можна  класифікувати за різноманітними підставами. Найчастіше проводиться типологізація  за наступними підставами:

· за прихильністю людей до тих  або інших суспільних ідеалів  і цінностей (ліберальна – що висуває  як пріоритет у політиці принцип  свободи індивіда, консервативна  – спрямована на збереження традиційних  суспільних устоїв і цінностей, соціалістична  – що орієнтується на пріоритет  в політиці принципів колективізму, соціальної рівності і справедливості, інтернаціоналістська – спрямована на реалізацію, в першу чергу, загальних  інтересів і цілей народів, націоналістична  – відокремлювальною рисою якої є переконання у вищості однієї нації над іншими);

· за характером відношення суб'єкта соціальної дії до держави як політичного  інституту (етатистський тип політичної свідомості – що орієнтується на активну  участь держави в суспільних процесах, в тому числі і в сфері економіки ; анархістський тип, для якого  характерна орієнтація на позадержавне регулювання суспільних процесів і, передусім, у сфері матеріального  виробництва);

· за прихильністю суб'єктів політики до тих або інших форм політичного  влаштування суспільства можна  виділити демократичний, авторитарний і тоталітарний типи політичної свідомості;

· за соціально-класовим складом учасників  політики (буржуазна, дрібнобуржуазна, пролетарська).

· в залежності від орієнтації на той або інший характер соціальної діяльності суб'єкта політична свідомість може бути консервативною (орієнтованою на збереження колишніх суспільних порядків), радикальною (орієнтованою на докорінні, рішучі перетворення), реформістською (орієнтованою на здійснення соціальних перетворень шляхом реформ).

2. Політична культура

Поняття політичної культури зараз  стійко увійшло в склад ключових категорій політичної науки.

Політична культура — це система  знань, уявлень, цінностей і відносин, що функціонують у суспільстві і  відтворюються в процесі зміни  поколінь. Її можна визначити як обумовлений історичними, соціально-економічними й політичними умовами якісний  стан політичного життя суспільства, що відбиває рівень освоєння суб'єктом (суспільством, групою, особою) політичних відносин, цінностей і норм, ступінь  соціокультурного розвитку людини та міру її активності у перетворенні політичної дійсності.

Дослідження в області політичної культури допомагають глибше побачити закономірності політичного процесу, особливості політичної свідомості і поведінки людей в сучасному  суспільстві. Аналіз проблеми політичної культури дає можливість зрозуміти, чому групи людей або цілі народи, діючи в межах ідентичних політичних систем, але ж виховані на різних цінностях та маючи різноманітний  історичний досвід, по-різному сприймають одні і ті ж політичні події, по-різному  поводять себе в одних і тих  же політичних ситуаціях.

Свої витоки проблема політичної культури бере в працях стародавніх мислителів, які зверталися до питань нравів, соціальної етики, критеріїв ідеального громадянина і правителя. Виникнення перших знань про політику і їхнє використання на практиці в античній Греції можна розглядати як зародження політичної культури. Чисто термінологічно поняття «політична культура» було вперше вжите німецьким філософом Іоганом Гердером ще в XVIII ст. Згодом, особливо в кінці XIX – початку XX ст. дана категорія використовується в політичних дослідженнях різноманітними політичними школами, в тому числі, і вченими Росії: В.І.Гер’є, В.В.Івановським, М.Я.Острогорським.

Найбільш відоме визначення політичної культури дане Г.Алмондом і С. Вербою в книзі «Громадянська культура» (1963 р.). Під політичною культурою  вони розуміють:« . iнтернаціоналізацію політичної системи через пізнання, почуття і судження її членів». Вона виступає як сукупність психологічних  орієнтацій людей по відношенню до політичних об'єктів.

Політична культура являє собою  систему історично сформованих  відносно

тривких настанов переконань, уявлень, ціннісних орієнтацій, моделей поведінки  в діяльності суб'єктів політичного  процесу. Вона містить у собі культуру політичної свідомості, культуру політичної поведінки і культуру функціонування політичних інститутів.

Політична культура містить знання про політику, знайомство з фактами, інтерес до них, оцінку політичних явищ, оціночні думки про те, як повинна  здійснюватися влада, емоційну сторону  політичних позицій, як наприклад, любов  до Батьківщини, негативне ставлення  до проявів екстремiстських настроїв, визнані в суспільстві зразки політичної поведінки, що визначають як можна і як слід діяти в політичному  житті.

Слід розрізняти політичну культуру особистості і політичну культуру суспільства. Для характеристики політичної культури особистості важливо прищепити  усвідомлення його суті і мети політичного  процесу, знання своїх прав і обов'язків, міру включеності в реалізацію політичної влади. Політична культура суспільства  – інституалізований і неінституалізований  історичний і соціальний досвід національної і наднаціональної спільнот. Історичні  традиції справляють активний формуючий  вплив на політичну діяльність індивідів  великих і малих соціальних груп. Інакше кажучи, політична культура суспільства є зафіксований у  законах, звичаях, традиціях, політичний досвід суспільства, рівень уявлень  про політичний процес.

Більшість дослідників політичної культури звертаються до проблеми її типологізації. Без цього неможливо  проаналізувати специфіку політичного  життя в тому чи іншому суспільстві, поведiнку різноманітних груп і  шарів населення.

Г.Алмонд і С.Верба виділили три  «чистих» типи політичної культури: патріархальний (прихідський), для якого характерна відсутність інтересу громадян до політичного  життя. Члени суспільства не очікують жодних змін з боку політичної системи, тим більш не виявляють власної  ініціативи, щоб ці зміни мали місце. Аполітичність, замкнення на місцевій або етнічній солідарності, характерні для цього типу політичної культури. Така культура може відразу стати  панівною в молодих державах, але  вона зберігається і в розвинених індустріальних країнах, коли кругозір більшості громадян обмежений прихильністю до своїх коренів, свого місця  проживання.

Другий тип – підданський, де присутня сильна орієнтація на політичні  інститути, поєднана з низькою індивідуальною активністю громадян. Державна влада  уявляється, в основному, в плані  спускання зверху норм, яких необхiдно  дотримуватися, регламенту, якому потрібно підкорятися. Людьми керує побоювання, покарання, або очiкування благ.

І третій тип – «партицiпаторна  політична культура», або політична  культура участі, для якої характерна зацікавленість громадян в політичній участі і прояв на практиці такої  активності.

Автори даної типологiзацii підкреслюють, що ці три типи на практиці взаємодіють  між собою, утворюючи змішані  форми з перевагою тих або  інших компонентів: провiнцiалiстсько-пiдданський, пiддансько-партицiпаторний, провiнцiалiстсько-партицiпаторний.

Для країн зі стабільним демократичним  режимом характерний громадянський  тип політичної культури, що є похідним від трьох перелічених основних типів культур. До найважливіших  її ознак відносяться: прихильнiсть  до демократичних цінностей, збалансованість  політичних орієнтацій, помірний рівень політичної активності, рацiоналiзм в  прийнятті політичних рішень, терпимiсть ( що не розповсюджується однак на екстремальні ситуації і екстремiстськi сили). Стабільність демократичного політичного режиму спирається на наявність консенсусу відносно легiтимностi політичних інститутів, напрямку і сенсу політики. Визнання неминучостi конфліктів, як результату різноманітності інтересів, поєднується  з прихильнiстю до демократичних  засобiв їхнього розв’язування.

Політична культура суспільства не складається з політичних субкультур, а вбирає найбільш тривкі, типові ознаки, характерні для основної маси населення. Кожна політична субкультура  містить і те загальне, що характеризує домінуючу в суспільстві політичну  культуру, і те специфічне, що відрізняє  замкнену субкультуру.

Вивчення політичної культури дає  можливість зрозуміти одну з найважливіших  її функцій – прогностичну, що виявляється  у впливі її на динаміку політичного  життя. Політична культура надає  певне спрямування політичному  процесу, виявляє вплив на формування і діяльність політичних інститутів, зумовлює поведінку різноманітних  соціальних груп. Вона – найважливіша частина соціального клімату, що сприяє появі і сприйманню нового в суспільстві. Нормативно-регулююча  функція спрямована на забезпечення налагодженого і стабільного  функціонування політичної системи. Політична  нормативнiсть включає людину в  сферу прийнятої для даного режиму влади політичної поведінки.

Комунiкативна функція в тому, що через політичні традиції особистості  передаються зразки поведінки, забезпечується спадкоємнiсть в суспільному розвитку.

Необхідно відзначити, що політична  культура є найбільш консервативний елемент політичної системи. Однак  стабiлiзацiя політичного процесу  в Україні, багато в чому залежатиме від перетворень в полiтико-культурній сфері.

3. Політична соціалізація  особистості: сутність, інститути,етапи

На різних ступенях свого розвитку політична культура суспільства  виконує з найважливіших своїх  функцій – політичну соціалізацію. Інакше кажучи ,входження людини до політики, її підготовка та включення  у відносини влади. Це здійснюється в процесі засвоєння їм панівних культурних норм та орієнтирів, цінностей  та моделей політичної поведінки. В  свою чергу, політична соціалізація забезпечує відтворення існуючої політичної культури, спадкоємність політичного  розвитку суспільства. Вона сприяє встановленню суспільного порозуміння, впорядковує  відносини між громадянином та державою. Як висновок – гарантується відносна стабільність політичного режиму.

Політична соціалізація дає змогу  особистості орієнтуватися в  політичному просторі ,брати участь у політичній взаємодії.

Процес політичної соціалізації передбачає не лише засвоєння особистістю інформації та вимог з боку політичної системи , та формування лояльності до режиму. В сучасних умовах цей процес повинен  втілювати самостійну оцінку особистістю  традицій та переконань, усвідомлений вибір моделей поведінки.

Універсальними інститутами політичної соціалізації є родина, система освіти, засоби масової інформації, державні та суспільні організації, окремі політичні  події. Завдяки цим інститутам здійснюється залучення людей до домінуючої політичної культури. В різних країнах роль, значення та спрямованість дії даних  інститутів політичної соціалізації може сутнісно відрізнятися.

Політична соціалізація має два  якісні стани – первісний та вторинний. Різниця між ними – в залежності від віку людини, конкретного політичного  досвіду та ступеня самостійності  політичної поведінки та дії.

Первісна соціалізація характеризує початкове (звичайно з трьох-п’яти  років) сприйняття людиною політичних категорій. Поступово йде формування вибірково-індивідуального відношення людини до явищ політичного життя. Американські вчені Д.Істон та І.Деніс розрізнюють  чотири основні складові цього стану. Це безпосереднє сприйняття політичного  життя, інформацію, про яке дитина отримує в відношеннях та оцінках  батьків. Поступово у неї здійснюється персоналізація політики.

Ті чи інші фігури, пов’язані з  владою, постають для неї як образи контакту з політичною системою. Такими фігурами можуть стати, наприклад, президент  країни, поліцейський. На основі оцінки їх дії дитина засвоює ту чи іншу модель поведінки по відношенню до влади. Таким чином, навчаючись любити чи ненавидіти різні політичні образи, дитина ідеалізує політику. З переходом  до надособистого бачення політики, цей етап політичної соціалізації постає як інституалізація її якостей та властивостей.

Вторинний етап постає тоді, коли форми  та засоби засвоєння людиною політичної інформації, а також оволодіння спеціалізованими ролями в сфері влади здійснюється особистістю незалежно від тиску  групової свідомості чи політичної ситуації. Вторинна політична соціалізація також  може мати різні рівні. В неї найбільш важливим є здібність людини до самостійної  розробки різного роду цінностей, уявлень, переваг.

ВИСНОВКИ

Політична свідомість та політична  культура є одним з найважливіших  складових політичного життя, що визначають його зміст та напрямки розвитку. Кожне суспільство має  свої специфічні риси політичної свідомості та політичної культури. Однак дар  проведення детального аналізу можна  застосувати "чисті" типи, які  узагальнюють політично-культурні  якості суспільств за різними критеріями, розподіляють різні рівні політичної свідомості.

Саме аналіз політичної свідомості та політичної культури дає нам змогу  зрозуміти, чому окремі соціальні групи  і, навіть, цілі народи ведуть себе по-різному  в однакових політичних умовах, по-різному  оцінюють одні і ті ж явища політичного  життя. У цих феноменах втілюється зв’язок поколінь, вплив традиції. Завдяки ним людина входить до суспільного та політичного життя, бере участь у суспільній взаємодії. Отже, політична свідомість та політична  культура несуть велике функціональне  навантаження.

Курс політології якраз і  спрямований на формування у студентів  знань про політичне життя, основи політичної впливовості та активної громадянської позиції, без чого неможливе ні створення стабільного  демократичного суспільства, ні розробка новітньої ідеї українського державотворення.

Список використаної літератури

1.Интернет ресурси.

2.Алмонд Г.А., Верба С. Гражданская  культура и стабильность демократии // Полис. – 1992. – № 4.

3.Цимбалістий Б. Політична культура  українців // Сучасність. – 1994. –  № 3. – С. 94 – 105; № 4. – С. 77 – 90.

4. М. Сазонов «Політологія».

5. Політична культура сучасника.  – Львів, 2001.