Поняття, підстави та порядок спадкування

Міністерство  освіти та науки України

Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого 
 
 
 

Реферат

Тема: «Поняття, підстави та порядок спадкування» 
 
 
 

Виконав:

студент 2 курсу

факультету  № 2

5 групи

Приходько Є.А. 
 
 
 
 
 
 

Харків  – 2010 р.

    ПЛАН

1. Поняття та значення спадкування і спадкового права.
2. Основні поняття спадкового права.
3. Підстави і порядок спадкування.

1. Спадкування за законом.

2. Спадкування за заповітом.

4. Порядок реалізації спадкових прав.

1. Прийняття спадщини.

2. Відмова від спадщини.
3. Перехід права на прийняття спадщини.
4. Відповідальність спадкоємця за борги спадкодавця.
5. Видача нотаріальною конторою свідоцтва про право спадкування.

    1. Поняття та значення  спадкування і  спадкового права. 

    Після смерті громадянина його майнові права та обов'язки, а також деякі немайнові права переходять до інших осіб. Такий перехід майна померлого до іншої особи або до інших осіб називається спадкуванням.

    Умови та порядок спадкування регламентуються  рядом цивільно-правових норм, що в своїй сукупності складають окремий цивільно-правовий інститут — спадкове право.

    Виходячи  з вищесказаного, спадкове право — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають внаслідок переходу майна померлого до іншої особи чи до інших осіб.

    Норми, що регламентують умови та порядок  спадкування, містяться в Цивільному кодексі України (книга 6, ст.1216-1308). Окремі норми спадкового права ми знаходимо і в інших розділах ЦК України , а також у нормативних актах, які регулюють діяльність державних нотаріальних контор.

    Конституція України передбачає право спадкування  власності громадян. Спадкове право  забезпечує родині померлого можливість зберегти та використати його майно, заощадження, чим сприяє підвищенню матеріального добробуту родини померлого, зміцненню власності громадян.

    Спадкове  право надає можливість кожному громадянинові розпорядитися своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Отже, воно безпосередньо спрямоване на захист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже, до кого перейде належне їм майно після їх смерті.

    Водночас  спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого (особливо неповнолітніх та непрацездатних членів), сприяючи цим зміцненню сім'ї.

    2.  Основні поняття спадкового права.

    Перш  ніж розглядати сам порядок спадкування, аналізувати норми, що його регламентують, необхідно з'ясувати зміст основних понять спадкового права, таких як спадкодавець, спадкоємець, спадкове майно, спадковий актив . 

    Спадкодавець — це громадянин, майно якого після його смерті переходить у спадщину до іншої особи чи до інших осіб.

    Спадкодавцем  може бути тільки громадянин. Причому  він може бути спадкодавцем незалежно  від віку, статі, стану здоров'я тощо.

    Отже, спадкування відбувається як після смерті дієздатних, так і недієздатних громадян. Однак заповідати майно може лише дієздатна особа.

    Підприємства, організації не можуть бути спадкодавцями.

    Після припинення юридичних осіб спадкування не відбувається.

    Спадкоємець — це особа, яка у випадку смерті того чи іншого громадянина набуває права одержати його спадкове майно.

    Спадкоємцем може бути громадянин, юридична особа, а також держава.

    Громадянин  може стати спадкоємцем незалежно  від віку, статі, стану здоров'я тощо.

    Отже, спадкоємцями, як і спадкодавцями  можуть бути не тільки дієздатні, але й недієздатні громадяни. В останньому випадку відповідні дії, необхідні для прийняття спадщини, здійснюють їх законні представники — батьки, усиновителі, опікуни.

    Відповідно  до статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути  фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини , а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.  Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.

    Не  завжди особа, яка входить в коло спадкоємців за законом, чи особа, якій заповідано майно, буде закликатися до спадкування. Законом передбачені умови, за яких спадкоємець усувається від спадщини.

      Як зазначено в статті 1224 ЦК України, не мають права стати спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця чи кого-небудь з спадкоємців або зробили замах на їх життя. Виключенням для таких осіб є тільки те, що знаючи про це , спадкодавець все ж призначив їх своїми спадкоємцями за заповітом.

    Спадкоємцями  за законом не мають  права стати також:

    1) батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини;

    2) батьки і неповнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання покладених на них в силу закону обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку, а також за інших обставин зазначених у Ст.1224 ЦКУ. Зазначені правила щодо усунення за певних умов спадкоємців від спадкування застосовуються і до права на заповідальний відказ.(Ст.1237 ЦК України)

    Відповідно  до статті 1254 ЦК України заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

    Спадкове  майно — це сукупність прав та обов'язків спадкодавця, які переходять після його смерті до спадкоємців. Для визначення цього поняття застосовуються також і такі терміни, як «спадщина» або «спадкова маса». Серед майнових прав, що у складі спадкового майна переходять до спадкоємців, насамперед слід назвати право власності на різноманітне майно.

    Це право власності на будинок, дачу, автомашину, заощадження, предмети домашньої обстановки та особистого вжитку, інші речі, які є об'єктом права власності громадян. До майнових прав, що входять у спадщину, належить не тільки право власності на майно, а й право вимоги, що випливає з укладених спадкодавцем договорів ( договору купівлі-продажу, договору позики, договору схову тощо).

    У спадщину входить також право  на неодержану спадкодавцем заробітну плату, майнові права авторів літературних, художніх творів, творів мистецтва, майнові права авторів відкриттів, винахідників, раціоналізаторів.

    Як  уже було зазначено, до складу спадкового майна входять і майнові обов'язки спадкодавця. Коли за життя спадкодавець мав борги, то вони переходять після його смерті до спадкоємців, крім прав та обов’язків особи як кредитора або боржника, передбачених стаття 608 ЦК.

    Всі майнові права, що входять до складу спадкового майна, становлять так званий спадковий актив.

    Сукупність  обов'язків спадкодавця, що переходять до спадкоємців, становить спадковий пасив.

    Необхідно зазначити, що не всі майнові права і обов'язки померлого можуть переходити до інших осіб у спадщину. Так не переходять до спадкоємців майнові права та обов'язки, що тісно пов'язані з особою спадкодавця. Наприклад, не переходять до спадкоємців права і обов'язки, що виникають з договору доручення. Проте це не стосується тих майнових прав та обов'язків, які набуті спадкодавцем внаслідок виконаного доручення (наприклад, права на одержання обумовленої винагороди за виконання доручення).

    Не  переходять до спадкоємців права  спадкодавця на одержання аліментів, право на пенсію, право на відшкодування завданої здоров'ю спадкодавця шкоди, право членства в кооперативній чи іншій громадській організації, оскільки всі ці права тісно пов'язані з особою спадкодавця. Не переходить до спадкоємців право на користування житловою площею, яке мав спадкодавець на підставі договору житлового найму.

      До складу спадкового майна не входить право на вклад в Ощадному або іншому банку за умови, що вкладник безпосередньо цим кредитним установам зробив розпорядження відносно вкладу. Не входить вклад до складу спадкового майна і тоді, коли розпорядження щодо вкладу зроблено в заповіті.

    В тих випадках, коли вкладник не зробив розпорядження відносно вкладу банку  і якщо таке розпорядження відсутнє в заповіті, посвідченому нотаріусом або іншими особами, які згідно з  законом мають право посвідчувати заповіти, вклад входить у спадщину і переходить до спадкоємців померлого  на загальних підставах.

    За  певних умов до складу спадкового майна  не входять і страхові суми, що виплачує Держстрах за договорами добровільного особистого страхування ( СТ.1229).

    Якщо  такий договір страхування був укладений на користь певної особи, яка вказана страхувальником у страховому свідоцтві, то право на одержання страхової суми після смерті страхувальника в період дії договору страхування має тільки ця особа — вигодонабувач. У цьому випадку страхова сума не входить до складу спадкового майна.

    До  складу спадщини входять не тільки майнові права спадкодавця, а й деякі немайнові права. Так, деякі особисті права автора можуть переходити до спадкоємців у порядку спадкування. Зокрема, до спадкоємців переходить на певний час право вирішувати питання щодо можливості видання твору та деякі інші особисті права автора.

    3. Підстави і порядок спадкування.

    Нормами спадкового права України передбачено  дві підстави спадкування: спадкування за законом і спадкування за заповітом.

    3.1 Спадкування за законом.

    Якщо  спадкоємців немає або жоден  із спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені спадкодавцем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

    Спадкоємство  за законом має місце в таких випадках:

    • заповіту немає;

    • заповіт визнано недійсним;

    • спадкоємці, призначені в заповіті, відмовилися прийняти спадщину або померли до її прийняття.

    Спадкоємці  за законом  одержують право на спадщину почергово (ст.1258), або як зазначено  у ст.1259 черговість одержання спадкоємцями за законом може бути змінена нотаріально  посвідченим договором заінтересованих  спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови,що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або калійтво був у безпорадному стані.

      До першої черги належать діти (в тому числі й усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки є спадкоємцями, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з батьків, хто був би спадкоємцем. Всі спадкоємці першої черги, крім онуків і правнуків, успадковують в рівних частках. Онуки і правнуки успадковують порівну в тій частині, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлим батьку чи матері.

    Друга черга спадкоємців за законом закликається до спадкування, якщо немає спадкоємців першої черги, а також у разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування.

    До  другої черги спадкоємців за законом (ст.1262 ЦК) належать брати й сестри померлого, його дідусь і бабуся, як з боку батька, так і з боку матері. Слід мати на увазі, що брати і сестри можуть бути повнорідні і неповнорідні. Повнорідними називаються брати й сестри, які мають спільного батька і спільну матір. Неповнорідні брати й сестри поділяються на єдинокровних, які мають спільного батька і різних матерів, та єдиноутробних, які мають спільну матір, але різних батьків. До спадкування закликаються як повнорідні, так і неповнорідні брати й сестри. Спадщина між цими спадкоємцями ділиться порівну. Окрему групу спадкоємців становлять утриманці померлого. Вони закликаються до спадкування за умови, що знаходилися на утриманні померлого не менше року до дня його смерті. Утриманцями визнаються тільки непрацездатні особи, але незалежно від того, чи є вони родичами померлого, чи ні. Для визнання цих осіб утриманцями померлого необхідно, щоб їх непрацездатність настала до відкриття спадщини і була сталою, а не тимчасовою. Непрацездатними визнаються: жінки, що досягли 55 років, чоловіки — 60 років, інваліди всіх трьох груп інвалідності, а також особи, які не досягли 16 років (ті, що навчаються — 18 років). Спадщина між цими спадкоємцями також ділиться порівну.

    При наявності інших спадкоємців  утриманці успадковують нарівні зі спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства. Отже, при наявності спадкоємців першої черги утриманці будуть успадковувати разом з ними. Якщо до спадкоємства закликаються спадкоємці другої черги, утриманці успадковують разом з ними. За відсутності спадкоємців першої і другої черг або за їх відмови від спадщини успадковують тільки утриманці.

    До  третьої черги  спадкоємців відносять рідних дядька та тітку спадкодавця.

    У четверту чергу мають право на спадкування за законом особи, які проживали з спадкодавцем однією сім’єю не менше як 5 років до часу відкриття спадщини. У п’яту чергу отримають спадщину інші родичі спадкоємця, а також утриманці, які не були членами сім’ї спадкоємця (ст.1265).

    Частки  у спадщині кожного із спадкоємців  за законом є рівними.Спадкоємці за усною чи письмовою  угодою між собою можуть змінити розмір частки когось із них (ст.1267).

    3.2 Спадкування за заповітом.

    Спадкове  право надає кожному громадянину можливість на випадок смерті розпоряджатися своїм майном. Особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті називається заповітом (ст. 1233 ЦК).

    Право на заповіт  (бути заповідачем) має  фізична особа з повною цивільною  дієздатністю. Спадкоємцями за заповітом можуть бути будь-які особи, незалежно від того, чи є вони в переліку спадкоємців за законом, чи їх немає. Цими особами, як уже зазначалося раніше, можуть бути не лише громадяни, а й юридичні особи, а також держава.

    Заповідач може в будь-який час відмінити  свій заповіт, внести в нього зміни або заповісти своє майно іншій особі; якщо новий заповіт визнаний не дійсним, чинність попереднього не відновлюється, крім випадків ,встановлених статтями 225,231 ЦК (СТ. 1254).

        Заповіт повинен бути укладений  у письмовій формі із зазначенням місця і часу його укладання, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.  Порушення зазначеної форми тягне за собою недійсність заповіту. Якщо заповідач внаслідок фізичної вади , хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності заповіт має право підписати інша особа в присутності нотаріуса або іншої службової особи, яка має право посвідчувати цей документ (частина 4 статті 207 ЦК України.  ) .Заповіт не може підписувати особа на користь якої  його зроблено. Закон допускає можливість посвідчення заповіту крім нотаріальної контори й іншими органами і  посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК. Так, до нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються заповіти громадян, що  перебувають на лікуванні в лікарнях, проживають в будинках престарілих, перебувають під час плавання на морських суднах, заповіти військовослужбовців, заповіти громадян, які перебувають в експедиціях, заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, та ін. Ці заповіти посвідчують визначені цивільним законодавством посадові особи.  Заповіт складається у двох примірниках. Один із них зберігається у нотаріальній конторі, другий видається заповідачу.

    Особлива  форма розпоряджень на випадок смерті передбачена законом щодо вкладів  у банках. Вкладник може залишити розпорядження безпосередньо відповідному банку про те, кому слід видати вклад у випадку його ( тобто вкладника) смерті. Це розпорядження може бути зроблене у формі надпису як на ощадній книжці, так і на обліковій картці вкладника банку. Причому підпис вкладника банку має бути посвідченим завідуючим відповідного відділення (філіалу) банку.

Коло  спадкоємців за заповітом  і змістом заповіту. 

    Відповідно до ЦК України кожний громадянин має право залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку) одній чи кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Отже, заповіт на користь далекого родича чи просто приятеля буде дійсним і тоді, коли на момент відкриття спадщини будуть живі спадкоємці за законом (наприклад, діти, дружина та інші).

Заповідач може залишити все своє майно або його частину спадкоємцю другої черги  незважаючи на наявність осіб, які  входять у першу чергу спадкоємців за законом, або залишити все майно або частину його онуку, хоча син або дочка спадкодавця — батьки цього онука — живі.

Тобто заповідач  не зв'язаний ні колом спадкоємців за законом, ні черговістю закликання спадкоємців до спадкування, ні правом представлення.

Спадкодавець  має право заповідати своє майно  державі, державним, кооперативним та громадським організаціям, незважаючи на те що у нього є спадкоємці за законом.

Спадкодавець  може розподілити майно між спадкоємцями за законом або сторонніми особами в будь-яких частках.

Усе це стосується всякого майна, в тому числі і предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку .

Законодавством  України не передбачено особливого режиму для хатнього майна при спадкуванні за заповітом: заповідач може розпоряджатися ним так само, як і іншим майном.

Отже, заповідач  має право залишити своє хатнє  майно особам, які з ним не проживали, навіть за наявності таких законних спадкоємців, які проживали спільно з ним більше року до його смерті.

          Право на обов'язкову частку в спадщині.

      Є категорія осіб, які мають право на обов'язкову частку спадщини. Вони успадковують незалежно від змісту заповіту половину частки (Ст.1241 ЦК) , яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом.

    До  них належать неповнолітні або непрацездатні  діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина (чоловік), батьки (усиновителі) й утриманці померлого.

Цю частку, на яку за всіх обставин мають право зазначені спадкоємці, називають обов'язковою часткою. Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

     До  обов’язкової частки у спадщині зараховується  вартість речей звичайної домашньої  обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь  особи, яка має право на обов’язкову  частку, а також вартість інших  речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов’язкову частку ( Ст.1241 ЦК) Якщо заповідач позбавить обов'язкової частки своїх неповнолітніх чи непрацездатних дітей або інших непрацездатних спадкоємців (з числа Вже згаданих), то заповіт у цій частині буде недійсним.

 Спадкоємці  другої черги не мають права  на обов'язкову частку при спадкуванні  за заповітом. Отже, якщо громадянин  складе заповіт на користь  сторонньої особи, а на момент відкриття спадщини виявиться, що у спадкодавця є непрацездатна сестра, то все майно перейде до спадкоємця за заповітом (у даному разі — до сторонньої особи), оскільки сестра як спадкоємець другої черги за законом права на обов'язкову частку не має.

Не мають права  на обов'язкову частку також онуки  та правнуки спадкодавця, в тому числі і за умови, коли вони неповнолітні або непрацездатні. Нотаріальні контори послідовно керуються цим правилом у своїй практичній діяльності. 

  Позбавлення спадщини. 

    Відповідно  до частини другої статті 1235 ЦК України заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

    Слід  розрізняти пряме і побічне позбавлення  спадщини, оскільки правові       наслідки в першому і другому випадку будуть неоднакові.

Наприклад, коли спадкодавець, що має дружину і  повнолітнього працездатного сина, зазначить у заповіті, що все своє майно він залишає дружині, то якщо дружина не відмовиться від  спадщини, син фактично буде позбавлений спадщини, хоча про нього і не згадувалося у заповіті. Таке позбавлення називають побічним.

    Однак, заповідач у заповіті може прямо  вказати, що все своє майно він  заповідає дружині, а сина позбавляє  права спадкоємства. В цьому випадку ми маємо пряме позбавлення спадщини — тут син так само нічого не одержить у спадщину. Проте коли б дружина відмовилась від спадщини, доля спадкового майна вирішувалась би по-різному в першому і другому випадку.

При побічному  позбавленні спадщини все майно  перейшло б до сина . При прямому позбавленні спадщини син не одержав би нічого і майно перейшло б за законом до спадкоємців другої черги, а при їх відсутності чи їх відмові від спадщини за правом спадкоємства — до держави. 

  Підпризначення спадкоємця 

   Закон надає заповідачу право розпорядитися, до кого перейде його майно, якщо зазначений у заповіті спадкоємець помре до відкриття спадщини або не прийме її чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті (СТ. 1242 ЦКУ ,ст.1244 ЦК України).

Наприклад, заповідач  може вказати, що він все своє майно  заповідає дружині, а якщо б вона померла до відкриття спадщини чи відмовилась від неї, він майно заповідає брату. Таке розпорядження називається підпризначенням спадкоємця.

Не можна в  заповіті підпризначати спадкоємця до того спадкоємця, який прийме спадщину. Так, нотаріус не повинен посвідчити заповіт, у якому було б заповідано майно певному спадкоємцю за умови, що це майно після смерті спадкоємця перейшло б до тієї чи іншої особи.

Якщо такий  заповіт був би посвідчений, його необхідно було б визнати недійсним  у частині підпризначення спадкоємців до спадкоємця, оскільки таке розпорядження є угодою, спрямованою на обмеження правоздатності спадкоємця, а саме — на позбавлення його такого елемента правоздатності, як право заповідати майно. 

Заповідальний відказ.  

   Заповідач має право зобов'язати спадкоємців за заповітом виконати дію на користь однієї або кількох осіб. Такі особи називаються відказоодержувачами, а саме розпорядження — заповідальним відказом.

Відказоодержувачами можуть бути як особи, що входять в  коло спадкоємців за законом, так  і особи, що не є спадкоємцями за законом (ст.1237 ЦК України).Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержуваччеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини (Ст.1237 ЦК)

     Наприклад, заповідаючи майно дружині, спадкодавець зобов'язує її кожного місяця виплачувати певну суму племіннику до досягнення ним 25-річного віку.

     Внаслідок такого розпорядження відказоодержувач набуває права вимоги до спадкоємця, що прийняв спадщину, обтяжену «заповідальним відказом». Якщо б дружина спадкодавця (у наведеному прикладі), прийнявши спадщину, відмовилась від виконання покладеного на неї обов'язку, племінник вправі був би звернутися з позовом до суду і в примусовому порядку домогтися здійснення свого права. Проте спадкоємець, на якого покладено заповідачем виконання заповідального відказу, зобов'язаний виконати його лише в межах дійсної вартості спадкового майна, що перейшло до нього.