Поняття і види цінних паперів. Завдання статистики цінних паперів

Вступ

Як відомо, ринок у найпростішому  розумінні – це система економічних  відносин з приводу купівлі - продажу  товарів. Він представляє сукупність товарного і грошового обігу.

У функціональному розумінні сучасний ринок – поняття більш глибоке, комплексне і представляє систему  ринків, серед яких надзвичайно важлива  роль належить ринку цінних паперів.

Ринок цінних паперів - це частина  ринку капіталів, де здійснюються емісія, купівля і продаж цінних паперів.

Ринок цінних паперів є абстрактне поняття, що служить для позначення сукупності дій і механізмів, що роблять можливими торгівлю цінними  паперами.

Ринковий  обіг цінних паперів забезпечує фондова біржа. До категорії цінних паперів належать різноманітні грошові документи, що визначають фінансові відносини між юридичними та фізичними особами, які випустили ці папери, та їх фактичними власниками. Такі папери найчастіше передбачають одержання, а також можливість передачі прав, зумовлених в документі, іншим особам через вільну купівлю-продаж. До категорії цінних паперів можуть бути віднесені облігації, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, акції, векселі та ін. Облігації посвідчують внесення власником коштів із зобов'язанням повернути їх номінальну вартість в зумовлений строк з виплатою процента у вигляді виграшу. Ощадні сертифікати передбачають повернення через зумовлений строк їх номінальної вартості та процента кожному власнику. Казначейські зобов'язання держави гарантують власнику погашення номіналу в зумовлений строк з виплатою доходу щорічно. Вексель гарантує повернення власнику означеної у ньому суми, яка, як правило, перевищує суму боргу, в конкретний строк. Акції посвідчують внесок коштів з правом одержання відповідного дивіденду у вигляді частки прибутку підприємства.

1. Поняття і види цінних паперів. Завдання статистики цінних паперів

Ринком цінних паперів  називається механізм, який зводить  разом покупців (пред’явників попиту) і продавців цінних паперів. За ринкових відносин економіка вимагає постійних  значних інвестицій для фінансування своєї діяльності. Одним з джерел такого фінансування є позички банків. Проте вони не в змозі забезпечити  весь необхідний обсяг коштів, причому  за помірними банківськими ставками. Іншим могутнім джерелом фінансування ринкової економіки є безпосередні інвестиції в акціонерні підприємства або в державний бюджет самим  населенням.

Цінні папери — це грошові документи, які засвідчують майнове право або відношення позики власника цінного папера до емітента. Існують такі види цінних паперів: облігації, акції, векселі, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо іншого не передбачено умовами випуску).

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує часткову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, надає його власникові право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна у разі ліквідації акціонерного товариства.

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя. Розрізняють вексель простий і переказний. Простий вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власнику векселя після вказаного строку визначену суму; переказний вексель (тратта) — письмовий наказ векселедержателя (трасанта), адресований платнику (трасату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний строк.

Казначейські зобов’язання — вид цінних паперів на пред’явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, і засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету, а також дають право на одержання фінансового доходу.

Випускають такі види казначейських  зобов’язань:

а) довгострокові — від 5 до 10 років;

б) середньострокові — від 1 до 5 років;

в) короткострокові — до одного року.

Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому. Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний відсоток на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред’явника.

Для аналізу та прогнозу ринку  цінних паперів велике значення має  його групування. Група чи сегмент  ринку може визначатися по-різному: або це особливим чином виокремлена  частина ринку, або група інвесторів, або види цінних паперів чи емітентів. Тобто, сегментація (групування) будь-якого  ринку може здійснюватись різними  способами, за різними ознаками і  параметрами, з урахуванням безлічі  факторів.

Об’єктами сегментації є  інвестори, види цінних паперів та емітентів. У даному разі загальна схема повинна  передбачати сегментацію на різних рівнях і перехід від одного рівня  до іншого.

Однією з найважливіших  є сегментація за ознаками класифікації витрат інвесторів, тобто поділ суб’єктів  купівлі цінних паперів. Тут виокремлюють такі групи інвесторів:

1) індивідуальні інвестори,  представниками яких є індивідуальні  вкладники;

2) інституційні інвестори, деякі фінансові інститути: банки, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні союзи, інвестиційні фонди та компанії.

Залежно від цілей діяльності інвесторів можна поділити таким  чином:

1) консервативні, мета  — безпека вкладень;

2) помірно агресивні, мета  — безпека плюс дохідність;

3) агресивні, мета —  дохідність плюс зростання вкладень;

4) досвідчені, мета — дохідність плюс збільшення вкладень плюс ліквідність;

5) витончені, мета —  максимальний дохід.

За психологічною стійкістю  інвесторів розрізняють як:

1) нестійкі — навіювані  (схильні до паніки);

2) стійкі — навіювані;

3) стійкі — аналітичні.

Диференціація попиту в зазначених групах відображає структуру цінних паперів.

Сегменти можуть бути багатоступінчастими, з виокремленням груп і підгруп  за ознакою деталізації витрат.

Окремо формується сегментація  інвесторів за інтенсивністю звертання  до ринку цінних паперів. При цьому  виокремлюють такі сегменти:

1) інвестори, які не  звертаються до ринку, в тому  числі колишні та потенційні  інвестори;

2) інвестори, які звертаються  до ринку, в тому числі новачки  і ті, які регулярно звертаються.

У кожному сегменті вивчається інтенсивність звертання до ринку  цінних паперів за допомогою різних показників. Фондові біржі й фінансові  посередники враховують поведінку  зазначених груп, зокрема можливість залучення потенційних інвесторів, адже кожна з цих груп вимагає  різних маркетингових підходів. Інформацію, що характеризує сегментацію ринку  цінних паперів, можна упорядкувати за допомогою матриці. Зокрема її можна зобразити матрицею Аij, де i — види цінних паперів та емітентів, j — інвестори і т. ін. Найвигідніший сегмент, припустимо аij, повинен мати високу ліквідність, підвищені темпи зростання реалізації, значну норму прибутку та інші показники.

Перелічені класифікації та групування дозволяють вивчити механізм формування попиту та пропозиції на цінні  папери з метою їх відображення між  окремими елементами ринку (відповідно запитів інвесторів та емітентів), а  також прогнозувати важливі зміни  в майбутньому для повнішого  задоволення запитів усіх учасників  ринку цінних паперів.

Завдання статистики цінних паперів полягають у такому:

1) розробка програми статистичного  спостереження за цінними паперами;

2) збір даних про цінні  папери, їх розміщення та обіг;

3) розробка системи показників  аналізу ринку цінних паперів;

4) розробка методології  побудови узагальнюючих показників  цінних паперів і виявлення  за їх допомогою закономірностей,  які виникають на ринку цінних  паперів.

2. Показники статистики цінних паперів

Для характеристики процесів, які відбуваються на фондовому ринку, використовуються показники випуску, розміщення та обігу цінних паперів та їх дохідності. Випуск цінних паперів характеризується показниками вартості і кількості цінних паперів за видами, випущених на визначену дату емітентами — акціонерними товариствами, інвестиційними фондами, фондовими біржами, банками, підприємствами.

Під розміщенням цінних паперів  розуміють їх реалізацію на первинному ринку, який займається початковим продажем цінних паперів, суб’єктами якого є  як самі емітенти, так і посередники.

У статистичних звітах відображаються відомості про первісне розміщення окремих видів цінних паперів за їх кількістю й сумами.

Продаж і купівля цінних паперів на вторинному ринку (фондовій біржі) визначається як їх обіг, який характеризується показниками вартості й суми куплених і проданих (погашених) облігацій, акцій за деякий період.

Доходи за цінними паперами можуть бути у формі відсотків  від номінальної вартості, дивідендів і доходу з купона. Під доходами за акціями у формі дивідендів розуміють частку чистого прибутку акціонерної компанії, що розподіляється пропорційно кількості акцій, якими володіє акціонер. Показником рівня дохідності за акціями є ставка дивідендів, яка визначається відношенням ринкової (курсової) вартості акцій до суми отриманих дивідендів. Ставка дивідендів виражається у відсотках.

Рівень чистого прибутку за період являє собою відношення суми всіх доходів і зміни ринкової ціни до початкової ціни активу.

Для забезпечення безпеки  інвестицій потрібна диверсифікація, тобто створення портфеля грошових коштів в акції різних компаній. Такий вклад коштів слід здійснювати у вигідній та безпечній пропорції, тобто гроші потрібно вкладати для одержання максимального доходу з найменшим ризиком. Проте важливо враховувати показники окремих активів із співвідношенням ризику і доходу, а також особливий вплив цих співвідношень на ризикованість і прибутковість інвестиційного портфеля.

Визначення ризику і доходу всього портфеля починається з підрахування стандартних відхилень та очікуваного доходу від окремих активів портфеля. Завдання полягає в тому, щоб розподілити ризик на кілька активів або цінних паперів, аби зменшити загальний ризик. Цього можна досягнути двома способами: перший — додатково вкласти гроші в цінні папери портфеля, другий — знайти і придбати цінні папери, доходи від яких мають іншу амплітуду коливань, ніж ті, що вже є в портфелі. Наповнення портфеля активами та цінними паперами певною мірою зменшує ризик. Проте, коли інвестори додають цінні папери з такими ж відхиленнями і коливаннями, як і ті, що вже є в портфелі, ризик не зменшується.

Отже, необхідно знайти цінні папери з різною амплітудою коливань. Пошуки таких цінних паперів  полегшуються, якщо скористатись коефіцієнтом кореляції, що змінюється від –1 до +1 і визначає межі, в яких доходи змінюються в тому чи іншому напрямі. На практиці для визначення коефіцієнта кореляції використовують таку формулу:

де х — доходи компанії А; y — доходи компанії В.

Якщо при порівнянні характеристик одних активів, наявних  у портфелі, з іншими визначено  коефіцієнт кореляції +1, це означає, що напрям руху доходів від цих активів  однаковий. І навпаки, коефіцієнт кореляції  –1 свідчить про те, що напрями змін доходів протилежні. Використовуючи коефіцієнти кореляції, можна визначити та обрати активи, що зводять ризикованість портфеля до мінімуму.

Визначити ризик непросто, тому слід враховувати багато факторів. Математичні розрахунки рівня ризику вимагають знання теорії ймовірностей та розуміння того, як ризик портфеля і доходи поєднуються у своїй взаємозалежності. Для узгодження прогнозованого ризику з очікуваними доходами від проекту використовують модель оцінки капітальних активів (МОКА).

МОКА ділить ризик  на дві основні складові: диверсифікований і недиверсифікований ризик. Йдеться  про тісний зв’язок між доходами окремих власників і загальними доходами ринку цінних паперів. Ці доходи, взяті окремо для акцій або для всього ринку, складаються з капітальних доходів і дивідендів. Якщо доходи від акцій зростають або зменшуються більше (у відсотковому відношенні), ніж на ринку, то їх називають ризикованішими за ринок. Отже, ризикованість різних цінних паперів можна визначити простим порівнянням їх дохідності із загальним індексом ринку. Наприклад, інвестор підрахував, що протягом останніх 5 років середні річні доходи на ринку цінних паперів становили 10 %, а за підсумками по акціях виявилось, що дохідність акцій А в середньому становила 15 %, акцій В — 10 %, акцій С — 5 %. Чутливість акцій до ринку можна вирахувати за допомогою формули:

Чутливість = Дохідність акцій : Дохідність ринку;

акції А = 0,15 : 0,10 = 1,5;

акції В = 0,10 : 0,10 = 1,0;

акції С = 0,05 : 0,10 = 0,5.

За цією формулою акції  А чутливіші за ринок, акції В  мають ринкову чутливість, акції С менш чутливі, ніж ринок.

Рівень ризику оцінюється величиною бета (b), яка дорівнює тангенсу кута нахилу лінійної залежності між прибутками за конкретними акціями й загальноринковими прибутками за всіма акціями на біржі в цілому.

Чутливість акцій від  ринку можна також визначити  за допомогою рівняння регресії, яке має вигляд

R_s = bR_m + a + e,

де а — константа; b — коефіцієнт регресії; е — величина помилки; R_m — дохідність ринку; R_s — дохідність акцій.

Параметр b рівняння регресії має назву коефіцієнта регресії, або бета. Він показує, наскільки в середньому змінюється значення дохідності акцій зі збільшенням значень дохідності ринку на одиницю.

На етапі оцінки лінії  регресії необхідно визначити невідомі параметри обраного рівняння за методом  найменших квадратів.  
З математичної статистики відомо, що основна умова цього методу полягає в мінімізації суми квадратів відхилень емпіричних значень R_s від теоретичних Y:

Sе² = S(R_s – Y)² = min.

Отже, існує можливість отримати найкращу оцінку параметрів b і а лінійного рівняння регресії. Для їх обчислення треба скласти і розв’язати систему нормальних рівнянь. Лінійній моделі відповідає така система рівнянь з двома невідомими:

Зрозуміло, що МОКА дозволяє легко порівняти ризикованість  окремих акцій. Проте важливою передумовою  є те, що дисперсія навколо характерної  лінії не повинна бути значною. Якщо дисперсія велика, слід враховувати додаткові елементи ризику, а сам ринок цінних паперів може й не виявитися надійним показником ризикованості окремих цінних паперів.

При виборі фінансового активу необхідно враховувати безпечний рівень прибутковості й плату за ризик, які разом створюють необхідний (мінімальний) рівень прибутковості. За безпечний рівень прибутковості звичайно беруть відсоткову ставку державних облігацій.

Необхідна величина дохідності акцій складається з безпечної  ставки та премії за ризик. Якщо застосовується оцінка за допомогою b, то премія за ризик складається з ринкового доходу (R_m) плюс або мінус вищий чи нижчий недиверсифікований ризик, пов’язаний з акціями. За певного рівня ризику дохідності ринку можна визначити необхідну величину дохідності акцій. Необхідно розрахувати безпечну ставку, взяти середню ринкову ставку та скоригувати її з урахуванням ризикованості окремих акцій. Формула для визначення необхідної ставки доходу:

де K — необхідний рівень прибутковості, або необхідна дохідність акцій; і — безпечна ставка; R_m — середня дохідність ринку; b — бета, або недиверсифікований ризик.

Так, якщо середня дохідність цінного папера 15 %, а середня дохідність ринку в цілому за певний період 10 %, то бета — коефіцієнт акції дорівнюватиме 1,5, а необхідна дохідність акцій:

К = 0,1 + 1,5 (0,15 – 0,1) = 0,175, або 17,5 %.

Величина 17,5 % означає, що будь-які  акції з ризиком, або бета 1,5, повинні приносити дохід не менш ніж 17,5 %. Дохід, нижчий за 17,5 %, робить акції непривабливими — їх слід продати. Дохід, вищий за 17,5 %, означає, що на акції занижена ціна і їх слід купувати.

Існує так званий метод  лінії надійності ринку (ЛНР), який дає  базис для оцінки відносних переваг  цінних паперів. Модель ЛНР починається  з безпечної ставки, потім додається  премія, що складається з середньої  дохідності ринку та поправки коефіцієнта  бета, або недеверсифікованого ризику. Метод ЛНР дає змогу вирахувати ставку доходу, яку повинні одержувати інвестори від цінних паперів. Якщо дохідність цінних паперів нижча за цю ставку, то це означає, що інвестори одержують менше, ніж належить. Отже, ціна на цінні папери завищена. Якщо дохідність вища за необхідну ставку, то інвестори одержують більше, ніж повинні одержувати, а це означає, що гроші вкладені вигідно. До того ж, враховуючи дисконтну ставку, метод ЛНР допомагає інвесторам визначити сучасну вартість і прибутковість інвестицій.

Для всебічного аналізу ринку цінних паперів  застосовуються також системи статистичних показників, які складаються з  низки коефіцієнтів, індексів та абсолютних показників. Дана система дозволяє найповніше охарактеризувати ефективність вкладень коштів інвесторів у цінні папери, ступінь використання акціонерного капіталу, вартість цінних паперів. Вона включає такі показники.

Коефіцієнт виплат, який визначається як відношення чистого доходу, отриманого компанією, і розподіляється у вигляді дивідендів:

де K_b — коефіцієнт виплат; D — дивіденд; D/А — дохід на одну акцію.

Якщо компанією випущено різні види акцій, на які нараховуються різні дивіденди, то величина дивіденду, що стоїть у чисельнику формули, визначається як середнє арифметичне.

3. Джерела статистичних даних щодо цінних паперів

Стан ринку цінних паперів  в Україні висвітлює статистична звітність за формою № 2-Б «Звіт про випуск, реалізацію та обіг цінних паперів», яку складають усі підприємства, організації та установи, незалежно від підпорядкування та форм власності, що перебувають на господарському розрахунку, мають самостійний баланс і є юридичними особами. Звіт складають як емітенти, так і ті, що мають обіг цінних паперів (не власних).

Заповнення форми виконується  зростаючим підсумком з початку року за І квартал, 1-ше півріччя, 9 місяців, рік на підставі даних первинного бухгалтерського обліку та звітності, за номінальною вартістю цінних паперів. Передбачена розробка у регіональному, галузевому розрізах та за формами власності.

Вперше форму № 2-Б «Звіт  про обіг цінних паперів» було складено за підсумками 1992 р. і за своїм змістом вона суттєво відрізнялася від діючої нині: вона складалась з одного розділу; включала, крім вартісних, кількісні показники; основну увагу в ній було зосереджено на докладному розподілі цінних паперів за видами. Емітентська діяльність та вторинний ринок цінних паперів чітко не виокремлювались. З розвитком ринку цінних паперів та накопиченням досвіду роботи над звітністю виявилися як недостатність отриманої інформації, так і деякі слабкі сторони самої форми.

Зараз форма № 2-Б включає тільки вартісні показники, оскільки практика довела, що внаслідок  постійних процесів злиття та подрібнення цінних паперів кількісні дані простежити практично неможливо. Розподіл цінних паперів було укрупнено за рахунок виділення тільки основних їх найменувань та найвагоміших підвидів згідно із Законом України «Про цінні папери та фондову біржу».

Форма складається з трьох  розділів. Розділ 1 висвітлює випуск та первинне розміщення цінних паперів  емітентом і, в свою чергу, формується з чотирьох підрозділів:

1. «Випущено цінних паперів» — включає дані про наявність цінних паперів на початок року, випуск їх за звітний період і загальну вартість цінних паперів, якими оперував емітент;
2. «Розміщено на початок року» — проставляється вартість цінних паперів емітента, що знаходились у власності юридичних чи фізичних осіб на 1 січня звітного року;
3. «Вперше розміщено у звітному періоді» — показується вартість власних цінних паперів, вперше розміщених емітентом протягом звітного періоду (як випущених у звітному періоді, так і залишку нерозміщених на початку року);
4. «Розміщено в цілому» — тобто загальна вартість розміщених цінних паперів.

У цьому розділі також  додатково передбачено можливість стежити за розміщенням цінних паперів  за статусом власника — юридичною  чи фізичною особою, а також інвесторами  інших країн (нерезидентами).

Розділ ІІ «Обіг цінних паперів» характеризує операції з усіма  цінними паперами, які є у власності  емітента (як випущеними ним безпосередньо, так і придбаними в інших емітентів), тобто висвітлює вторинний ринок  цінних паперів. При цьому у підрозділі «Цінні папери емітента власні» показуються операції з цінними паперами, випущеними самим емітентом, а у підрозділі «Цінні папери інших емітентів» — операції підприємства з цінними паперами, випущеними виключно іншими емітентами. Крім того, у цьому розділі виокремлюються дані про продаж цінних паперів за особисті приватизаційні рахунки громадян.

Розділ ІІІ «Обсяги  взаємного інвестування у вигляді  цінних паперів» висвітлює як інвестування через цінні папери суб’єктів  господарської діяльності України (резидентів-емітентів) нерезидентами (суб’єктами господарської діяльності інших держав), так й інвестування резидентами нерезидентів-емітентів. Також у розділі простежуються суми дивідендів і відсотків, виплачених у звітному періоді резидентами нерезидентам, а також нерезидентами резидентам згідно із зобов’язаннями стосовно цінних паперів.

Висновки

Отже, можна зробити висновик, що цінний папір - це документ, який на підставі встановленої форми і обов'язкових реквізитів засвідчує майнові права, здійснення або передача яких можливі при її пред'явленні. 

Предметом статистики цінних паперів є кількісні характеристики масових процесів руху цінних паперів  як фінансових продуктів, діяльності емітентів, інвесторів, фінансових та інформаційних  посередників, провідних операції на ринку цінних паперів, а також  позабіржових ринків цінних паперів  в цілому. 

Завдання статистики цінних паперів: 

1) збір і розкриття  інформації про цінні папери  як інвестиційних товарах, створення  об'єктивних уявлень про їх  ризик, прибутковості і ліквідності  в якості основи прийняття  інвестиційних рішень 

2) створення інформаційної  бази і статистичний аналіз  діяльності емітентів, інвесторів, фінансових та інформаційних  посередників, що діють на фондовому  ринку, в якості основи розробки  стратегій учасниками ринку і  політик щодо його регулювання  та розвитку державними органами 

3) формування інформаційного  забезпечення для статистичного  аналізу та управління соціально-економічними  процесами в тій мірі, в якій  вони відображаються або формуються  на ринку цінних паперів. 

4) розробка та вдосконалення  методології збору та аналізу  статистичної інформації про  цінні папери та учасників  фондового ринку. 

Основні джерела статистичної інформації: 

1) проспекти емісії, звітність  емітентів про випуск цінних  паперів та фінансова звітність; 

2) статистичні спостереження  та звітність фондових бірж 

3) статистичні спостереження  та звітність організованих систем  позабіржового обороту 

4) звітність фінансових  органів і центральних банків  про стан державного боргу,  статистичні публікацій комісій  з цінних паперів або інших  державних органів, що регулюють  ринок цінних паперів 

5) статистичні публікації  асоціацій професійних учасників  ринку цінних паперів та інституційних  інвесторів 

6) публікації рейтингових  агентств і т.д. 

Комплексне статистичне  вивчення цінних паперів передбачає як характеристику самих цінних паперів (їх курсів, обсягів, торгів, якості), так  і діяльності учасників ринку  цінних паперів (емітентів, інвесторів і т.д.), причому окремо по видах  ринків цінних паперів (біржовий і позабіржовий, первинний і вторинний) і видам  самих цінних паперів (акції, облігації  і т.д.). Особливим розділом статистичного  вивчення цінних паперів є оцінка цінних паперів і визначення їхньої прибутковості, визначення ризику і прибутковості портфельних інвестицій. 

Список використаної літератури

1. Банківська статистика: Опорний конспект лекцій / А. В. Головач, В. Б. Захожай, Н. А. Головач. — К.: МАУП, 2010.
2. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К. 2011.
3. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента: В 2 т. — К.: НИКА-Центр, 2009.
4. Грабовецький Б. Є. Методичні вказівки до вивчення курсу "Загальна теорія статистики". — Вінниця, 2009.
5. Захожай В. В., Шепітко Г. Ф. Статистика ринку товарів та послуг. — К.: Вид-во УФІМВ, 2008.
6. Збірник задач зі статистики / За ред. А. В. Головача, А. М. Єриної, О. В. Козирева, С. С. Герасименка. — К.: Вища шк., 2004.
7. Єріна А. М. Статистичне моделювання та прогнозування: Навч. посіб. — К.: Вид-во КНЕУ, 2011.
8. Ерина А. М., Пальян 3. О. Теория статистики: Практикум. — К.: Т-во "Знання", 2011.
9. Мазаракі А. А., Лігоненко Л. О., Ушакова Н. М. Економіка торговельного підприємства. — К.: Хрещатик, 2009.
10. Митрофанов Г. В. Методика аналізу фінансового стану підприємства. — К.: Вид-во КТЕІ, 2011.
11. Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. — К.: Вік, Глобус, 2010.
12. Рябушкин В. Т. Основы статистики финансов. — М.: Финстатин-форм, 2007.
13. Статистика / С. С. Герасименко та ін. — К.: Вид-во КНЕУ, 2008.
14. Статистика: Підручник / С. С. Герасименко, А. В. Головач, М. Єріна та ін. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Вид-во КНЕУ, 2009.