Поняття інтелектуальної власності та еволюція її правової охорони

Зміст

Вступ

Останнім часом у повсякденних відносинах все частіше виникають  питання, пов’язані з поняттями "інтелектуальні продукти”, “інтелектуальна  власність”, “інтелектуальний капітал” тощо, тому фахівцю будь-якої професії необхідно чітко уявляти собі, що означають ці терміни, у чому сутність інтелектуальної власності, яким чином  вона охороняється і до яких негативних наслідків може призвести порушення  прав на неї.

Освіта з питань правової охорони, практичного використання та захисту  об’єктів інтелектуальної власності  значно відстає від потреб сьогодення і вимагає надання студентам  вищих навчальних закладів, як майбутнім  інноваторам і рушіям виробництв, комплексу відповідних знань та умінь.

У зв’язку з тим, що на аудиторну  роботу часу виділяється недостатньо, значну частину матеріалу студенти мають опановувати самостійно.

Важливою складовою самостійної  роботи є практичні результати вивчення курсу – підготовка учбових заявок на винаходи чи корисні моделі або  рефератів про становлення і  розвиток відомих інтелектомістких компаній в різних галузях людської діяльності, життєвий шлях і наукові здобутки видатних винахідників, історії створення відомих винаходів, еволюцію об’єктів техніки тощо.

1 Інтелектуальна власність та інтелектуальний капітал

Інтелектуальна власність, яка  в цивілізованих країнах охороняється понад двохсот років, є одним  з найбільш могутніх стимуляторів прогресу у всіх галузях нашого життя. Це обумовлено тією роллю, яку сьогодні стали відігравати  об'єкти цього виду власності у  науковій, комерційній, виробничій і  зовнішньоекономічній діяльності підприємств  і організацій.

Інтелектуальна власність – це матеріально виражений результат розумової діяльності, який охороняється встановленими нормами, офіційними державними документами (патентами, свідоцтвами) і надає автору виключне право на нього. Зауважимо, що відсутність офіційної реєстрації не позбавляє автора права на свою інтелектуальну власність, а просто ускладнює її захист.

Ще у першому Патентному законі США зазначалося, що немає власності, яка належить людині більше, ніж та, котра є результатом її розумової праці. В теперішніх умовах пріоритети в тих чи інших галузях надаються не компаніям з багатими сировинними ресурсами, а компаніям, що володіють певною сукупністю інтелектуальних продуктів.

Сукупність інтелектуальних продуктів, що складається з специфічних  баз знань та даних, винаходів, корисних моделей, раціоналізаторських пропозицій комп’ютерних програм, інших інтелектуальних  об’єктів, а також організаційних можливостей та менеджерського досвіду  окремих людей, які можна конвертувати в прибуток, складає інтелектуальний  капітал організації.

Інтелектуальний капітал відіграє в сучасній економіці домінуючу  роль і є важливим компонентом, що визначає ринкову вартість компанії і проявляється у здатності колективу  генерувати нові ідеї, впроваджувати  інновації, максимально використовувати  внутрішні ресурси і, таким чином, зміцнювати і утримувати конкурентні  позиції підприємства на певному  сегменті ринку.

Прискорений розвиток високотехнологічних  галузей орієнтується на максимальне  використання наявного інтелектуального капіталу. Саме інтелектуальна власність, а не матеріальні активи, у XXI сторіччі має найбільшу вартість і є одним з найважливіших активів, який до пори до часу знаходиться в тіні і не виказує своєї справжньої цінності.

У жорсткій конкурентній боротьбі перемагає підприємство, яке найбільш продуктивно використовує свої інтелектуальні ресурси – інновації, виробничі  секрети, бренди, франчайзинг, різноманітну комерційну інформацію – саме тут  містяться приховані резерви. Інтелектуальні ресурси не фігурують у традиційних  бухгалтерських звітах, тому дохід  від використання цих „невідчутних” активів важко виділити із загального доходу, а їхній правовий статус часто невизначений або невірно тлумачиться. А це ж неоцінений скарб, який на певному етапі може зіграти вирішальну роль в стратегії компанії і надати їй серйозні конкурентні переваги.

Щоб ефективно використовувати  інтелектуальний капітал організації  для підвищення її корпоративного доходу, треба, насамперед, ідентифікувати всі  інтелектуальні об’єкти, які їй належать, і провести їхню вартісну оцінку. Оцінка інтелектуальної власності є  достатньо складним процесом, пов'язаним з необхідністю детального аналізу  безлічі різноманітних чинників, що впливають на кінцевий результат. Головна складність цієї роботи пов’язана  з труднощами збору достовірної  інформації та в правильному виборі необхідних методів оцінки в кожній конкретній ситуації.

Роботу з оцінки інтелектуального капіталу проводять спеціалізовані фірми – оцінювачі, які мають  ліцензії на цю діяльність. Визначення інтелектуальних активів і підрахунки їх вартості – процес, значно розтягнутий  у часі. Чим вище потенційна вартість інтелектуальної власності, тим  складніша її оцінка і вищі вимоги до оцінювачів.

Слід розуміти, що головне  для фірми не визначити свої інтелектуальні продукти, а вміти ними ефективно  управляти. При розробці стратегії  управління інтелектуальним капіталом, компанії у своїй діяльності важливо  вміти знаходити методи захисту  від неправомірних посягань на свої нематеріальні активи і запобігати порушенням виключних прав, одержувати і підтримувати в силі правовий статус об’єктів промислової власності, визначати  надлишкові активи і організовувати їх реалізацію шляхом продажу ліцензій або ноу-хау тощо. Це низка серйозних завдань, які повинні розв’язувати компанія, якщо хоче за рахунок вдалого управління інтелектуальним капіталом активно просуватися на ринки товарів та послуг.

Таким чином, підтвердженням вірного  управління накопиченими знаннями і  досвідом є здатність компанії не просто створювати інтелектуальний  капітал, а й примушувати його працювати, виконуючи основну свою функцію – одержувати додаткові  прибутки за рахунок технологічних  і організаційних переваг над  конкурентами.

Сьогодні в Україні, як і в цілому світі, бізнесмени та менеджери  намагаються навчитися виявляти у продукції своїх фірм об'єкти інтелектуальної власності, забезпечувати  їх захист у країні і за кордоном, перетворювати у дорогу, „патентовану” конкурентоспроможну продукцію. Не менш важливим є вміння захистити задекларовану інтелектуальну власність від конкурентів, попутно скориставшись прорахунками останніх. Це вміння поступово стає модним товаром, здатним приносити високі прибутки.

Інтелектуальні активи наукомістких компаній, зазвичай, набагато цінніші  їх матеріальних ресурсів: співвідношення інтелектуального капіталу до загальної  вартості таких фірм у середньому складає 10 до 1. [1]

Наприклад, успішна корпорація Microsoft, володіючи матеріальними активами всього на суму  $6 млрд., на ринку оцінюється в сотні мільярдів доларів. Згадуючи Microsoft, неможливо не згадати її засновника – неординарного Білла Гейтса, який, завдяки своєму інтелекту, став мультимільярдером і найуспішнішим бізнесменом світу.

Білл Гейтс народився  у 1955 році. Вже в сьомому класі  він захопився комп’ютерами, просиджуючи за програмуванням до ранку, і мріючи стати професором математики.

У 15 років Білл з приятелем  Аленом написали програму для регулювання  вуличного руху, заробили $20 тис. і більше до школи не ходили. А через 2 роки Гейтс за $30 тис. створив програмний пакет по розподілу енергії місцевої дамби, після чого уклав договір зі школою, що вона зарахує цю роботу замість багатьох контрольних і курсових і видасть йому атестат. Того ж року Білл поступив до Гарварду і провчився у ньому тільки 2 роки,  здобувши репутацію дивака, граючого більшу частину часу у пейнтбол і покер. Диплом  університету Гейтс отримав тільки через 30 років – у 2007 році, але не за результатами навчання, а за „особливі заслуги перед державою”. 

У 1975 році у літературі з’явився опис комп’ютеру компанії MITS. Працюючи по 18 годин на добу, Гейтс з тим же Аленом у найкоротші терміни створили для цього комп’ютера унікальну програму. Пізніше реєструється фірма Microsoft, через яку будуються відносини з MITS, Apple, IBM, Commodore та іншими. Оперативні системи Microsoft наприкінці 70-х стали абсолютним лідером комп’ютерних технологій.

У 1981 році Гейтс переконав  компанію IBM замовити у нього нове програмне забезпечення. IBM, змінивши попередні проекти, уклала угоду з Гейтсом, що передбачала перебудову індустрії персональних комп’ютерів.

Хто виграв більше, Microsoft чи IBM, – питання суперечливе. Гейтс отримав найвигідніший контракт в історії комп’ютерів, одночасно зберігши право продавати свої програми іншим користувачам, навіть конкурентам IBM, а IBM – систему MS-DOS, на той час єдину, яка дозволила компанії до кінця 80-х домінувати на комп’ютерному ринку. Пізніше, удосконалюючи конфігурацію системи, Гейтс використовував її в майбутніх поколіннях комп’ютерів. Система MS-DOS – творіння і тяжка праця генія, принесла  шалені прибутки.

У 1986 році гігабайти перетворилися  у мільярди доларів – продалися  на біржі акції Microsoft, миттєво зробивши 31-річного Білла Гейтса мільярдером, казково багатою людиною. Сьогодні у 85 відділеннях Microsoft працює понад 60 тис. працівників, а майно Гейтса оцінюється у $50 млрд. (за 2008 рік, внаслідок світової кризи, він, щоправда, збіднів на $10 млрд.).

Засоби масової інформації навперебій відшукують нові факти про  Гейтса:

• його заробітки складають майже $5 млн. за годину;
• його статок перевищив річний валовий продукт більшості країн світу, поступившись лише 18 з них;
• його річний дохід дорівнює сукупному доходу 5 млн. британців;
• він 11 років займав перші місця серед найбагатших людей світу;
• якщо всі його гроші перетворити у 100-доларові купюри і розкласти на ліжку, утвориться гора заввишки 30 км.

Гейтс – втілення істинного  підприємця – інноватора, який зробив карколомну кар’єру, а його Microsoft – лідер, якому належить 44% надходжень ринку програмних продуктів. Згідно типології особистостей, Гейтс темпераментний інтроверт, має високий IQ, мислить математично і раціонально, його дії відзначаються неординарним інтелектуальним розвитком і прагненням до ризикованої конкуренції.

Гейтс не працює заради грошей, жертвує власними благами і можливостями заради досягнення більш високих  цілей. Він жертвує на лікування  і навчання бідних, приймає участь у численних благодійних акціях, нещодавно передав $400 млн. для вакцинації дітей. У 2008 році Гейтс залишив посаду керівника компанії Мicrosoft, очолив свій доброчинний фонд і закликав колег бізнесменів до креативного капіталізму, тобто до застосування ринкових механізмів для поліпшення життя людей, особливо зовсім бідних. Протягом останніх 15 років щорічні відрахування Гейтса на благодійність складають $1 млрд.

Білл Гейтс увійде в історію  як наймолодший мультимільярдер, який досяг фантастичного успіху самостійно, виключно своїми інтелектуальними здібностями.

Інтелектуальний капітал є також  серйозною зброєю у запеклих конкурентних війнах за ринки збуту товарів.

Так, фірма Hewlett Packard змогла обійти численних конкурентів на ринку струменевих принтерів, тільки завдяки тому, що вклала значні кошти в наукові дослідження і захистила результати розробок великою кількістю патентів. [2]

2 Аналіз світового ринку продуктів інтелектуальної власності

Цей ринок охоплює всі  країни світу. Науково-технічний прогрес, процеси глобалізації та міжнародне співробітництво, що удосконалюють  національні системи охорони  інтелектуальної власності, зумовлюють загальну тенденцію до зростання  обсягів світового ринку інтелектуальної  власності.

У більшості країн щороку спостерігається зростання обсягів  заявок на реєстрацію об’єктів промислової  власності у середньому на 20%, у  промислово розвинених країнах 80-95% приросту ВВП припадає на долю нових знань, втілених в інноваціях і новітніх технологіях. Обсяг світової торгівлі ліцензіями на об’єкти інтелектуальної  власності щорічно підвищується на 12%, тим часом як темпи зростання  світового виробництва не перевищують 2,5 – 3%. Постійно збільшується кількість  товарних марок – у світі діє  понад 25 млн. товарних знаків і ця цифра  щорічно збільшується на 1 млн. Вартість відомих брендів досягла десятків мільярдів доларів: Coca-Cola оцінюється у 70, Microsoft – 64, IBM – 51, Intel – 31, Disney – 27, Nokia – 24, McDonald’s – 25, Toyota – 22, Mercedes-Benz – 21 млрд. доларів.

Щороку у світі створюються 600 – 700 тис. винаходів. Абсолютним лідером  винахідницької активності багато років  є США. В 2006 році в США було видано 196,4 тис. патентів на винаходи (в 2005 р. – 158 тис.), при цьому американцям  дісталося 102 тис. патентів, решту отримали іноземці. Найбільше американських  патентів отримали Японія (39,4 тис.), Німеччина (10,9 тис.), Тайвань (7,9 тис.), Південна Корея (6,5 тис.) та Велика Британія (4,3 тис.). Стабільно  зростає кількість патентів, які  видаються Індії, Китаю, Фінляндії, Ізраїлю. Росія захистила американськими патентами 176 своїх винаходів, Україна  – 25, Литва – 11, Білорусь – 5, Грузія – 3.

Ця статистика непрямо  демонструє рівень розвитку науки і  технологій в різних країнах світу. Однак даний критерій не може вважатися  цілком об’єктивним, оскільки не всі  винаходи захищаються патентами  та далеко не всі іноземці прагнуть отримати саме американські патенти. Після  США найбільше винаходів у Японії, Німеччини, Франції та Великої Британії. Справжній винахідницький бум переживають Китай та Північна Корея.

Існує кілька показників, які  наочно демонструють винахідницьку  активність країн.

За кількістю отриманих  патентів на 1 млн. населення (середньосвітовий показник – 148 патентів) лідирує Японія (2884 патенти), далі розташувалися Південна Корея (2189), США (645), Німеччина (587), Австралія (479), Велика Британія (320), Франція (236), Ізраїль (227), Росія (160), Італія (111), Білорусь (108), Україна (68), Китай (51).

Другий показник відображає кількість патентів на $1 млрд. ВВП  країни (середній дорівнює 19 патентам). Тут попереду Південна Корея (116,2 патентів) та Японія (107,3), далі – Німеччина (22,6), Нова Зеландія (18,7) та США (17,7). Росія  займає 6-е місце (17,6), Білорусь – 8 (16,9), Україна – 9 (14,7), потім йдуть Велика Британія – 11.3, Ізраїль – 10,1, Китай  – 9,4, Франція – 8,8, Італія – 4,3.

Третій показник демонструє кількість патентів на кожен $1 млн., витрачений на науку (середньосвітовий – 0,81). У Південної Кореї він  складає 4,6, Японії – 3,49, Білорусі – 3,15, Нової Зеландії – 1,67, України – 1,50, Росії – 1,46, США та Китаю –  по 0,78, Великої Британії – 0,62, Франції  – 0,41, Італії – 0,37, Ізраїлю – 0,21. [3]

Відомо, що саме винаходи є рушіями  науково-технічного прогресу, саме, завдяки  їм життя людей стає легшим і комфортнішим. У промислово розвинених країнах  частка використання інтелектуального капіталу підприємствами доходить до 50%, а 80 – 95% приросту валового внутрішнього продукту припадає на винаходи та ноу-хау, впроваджені у найсучасніші технології.

Інтелектуальний потенціал  нашої держави традиційно завжди був доволі високим. За часів СРСР в Україні розроблялось 80% всіх високих  технологій Союзу, кожне третє авторське  свідоцтво на винахід було українським. Сьогодні зареєстровано десятки тисяч українських патентів, серед яких є унікальні пропозиції, які могли би здійснити переворот в ядерній фізиці, машинобудуванні, інших галузях народного господарства. Є неоціненні знахідки вітчизняних винахідників, які успішно пройшли лабораторні випробування і рівних яким немає у світі. Наші науковці пропонують розробки, завдяки яким можна лікувати рак, СНІД, інші смертельні недуги.

Але з використанням винаходів, як і у радянські часи, існують  великі проблеми. Не працює проста логічна  схема реалізації винаходів: „заявити – отримати охорону – виготовити – реалізувати – отримати прибуток”. Поки що у схемі нормально працюють тільки дві перші ланки.

За період 1991 – 2007 роки в  Україні видано 186 тис. охоронних  документів на об’єкти промислової  власності, у тому числі, понад 82 тис. патентів на винаходи (з урахуванням  перереєстрованих авторських свідоцтв і деклараційних патентів), 20 тис. деклараційних патентів на корисні  моделі, понад 13 тис. патентів на промислові зразки, майже 71 тис. свідоцтв на товарні  знаки, 5 свідоцтв на топографії ІМС.

Ось, наприклад, яких показників досягла  Україна в створенні об'єктів  промислової власності в 2007 році:

• винаходи – 6,2 тис. заявок / 4,1 тис. патентів;
• корисні моделі – 8,9 тис. заявок / 9,2 тис.  патентів;
• промислові зразки – 2,1 тис. заявок / 2,2 тис. патентів;
• товарні знаки – 33,3 тис. заявок / 23,7 тис. свідоцтв.

У 2000 – 2007 роках щорічна  динаміка збільшення кількості виданих  документів на право інтелектуальної  власності у різних напрямках  народного господарства склала 10-17%.

У Росії кількість заявок на об’єкти промислової власності  в останні роки суттєво зросла і склала щорічно:  на винаходи – 30 тис., корисні моделі – 7 тис., промислові зразки – 3   тис., товарні знаки – 45 тис. Однак на світовому ринку наукомісткої продукції частка Росії складає лише 0,3%, тим часом, як частка Китаю вже становить 6%, Японії — 30%, а США – 36%.

Разом з тим, ганебно, що в  Україні у виробничих процесах задіяно всього 0,2% науковців, тоді як у економічно розвинених країнах – понад 80%, до стадії виробництва доходить лише 0,6% винаходів проти 30 – 40% у розвинених країнах.

На початку XXI століття світова торгівля ліцензіями на винаходи і ноу–хау досягла $0,5 трлн., що у 10 разів перебільшує показники 1990 року, а сукупний обсяг світового ринку патентів склав близько 20% загальносвітового експорту товарів та послуг. Частка України у світовій торгівлі патентами мізерна, вона щорічно закуповує не більше 50 ліцензій, 10 з яких використовує зі збитками.

Іншим важливим джерелом економічного зростання розвинутих країн є  сучасна індустрія другої складової  інтелектуальної власності –  авторського та суміжного права, найбільш поширеними об’єктами якого  є книговидання, аудіо– та відеозаписи, комп’ютерні програми та ігри, які забезпечують щорічне зростання ВВП своїх країн на 5 – 6%.

Тут справи України зовсім кепські. З мільйонів, створених  у 2007 році творів різного характеру, зареєстровано тільки 4,4 тис. (з яких 36,5% літературні твори, 14% комп’ютерні  програми, 13,9% музичні, 7,2% ілюстративні, 6,8% образотворчі твори).

Здебільшого із-за цього  права власників літературних і  музичних творів, а разом з ними і чинне законодавство, повністю ігноруються. Буйно розквітли плагіат  і піратство. Незаконне копіювання і продаж лазерних дисків склали майже 90%, а з нелегального встановлення і використання чужих комп’ютерних програм у 2006 році, разом з Індонезією та Росією, ми посідали “почесне” третє  місце (тих же 90%), пропустивши поперед  себе тільки Китай (92%) та В’єтнам (95%). Основним джерелом комп’ютерного піратства  є придбання однієї одиниці програмного  продукту, подальше її тиражування  і незаконна інсталяція на інших  комп’ютерах. У 2007 році після численних  судових процесів, які ініціювала корпорація Microsoft, ситуація дещо покращилася – тепер “тільки” 86% програм наших комп’ютерів є піратськими…

До слова, в Україні  щорічно продається понад 1,5 млн. комп’ютерів  і, якщо всі вони мали б ліцензійне програмне забезпечення, країна щорічно  додатково отримувала 50 млн. грн., стверджує  компанія Microsoft Україна, яка ретельно досліджує ринок інформаційних  технологій.

Досить жорстка політика міжнародних організацій щодо захисту  прав на інтелектуальну власність зумовила позитивну тенденцію до зменшення  контрафакту на світовому ринку. Порушення законів, які скоюються у цій сфері, віднесені до найсерйозніших економічних злочинів. Проблема досягла глобальних масштабів, тому в усьому світі посилюються заходи з забезпечення захисту прав авторів інтелектуальних продуктів. За даними Всесвітньої митної організації, світовий щорічний обіг фальсифікованої продукції склав на початок 2007 року не менше $500 млрд. Тільки в ЄС з 1998 по 2004 роки обсяг контрафакту, вилученого митними органами, зріс у 11 разів. Частіше за все порушення допускаються при виробництві звуко- та відеозаписів, одягу та взуття, кондитерських виробів, парфумів та побутової хімії.

Загальний відсоток контрафактної  продукції в світі дещо зменшується  і становить нині на ринках західних країн у середньому 15%, у Південній  Америці – 24%, – у Східній Європі – 71%. [4]

3  Об`єкти  та суб’єкти права інтелектуальної  власності

Об`єктами права власності завжди є матеріальні предмети – сукупність різного виду майна, а об`єктами права  інтелектуальної власності –  нематеріальні речі, а саме, ідеї, проекти, рішення, думки, мелодії тощо.

Всесвітня організації інтелектуальної  власності рекомендує такий розподіл об’єктів інтелектуальної власності.

1. Об’єкти промислової власності:

• винаходи;
• корисні моделі;
• промислові зразки;
• товарні знаки.

2. Об’єкти авторського та суміжного прав:

• друковані літературні твори – романи, оповідання, вірші, статті;
• усні твори – виступи, лекції;
• комп’ютерні програми;
• бази даних;
• музичні твори – симфонії, опери, пісні;
• аудіовізуальні твори;
• сценічні твори – драматичні та хореографічні;
• твори образотворчого мистецтва – картини, малюнки, шаржі; 
• твори архітектури – пам’ятники, скульптурні композиції, барельєфи;
• фотографічні твори;
• твори ужиткового мистецтва – ткацтво, кераміка, різьблення, ливарство; 
• графічні твори – ілюстрації, креслення, ескізи;
• збірники фольклору, енциклопедії та антології;
• тексти перекладів;
• твори в електронному вигляді – інтернет-твори.

3. Нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності:

• наукові відкриття;
• раціоналізаторські пропозиції;
• комерційні таємниці;
• інжиніринг;
• топографії інтегральних схем;
• сорти рослин, породи тварин.   

Перелік наведених об’єктів не є  вичерпним. У широкому розумінні  до них можна віднести і інші результати творчої діяльності – технічну документацію, технологічні регламенти, результати наукових досліджень, електронні версії комп’ютерних файлів тощо.

Вищим класом творчого пошуку серед  об’єктів інтелектуальної власності, безумовно, є винаходи, створення  яких максимально сприяє науково-технічному прогресу людства. Маючи світову  новизну і, докорінно змінюючи матеріальний світ, винаходи удосконалюють виробництво  і суттєво поліпшують життя людей.

Суб’єкти авторського права – це фізичні або юридичні особи, які є носіями суб’єктивних майнових та немайнових прав та обов’язків.

За способами набуття авторського  права суб’єкти поділяються на первинні та вторинні.

Первинними суб’єктами авторського права є автори творів науки, літератури і мистецтва.

Вторинними суб’єктами авторського права є фізичні або юридичні особи, які не брали участі у створенні твору, але набули певного обсягу майнових прав інтелектуальної власності на твір за законом або за договором. До вторинних суб’єктів віднесені спадкоємці автора, роботодавець (якщо твір створений у порядку виконання службового завдання), замовник. Також до вторинних суб’єктів авторського права віднесені упорядники та перекладачі творів. [5]

Висновок

Отже, можна зробити висновок, що поняття «інтелектуальна власність» виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними  особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у галузі науки, виробництва, мистецтва і  літератури. Інтелектуальна власність  одночасно аналізується у економічній  теорії, теорії раціоналізаторства та винахідництва, теорії наукових досліджень та юриспруденції. Остання, в свою чергу, аналізує інтелектуальну власність з позицій права інтелектуальної власності, під яким у країнах континентального права розуміють міжгалузевий інститут цивільного права. Оскільки Україна відноситься до континентальних правових систем, ключові положення права інтелектуальної власності містяться у Четвертій книзі Цивільного кодексу України. В Україні напрацьовано значну правову базу, яка стосується захисту прав інтелектуальної власності. В цілому система законодавства України у сфері інтелектуальної власності є досить наповнена, та враховує світовий досвід. Однак більшість Законів у Верховній Раді України з 2004 року не були переглянуті, і доопрацьовані з урахуванням тенденції до інтеграції України до ЄС.

Способом захисту прав інтелектуальної власності визнаються закріплені законодавством матеріально-правові  засоби примусового характеру, за допомогою  яких відновлюються (визнаються) порушені (оспорені) права і здійснюється вплив на порушника прав інтелектуальної власності.

Перелік посилань

1. Альтшуллер Г. С., Злотин Б. Л. и др. Поиск новых идей: от озарения к технологии (Теория и практика решения изобретательских задач). – Кишинев: Картя Молдовеняскэ, 1989.
2. Баксанский О.Е., Кучер Е.Н., Когнитивные науки: от познания к действию. – М., КомКнига, 2005. – 17 с.
3. Бондаренко С.В. Авторське право і суміжні права. – К.: “Інст. інтел. власн. і права”, 2004. – 260 с.
4. Демченко Т.С. Правове регулювання промислової власності в Європі та в Україні: Принципи побудови та шляхи зближення. – К.: Вид-во „Преса України”, 2005.
5. Добриніна Г.П., Пархоменко В.Д. Патентна інформація і документація. Патентні дослідження. – К.: Інст. інтел. власн. і права, 2004. – 96 с.