Поняття і види нематеріальних ресурсів підприємтсва

1. Поняття і  види нематеріальних ресурсів  підприємтсва

Нематеріальні ресурси відображаються за активом балансу підприємств. Вони володіють, на свій розсуд розпоряджаються і користуються ними як будь-яким іншим об’єктом власності за умови, що ці дії не суперечать чинному законодавству. До них, як правило, відносять різні права підприємства, наприклад, право користування землею, виробничою площею, патенти (право на винахідництво), торгові марки, товарні знаки, авторські права.

Незважаючи на різноманітний склад нематеріальних ресурсів, усі вони мають спільні риси, що об’єднують їх у це поняття. Найхарактернішою з них є те, що цей вид ресурсів не має матеріально-речової структури. Вони безтілесні, недотичні, непомітні. Крім того, нематеріальні ресурси подібно до основних виробничих засобів можуть використовуватися тривалий час, не втрачаючи при цьому своєї споживної вартості. І хоч не завжди їх окремі види можуть бути відчужені від підприємства, а значить, є неспроможними до реалізації як самостійний об’єкт (наприклад, ділова репутація фірми), але і в такому випадку вони приносять додатковий дохід, тобто активно впливають на кінцеві результати виробництва, а тому за ефектом дії справедливо розглядаються як ресурси, що збільшують активи підприємства.

Спільною рисою нематеріальних активів є також те, що вони через специфічний характер своєї дії на виробничий процес і вплив факторів зовнішнього середовища не дають змоги більш-менш точно визначити на перспективу суму прибутку, що може бути одержана від їх застосування. Проте незаперечною залишається їх здатність приносити користь підприємству за нормальної організації виробництва.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи» виділяють  такі їх групи:

• право користування природними ресурсами — право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища тощо;
• право користування майном — право користування земельною ділянкою*1, право користування будівлею, спорудою, право на оренду приміщень;
• *1: {Логічніше право користування земельною ділянкою слід віднести до першої групи нематеріальних ресурсів.}
• право на знаки для товарів і послуг — право на товарні знаки і торгові марки, право на фірмові назви тощо;
• право на об’єкти промислової власності — право на винаходи і корисні моделі, право на промислові зразки, право на нові сорти рослин, породи і лінії тварин, ноу-хау (англ. know-how «знати як») і т. д.;
• авторські та суміжні з ним права — право на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, право на різні бази даних тощо;
• гудвіл (англ. Good will);
• інші нематеріальні ресурси, наприклад право на провадження певної діяльності.

Окремі складові нематеріальних ресурсів мають свою сутність та особливості. Так, право на користування земельними ділянками, іншими природними ресурсами (водою, лісом), виробничими приміщеннями — це право їх власників на відповідне виробниче або інше їх використання. Якщо власник зазначених ресурсів передає своє право користування ними іншому підприємству, це не означає, що останнє стає їх власником: воно лише може використовувати цю землю, інші природні ресурси без права їх продажу. При створенні спільних підприємств в Україні український учасник може вносити до статутного фонду своє право використання земельної ділянки, яка є його власністю. За домовленістю це право оцінюється, виходячи з цін світового ринку.

Право на винахід — це право користування технічним, технологічним та іншим рішенням, закріплене за власником і оформлене патентом. Завдяки патентуванню здійснюється охорона винахідництва і передача права користування патентом за відповідну плату іншим фізичним чи юридичним особам.

Право на промислові зразки — це право на використання художньо-конструкторських рішень, що надають товарам специфічний зовнішній вигляд, завдяки якому вони можуть користуватися підвищеним попитом у покупців. Промислові зразки у вигляді об’ємних моделей (наприклад, модель гончарного посуду, меблів, автомобіля) і промислових малюнків (малюнків одежі, тканин, харчових продуктів) широко використовуються підприємствами в маркетинговій діяльності для збільшення обсягу продажу товару і підвищення його конкурентоспроможності. Підприємство — власник певних промислових зразків — може передати право користування ними іншим суб’єктам господарювання, завдяки чому одержувати відповідний дохід.

Право на використання товарних знаків — це виключне право їх використання власником для позначення (у вигляді слів, малюнків тощо) власних товарів з метою їх розрізнення від однорідних товарів інших підприємств. Товарні знаки охороняються законом через реєстрацію їх у патентних органах. Підприємства розміщують товарні знаки безпосередньо на товарах, їх упаковці, проспектах, документах, ярликах тощо.

Авторські права — це виняткове право юридичної або фізичної особи на видання наукових чи художніх творів, їх використання, публічне виконання, реалізацію тощо. В кожній країні існує законодавство, яким передбачаються умови визначення авторських прав за згаданими особами.

Програмне забезпечення ЕОМ включає в себе програми на технічних носіях з відповідною документацією, що використовуються підприємством для вирішення за допомогою ЕОМ різних господарських завдань і машинної обробки інформації. Вартість програмного забезпечення залежить від того, замовним воно є або стандартним, покупним чи розробленим на самому підприємстві. Власники більш досконалого програмного забезпечення за однакових умов досягають кращих результатів господарювання завдяки більш оперативному і точному вирішенню господарських завдань, що стоять перед підприємством. Цей вид нематеріального ресурсу може тиражуватися і реалізовуватися іншим підприємствам, даючи економічну вигоду їх власникові.

Ноу-хау —це право на набутий виробничий і організаційно-господарський досвід, технологічні рішення, технічну інформацію, що дають економічну вигоду підприємству. Ноу-хау відрізняється від права на винахід, оскільки, як правило, не патентується і не підтверджується іншими юридичними документами, проте воно є комерційною таємницею підприємства і підлягає ретельній охороні.

За природою свого  виникнення ноу-хау не має початкової вартості, проте підприємство-власник ноу-хау при заснуванні разом з іншими учасниками спільного підприємства може вносити його в рахунок свого вкладу в статутний фонд останнього. За взаємною погодженістю сторін визначається вартість ноу-хау і здійснюється відповідний запис в установчих документах про прийняття цього виду нематеріальних активів на баланс створюваного підприємства.

Гуд вілл — це ділова репутація або ціна фірми. В дане поняття вкладають також добре ім’я фірми, її ділові зв’язки і партнерство, тобто все, пов’язане з образом підприємства (іміджем). Ділова репутація фірми визначається як різниця між вартістю компанії як єдиного цілого і ринковою вартістю її активів, реалізованих кожний зокрема, або як різниця між ціною, фактично виплаченою за підприємство, і балансовою вартістю його майна. Ця різниця може бути досить істотною. На її величину впливає низка факторів, наприклад місце розташування підприємства, його виробнича структура і структура управління, конкурентоспроможність товарів, відносини з покупцями тощо.

Припустімо, що вартість усього майна м’ясопереробного підприємства становила 135 млн грн. Потенційні покупці  готові заплатити за підприємство 150 млн грн. Звідси вартість нематеріального  ресурсу гуд вілл становитиме 150 – 135 = 15 млн грн. Якби дане підприємство мало боргові зобов’язання, скажімо на суму 25 млн грн, тоді його власне майно становило б не 135 млн грн, а 110 млн грн (135 – 25). В такому разі потенційний покупець пропонував би ціну не 150 млн грн, маючи при цьому на увазі, що у випадку купівлі новий власник бере на себе 25 млн грн боргів. Проте і за таких умов величина нематеріального активу не змінюється і, як раніше, дорівнюватиме 15 млн грн (125 – 110 = 15).

Підприємства можуть здійснювати такі витрати, які за своїм характером близькі до витрат, пов’язаних із створенням нематеріальних активів. До таких витрат відносять витрати на наукові дослідження і дослідно-конструкторські роботи, на рекламу та просування продукції на ринку, на підвищення ділової репутації підприємства, на поліпшення кваліфікації кадрів, витрати на створення підприємства. Названі витрати не визнаються нематеріальним активом, і їх включають до складу витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

2. Облік та оцінка основних фондів

Для планування відтворення основних фондів, визначення розмірів амортизації, аналізу ефективності їхнього використання велике значення мають правильне врахування і вірогідна оцінка вартості основних фондів. Облік основних фондів здійснюється в натуральній і вартісній формі.

Облік у натуральній формі необхідний для оцінювання матеріального складу фондів, структури і технічного рівня  фондів, розрахунку виробничих потужностей  підприємства і його підрозділів, визначення зносу фондів і планування капіталовкладень. У зв'язку з цим складаються паспорти підприємств, у яких містяться всі необхідні дані про натуральний склад фондів, їхні технічні характеристики. Облік у вартісній формі необхідний для зведеного обліку фондів, для розрахунку амортизації, оцінки фондовіддачі й інших показників ефективності використання основних фондів.

Важливою для об'єктивної оцінки фондів є їх правильна вартісна оцінка. Під оцінкою основних фондів підприємства слід розуміти грошове вираження  їхньої вартості. Існує декілька видів  оцінки основних фондів: залежно від моменту проведення оцінки — за первісною, відновною чи справедливою (реальною) вартістю; залежно від стану основних фондів — за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість — це фактична вартість основних фондів на момент їх придбання і взяття на баланс. Первісна вартість відображає фактичну собівартість основних фондів у сумі грошових коштів, витрачених на придбання (створення основних фондів).

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 "Первісна вартість основних фондів" включає:

— суми, що сплачуються постачальникам засобів праці (це фактично ціна придбання  основних фондів);

— реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкти основних фондів;

— суми ввізного мита;

— суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкти основних фондів);

— витрати зі страхування ризиків  доставки основних фондів;

— витрати на встановлення, монтаж, налагодження основних фондів;

— інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних фондів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

У загальному вигляді первісну вартість можна представити у вигляді  формули

де Ц — ціна обладнання, грн;

Т — транспортні витрати на його доставку, грн;

М— витрати на установку і  монтаж обладнання.

Відновна вартість — це вартість відтворення основних фондів за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за теперішніми цінами. Тобто це сума коштів (їхніх еквівалентів) або інших форм компенсації, яку необхідно було б витратити на придбання (або створення) такого самого засобу праці на дату складання звітності. Такий вид оцінки вартості дозволяє визначити реальну вартість засобів праці з урахуванням сучасних умов суспільного виробництва, зростання технічного рівня і підвищення продуктивності праці при їхньому відтворенні. Оцінка основних виробничих фондів за відновною вартістю дасть можливість отримати порівняльні дані для характеристики обсягів, структури і складу основних виробничих фондів, а також більш точно визначити ефективність їхнього використання. Застосування цього виду оцінки фондів пов'язане з проведенням періодичних переоцінок вартості фондів, що є трудомістким і відносно тривалим процесом.

Відновна вартість основних фондів (Вв) обчислюється за формулою

де ΔПп — середньорічний відсоток приросту продуктивності праці  в країні за час використання основних фондів;

t — кількість років  експлуатації основних фондів  до моменту визначення відновної  вартості.

Справедлива (реальна) вартість — це сума, за якою може бути здійснений обмін цього об'єкта в результаті операції між компетентними, обізнаними, зацікавленими та незалежними особами. Справедлива вартість основних фондів визначається також під час їхнього переоцінювання.

Повна (первісна та відновна) вартість — це вартість у новому, незношеному стані. За повною первісною вартістю основні фонди враховуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування, тому її називають балансовою вартістю. Балансова вартість основних фондів при їхньому введенні в експлуатацію тотожна первісній вартості. У міру зношування їхня балансова вартість (залишкова вартість) визначається як різниця між первісною вартістю і сумою зносу.

Балансова вартість групи  основних фондів підприємства на початок  розрахункового року (ВБ) обчислюється за формулою

де  — балансова вартість групи основних фондів на початок року, що передував звітному;

Ввв — вартість введених в експлуатацію основних фондів;

Вкр — вартість здійснення капітального ремонту основних фондів;

Врск — витрати на реконструкцію  виробничих приміщень і модернізацію устаткування;

Вв — вартість виведених з  експлуатації основних фондів протягом року, що передував звітному;

— сума амортизаційних відрахувань, нарахованих  у році, що передував звітному.

Залишкова вартість характеризує реальну  вартість основних фондів і визначається як різниця між вартістю, за якою об'єкт основних фондів був занесений  на баланс підприємства, та сумою зносу, тобто тієї частини вартості основних фондів, яку вони в процесі виробництва перенесли на вартість готової продукції. Залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття з експлуатації, спричиненого зношенням, називається ліквідаційною вартістю. За цією вартістю підприємство може реалізувати основні фонди, списати, передати на баланс іншому підприємству.

Залишкова вартість основних фондів визначається за такими формулами:

де Вп, Вв — відповідно первісна та відновна вартості, грн.

3. Нормування  оборотних коштів

Вихідним моментом нормування є встановлення загальної величини оборотних коштів, необхідної для  безперервного функціонування підприємства. Для цього необхідно виходити з ряду умов:

• По-перше, величина оборотних коштів має бути оптимальною. Іншими словами, з одного боку, вона має бути достатньою для закупівлі в потрібній кількості і певної якості сировини і матеріалів, палива, необхідних для забезпечення випуску продукції в асортименті, кількості і в терміни постачань відповідно до вимог ринку, а з іншої - забезпечити безперервність виробничого процесу.
• По-друге, при визначенні даної величини слід враховувати час, необхідне на відвернення засобів, оформлення замовлень, оплату рахунків, зберігання матеріальних цінностей, що забезпечують безперервність виробництва, на зберігання готової продукції, формування партій для її відправки споживачам, проведення реклами і витрати по реалізації продукції.

 
Норма оборотних коштів визначає величину запасу і поділу в днях і розробляється на ряд років. Іншими словами, вона відображає кількість днів, протягом яких оборотні кошти (гроші) «зв`язані» в матеріальних запасах, - починаючи з оплати рахунків за матеріали і передачі у виробництво і кінчаючи передачею готової продукції на склад для реалізації. 
 
Норма оборотних коштів розраховується по кожному запасу: виробничому, незавершеному виробництву і готової продукції. Найбільша частина (85-90%) оборотних коштів доводиться на створення виробничих запасів. 
 
Норми оборотних коштів відображають лише час (тривалість) відвернення засобів (грошей), їх «зв`язаність» в матеріальних запасах. Але вони нічого не говорять про величину даних засобів. Це встановлюється за допомогою нормативів, що є мінімальною сумою грошових коштів, необхідною будь-якій виробничій структурі для здійснення безперервної господарської діяльності. 
 
Норматив розраховується на основі норми запасу оборотних коштів (у днях), помноженої на одноденну витрату товарно-матеріальних цінностей по відповідних видах оборотних коштів. 
 
Якщо норма запасу оборотних коштів встановлюється на декілька років (це пов`язано з відносною незмінністю технології переробки сировини, сталими зв`язками з постачальниками сировини і матеріалів і так далі), то нормативи оборотних коштів уточнюються щорік. Це обумовлюється необхідністю обліку змін, що відбуваються, в цінах на ринку сировини і матеріалів, а також змінами в обсязі виробництва продукції, її асортименті. 
 
Таким чином, знаючи норму оборотних коштів в днях і одноденну витрату товарно-матеріальних цінностей, можна розрахувати норматив оборотних коштів в запасах і в окремих його видах. Покажемо це на умовних прикладах. 
 
1. Визначення нормативу оборотних коштів поточного запасу. 
 
Витрата сировини і матеріалів на квартал, тис. руб. - 10 900 
 
Кількість днів - 90 
 
Одноденна витрата сировини і матеріалів, тис. руб. - 146 
 
Норма запасу, дні - 26 
 
Норматив (потреба) в оборотних коштах по сировині і матеріалам склав: 146 * 26 = 3800 тис. руб. 
 
2. Потреба в оборотних коштах по незавершеному виробництву встановлюється шляхом множення одноденного випуску продукції на норму незавершеного виробництва (у днях). 
 
Випуск продукції за собівартістю на квартал, тис. руб. - 14 900 
 
Одноденний випуск продукції за собівартістю, тис. руб. - 178,68 
 
Норма незавершеного виробництва, дні - 3 
 
Потреба в оборотних коштах по незавершеному виробництву, тис. руб.: 178,68 * 3 = 536,04 
 
3. Потреба в оборотних коштах по готовій продукції визначається шляхом множення одноденного випуску продукції за собівартістю на норму оборотних коштів по готовій продукції (2 дні): 
 
178,68 * 2 = 357,36 тис. руб. 
 
4. Потреба в оборотних коштах по запасах товарів визначається множенням одноденного обігу цих товарів за купувальними цінами на норму їх запасів (у днях). 
 
Обіг товарів за купувальними цінами на квартал, тис. крб. - 2 890 
 
Одноденний зворот, тис. руб. - 32,1 
 
Норма запасу товарів, дні - 2 
 
Потреба в оборотних коштах по запасах товарів склала: 32,1 * 2 = 64,2 тис. руб. 
 
5. Потреба в грошових коштах в касі і на переклади в дорозі визначається множенням товарообігу за підкупними цінами (роздрібним) на норму запасу грошових коштів (у днях). 
 
Товарообіг в квартал, тис. крб. - 3 700 
 
Одноденний товарообіг, тис. крб. - 41,1 
 
Норма запасу грошових коштів, дні - 1 
 
Потреба в грошових коштах составила:41,1 * 1 = 41,1 тис. руб. 
 
6. Потреба в оборотних коштах по інших матеріальних цінностях визначається методом прямого рахунку або розрахунково-аналітичним методом (вартість тари 100 тис. крб.). 
 
7. Сукупний норматив оборотних коштів дорівнює сумі нормативів по всіх їх елементах і визначає загальну потребу підприємства в оборотних коштах: 
 
По = Покпз + Пнв + Пзт + Пгп + Ппр + Пк 
 
де По - загальна потреба в оборотних коштах, тис. руб.; Покпз - потреба в оборотних коштах для створення поточних запасів, тис. руб.; Пнв - потреба в засобах незавершеного виробництва, тис. руб.; Пт - потреба в засобах по запасах товарів, тис. руб.;Пгп - потреба в засобах для запасу готової продукції, тис. руб.; Ппр - потреба в засобах по быстроизнашивающимся предметах, в тарі, тис. руб.; Пк - потреба в засобах по касі, тис. крб. 
 
По = 3800 + 536,03 + 357,4 + 64,2 + 41,1 + 100 = 4898,7 тис. крб. 
 
В той же час визначення суми загальної потреби оборотних коштів ще не означає, що ця сума повинна витрачатися негайно. Тут поважно добиватися такого положення, при якому ця «зв`язаність» засобів в сировині і матеріалах, тобто їх відвернення, з одного боку, не носило б тривалий характер, а з іншої - не вимагало б великих одноразових вкладень в покупку сировини і матеріалів. Крім того, само зберігання товарно-матеріальних цінностей також зв`язане з великими витратами. Досить відзначити, що щорічна сума цих витрат, як свідчить статистика, зазвичай перевищує четверту частину вартості самих запасів. 
 
В цілому проблема створення запасів і зберігання матеріальних цінностей складна, її рішення залежить від багатьох обставин, у тому числі від прискорення оборотності оборотних коштів, вживання ресурсозберігаючих технологій, характеру замовлень (крупні партії сировини, що замовляється, і матеріалів, частота вступу замовлень). Крім того, рішення цієї задачі передбачає організацію відповідної системи управління запасами.

4. Шляхи ефективного  використання обігових коштів

Основними напрямками стратегічної роботи підприємства в області управління джерелами оборотних коштів є:

- визначення потреби  підприємства в оборотних коштах;

- визначення наявності  власних оборотних коштів і  приведення їх обсягів до оптимального  значення;

- вживання заходів  щодо прискореного повернення підприємству сум дебіторської заборгованості;

- припинення виконання  робіт для неплатоспроможних  замовників;

- визначення оптимального  обсягу виробництва продукції  з урахуванням рівня беззбитковості  виробництва;

- скорочення управлінських та усунення непродуктивних витрат;

- впровадження прогресивних  методів управління виробництвом;

- поступове збільшення  обсягу статутного капіталу підприємства  для фінансування власних оборотних  коштів.

Отже, в межах сформульованих напрямків стратегічної роботи підприємства в області управління джерелами оборотних коштів підприємства, конкретними шляхами підвищення ефективності використання оборотних коштів підприємства є:

- обґрунтоване встановлення  норм і нормативів праці;

- встановлення прямих постійних взаємозв'язків з постачальниками;

- зменшення вартості  застосовуваних у виробництві  сировини і матеріалів на основі  придбання їх за оптовими цінами  чи заміни дешевшими аналогами;

- економія на нормах  витрат сировини і матеріалів  завдяки впровадженню прогресивних технологій у виробництво;

- вторинне використання  відходів у виробництві;

- уніфікація рецептури  виробництва продукції;

- інтенсифікація виробничих  процесів (скорочення тривалості  виробничого циклу);

- перехід до безперервного  здійснення виробничих процесів;

- прискорення обробки  партій постачання матеріальних  ресурсів;

- прискорення процесів  збуту продукції при застосуванні  прогресивних маркетингових технологій.

5. Оцінка економічної  ефективності інвестицій та інвестиційних  проектів

Технологія інвестиційного проектування є зовсім новим епементом економічного аналізу. Саме в той момент, коли західний капітал перетнув кордони країн СНД, на переважній більшості підприємств не вміли оцінювати ефективність інвестицій так, як це було потрібно відповідно до канонів інвестиційного проектування.

Тому всі застосовувані  методики в здебільшого запозиченими й адаптованими до трансформаційних перетворень, які відбуваються в  нашому суспільстві. Але із застосуванням  іноземних методик виникають  певні труднощі, оскільки вітчизняним менеджерам досить складно розуміти зміст розрахованих за ними показників. Через цп варто вказати на певні проблеми, які виникають під час оцінки ефективності інвестицій.

Перша особливість полягає  в нерозумінні поняття економічної  сутності вартості капіталу як прибутковості альтернативного вкладення тих грошей, використовуваних як джерело фінансування інвестиційного проекту.

Друга особливість попягае  в нерозумінні економічного змісту показників ефективності інвестицій. Дисконтування грошових потоків з приведенням їх до певного моменту часу на початку проекту вже не є пробпемою при розрахунках, але фінансовий зміст дисконтування залишається за межами практичного розуміння

Третя особливість лежить у ппощині методичного нерозуміння  інвестиційних технологій. Вона попягае в полярності відносин до інвестиційного проекту кредитного і прямого інвестора. Кредитний інвестор зацікавлений тільки в тому, щоб повернути свої гроші й одержати відсотки за наданий позиковий капітал У той же час власник (прямий інвестор) прагне максимально заробити на проекті. Отже, в умовах вітчизняного інвестування власник має підвищений інтерес до власних грошей та їх використання, а кредитора цікавить повернення інвестованих ресурсів. Це вимагає паралельного здійснення двох оцінок:

1) економічної оцінки  інвестиційного проекту в цілому;

2) оцінки економічної  ефективності впасиого капіталу  за умов повного виконання  всіх зобов'язань перед позичальником

Для того щоб не припустити поминки в оцінці ефективності інвестицій, необхідно керуватися сформульованим принципом, сутність якого попягае в тому, що прогноз грошового потоку й оцінка вартості капіталу, прийнята як показник дисконту, повинні бути об'єднані у вигляді єдиної розрахункової схеми

Розрізняють два підходи  до оцінки ефективності інвестицій.

Перший підхід (традиційний) дає можливість оцінити ефективність усього бюджету капіталу Другий підхід (метод власного капіталу) оцінює ефективність використання власних грошей інвестора. У першому випадку оцінюють грошові  потоки для проекту і порівнюють їх із загальною сумою інвестицій, у другому випадку грошові потоки оцінюють тіпьки для власника і зіставляють їх із сумою власного капіталу, використовуваного для фінансування інвестицій. На рис. 9.3 наведені характерні відмінності розглянутих підходів.

Варто підкреслити, що визначені  розбіжності не є принциповими з  точки зору оцінки результативності інвестицій у вигляді операційного прибутку. Мова йде тільки про узгодження схеми перерахування операційного прибутку в грошовий потік, з одного боку, і розрахункової ставки дисконту - з іншого.

В практиці оцінки ефективності інвестиційних проектів, здійснюваних вітчизняними підприємствами, домінують  запозичені іноземні методики, більш-менш адаптовані до умов вітчизняного товаровиробництва.

До показників, що розраховуються без урахування вартості капіталу, відносять прибутковість продажів (CM), норму прибутку на інвестиції (SRR). строк окупності інвестицій (РВР), точку беззбитковості (ВЕР) і точку  платоспроможності проекту (СВЕР).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Пріоритетні  напрямки інноваційної діяльності  в Україні

У сучасних умовах глобалізації економічного життя розвинуті країни, де наука виконує роль головного  економіко-відтворювального фактора, забезпечують свій розвиток за рахунок  вдосконалення існуючих технологій, техніки та використання принципово нових наукових досягнень. В розвинених країнах на долю інноваційних продуктів і технологій припадає біля 70% загального приросту ВВП, в більшості країн СНД ця доля менше 20% від загального випуску при дуже обмеженій номенклатурі. Доля інноваційної продукції в структурі промислового виробництва України менше 4% проти 30-35% в технологічно розвинених країнах. Тому питання активізації інноваційної діяльності в Україні надзвичайно актуальне. 
Метою роботи є визначення проблем, що заважають досягненню високого рівня інноваційності та пріоритетних напрямків розвитку інноваційної діяльності в Україні. 
Україна має значний потенціал для розвитку інноваційної діяльності за умов проведення ефективної державної політики. Проте, незважаючи на високий інноваційний потенціал, інноваційна складова забезпечення економічного розвитку використовується слабо. Стан інноваційної діяльності в Україні більшість експертів-науковців визначають як кризовий. 
До основних причин, які перешкоджають розвитку інноваційних процесів у державі, належать такі: 
- нерозвиненість інфраструктури та механізмів розповсюдження передових технологій; 
- недостатня орієнтація наукових досліджень на потреби економіки та суспільства; 
- розрив між необхідним обсягом інвестиційних ресурсів для інноваційної реструктуризації економіки та фактичним їх обсягом; 
- великий ризик розробки та освоєння інновацій і відсутність механізмів щодо покриття та страхування цих ризиків; 
- недостатність інформації про новітні технології, пропозиції їх трансферту та кон’юнктуру інноваційного ринку. 
Внаслідок дії зазначених та інших причин, які гальмують інноваційний розвиток країни, раніше створений науково-технічний потенціал залишається без попиту, що призводить до його руйнації і стагфляції економіки. 
В умовах глобалізації процесів економічного розвитку країн підвищення конкурентоспроможності економіки через інноваційність має стратегічне значення. 
Держава має бути організатором та учасником активних інноваційних перетворень в економіці України. 
Вибір шляху інноваційного розвитку та формування державної інноваційної політики для уряду будь-якої держави починається з визначення пріоритетів як основоположних, базових елементів державної політики.

Як свідчить досвід технологічно розвинутих країн, глибоко продуманий механізм обґрунтування та визначення пріоритетів на державному рівні і надійний моніторинг їхньої реалізації стають обов’язковою умовою ефективності інноваційної політики.

Пріоритетні напрями  інноваційної діяльності в Україні — науково, економічно і соціально обгрунтовані та законодавчо визначені напрями інноваційної діяльності, спрямовані на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній конкурентоспроможній, екологічно чистій продукції, високоякісних послугах та збільшення експортного потенціалу держави. Вони реалізуються у вигляді важливих міжгалузевих проектів і програм зі створення, освоєння та поширення технологій.

Головними пріоритетами державної політики України є: 
- у сфері наукового розвитку: фундаментальна наука, прикладні дослідження і технології, в яких Україна має значний науковий, технологічний, виробничий потенціал і які здатні забезпечити вихід вітчизняної продукції на світовий ринок; вища освіта, підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів з пріоритетних напрямів науково-технологічного розвитку; 
- у сфері технологічного розвитку: дослідження та створення умов для високопродуктивної праці й сучасного побуту людини; забезпечення медичних закладів медичною технікою, а населення – лікарськими препаратами, засобами профілактики і лікування; розроблення ресурсо-, енергозберігаючих технологій; 
- у сфері виробництва: формування наукомістких виробничих процесів, сприяння створенню та функціонуванню інноваційних структур (технопарків, інкубаторів тощо); створення конкурентоспроможних переробних виробництв. 
Але зробити це неможливо без тісної економічної і технологічної співпраці з розвинутими країнами. Міжнародний технологічний та науковий обмін, трансфер інтелектуального потенціалу — одна з ознак нашого часу. Тому стратегічною метою для України повинно бути її входження до міжнародних науково-технічних потоків, які дозволять модернізувати вітчизняне виробництво, забезпечити конкурентоспроможність основних галузей промисловості. 

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту Украіни

Державний  вищий навчальний заклад

«Краснодонський промислово – економічний коледж»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПИТАННЯ ДЛЯ  САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

 

з дисципліни «Економіка та планування виробництва»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

студента групи 1 ОКСМ-09

Цирульнікова А.Т.

 

Браки	Подвиды браков	Функции семьи (из курса  социологии)
		Репродуктивная	Экономическая	Хоз.-бытовая	Первичного соц. контроля	Духовное общение
1. По любви	1.1 «Уж замуж невтерпеж»	-	-	-	-	+
	1.2 По любви	+	+	+	+	+
2. По расчету	2.1 «Классика жанра»	-	+	-	-	-
	2.2 «Так надо»	+	+	+	+	+
3. По «залету»	3. 1 Вынужденный брак	+	+	+	-	-
4. Гражданский	4.1 «Это просто печать»	-	+	+	-	+