Поняття банківського ринку та його сфера

Вступ

Актуальність  теми дослідження. Різні аспекти діяльності ринку банківських послуг привертають увагу багатьох вітчизняних та зарубіжних науковців та практиків. Теоретичним та методологічним проблемам вивчення місця і ролі ринку банківських послуг присвячено праці провідних учених в галузі економічної теорії, банківської справи, фінансового менеджменту та маркетингу. Вітчизняними авторами цих досліджень є такі науковці: А.А.Андрєєв, М.Д.Алєксєєнко, Д.Д.Гладких, Н.Р.Швець, О.Й.Шевцова.

Метою даної  роботи є висвітлення сутності поняття «банківський ринок» та його сфери.

Відповідно  до поставленої мети було визначено  наступні завдання:

• висвітлення поняття «банківський ринок» та його значення у сучасній світовій фінансовій системі;

• визначення сегментів банківського ринку згідно з продуктами  та послугами, які надає банк;

• висвітлення основних тенденцій розвитку банківської системи в Україні та в світі;
• визначення проблем банківського ринку;
• пропозиції щодо вирішення проблем банківського ринку;

Об’єктом дослідження є елементи банківської системи.

Предмет дослідження – система банківських взаємовідносин. 
1. Поняття «банківський ринок»

Ринок банківських  послуг є однією із важливих і невід'ємних  складових сучасної ринкової економки. Тому сьогодні зростає інтерес до різних аспектів діяльності банків та методів управління ними. Банки поступово перетворилися у основних посередників у перерозподілі капіталів, у забезпеченні безперервності процесу економічного відтворення. Умови зростаючої конкуренції і комерціалізації діяльності диктують необхідність реорганізації структур, розробки гнучких ринкових стратегій, проведення сегментації ринку банківських послуг, розвитку нових його сегментів, послуг та методів обслуговування.

Функціонування  ринку банківських послуг має  свої особливості:

• тісне поєднання державного і ринкового регулювання з метою підтримки його стабільності;
• регулювання і регламентація відносин на ринку нормами міжнародного права і внутрішнім законодавством;
• прозорість інформації про стан ринку та його учасників;
• необмежена кількість учасників ринку;
• широкий асортимент і диверсифікація банківських продуктів.

Однією з визначальних тенденцій на сучасному етапі розвитку банківського ринку є конвергенція – процес зближення його секторів та сегментів. Це забезпечує зростання секторів банківського ринку або зниження витрат внаслідок конкуренції.

Отже, ринок  банківських послуг - це специфічна сфера економічних відносин, функцією яких є балансування попиту і пропозиції на банківські продукти [2,15].

Інфраструктура  ринку банківських послуг - це сукупність організаційно – правових форм, які обслуговують формування попиту і пропозиції, купівлю-продаж банківських послуг через кредитно-фінансові інститути. Основними складовими елементами інфраструктури ринку банківських послуг є центральні і комерційні банки, небанківські кредитно-фінансові інститути, інформаційні технології і засоби зв'язку, консалтингові компанії, офшорні зони тощо.

Ринок банківських  послуг може бути класифікований за певними  ознаками. З точки зору інституційної структури він представляє собою сукупність носіїв попиту і пропозиції, які взаємодіють між собою. Носіями пропозиції виступають комерційні банки та інші економічні суб'єкти, яким згідно чинного законодавства дозволяється надання фінансових послуг банківського характеру. Носіями попиту є вся сукупність юридичних і фізичних осіб.

На ринку  банківських послуг виділяють сегменти, що відповідають певним групам банківських  продуктів:

• ринок кредитних послуг;
• ринок інвестиційних послуг;
• ринок розрахунково-касових послуг;
• ринок депозитних та інших послуг.

За географічним охопленням можуть бути виділені локальні, регіональні, загальнонаціональні  та міжнародні ринки. Локальний ринок  формується у межах міста або  району. Регіональні ринки охоплюють  територію однієї/кількох територій суміжних областей. Загальнонаціональний ринок функціонує в межах національної економіки. Міжнародні ринки представлені загальносвітовим ринком та ринками банківських послуг на рівні окремих міждержавних об’єднань [10].

За перспективами  розвитку можна класифікувати такі основні ринки банківських послуг:

безперспективний  ринок, операції на якому необхідно  припинити;

основний ринок, на якому реалізується переважний обсяг  банківських продуктів;

додатковий  ринок (на якому може бути реалізований незначний обсяг продукту);

зростаючий  ринок, що характеризується достатньо  високими темпами нарощування збуту  банківських послуг;

потенційний ринок, який має перспективи росту, але  потребує для цього певних ресурсів і зусиль (модифікація продукту, розширення збутової мережі, заходи стимулювання збуту тощо);

непостійний ринок, який характеризується значними перепадами в обсягах збуту.

За типами споживачів банківських послуг виділяють:

ринок суб'єктів  господарювання (корпоративний ринок);

ринок фізичних осіб (домогосподарств);

урядовий ринок;

ринок фінансового-кредитних  інститутів.

Клієнтом банку  є учасник економічних відносин, який має намір одержувати вигоду від діяльності банку на взаємній основі. Банк може надавати банківську послугу конкретному клієнту  і невизначеному колу клієнтів. Надані послуги на користь невизначеного кола клієнтів виникають в тому випадку, коли не можна визначити коло осіб, які одержують користь від діяльності банка на взаємній основі [3, 96].

Клієнти банку  є основою його розвитку і процвітання. В зв'язку з цим учасників економічних відносин можна класифікувати за ознакою постійних відносин з банком на:

Постійних клієнтів. Ця група клієнтів характеризується наявністю банківського рахунку  й довгострокових взаємовідносин з  банком. Як правило, клієнти зорієнтовані на одержання всіх послуг тільки в одному банку.

Випадкових (разових, імпульсних) клієнтів. Випадкові клієнти  не заінтересовані в довгострокових відносинах з конкретним банком. Вони готові скористатися його послугами з метою короткострокової (разової) вигоди чи в результаті непередбачених випадків [7, 32].

Нових (потенційних  клієнтів). Нові клієнти - це потенціал  росту і розвитку банку. Намір потенційних клієнтів одержувати користь від діяльності банку, може виявлятись як в явній, так і прихованій (латентній) формі. Явна форма виражається в тому що клієнт усвідомивши необхідність задоволення своїх потреб, сам проявляє ініціативу в пошуку необхідної йому послуги. Латентна форма виражається в тому, що банк формує у потенційного клієнта поняття про необхідність задоволення його потреб з допомогою сааме банківських послуг. Перехід потенційних клієнтів в постійних дозволяє, по-перше, підвищити, рівень доходів, банку, а по-друге, диверсифікувати його діяльність.

ОПЕРАЦІЇ БАНКУ (банківські продукти):

1. По формуванню банківських ресурсів.
2. Кредитні послуги
3. Інвестиційні операції
4. Інші банківські послуги

• організація розрахунково-касового обслуговання

• операції з іноземною валютою
• трастові операції
• послуги по зберіганню цінностей
• консультаційні послуги
• інформаційні послуги
• аудиторські послуги
• послуги по інженерно-економічній експертизі

надання гарантій.

Специфіка банку як кредитної установи виявляється в тому, що тут сконцентровані і проходять потоки вартості, що позичається, тільки в грошовій формі., Тому в практику повсякденної діяльності спеціалістів банку необхідно впровадити аналіз процесів, що відбуваються на ринку позичкових капіталів, і виявлення можливостей регулювання тих сторін зазначених процесів, що стосуються безпосередньо діяльності конкретного банку. Подібна робота повинна розвиватися в трьох напрямках, що відповідають аналізу стану кредитної системи, банківського сектора і ринку цінних паперів [1, 57].

1. Сегментація банківського ринку

Банківський ринок - сукупність існуючих і потенційних клієнтів банку

Сегментування ринку - процес розбиття споживачів на групи на базі відмін у потребах, характеристиках чи поведінці.

Критерії сегментації:

• кількісні параметри сегменту
• доступність сегменту для банку
• суттєвість сегменту
• прибутковість
• сумісність сегменту з ринком основних конкурентів
• ефективність роботи на обраний сегмент ринку
• захищеність обраного сегменту від конкурентів

Фактори сегментації ринку (роздрібний)

- географічні

- демографічні

- психографічні 

- поведінки

Сегментація ринку включає визначення окремих груп схожих клієнтів, які  ведуть себе не так, як інші клієнти [5, 19].

Направлення сегментації розробляється  виходячи із:

1. що купляється та як
2. хто купляє
3. чому купляє

Групи клієнтів:

1. корпоративний ринок
2. роздрібний ринок
3. кредитно-фінансові установи
4. урядовий ринок

Первинна сегментація в банківській  справі:

1. Корпоративний сегмент:

• оборотні засоби
• значні кредитні покупки
• управління ліквідністю
• управління фондом заробітної плати

2. Комерційний сегмент

• бухгалтерська документація
• оборотні засоби
• управління ліквідністю
• страхування
• пенсії і т.п.

3. Індивідуальний сегмент

• управління поточними рахунками
• позички
• заощадження та інвестиції
• пенсії
• позички під нерухомість

Кожен з таких сегментів відчуває потребу в різних банківських  продуктах. Це знаходить відображення в показнику стадії життєвого  циклу (ширина овалів - обсяг ринку):

Сучасний стан ринку банківських послуг характеризується наявністю деяких проблем (загострення  конкурентної боротьби, зниження ефективності діяльності та системи управління, зростання дії позаекономічних факторів). Серед пріоритетів, які можуть забезпечити сталий розвиток банківського ринку можна назвати [10]:

1.формування  ефективного інституційного середовища  для регулювання факторів конкурентної боротьби та уповільнення монополізації банківського ринку;

2.створення умов прискореного  розвитку регіонів за рахунок  збільшення фінансування та кредитування  перспективних напрямків господарської  діяльності;

3.визначення  незадоволених потреб клієнтів  щодо банківського обслуговування  на основі пропозиції нових  банківських послуг та продуктів;

4.створення  ефективної системи управління  та здійснення кадрової політики  в банківських установах.

2. Український ринок банківських послуг

Український ринок  банківських послуг можна вважати  досить розвиненим. За І квартал 2011 року загальний обсяг активів  банківського сектору становить 995,038 млрд грн. Станом на 1 травня 2011 року ліцензію Національного банку України  на здійснення банківських послуг мали 177 банків. Комерційні банки виступають основним носіями банківських послуг поряд з установами та інститутами пара банківської системи. Капітал банків за 4 місяці 2011 зріс на 5,9% і станом на 01.05.2011 становив 145,8 мрлд грн. Зобов’язання банків зросли на 8,8% - 874,8 мрлд грн.

Основними складовими зобов’язань станом на 01.05.2011 були:

-кошти фізичних  осіб – 290 млрд. грн.;

-кошти субєків  господарювання – 174,3 млрд. грн.;

-міжбанківські  кредити і депозити – 171,4 млрд. грн.

Динаміка грошових вкладів населення за останні  кілька років свідчить про зростання  довіри громадян до банків і зацікавленості банкірів до збільшення частки залучених  коштів населення у своїх активах.

Протягом останніх років ринок банківських послуг України суттєва змінився. Приплив іноземного капіталу значною мірою скоригував стратегії розвитку місцевих банків.

Банківський ринок  України є досить розконцетрованим, найбільшому за розміром активів  Приватбанку належить 11% активів  системи, і досить інтернаціональним: 21% банківських активних операцій України належить Росії, 17% - Австрії, 14% - Італії, 13% - Франції, 7% - Угорщині, 6% - Швеції, 5% - Німеччині.

Подолати проблеми розвитку ринку банківських послуг України можна за рахунок:

-підвищення  капіталізації ринку банківських послуг;

-підвищення  якості та конкурентоспроможності  банківських послуг;

-розвиток ризик-менеджменту;

-підвищення  відповідності міжнародним стандартам  корпоративного управління;

-підвищення  рівня забезпеченості захисту  прав кредиторів та вкладників.

2.1. Тенденції  розвитку української банківської  сфери

Із загального числа комерційних банків два  знаходяться у державній формі  власності (Ощадний банк і Укрексімбанк), 133 банки зареєстровано у формі  акціонерного товариства, в тому числі відкритого типу – 92, закритого типу - 41; у формі товариств з обмеженою відповідальністю організовані 32 комерційні банки. Функціонують 23 комерційних банки з участю іноземного капіталу, в тому числі 9 із 100-процентним капіталом. Максимальна кількість - 230 зареєстрованих банки діяли на ринку України в 1995 році. З цього часу щорічно кількість банків, що припиняють свою діяльність у зв'язку з ліквідацією або реорганізацією, перевищувала кількість новостворених банків (виключенням стали 2004 і 2005 роки). Комерційні банки виступають основними носіями пропозиції на ринку банківських послуг поряд з установами та інститутами парабанківської системи. Протягом останніх 5 років кількість зареєстрованих банків поступово зростала, а кількість банків, виключених з державного реєстру поступово зменшувалася, що і привело в кінцевому підсумку до збільшення чисельності банків в Україні у минулому році [9, 534].

Динаміку чисельності  комерційних банків України розглянемо у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1. Динаміка чисельності банків України (на кінець періоду)

Наведені в  таблиці дані засвідчують ще одну закономірність: регіони, у яких зареєстрована найбільша кількість комерційних банків характеризуються також найвищим рівнем концентрації банківського капіталу. За цим показником перше місце займає Дніпропетровська область (152 млн.грн. сплаченого статутного капіталу на один діючий банк), далі йде місто Київ (114 млн.грн.) і Харківська область (101 млн.грн.).

Структура комерційних  банків в Україні за організаційно-правовою формою протягом 2000-2010 років суттєвих змін не зазнала. Питома вага кожної з організаційно-правових форм діяльності практично не змінилася (мало місце незначне підвищення питомої ваги банків у формі товариства з обмеженою відповідальністю та відповідне зниження питомої ваги банків у формі відкритих акціонерних товариств).

Для аналізу  ринку банківських послуг важливим є аналіз розміщення комерційних банків України відповідно до чинного адміністративно-територіального поділу [8, 25].

Суттєвий вплив  на структуру і динаміку ринку  справляє неоднорідне розміщення комерційних  банків по регіонах України. В Криму зареєстровано 3 комерційних банки, в Києві - 97, Харкові - 12, Дніпропетровську - 11 , Одесі - 10, Донецьку - 10, у Львові - 5. В Україні 11 областей не мають зареєстрованих комерційних банків на своїй території.

Банківський сектор активно розвивається, змінюючи свою структуру і присутність у різних регіонах України. Частина банків мають свої відділення у кількох регіонах України, інші зосередили свої відділення в якомусь одному регіоні, окремі банки взагалі не мають філій. Одним із найважливіших чинників, який зумовлює особливості розподілу банківських відділень по території України, є потреба місцевого бізнесу в банківських послугах. Таким чином, рівень розвитку банківської сфери в регіоні характеризує рівень розвитку економіки цього регіону в цілому: з одного боку, банківський сектор розвивається для забезпечення потреб небанківського бізнесу, а з іншого — сприяє створенню і зростанню цього бізнесу. У таких умовах питання про те, як саме банківські установи розподілені по території України може передбачати розгляд таких його аспектів:

скільки банківських  відділень працює у кожному регіоні;

яку кількість  відділень мають різні банки  у різних регіонах та в Україні в цілому, і як це пов'язано з величиною банків за розміром чистих активів;

у скількох регіонах філіали різних банків займають провідні позиції.

Найбільш яскравою характеристикою розподілу банківських  відділень по регіонах України є  його нерівномірність: всі регіони  можна поділити на 4 групи . У групі  лідерів (частка банківських відділень  регіону більше 6 %), до якої належить лише м. Київ, Донецька та Дніпропетровська області, зосереджено майже 30 % всіх банківських відділень. Другу групу складають 10 регіонів з часткою у загальній кількості банківських відділень від 3 до 6 % — на цю групу припадає майже 42 % всіх банківських відділень. На території 10 областей, що належать до третьої групи (частка від 2 до 3 %), функціонують майже 27 % банківських відділень України. А у четвертій групі (аутсайдерів) (частка до 2 %), до якої увійшли З регіони, зосереджено лише 4,5 % всіх банківських відділень [4,62].

Показником, який з іншого боку характеризує розвиток мережі банківських установ у  регіоні країни і в країні в  цілому, є, співвідношення кількості  банківських відділень і кількості  населення (кількість банківських відділень на 1 млн. населення регіону). У середньому по Україні цей показник дорівнює 36,6. Найбільші значення цього показника зареєстровані у м. Києві — 81,63, Миколаївській області — 44,82 та Чернігівській областях — 44,89. Слід зазначити, що у м. Києві кількість банківських відділень на душу населення більш, ніж удвічі перевищує середнє по Україні значення, а менші за середнє значення по Україні зареєстровані у 17 регіонах.

Таким чином, наявна регіональна структура банківської  системи України адекватно відображає високий ступінь централізації грошових потоків в економіці України.

Висновки

Процес формування ринкових відносин в економіці України  поступово виявляє значне зростання  попиту на послуги установ кредитної  системи як з боку суб'єктів підприємницької діяльності, так і з боку фізичних осіб. Сучасні особливості організації бізнесу визначають потреби підприємців не лише у традиційному кредитно-розрахунковому банківському обслуговуванні, а й у значно ширшому спектрі різноманітних послуг комерційних банків, спроможних забезпечити оптимальні умови для ефективного прибуткового господарювання своїх клієнтів. Щодо самих банківських установ, то потреба у розширенні діапазону їхніх операцій об'єктивно випливає з умов конкурентного середовища, яке складається на вітчизняному ринку. Крім того, в умовах кризових явищ в економіці країни, нестабільності виробництва, інфляції, традиційні кредитні операції банків неспроможні забезпечити їм належний рівень прибутковості, що поглиблює, тенденції, до універсалізації банківської справи та створення повноцінного ринку банківських послуг, як специфічної сфери ринкових відносин, що забезпечує попит і пропозицію на послуги банків з метою задоволення потреб клієнтів.

Список джерел, що були використані:

1. Банківські операції: Підручник. — 2-ге вид., випр. і доп. / За ред: д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2002. — 476 с.

2. Дубовик О.В., Бойко С.М., Вознюк М.А.,Гірченко Т.Д. Маркетинг у банку: Навч.посібник. / - 2-ге видання. — К АЛЕРТА, 2007 —275с.

3. Зозулев А. В. Сегментирование рынка. — X.: Студцентр, 2003.

4. Кузнєцова Л.В., Жердецька Л.В. Ціноутворення в банківській справі: Підручник. – Одеса: Видавництво «Атлант», 2008. – 320с.

5. Нікітін А. В. Маркетинг у банку: Навч.-метод, посібник. — К КНЕУ, 2001 —170с.

6. Нікітін А.В., Бортніков Г.П., Федорченко А.В. Маркетинг у банку: Навч.посібник. / За ред. Нікітіна А.В. — К КНЕУ, 2006 —432с.

7. Романенко Л. Ф. Банківський маркетинг: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 344 с.

8. Сорокін О. Рівень і характер конкуренції на національному ринку в контексті участі України у процесах інтеграції і глобалізації // Вісник НБУ. — 2003. — №10. — С. 42.

9. Спицын И. О. Маркетинг в банке, — К.: Писпайп 1993. - 656с.

10. http://www.vestnikdnu.com.ua/archive/201152/149-155.pdf