Поняття політичного процесу,його структура і особливості

Тема:Поняття  політичного процесу,його структура і особливості

 

 

                                                     План

 

 

Вступ

 

1 Сутність і структура політичного процесу

 

2 Стадиії політичного процесу

 

3 Основні види політичних процесів

 

4 Критерії політичних дій

 

Висновок.

 

Перелік використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 

Політичний процес  відбиває мінливість політики і розкриває взаємодію  політичних інститутів і політичних суб’єктів, що виконують певні функції  та ролі. Оскільки “політичний процес” одна з універсальних категорій політології, що має досить широке використання взагалі в соціальних науках і в політичній практиці, постільки трудно знайти одну строгу визначену інтерпретацію його сутності.

Загальнонаукова трактовка терміну “процес” припускає два підходи:

 а) послідовна зміна явищ, станів у розвитку певного  об’єкту; 

 б) сукупність послідовних  дій заради досягнення певного  результату. Виходячи з такого  розуміння родового поняття “процес”, політичний процес можна визначити як:

-специфічну взаємодію суб’єктів  політики і носіїв політичної  влади на основі політичних  ролей і функцій, що вони  виконують;

-сукупну діяльність всіх суб’єктів  політичних відносин, що пов’язана  з формуванням, розвитком, перетворенням  і функціонуванням політичної системи та опосередковує публічну владу.

 Зміст політичної взаємодії  складається з реальної чи  прихованої боротьби за владу,  її ресурси і статуси, перерозподіл  яких кожного разу порушує  усталену рівновагу інтересів  і надає системі нового стану.

 

 Сучасний політичний процес  у транзитних суспільствах, до  яких відноситься й український  соціум, є вкрай суперечливим  і складним. Саме цим пояснюється  мотивація його наукового дослідження.  Щоб зрозуміти логіку політичних  процесів у суспільствах, які  модернізуються, крокуючи від тоталітаризму до демократії, слід опанувати не тільки зміст і послідовність політичних змін, але й конкретно-історичні обставини, що їх супроводжують.

 

 Якщо сприймати політичний  процес як послідовну зміну  станів соціально-політичної дійсності, у першу чергу політичної системи суспільства, що відбувається в ході сукупної діяльності політичних сил усіх організаційних форм і масштабів, то ми вимушені безпосередньо звернутися до логіки розвитку політичного процесу в границях часу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    Політичний процес - сукупна діяльність суб’єктів політики, завдяки чому забезпечується функціонування та розвиток політичної системи.

Характер і конкретний зміст  політичного процесу визначається особливостями політичної системи  і існуючого режиму. Демократичній системі відповідає тип політичного процесу, відмінний широтою участі громадян в управлінні державою, забезпеченні прав і свобод особи. Політичний процес є сукупною діяльністю всіх суб'єктів політики, за допомогою якої відбувається формування, розвиток і функціонування політичної системи суспільства в певних тимчасових і просторових межах. Поняття «політичний процес» охоплює різні форми, способи і напрями політичної діяльності різних суб'єктів.

По своїй структурі політичний процес складається з суб'єктів, носіїв політичної дії і об'єкту - мети, яка повинна бути досягнута. Політичний процес включає також засоби, методи, ресурси, виконавців.

    Політичний процес складається як з цілеспрямованих свідомих зусиль суб'єктів політичної діяльності (індивідів, соціальних груп, політичних партій, державних органів і ін.), так і в результаті взаємодій, які виникають спонтанно, незалежно від волі і свідомості учасників процесу. Така сукупність цілеспрямованих і спонтанних дій суб'єктів і учасників політичного процесу виключає яку-небудь чітку заданість або приреченість політичного процесу в розвитку подій і явищ. В результаті може вийти по відомій приказці: «Хотіли як краще, вийшло як завжди».

В ході реалізації своїх ролевих  функцій і позицій суб'єкти і учасники політичного процесу демонструють свою функціональну значущість, здатність відтворювати, розвивати, змінювати або руйнувати елементи політичної системи. Таким чином, політичний процес розкриває як поверхневі, так і глибинні зміни, що відбуваються в політичній системі, характеризує її перехід від одного стану до іншого.

З погляду структури політичний процес складається з ряду стадій, що послідовно сколюються (але завжди залишаються внутрішньо пов'язаними один з одним) і циклічно повторюються.

     Розрізняють наступні стадії політичного процесу:

-конституювання, утворення політичної системи;

-відтворення компонентів і ознак даної системи;

-ухвалення і виконання політико-управлінських рішень;

-контроль функціонування і напрями розвитку політичної системи.

Сучасний політичний процес у транзитних суспільствах, до яких відноситься  й український соціум, є вкрай  суперечливим і складним. Саме цим  пояснюється мотивація його наукового  дослідження. Щоб зрозуміти логіку політичних процесів у суспільствах, які модернізуються, крокуючи від тоталітаризму до демократії, слід опанувати не тільки зміст і послідовність політичних змін, але й конкретно-історичні обставини, що їх супроводжують.

     Якщо сприймати політичний процес як послідовну зміну станів соціально-політичної дійсності, у першу чергу політичної системи суспільства, що відбувається в ході сукупної діяльності політичних сил усіх організаційних форм і масштабів, то ми вимушені безпосередньо звернутися до логіки розвитку політичного процесу в границях часу.

    Отже, розглядаючи структуру єдиного цілісного політичного процесу в динаміці часу, можна виокремити такі стадії:

 -Конституювання політичної системи.

 -Функціонування політичної системи

 -Політичний розвиток у напрямку перетворень.

- Занепад політичної системи (як діалектичний процес заперечення ).

 

    Стадії (фази) політичного процесу є взаємообумовленими та дозволяють звісною мірою впорядкувати політичну динаміку. Коли конкретна політична система вже існує ( чи започатковується), то процес її розвитку має круговий (спиралєподібний) вигляд і відтворюється у тих чи інших типових формах.

    Конституювання політичної системи – історично і логічно початкова стадія (фаза). Вона починається зазвичай з актів політичного волевиявлення народу, акцій соціально-політичної творчості: утворення чи установлення (шляхом виборів чи радикальними рішеннями) нових (чи інших) органів публічної влади; пристосування колишньої політико-правової структури до радикально оновлених обставин тощо. Ця стадія співпадає, як правило, зі зламними чи революційними періодами в житті суспільства, коли втрачається легітимність влади одних соціально-політичних сил і пануючі позиції займають інші сили. Нові політичні сили перетворюють політичну систему відповідно до своїх потреб, переорієнтовують існуючі та нові органи влади на виконання їх політичної волі. Відповідно змінюються інші політичні інститути, політичні та правові норми, в яких закріплюється новий вигляд оновленої політичної системи.

 

   На стадії функціонування, перш за все, йде процес; динамічно відтворюються всі компоненти, що притаманні саме даному історичному типу політичної системи, її соціальної природі та зв’язком із іншими підсистемами суспільства. Ця стадія співпадає зі стабільним періодом розвитку, коли владні соціальні групи посідають свої позиції міцно, непохитно і досить довгостроково, що, зрозуміло, супроводжується відносним соціальним спокоєм.

    В цей період відтворюються та закріплюються не тільки органі держави, політичні партії, громадські організації й рухи, але і процедури, що їх підтримують, політичні механізми, норми, ідеали, символіка і мова. Отже, йде відновлення суб’єктів політичних відносин у всьому різноманіття форм, позицій, поглядів, ролей, функцій і вчинків.

 

    Стадія (фаза) розвитку політичної системи починається з певного перегрупування у розташуванні політичних сил. Внутрішня динаміка політичного розвитку може виявлятися з різною силою й інтенсивністю: модифікації, модернізації, трансформації. Якщо правлячі кола шукають форми і методи політичного управляння, що не дестабілізували б співвідношення політичних сил у країні та на міжнародній арені, то керовані зміни в структурах і засобах володарювання виводять їх на якісно новий рівень політики, що є адекватним вимогам сучасної доби. На цій стадії приймаються і виконуються численні політико-управлінські рішення, тобто відтворюється багатоманітна картина життя державно-організованого суспільства, де можливі не лише успіхи, а й неспівпадіння, помилки, протиріччя, антагонізми і конфлікти. Розвиток політичної системи постійно супроводжується протиборством різних течій і тенденцій, індивідів, груп, класів і спільнот, їх асоціацій; суперечливими зіткненнями їх політичних чи партикулярних інтересів. Своєчасне втручання та зняття політичних антагонізмів можливо забезпечити, якщо здійснювати необхідний контроль за функціонуванням політичної системи. Для функції політичного контролю вироблені такі інститути як: по-перше, вибори, референдуми, звітно-перевиборчі компанії, громадська думка, вільна преса та численні форми політичної самодіяльності громадян як контроль з низів”; по-друге, контролюючі органі та установи держави та законотворчість ( у т.ч. політична нормотворчість), що легалізує політичне функціонування в системі.

 

    Стадія занепаду політичних систем принципово співпадає з активізацією соціальних сил, що заявляють про себе новими формулами організації політичного життя ( владних відносин, політичного режиму, ідеології, соціальної ієрархії, економічних зв’язків). У цьому випадку спрямованість політичного процесу стає негативною по відношенню до чинних інститутів влади і законодавства; руйнівні тенденції перебільшують конструктивні, творчі; розпад режиму правління набуває незворотнього характеру. В результаті політичного рішення втрачають управлінську силу, а сама еліта влади – свою легітимність.

 

    Слід відзначити, що циклічний шлях по цих 4-х стадіях не є неподоланим, раз і назавжди визначеним. Початок і тривалість кожної стадії у часі є обумовленим безліччю конкретно-історичних обставин.

Таким чином, політичний процес доцільно розглядати як сукупність дій інституціоналізованих  і неінституціоналізованих суб’єктів  зі здійснення своїх функцій у  владі, чи політичних дісфункцій, які  в кінцевому разі ведуть до розвитку (прогресу), або ж до занепаду політичної системи суспільства. Відтворення політичної системи – складне, діалектично суперечливе явище. Це і повторне відновлення всіх усталених елементів і параметрів системи, і також момент їх зміни та оновлення. Ця складова політичного процесу закріплює і , водночас, оновлює історичний тип політичної системи, її соціальну природу та особливі риси. Слід розуміти, що не існує якогось єдиного спільного акту чи загального ритму відтворення політичної системи, чи універсальних для всіх формацій і будь-якої історичної доби засобів та методів цього процесу. Але, наприклад, в демократичних суспільствах (асоціаціях) вже усталеним і визначеним засобом відтворення інститутів представницької влади стали періодичні, вільні, таємні та прямі вибори (перевибори) на альтернативних засадах.

 

    Політичне наступництво – одна з необхідних характеристик і складових політичного процесу. Політична система, зрозуміло, не коституює сама себе зі свого ж “матеріалу”, її породжує та постійно відтворює все державно-організоване суспільство. Політичне наступництво є умовою та принципом процесу відтворення, воно визначає сам характер процесу відновлення елементів політичної системи.

 

    В історії політики людства та його політичні спільності вік од віку спадкують політичну діяльність попередніх поколінь, але водночас, вони і перетворюють політичні реалії в нових умовах, завдяки оновленню тієї ж політичної діяльності. Отже, в актах відтворення політичної системи завжди присутні моменти народження якихось нових її рис та властивостей. Відновлення правової підсистеми політики ( офіційно-правових приписів), що регулює поведінку учасників політичного процесу, відбувається шляхом перегляду й уточнення, поширення чинного законодавства. Політичні норми і цінності, звичаї та ритуали, як правило, переходять у наступний цикл політичного процесу завдяки суспільно-політичній традиції. Змістом політичного наступництва є не тільки механічна копіювання політичних інститутів та форм, що колись склалися, насамперед, це певним чином впорядковані спадкоємні зв’язки в політиці, що мають свій зміст та особливості.

    Так, по-перше, політичне наступництво безпосередньо пов’язано з характером і механізмами влади, тому сучасна кратологія вимагає розглядати його за умов конкретного політичного режиму та з урахуванням історичного типу лідера, що володарює в країні (партії, політичні групи). По-друге, політичне наступництво неминуче підлягає впливу координуючих чинників: об’єктивних – економічна ситуація, соціальний стан, національне питання, духовно-культурна традиція; та суб’єктивних – роль політичного лідера, наявність політичної еліти, позиція громадянського суспільства тощо. По-третє, спадкоємність влади в сучасних політичних системах безпосередньо визначається чинним законодавством, що дозволяє судити про її легальний ( чи нелегальний) характер, а у сполученні з оцінкою громадськості – про легітимність ( чи нелегітимність) політичної наступності. У четвертих, той чи інший різновид спадкоємства в політиці прямо пов’язаний з певним типом політичного процесу (західного чи “незахідного”; технократичного, ідеократичного, харізматичного тощо). Врешті, виходячи з цих та інших рис і умов, можна виокремити такі види політичної наступності:

 

 а) династична, коли влада  передається за спадком члену  династичної родини, досить часто  завдяки звичайній нормі, традиції  чи політичному ритуалу;

б) корпоративна, коли влада як ресурс володарювання переходить з рук  пануючої еліти – до контреліти (“обмін еліт”), чи в межах однієї володарюючої еліти передається найбільш гідним до цього особам;

 в) демократична, що здійснюється  завдяки загальновизнаним механізмам  представницької, або плебісцитарної  демократії (вибори, референдум і т.ін.).

 

    Основні стадії політичного процесу виражають динаміку розвитку політичної системи, внаслідок чого в ній відбуваються зміни і перетворення. Тому в кожному новому циклі політична система не копіює себе, а збагатив новими сторонами і властивостями (наприклад, поява виборчої системи або нового законодавства, політичних блоків, партій і т.д.), в ній відбуваються політичні зміни. Але головні процес все ж таки - повторення на новий лад того, що існувало раніше - само відтворювання.

    На стадії відтворювання політичної системи повторюються і закріплюються, видозмінюються і обновляються історичний тип політичної системи, її класова природа, зв'язки з іншими підсистемами суспільства. Відтворюються політичні відносини і інститути, політичні норми і цінності, символи, мова. Відтворюються самі учасники політичного процесу як виразники певних політичних позицій, носії відповідних поглядів, виконавці тих або інших політичних ролей.

    Контроль функціонування і розвитку політичної системи досягається шляхом попередження і усунення відхилень поведінки частин політичної системи і учасників політичного процесу від орієнтирів і стандартів діяльності, що задаються.

Залежно від термінів протікання політичні  процеси розрізняються на тривалі, наприклад, перехід від тоталітарного до демократичного режиму, і порівняно короткострокові, наприклад, вибори. Залежно від значущості для суспільства політичні процеси можна розділити на базові і периферійні. Базові процеси припускають різноманітні способи включення широких верств населення (безпосередньо або через представницькі органи - партії, рухи і ін.) в політичні відносини з державою з приводу реалізації тих або інших соціально-політичних вимог. Базовими також можна назвати політичні процеси, в результаті яких ухвалюються політичні рішення, інтереси великих соціальних спільнот, що зачіпають, суспільство в цілому або процеси, направлені на розвиток і зміну політичної системи.

    Периферійні політичні процеси можуть розвиватися на регіональному або місцевому рівні соціально-політичної взаємодії: можуть розкривати динаміку формування окремих політичних асоціацій (партій, блоків, груп тиску і т.д.).

З погляду публічності протікання розрізняють явний (відкритий) і  тіньовий (прихований) політичний процес. Відкритий - характеризується тим, що інтереси груп і громадян виявляються в програмах партій, рухів, у використовуванні ЗМІ для обговорення суспільно значущих проблем і т.п. Політичний мітинг з вимогами відставки уряду - явний (відкритий) процес. Рішення уряду про збільшення податкових мит на імпортні товари - також відкритий процес. Тіньовий процес це приховані дії державних установ, особливо з секретними функціями, наприклад, розвідка. Лобіювання якогось закону в самому найвищому законодавчому органі держави - прихований (тіньовий) процес. В політичних системах низки країн навіть є таке поняття як «тіньовий кабінет». Це група впливових осіб (частина політичної еліти) не посідаючи офіційних державних посад, проте думка яких істотно впливає на ухвалення політичних рішень.

    В політичному житті суспільства мають місце політичні процеси, які володіють власним ритмом або повторюваністю основних стадій взаємодії своїх суб'єктів, інститутів, учасників. Наприклад, виборча компанія, звіт уряду перед парламентом, ухвалення бюджету і т.д.

В політологічній літературі прийнято розрізняти наступні види політичних процесів: революція, контрреволюція, повстання, бунт, заколот, путч, політична  кампанія, пряма дія в політиці.

    Революція - це докорінне перетворення громадського порядку, створення нової політичної системи, заснованої на інших принципах легітимності. Революція виникає як наслідок наростання суперечностей в суспільстві.

    У зв'язку з тим, що не всі члени суспільства розділяють погляди з новою владою, може відбутися контрреволюція. Контрреволюція - політичний процес, в якому беруть участь групи, прагнучі до скидання нової політичної еліти і відновлення колишніх порядків.

    Реформа - це поступове перетворення економічного і політичного ладу при збереженні його основ і влади правлячої еліти. В ході проведення реформ першорядне значення має забезпечення їх суспільної підтримки, досягнення згоди щодо змісту, типів і методів перетворень. Успіх реформ залежить від своєчасності їх проведення.

Повстання - масовий виступ проти  даної влади, існуючого ладу. Мета повстання, як правило, декларативна і нечітка, находіть обгрунтовування в примітивній програмі і гаслах. Будь-якому повстанню властивий певний рівень організованості. Цілеспрямованість і організованість відрізняють повстання від бунту. Бунт - ця масова стихійна дія, що має високий ступінь інтенсивності. Бунт - це майже завжди у відповідь реакція на екстраординарні дії представників пануючих політичних груп або державних органів. По ступеню інтенсивності до бунту близький заколот, який виникає в результаті продуманої, цілеспрямованої підготовки із сторони певної групи осіб. Звичайно він носить озброєний характер, спираючись на частину армії. З розширенням складу учасників заколот втрачає організованість і цілеспрямованість, придбаває якості бунту і затухає. Якщо заколот не одержує масової підтримки, він стає путчем, тобто виливається в озброєні дії вузької групи осіб, позбавлені серйозної перспективи.

    Політична кампанія - це система колективних дій, направлених на зміну структури влади, перерозподіл політичних повноважень, формування органів влади. Її успіх в значній мірі залежить від підтримки з боку населення.

    Ряд політичних процесів охоплюється терміном пряма дія. Цей безпосередній вплив громадян на органи політичної влади шляхом проведення мітингів, демонстрацій і страйків.

    Мітинг - збір людей, присвячений обговоренню тієї або іншої проблеми. При проведенні мітингів необхідно враховувати той чинник, що він може стати ареною протистояння різних політичних сил, місцем різних ексцесів. Це вимагає від організаторів мітингу і владних структур чіткої організації, продуманого сценарію, готовності до різних варіантів розвитку подій.

    Демонстрація - цей масовий хід прихильників певної ідеї або вимоги, вираз підтримки або протесту проти акції властей. Вона вимагає попереднього планування, підготовки: реклами в газетах, офіційного дозволу властей, виготовлення транспарантів, розподілу ролей, маршруту руху і ораторів.

    Страйк - припинення роботи з метою економічного або політичного тиску на владу. Завдяки страйку в короткий час до активної політичної позиції може залучитися величезна маса людей.

    Практика політичної дійсності свідчить, що зі всіх політичних процесів до найглибших перетворень приводять революція і реформи.

     Суб’єктами політичної діяльності є індивіди, та різноманітні соціальні групи, етноси, класи, організації тощо. Вони беруть участь у прийнятті рішень і організовують їх виконання. Об’єктом виступають ті хто виконують рішення, розпорядження.  Одні учасники політичних дій намагаються зберегти певний устрій, інші реформувати, а треті – радикально змінити його. Але всі вони домагаються влади, щоб використати її як інструмент для збереження чи перетворення соціально-політичної дійсності. Для того, щоб прийти до влади політичні сили створюють певні програми тобто політичні проекти які можуть реалізуватися, а можуть залишатися не реалізованими.

   Підкреслимо, що головною причиною, що спонукає до політичних дій є життєві потреби та інтереси: постійні (виживання людей); потічні і перспективні (на майбутнє).

    Свідомі і систематичні політичні дії спираються на певні ідеології і визначаються рядом факторів, а зокрема теоретичними знаннями політичної дійсності, соціальними нормами і цінностями; емоційно-психологічним станом; громадською думкою і політичними міфами.

 

    Засоби або методи політичних дій є досить різноманітними як мирні, так і не мирні. Загалом у політичній науці визначають два головних види політичних дій:  насильницькі – війни, революції, контрреволюції, перевороти, терористичні акти; ненасильницькі – реформи, вибори, референдуми, накази, мирні мітинги, акти громадянської непокори збори, страйки тощо.

    Сучасна політична наука активно досліджує різні типи політичних дій: революції і контрреволюції, що передбачають зміни політичних систем і правлячих груп; реформи що передбачають інновації суспільних систем і владних відносин і контрреформи; політичні, державні перевороти, що ведуть до змін відносин в середовищі владного центру.

     Політичні дії можуть розгортатися безпосередньо в межах механізму влади (його формування і функціонування), а також коли правляча група спрямовує свої дії по відношенню до всього суспільства. Водночас політичними діями вважаються дії на структури влади з боку соціального оточення (формування представницьких органів, та контроль за діяльністю політичних інститутів). Слід підкреслити, що найбільш суттєвий вплив належить правлячій групі, діяльність якої пов’язується із внутрішньою і зовнішньою політикою держави.

 

    За критеріями політичні дії можуть бути позитивними і негативними, раціональними та ірраціональними, стихійними і організованими. Вони можуть протікати інерційно, а можуть носити творчий характер і набувати високого динамізму.

Однією із закономірностей є  те, що в політиці взаємодіють різноманітні соціальні суб’єкти, політичні сили і кінцевий результат їх зусиль часто буває непередбачуваний або небажаний, половинчатий, і лише в тій чи іншій мірі відбивати інтереси учасників цього процесу.

 

    Отже, соціально-політична діяльність пов’язана із опрацюванням політики, її здійсненням і функціонуванням влади. Характер, інтенсивність і наукове обґрунтування політичної діяльності в значній мірі визначають динаміку і спрямованість політичного процесу. Як ми зазначили вище, політичний процес призводить до постійних змін, переходу від одної системи до іншої, тому важливим є аналіз транзитних періодів. Тривалість їх залежить від інтенсивності змін, а тип визначається способом взаємодії різних соціальних груп, інститутів тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок 

 

 

 

    На прикладі України можемо розглянути дію політичного процесу.У нас з початком  90-х років розпочався процес переходу від тоталітарної (комуністичної) системи до демократичної (плюралістичної). Ми можемо спостерігати постійну боротьбу між старим та новим, упорядкованістю та хаосом, які є характерними для політичних процесів. Якщо процес референдуму 1991 року, президентські чи парламентські вибори, навіть складні події, що розгорталися на Майдані 2004-05 року, ми відносимо до більш-менш упорядкованого процесу, то поширення організованої злочинності, корупції, яка підриває основи  суспільства, призводить до поглиблення кризи і хаосу, ми відносимо до негативних явищ у суспільному процесі.

 

    Таким чином, політична діяльність є одним із видів суспільної діяльності, яка має на меті реалізувати певні інтереси за допомогою політико-владних відносин. При цьому політичні цілі суб’єктів політики є орієнтиром, що мобілізує політичну волю суспільних груп. Діяльність може бути радикального типу (спрямована на докорінні зміни), реформаторського (спрямована на еволюційні зміни) або поверхневою, яка не впливає на глибинні суспільно-політичні основи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перелік використаної літератури

 

Політологія під ред.М.І Панова.,Л.М.Герасіна-2005р.

 

Сахаров В.Г-Політологія.,часть2.,2008р

 

Політологія у запитаннях і відповідях під ред.К.М.Левківського-2003р.

 

Політологія - Навчальний посібник  Цимбал П.В.