Політична система. 3

ПЛАН

     Вступ

     1. Поняття політичної системи.

     2. Структура політичної системи.

     3. Функції політичної системи.

     4. Типологія політичних систем.

     5. Політична система України

     Висновок

     Список  літератури

Вступ

   Поняттям  політичної системи розкривається  характерний устрій політичної влади в конкретному суспільстві. Політична система - це цілісна сукупність державних і недержавних суспільних інститутів, правових і політичних норм, взаємовідносин політичних суб'єктів, засобом яких здійснюється влада і управління суспільством.

   Щодо  поняття "політична система" більш  широким виявляється поняття "політичне  життя", яке охоплює всі політичні  зв'язки, явища і процеси, що мають  місце у суспільстві і на всіх його рівнях. Політична система - це лише частина політичного життя.

   Поняття "система" прийшло у суспільні науки з біології і кібернетики. У соціології і політології його вперше використав американський дослідник Т.Парсонс. Інший американський політолог Д.Істон у 1953 р. вводить у науку і саме поняття "політична система". Сутність системного опису суспільства найбільше вираження отримала в теоретичних побудовах Т.Парсонса. Він підійшов до розгляду суспільства як складної відкритої системи, яка складається з чотирьох підсистем, кожна з яких виконує певну функцію.

   Виконання кожною підсистемою своєї функції забезпечує стійкість і цілісність суспільства:

• економічна підсистема відіграє роль з'єднуючої ланки між суспільством і природою (функція адаптації);
• політична підсистема, яка включає в себе всі форми прийняття рішень, визначає колективні цілі і забезпечує мобілізацію ресурсів для їх досягнення (функція взаємозобов'язання);
• соцієнтальна підсистема підтримує спосіб життя, що утвердився, і включає в себе всі інститути соціального контролю - від законів до неформальних правил (функція інтеграції);
• підсистема соціалізації (культурна) дозволяє включити людину в існуючу культурну систему і містить у собі культуру, релігію, сім'ю і школу (функція стійкості і самозбереження).

   Значення  теорії Парсонса для розвитку політології  полягає в тому, що він заклав основи системного і структурно-функціонального підходів до дослідження політичної системи. З позицій системного підходу, політична сфера суспільства може бути розглянута як система.

   Як  і будь-яка система, вона буде володіти такими ознаками:

• складатися з багатьох взаємопов'язаних структурних елементів; цей взаємозв'язок забезпечує властивість цілісності і єдність системи;
• існувати в межах зовнішнього оточення чи середовища;
• мати кордони поширення і виділеність стосовно зовнішнього середовища;
• мати відкритий характер (тобто вона піддається впливам, що йдуть із зовнішнього середовища);
• характеризуватися такими властивостями, як потяг до рівноваги і стійкості, до адаптації і інтеграції.

     1. Поняття політичної  системи

     Різні політичні явища в суспільстві  об'єднанні поняттям "політична  система" суспільства. Призначення  політичної системи – це забезпечення інтеграції, розробка та реалізація загальної  мети суспільства. Політична система  є центральною проблемою політології.

     У науковій літературі побутують різні  погляди, як на тлумачення поняття “політична система” суспільства, так і на сутність цього феномена. Система — одне з основних понять політології, яке  дає змогу скласти уявлення про  суспільство у вигляді його абстрактної, спрощеної моделі чи окремих елементів. Поняття це запозичили з електроніки й кібернетики американські вчені Г. Алмонд, Д. Істон, В. Мітчел, вважаючи його універсальною категорією наукового аналізу, яка охоплює певну кількість взаємопов'язаних елементів, що утворюють стійку цілісність, мають певні інтегративні особливості, притаманні саме цій спільноті, дотичних до вироблення політичних рішень.[5ст.224]

     Кожна система повинна бути функціональною і, згідно з Т.Парсонсом, має реалізовувати 4 функції, що служать задоволенню її елементарних потреб:

     1. Функція адаптації – установлення  зв’язків системи з навколишнім  середовищем, система пристосовується  до середовища і обмінюється  з ним ресурсами.

     2. Функція ціледосягнення – визначення  цілей системи і мобілізація ресурсів для їх досягнення.

     3. Функція інтеграції – підтримання  координації взаємовідносин елементів  системи.

     4. Функція латентна – зберігання  орієнтації суб’єктів системи  на її норми і цінності. [3ст. 121]

     Кожне суспільство є сукупністю підсистем (сфер):

     § виробничої,

     § соціальної,

     § духовної,

     § політичної, до якої належать інститути  держави і влади. [9 ст.194]

     Усі ці підсистеми наділені властивими лише їм структурою, функціями, цінностями, нормами, цілями тощо:

     – виробнича забезпечує матеріальну  основу життя суспільства;

     – соціальна і духовна сприяють нормальному функціонуванню різних соціальних інститутів;

     – політична покликана створювати сприятливі умови для ефективної діяльності всіх ланок суспільної системи, для повної реалізації інтересів  усіх членів суспільства. [6 ст.219]

     Кожна з підсистем може зберігати життєздатність лише за умови, що всі інші функціонуватимуть  бездоганно чи хоча б задовільно.

     Політична система суспільства — цілісна, інтегрована сукупність відносин влади, суб'єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, структур і відносин, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства.

     Основними ознаками політичної системи є:

     § взаємозв'язок групи елементів;

     § утворення цими елементами певної цілісності;

     § внутрішня взаємодія всіх елементів;

     § прагнення до самозбереження, стабільності та динамізму;

     § здатність вступати у взаємовідносини з іншими системами.

     Визначальним  компонентом політичної системи  є держава. Крім неї, у політичну  систему суспільства входять  законодавча, судова, виконавча системи, центральні, проміжні, місцеві системи  управління (самоуправління), політичні партії, профспілки, асоціації, ініціативні групи, групи впливу й тиску, соціально-політичні рухи та інші об'єднання, змістом діяльності яких є політичні процеси. [3 ст.365]

     Від інших систем політичну систему  відрізняють:

     § забезпечення неперервності, зв'язаності, ієрархічної координації діяльності різних політичних суб'єктів для досягнення визначених цілей;

     § віднайдення механізму вирішення  соціальних конфліктів і суперечностей, гармонізація суспільних відносин;

     § сприяння досягненню консенсусу різних суспільних сил щодо основних цінностей, цілей та напрямів суспільного розвитку.

     Аналіз  політичної системи надзвичайно  важливий для з'ясування політичного  життя суспільства, частиною якого  вона є.

     Політична система виникла з поділом  суспільства на класи та появою держави. У процесі еволюції державно організованого суспільства вона все більше ускладнювалася та розгалужувалася. Тому структура, механізм її функціонування завжди мають конкретно-історичний характер, зумовлені рівнем економічного, соціального, духовного розвитку суспільства та іншими чинниками.

     Процес  становлення політичних систем обумовлений  рядом змінних:

     - зміною способу виробництва (зміною  форм власності тощо);

     - зміною в соціально-класовій структурі  суспільства;

     - політичною поляризацією суспільства (спочатку переважала економічна поляризація);

     - збільшенням чисельності суб’єктів  політики;

     - зростанням робітничого руху  і створенням буржуазних політичних  партій, рухів тощо;

     - загально гуманітарним прогресом,  пов’язаним з роллю ЗМІ, преси,  мистецтв тощо;

     - зростанням ролі ідеології –  світської і релігійної;

     - глобалізацією проблем, що стоять  перед людством. [5 ст. 215]

     Політичну систему суспільства досліджували протягом багатьох століть, починаючи  від Аристотеля. Але вагомих результатів  було досягнуто лише в XX ст. після застосування американським теоретиком Д. Істоном методу системного аналізу (“Політична система”, “Системний аналіз політичного життя”). Це дало можливість ученим перейти від вивчення фактів до вироблення загальної теорії, позаяк окремі факти значущі лише в межах загальних моделей, які сприяють чіткішому уявленню про функціонування політичних систем. Модель Д. Істона дає змогу уявити становище та умови дії політичної системи, прогнозувати наслідки схвалених політичних рішень.

     Американський політолог Г. Алмонд (“Порівняльні політичні системи”, “Порівняльний політичний аналіз”) розглядав політичну систему як набір ролей, що взаємодіють, або як рольову структуру. Найважливіша функція політичної системи — вивчення та з'ясування особливостей ситуації. Моделі функціонування політичної системи розробляли також Т. Парсонс, Г. Спіро, К. Кулчар та інші західні вчені. [8 ст. 358] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Структура політичної  системи

     Аналіз  політичної системи дає змогу  вивчити її структуру, тобто внутрішню організацію окремих складових.

     Структура політичної системи — сукупність владних інститутів, що пов'язані  між собою і створюють стійку цілісність. [10 ст.211]

     Головний  єднальний компонент системи  — політична влада — зосереджена  в державі, політичних партіях і громадських організаціях. Важливою функцією влади є створення внутрішніх, зв'язків системи, врегулювання конфліктів політичними засобами і регламентація поведінки людини, тобто можливість впливати на неї з допомогою певних засобів — волі, авторитету, права, сили. Отже, влада — це елемент, джерело управління, основа розвитку й функціонування політичних систем. [11 ст.452]

   У політичній системі суспільства  розрізняють чотири основних групи  елементів: політичні інститути, політичні відносини, політичні норми, політичну свідомість і політичну культуру. Відповідно до цих елементів виділяють організаційно-інституціональну, регулятивну, функціональну і комуникативну підсистеми політичної системи.

   Інституціональну підсистему складають політичні інститути: держава та її структурні елементи, такі як парламент, уряд, політичні партії, громадсько-політичні організації, церква, органи місцевого самоврядування. У своїй сукупності ві взаємозв'язках політичні інститути утворюють політичну організацію суспільства, організаційну основу політичної системи. До політичної системи як її інститути входять не всі наявні в суспільстві громадські організації, а лише ті, що пов'язані з функціонуванням політичної влади. Залежно від ступеня залученості до політичного життя і здійснення влади розрізняють три види організацій:

• Власне політичні — організації прямо й безпосередньо здійснюють політичну владу у повному обсязі або, у крайньому випадку, прагнуть до цього. Здійснення влади або боротьба за неї є головним у їхній діяльності. Такими є держава і політичні партії.
• Політизовані або невласне політичні організації, для яких участь у здійсненні політичної влади є лише одним з аспектів їх функціонування, це - громадські організації, професійні спілки, народні рухи, об'єднання підприємців тощо.
• Неполітичні організації, якими є, наприклад, науково-технічні товариства, різноманітні аматорські об'єднання — товариства рибалок, мисливців, спортсменів тощо, за звичайних умов не беруть участі у здійсненні політичної влади. Формально діяльність таких організацій не передбачає здійснення політичної функції, проте за певних умов, ситуативно, вони можуть бути суб'єктами політики, виступаючи як групи тиску. [12 ст.265]

   У своїй сукупності і взаємозв'зках політичні інститути утворюють  політичну організацію суспільства, організаційну основу політичної системи. Центральна роль у політичній системі  належить державі. Саме вона забезпечує політичну організованість суспільства. Особливе місце в політичній системі займають політичні партії, які є головними учасниками боротьби за завоювання, утримання й використання державної влади. Кожна партія прагне мати можливість визначати політику держави або хоча б впливати на неї. Інституціональна підсистема є основоположною як до політичної системи суспільства в цілому, так і до її окремих складових.

   Регулятивну підсистему утворюють сукупність політичних норм, за допомогою яких здійснюється регулювання політичних відносин. Одні політичні норми цілеспрямовано створюються державою - норми права; інші складаються поступово під впливом політичних, економічних, духовних чинників - норми моралі, звичаї, традиції. Головною складовою регулятивної підсистеми суспільства є норми національного права.

   Функціональна підсистема політичної системи знаходить своє вираження у політичному процесі й політичному режим.

   Комунікативна підсистема містить політичні відносини, тобто ті зв'язки між людьми та їх спільностями, які складаються у процесі реалізації влади або з її приводу. Інформаційно-комунікативна підсистема містить ЗМІ, засоби комунікації, науково-інформаційну інфраструктуру — тобто розгалужену мережу установ, які займаються збором, обробкою, поширенням інформації про політичне життя, пропагуючи вироблені політичні та правові норми, певну політичну свідомість і політичну ідеологію. [7 ст.384]

   Політична свідомість і політична культура складають духовно-ідеологічну підсистему політичної системи.

     Структуру політичної системи становлять:

     1. Політичні відносини. 

     2. Політична організація суспільства. 

     3. Засоби масової інформації.

     4. Політичні принципи та норми. 

     5. Політична свідомість і культура.

     Політичні відносини. Вони формуються в суспільстві щодо завоювання та здійснення політичної влади.

     - міжкласові, внутрікласові, міжнаціональні  та міждержавні відносини; 

     - вертикальні відносини у процесі  здійснення влади між політичними  організаціями (державою, партіями, трудовими колективами);

     - відносини між політичними організаціями та установами (адміністрацією, інститутами). [1 ст.255]

     З політичних відносин виростає політична  організація суспільства, охоплюючи  його стабільні політичні організації  та установи, які здійснюють політичну  владу. Їх поділяють на три види:

     § власне політичні організації (держава, політичні партії, політичні рухи);

     § політизовані організації (народні  рухи, профспілки);

     § неполітичні організації (об'єднання  за інтересами).

     Визначальним  елементом політичної організації  суспільства, її ядром є держава з усіма її складовими: законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, збройними силами. Будучи головним інститутом політичної системи, держава здійснює управління суспільством, охороняє його економічну, соціальну і культурну сфери. Взаємозв'язок між різними рівнями й гілками державної влади, між державою та громадянським суспільством здійснюють політичні партії — певні групи людей, яких єднають спільні цілі та інтереси. Головним призначенням партій є досягнення державної влади; оволодіння апаратом управління для реалізації соціальних інтересів, які вони представляють; участь у розробці політичного курсу країни та вплив на висування і призначення державних лідерів. Поступово розширюється також впливовість трудових колективів на функціонування політичної організації суспільства. Трудові колективи створені для виконання виробничих завдань, але за певних умов вони можуть стати й політичними суб'єктами. Вирішальну роль у політичному житті суспільства відіграють громадські організації та рухи, які мають на меті вирішення політичних проблем, задоволення й захист потреб та інтересів своїх членів. Кожне з професійних, молодіжних, творчих та інших добровільних об'єднань має статут із чітко визначеними завданнями в межах чинних державних законів. [9 ст.344]

     Засоби  масової інформації(Мас-медіа). Вони є активним і самостійним елементом  політичної системи суспільства  і в демократичних країнах  відіграють роль четвертої влади. Засоби масової інформації — це розгалужена  мережа установ, що займаються збиранням, обробкою та поширенням інформації. Вони впливають на регулятивно-управлінську діяльність усіх ланок управління, сприяють реалізації цілей політики, пропагують вироблені політичні й правові норми. Засоби масової інформації намагаються звільнитися з-під державного й політичного диктату, але їхня незалежність не забезпечує нейтральності. Інтереси певних соціальних сил завжди домінують у викладі масової інформації.

     Політичні принципи й норми. Їх призначення  полягає у формуванні політичної поведінки та свідомості людини відповідно до цілей і завдань політичної системи. Закріплені в Конституції, законах, кодексах, законодавчих актах політичні принципи й норми регулюють політичні відносини, визначають дозволене й недозволене під кутом зору зміцнення правлячого режиму.[4ст.158]

     Політична свідомість і політична культура. Будучи важливими елементами політичної системи, вони формуються під впливом  соціальної та політичної практики. Політична  свідомість постає як сукупність політичних ідей, уявлень, традицій, відображених у політичних документах, правових нормах, як частина суспільної свідомості, а політична культура як сукупність уявлень про різні аспекти політичного життя. Політична культура сприяє формуванню ставлення людини до навколишнього середовища, до головних цілей і змісту політики держави. Значущість політичної культури визначається її інтегративною роллю, яка передбачає сприяння єднанню всіх прошарків населення, створення широкої соціальної бази для підтримки системи влади, політичної системи загалом. [11 ст.278] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3. Функції політичної  системи

     Всі елементи політичної системи взаємодіють  і утворюють політичну цілісність. Політична система взаємодіє  із зовнішнім середовищем (суспільством), прагне забезпечити стабільність і  розвиток цього середовища. Специфіка функціонування будь-якого суспільства виявляється через функції політичної системи.

   Функції політичної системи — основні  напрями впливу політичної системи  на політичне життя суспільства:

   - вироблення політичного курсу держави та визначення цілей та завдань розвитку суспільства ( функція політичного цілепокладання );

   - організація діяльності суспільства на виконання цілей, завдань політичної програми держави ( мобілізаційна );

   - функція легітимізації - приведення  реального політичного життя  у відповідність до офіційних  політичних правових норм;

   - координація окремих елементів  суспільства;

   - політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність);

   - артикуляція інтересів (пред'явлення  вимог до осіб, що приймають  політичні рішення);

   - узгодження та впорядкування  інтересів і потреб соціальних  верств населення;

   - інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всього народу соціально-політичних цілей і цінностей;

   - політична комунікація складових  політичної системи. [8 ст.279]

     Розрізняють такі функції:

     1. Регулятивна – виражається в координації поведінки індивідів, груп, спільнот на основі введення політичних і правових норм, дотримання яких забезпечується виконавчою та судовою владою.

     2. Інтеграційна – вироблення політичного  курсу держави та визначення  цілей і завдань розвитку суспільства; організація діяльності суспільства щодо виконання спільних завдань і програм.

     3. Дистрибутивна (розподільницька)  – передбачає розподіл системою  матеріальних благ, соціальних статусів  і привілеїв інститутам, групам  і індивідам. Окремі соціальні галузі вимагають централізованого фінансового розподілу: кошти для покриття потреб армії, соціальної сфери і управління отримуються з економіки через оподаткування.

     4. Реагування – відбивається у  здатності системи сприймати  імпульси, що надходять з зовнішнього середовища. Вони набувають форми вимог, що висуваються до влади різними соціальними групами.

     5. Легітимізації – діяльність, спрямована  на узаконення політичної системи,  на досягнення в її межах  взаємної відповідності політичного  життя, офіційної політики і правових норм. [8 ст.283]

     6. Політичної соціалізації – залучення  людини до політичної діяльності  суспільства.

     7. Артикуляції інтересів – пред'явлення  вимог до осіб, які виробляють  політику.

     8. Агрегування інтересів – узагальнення  та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення.

     9. Політичної комунікації – припускає  різні форми взаємодії та обміну  інформацією між різними структурами  політичної системи, лідерами  і громадянами.

     10. Стабілізації – забезпечення  стабільності та стійкості розвитку суспільної системи загалом.

     Головним  для функціональності системи є  забезпечення стану динамічної рівноваги  шляхом адекватної переробки імпульсів. [8 ст.283]