Поняття підсудності

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Прийнявши Декларацію про державний суверенітет 1990 року і Акт проголошення незалежності 1991 року, Українська держава стала на шлях практичного втілення мети побудови соціальної і правової держави, в якій людина, її права і свободи визнаються найвищою соціальною цінністю. Саме в такій державі забезпечення реалізації та захисту прав і свобод людини та громадянина визначають зміст і конкретну спрямованість її діяльності. Ці принципи знайшли своє закріплення на конституційному рівні і відображені в законодавчих актах, прийнятих у період становлення незалежної України.

 Реформування державної  влади і судової системи в  Україні в останні роки висвітлило  актуальність питання про місце  конституційного принципу спеціалізації  судової системи. Недостатність  теоретичної розробки та законодавчого  врегулювання породжує гострі  дискусії, щодо загальної моделі  судоустрою України, з чим безперечно  пов’язано вирішення проблеми  організації та діяльності спеціалізованих  судів адміністративної, господарської  та інших юрисдикцій, їх місце  в структурі судів загальної  юрисдикції. Ця проблема не була  вирішена повною мірою внесенням  змін до процесуального законодавства  та Закону України “Про судоустрій  України” від 5 червня 1991 року, які  названі за виразом правників  “малою судовою реформою”. Не  вирішена вона із прийняттям  нового Закону України “Про  судоустрій України” від 7 лютого 2002 року.

 Таким чином, вдосконалення  форм судочинства, моделювання структури  по організації та діяльності  судових органів по відправленню  правосуддя, необхідність чіткого  визначення критеріїв розмежування  компетенції судових органів  в умовах поширення юрисдикції  судів на всі правовідносини, що виникають у державі, обумовила  нагальну необхідність дослідження питань, що пов’язані з визначення підсудності та підвідомчості цивільних справ.

 

 

1. Поняття підсудності

Підсудність як історичне явище слід розглядати в нерозривному зв’язку із тими конкретно-історичними умовами, в яких вона функціонує, враховуючи економічні, соціально-політичні зміни в суспільстві та обумовлених ними зміни в організації судової системи. В історії людства інститут підсудності нерідко використовувався в суто політичних цілях для обґрунтування введення надзвичайних судів та розширення юрисдикції військових судів.

У теорії цивільного процесуального права підсудність визначають, передусім, як інститут цивільного процесуального права, норми якого регулюють належність підвідомчим судам цивільних справ до відання конкретного суду єдиної системи судів загальної юрисдикції для розгляду в першій інстанції як сукупність цивільних процесуальних норм, що встановлюють правила розмежування повноважень судів загальної юрисдикції.

У процесуальній цивілістичній літературі підсудність визначають і як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки з розгляду підвідомчих їм цивільних справ, і як належність підвідомчої судом цивільної справи до відання конкретного суду в межах єдиної судової системи або як повноваження судів загальної юрисдикції з розгляду й вирішення підвідомчих їм юридичних справ, які розмежовуються на підставі загальних правил, передбачених законода-вством.

При порушенні цивільних справ після позитивного вирішення питання щодо підвідомчості певної цивільної справи суду, важливою є проблема щодо того, який суд її буде розглядати. Для цього в цивільному процесі розглядається питання підсудності.

На сьогодні, відповідно до Закону України від 07.07.2010 р. "Про судоустрій і статус суддів" судова система України складається:

1. Місцевих судів;

2. Апеляційних судів;

3. Вищих спеціалізованих судів;

4. Верховного Суду України.

Підсудність - це сукупність цивільних справ, які підлягають розгляду і вирішенню по суті в даній конкретній ланці судової системи й у даному конкретному суді цієї ланки. Перелік цих справ визначається з одного боку, нормами права, які визначають повноваження конкретного суду, а з іншого - характером і властивостями кожної окремо взятої цивільної справи.

На відміну від юрисдикції, яка розмежовує компетенцію між державними органами і громадськими організаціями щодо вирішення цивільних справ, підсудність розмежовує компетенцію в сфері вирішення цивільних справ судами загальної юрисдикції. Тому підсудністю називається коло цивільних справ, вирішення яких віднесено до компетенції даного суду.

Критеріями такого розмежування можна вважати:

1) завдання суду щодо  розгляду та вирішення справи;

2) рід (категорію) справ;

3) вказівку суду.

З метою унеможливлення випадків безпідставної відмови у прийнятті заяв, забезпечення правильного й однакового застосування судами законо-давства, ВСС роз’яснив деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ.

Відповідну постанову № 3 прийняв пленум ВСС 1 березня 2013 року.

У постанові згадано, що суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

 

2. Види підсудності

Цивільне процесуальне законодавство виділяє кілька видів територіальної підсудності, у залежності від місця знаходження сторін, характеру спірних правовідносин, угоди сторін, наявності зв'язку між справами.

1. Функціональна  підсудність - компетенція окремих гілок судової системи на реалізацію функцій, які вони виконують. За цією підсудністю функції суду першої інстанції виконують місцеві суди, а саме районні, районні у містах, міські та міськрайонні (ст. 107 ЦПК).

Судами апеляційної інстанції є судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується (ст. 291 ЦПК).

В системі судів загальної юрисдикції діє вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ як суд касаційної інстанції з розгляду цивільних справ (ст. 31 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р.).

Судом, який переглядає справу, є Верховний Суд України (ст. 353 ЦПК). Судом, який переглядає справу за нововиявленими обставинами- суд, який ухвалив рішення, постановив ухвалу чи видав судовий наказ (ст. 363 ЦПК).

Судом, який здійснює контроль за виконанням судових рішень та вирішує питання у ході виконання рішення у цивільній справі, як правило, є суд, який видав виконавчий документ (розділ VI ЦПК).

Судом, в якому оскаржується рішення третейського суду є суд за місцем розгляду справи третейським судом (ст. 389-1 ЦПК). Видача виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду здійснюється судом за місцем проведення третейського розгляду (ст. 389-7 ЦПК).

2. Територіальна підсудність - компетенція із розгляду цивільних справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Видами територіальної підсудності є: загальна, альтернативна, виключна, за зв'язком справ та за вказівкою суду.

Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності. За загальним правилом позови пред'являються в суді за місцем проживання фізичної особи, місцезнаходженням юридичної особи (ст. 109 ЦПК).

Місцезнаходження відповідача встановлюється позивачем (п. 2 ч. 2 ст. 119 ЦПК), а якщо воно йому невідоме, він може скористатися правилами альтернативної підсудності, передбаченими ч. 9 ст. 110 ЦПК.

Це загальне правило встановлене у зв'язку з тим, що сам факт пред'явлення позову до відповідача не свідчить про те, що на останньому лежить певний обов'язок перед позивачем, а також для недопущення зловживання правом на звернення до суду.

Альтернативна територіальна підсудність встановлена законом і зумовлена необхідністю чи доцільністю надання позивачу права вибору суду, який розглядатиме справу.

Зокрема, відповідно до ст. 110 ЦПК:

1. Позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

2. Позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

3. Позови про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача, або за місцем завдання шкоди.

4. Позови, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

5. Позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

6. Позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем завдання шкоди.

7. Позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням.

8. Позови, що виникають з договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.

9. Позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

10. Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.

11. Позови про відшкодування збитків, завданих зіткненням суден, а також про стягнення сум винагороди за рятування на морі, можуть пред'являтися також за місцезнаходженням судна відповідача або порту реєстрації судна.

12. Позови до стягувана про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса, можуть пред'являтися також за місцем його виконання.

13. Позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності.

За правилами альтернативної підсудності пред'являються також заяви щодо окремих категорій справ непозовного характеру - окремого і наказного провадження. В окремому провадженні такими справами є:

- справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою- заява подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцем знаходження її майна (ст. 246 ЦПК);

- справи про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі - заява подається до суду за місцезнаходженням емітента цінного паперу на пред'явника або за місцем платежу векселем (ст. 260 ЦПК);

- справи про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу - заява подається до суду за місцем знаходження протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим, або до суду за місцем виявлення такого хворого (ст. 283 ЦПК).

Виключна територіальна підсудність встановлюється у випадках, передбачених законом, і означає, що заява може бути подана тільки до певного суду. В цьому випадку застосування інших видів підсудності не допускається.

Відповідно до ст. 114 ЦПК:

1. Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

2. Позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

3. Позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, пред'являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини.

4. Позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред'являються за місцезнаходженням перевізника.

Справи окремого провадження також розглядаються відповідно до вимог виключної підсудності. До таких відносяться:

- справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи - така заява подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу (ст. 236 ЦПК);

- справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності - заява подається за місцем її проживання (ст. 242 ЦПК);

- справи про усиновлення - заява подається до суду за місцем проживання дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, що усиновлюється (ст. 251 ЦПК);

- справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення,- заява подається за місцем проживання особи, яка хоче встановити через суд такий факт (ст. 257 ЦПК);

- справи про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність- заява подається до суду за місцезнаходженням цієї речі (ст. 269 ЦПК);

- справа про визнання спадщини відумерлою- заява подається до суду за місцем відкриття спадщини (ст. 274 ЦПК);

- справи про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку- заява подається в наступному порядку: заява лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду особи в примусовому порядку та про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги та її продовження в примусовому порядку подається до суду за місцем проживання такої особи; заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу (ст. 279 ЦПК);

- справи про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб - заява подається до суду за місцезнаходженням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу (ст. 287 ЦПК).

Перелік позовів, для яких встановлена виключна підсудність, розширеному тлумаченню не підлягає. Правила виключної підсудності діють також у випадку пред'явлення кількох позовних вимог, пов'язаних між собою, якщо на одну з них поширюється виключна підсудність (п.5 Постанови Пленуму ВС України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" від 12.06.2009 р. № 2).

Підсудність кількох вимог, пов'язаних між собою визначає суд, який розглядатиме спір, виходячи із первісного спору, що є предметом судового розгляду.

Приміром, позови до кількох відповідачів, які проживають або перебувають в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Зустрічний позов незалежно від його підсудності пред'являється до суду за місцем розгляду первісного позову (ст. 113 ЦПК).

 Підсудність за ухвалою суду- це новий вид територіальної підсудності, за якого територіальна юрисдикція суду визначається на підставі ухвали суду. Застосовується у випадках, чітко визначених законом, а саме:

- коли однією із сторін є суд або судця цього суду, вона визначається ухвалою вищого суду (ст. 108 ЦПК),

 

- коли спір виник між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також у разі вирішення справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем чи особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається ухвалою Верховного Суду України (ст. 111 ЦПК).

У такому разі суд, територіальна юрисдикція якого визначена такою ухвалою судді відповідного вищестоящого суду чи Верховного Суду України, зобов'язаний розглянути питання про відкриття провадження у справі.

Питання дотримання правил про підсудність вирішується судом при відкритті провадження у справі. Якщо суддя визнає, що справа даному судові не підсудна, він повертає заяву позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неї надсилаються позивачеві (ст. 115 ЦПК). На цю ухвалу може бути подано скаргу.

Якщо непідсудність справи суду була виявлена після відкриття провадження у справі, але до початку її розгляду, суд в порядку ч.2 ст. 116 ЦПК України повинен передати справу разом із своєю мотивованої ухвалою до належного суду після закінчення строку на її оскарження.

Спори між судами про підсудність не допускаються.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Порядок передачі справи до іншого суду

Підсудність справи встановлюється суддею при прийнятті позовної заяви до свого провадження — під час порушення справи в суді. Якщо справа даному судові не підсудна, суддя повертає її позивачеві для передачі до належного суду зі своєю мотивованою ухвалою про неприйняття. Така ухвала може бути оскаржена і на неї може бути внесено подання.

Ст. 116 ЦПК України чітко визначено чотири підстави передачі справи з одного суду до іншого. Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: 1) задоволено клопотання відповідача, місце проживання якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання або місцезнаходженням; 2) після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності; 3) після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; 4) ліквідовано суд, який розглядав справу.

Передача справи до іншого суду з першої підстави не може здійснюватись з ініціативи суду, а лише за клопотанням відповідача. Таке клопотання відповідач має право заявити лише до початку розгляду справи по суті (ст. 173 ЦПК). Вирішуючи клопотання, суд повинен перевіряти справжність даних про зареєстроване місце проживання чи місце перебування відповідача, а також враховувати його поведінку. Передача справи на розгляд іншому суду на підставі п.1 ч.1 ст. 116 ЦПК України залежить від обґрунтованості клопотання відповідача. Суд має право відхилити клопотання та продовжити розгляд справи по суті. Ухвала про відмову в задоволенні клопотання про передачу справи до іншого суду апеляційному оскарженню не підлягає.

У двох останніх випадках справа передається до суду найбільш територіально наближеного до цього суду. Передача справи з одного суду до іншого здійснюється на підставі ухвали суду після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - після залишення її без задоволення. Забороняється передавати до іншого суду справу, яка розглядається судом, за винятком випадків, встановлених цивільно-процесуальним законодавством.

У разі виявлення під час проведення попереднього судового засідання чи під час судового розгляду справи по суті порушення правил виключної підсудності суд ухвалою передає справу на розгляд Іншому суду (ч.4ст. 116 ЦПК).

Справа, передана від одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 116 ЦПК України, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Передача справи з одного суду до іншого здійснюється на підставі ухвали суду після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - після залишення її без задоволення (ст. 116 ЦПК).

Важливою гарантією доступності правосуддя та судового захисту є норма про те, що суперечки між судами про підсудність не допускаються (ст. 117 ЦПК). Це означає, що справа, надіслана з одного суду до іншого, повинна бути прийнята до розгляду судом, якому вона надіслана.

У теорії міжнародного цивільного процесу категорія „підсудність” застосовується для визначення розподілу компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, а також компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності. У такому розумінні підсудність визначається через зміст підсудності та підвідомчості, встановлених у внутрішньому законодавстві України. У міжнародних договорах ця юридична категорія замінена категорією „компетенція”

 

 

 

 

 

 

Висновок

У результаті дослідження окремих питань про підсудність цивільних справ, можна зробити деякі висновки й узагальнення. У теорії цивільного процесуального права підсудність визначають, насамперед, як інститут цивільного процесуального права, норми якого регулюють відповідність підвідомчих судам цивільних справ до ведення конкретного суду єдиної системи судів загальної юрисдикції для розгляду по першій інстанції, як сукупність цивільних процесуальних норм, що встановлюють правила розмежування повноважень судів загальної юрисдикції.

 Підсудність визначають  у процесуальній цивілістичній  літературі і як розмежування  компетенції між окремими ланками  судової системи й між судами  однієї ланки по розгляду підвідомчих  їм цивільних справ, і як відповідність  підвідомчого судам юридичної  справи до ведення конкретного  суду в рамках єдиної судової  системи, або як повноваження  судів загальної юрисдикції по  розгляду й вирішенню підвідомчих  їм юридичних справ, які розмежовуються  на основі загальних правил, передбачених  законом.

Отже, підсудність є однією з правових гарантій справедливого правосуддя, а отже, є також і процесуальною гарантією, тобто встановленим процесуальним законом засобом, яким забезпечується правильне здійснення по кожній справі завдань правосуддя.

 

 

Список використаної літератури

1. Конституція України // Відомості Верховної ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2.Барикин А.Б.Большой юридический єнцеклопедический словарь. - М., 2005.

3. Васильєв С.В. Цивільний процес: Навчальна допомога. - Х.: Одиссей, 2006.

4.  Вахитов Ш., Колмацкий В. Передача гражданських дел в другой суд // Сов. юстиция. - 1981. - № 10.

5. Луспенник Д.Д. Розгляд цивільних справ судом першої інстанції. - Х.: Харків юридичний, 2006.

      6. Цивільний процес. Підручник / Під ред. Комарова В.В. - Х.: Одиссей, 2001.

      7. Цивільний процес. Підручник. - Х., Одиссей, 2001.

      8.  Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. // Юридичний вісник України. - 1996. - № 48.