Поняття і підстави спадкоємництва

Вступ.

 

Спадщина.

 

Підстави  спадкування.

 

Порядок прийняття спадщини

 

 

Вступ

 

Спадкоємство  виникло разом з виникненням  цивілізації. У такий спосіб

люди  з давніх часів намагалися полегшити  існування нащадкам після своєї

смерті.

 

Спадкоємство  — це перехід майна померлого  до Інших осіб. Спадкове право

— це сукупність правових норм, які регулюють  порядок переходу майна

померлого до інших осіб.

 

Власник, після смерті якого залишилось майно, що має перейти до інших

осіб, називається спадкодавцем.

 

Особи, до яких це майно переходить після  смерті його власника,

називаються спадкоємцями.

 

Спадкодавцями можуть бути тільки фізичні особи. Спадкоємцями за

заповітом і законом можуть бути лише фізичні  особи, які є живими на час

відкриття спадщини, а також особи, зачаті за життя спадкодавця і

народжені живими після відкриття спадщини. Водночас за заповітом

спадкоємцями  можуть бути ще й юридичні особи, а  також держава Україна,

Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та

інші  суб'єкти публічного права.

 

1. Спадщина. Майно, що залишилось  після смерті його власника,

називається спадщиною. Проте слід ураховувати, що спадщина складається з

прав  і обов'язків спадкодавця, тобто  до складу спадщини входять також

борги, невиконані зобов'язання, не-оплачеш  кредити тощо, що були на день

смерті'. Вартість боргів у спадщині може перевищувати вартість активного

майна. Спадкоємець має право прийняти таку спадщину чи відмовитися від

неї.

 

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при

оголошенні  його померлим — день набрання законної сили рішення суду про

оголошення  його померлим.

 

Порядок визнання громадянина безвісно відсутнім (безвісно відсутнім

визнається  в судовому порядку громадянин, якщо протягом одного року в

місці його постійного проживання відсутні відомості про місце його

перебування) або оголошення його померлим (громадянин у судовому порядку

може  бути оголошений померлим, якщо в місці  його постійного проживання

немає відомостей про місце його перебування  впродовж трьох років, а якщо

він пропав безвісти за обставин, що загрожували  йому смертю або дають

підстави  припускати його загибель внаслідок  нещасного випадку, —

упродовж  шести місяців; військовослужбовець  або інший громадянин, який

пропав  безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути в судовому порядку

оголошений  померлим не раніше як через два  роки від дня завершення цих

воєнних дій) регламентується гл. 35 Цивільно-процесуального кодексу

України.

 

Місцем  відкриття спадщини визнається останнє  місце проживання

спадкодавця, а якщо воно невідоме, — місцезнаходження майна або його

основної  частини.

 

2. Підстави спадкування. Спадкоємство  як перехід майна померлого  до

Інших, осіб можливе з двох підстав —  за заповітом або за законом.

Можливе одночасне спадкоємство і за заповітом, і за законом (одна

частина майна спадкодавцем заповідана, а  інша успадковується за

законом).

Спадкоємство за заповітом виникло  раніше від спадкоємства за законом.

Заповіт складається тоді, коли спадкодавець бажає сам висловити свою

волю щодо того, кому і яка частина  його майна має перейти після  смерті.

Звідси заповіт можна визначити  як розпорядження власника своїм  майном на

випадок його смерті.

 

Крім призначення спадкоємців  і розподілу спадщини між ними заповіт може

містити й інші розпорядження (заповідальний  відказ).

 

До заповіту з метою встановлення однозначності його змісту Цивільний

кодекс України встановлює чіткі  вимоги. Заповіт — це не договір, а

односторонній правочин, згідно з  яким права і обов'язки інших осіб

виникають за волевиявленням заповідача. Тому до заповіту встановлюються

такі самі умови його дійсності, як і до будь-якого правочину.

 

Перша умова — заповіт може бути складений виключно дієздатною особою.

 

Друга умова — заповіт за законом  повинен бути укладений у письмовій

формі з обов'язковим зазначенням  місця й часу його складання і  особисто

підписаний заповідачем. Якщо особа  не може особисто підписати заповіт,

він підписується іншою особою в  порядку, передбаченому ч. 4 ст. 207

Цивільного кодексу України. Крім того, заповіт має бути посвідчений

нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами (ст. 1251, 1252

Цивільного кодексу України). Причому, якщо заповідач через фізичні  вади

не може прочитати заповіт або  коли заповіт посвідчує не нотаріус, а інші

посадові, службові особи, то таке посвідчення  має відбуватися при

свідках. Хоча за бажанням заповідача його заповіт може бути посвідчений

при свідках. Такими можуть бути лише особи з повною цивільною

дієздатністю, за винятком:

 

• нотаріуса або іншої посадової, службової особи, яка посвідчує  заповіт;

 

• спадкоємців за заповітом;

 

• членів сім'ї та близьких родичів  спадкоємців за заповітом;

 

• осіб, які не можуть прочитати  або підписати заповіт.

 

Коли особа складає секретний  заповіт (заповіт, із змістом якого  ніхто не

ознайомлюється), він посвідчується  виключно нотаріусом. Такий заповіт

подається нотаріусові в заклеєному конверті, на якому має бути підпис

заповідача. Нотаріус ставить на конверті посвідчувальний напис, скріплює

печаткою і у присутності  заповідача вміщує його в інший конверт  й

опечатує.

 

Третя умова — відповідність  змісту заповіту законодавству. Наприклад,

заповідач має право призначити спадкоємцем будь-кого, але не може

позбавити повністю спадщини неповнолітніх  або непрацездатних дітей (у

тому числі й усиновлених), непрацездатних дружину (чоловіка), батька,

матір і утриманців. Якщо заповідач  за заповітом позбавить зазначених

осіб спадщини повністю, заповіт  у цій частині буде визнаний недійсним, а

зазначені особи успадкують незалежно  від змісту заповіту не менш як дві

третини частки майна, яка належала б кожному з них при спадкуванні  за

законом (обов'язкова частка).

 

Заповідач має право в будь-який час змінити або скасувати  складений ним

заповіт чи скласти новий заповіт. Заповіт, що складений пізніше,

автоматично відміняє раніше складений  заповіт.

 

 

Заповіт, що складений особою, яка  не мала на це права, а також заповіт,

не мала на це права, а також заповіт,

складений з порушенням вимог щодо його форми і посвідчення, вважається

неправочинним. Заповіт може бути визнаний недійсним у судовому порядку

за позовом заінтересованих  осіб, якщо буде встановлено, що волевиявлення

заповідача не було вільним і  не відповідало його волі.

 

Спадкоємство за законом має  місце в таких випадках:

 

• за відсутності заповіту:

 

• визнання заповіту недійсним;

 

• неприйняття спадщини або відмови  від її прийняття спадкоємцями за

заповітом;

 

• неохоплення заповітом усієї спадщини.

 

Цивільний кодекс України визначає коло спадкоємців за законом. Це діти

спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця й народжені  після

його смерті, той з подружжя, який пережив іншого, і батьки (перша  черга

спадкоємців); рідні брати й сестри спадкодавця, його баба і дід як з

боку батька, так і з боку матері (друга черга спадкоємців); рідні  дядько

і тітка спадкодавця (третя черга  спадкоємців); особи, які проживали  зі

спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття

спадщини (четверта черга спадкоємців); інші родичі спадкодавця до

шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня

споріднення усувають від права  спадкування родичів подальшого ступеня

споріднення (ступінь споріднення  визначається за числом народжень, що

віддаляють родича від спадкодавця) (п'ята черга спадкоємців). До

останньої черги належать також  утриманці спадкодавця. Утриманцем

вважається неповнолітня або непрацездатна  особа, яка не була членом

сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього

матеріальну допомогу, що була для  неї єдиним або основним джерелом

засобів існування.

 

Спадкоємці за законом закликаються до спадкоємства не одночасно, а в

порядку черги.

 

Цивільним кодексом України при  спадкоємстві за законом передбачено  також

спадкування за правом представлення. Це стосується спадкування майна

спадкодавців їхніми внуками, правнуками, прадідом, прабабою,

племінниками, двоюрідними братами  і сестрами.

 

Так, внуки, правнуки спадкодавця спадкують  частку спадщини, що належала

б за законом їхнім матері, батьку, бабі, діду, якби вони були живі на

час відкриття спадщини. Прабаба, прадід спадкують частку спадщини, яка б

належала за законом їхнім дітям (бабі, діду спадкодавця), якби вони були

живі на час відкриття спадщини. Племінники спадкодавця спадкують  частку

спадщини, що належала б за законом  їхнім матері, батьку (сестрі, брату

спадкодавця), якби вони були живі на час відкриття спадщини. Двоюрідні

брати і сестри спадкодавця спадкують  частку спадщини, яка належала б  за

законом їхнім матері, батьку (тітці, дядьку спадкодавця), якби вони були

живі на час відкриття спадщини.

 

3. Порядок прийняття спадщини. Для  прийняття спадщини спадкоємець  мас

вчинити одну з двох дій: фактично вступити в управління або володіння

спадковим майном; подати до державної  нотаріальної контори за місцем

відкриття спадщини заяву про прийняття  спадщини.

 

Зазначені дії спадкоємець має  вчинити впродовж шести місяців  з дня

відкриття спадщини. Можливі випадки  настання права спадкоємця для деяких

осіб лише в разі неприйняття  спадщини іншими спадкоємцями. Тоді

зазначені особи можуть заявити  про свою згоду прийняти спадщину впродовж

строку, який відводиться для прийняття  спадщини. Якщо цей строк

становить менш як три місяці, він  подовжується до трьох місяців.

 

Цивільний кодекс України передбачає можливість подовження строку

прийняття спадщини в разі визнання судом причин пропуску цього строку

поважними. Спадщина може бути прийнята І після закінченім строку для  її

прийняття без рішення суду, але  за умови згоди на це всіх інших

спадкоємців.

 

Можлива ситуація, коли спадкоємець  за законом чи за заповітом помирає

після відкриття спадщини, не встигнувши прийняти її у встановлений

строк. У такому разі його право  на прийняття спадщини переходить до його

спадкоємців (спадкова трансмісія). Це право померлого спадкоємця може

бути реалізоване його спадкоємцями на загальних підставах упродовж

строку, що залишився після прийняття  спадщини. Якщо цей строк становить

менш як три місяці, він подовжується до трьох місяців.

 

Спадкоємець, який прийняв спадщину, отримує у нотаріуса після  завершення

шести місяців від дня відкриття  спадщини свідоцтво про право  наспадщину.

Якщо у складі спадщини, яку прийняв  спадкоємець, є нерухоме майно,

спадкоємець зобов'язаний зареєструвати  право на спадщину в органах, які

здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна, тому що право власності

у спадкоємця на таке майно виникає  лише з моменту його державної

реєстрації.

У разі відсутності спадкоємців  за заповітом і законом, усунення їх від

права на спадкування, неприйняття  ними спадщини, а також відмови  від її

прийняття суд визнає спадщину від  умерлого за заявою відповідного органу

місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Заява про визнання спадщини відумерлою подасться після спливу одного

року з часу відкриття спадщини. Спадщина, що визнана судом відумерлою,

переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття

спадщини.

Спадкоємці, які прийняли спадщину, несуть відповідальність за боргами

спадкодавця в межах дійсної  вартості успадкованого ними майна.

Цивільним кодексом України передбачена  можливість укладення спадкового

договору. За таким договором одна сторона (набувач) зобов'язується

виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його

смерті набуває право власності  на майно відчужувача. Відчужувачем у

спадковому договорі може бути подружжя, один з подружжя або інша особа,

а набувачем — фізична або  юридична особа.

 

Спадковий договір укладається  в письмовій формі і підлягає нотаріальному

посвідченню.

 

1. Поняття спадкового  права.

2. Наслідування по заповіту.

3. Наслідування по закону.

4. Прийняття спадщини.

1. Поняття спадкового  права

Спадкове право — це сукупність правових норм, регулюючих перехід прав і обов'язків померлого до інших осіб. Наслідування існує майже стільки ж, скільки існує цивілізація — більшості людей властиве бажання хоч трішки полегшити життя нащадкам після своєї смерті.На законодавчому рівні спадкове право в Україні регулює шоста книга Цивільного кодексу України (далі ЦК України).Спадкування — це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Необхідно підкреслити, що спадщина відкривається після смерті фізичних осіб, і тільки вони можуть бути спадкодавцями. Юридичні особи не помирають, а ліквідуються, таким чином вони можуть бути тільки спадкоємцями. Не буває успадкування і між живими. У законі закріплюється традиційний для цивільного права підхід, згідно з яким до складу спадщини належать усі права та обов'язки спадкодавця. їх перехід до спадкоємця здійснюється у порядку правонаступництва. Спадкове правонаступництво має універсальний характер. Це означає, що спадкоємець спадкує всі права і обов'язки спадкодавця, за винятком тих, які за своєю природою не можуть бути передані іншій особі. Спадкоємець не може частково прийняти спадщину або частково відмовитися від неї. Склад спадщини має певні особливості:

• у порядку спадкування  переходять лише ті права та обов'язки спадкодавця, що належали йому на момент відкриття спадщини і не припинилися  внаслідок його смерті;

• права та обов'язки спадкодавця  переходять до правонаступників як єдине  ціле з урахуванням усіх забезпечувань  та обтяжень. Якщо право спадкодавця  було забезпечене, наприклад, заставою, то це забезпечення переходить і до його правонаступників, які у разі невиконання зобов'язання боржником  мають право вимагати звернення  на предмет застави;

• деякі права та обов'язки особи не входять до складу спадщини і не переходять до правонаступників. Це такі права та обов'язки, що безпосередньо  пов'язані з особистістю спадкодавця.

Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані  з особою спадкодавця, зокрема:

• особисті немайнові права;

• право на участь у товариствах  та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не установлено  законом або їх установчими документами;

• право на відшкодування  шкоди, завданої каліцтвом або іншим  ушкодженням здоров'я;

• права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені  законом;

• права та обов'язки особи  як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов'язані з його особою й у зв'язку з цим не можуть бути виконані іншою особою.

Склад спадщини (всі права  та обов'язки спадкодавця), коло спадкоємців, виникнення права на успадкування та деякі інші важливі моменти, пов'язані  з часом відкриття спадщини. Важливе  значення має точне визначення дня  смерті спадкодавця. Часом відкриття  спадщини є день смерті особи або  день, з якого вона оголошується померлою. У деяких випадках спадщина відкривається щодо двох осіб, які  мають право спадкувати одна після  одної. Якщо протягом однієї календарної  доби померли особи, які могли  б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. При цьому конкретна  година смерті кожної особи значення не має. Якщо подружжя загинуло внаслідок  автомобільної аварії протягом однієї доби, але з певним проміжком у  часі, спадщина відкривається одночасно  і окремо щодо кожного з подружжя. Внаслідок цього той з подружжя, хто помер першим, не стає спадкодавцем другого і, навпаки, той з подружжя, хто помер останнім, не набуває  права на спадкування майна. Якщо особи померли одна після одної  навіть із невеликим розривом у часі, але протягом різних діб, спадщина відкривається  на загальних підставах і особа, яка померла останньою, вважалася  померлою після відкриття спадщини. Якщо вона не встигла її прийняти (що скоріше за все мало місце у  такому випадку), право на прийняття  належної їй частки у спадщині переходить до її спадкоємців за правилами спадкової трансмісії. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (аварії, стихійного лиха катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожної з цих осіб. У такому разі має місце припущення щодо часу настання смерті осіб, тому ця норма застосовується до випадків, коли конкретний час смерті осіб визначити неможливо. Якщо особи померли під час спільної небезпеки (аварії, катастрофи тощо), але відомо, що один з них пережив іншого і помер раніше (у різні доби), спадкування здійснюється за правилами спадкової трансмісії.Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо воно невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна. Визначення місця відкриття спадщини важливе тому, що саме за ним здійснюються заходи щодо охорони спадкового майна та видаються свідоцтва про право на спадщину.Спадкодавцем може бути лише фізична особа. Якщо йдеться про спадкування за заповітом, то спадкодавцем може виступати лише дієздатна особа, яка розуміє значення своїх дій і може ними керувати. Коло спадкоємців є значно ширшим. Відповідно до ст. 1222 ЦК України спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини, а також юридичні особи та інші учасники цивільних відносин — держава, територіальні громади, АРК тощо. Особливість полягає у тому, що фізичні особи можуть бути спадкоємцями як у силу прямого припису закону (спадкоємці за законом), так і в силу заповіту спадкодавця (спадкоємці за заповітом), водночас як усі інші особи (юридичні особи, держава тощо) можуть набути право на спадкування лише за заповітом. Виняток із цього правила міститься у ст. 1277 ЦК України. Територіальна громада може набувати право власності на майно, яке визнано судом відумерлим.Закон визначає випадки усунення спадкоємців від права на спадкування, які стосуються двох категорій фізичних осіб. До першої категорії належать особи, які в силу закону взагалі не мають права на спадкування (особи, які вчинили протиправні дії проти спадкодавця або можливих спадкоємців, умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, були позбавлені батьківських прав тощо). Достатньо встановити один із фактів, вказаних у законі, для того щоб усунути спадкоємця від спадкування. До другої категорії належать особи, які можуть бути усунені від спадкування за рішенням суду. Відповідно до закону за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.