Поняття і природа відчуттів

Зміст

Вступ

1. Поняття і природа відчуттів
2. Значення сенсорних систем для організму людини
Види відчуттів
Висновки
Список використаних джерел

Вступ

Відчуття вважаються найпростішими з усіх психічних явищ. Вони є продуктом переробки центральною нервовою системою значущих подразників, що виникають у внутрішньому або зовнішньому середовищі, який усвідомлюється, суб'єктивно уявляється в голові людини або не усвідомлюється, але впливає на її поведінку.

Здатність до відчуттів є у всіх живих істот, які мають нервову систему. Що ж до відчуттів, які усвідомлюються, то вони є лише у живих істот, що мають головний мозок і кору головного мозку. Це, зокрема, доводиться тим, що під час гальмування діяльності вищих відділів центральної нервової системи, тимчасового відключення роботи кори головного мозку природним шляхом або за допомогою біохімічних препаратів людина втрачає стан свідомості і разом із ним здатність мати відчуття, тобто відчувати, свідомо сприймати світ. Таке відбувається, наприклад, під наркозом, під час сну та хворобливих розладах свідомості.

Сенсорний розвиток - це удосконалення відчуттів, сприймання, наочних уявлень.

Відчуття - це психічне відображення властивостей реальності, яке виникає і функціонує в процесі життя. Це найпростіша пізнавальна діяльність, через яку і тварина, і людина отримують елементарні відомості про зовнішнє середовище і стани свого організму. Це відчуття світла, кольору, запаху, смаку, дотику, шуму, вібрації, рівності або шорсткості, вологи, тепла чи холоду, болі, положення тіла в просторі тощо. Це елементарний чуттєвий - сенсорний образ.

Отже, відчуття - основа пізнавальної діяльності, умова психічного розвитку, джерело побудови адекватного образу.

1.1. Поняття про відчуття.

Протягом всього свого життя ми набуваємо досвіду, пізнаємо навколишній світ. Першу інформацію про властивості предметів і явищ довкілля отримуємо за допомогою відчуттів. Відчуття – це первинний етап пізнання людиною світу. Наші уявлення суб’єктивні, оскільки кожен з нас унікальний. Отже у нас різні смаки, оцінки, відчуття. Якісні характеристики відчуттів залежить від багатьох факторів: набутого досвіду, емоційного стану та самопочуття, діяльності аналізаторів кожної особистості тощо. Відчуття – це суб’єктивне відображення окремих властивостей предметів і явищ навколишнього світу в корі головного мозку внаслідок їх безпоснрнднього впливу на наші органи чуття. Пізнавальний процес починається з чуттєвого пізнання, яке є його першим, вихідним етапом: Геракліт (бл. 544-484 рр. до н. є.) вважав, що очі “ більш точні свідки, аніж вуха”, тому й основну роль відводив зору, хоча наголошував, що споглядаючи, іноді помиляються. Це пояснюється тим ,що є назовні, на поверхні, і аж ніяк не проникає в сутність існуючого. Хоча, на думку Гете,”...хто не довіряє відчуттям, той дурень і неминуче перетвориться на споглядача, відчуття не одурюють, одурюють судження”. Французький філософ П. Гасенді (1592-1655 рр.) зазначав, що відчуття – це єдине джерело пізнання. Як же відбувається цей процес? Відповідь знаходимо у давньогрецьких філософів Емпедокла (бл. 490-430 рр. до н. є.) та Анаксагора (бл. 500-бл. 428 рр. до н. є.). Відчуття виникають внаслідок прямого контакту органів чуття з об”єктом зовнішнього світу. До речі, саме це визначення й лягло в основу трактування феномена, яким ми користуємося й сьогодні в певній модифікації. У своєму вченні Анаксагор і Емпедокл намагалися охарактеризувати властивості відчуттів. Анаксагор стверджував, що подібне пізнається через подібне, а Емпедокл, що протилежне пізнається через протилежне, різне-через різне. Зір може сприймати об’єкт лише в межах певних розмірів, а слух вловлює звуки відповідної висоти тощо, тобто відчуття мають пороги чутливості. Значення чутливості оцінювалося належно впродовж віків. Окремі вчені навіть дещо перебільшували його. Англійський філософ Т. Гоббс (1588-1679 рр.) стверджував: “Немає жодного поняття в людському розумі, яке б не було породжене первісно, цілком або частково в органах чуттів”. Англійський філософ Дж. Локк (1632-1704 рр.) вістоював думку, щовсі знання ми отримуємо через відчуття. Від народження душа дитини – “чиста дошка”, на яку життя наносить свої позначки. З ними погоджується німецький філософ В. Лейбніц (1646-1716 рр.). він стверджує, що нічого немає в розумі, що б не пройшло раніше через чуття, окрім самого розуму. Отже, чуттєвє пізнання є надзвичайно важливим, бо виступає передумовою раціонального пізнання.

Чуттєвий досвід – це живлення для нашого мозку. Відомий дослідник К. Борхгревінік розповідав, що перебуваючи в Антарктиді, полярники відчували “сенсорний голод”. “Нам не вистачало світла, руху, повітря. Ми мовби старіли на очах один одного”.Щоб запобігти “сенсорному голоду”, який відчувають паціенти, перебуваючи в лікарнях (білі стіни,білі халати, все довкола сіре), збагачують кольорову гаму обладнання, інтер”єру. Однак сенсорне перевантаження теж має певні недоліки. В одному з міст штату Нью-Джерсі уже понад сто років існує традиція кожну неділю оголошувати “тихим днем”. У цей день повністю заборонений рух транспорту по вулицях, вулиці перегороджують важкими чавунними ланцюгами. Наші органи чуття час від часу потребують відпочинку.

1.2. Загальна характеристика відчуттів.

Фізіологічною основою відчуття є нервовий процес, що виникає під час дії подразника на аналізатор. Будь-який аналізатор має рецептор (периферійний відділ), що перетворює енергію подразника на нервовий процес; аферентні (доцентрові) й еферентні (відцентрові) нерви, які з’єднують рецептор із певною ділянкою кори мозку;мозкову ділянку (мозковий кінець) аналізатора, де відбувається аналіз нервових імпульсів. Мозкова ділянка аналізатора складається з ядра, в якому скупчено рецепторні клітини, і периферійної частини, тобто розсіяних на інших ділянках кори нервових клітин. Ядерна зона аналізатора виконує тонкий аналіз і синтез, наприклад розрізнення кольору світла. Розсіяні клітини здійснюють грубий аналіз і координують взаємодію різих аналізаторів. Глибоке вивчення кори головному мозку дало змогу чітко встановити локалізацію в ньому різних видів чутливості. Так, “представництво” зорових відчуттів зосереджено в потиличних ділянках кори головного мозку, слухових – у середній частині скроневої звивини, тактичних – у задній центральній звивині. Щоб виникло відчуття, необхідна робота всього аналізатора. При подразненні рецептора виникає нервовий імпульс, який по аферентному нерву передається у відповідний корковий центр. Після перероблення в мозкових центрах збудження передається по еферентному нерву і проявляється в рухових діях рецептора. Безпосередній контакт рецептора з предметом, що діє на нього, спричиняє аферентні збудження, що знову надходять у мозкові центри, обробляються і, повертаючись, коригують м’язові рухи. Отже, механізм виникнення відчуттів має вигляд рефлекторного кільця. Залежність між фізичною природою подразника та сенсорною відповіддю на нього особи вивчає така галузь психології, як психофізика. До речі, чимало перших досліджень у психології пов’язані саме з психофізикою. Коли В. Вундт заснував першу експериментальну психологічну лабораторію в Лейпцигу, однією з фундаментальних сфер досліджень були відчуття та сприймання. Це пояснюється тим, що ми постійно маємо справу з фізичним світом, у якому живемо, який будуємо, постійно пристосовуємося, адаптуємося до нього і змінюємося, тобто будуємо внутрішній психологічний світ у собі. Звідси й інтерес до цієї проблеми.

1.3. Загальні властивості і закономірності відчуттів.

Різні види відчуттів є не тільки специфічними, а й мають загальні для вісх властивості. До них належать якість, інтенсивність, тривалість і просторова локалізація. Основною характеристикою відчуттів, у якій виявляється їх специфіка, визначена фізико-хімічними властивостями подразників, адекватних для відповідних аналізаторів, є якість. Якість – особливість певного відчуття, яка відрізняє його від інших відчуттів. Якісно відрізняються між собою відчуття різних видів, а також різні відчуття в межах одного виду. Наприклад, слухові відчуття відрізняються за висотою, тембром, гучністю. Якість відчуттів дає змогу відображати світ у всій різноманітності його властивосте. Інтенсивність – кількісна характеристика відчуття. Визначається силою подразника, що діє, і функціональним станом рецептора, який залежить від стану організму, значущості подразника і просторово- часових умовсприймання. Вона виявляється у яскравості й виразності властивостей предметів і явищ, які відображає людина. Вивчає інтенсивність відчуттів психофізика,яка зщосереджується на кіфлькісному описі та аналітичному виражені (у формулах) закономірностей їх розвитку і функціонування. Тривалість – часова характеристика відчуттів. Вона залежить від часу дії подразника, його інтенсивності і функціонального стану організму. При дії подразника відчуття виникає не відразу, а через деякий проміжок часу, який називають латентним (прихованим) періодом відчуття. Він визначається спеціалізацією аналізатора і для різних аналізаторів є неоднаковим: для смакових відчуттів становить 50 мілісекунд, слухових – 150, больових – 370 мілісекунд. Очевидно, його величина залежить від швидкості збудження рецептора і швидкості проходження нервових імпульсів аферентними і еферентними шляхами. Результати досліджень показали, що тривалість дії подразника і тривалість відчуття неоднакові. Свідченням цього є явище післядії в аналізаторі. І. Павлов вважав, що причиною сенсорної післядії є інертність нервових процесів.Так, зорове відчуття не зникає відразу після припинення дії світлового подразника. Слід від подразника залишається у вигляді послідовного образу, який може бути позитивним і негативним. Позитивний послідовний образ за кольором і світлістю відповідає подразнику, що діє. На його збереженні протягом певного короткого проміжку часу грунтується принцип кінематографа і телебачення. З часом позитивний послідовний образ замінюється негативним. При кольрових подразниках негативний послідовний образ формується шляхом переходу основного кольору в додатковий. Просторова локалізація відчуттів – відтворення у відчуттях місця перебування подразника. при цьому аналіз, який здійснюється дистантними рецепторами, дає інформацію про локалізацію подразника в просторі. Світло, звук зіставляються з їх джерелом. Контактні відчуття (смакові, температурні, тактильні) співвідносяться з місцем дії подразника на тілі, причому на різних ділянках тіла точність локалізації дії подразника неоднакова. Щоб викликати відчуття, подразник повинен досягти певної сили – нижнього абсолютного порогу чутливості. Нижній абсолютній поріг чутливості – мінімальна сила подразника, що, діючи на аналізатор, спричиняє ледве помітне відчуття. Подразники меншої сили називають підпороговими. Вони не викликають відчуття, і сигнали про них не передаються в кору головного мозку. Нижній поріг чутливості визначає рівень чутливості аналізатора. Між чутливістю і величиною нижнього порогу існує обернена залежність: чим нижчий поріг, тимвищою є чутливість аналізатора. Якщо позначити через E чутливість аналізатора, а через Р – величину нижнього порогу, то Е = 1/Р. Німецький філософ Ж. Герберт ще у 1800-ті роки першим заговорив про абсолютний поріг, однак лише у 1860 р. Г. Фехнер (1801-1887 рр.) досдідив поріг чутливостіщодо світла: суб’єктам запропонували у темній кімнаті дивитися прямо на порожній екран, на якому згодом мала з’явитися світла пляма, що поступово ставала світлішою. Індивіди фіксували, коли саме вони побачили цю пляму (тобто коли у них виникло відчуття). Повторивши безліч разів цей експеримент, Фехнер виявив, що абсолютним поргом чутливості є найнижча інтенсивність стимулу, яку суб’єкт виявляє у 50% експерименту. Аналізатори людини мають різну чутливість. Так, за даними російського вченого Сергія Вавілова (1891-1951), в оці виникає відчуття світла, коли його опромінювати всього 2-8 квантами променевої енергії. Це означає,що людина потенційно здатна помітити в абсолютній темряві запалену свічку на відстані до 27 кілометрів. Відчуття запаху виникає при концентрації 6-8 молекул пахучої речовини в одному кубічному сантиметрі повітря. Чутливість аналізатора обмежується не тільки нижнім, а й верхнім порогом. Верхній абсолютний поріг чутливості – максимальна сила, за якої ще виникає адекватне відчуття. Подальше зростання сили подразників, які діють на рецептори, може призвести до больвих відчуттів (наприклад,сліпуча яскравість світла). Хоча верхній і нижчій пороги називаються абсолютними, величина їх змінюється під впливом різних умов: віку людини, функціонального стану рецептора, тривалості дії подразника тощо. Крім абсолютних порогів, чутливість аналізатора харакиеризується також диференційним порогом (порогом розрізнення). Диференційний поріг чутливості (лат. differens – різниця) – мінімальна різниця в інтенсивності двох подразників, яка викликає ледве помітну відмінність у відчуттях. Кількісного вираження він набув у законі німецького вченого Ернста-Генріха Вебера (1795-1878), за яким відношення між приростом подразника, що ледве відчувається, і його попереднім значенням є величина постійна для певногоаналізатора. Так, для слуховогоаналізатора це відношення становить1/10, для дотикового – 1/30, а для зорового - 1/100. однак якщо сила подразника наближається до порогових значень, то цей закон порушується.У середині ХІХ ст. німецький вчений Густав-Теодор Фехнер (1801-1887) математично опрацював експериментальні дані Вебера і сформулював основний психофізичний закон. У ньому виражено залежність між силою подразника, що діє, та інтенсивністю відчуття: інтенсивність відчуття прямо пропорційна логарифму сили подразника. Аналітично ця залежність виражається формулою: S=k lgI + c ,де

S – інтенсивність відчуття;

I – сила подразника;

k і c – константи.

На початку ХХ ст. американський психолог Стенлі-Сміт Стівенс (1906-1973) довів,що між інтенсивністю відчуття і силою подразника, що діє, існує степенева залежність. Адаптація (лат. adapto – пристосовую) – зміна чутливості аналізатора під впливом подразника постійної сили, що діє протягом тривалого часу. Вона проявляється у зниженні чутливості за великої сили подразників і підвищенні – за малої. Відповідно розрізняють її різновиди:

повне зникнення відчуття за тривалої дії подразника;
зниження чутливості органа чуття під дією сильного подразника;
підвищення чутливості органа чуття внаслідок дії слабкого подразника.

Швидкість адаптації різних рецепторів до дії подразника є неоднаковою. Швидко пристосовуються до нових умов тактильні рецептори, а зоровий, нюховий і смаковий адаптуються повільніше. Рецептори ніби налаштовуються на дію властивостей подразника, що забезпечує організму можливість виробити правильну відповідь. Адапційне регулювання чутливості є біологічно доцільним, бо допомагає органам чуття сприймати слабкі подразники і оберігає від дуже сильних впливів.

1.4. Взаємодія відчуттів.

Інтенсивністьвідчуття залежить не тільки від сили подразника, адаптації рецептора, а й від інших подразників, які одночасно впливають на інші аналізатори. Це означає, що відчуття взаємодіють. Взаємодія відчуттів – зміна чутливості одного аналізатора під впливом подразнення інших органів чуття. Так, дослідження показали, що туговухі краще чують при світлі, ніж у темряві. Слухові подразники впливають на чутливість зорового аналізатора. Для взаємодії відчуттів характерна і така тенденція: слабкі подразнення одного рецептора піфдсилюють чутдивість іншого, а сильні подразнення знижують чутливість іншого. За даними І. Павлова, слабкий подразник спричиняє у великих півакулях головного мозку збудження, що легко іррадіює (поширюється) у його корі і при цьому підвищує чутливість іншого аналізатора. Сильний подразник зумовлює збудження, яке має тенденцію до концентрації. За законом індукції нервових процесів, це породжує гальмування в ділянках інших аналізаторів, що спричинює зниження їх чутливості. Можливий також протилежний процес – сенсибілізація. Сенсибілізація (лат. sensibilis – чутливий) – підвищення чутливості органів чуття внаслідок взаємодії аналізаторів і систематичних вправ. При сенсибілізації спостерігається тимчасове зниження нижнього порогу відчуттів. Триваліші зміни можуть відбуватися внаслідок систематичних вправ в умовах професійної діяльності. Так, досвідчений шліфувальник помічає просвіт між площинами деталей в 0,0005 міліметра, тоді як нетренована людина – лише 0,1 міліметра. Інколи сенсибілізація виникає як компенсація сенсорних дефектів – посилення чутливості одного аналізатора при втраті іншого. Саме тому у сліпих розвинутий слух, а у глухих – зір. Взаємодія відчуттів виявляється і в синестезії. Синестезія (гр. synaesthesis – одночасне відчуття) – виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора. Вона характерна для різних видів відчуттів. Якщо у відповідь на подразнення виникають невідповідні йому зорові образи, то йдеться про фотізм (гр. photos – світло). Якщо синестезійні образи мають слуховий характер, тоїх називають фонізмами (гр. рhone – звук). Яскрава слухо-зорова синестезія була властива російським композиторам Миколі Римському-Корсакову (1844-1908) та Олександру Скрябіну (1872-1915). Поширеною є нюхо-смакова синестезія, про що свідчать вислови “гіркий запах”, “солодкий запах”. Явище синестезії є переконливим свідченням своєрідної сенсорної організації людини, що виявляється в постійному взаємозв’язку її аналізаторних систем. Отже, закономірності відчуттів визначають умови, за яких подразник досягає усвідомлення. Життєво значущі стимули стають усвідомленням за знижених порогів і підвищеної чутливості аналізаторів, а менш значущі – за вищих порогів.

1.5. Види відчуття

Сенсорна чутливість дуже різноманітна. Перелічити всі сенсорні процеси, які притаманні людині та тварині, немодливо. С. Яворський, викладач Києво-Могилянської академї, вважав, що будь-яке людське пізнання залежить від відчуття, що поділяються на зовнішні – зір, слух, нюх, дотик, самк – і внутрішні – уявлення, фантазія, оцінка, пам’ятсон. Очедно, під внутрішніми учений мав на увазі ті образи, які осіли в нашій пам’яті внаслідок відчуттів. Англійський фізіолог Чарльз-Скот Шерінгтон (1857-1952) запропонував всі аналізатори в три системи і виділити три види відчуттів: екстероцептивні, інтероцептивні, пропріоцептивні.

Залежно від якості подразників, що діють на аналізатори, відчуття поділяють на:

Екстероцептивні вічуття (лат. exter – зовнішній і receptor – що, що сприймає) – відчуття, що відображають властивості предметів та явищ зовнішнього світу і мають рецептори, розміщені на поверхні тіла. До них належать зорові, слухові, смакові, нюхові, дотикі та інші відчуття. За способи подразнення рецептора та їх поділяються на контрактні ( дотикові, смакові й больові ) й дистантні (зорові, слухові, нюхові).
Інтероцептивні відчуття (лат. interior – внутрішній) – відчуття, що мають рецептори,розміщені у внутрішеіх органах (серці, шлунку, печінці тощо) і тканинах тіла та відображають їх стан. До них належать органічні відчуття(спраги, голоду, неспокою, напруженості).
Пропріоцептивні відчуття (лат. proprius – власний і receptor – той, що сприймає) – відчцття, відчцття, що дають інформацію про рух і положення людського тіла в просторі. Їх рецептори розміщенні в м’язах і суглобах. До них відносять кінестетичні та статичні відчуття.

Такий поділ відчуттів на види є нечітким, бо деякі відчуття можна водночас віднести до двох груп. У межах кожного з цих видів відчуття поділяються на різновиди залежно від аналізаторів та адекватних їм подразників. Адекватними називають подразники, які у звичайних умовах збуджують його (наприклад, світло для ока, запах для носа). Неадекватними є подразники, до сприймання яких орган не пристосований і які у звичайних умовах не збуджують його (наприклад, запах для ока). Залежно від аналізаторів виділяють зорові, слухові , нюхові, смакові, дотикові, температурні, больові, кінестетичні, статичні, органічні та вібраційні відчуття.Є ще група відчуттів, які можуть бути і зовнішніми, і внутрішніми: больові, температурні. Відчуття - психічний процес відображення окремих елементарних властивостей дійсності, що безпосередньо впливають на наші органи почуттів.
На відчуттях засновані більш складні пізнавальні процеси: сприйняття, представлення, пам'ять, мислення, уява. Відчуття виявляються як би "воротами" нашого пізнання.
Відчуттями зветься найпростіший, далі не розкладений психічний процес. Наприклад, якщо говорити про відчуття кольору, ми маємо на увазі однорідний колір, відволікаючись від величини і форми предмета.
Відчуття - це чутливість до фізичних і хімічних властивостей середовища.
Сприйняття і представлення, які виникли на основі відчуттів є й у тварин, і в людини. Однак відчуття людини відрізняються від відчуттів тварин. Відчуття людини опосередковані її знаннями, тобто суспільно-історичним досвідом людства. Виражаючи ті чи інші властивості речей та явищ у слові ("червоний", "холодний"), ми тим самим здійснюємо елементарні узагальнення цих властивостей. Відчуття людини зв'язані з його знаннями, які узагальнені досвідом індивіда.
У відчуттях відбиваються об'єктивні якості явищ (колір, запах, температура, смак і ін.), їхня інтенсивність (наприклад, більш висока чи більш низька температура) і тривалість. Відчуття людини так само взаємозалежні, як взаємозалежні різні властивості дійсності.
Відчуття - перетворення енергії зовнішнього впливу в акт свідомості.
Вони забезпечують почуттєву основу психічної діяльності, надають сенсорний матеріал для побудови психічних образів.
Нейрофізіологічні основи відчуттів. Окремі властивості предметів і явищ, що роблять вплив на наші органи почуттів, є подразниками, а процес цього впливу - роздратуванням.
Нервовий процес, що виник у результаті роздратування, є збудженням.
Органи почуттів, одержуючи вплив від подразників, перетворюють енергію зовнішнього роздратування у нервовий імпульс.
Кожен орган почуттів (око, вухо, чуттєві клітки шкіри, смакові сосочки язика) спеціалізований на прийомі і переробці різних специфічних зовнішніх впливів.
Основною частиною будь-якого органа почуттів є закінченням нервів що почувають. Звуться вони рецепторами (від лат. "recipere" - приймати).
Від рецептора нервовий імпульс, який виник у ньому, по доцентрових (афферентних; від лат. "afferentis" - приносити) нервових шляхах попадає у відповідні ділянки мозку.
Рецептори, що проводять нервові шляхи і відповідають ділянці в кори головного мозку є аналізаторами. Для виникнення відчуття необхідна робота всього аналізатора в цілому, отже, не можна сказати, що зорові відчуття виникають в оці. Тільки аналіз нервового імпульсу, що надходить від ока у відповідні ділянки кори головного мозку (потилична частина), приводить до виникнення зорового відчуття.
Діяльність аналізаторів умовно-рефлекторна. Сформований у корі головного мозку нервовий імпульс по центрових (ефферентних (від лат. "efferentis" - що виносить) нервових шляхах, надходячи на рухові чи секреторні механізми, приведе до тієї чи іншої відповідної реакції, викликає відповідне настроювання чутливості рецептора. Мозок, який одержує зворотний сигнал про діяльність рецептора, безупинно регулює його роботу.
Органи почуттів нерозривно зв'язані з органами руху. Наприклад, у процесі зорових відчуттів око робить безупинні рухи, як би обмацуючи предмет. Нерухоме око практично сліпе.
Таким чином, процес відчуттів - це не одноактне пасивне відображення тієї чи іншої властивості, а активний процес, складна діяльність аналізаторів, що має визначену структуру. Діяльність різних аналізаторів взаємозалежна. Сукупність всіх аналізаторів є сенсорною сферою психіки людини.
Відчуття не тільки несуть інформацію про окремі властивості явищ і предметів, але і виконують функцію, що активує мозок. (Відомі випадки, коли у хворого залишався діючим лише один орган почуттів - око, та, коли хворий закривав це око, єдиний канал, що зв'язує його з навколишнім світом, він негайно засипав.)
Класифікація відчуттів. У залежності від розташування рецепторів усі відчуття поділяються на три групи.
До першої групи відносяться відчуття, що зв'язані з рецепторами, що знаходились на поверхні тіла: зорові, слухові, нюхові, смакові і шкірні відчуття. Це екстерорецептивні відчуття.
До другої групи відносяться інтерорецептивні відчуття, які зв'язані з рецепторами, що знаходяться у внутрішніх органах. До третьої групи відносяться кінестезичні (рухові) і статичні відчуття, рецептори яких знаходяться в м'язах, зв'язках і сухожиллях - проприорецептивні відчуття (від лат. "proprio" - власний).
У залежності від модальності аналізатора розрізняються наступні види відчуттів: зорові, слухові, шкірні, нюхові, смакові, кінестезичні, статичні, вібраційні, органічні і болючі. Розрізняються також контактні і дистантні відчуття.

Особливості окремих видів відчуттів

Зорові відчуття - відчуття кольору і світла (перепадів яскравості).
Для зорових відчуттів необхідний вплив електромагнітних хвиль на зоровий рецептор - сітківку ока.
Кольори, що відчуваються людиною, поділяються на хроматичні (від гречок. "chroma" - колір) і ахроматичні - безбарвні (чорний, білий і проміжні відтінки сірого кольору).
У центральній частині сітківки переважають нервові клітини - колбочки, чуттєві до різних зон світлового спектра. Світлові (електромагнітні) промені різної довжини викликають різні колірні відчуття.
Центральна нервова система людини має здатність класифікувати розподіл світлової енергії, що попадає в око. Колір - це психічне явище, а не властивість електромагнітної енергії, це відчуття людини, яке викликано різною енергією.
Існує трикомпонентна теорія кольорового зору, згідно якої усі різноманіття колірних відчуттів виникає в нас у результаті роботи лише трьох рецепторів, які сприймають колір - червоного, зеленого і синього (колбочки поділяються на групи цих трьох кольорів). У залежності від ступеня збудження трьох вищевказаних кольорорецепторів виникають різні колірні відчуття.

Якщо всі три кольорорецептори збуджені в однаковій мірі, то виникає відчуття білого кольору.
До різних ділянок спектра наше око має неоднакову чутливість. Чутливість до синього кольору значно менше, ніж до зеленого і жовтого кольорів.Ближче до краю сітківки розташовані нервові закінчення у виді паличок, які пристосовані до відображення періодів яскравості кольору - це інструмент сутінкового зору.
У сітківці шкірного ока нараховується близько 130 млн. паличок і 7 млн. колбочок.
В умовах досить яскравого висвітлення в роботу включаються колбочки, апарат паличок виключається. При слабкій освітленості в роботу включаються тільки палички. (Від чого при сутінковому висвітленні ми не розрізняємо хроматичні кольори, тобто колірне фарбування предметів.)
Зоровий аналізатор має винятково високу чутливість. Для виникнення ледь помітного світлового відчуття досить кількох квантів світлової енергії.
Корковою частиною зорового аналізатора є 17-е поле потилиці кори головного мозку, що побудована по екранному принципі, тобто різні крапки сітківки мають проекцію в різних крапках кори.
Відразу маються нервові клітини, що поєднують зорові збудження. Для зорових збуджень характерна деяка інертність. Це є причиною виникнення послідовних образів - збереження сліду світлового роздратування після припинення впливу світлового подразника. ( Від чого ми не зауважуємо перерв між кадрами кінофільму. Вони виявляються заповненими слідами від попереднього кадру.)
Люди з послабленим апаратом колбочок погано розрізняють хроматичні кольори (цей недолік, описаний англійським фізиком Дальтоном, є дальтонізмом).

Ослаблення роботи апарата паличок затрудняє бачення предметів у сутінковому висвітленні (цей недолік є курячою сліпотою).
Різка зміна освітленості знижує зорову чутливість. На великих відстанях найкраще сприймаються чорні об'єкти на жовтому тлі. Колірна однотипність, як і різкі колірні контрасти, стомлює зір.
Найбільше сприятливо гармонічне сполучення кольорів. Для робочої обстановки краща м'якість тонів, невелика колірна насиченість.
При розрізненні об'єктів колірна їхня подібність може привести до утруднення їх диференціювання. Предмети одного кольору можуть бути помилково віднесені до однорідної групи об'єктів.
Для найкращого колірного розрізнення оптимальні об'єкти з кутовий величиною 1-3 град.

Слухові відчуття

Звукові хвилі, що діють на слуховий рецептор, являють собою згущення і розрядження повітря в результаті коливання предметів, що видають звуки. Ці коливання концентруються зовнішнім вухом і через слуховий прохід впливають на барабанну перетинку.
Коливання барабанної перетинки передаються через систему кісточок середнього вуха (ковадло, молоточок і стремінце) у внутрішнє вухо, у якому знаходиться равлик (спіральне кісткове утворення). Равлик заповнений рідиною. У результаті періодичних коливань повітря виникають коливальні рухи рідини в равлику. Ці коливання і впливають на слуховий рецептор - орган Корти. Основною частиною цього органа є мембрана, що складається з 24 тис. волокон. Довжина цих волокон зростає від підстави равлика до вершини. Передбачається, що ці волокна відповідають на зовнішні звукові впливи за принципом резонансу. Резонуюче коливання того чи іншого волокна трансформується в нервовий імпульс, що відповідним чином інтерпретується у скроні кори головного мозку. Слухові відчуття відбивають висоту, силу і тембр звуку. Висота звуку визначається числом коливань джерела звуку в 1 с. (1 коливання в секунду виміряється в Гц). Орган слуху чуттєвий до звуків у межах від 20 до 20 тис. коливань у секунду.
Але найбільша слухова чутливість лежить у межах 2000 - 3000Гц (це висота звуку, що відповідає лементу зляканої жінки).
За верхнім порогом звуковий чутливості (тобто понад 20 000 Гц), розташовано ультразвуки.

Шкірні відчуття

Шкірні відчуття підрозділяються на тактильні (відчуття дотику і тиски), відчуття болю, відчуття тепла й відчуття холоду.
Кожний з цих видів шкірних відчуттів має свої рецептори. Тактильні відчуття - відчуття дотику.
Тактильні рецептори найбільш численні на кінчиках пальців і язика. Якщо на спині дві крапки дотику сприймаються роздільно лише на відстані 5 см, то на кінчику пальців і язика вони сприймаються як роздільні на відстані 1 мм.
У корі головного мозку найбільше широко представлені рецептори пальців рук (це зв'язано зі значенням рук у праці людини).
Температурні відчуття виникають від роздратування терморецепторів шкіри. Існують окремі рецептори для відчуття тепла і холоду. По поверхні тіла ці рецептори розташовуються нерівномірно, в одних місцях більш, в інших менш. Наприклад, до холоду і болю найбільше чуттєва шкіра спини і шиї, а до гарячого - кінчики пальців та язика. Різні ділянки шкірного покрову мають різну температуру.
Болючі відчуття викликаються механічними, температурними і хімічними впливами, що досягають інтенсивності, здатної до руйнуванню організму.

Болючі відчуття значною мірою зв'язані з підкірковими центрами, що регулюються корою головного мозку. Вони піддаються до деякої міри гальмування через другу сигнальну систему.
Властива даній ділянці шкіри температура є фізіологічним нулем. Відчуття тепла чи холоду виникає в залежності від співвідношення температури впливу з постійною температурою даної ділянки шкіри.
Нюхові відчуття. Нюхові відчуття виникають у результаті роздратування частками пахучих речовин, що знаходяться в повітрі, слизистої оболонки носової порожнини, де знаходяться нюхові клітки. Коркові центри нюхового аналізатора знаходяться в скроневій області.
Речовини, що дратують нюхові рецептори, проникають у порожнину носоглотки як з боку носа, так і з боку носоглотки. Це дозволяє визначити запах речовини як на відстані, так і той, що знаходиться в роті.
Запахи впливають на формування відчуття смаку.

Смакові відчуття

Усі різноманіття смакових відчуттів складаються з комбінації чотирьох смаків: гіркого, солоного, кислого і солодкого.
Смакові відчуття викликаються хімічними речовинами, розчиненими в слині чи у воді.
Рецепторами смакових відчуттів є нервові закінчення, розташовані на поверхні язика - смакові сосочки. Рецептори смакових відчуттів розташовані на поверхні язика нерівномірно. Окремі ділянки поверхні язика найбільш чуттєві до окремих смакових впливів: кінчик язика чуттєвий до солодкого, задня його частина - до гіркого, а краї - до кислого. Поверхня язика, так саме, як і слизувата оболонка носа, чуттєва до дотиків, тобто бере участь у формуванні тактильних відчутті.
Коркові центри смакового аналізатора знаходяться в скроневій області.
У результаті голодування значно підвищується чутливість до солодкого і знижується чутливість до гіркого і кислого.
Кінестезичні, чи рухові, відчуття - м'язові відчуття (від гречок. "kineo" - рух).
У трудових процесах найбільш істотні відчуття, які зв'язані з рухом руки. Особливу роль при цьому грає великий палець руки, що, протиставляючи іншим пальцям, утворює як би крапку відліку (при сприйнятті величини і форми відчутних предметів). Дотик - це комплексне сприйняття, що складається зі сполучення рухових і тактильних відчуттів. Особливо важливу роль грають рухові відчуття при формуванні образів і в мовній діяльності. Корковими центрами рухового аналізатора є області передньої центральної звивини.
При здійсненні рухів у цю область кори надходять імпульси, які сигналізують про швидкість рухів і напругу м'язів.
Рухові відчуття людини дуже точні, на їхній основі здійснюється постійна нервова регуляція м'язів у кожен момент здійснення рухів. Якщо рухові рецептори порушуються, то людина не може здійснити рух без зорового контролю.
Статичні відчуття - відчуття положення тіла і простору відносно напрямку сили ваги, відчуття рівноваги. Рецептори цих відчуттів знаходяться у внутрішнім вусі.

Пам'ять, її види та закономірності.

Пам'ять - це психофізіологічний процес, що виконує функції: а) запам'ятання; б) збереження; в) відтворення; г) забування досвіду особистості.Процеси пам'яті називають мнемічними. (Мнемозина - богиня пам'яті).
Є кілька класифікацій пам'яті.
І. За характером психічної активності.
Моторна (рухова) - це запам'ятання, збереження і відтворення рухів та їх систем.Ознакою доброї рухової пам'яті є фізична спритність, танці, спортивна тощо.
Емоційна - пам'ять на пережиті почуття. Давні події переживаються, як раніше.
Образна - залежно від аналізатора - зорова, слухова, тактильна, нюхова, смакова.
Ейдетична вид образної пам'яті - надзвичайно точне образне відтворення предмета при його відсутності (властива підліткам, людям, які ізольовані тривалий час).
Словесно-логічна - думки, втілені у форму мови (осмислене запам'ятання)
ІІ. За характером мети діяльності.
Довільна, мимовільна, після довільна.
Кожній людині притаманні всі названі види пам'яті, але, звичайно, домінує один: у художника - образна, у лектора - словесно-логічна, в актора - емоційна, у спортсмена - рухова. У процесі навчання важливо об'єднати всі ці види.
Сучасні психологи виділяють 3 види пам'яті щодо часу, протягом якого зберігається інформація (за тривалістю утримання інформації).
Це довгочасна - найбільш поширений засіб збереження інформації (тобто на тривалий період). Короткочасна - це ніби відлуння тільки що сприйнятого. Її образи на диво близькі до оригіналу. При сильних сторонніх подразниках вони швидко зникають. Не залишаючи сліду. Якщо умови сприятливі, то образи короткочасної пам'яті закріплюються і стають надбанням довгочасної пам'яті.

Специфіка оперативної пам'яті полягає в тому, що вона обслуговує тільки певні дії, які використовуються і стають непотрібними. ( В задачі на 3 дії нам найважливішим є останній результат, а 2 проміжних в підсумку вже не відіграє ніякої ролі.

Це, за твердженням дослідників - ділова пам'ять.
Відповідно до мети запам'ятання виділяють: (за характером мети діяльності) мимовільну - інформація запам'ятовується без спеціально поставленої мети;
Довільну - поставлена мета, треба докласти зусиль, щоб запам’ятати.

Висновки

Отже, під відчуттям розуміють відображення окремих властивостей предметів та явищ об'єктивного світу, що виникає при їх безпосередньому впливові на органи чуття і збудженні нервових центрів кори головного мозку. За своїми фізіологічними механізмами відчуття є цілісним рефлексом, що об'єднує прямими і зворотними зв'язками периферійні і центральні відділи аналізатора.

Поняття і природа відчуттів 📙 Реферат → 🆔 208074