Поняття любові або кохання

Зміст

Вступ

Вступ

Праця, пізнання і спілкування є, як відомо, основними формами соціальної активності особистості, самостійними життєвими цінностями, вищими соціальними потребами.

Виділення у спілкуванні безособистісної (функціональної, етикетної) і особистісної форм покликано підкріпити обмеженість функціонального спілкування, показати, що етикетна регуляція не може передати всю гаму моральних спонукань і взаємодій людей. Особистісне (міжособистісне) спілкування є, по суті, формою існування моральності. Повноцінне міжособистісне спілкування, тобто коли інший сприймається як рівний собі, як мета, сенс стосунків, показує, як одна людина стає потребою для іншої. Саме в цьому виявляється моральний характер міжособистісних стосунків. Моральна цінність їх виявляється в орієнтації на іншого і визнанні його значущості в морально-психологічному взаєморозумінні, обопільній довірі, повазі й самовіддачі, потребі утверджувати людське в людині, творити добро, дарувати щастя іншому. Симпатії, потреба в емоційній підтримці, співчутті, співпереживанні, взаємодопомозі й взаємопідтримці та їх реальне здійснення надають стосункам людяності, відчуття радощів буття, викликають бажання допустити у свій внутрішній світ іншого. У найбільш повному і розвинутому вигляді ці цінності виявляються у стосунках товариськості, дружби, любові.

Товариськість, дружба і любов виступають і справжньою мірою гуманності, людяності, і типами спілкування, і видами міжособистісних стосунків, і специфічними емоційно-почуттєвими й морально-естетичними станами, і, врешті-решт, моральними цінностями людини, які стають основою шлюбу і стосунків у сім'ї.

1. Моральна цінність любові

Однією з найважливіших проблем, що хвилюють людину протягом усього життя, і особливо в молодості, є любов. Любов — це істинне морально-естетичне почуття, яке базується на емоційно-духовному переживанні, зацікавленості, симпатії, що виражається у цілеспрямованій прихильності до предмета любові, у безкорисливому і самовідданому прагненні до нього.

Коха́ння або Любов  — почуття приязності одного суб'єкта щодо іншого.

Кохання у психології та сексології

У психології та сексології як правило йдеться саме про кохання як емоцію сильної (палкої) прихильності й особистої відданості об'єктові кохання.

Важливими аспектами кохання є повага та турбота, і їх наявність дозволяє відрізнити позитивне кохання від кохання-хвороби, свого роду манії. Частину кохання зазвичай складають відкритість, спільність інтересів та бажань (сексуальних чи будь-яких інших), інтенсивність яких може бути виражена у кожному конкретному випадку різною мірою.

Теорії кохання

Біологічна теорія

Добре розроблена т. зв. ендорфінна теорія кохання, відповідно до якої у людей поглинених коханням, в організмах виділяється велика кількість ендорфіну, хімічно подібного до морфіну (і також героїну), і це стимулює приємні почуття від стану закоханості.

Теорія тріади

Психологічні моделі кохання визначають його через наявність тих чи інших емоцій або особистісних складових.

За Робертом Стернберґом, коханню притаманні три ключові компоненти:

симпатія (інтимна близькість), яка складається із надання й отримання взаємної емоційної підтримки партнерів, а також інших видів поведінки, що складають теплоту у любовних відносинах — відвертого та чесного спілкування, здатності ділитися горем та радістю, відчуття спільного щастя від спілкування, уміння дорожити улюбленою людиною;

пристрасне захоплення охоплює не тільки сексуальний компонент відносин (хоча і, як правило, передбачає його — як своєрідне сексуальне споживання), а також потребу у самоповазі, встановлення стосунків з іншими людьми відповідно до спільних диспозицій любовної пари;

рішення/зобов'язання (беззмістовне, або ж порожнє (empty) кохання), котре передбачає, попервах, рішення про те, що певна людина любить іншу, а також зобов'язання у довгостроковій перспективі зберегти це кохання.

Залученння двох людей до любовного зв'язку оцінюється на підставі збігу їхніх тріад; сильне відхилення свідчить про дисбаланс і можливість виникнення проблем.

З огляду на модель тріади, кохання може включати одну, будь-які дві або всі три компоненти. Суто «романтичне» кохання передбачає як глибоку інтимну близькість, так і пристрасне захоплення об'єктом любові, проте не обов'язково із дотриманням зобов'язань; «фатальне» кохання — поєднання пристрасті та зобов'язання любити, але може бути і без повної інтимної близькості; любов-дружба — єдність інтимної близькості та зобов'язань, за відсутності («перегорілості») пристрасті. Найгармонійнішим є, згідно з цією моделлю, довершене кохання як поєднання усіх вимірів тріади.

Кохання як прив'язаність

Теорія кохання як прив'язаності ґрунтується на гіпотезі, що усі любовні зв'язки повторюють прив'язаність між матір'ю та немовлям. Згідно з таким підходом розрізняють:

спокійне кохання впевнених у собі людей, яких не турбує можливість опинитися кинутими (56%);

неспокійне кохання недовірливих індивідів, які не бажають підпустити до себе надто близько інших людей (25%);

кохання, яке можна охарактеризувати як знервоване чи амбівалентне (19%).

Замкненим, недовірливим людям неприємна занадто велика близькість з ким-небудь і їм важко повністю відкритися партнерові. На відміну від цього знервовані коханці не впевнені у міцності відносин. Їх весь час турбує думка, що партнери насправді їх не кохають або не хочуть залишатися з ними, кохання таких людей часто стає настирливим і нестерпним.

Типи любові

• Материнська любов супроводжує людину ціле життя
• Ерос
• Альтруїзм
• Дружба
• Батьківська любов
• Нарциссизм

Філософія говорить про три види любові (широко застосовувані на означення любові грецькою мовою): «eros», «filia» «agape».

Ерос — симпатія, потяг, шаленство (наголос «я»), чуттєва любов, спрямована на те, що пережити задоволення, насолоду. Однак, згідно з Платоном, хоча ця любов появляється через споглядання тілесної краси, вона має перейти в етап прослави найвищого і божественного буття. В неоплатонізмі ерос є імпульсом, який спонукає душу переступити світ чуттів і розуму.

Філія — дружба, почуття солідарності; має альтуруїстияний характер. Це турбота про особу, яку любимо. Ерос звертається до краси, філія до добра, передовсім морального добра. Філія це духовна особова любов. Агапе — має щось вийняткове у порівнянні з еросом і філією: це її походження, її надприродна і божественна суть. Любов направлена на віддання, дарування без розрахунків.

Ерос, філія і агапе пов'язані між собою. Філія без агапи стає поверховим егоізмом.

У християнському вченні розрізняються такі види любові:

• Любов-пожадання—може мати чисно тілесний, матеріальний характер, жадана людина має задовільнити тілесні прагнення. Маємо тут справу з любов'ю, яка бере.
• Любов-уподобання наголошує насамперед почуття захоплення, причарування, визнання. Може вона поєднуватися з пожадливістю, але може теж бути чистим уподобанням без бажання взяти все для себе. В цій любові є місце на те, щоб «дати», а не лише брати, є готовність до жертви.
• Любов-доброзичливість називається також «любов'ю доброї волі» — вона спроможна давати, не сподіваючись ніякої плати за це. Суттєвим тут є спрямування волі на здійснення добра для даної особи. Така любов є абсолютно безкорислива. Християнська любов до ближнього є типовою формою такої любові.
• Любовь-дружба або альтруїстична любов. Така любов прагне добра і повноти існування для приятеля.. Це вимоглива любов, яка наказує долати вади і жити повнотою життя.
• Милосерна любов — це любов, яка творить добро, перемагає зло, лікує та втішає. Цією любов'ю Бог наповняє наші серця, коли завдяки благодаті з власної волі приймаємо дар відкуплення. Милосердя є фундаментом для правдивої приязні. Особливим видом цієї любові є подружня любов, в якій чоловік і жінка віддають себе одне одному.

Психологія любові

Любов (у значенні тілесної привабливості, чуттєвої насолоди) — перехідна емоція. У сучасному світі любов часто розуміється як емоцію чи почуття задоволення. Емоція — усвідомлене тілесне збудження, яке ми відчуваємо після впливу подразника. Емоція має хвилеподібну природу — вона нарощується і зникає. Це складний процес, що має нейрофізіологічний, нервово-м'язовий, феноменологічний аспекти. Емоція визначається як підсвідоме явище, на практиці її можна регулювати за допомогою вольових зусиль, змінювати інтенсивність та плин емоційних реакцій засобами роботи мислення. Агресія і любов є рушійними енергетичними потенціалами в усьому живому.

Емоція як перша сходинка розвитку оцінки поступово насичується раціонально і набуває морального змісту. Саме завдяки моральній оцінці дитина ділить усе, що відбувається навколо неї, на два протилежні полюси: добро — зло, правда — брехня, любов — ненависть, розум — невігластво, милосердя — жорстокість, честь — ганьба, радість — горе.

Любов:

Висока ступінь емоційно позитивного відношення, що виділяє об'єкт серед інших і поміщає його в центр життєвих потреб і інтересів суб'єкта (любов до батьківщини, до матері, до дітей, до музики тощо).

Інтенсивне, сердешне і відносно стійке відчуття суб'єкта, обумовлене сексуальними потребами і що виражається в соціально сформованому прагненні бути з максимальною повнотою представленим в життєдіяльності іншого так, щоб будити у нього потребу відповідного відчуття тієї ж інтенсивності.

 Любов в своїх інтимних психологічних характеристиках є суспільно-історично обумовленим відчуттям, що своєрідно відображає соціальні відносини і особливості культури, виступаючи як етична основа відносин в інституті шлюбу.

Дослідження онтогенезу і функцій любові показують, що вона грає велику роль у формуванні і становленні особи.

Існує тісний зв'язок індивідуального відчуття любові з традиціями і нормами суспільства і з особливостями сімейного виховання — обидві ці групи змінних є джерелом прийнятих суб'єктом способів інтерпретації своєї поведінки.

У психології робилися неодноразові спроби дослідження внутрішньої структури любові в цілому та окремих її компонентів. Найважливішим з отриманих результатів є встановлення зв'язку між здібністю до любові і відношенням суб'єкта до самого себе. Цей і ряд інших аналогічних фактів, а також роль любові в створенні сім'ї роблять любов винятково важливою для психотерапії і психологічного консультування, для виховання і самовиховання особи.

Різновиди кохання

Попри різні моделі найочевиднішими визнають дві наступні різновиди кохання однієї особи до іншої.

Романтичне кохання — це сильне почуття, що супроводжується вихором емоцій — від жаги до ревнощів та страждання. При цьому індивід майже повністю занурюється в іншу людину.Саме таке кохання оспіване у прозі та віршах, музиці та живописі на всіх етапах історії людства. Д. Теннов запропонувала називати найсильнішу форму романтичного кохання лімерентністю.

Романтичне кохання розвивається згідно з певним циклом. Часто, хоча і не завжди, воно розпочинається з готовності кохати. Стадія «зародження закоханості» зазвичай плавно переходить у стадію «закоханості», для якої характерні оптимізм, бурхлива радість і відчуття, що так буде завжди. Ця стадія як правило буває швидкоплинною, змінюючись перехідним періодом, коли закохані вперше починають помічати недосконалість і промахи один одного, відчувають нудьгу або роздратування. На цій стадії можливі конфлікти, які іноді дістають вирішення, а партнерські відносини зберігаються; іноді ж вони тимчасово притлумлюються (напружене перемир'я); інколи на цьому кохання завершується. Романтичне кохання може відновлюватись, зникати або переходити у любов-дружбу.

Любов-дружба заснована на спільних інтересах, прив'язаності, довірі, турботі один про одного і духовній єдності. Найхарактерніша для подружніх та інших тривалих і надійних зв'язків. Будучи реалістичнішою, менш вимогливою, ніж романтичне кохання, вона надає можливість продовжувати спільне життя — працювати, виховувати дітей, мати різні захоплення, відпочивати із друзями.

Хоча кохання, ймовірно, має біологічну основу, — це перш за все психосоціальне явище.

Тривалість любові у міжстатевих відносинах:

романтична любов, як правило, діє протягом від 18 місяців до 3-х років;

спокійна любов в шлюбі може тривати 10 років.

2. Поняття дружби та її види

Товариство - це мабуть, найдревніший і традиційний вид відносин людей. Він зародився тоді, коли між людьми могло ще не бути соціальної ворожнечі й конкуренції й коли їм разом доводилося добувати собі їжу, активно підтримуючи й допомагаючи один одному в боротьбі за існування. І надалі люди постійно прагнули розвити й усталити такі взаємини один з одним.

Товариські відносини будуються не розумній основі, і люди, що вступають у ці відносини, готові прийняти й дотримувати кодексу товариства. Цей кодекс припускає повна довіра й відкритість людей по відношенню друг до друга. У дійсних товаришів немає побоювань, що їхні таємні думки й почуття можна використати один одному на шкоду.

Сумлінність у сфері ділових відносин у дійсних товаришів означає таке відношення кожного з них до роботи, при якому вони чесно й відповідально виконують доручену їм частина роботи, причому незалежно від того, контролюються або не контролюються їхні дії з боку.

Під дружбою розуміється такий вид глибоких особистих людських відносин, які найчастіше виникають між людьми однакового віку й того самого підлоги. Для друзів головне - психологічна єдність і постійний нестаток друг у другу. Друзі допомагають, підтримують один одного у важкі хвилини, особливо при рішенні особистих питань. Цим моментом дружба відрізняється від товариства, хоча й ті й інші відносини приблизно однакового ступеня психологічної близькості й взаємозалежності людей. Друзі без страху довіряють один одному саме інтимне, завжди й у всьому можуть один на одного покластися, ніколи не залишають один одного в лиху.

Психологія дружби, була пов'язана із соціально-психологічними дослідженнями міжособистісної атракції. Слово "атракція" позначає буквально притягання, потяг. У соціальній психології поняття "міжособистісної атракції" визначають як когнітивний (пізнавальний) компонент емоційного відношення до іншої людини, або як деяку соціальну установку, або, нарешті, як емоційний компонент міжособистісного сприйняття.

Психологія атракції охоплює:

1. потреби суб'єкта, що спонукують його вибирати того або іншого партнера;

2. властивості об'єкта (партнера), що стимулюють інтерес або симпатію до нього;

3. особливості процесу взаємодії, що сприяють виникненню й розвитку діадичних (парних) відносин;

4. об'єктивні умови такої взаємодії (наприклад, приналежність до загального кола спілкування).

Насамперед слово "дружба" має не одне, а кілька різних значень. І не тільки в наш час. Дві тисячі років тому це виявив Аристотель, що саме й намагався дати визначення різним типам дружби, щоб виділити серед них щиру дружбу. Він розрізняє головним чином дружбу, засновану на інтересі, і дружбу шляхетну, котра одна тільки й заслуговує права вважатися дійсної. Тому навіть у Древній Греції відносини, що зв'язують двох ділових людей, сприймалися не як дружба, а як зацікавленість в успіху спільної справи. Тоді дружба між політичними діячами теж часто розглядався як спосіб досягнення успіху в політику.

Отже, якщо ми коротко перелічимо найбільш уживані значення цього слова, то побачимо, що в більшості випадків слово "дружба" має мало загального з нашими поданнями про дійсного друга.

Значення перше: знайомі. Більшість людей, яких ми вважаємо своїми друзями, насправді всього лише наші знайомі, тобто ті, кого ми виділяємо з навколишньої нас безликої маси. Нам відомі їхні турботи, їхньої проблеми, ми вважаємо їх близькими нам людьми, звертаємося до них за допомогою й самі охоче їм допомагаємо. У нас із ними прекрасні відносини. Але немає повного одкровення, ми не довіряємо їм свої самі таємні бажання. Зустріч із ними не робить нас щасливими, не викликає в нас мимовільної радісної посмішки. Якщо до них приходить успіх, якщо вони одержують яку-небудь нагороду або на них "звалюється" несподіване везіння, ми не радуємося за них, як за самих себе; до багатьом зв'язкам подібного типу домішуються плітки, заздрість, ворожнеча. Часто за зовні серцевими відносинами ховаються глибинні конфлікти. Звичайно, це не сторонні нам люди, між нами існує певна близькість. Але навіщо ж називати дружбою настільки різні насправді типи відносин? Мова йде про невірне вживання слова. Так було в минулому, так триває й зараз.

Значення друге: колективна солідарність. Потрібно відрізняти, як це робили древні, дружбу від солідарності. В останньому випадку друзі - це ті, хто бореться на нашій стороні, скажемо, під час війни. З одного боку, друзі, з іншого боку - вороги. У такій солідарності немає нічого особистісного. Людина, одягнена в той же мундир, що й у мене, - друг, але я нічого про нього не знаю. До цієї ж категорії ставляться форми солідарності, що існують у сектах, у партіях, у церкві. Християні кличуть один одного братами або друзями, соціалісти - товаришами, фашисти - камрадами. Але у всіх цих випадках ми маємо справу з колективними, а не чисто особистісними відносинами.

Значення третє: функціональні відносини. Вони ставляться до типу особистісних зв'язків, заснованих на соціальній функції. Тут ми зустрічаємося з "утилітарною" дружбою; така дружба між компаньйонами або між політичними діячами. У цьому виді відносин є присутнім мінімум любові, вони тривають доти, поки існує інтерес, що вимагає загальної турботи. Сюди ж входять численні професійні взаємини, відносини між колегами по роботі й між сусідами по будинку.

Значення четверте: симпатія й дружелюбність. Ми підходимо, нарешті, до тієї категорії людей, з якими нам добре, які нам приємні, котрими ми захоплюємося. Але й у цьому випадку слово дружба варто вживати дуже обережно. Такі емоційні зв'язки часто поверхневі й нетривалі.

Типи дружби.

Дружбу можна розділити на три типи за віковими категоріями: дитяча, юнацька і доросла.Юнацька дружба.Юність - період найбільш інтенсивного і емоційного спілкування з однолітками, групового життя і т.д.В основі юнацької тяги до дружби - пристрасна потреба в розумінні іншого і себе іншим і саморозкриття. "Щастя - це коли тебе розуміють", - каже юний герой фільму "Доживемо до понеділка".Однією з головних неусвідомлюваних функцій юнацької дружби є підтримка самоповаги. Дружба іноді виступає і як своєрідна форма психотерапії, дозволяючи молодим виразити переповнюють їх почуття і знайти підтвердження того, що хтось поділяє їхні сумніви, надії і тривоги.Юнацька дружба не тільки схильна до сповідальності, а й надзвичайно емоційна. І виражена емоційність не стільки в словах і пропозиціях, скільки в характерних інтонаціях, акцентах, недомовленості, недомовок, які підліток при всьому бажанні не зміг би перевести в поняття, але які доносять до його друга-співрозмовника найтонші нюанси його настроїв, залишаючись безглуздим і незрозумілим для стороннього слухача. Цей "порожній" розмова психологічно важливіше і значніше "змістовної" світської бесіди про високі матерії ... Маючи потребу в сильних емоційних уподобаннях, молоді люди часом не помічають реальних властивостей партнера. При всій їх винятковості дружні відносини в таких випадках звичайно короткочасні.Співвідношення дружби і любові представляє в юності складну проблему. З одного боку, ці відносини здається більш-менш альтернативними. Поява коханої дівчини сніжаeт емоційне напруження одностатевої дружби, друг стає швидше добрим товаришем. З іншого боку, любов передбачає більшу ступінь інтимності, ніж дружба, вона ніби включає в себе дружбу.Дружба дорослих.В юності дружба, як ми бачили, займає привілейоване, навіть монопольне становище в системі особистих відносин і прихильностей. З появою нових, "дорослих" прихильностей дружба поступово втрачає своє привілейоване становище.Три моменти особливо важливі для розуміння психологічних відмінностей дружби дорослих людей від юнацької дружби: 1) відносне завершення формування самосвідомості; 2) розширення і диференціація сфери спілкування і діяльності; 3) поява нових інтимних прихильностей.Також змінюються зміст і структура дружнього спілкування. Терпимість до відмінностей - один з головних показників рівня культури та інтелектуального розвитку. Це виявляється і в спілкуванні. Дитяча дружба може розпастися через дрібницю. Юнаки вже готові миритися з особистими недоліками своїх друзів, але сама дружба таки розуміється як щось тотальне.

Види дружби

Духовна дружба - взаємне збагачення й доповнення  один одного. Кожний піднесений і зачарований перевагою  іншого. Тим самим він дає своєму другові можливість  одержати настільки бажане визнання: що може бути  прекрасніше, якщо тебе цінує й розуміє той, за ким ти визнаєш це право. Саме дивне полягає в тім, що кожний почуває себе зовсім несхожим на іншого й захоплюється саме тими якостями, яких немає в нього самого.

Творча дружба - це обоє друга зберігають свою яскраво виражену індивідуальність. Більше того, дружба допомагає творчо доповнювати особистість кожного із друзів, додати закінчений характер їхньої індивідуальності.

Буденна дружба може існувати й розвиватися тільки за умови безпосередньої територіальної близькості.  Друзі обов'язково повинні жити поруч, робити  один одному послуги, звертатися по допомогу, ходити  разом у кіно або хоча б просто бовтати про тім про сем. Як правило, така дружба підкріплюється яким-небудь  постійним приводом для зустрічей. Це може  бути звичайне сусідство або загальна робота. Лікарі, наприклад, найчастіше  дружать із лікарями.

Сімейна дружба на перший погляд здається повним антиподом дружби творчої, але це не так. Для розглянутого нами типу дружби характерно те, що наш друг, по суті, стає другом всієї родини. А якщо мова йде про подружню пару, у якої є діти,  можна з усією очевидністю говорити про дружбу родинами.

Висновки

Отже, духовність, вибірковість, взаємність, тривалість й інтенсивність — суттєві ознаки людського почуття любові (кохання). Життя виробило загальні моральні вимоги в коханні. Найважливішими з них є такі: ставитися до кохання як до великої моральної цінності, яка возвеличує людину і рівень розвитку якої є показником багатства особистості; бачити в коханому друга і розуміти, що без дружби не може бути справжнього кохання; бути вимогливим до себе, прагнути бути гідним кохання, чуйним, щирим і уважним до коханого; знати, що прагнення закоханих до шлюбу є найважливішою вимогою кохання, яке по-справжньому може виявитися у шлюбно-сімейних стосунках.

І все ж любов як така нікому не може бути поставленою в обов'язок, не може бути предметом морального примусу. Не рахується вона і з вимогами елементарної справедливості: якщо вже людину люблять, то найчастіше не за те, що вона є доброю, морально досконалою, і вже зовсім не тому, що їй ця любов буцімто потрібна більше, ніж комусь іншому поруч із нею.

При взаємодії людей один з одним проявляються їхні особисті якості, звідси й випливають міжособисті відносини. Найважливіша риса міжособистих відносин - їхня емоційна основа. Це значить, що вони виникають і складаються на основі певних почуттів, що народжуються в людей по відношенню друг до друга. Ці почуття можуть бути зближуючими, об'єднуючими людей і роз'єднуючими їх.

Список використаної літератури

1. Блощинська  В. А. Етика. Практикум : Навчальний посібник/ В. А. Блощинська,; Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -246 с.

2 Кон И.С., Дружба. (психолого-этический очерк), М 1987.

3. Кон И.С., Психология ранней юности., М 1989.

4. Кон И.С., Психология юношеской дружбы., М 1973.5. Етика, естетика і теорія культури : Респ. міжвід. наук. зб./ КДУ. -К. : Либідь. -1991, Вип. 37 : Культура і творча активність. -1992. -128 с.

5. Любовь // Психологическая энциклопедия: 2-е изд. / Под ред. Р. Корсини, А. Ауэрбаха. — СПб., 2003. — С. 368–369

6. С. Занюк. Психологія мотивації та емоцій. — Луцьк, 1997