Політкоректна лексика у мас медіа

 Особливості перекладу політ коректної лексики

Вступ

Розділ1. Основні передумови виникнення терміну «політична коректність»

1. Соціокультурні аспекти поняття «політична коректність»
2. Терміни, поява яких обумовлена політ коректністю.
3. Завантаженість лексичних одиниць оціночними конотаціями
4. Евфемізми та дисфемізми в англомовному просторі

Розділ2. Переклад політкоректної лексики на матеріалі англомовних газет 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

    У мовознавстві досить довгий час досліджується  взаємозв’язок мови, суспільства  і культури. У 20 столітті значно зросла потреба вивчення мови в сукупності з екстралінгвістичними факторами. Це призвело до виникнення нових течій  у лінгвістиці та зародження таких  галузей, як соціолінгвістика, етнолінгвістика, лінгвокраїнознавство. Однією з актуальних проблем, які стоять перед сучасним мовознавством, залишається дослідження  співвідношення мови і культури. Мова є дзеркалом культури, в якому  відбивається суспільна самосвідомість народу, його менталітет, національний характер, спосіб життя традиції, звичаї, мораль, система цінностей, світовідчуття, бачення світу.

    Коли  на певному етапі розвитку американського суспільства виникла необхідність нової мови, яка поважала б основні  права особистості та володіла відповідним  словниковим запасом, в університетах  і коледжах США почалась робота над  створенням нової термінології, метою  якої було усунення расової, гендерної  та інших видів дискримінації. Така термінологія отримала назву політично коректної, а її головним принципом стало прагнення уникати вживання лексем, образливих для представників тієї чи іншої соціальної групи, інакше кажучи, так званих «меньшинств», наприклад расових, сексуальних і т. п., громадянські права яких обмежуються або не здійснюються у повному обсязі.

    Таким чином виникла проблема внутрішньомовного  перекладу зі звичної англійської  мови, яка не враховує почуття та хвилювання традиційно пригноблених соціальних груп, на нову мову, чуйну по відношенню до вищезгаданих шарів суспільства.

    Необхідною  умовою політично коректної мовленнєвої  поведінки індивідів є уникнення  вживання лексичних одиниць, які можуть дискримінувати людину відносно віку, статі, розумово-фізичних особливостей, сексуальної орієнтації, расової та культурної приналежності, зовнішності, соціального статусу. Будучи засобами евфемістичної субституції слів та словосполучень, що експлікують стереотипні та негативні асоціації щодо представників соціальних меншин, політично коректні одиниці вказують на їх самобутність та рівноправний статус.

        Існує чимало робіт, присвячених евфемізмам, які так чи інакше стосуються цієї проблеми. Першими це явище досліджували такі вчені, як Г. Пауль, Ж. Вандріес, Ш. Брюно, іспаніст Ч. Кені, Ш. Баллі, Н. Галі де Паратезі, Е. Бенвеніст, л. Блумфілд, С. Відлак, І.Р. Гальперін, Б.А. Ларін, Х, Ніроп. Розвитку цієї проблематики присвятили свої роботи такі вчені, як В.І. Жельвіс, А.М. Кацев, Б. Купер, Дж. Німан і К. Сільвер, лексикографи Р.В. Холдер і Х. Росон, а також Л.П. Крисін, Є.І Шейгал, Г.Г. Кужим, В.І. Заботкина, В.П. Москвін та інші. 
 
 
 

Розділ1. Передумови виникнення терміну «політична коректність»  

    Існує велика кількість припущень щодо виникнення терміну «політична коректність». Довгий час уважали, що він з’явився у працях Мао Цзе-Дуна у 1960-му році. Проте цей термін зустрічається вперше у 1793 році у промові Джеймса Вілсона, судді штату Джорджія. Сам термін «political correctness», «politically correct», «PC» спочатку мав позитивну конотацію у англійській мові,  проте пізніше  він  набуває іронічного, а потім і пейоративного значення. Це пов’язано, насамперед, з тим фактом, що реальна практика політичної коректності вже в середині 80-х років XX століття почала викликати велику кількість негативних відгуків. Претензії до політичної коректності стосувалися як особливостей зміни мовного коду, так і самих наслідків даного явища.

    Попри позитивний вплив на розвиток сучасної англійської мови, рух за політичну коректність створив також такі штучні слова та вирази, що, на думку багатьох лінгвістів, лише псують природну мову (напр., chemically challenged person -  drug addict; domestic incarceration survivor – wife; melanin impoverished – white person; processed tree carcass – newspaper; і т.п.) [6, с.3-80].

    Особливої критики зазнав і прескриптивний характер цього явища. Так, результатом  такої прескрипції стало введення мовленнєвих і поведінкових кодексів у вищих навчальних закладах англомовних країн.

    Противники  політичної коректності вважали, що зміна норм мовленнєвої поведінки  та примусові прийоми коригування  мовного коду не зможуть призвести  до реального вирішення соціокультурних проблем та конфліктів англомовного світу, а навпаки стануть загрозою демократичних свобод людини, зокрема свободи її слова. Політична коректність, на думку її опонентів, є лише засобом створення комунікативної парареальності, позитивної самопрезентації та формальної ввічливості [5, с.62]. Так, наприклад, британський лінгвіст Н. Феаклауф тлумачить політичну коректність як  “розбіжність між риторикою та реальністю”:

    Противники  політичної коректності також були проти появи нових термінів, висміювали їх (іноді цілком заслужено), називали зневажливо ново мовою (Newspeak). Але попри все спочатку американцям, а потім іншим англомовним народам довелося зіткнутися з проблемами внутрішньомовного перекладу як мінімум на побутовому рівні, оскільки не дотримування правил політ коректності могло призвести до найсерйозніших і найдраматичніших наслідків: втрати роботи, розриву відносин з друзями та рідними, відшкодуванню чималих грошових штрафів за рішенням суду.

    Перед людьми, для яких англійська мова не є рідною, окрім необхідності засвоєння  нових термінів постає і проблема їх адекватного перекладу на рідну  мову. Необхідно взяти до уваги  ту обставину, що для більшості людей, які володіють українською і  - ширше – української ментальності політ коректність являє собою  доволі нове мовне і культурне  явище. Це у свою чергу означає, що переклад нових англійських термінів неминуче супроводжуватиметься труднощами при підборі відповідних лексем української мови.

    Як  це часто трапляється, у тих випадках, коли в культурі, яка приймає відсутня та чи інша традиція і пов’язана  з нею проблематика, то і в мові-реципієнті спостерігаються відповідні лакуни. У подібній ситуації маємо справу не стільки з підбором еквівалента, скільки із запозиченням нового понятійного  апарату і відповідно нової термінології. Передусім, самі терміни політична коректність і політично коректний являють собою переклад з англійської мови на українську засобом транслітерації. Однак, це не означає, що не було здійснено жодної спроби їх смислового перекладу: наприклад, Г.В. Чернов пропонував перекладати politically correct як суспільно прийнятний. Те, що цей варіант перекладу не отримав широкого розповсюдження у мові-реципієнті, свідчить про те вельми суттєві відмінності двох культур – та, що дає (американська) і та, що приймає (українська): що є суспільно прийнятним для американців, не обов’язково є таким для українців.

    Цікаво, що у процесі запозичення у  мові-реципієнті з’явились не лише самі наведені вище словосполучення, але  і їх стягнуті в одне слово форми  – політ коректність і політ коректний. Загальноприйняту ж для мови-донора абревіатуру PC не стали, певно, тому, що у свідомості україномовних людей, вона міцно асоціюється з абревіатурою «персональний комп’ютер».

     Культурно-поведінковий аспект політичної коректності є  домінуючим. У США – країні, де проблеми міжкультурних та міжконфесійних відносин приділяється значна увага, з’явилась  сама ідея політичної коректності. Особливо послідовно на даному етапі ідеї політкоректності проявляються у навчальних закладах, американських університетах та коледжах, як центрах науки і культури. У передмові до книги «Are You Politically Correct?» Ф. Беквіт та М. Бауман дають визначення політичної коректності як «мережі взаємопов’язаних ідеологічних поглядів, які піддають сумніву основи університетської освіти: традиційний навчальний план, погляди на об’єктивність отримуваних знань, надаючи значення культурним, статевим, класовим та расовим розбіжностям». [Are You Politically Correct?: Debating America's cultural standards edited by Francis J. Beckwith and Michael E. Bauman. 1995: 9]

     Терміни, поява яких обумовлена політкоректністю

    З концептом політичної коректності  тісно пов’язане явище, для позначення якого в англійській мові використовується іменник multiculturalism і споріднений з ним прикметник multicultural. Перенесення цих лексем на українську мову здійснюється на основі транслітерації та калькування у доволі дивних поєднаннях: мультикультуралізм і мультикультурний, багатокультуралізм, полікультуралізм і багато культурність, полікультурність. Незважаючи на те, що всі ці слова «не тішать» українського вуха, хотілося б застерегти від спроб перекладати термін multicultural як багатонаціональний. Хоча ці лексеми і мають спільне семантичне ядро, все ж багато в чому вони відрізняються одне від одного.

    Саме  з існуванням поняття multiculturalism пов’язана поява таких етнонімів, як Afro-American, Afro-Canadian, Afro-Caribbean та інших евфемістичних замін неполіткоректній лексемі negro. До української мови через запозичення потрапили афро-американець, афро-канадець, також зустрічається використання термінів афро-бразилець і афро-росіянин , афро-російський і навіть афро-москвич. Лексемі Native American, очевидно, відповідає корінний американець, а Native Alaskan можна перекласти як корінний житель Аляски.

    Необхідність  адекватного перекладу змушує нагадати про ще одне поняття, доволі актуальне  для сучасного західного суспільства, а саме – про sexual harassment. З перекладом цього терміна на українську мову справа складається наступним чином: його намагаються перекладати як сексуальне домагання чи сексуальне переслідування, або ж транслітерують як сексуальний харасмент або навіть транскрибують – секшуал харасмент. Слід зазначити, що цим терміном позначається не будь-яке сексуальне переслідування, а те, яке здійснюється на робочому місті та асоціюється з кривдними діями сексуального характеру з боку чоловіків по відношенню до своїх колег-жінок; це, як правило, переслідування керівником своїх працівників. Для найбільш адекватного перекладу цього терміна необхідно пам’ятати, про суттєві відмінності в українській та американській культурних традиціях – звідси таке відмінне розуміння того, що прийнято позначати словосполученням sexual harassment. Та традиція, яка склалася в нас дозволяє чоловікам проявляти колегам-жінкам знаки уваги, які виражаються у компліментах з приводу зовнішності, а також пропонувати свою допомогу при виконанні фізично тяжкої праці. У США, де відношення чоловіків і жінок на виробництві повинні носити суто офіційний характер, подібна поведінка є абсолютно неприйнятною. На думку М.Ю. Палажченко, переклад аналізовуваного англійського терміна залежить від того, що мається на увазі: якщо йдеться про такі дії, слова чи жести, які більшістю українців сприймають як образливі, то терміни домагання та переслідування представляються найбільш доречними еквівалентами англійської лексеми harassment. У решті випадках більше пасує лексема харасмент, яка відрізняється «іноземним» звучанням і досить розмитою семантикою.

    Якщо  мова йде про розмиту семантику, мається на увазі, що разом з sexual harassment, який головним чином виникає на роботі, існує і так званий street harassment (вуличний харазмент). Вуличний харасмент припускає як вербальні зауваження, так і невербальні коментарі з боку чоловіків, які супроводжують появу або присутність жінки у громадському місці і має сексуальну направленість. Окрім цього сучасна англійська політ коректна мова пропонує розрізняти наступні види сексуального домагання: ocular harassment excessive eye contact (надмірний зоровий контакт), insufficient eye contact (недостатній зоровий контакт). Також різновидом сексуального переслідування вважається публічна демонстрація obscene female nudity (непристойно оголеної жіночої натури).

    Одразу  виникає питання з приводу  можливих перекладів лексеми harrased: чи варто вдаватися до дефінирування (наприклад, підданий домаганням) або до використання вже того, який вже існує, але який не має більш широкого значення у мові-реципієнті еквівалента переслідуваний, або створити новий – на кшталт харазнутий?

    Сьогодні  у свідомості носіїв англійської  мови терміни chauvinism, chauvinist і chauvinistic частіше за все асоціюються з чоловічим домінуванням, у той час як їх українські еквіваленти шовінізм, шовініст, шовіністський та шовіністичний – з крайнім ступенем націоналізму. Ця відмінність добре ілюструє наступний приклад: на заняттях з англійської мови студентам МДУ запропонували виконати вправу, яка полягала у заповненні пропусків словами відповідно до смислу. Одним з них було наступне: «A/an…person is someone who believes that the sex he or she belongs to (male or female) is better than the opposite sex in all ways.» Не всі студенти здогадалися, що правильним вибором у даному випадку була лексема chauvinistic. Навіть ті, які зуміли впоратися з рештою 11-ма фразами, говорили, що у 12–ій якась помилка, адже шовініст і шовіністичний застосовуються по відношенню до радикального націоналізму.

    На  думку М.Ю. Палажченко, англійський  іменник chauvinist слід перекладати українською як чоловічий шовінізм, а чоловічий шовініст – менш вдалий, але все-таки припустимий (оскільки дозволяє заощадити на коментарі) переклад англійського chauvinist, а ось адекватний переклад chauvinistic за допомогою однокореневого прикметника вже нездійсненний. Можна було б перекладати його як сексистський за умови, що призначення цього терміна зрозуміле більшості. Але немає впевненості, що сьогодні достатньо перекласти sexist як сексист, а phallocrat як фалократ без пояснення, що цими термінами позначають людей, які досі вважають, що «курка – не птиця, баба – не людина.»

    У сучасній українській мові існує  тенденція проявляти чуйність по відношенню до людей, яких дотепер називали інвалідами: зараз їх частіше за все називають людьми з обмеженими фізичними можливостями. Цей вираз  цілком обґрунтовано можна вважати  вдалим перекладом англійського словосполучення  disabled people.

    Окрім людей з обмеженими фізичними  можливостями в сучасній українській  мові іноді вживаються й такі словосполучення  як люди з обмеженими можливостями слуху чи зору (замість політ некоректних  лексем глухий чи сліпий).  

    Навантаженість  лексичних одиниць оціночними конотаціями

    Коли  сама мова відчуває необхідність появи  нових лексем, політ коректна лексика  перестає бути безеквівалентною. Тоді проблем з перекладом стає значно менше. Характерним прикладом такого роду є термін повія, який вважається образливим як в англійській, так і в українській мовах. Ще за часів перебудови у радянському, о потім і в українському  суспільстві з’явилась тенденція романтизації заняття проституцією як такого і пошуку евфемізмів, покликаних згладжувати, пом’якшувати різке звучання звичного слова. Так, у мові з’явились різноманітні путани, жриці кохання, нічна молодичка і т.п. за спостереженнями вітчизняних лінгвістів, «завантаженість слова оціночними конотаціями іноді змушує шукати нові засоби вираження тієї ж ідеї, але з іншим оціночним значенням»¹. Частіше за все імпульсом для такого активного пошуку є зміна ідеологічних ціннісних пріоритетів, при якій деякі слова з чітко закріпленими за ними негативними конотаціями починають замінятися на синонімічні їм запозичення, які замість негативних конотацій «приступності» мають скоріше позитивні конотації «закордонного шику».

    Політично коректна англійська мова пропонує наступні альтернативні варіанти найменування представників (причому безвідносно  до їхньої статі) давнішої професії: sex workers, sex care providers, persons presenting themselves as commodity allotments within a business doctrine. І українською мовою всі ці словосполучення можна перекласти досить легко: сексуальні робітники; особи, які надають сексуальні послуги; особи, які виставляють себе в якості товарних лотів у межах однієї з доктрин бізнесу.

    Така  готовність мови-реципієнта до прийняття  нових лексем пояснюється тим, що і в самій мові відбувається пошук  адекватних еквівалентів старому політ некоректному способу вираження.

    Міркуючи  про політичну коректність і  проблему міжмовного перекладу, можна  дійти висновку, що сьогодні вже  цілком доречно казати про політкоректність і на матеріалі української мови. Частково, під впливом англійської мови, частково з інших причин, в нашій рідній мові також з’явилися терміни, які цілком обґрунтовано можна назвати політично коректними. Вже було сказано про прагнення уникати вживання терміну проститутка і про його можливі заміни цілим рядом альтернативних: секс-робітниця або сексуальний робітник, особа, зайнята у сфері секс-бізнесу або особа, яка займається надаванням сексуальних послуг. Останнім часом з’явилася тенденція називати наркоманів наркозалежними або хімічно залежними людьми, а ВІЛ-інфікованих ВІЛ-позитивними або просто позитивними. Якщо порівняти дві лексеми: наркоман і хімічно залежний, то одразу стане очевидним, що остання не має того негативного забарвлення, який має перша. У цьому випадку йдеться не лише про переклад англійського терміна chemically inconvenienced українською мовою, але й про спробу здійснити внутрішньо семіотичний переклад в межах лексичної системи української мови.

    Евфемістичні  заміни, якими по суті і є терміни  політичної коректності, - дійовий прийом створення позитивного образу або  нейтралізації негативних асоціацій, які виникають у носіїв мови при  згадуванні певних лексем.  

Евфемізми та дисфемізми в англомовному просторі

        Все частіше в  засобах масової інформації спостерігається  тенденція знаходити нові способи  мовного висловлення замість  тих лексичних одиниць, які ображають  відчуття й гідність індивідуума, утискають  його людські права звичною мовною нетактовністю або прямолінійністю  щодо расової або статевої належності, віку, стану, здоров’я, соціального  статусу, зовнішнього вигляду тощо.

        Якщо в англійській  і в американській літературі та публіцистиці 19-20 століття уживалося  слово «negro» або «nigger» (негр), то в кінці 20 – на початку 21 століття унаслідок деякої трансформації (negro - coloured – black, негр – кольоровий - чорний) почали використовувати термін «Afro-American» (афро-американець).

        Таке лінгвістичне явище називається «евфемізацією». На сьогодні детально досліджені причини  появи евфемізмів, сфера їх функціонування, цілі, мотиви та способи евфемізації  мови. Проте доводиться констатувати, що загальноприйнятої дефініції  самого терміна «евфемізм» не існує. В основі всіх визначень лежить «заміна  грубих або різких слів і висловів більш м’якими».

        Л. Крисін визначає евфемізм як «спосіб непрямого, перифрастичного  й при цьому пом’якшувального позначення предметів, властивостей чи дій».

        Лінгвістичний словник  трактує евфемізм як «емоційно нейтральні слова та словосполучення, що вживаються замість синонімічного слова  чи виразу, які видаються мовцеві  непристойними, грубими чи нетактовними.»

        Евфемізми як частина  картини світу екстралінгвістичні за своєю природою і є складним, багатогранним мовним явищем, яке  можна розглядати в трьох взаємопов’язаних аспектах:

1. соціокультурний (тобто в основі евфемії – моральні й релігійні мотиви, під впливом яких прямі найменування сакралізованих денотатів викликають негативну реакцію);
2. психологічний (прагматичний): тобто ефект пом’якшення, через який непряме вторинне найменування нейтралізує негативні емоції (страх, сором, огиду тощо);
3. власне лінгвістичний.

        Поняття евфемії  невід’ємно пов’язане з явищем табу. Забобонний жах первісної людини, яка сприймала явища в єдності  їх прояву, сутності та найменування, перед  прямими назвами (справжніми іменами  явищ) створила заборону (табу) на певні  слова, замість яких створюються  нові найменування. Вони були пов’язані  з вірою в можливість безпосередньої дії на навколишній світ за допомогою  мови. У первісних народів табу накладалися на такі слова: імена  богів і духів, імена людей, найменування тварин, рослин, явищ природи, найменування хвороб і смерті, назви частин тіла.

        У давнину в англійській  мові саме слово «лисиця» було типовим  татуйованим утворенням. Лисиця в  англійській культурі символізувала  злу силу, вона часто уявлялась  перевертнем, який міг заволодіти душею  людини. У середній англійській мові слово «lissan» означало «підкорити, підпорядкувати (чарами).»

        У давнину емоційну основу табу становило відчуття марновірного страху перед покаранням за порушення  заборони – це релігійні мотиви евфемії, а також відчуття сорому й огиди до деяких фізіологічних  актів – це етичні мотиви евфемії. У сучасному суспільстві уникають вживання слів-табу в мові не через  відчуття накликати на себе смерть або фізичний збиток, а через усвідомлення, що ці вирази вважаються неприйнятними  в даному соціумі, оскільки можуть образити відчуття певної аудиторії.

        Отже, заборона, неприйнятність або нетактовність залежить від  таких чинників:

1. існування на даному етапі розвитку суспільства певних мовних табу: по суті, це соціальні, моральні, етичні й релігійні аспекти евфемії;

2. конкретна ситуація спілкування – це комунікативний аспект.

     Детальніше  соціальні мотиви можна поділити на такі види:

1. необхідність висловити соціальну пошану до різних суспільних груп:

• назви, що відносяться до сфери расових, вікових, статевих та інших особливостей (to be mature, a golden ager – про літніх людей; «…I am a little run to seed»(C. Dickens. Oliver twist) – «…Я трішки відцвів (старий)»;
• найменування понять, пов’язаних з бідністю (residentally challenged - бездомні, the neediest - бідні);
• найменування розумових і фізичних недоліків людини (verbally deficient – словесно недосконалий, безграмотний, aurally challenged – глухий, physically different - інвалід);

2. бажання підвищити значущість деяких реалій соціальної сфери: найменування деяких професій, установ (sanitation engineer - прибиральник сміття, extermination engineer - людина, що встановлює пастки для щурів; assembly centre - збірний центр замість в’язниця).

     Сучасний  учений Л.П. Крисін вважає, що існує дві сфери евфімізації – особисте життя й соціальне. При цьому він підкреслює, що «в сучасних умовах найбільшого розвитку набувають якраз способи й засоби евфемізації, що стосуються соціально значущих тем, сфери діяльності людини, її відносин з іншими людьми, з суспільством, з владою.»

     Інший учений В.П. Московін вважає, що евфемізми  виконують шість функцій:

1. заміна назв об’єктів що лякають;
2. заміна імен різних неприємних об’єктів, викликають огиду;
3. позначення того, що вважається непристойним (побутові евфемізми);
4. заміна прямих назв з небажанням епатувати оточуючих (етикетні евфемізми);
5. маскування справжньої суті того, що позначається;
6. позначення організацій і професій, які є непрестижними.

     І хоча наведені класифікації розрізняються  в деталях, всі вони відкривають  загальну причину евфемізації мови – прагнення уникати конфліктності  спілкування.

     З іншого боку, у мові завжди присутня й протилежна тенденція – до дисфемізації виразу. Сучасні дослідники комунікації навіть вважають, що показниками «мовної культури людини є вміння як не вживати заборонену лексику, так і її вживати.»

     Дисфемізми – це більш грубі, непристойні найменування, які заміщують емоційно та стилістично нейтральні слова. Дисфемізації підлягають зовнішні і внутрішні властивості та якості людини, її інтелектуальні здібності, позначення статевих відносин і фізіологічних процесів. Наприклад: to put smb into the ground (зарити в землю), slob (тупий), moron (кретин), a bag of  bones, (худий), to stop the mouth (заткнути глотку, тобто убити), pigheaded (упертий), cow-son (негідник), chump (дурень), lip (базікання), knee-jerk (псих).

     Важливою  умовою дієвості дисфемізмів є багато соціокультурних і психолінгвістичних чинників, а також слідування своєрідній «мові». Деякі вчені вважають, що дисфемізми являють собою ширший шар у лексиці, ніж евфемізми. Це пов’язано з тим, що непристойно експресивні слова зазвичай виконують функцію вивільнення підсвідомого фрейдівського «Id», глибинних психічних процесів, що протистоять регламентації.

     Отже, якщо дисфемізми мають на меті створення  комунікативного конфлікту, то мета евфемізмів – розрядка комунікативного  дискомфорту.

     Частота використання в мові дисфемізмів  коливається залежно від культури, і навіть у межах однієї й тієї самої культури може суттєво відрізнятися залежно від соціальної групи. Так, наприклад, якщо для британської  прози 19 століття була характерна манірність, то американській літературі це було не властиво. Порівнюючи два романи «Пригоди Олівера Твіста» та «Пригоди Гекльберрі Фінна» одного часового періоду – 19 століття, але різних представників культур – британської та американської, можна помітити, що, з погляду частотності вживання евфемізмів, то на кожний евфемізм у романі М. Твена припадає три евфемізми в романі Ч. Діккенса.

     Комунікативними категоріями в англомовному світі  є: understatement (недомовленість), small talk, privacy, tolerance.

     Для української комунікативної свідомості ці категорії менш актуальні. Наша комунікативна  дистанція є коротшою, ніж дистанція  між співрозмовниками в США чи Великобританії.

     Українці (росіяни) при спілкуванні демонструють відкритість, простоту манер. Ця схильність до неформального спілкування не сприяє відтворенню значної кількості  евфемізмів в українській (російській) мовах.