Вступ.

   Поняття підприємницького права  і підприємницької  діяльності

   Підприємницька  діяльність не можлива без знання підприємницького права. Незважаючи на недосконалість, і значну складність засвоєння правової бази підприємництва, без її знання не можна обійтись у сфері підприємництва.

   Визначення  поняття підприємництва має важливе  не тільки теоретичне, а й практичне  значення, оскільки значна частина  норм законодавства стосується лише такого роду діяльності. Особливого значення це набуває при застосуванні імперативних норм, враховуючи ті, що регламентують санкції за порушення законодавство про підприємництво.

   Легальне  визначення поняття “підприємництво” сформульовано у ст. 1 Закону України “Про підприємництво”: підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється юридичними та фізичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. Створення  (заснування)  суб’єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім  випадків, передбачених законодавством.

   Наукові визначення поняття “підприємництво” містяться як в економічній, так і в юридичній літературі, і почасти вони мають істотні розбіжності. Так, вважається, що підприємництво - це діяльність, спрямована на максимізацію прибутку, зміст якої полягає в задоволенні його шляхом продажу продуктів і послуг як товару. Схожим з наведеним є визначення підприємницької діяльності, що ставить за мету одержання прибутку за рахунок залучення власних коштів, або опосередкованої  участі у такій діяльності шляхом вкладення у діло власного капіталу. Під підприємництвом також розуміють діяльність, яка здійснюється приватними особами, підприємствами та організаціями щодо виробництва, надання послуг, надбання та продажу товарів у обмін на інші товари або гроші для взаємної вигоди зацікавлених осіб, підприємств та організацій. Недоліком деяких визначень є те, що в них, в основному, цитується законодавче визначення поняття підприємництва з усіма його недоліками, за рахунок ознаки спрямованості на одержання громадянами особистого доходу. Незважаючи на відмінність визначень всі вони зазначають правомірність, систематичність, спрямованість на одержання прибутку, ризиковий характер підприємницької діяльності.  До наукового визначення “підприємницька діяльність” необхідно проаналізувати такі суттєві аспекти:

   Ознаки  підприємницької діяльності:

1. її родову належність та видову диференціацію;
2. особливості характеристик суб’єктів цієї діяльності.

     У розробці наукового визначення  цього поняття не можна орієнтуватись  тільки на існуючу законодавчу  дефініцію, а необхідно формувати  перспективну модель. Наукове визначення має врахувати не тільки законодавчо закріплене визначення, а й оцінювати адекватність легального поняття існуючим правовим відносинам.

   Підприємницьке  законодавство  як галузь законодавства - це сукупність нормативних актів, що регулюють суспільні відносини в сфері підприємництва. Ці нормативні акти містять норми, категорії та інститути декількох галузей права, що регулюють різноманітні за характером відносини.

   У підприємницькому законодавстві як самостійній галузі законодавства України можна виділити три блоки нормативно-правових актів:

1. Конституція України, що містить норми про підприємництво;
2. Блок спеціальних нормативних актів, що регулюють виключно підприємницьку діяльність, основним із яких є Закон України “Про підприємництво”;
3. Нормативно-правові акти, що містять  окремі норми або їх сукупність, які регулюють підприємництво ( наприклад, Цивільний Кодекс України).

   Підприємницьке  законодавство України складають  регулюючі підприємство закони, декрети  та постанови Кабінету Міністрів, нормативні акти міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування, у тому числі тих державних органів, що здійснюють державне регулювання підприємництва, контроль і нагляд за ним. Найбільшу значимість мають законодавчі акти.

   Серед законів, що регулюють виключно підприємницьку діяльність, слід назвати Закони України “ Про підприємництво” від 07.02.91 р., “Про підприємства в Україні” від 27.03.91 р., “Про господарські товариства”  від 19.09.91 р., “ Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” від 18.02.92 р. та інші. Нарівні з ними велике значення мають закони, що не тільки регулюють відносини у сфері підприємництва, а й стосуються цих відносин. Наприклад, це закони  України “Про власність”, “ Про аудиторську діяльність” та інші.

   Значну  роль у регулюванні підприємницької  діяльності відіграють також підзаконні акти. У їх числі - Укази Президента України, або ж низка важливих нормативних актів, що регулюють  підприємництво Указами Президента була затверджена ( положення).

   Важливе значення мають також підзаконні акти Кабінету Міністрів України, особливо положення, затверджені постановами  уряду України. Серед них Положення  про державну реєстрацію суб’єктів  підприємницької діяльності, затверджене  Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 р. також Постанова Кабінету Міністрів України “Про упорядкування діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств” від 31.12.92 р.

   Великий масив становлять відомчі нормативні акти, у тому числі Міністерства економіки України (особливо у сфері зовнішньоекономічної діяльності, де прийнято десятки відомчих актів), Антимонопольного комітету України, Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, Ліцензійної палати тощо.

   Також мають право на існування локальні нормативні акти, що роздробляються і приймаються безпосередньо суб’єктами підприємницької діяльності з метою її саморегулювання. Ці акти можуть регулювати діяльність суб’єкта в цілому (наприклад, статут), його окремих структурних частин або відокремлених підрозділів (наприклад, Положення про філію, представництво) , або встановлювати режим комерційної таємниці тощо. Нарівні з нормативними актами за останні декілька років клалася судово-арбітражна практика застосування законодавства.

   Незважаючи  на швидкий і в цілому прогресивний розвиток законодавства  про підприємництво, існує безліч відносин у сфері  підприємництва, що зовсім не врегульовані законом, або його регулятивний вплив  є надзвичайно слабким через  безліч підзаконних нормативних актів, що знижую ефективність правового впливу на підприємницьку діяльність.

   Одним з напрямів удосконалення законодавства  про підприємництво є забезпечення верховенства закону, в тому числі  підвищення ролі закону в регулюванні  відносин у сфері підприємництва, їх пряма реалізація або конкретизація в підзаконних нормативних актах, виключення довільного тлумачення тощо. Підприємницький кодекс як комплексний міжгалузевий нормативний акт необхідний для спільного і погодженого використання різнорідних норм у сфері підприємництва з метою належної реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність. 

   Правові норми класифікують за різними ознаками. За функціональною роллю в механізмі  правового регулювання розрізняють  первинні правові норми і норми - правила поведінки. До первинних правових норм можна віднести такі, що мають узагальнений характер, вирізняються найбільш високою формою абстрагування, шляхом яких визначаються мета, завдання, принципи, межі, напрямки правового регулювання, закріплюються правові категорії і поняття.

   Норми правила поведінки норми безпосереднього  врегулювання відносин у сфері підприємництва, що визначають права і обов’язки  суб’єктів, умови і міру їх реалізації, види санкцій, застосовуваних до правопорушників. У таких нормах знаходять свій розвиток, деталізацію і конкретизацію первинні правові норми. Норми правила поведінки поділяються на регулятивні  й охоронні.

   За  ступенем узагальнення норми підприємницького права поділяються на загальні, і  спеціальні. Також розрізняють матеріальні і процесуальні ( процедурні) норми. За методом правового регулювання виділяють імперативні, диспозитивні і заохочувальні норми. Імперативні це обов’язкові норми, що не допускають відступів, а диспозитивні надають змогу суб’єктам в установлених законодавством межах регулювати відносини на свій розсуд. А заохочувальні норми практично відсутні.

   За  формою висловленого в них припису (характеру регулятивного впливу) норми законодавство про підприємництво поділяються на уповноважуючи, зобов’язувальні і заборонні. Вони регулюють відносини або шляхом надання прав, або покладання обов’язків, або заборони певної поведінки і позначення відповідальності за її порушення.

   Висновок. Створення належного і сприятливого правового середовища підприємництва є лише окремою складовою макросередовища підприємництва. Вона, на думку вчених, складається з економічних, правових, політичних, соціально-культурних, технологічних, фізичних ( або географічних) умов підприємницької діяльності. Підприємницьке середовище це суспільно-економічна ситуація, що включає ступінь економічної свободи, наявність підприємницького корпусу, домінування  ринкового типу економічних зв’язків . Правова сфера це “правила гри”, що суспільство використовує для професійного функціонування підприємця, тобто це закони і підзаконні акти, що регулюють ділову активність основних суб’єктів економічного процесу, і відносини, які підприємець змушений встановлювати і розвивати для досягнення ефективних результатів своєї

   діяльності.

   Головною  метою даної роботи є розробка, оцінювання і прийняття рішення в управлінні організацією в будівельній галузі, а також закріплення теоретико-методологічних основ менеджменту організації. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Розділ 1.

   1.1 Будівництво як галузь народного господарства.

   Будівельна  галузь є однією з найважливіших  галузей народного господарства, від якої залежить ефективність функціонування всієї системи господарювання в  країні. Важливість цієї галузі для  економіки будь-якої країни можна  пояснити наступним чином: капітальне будівництво, напевне, як ніяка інша галузь економіки, створює велику кількість робочих місць і споживає продукцію багатьох галузей народного господарства. Економічний ефект від розвитку цієї галузі полягає у мультиплікаційному ефекті коштів, вкладених у будівництво. Адже з розвитком будівельної галузі будуть розвиватися: виробництво будівельних матеріалів і відповідного обладнання, машинобудівна галузь, металургія і металообробка, нафтохімія, виробництво скла, деревообробна і фарфоро-фаянсова промисловість, транспорт, енергетика тощо. І, вочевидь, як ніяка інша галузь економіки, будівництво сприяє розвитку підприємств малого бізнесу, особливо того, який спеціалізується на оздоблювальних і ремонтних роботах, на виробництві та встановленні вбудованих меблів і т. ін.

   Висновок. Отже, ріст будівельної галузі неминуче викликає економічний ріст у країні і виникнення необхідних умов для розв'язання багатьох соціальних проблем. Але на сучасному етапі її розвитку говорити про будь-яку конкурентоспроможність цієї галузі не представляється можливим. Якщо на регіональному рівні чітко просліджується тенденція верховенства будівельних організацій центральних районів та великих міст-мільйонерів у зв’язку з їх значними потужностями і інвестиційною привабливістю, то на глобальному рівні будівельна галузь України програє через брак необхідних фінансових та організаційних перетворень.

   1.2 Будівельний комплекс.

   Будівельний комплекс — це сукупність галузей матеріального виробництва і проектно-пошукових робіт, які забезпечують капітальне будівництво. До складу будівельного комплексу входять такі галузі матеріального виробництва: будівництво, промисловість будівельних матеріалів, виробництво будівельних конструкцій і деталей. 
     Будівельний комплекс складається з таких основних блоків: виробництво 
будівельних матеріалів, власне будівництво, будівельне машинобудування, 
проектно-конструкторські й дослідні роботи в галузі будівництва. Частка 
будівельного комплексу в господарстві досить значна. В Україні ВВП 
тільки будівництва становить 8%. Комплекс охоплює майже 10% усіх зайнятих у господарстві, з них 6% - у будівництві. 
     Будівельний комплекс тісно пов’язаний з усіма галузями господарства. За 
його участю створюється більшість основних виробничих і невиробничих 
фондів. Разом з тим комплекс є споживачем продукції багатьох галузей. У 
будівництві використовується 10% продукції машинобудування, 20% прокату чорних металів, 40% лісоматеріалів. Воно споживає вироби хімічної 
промисловості (лаки, фарби, пластмаси). Для виробництва будівельних 
матеріалів потрібна велика кількість палива й води. Будівельні 
матеріали, конструкції є важливою складовою частиною вантажообігу 
транспорту. Транспортні витрати в собівартості будівництва становлять 
біля 25%.

   Будівництво – головна  ланка комплексу. Тут створюються основні фонди 
господарства. Від інших галузей будівництво відрізняється своєю 
продукцією (будівлі), яка є нерухомою, великогабаритною.

   За  призначенням будівництво поділяється  на промислове (заводи, фабрики), гідротехнічне (ГЕС, водосховища, канали), енергетичне (електростанції, електромережі), транспортне (автомобільні, зілізничні шляхи, аеропорти, трубопроводи), сільське (спорудження ферм, елеваторів).

   Будівництво характеризується тривалим виробничим циклом, 
територіально закріпленими об’єктами, які зводять промислові будинки, 
жилі будинки, електростанції, трубопроводи тощо, а також високою 
залежністю виробництва від географічних умов.

   У процесі спеціалізації виділились окремі види будівництва – промислове, транспортне, житлове, водогосподарське та ін. При розміщенні 
об’єктів капітального будівництва слід враховувати наявність будівельної 
організації, вирішуючи питання доцільності розміщення ще на допроектній 
стадії. Найважливіші фактори на основі яких обираються райони і пункти 
будівництва – це трудовий, сировинний, паливно-енергетичний, водний та 
інші.

   Значний вплив на будівництво чинять кліматичні особливості різних 
регіонів.

   Вони  впливають, перш за все, на сезонність відкритих будівельних робіт. 
При виборі конкретних майданчиків для будівництва промислових 
підприємств, при спорудженні доріг, транспортних і гідротехнічних 
об’єктів, а нерідко і вирішальне значення набувають такі географічні 
умови, як рельєф місцевості, грунти і грунтові води, карстові явища, 
сейсмічність, які в тій чи іншій мірі впливають на вартість будівництва 
і його організацію.

   Чисельність зайнятих у будівництві України  досягла більше ніж 
3 млн.чол. Капітальні вкладення складали в 1999 р. 281 млн.грн., 2000 р 312 
млн.грн., в 2001р. 386 млн.грн причому близько 60% з них припадає на 
об’єкти виробничого призначення, а решта на невиробничі об’єкти. У 
структурі капітальних вкладень переважають будівельні та монтажні 
роботи – близько 60%,  більше 30% -- устаткування, інструмент та інвентар, 
решта – решта капітальні роботи і витрати. Найбільші капітальні вкладення 
припадають на промисловість і житлове господарство. Обсяг капітальних вкладень і відповідно будівельних та монтажних 
робіт є диференційованим по областях України. Найбільші інвестиції 
припадають на регіони з розвинутим будівельним комплексом та видобувною промисловістю (Дніпропетровська, Донецька, Одеська, Київська області).

   У будівництві ринкові відносини  розвиваються активніше, ніж 
промисловості. В 2001 р. у недержавному секторі економіки перебували 73% 
загальної кількості будівельних організацій, якими виконано 71% 
підрядних робіт, у тому числі акціонерними товариствами.

   З усіх інвестицій в основний капітал  і будівельні і монтажні роботи 
за рахунок державних централізованих джерел фінансування в 2001р. – 1080 млн.грн, вартість будівельних та монтажних робіт становила 663 
млн.грн.

   Сучасне життя суспільства буз ефективного  функціонування 
будівельного комплексу просто неможливе. Рівень його розвитку впливає на 
формування пропорцій і темпів розвитку галузей народного господарства, 
розміщення продуктивних сил і розвиток регіонів. Будівництво створює 
нові і реконструює діючі основні фонди (будівлі і споруди, призначені 
для всіх видів виробничої і невиробничої діяльності людей). Від розвитку 
цієї галузі залежить будівництво житла, створення нових міст і сіл, 
окремих мікрорайонів, постійна реконструкція житлових фондів, 
будівництво промислових і сільськогосподарських підприємств, 
транспортних об’єктів, лікарень, шкіл, торгових центрів тощо, 
будівельний комплекс підтримує в належному стані обороноздатність 
країни, створює передумови для зростання виробництва в усіх галузях 
господарства.

   У 2008 році, вперше за останні 7 років, в  Україні розпочався спад у будівельній  галузі. За перше півріччя 2008 року падіння  склало майже 2%, на відміну від зростання у 2007 році до 18%. 

   У січні-червні 2008 року скоротили обсяги будівництва 15 регіонів країни (тоді як у 2007 році зростання було 15,8%, а у  житловому будівництві – 18,7%). Суттєво  зменшився попит на будівельні матеріали (як промисловий, так і споживчий). 

   У Києві обсяг будівництва торік  зріс на 26,1%, а за січень-травень 2008 року – лише на 3,6% (великою мірою завдяки  роботам, що здійснювалися на подільському мостовому переході). 

   За  два останні місяці 2008 року обсяг  реалізації будівельної цегли на трьох заводах Вінницької області зменшився на 40%, на трьох підприємствах Полтавщини – на 50%. 

   За  експертними оцінками Асоціації  „Всеукраїнський союз виробників будівельних  матеріалів та виробів” та Інституту  трансформації суспільства, можна очікувати подальшого погіршення виробничої й фінансово-економічної ситуації в будівельній галузі країни, у тому числі в секторі виробництва будівельних матеріалів та будівництва житла.  

   Падіння виробництва в будівельній галузі призведе до ланцюгової реакції. Насамперед  уповільниться розвиток галузі транспортних перевезень, виробництва сировини для будівельних матеріалів, меблевої промисловості та ін. Існує велика ймовірність того, що діяльність цих галузей в Україні стане збитковою. 

   Основною  причиною стагнації будівельної галузі, на нашу думку, є економічна політика Уряду України. Інфляція, яка за перше півріччя 2008 року перевищила 15%, призвела до істотного зростання роздрібних цін на будівельні матеріали. Ще більшою мірою підвищилися оптові ціни (на 50% і вище). Наприклад, вартість цементу в першому півріччі цього року зросла в 1,4 раза, металопрокату – в 2 рази, природного газу – в 1,4 раза (він, зокрема, становить 40% у собівартості цементу). Як свідчить аналіз кон’юнктури ринку будівельних матеріалів, тенденція до їх подорожчання, на жаль, зберігатиметься і в другому півріччі 2008 року.

   Фінансування  будівельного комплексу  України

  Бурхливий розвиток будівництва (як житлового, так  і комерційної нерухомості), що має  місце останні 6 років є об’єктивним індикатором соціально-економічного розвитку України. Розвиваючись лише за умови сталого покращення економіки країни, будівництво в свою чергу здатно створювати мультиплікаційний ефект і позитивно впливати на зайнятість населення, рівень заробітної плати, розвиток торгівлі та сфери послуг. Загальне пожвавлення економіки, розвиток її фінансової сфери формулює нові вимоги до механізмів інвестування будівництва і регулювання будівельного ринку.

  Будівельний комплекс розглядається як соціально-економічна система (СЕС). Адже, за підрахунками фахівців, кожна гривня, вкладена в будівництво житла, дає 2,5-3 грн. приросту ВВП, а додаткове робоче місце в капітальному житловому будівництві забезпечує роботою 5-6 працівників інших галузей.

  Будівельна  галузь визначається як сукупність будівельних підприємств, що зайняті спорудженням, як правило, пасивної частини об’єктів основних фондів, тобто спеціалізованих на частини виробничих стадій виготовлення кінцевих виробів – об’єктів капітальних вкладень.

  Розглянемо  докладніше основні фонди, оборотні кошти та контингент робітників будівельної СЕС. В залежності від мети дослідження, основні фонди будівельної СЕС розподіляють за участю у виробництві (виробничі ОФ, невиробничі ОФ), за впливом на предмети виробництва (активна частина ОФ, пасивна частина ОФ), або за функціональним призначенням (виробничі будівлі та споруди, що обслуговують будівництво, силове та виробниче обладнання, транспортні засоби тощо).

  Структура матеріальних обігових коштів в цілому відображає структуру будівельного процесу. На заготівельній стадії вони складають 20-35%, на виробничій стадії – 60-70% і на стадії реалізації – 5-10%.

  Серед шляхів прискорення обертання матеріальних оборотних коштів виділяють наступні:

  1) зниження вартості сировини, основних  матеріалів та напівфабрикатів, вартості робіт по спорудженню об’єкта, та затрат на операції з його реалізації;

  2) зниження тривалості находження  ресурсів на стадії заготівлі,  тривалості спорудження об’єкта та його реалізації;

  3) згладжування (випрямлення) кривої наростання поточних затрат за рахунок ефективного фінансового планування.

  Щодо  професійного складу робітників будівельної  галузі, варто зазначити, що робочі складають близько 80% загальної чисельності  робітників, інженерно-технічні робітники  – близько 9%, а службовці – 4-5%.

  В результаті аналізу показників галузі за 25 років встановлено що, постійно зменшується питома вага робочих  загальнобудівельних професій, натомість, зростає чисельність монтажників  та механізаторів. Дослідники пов’язують цей факт з загальним науково-технічним прогресом та зростанням ролі спеціалізації в будівельній галузі та економіці країни в цілому.

  Фінансування  житлового будівництва сьогодні може здійснюватися виключно через:

  1) фонди фінансування будівництва  (ФФБ типу “А” з розширеними повноваженнями забудовника та “Б” з пріорітетом рішень керуючого – фінансової установи) що мають метою отрмання житла довірителями фонду у власність;

  2) фонди операцій з нерухомістю  (ФОН) метою створення яких  є отримання доходу власниками  сертифікатів фонду;

  3) інститути спільного інвестування (ІСІ), що включають корпоративні  інвестиційні фонди (КІФ) у  формі відкритого акціонерного  товариства та пайові інвестиційні  фонди (ПІФ) без створення юридичної  особи;

  4) недержавні пенсійні фонди;

  5) безпроцентні (цільові) облігації, номіналом яких виступає, як правило, одиниця площі нерухомості.

  На  сьогоднішній день (за даними Держкомстату України) частка будівельних підприємств  складає 6,6% від загальної кількості  підприємств країни, це близько 73093 зареєстрованих компаній. В Україні за 6 місяців 2006 року за рахунок коштів Держбюджету було побудовано 53900 кв. м житла (на 35,6 % більше, ніж за відповідний період минулого року). Але частка житла, спорудженого за рахунок держаних коштів залишається незначною і складає 1,7% (у першому півріччі 2005 року відповідно 1,4%).

  Економічна  вага державного сектору в будівельному комплексі сьогодні є незначною. Пік приватизації державних підприємств  будівельного комплексу відбувся у 1995-1997 роках і стабілізувався у 2000-2001 роках на рівні приблизно 100 об’єктів на рік, давши початок зростанню обсягів будівництва, що триває останні 6 років.

  Висновок. Головною проблемою вітчизняного будівництва залишається нерівномірний економічний розвиток регіонів і, як наслідок, значний дисбаланс (у розрізі регіонів) за обсягами підрядних робіт і показниками виробничої активності населення. 

1.3 Вид діяльності – виробництво будівельних матеріалів.

   На  всіх етапах розвитку виробництво будівельних  благ є процесом 
взаємодії людей і природи. В умовах науково-технічного прогресу 
очевидним є її посилення. Подальший розвиток підприємств-виробників 
будівельних матеріалів неминуче пов’язаний із включенням у господарський 
обіг дедалі більшої кількості природних ресурсів та збільшенням 
навантаження на навколишнє середовище. Використання природних багатств 
повністю залежить від рівня розвитку цих підприємств і навпаки, наявні 
природні умови й ресурси істотно впливають на розвиток 
підприємств-виробників будівельних матеріалів, прискорюючи або 
сповільнюючи його.

   Україна багата на будівельну сировину. Якщо роздивитись  картосхему 
корисних копалин то можна побачити що вони існують на всій її території.

   Потреби будівництва в Україні повністю забезпечують власними 
мінеральними ресурсами. За кордоном користуються попитом цементна і 
скляна мінеральна сировина та будівельний камінь. Граніти, габро, 
лабрадори, вивозять у країни близького та далекого зарубіжжя. В Україні 
є значні ресурси в’яжучої мінеральної та цегельно-черепичної мінеральної 
сировини.

   Для виробництва будівельних матеріалів дедалі ширше використовують 
вторинні мінеральні відходи промисловості-розкривні породи родовищ, 
продукти збагачення руд та вугілля тощо.

   Родовища  гіпсу й бутового каменю є майже  в усіх областях України, а 
особливо Житомирській, Вінницький, Запорізький, Кіровоградський та 
Закарпатський. Україна славиться запасами граніту, лабрадориту, мармуру 
й мармуроподібних вапняків, які використовуються для будівництва доріг, 
набережних, облицювання, станцій метро, підземних переходів, фундаментів 
і стін будинків, як важкий наповнювач для бетону, виготовлення 
пам’ятників, розподільних щитів (мармур) і сувенірів. Найбільше 
видобувають бутового каменю, лабрадориту, габро, червоного і сірого 
граніту в Коростишевському, Овруцкому, Черняхівському, Малинському, 
Володарсько-Волинському, Коростенському, мармуру в дослідно промислових розробках Радомишльського району Житомирської області. Проте обсяг видобутку природного каменю порівняно невеликий.