Поняття і класифікація джерел аграрного права

План.

1. Поняття і  класифікація джерел аграрного  права.

2. Конституція  і Закони України як джерела  аграрного права.

3. Підзаконні (нормативно  – правові) акти.

4. Локальні правові  акти в аграрному праві.

Список використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Поняття і класифікація  джерел аграрного  права.

     Джерела аграрного права — це зовнішня форма вираження волі народу в  уніфікованих, дифініційованих нормативно-правових актах компетентних органів держави, а також волі колективів сільськогосподарських організацій (підприємств), органів суспільного управління селян, призначених для регулювання і охорони аграрних відносин, які складаються в сфері сільськогосподарської діяльності.

     Це  правові акти, що містять норми  аграрного права як галузі, а також норми, які є в інших галузях національного і міжнародного законодавства, в тій їх частині, в якій вони регулюють аграрні відносини.

     Це  особлива форма вираження правил поведінки, яка робить їх загальнообов'язковими. Те чи інше правило поведінки, для  того щоб стати юридично обов'язковим, повинно бути втілене в визначену правову форму, воно повинно бути виражене у вигляді закону, указу, постанови, наказу, інструкції і т. ін.

     Оскільки  аграрні правовідносини регулюються  нормами не тільки аграрного права, але й інших галузей, то значна кількість норм міститься в джерелах суміжних галузей права (ЦК, Земельний кодекс, Кодекс України про адміністративні правопорушення т. ін.).

     Характерною особливістю джерел аграрного права  є їх класифікація на уніфіковані  й диференційовані, тобто які відносяться до усіх сільськогосподарських формувань (уніфіковані), чи окремих їх видів (диференційовані).

     В аграрному праві, більше ніж в  інших галузях права, в якості джерел права виступають акти санкціонованої і делегованої правотворчості. Санкціонована діяльність — це багатогранна діяльність сільськогосподарських підприємств, органів самоуправління селян, фермерських та інших господарств, схвалена державою у відповідних нормативних актах.

     Тобто держава надає юридичну силу вже  розробленим нормативним актам сільськогосподарських підприємств і органів суспільного самоуправління селян.

     Дозвіл  держави сільськогосподарським  кооперативам, акціонерним та іншим  господарським товариствам, а також  спілкам, товариствам, об'єднанням і  іншим товаровиробникам в аграрному секторі видавати нормативні акти для регулювання аграрних відносин є не що інше як делегована правотворчість.

     Класифікація  джерел аграрного права може бути проведена і в залежності від  юридичної сили актів державної  правотворчості.

     Найвищу юридичну силу має Конституція України, яка є основоположним законом, що лежить в основі аграрного права  і аграрного законодавства, як і  інших галузей права і законодавства.

     Далі  за своєю юридичною силою слід визначити закони країни.

     Закони  України — це нормативні акти, прийняті Верховною Радою України, яка за ст. 75 Конституції України є єдиним органом законодавчої влади України.

     Законом України від 19 грудня 1992 року (ВВР.— 1993.— № 9. — Ст. 61) Кабінету Міністрів  України до 20 травня 1993 року були делеговані повноваження видавати декрети, які також є джерелами аграрного права.

     Джерелами аграрного права є також укази  та розпорядження Президента України  та постанови Уряду України.

     Відомчі нормативні акти, тобто нормативно-правові  акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, як джерела аграрного права, теж мають важливе значення в регулюванні аграрних відносин.

     До  джерел аграрного права належать і так звані локальні акти. Це нормативно-правові акти, прийняті керівництвом або найвищим органом самоврядування аграрних товаровиробників різних організаційно-правових форм.

     Самостійними  джерелами аграрного права необхідно  вважати міжнародні правила, звичаї, а також конвенції, до яких приєдналася  Україна. (Мал. 1). 

2. Конституція і  Закони України як джерела аграрного права.

     Конституція України, як Основний закон, складає  фундамент для формування і розвитку аграрного права. Положення Конституції  України визначають права, свободи  та обов'язки людини і громадянина, що повною мірою поширюється і на селян, як учасників агропромислового виробництва в усіх його формах організації. Все, без виключення, законодавство України повинно відповідати положенням Конституції України.

     Конституція України визнала землю, її надра, водні та інші природні ресурси об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування (ст. 13). Встановлені в ст.ст. 13, 14 Конституції земельні правомочності конкретизовано в Земельному кодексі України.

     На  підставі ст. 41 Основного закону України, в якій закріплено право кожного громадянина мати свою власність, і ст. 42, в котрій ідеться про право усіх громадян України на підприємницьку діяльність, а також ст. 36, яка визначає право громадян України на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації, селяни мають право об'єднуватись в сільськогосподарські кооперативи, спілки селян, акціонерні та інші господарські товариства і займатись будь-якою, не забороненою законом, підприємницькою діяльністю.

     На  основі конституційних норм розвивається і удосконалюється аграрне право і законодавство.

     Велику  роль в аграрному праві, як і в  інших галузях, відіграють закони України — нормативні акти вищої юридичної сили.

     Закони — це нормативні акти, прийняті Верховною Радою, яка за ст. 75 Конституції є єдиним органом законодавчої влади України.

     На  відміну від багатьох галузей українського права, аграрне право не має єдиного кодифікаційного законодавчого акта. Разом з тим прийнята значна кількість законів України, які регулюють ті чи інші відносини в АПК.'

     Важливе значення в регулюванні аграрних відносин мають такі закони як:—  «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» — від 17.10.91 р. // ВВР. — 1990. — № 45. — Ст. 602;

     —  «Про господарські товариства» —  від 19.09.91 р.// ВВР. — 1991. —№ 49. — Ст. 682;

     —  «Про фермерське господарство» —  від 19.06.2003 р.// ВВР. - 2003. — № 45. — Ст. 363;

     —  «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» — від 10.07.96 р.// ВВР. — 1996. — № 41. — Ст. 188;

     —   «Про особисте селянське господарство»  від 15.05.2003 р. // ВВР.— 2003.— № 29.— Ст. 232;

     —   «Про сільськогосподарську кооперацію»  — від 17.06.97 р.// ВВР. —1997. — № 39. — Ст. 261.

     До  джерел аграрного права входять й інші закони, присвячені тим чи іншим суспільним відносинам в аграрному секторі.

     Таким, наприклад, є Закон України «Про насіння та садівний матеріал» від 26.12.2002 року // ВВР. — 2003. — № 13. — Ст. 92. Цей закон містить основні положення, що регулюють виробництво, реалізацію та використання насіння і садивного матеріалу сільськогосподарських, декоративних, лікарських та лісових рослин, на які затверджено державні стандарти, і правові відносини між виробниками та споживачами насіння і садивного матеріалу, а також охороняють їх права.

     Закони  «Про охорону прав на сорти рослин»  від 21.04.1993 р. // ВВР. — 1993. — № 21. — Ст. 218 і «Про карантин рослин» від 30.06.93 р. // ВВР. — 1993. — № 14. — Ст. 352, регулюють відносини з приводу відчуження і припинення права на сорти рослин в Україні, а також містять загальні правові, організаційні та фінансово-економічні основи карантину рослин, регламентують діяльність державних органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян, спрямовану на запобігання завезенню та поширенню відсутніх на території України небезпечних шкідників, хвороб рослин і бур'янів.

     Складову  частину джерел аграрного права  становлять закони про тваринництво в Україні. Зокрема Верховна Рада України прийняла Закон «Про племінну справу у тваринництві» від 21.12.1999 р. // ВВР.— 2000.— № 6-7.— Ст. 37, яким визначено загальні правові, економічні та організаційні основи племінного тваринництва.

     Значна  кількість законів прийнята Верховною  Радою України відносно інших  галузей сільськогосподарського виробництва. 

3. Підзаконні (нормативно  – правові) акти.

     Джерелами аграрного права є також підзаконні акти. Серед них, перш за все, треба назвати укази і розпорядження Президента України.

     Відповідно  до ч. З ст. 106 Конституції України  Президент України на основі та на виконання Конституції і законів  України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими для виконання на території України.

     Укази Президента України видаються на розвиток чинного законодавства  для термінового правового врегулювання питань, що мають загальнодержавне значення.

     Саме  в указах вирішено багато питань з  реформування сільськогосподарських підприємств і організацій, проведення приватизації майна, а також прискорення земельної реформи, тобто питань, які не знайшли достатньої правової регламентації в інших законодавчих актах.

     Так, зважаючи на актуальність земельної  реформи, Президент своїм Указом від 13.15.1996 р. затвердив Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах.

     В цілях вирішення цієї важливої проблеми Президент України прийняв декілька указів, зокрема Указ від 10.11.1994 р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва», Указ від 08.08.1995 р. «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарськими підприємствам і організаціям» та ін. Цими указами передбачено поділ земель на частки (паї), видання кожному членові колективного сільськогосподарського підприємства сертифіката про право на земельну частку (пай). Це право на земельну частку (пай) може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування. Відповідно до Указу Президента України від 3 грудня 1999 року протягом грудня 1999 року — квітня 2000 року реформовані колективні сільськогосподарські підприємства на основі приватної власності на землю. Цим Указом передбачений не тільки спрощений вихід із КСП, але й виділ земельних ділянок в натурі, а також можливість здачі їх і майна в оренду підприємствам, установам і організаціям, які використовують їх для сільськогосподарських потреб. 

4. Локальні правові  акти в аграрному  праві.

     Реформування  колгоспів і радгоспів, створення нових сільськогосподарських формувань, які наділялись більшою свободою в здійсненні підприємницької діяльності і регулюванні внутрішньогосподарських відносин, призвело до значного розширення кола суспільних відносин, які регулюються локальними нормативними актами, що приймаються органами управління, самоуправління сільськогосподарських підприємств.

     Внутрішньогосподарські  нормативно-правові акти за порядком набуття юридичної сили поділяються  на дві групи.

     До  першої групи належать внутрішньогосподарські нормативно-правові акти, які набувають юридичної сили з моменту реєстрації підприємства у відповідних державних органах. До них належать статут кооперативу чи іншого кооперативного підприємства, а в господарських товариствах, зокрема товариствах з обмеженою відповідальністю, — установчий договір та статут.

     До  другої — нормативно-правові акти, що набувають юридичної сили з  моменту прийняття їх найвищими  органами самоврядування товаровиробників — загальними зборами членів кооперативів, зборами акціонерів або учасників товариств з обмеженою відповідальністю тощо.

     Характерними  рисами локальних нормативних актів  є те, що вони діють і мають  юридичну силу тільки в межах того підприємства, яке їх прийняло. По колу осіб їх дія також розповсюджується, як правило, тільки на членів, учасників, акціонерів того товариства, яке прийняло цей нормативний акт.

     Джерелами аграрного права є також такі внутрішньогосподарські акти, як Положення  про оплату праці, Правила внутрішнього розпорядку, Положення про ревізійну  комісію, Положення про основні функції керівників, працівників, спеціалістів і т. ін.

     Ці  акти відрізняються від актів  індивідуального призначення тим, що вміщені в них правила є  загальними, а індивідуальні мають  конкретне застосування до конкретних осіб. (Мал.2). 

     Сучасне аграрне законодавство України  характеризується, по-перше, надмірною  кількістю нормативно-правових актів. По-друге, аграрно-правові норми  містяться в законах різних галузей  права України: цивільного, земельного, екологічного, господарського, адміністративного та інших. Потрете, великою кількістю різноманітних, часто не узгоджених між собою відомчих нормативно-правових актів.

     Це  все обумовлює сучасні проблеми аграрного права і законодавства, а також аграрної правотворчості в Україні.

     Вчені-аграрники по-різному підходять до вирішення цієї проблеми.

     Одним із способів вирішення проблеми вдосконалення  аграрного законодавства В.З. Янчук  вважає прийняття аграрного кодексу. Інші вчені пропонують на першому  етапі кодифікації прийняти Закон  про сільське господарство.

     На  сучасному етапі розвитку аграрного  права і законодавства необхідно  в найкоротший проміжок часу систематизувати  аграрне законодавство таким  чином, щоб не порушити систему та структурну побудову і цілісність інших  галузей права, в яких знаходяться аграрно-правові норми. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури 

     1.Конституция  (Основной Закон) Украины - Принятая  Верховным Сове-

     том Украины 28.06.1996г

     2.Аграрное  право. Учебник под ред. Г.Е.Быстрова, М.И.Козыря. - М.: Юрид. лит., 1996. - 640 с.

     3.Кодекс  законов о труде Украины/ Утвержден  Законом Украины от 10 декабря  1971 г.//Ведомости Верховной Рады  Украмны. - 1971. - N50. - Ст.375.

     4. ПОСТАНОВА ПЛЕНУМУ ВЕРХОВНОГО  СУДУ УКРАЇНИ N 2 від 01.04.83 Про  практику розгляду судами України  трудових спорів колгоспників. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Міжрегіональна  Академія Управління Персоналом 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Реферат на тему: Поняття і класифікація джерел аграрного права. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Виконав студент гр.:ІН12 – 9 2008 – Б1П(4.0д)

     Куалага Євеген Олександрович 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Дніпропетровськ 2011р.