Поняття правового статусу засуджених

План

Вступ

1. Поняття правового статусу засуджених
2. Основні права засуджених
3. Основні обов’язки засуджених

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

   Правовий статус — це юридичне закріплене положення особи в державі й суспільстві. В правовій доктрині виділяється декілька видів правового статусу: 1) загальний, або конституційний, статус людини і громадянина; 2) спеціальний, або родовий, статус окремих категорій громадян; 3) індивідуальний статус громадянина; 4) статус іноземців, осіб без громадянства, осіб із подвійним громадянством; 5) галузеві правові статуси особи (кримінально-процесуальний та ін.).

  Правовий статус засуджених являє собою різновид спеціального статусу, який, у свою чергу, поділяється на правові статуси осіб, які відбувають різні види кримінальних покарань (громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі). 
  У найбільш загальному вигляді правовий статус засуджених можна визначити як засновану на загальному статусі громадян України і закріплену в нормативно-правових актах різних галузей права сукупність їх прав, законних інтересів і обов'язків, що залежать від призначеного виду кримінального покарання та поведінки в період його відбування. Зокрема, в ч. 4 ст. 7 КВК України встановлено, що правовий статус засуджених визначається законами України, а також КВК України, виходячи з порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання. Правовий статус засуджених іноземців і осіб без громадянства визначається законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. З ст. 7 КВК України). В цілому КВК України приділяє значну увагу регламентації правового статусу засуджених на відміну від Виправно-трудового кодексу України, де цьому питанню була присвячена лише одна стаття, що містила загальні норми щодо правового положення осіб, які відбували покарання у виді позбавлення волі та виправних робіт. КВК України містить окрему главу “Правовий статус засуджених”, яка, як і розділ Конституції України про права, свободи та обов'язки людини і громадянина, розміщена на другому місці в Загальній частині кодексу і в якій закріплені основи правового статусу засуджених (ст. 7), основні права засуджених (ст. 8) та основні обов'язки засуджених (ст. 9). В окремій статті (ст. 10) закріплено право засуджених на особисту безпеку. Положення цих статей стосуються всіх засуджених незалежно від виду призначеного судом покарання. Додатково в главах Особливої частини розміщені ще й норми, які більш детально визначають правовий статус засуджених до окремих видів кримінальних покарань.

1. Поняття правового статусу засуджених

    Правовий статус засуджених — це сукупність юридично закріплених конституційних, громадянських та інших прав, свобод, законних інтересів та обов'язків, якими володіє засуджений в період відбування кримінального покарання. Як зазначено в ч. 1 ст. 7 КВК, держава поважає і охороняє права, свободи, законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Такий захист забезпечується за допомогою прокурорського нагляду, судового та громадського контролю, а також безпосередньо відомчими органами. При цьому держава застосовує спеціальні заходи для виправлення та ресоціалізації засуджених.

   Засуджені в період відбування ними тих чи інших видів покарань залишаються громадянами України, у зв'язку з чим на них поширюються всі права людини і громадянина, законні інтереси та юридичні обов'язки, як і на всіх інших громадян, за винятком обмежень, які пов'язані з фактом їх засудження. Обсяг та рівень цих правообмежень залежить від виду покарання, що призначено за вироком суду, та умов його відбування. Проте такі обмеження мають тимчасовий характер, оскільки вони діють лише в період відбування покарання і встановлюються лише законом. Ці правообмеження зумовлені метою захисту основ конституційного устрою, внутрішньої і зовнішньої безпеки, моральності суспільства, здоров'я, прав, свобод і законних інтересів інших осіб.

   Зміст правового статусу, виходячи з теорії права, становлять суб'єктивні права, законні інтереси та обов'язки.

   Суб'єктивне право засудженого — це закріплена законом і гарантована державою можливість певної поведінки засудженого або користування ним соціальними благами, що забезпечується юридичним обов'язком посадових осіб органів виконання покарання, інших суб'єктів правовідносин, які виникають при цьому.

  Законні інтереси засудженого — це закріплені в правових нормах конкретні дії і прагнення засудженого до володіння тими чи іншими благами, які задовольняються, як правило, за результатом оцінки адміністрацією установи виконання покарання, посадовими особами органів виконання покарання, прокуратурою, судом поведінки засудженого під час відбування покарання1.

  Обов'язок засудженого — це передбачена чинним законодавством міра і вид необхідної поведінки засудженого під час відбування кримінального покарання, що забезпечує досягнення мети покарання, підтримання правопорядку, забезпечення прав і законних інтересів як самого засудженого, так й інших осіб.

  Права, свободи, законні інтереси та обов'язки засуджених поділяються на дві групи:

1)   загальні (які існують для всіх громадян України).

2)   спеціальні (такі, якими наділяються лише засуджені).

Загальні права, свободи, законні інтереси і обоє 'язки засуджених поділяються на конституційні і громадянські, які регулюються Конституцією України, адміністративним, цивільним, трудовим та іншим законодавством. Так, за засудженими зберігається загальний правовий статус громадянина, отже, вони продовжують користуватися правами та нести обов'язки, як і всі громадяни України.

  Як і більшість сучасних країн, Україна, закріплюючи права людини і громадянина, ставить на перше місце природні, не-відчужувані права, що належать людині в силу народження, — право на життя, свободу, недоторканність і гідність особистості, особисту і сімейну таємницю, деякі інші права.

Права, свободи, законні інтереси та обоє 'язки, які є спеціальними, визначаються самим фактом засудження особи та видом покарання, яке призначене судом. Слід звернути увагу на те, що адміністрація установи виконання покарання не може на свій розсуд обмежувати права або законні інтереси засуджених. Відповідно до ч. 2 ст. 7 КВК такі обмеження мають встановлюватись лише законом, а саме: «Засуджені користуються всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законами України та цим Кодексом і встановлених вироком суду». Так, наприклад, засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі на певний строк, не мають права в період проведення виборів до органів державної влади та місцевого самоуправління проводити зустрічі з виборцями; не допускається проведення мітингів, походів та демонстрацій; обмежено право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації тощо.

   Спеціальні права та обов'язки регламентуються кримінально-виконавчим законодавством та притаманні лише засудженим, їх обсяг та рівень, як зазначалося, визначається видом покарання, яке відбуває засуджений, умовами та порядком його відбування, а також поведінкою засудженого.

  Виходячи з такого розуміння правового статусу засуджених, кримінально-виконавче законодавство України визначає основні права та обов'язки засуджених.

Правовий статус іноземних громадян та осіб без громадянства визначається встановленням їхніх прав і обов'язків, передбачених кримінальним, кримінально-виконавчим законодавством та іншими законами України.

2.  Основні права засуджених

   Основні права засуджених регламентуються ст. 8 КВК, відповідно до якої засуджені мають право на отримання інформації про свої права та обов'язки, про порядок і умови виконання та відбування призначеного судом покарання. У свою чергу, адміністрація зобов'язана надати таку інформацію та своєчасно знайомити засуджених зі змінами порядку та умов відбування покарання.

   Засуджені мають також право на гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивої людській особистості. Вони не можуть зазнавати жорстокого або такого, що принижує людську гідність, поводження, підлягати медичним чи іншим дослідам, які ставили б під загрозу їх життя та здоров'я, незалежно від того, чи давав засуджений згоду на проведення таких дій.

   Заходи примусу можуть застосовуватись до засуджених лише у крайньому випадку і тільки на законних підставах.

   Слід зазначати, що ввічливе ставлення мало б бути взаємним як з боку засуджених, так і з боку адміністрації. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань регулюють це питання нормативно. Засуджені повинні вітатися при зустрічі зі співробітником установи та зобов'язані звертатися до нього на «Ви» (називати посаду або звання чи звертатися на ім'я та по батькові). Персонал установи повинен звертатися до засудженого на «Ви» і називати «засуджений», «засуджена», «громадянин», «громадянка», вказавши прізвище. У виховних колоніях персонал може звертатися до засуджених на ім'я. Закон категорично забороняє персоналу установи вступати із засудженими та їх родичами і близькими у відносини, якщо це не викликано інтересами служби, а також користуватися їх послугами.

   Засуджені мають право звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, а також до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. Такі звернення, а також листування ведуться рідною мовою. Відповіді засудженим даються мовою звернення. У разі неможливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань.

   Процедура подання пропозицій, заяв та скарг врегульована у нормативному порядку. Так, засуджені можуть подавати пропозиції, скарги або заяви лише від свого імені. Якщо вони викладені у письмовій формі, то направляються за вказаною адресою через адміністрацію установи: реєструються у спецвідділах та у секретаря і не пізніше 3 діб направляються зазначеному адресату.

  Пропозиції, заяви або скарги, що адресовані контролюючими органами, а також органам, які здійснюють нагляд за діяльністю установ, направляються за належністю негайно.

   Відповіді, які отримані після розгляду пропозицій, заяв або скарг, повинні оголошуватися засудженому не пізніше З діб з моменту їх отримання та долучатися до особової справи засудженого.

  Важливе право засуджених — право на охорону здоров'я, включаючи отримання першої медично-санітарної та спеціалізованої допомоги. Законом передбачено, що охорона здоров'я забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань.

  Вперше КВК закріплює право засуджених на соціальне забезпечення. Право на соціальне забезпечення, в тому числі й на отримання пенсій, засудженим надається на загальних підставах відповідно до чинного законодавства.

  Засудженому гарантується право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

  Окремі права засуджених деталізуються Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.

   Важливе значення має забезпечення права засуджених на особисту безпеку. При цьому у нормах ст. 10 КВК гарантується особиста безпека засудженого незалежно від того, від кого виходить загроза його безпеці (від інших засуджених, персоналу тощо).

   Засуджені мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про забезпечення особистої безпеки, а посадова особа зобов'язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого. У разі необхідності начальник установи (в разі його відсутності — інший представник адміністрації установи) за заявою засудженого вживає заходів щодо переведення його в безпечне місце або інших заходів для усунення загрози безпеці засудженого.

   Переведення засудженого в безпечне місце відбувається на підставі мотивованої постанови начальника установи на строк до ЗО діб, а в екстрених випадках — оперативним черговим до приходу начальника установи, але не більш ніж на 24 години.

   При вирішенні питання про необхідність переведення засудженого до іншої установи надсилається мотивований висновок, затверджений начальником територіального органу управління, та усі матеріали, що зібрані в ході перевірки обставин, які загрожують життю і здоров'ю засудженого. Після отримання персонального наряду засуджений переводиться до іншої установи, яка визначається управліннями організації оперативної роботи, охорони, нагляду і безпеки за участю управління щодо контролю за виконанням судових рішень.

   При отриманні інформації про загрозу знищення чи пошкодження майна або житла особи, яка має право на забезпечення безпеки, начальник установи інформує відповідні територіальні органи внутрішніх справ.

  Закон спеціально закріплює право засуджених на свободу совісті та віросповідання. Вони вправі сповідувати певну релігію, приходити до місць, де проводиться богослужіння, користуватися предметами культу та релігійною літературою. Проте адміністрація установи виконання покарань не повинна виявляти своє ставлення до певної релігії чи деномінації у конфесії для того, щоб засуджені не використовували релігію задля своєї вигоди, залишаючись при цьому внутрішньо релігійно байдужими. В період відбування покарання на засуджених поширюються норми інших законодавчих актів, що дає їм можливість реалізовувати й інші права. Так, засуджений має право розпоряджатися своїм майном відповідно до норм Цивільного кодексу України (ЦК), за винятком дій, обмежених законом. Норми сімейного права дають змогу укласти або навпаки розірвати шлюб. Житловий кодекс України (ЖК) дозволяє засудженому укладати угоди стосовно житлового приміщення, яке належить йому на праві власності, наприклад укладати договір найму житлового приміщення.

   Отже, засуджені в період відбування кримінального покарання користуються усіма правами людини і громадянина за винятком обмежень, які пов'язані з фактом їх засудження.

3.  Основні обов'язки засуджених

   Основні обов'язки засуджених викладені у ст. 9 КВК, серед яких є вимога виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися моральних правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Засуджені повинні виконувати вимоги законів, що визначають порядок та умови відбування покарання, а також прийнятих на їх основі відповідних нормативних актів, виконувати законні вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань.

   Засуджені повинні ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених, з'являтися за викликом адміністрації органів і установ виконання покарань і надавати пояснення з питань виконання вимог вироку та Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. У разі неявки засудженого для дачі пояснень до нього може бути застосовано примусовий привід.

  На підставі міжнародних правил (наприклад, Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями та інші документи) Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань встановлені й інші обов'язки засуджених, серед яких необхідно зазначити такі:

— дотримуватись правил розпорядку дня, встановленого в установі виконання покарань;

—  дбайливо ставитися до майна установи та іншого майна;

—  сумлінно ставитися до праці та навчання;

—  бути ввічливими між собою і у спілкуванні з персоналом, а також з іншими особами;

—  беззаперечно виконувати законні вимоги адміністрації установи;

—  утримувати в чистоті та охайності жилі та службові приміщення, виробничі місця, одяг, дотримуватись правил особистої гігієни;

—  зберігати продукти харчування та предмети першої необхідності в спеціально пристосованих місцях і приміщеннях тощо.

   Крім обов'язків, на засудженого накладаються певні заборони, що зумовлено потребою дотримання Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, у тому числі:

—  самовільно порушувати лінію охорони та встановлені межі установ виконання покарань;

—  спілкуватися із засудженими та іншими особами з порушенням установлених правил ізоляції, звертатися до них з проханням про виконання незаконних дій;

—  придбавати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до використання в установах;

—  продавати, дарувати або відчужувати в інший спосіб на користь інших осіб предмети, вироби і речі, які перебувають в особистому користуванні;

—  заподіювати собі тілесні ушкодження, у тому числі і з допомогою іншої

особи, завдавати шкоду своєму здоров'ю з метою ухилення від відбування покарання або виконання встановлених обов'язків;

—  завдавати шкоду державному, комунальному майну, майну інших юридичних чи фізичних осіб, у тому числі майну інших засуджених, створювати загрозу заподіяння шкоди такому майну, завішувати чи міняти без дозволу адміністрації спальні місця, а також обладнувати їх у комунально-побутових та інших службових або виробничих приміщеннях;

—  уживати спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби;

—  чинити опір законним діям персоналу установи, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов'язків, підбурювати до цього інших засуджених;

—  відправляти листи, у яких є нецензурні або інші неприпустимі вислови;

—  організовувати та грати в настільні та інші азартні ігри з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди, а в гральні карти — взагалі;

—  уживати нецензурні та жаргонні слова, давати і присвоювати прізвиська;

—  самовільно залишати призначену для перебування ізольовану територію, приміщення або визначене місце роботи, а також перебувати без дозволу адміністрації у гуртожитках та відділеннях, у яких вони не проживають, або на виробничих об'єктах, на яких вони не працюють;

—  мати при собі предмети і речі в асортименті і кількості, що виходять за межі, установлені переліком;

—  курити в невідведених для цього місцях, а у виховних колоніях — курити взагалі;

—  направляти й отримувати кореспонденцію всупереч порядку, встановленому цими Правилами;

—  наносити собі або іншим особам татуювання;

—  тримати тварин, займатись городництвом (у виховних колоніях можуть організовуватися куточки живої природи);

—  вивішувати фотографи, репродукції, листівки, вирізки з газет та журналів на стінах, тумбочках, ліжках та робочих місцях. 

Висновок

  Отже, правовий статус осіб, які відбувають покарання, можна визначити як закріплене нормами різних галузей права і виражене через сукупність прав, законних інтересів і обов'язків становище засуджених під час відбування того чи іншого виду кримінального покарання.

  Крім того, правовий статус засуджених - це: різновид галузевого правового статусу, який визначається нормами кримінально-виконавчого законодавства і, в свою чергу, поділяється на підвиди - правові статуси осіб, які відбувають різні види кримінальних покарань, призначених їм за вироком суду, що набрав законної сили. 

- сукупність всіх встановлених  і нормативно-урегульованих прав  засуджених, якими вони володіють  і обов'язків, що покладені на  них під час відбування кримінального покарання.

  Особи, які потрапляють у сферу кримінально-виконавчих правовідносин, мають певний правовий статус. Відповідно можна говорити про правовий статус засудженого, правовий статус персоналу установ і органів виконання покарань, правовий статус близьких родичів засудженого тощо. 
  Особи, які відбувають покарання, як громадяни України володіють правами і свободами, які згідно із ст. З Конституції визнаються найвищою соціальною цінністю. Це обумовлює наявність особливих вимог до нормативних актів, що закріплюють правовий статус засуджених, до обмежень їх загально-цивільних прав і свобод. Крім цього, закріплення правового статусу засуджених водночас визначає встановлення меж і форм діяльності персоналу установ і органів виконання покарань, іншими словами, встановлює гарантію забезпечення законності в його діяльності. 
  Виконання засудженими покладених на них обов'язків та реалізація прав і законних інтересів утворюють той правовий режим відбування покарання, який становить основу для досягнення поставлених перед покаранням цілей, у першу чергу-.виправлення.засуджених.  
  Соціально-правове призначення правового статусу осіб, які відбувають покарання, останнім часом не обмежується вирішенням завдань лише у сфері правоохоронної діяльності. Україна, як правонаступник СРСР, є учасником численних міжнародних договорів, вона визнає низку резолюцій і рішень міжнародних організацій, насамперед ООН, з питань дотримання прав засуджених. До таких документів відносяться: Європейська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (ратифікована Верховною Радою України 24 січня 1997 р.); Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями (1955 р.); Кодекс поведінки посадових осіб по підтримці правопорядку (1979 р.); Звід принципів захисту всіх осіб, яких піддають затриманню або ув'язненню в будь-якій формі (1989 р.); Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх (Пекінські правила, 1965 р.) та ін.

Список використаної літератури:

1. Колодій A.M., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 336 с
2. . Кримінально-виконавче право України. Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закл. / За ред. А.Х. Степа-нюка. — X.: Право, 2005. — 256 с.
3.   Кримінально-виконавчий кодекс України: Науково-практичний коментар / А.Х. Степанюк, І.С. Яковець; За заг. ред. А.Х. Степанюка —X.: Одіссей, 2005. — 560 с.
4. Осауленко О. Підзаконне регулювання прав та свобод осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі / Кримінально-виконавча система України: Теорія, практика, законодавство. — К., 1994.