Поняття валютного ризику та його основні види

     1.Поняття  валютного ризику та його основні види.

     Сучасний  світовий валютний ринок, будучи найбільшим сегментом світового фінансового ринку, характеризується такими особливостями:

     Надзвичайно великий обсяг операцій. За цим  параметром світовий валютний ринок не має собі рівних. Як показало останнє спільне обстеження центральних банків G-10 (такі обстеження проводяться раз на три роки), середньодобовий обсяг угод (спотових, форвардних, свопових) сьогодні досягає біля 1,5 трлн дол. США. Для порівняння зазначимо, що оборот іншого сегмента світового фінансового ринку — ринку цінних паперів уряду США — становить близько 3,5% від обсягу угод на світовому валютному ринку.

     Світовий валютний ринок є єдиним, по-справжньому глобальним ринком. Угоди тут укладаються в будь-якій валюті, в будь-який час дня і ночі, протягом 24 год. на добу. Добова хвиля валютних угод зароджується на Далекому Сході (Токіо, Сінгапур, Гонконг), переміщується в Європу (Лондон) і завершується у США (Нью-Йорк). На ці п’ять фінансових центрів припадає близько 70% обсягу всіх валютних угод у світі. Лідером тут є Лондон (30%), за ним ідуть Нью-Йорк (16%) і Токіо (10%).

     Висока  концентрація угод, що укладаються. Біля 2/3 усіх угод припадає на банки, 20% — на інші фінансові інституції, 16% — на нефінансові установи (включаючи окремих великих спекулянтів).

     Надзвичайно висока ліквідність. Вона обумовлена дуже великою кількістю угод, що укладаються, а також дуже високою вартістю окремих контрактів. Так, середній, за світовими мірками, банк може здійснювати до 3—4 тис. дилерських операцій на добу, причому окремі угоди — на суми до 300—500 млн дол. США є звичайним явищем, що не приводить до зміни котирування валют. Дуже часто міжбанківські платежі перевищують розміри капіталу самого банку.

     З викладеного вище зрозуміло, що в умовах інтеграції у світовий фінансовий ринок питання правильної оцінки та правильної побудови системи управління валютним ризиком для комерційного банку є надзвичайно важливим завданням.

     Взагалі під валютним ризиком розуміють можливість грошових втрат суб’єктів валютного ринку через коливання валютних курсів. Наприклад, європейські виробники автомобілів, які експортують свою продукцію в США, зазнаватимуть великих втрат через подорожчання національної валюти проти долара США. Сам по собі валютний ризик є різновидом ринкового ризику і залежить від того, наскільки суб’єкт ринку (у даному разі комерційний банк) підготовлений до зміни ситуації на валютному ринку.

     Ефективна робота комерційного банку на валютному  ринку залежить не лише від валютного  ризику, а й від комплексу супутніх ризикових складових, з якими дуже тісно пов’язаний валютний ризик.

     Виходячи  з особливостей роботи комерційного банку на валютному ринку, валютний ризик можна розкласти на зовнішню і внутрішню складові.

     Під зовнішньою складовою слід розуміти небезпеку для фінансового стану комерційного банку, пов’язану зі зміною зовнішнього ринкового середовища, яка знаходить свій прояв у несприятливій зміні валютних курсів.

     Внутрішня складова — це здатність комерційного банку протистояти цим несприятливим  змінам на валютному ринку. Така здатність залежить від того, наскільки ефективно налагоджена робота з управління ризиками у даному комерційному банку.

     Валютний  ризик є специфічним видом  ринкового ризику. Його сутність полягає  у можливості фінансових втрат за балансовими та позабалансовими  статтями у зв’язку зі зміною ринкових умов і, відповідно, з рухом ринкових валютних курсів. Ці фінансові втрати можливі у разі: а) переоцінювання відкритих валютних позицій (коротких та довгих), б) проведення операцій на строковому ринку — переоцінювання позабалансових статей за похідними фінансовими інструментами, угодами форвард, своп, ф’ючерсами, опціонами).

     Цей вид ризику є наслідком незбалансованості  активів і пасивів щодо кожної з валют за термінами і сумами. За характером і місцем виникнення валютні ризики поділяються на:

     операційні;

     трансляційні (бухгалтерські);

     економічні.

     Операційний ризик пов’язаний з торговельними  операціями, а також із грошовими  угодами з фінансового інвестування та дивідендних платежів або отримання  коштів в іноземній валюті в майбутньому.

     Трансляційний (бухгалтерський) ризик пов’язаний з переоцінюванням активів, пасивів  та прибутків у національну валюту, а також може виникати під час експорту чи імпорту інвестицій. Він впливає на показники балансу, що відображають звіт про одержані прибутки та збитки після перерахунків сум інвестицій у національну грошову одиницю. Врахувати трансляційний ризик можна під час складання бухгалтерської та фінансової звітності.

     Економічний валютний ризик пов’язаний з можливістю втрати доходів за майбутніми контрактами  через зміну загального економічного стану як країн-партнерів, так і країн, де розташована компанія. Насамперед він обумовлений необхідністю здійснення постійних розрахунків за експортними та імпортними операціями, інтенсивність яких, у свою чергу, може залежати від валютних курсів.

На світових валютних ринках, що працюють цілодобово, курс валюти постійно змінюється протягом робочого дня. Значний рух курсу може відбутися навіть протягом кількох хвилин. Час проведення операції може мати прямий вплив на прибуток.

     2.Управління валютним ризиком

     Основою управління валютним ризиком є чітке  визначення його кількісних характеристик, що дає змогу банкам застосувати  селективне управління, тобто страхувати тільки неприйнятий валютний ризик  — ризик, імовірність настання якого  є дуже високою. Це пов’язано з  тим, що на практиці валютний ризик  існує за будь-якої валютної операції, але не всі вони ведуть до збитків, тим більше в обсягах, загрозливих для існування банку. Найчастіше за чіткої організації фінансової роботи майбутні збитки можна звести до мінімуму або ж перекрити незначні суми збитків відповідними прибутками.

     Основними елементами оцінювання валютного ризику є визначення:

• виду іноземної валюти, за якою проводяться розрахунки;
• суми валют;
• тривалості періоду дії валютного ризику;
• виду валютних розрахунків.

     Вибір валюти для здійснення розрахунків можна розглядати як своєрідний метод страхування ризику. Загальним правилом вибору валюти розрахунків є орієнтація на сильну валюту, тобто таку, купівельна спроможність якої відносно національної валюти підвищується.

     Тривалість  періоду дії валютного ризику охоплює проміжок часу між датою  укладення угоди та датою розрахунку (датою валютування), а тому в чисельному виразі ризик буде тим меншим, чим  стабільнішу валюту буде вибрано  для розрахунків, чим коротшим буде період дії ризику і чим меншою буде сума угоди.

     В економічній практиці окремі види валютного  ризику дуже часто переплітаються між  собою, а тому загальну суму ризику можна визначити лише тоді, коли складається підсумковий баланс усіх ризикових складових.

     Управління  валютним ризиком (рис. 16.1) передбачає проведення його детального аналізу, оцінювання можливих наслідків та вибір методів страхування. У світовій практиці страхування валютних ризиків називають ще хеджуванням, тобто впровадженням чітко визначених контрзаходів, спрямованих на упередження несприятливої тенденції на фінансовому ринку.

     Управління  валютним ризиком базується на виборі відповідної стратегії менеджменту  ризику, що містить у собі такі основні елементи:

• використання всіх можливих засобів уникнення ризику, який призводить до значних збитків;
• контроль ризику та мінімізація сум імовірних збитків, якщо немає можливості уникнути його повністю;
• страхування валютного ризику в разі неможливості його уникнення.

     Існують різні варіанти вибору стратегії менеджменту ризику: від нейтрального ставлення до ризику, коли фінансові менеджери через незначні розміри можливих збитків не беруть цих ризиків до уваги, до повного контролю і страхування всіх можливих валютних ризиків і валютних збитків (табл. 2.1). Тому запобігання валютним ризикам завдяки використанню певних методів страхування є основою стратегії управління ними.

     Головна мета використання відповідних методів  страхування — здійснювати валютообмінні  операції своєчасно, тобто ще до того, як відбудеться небажана зміна курсів або ж компенсувати збитки від  зміни за рахунок паралельних  операцій з валютою, курс якої змінюється в протилежному напрямку. Нині існує ціла низка досить ефективних методів страхування валютних ризиків, що можуть бути використані суб’єктами валютного ринку залежно від конкретних умов і завдань діяльності. Під цими методами розуміють певні фінансові операції, що дають змогу повністю або частково уникнути ризику збитків, що виникають через зміну валютних курсів, або ж отримати прибуток, джерелом якого є ця зміна.

     Оскільки  уникнути ризику під час проведення комерційної діяльності практично неможливо, головною метою є зменшення ступеня ризику та обмеження його певними рамками. Суттєвим компонентом у цій діяльності є самострахування через створення резервних фондів під компенсацію потенційних збитків від здійснюваних операцій з іноземною валютою.

     Дуже  важливою є система диверсифікації ризиків за фінансовими інструментами, кодами валют, географічними регіонами, контрагентами. Сама диверсифікація реалізується через упровадження досить складної системи обмежень (або лімітів). Так, більшість фінансових структур під час роботи на світовому валютному ринку дотримується встановлення:

     загальних лімітів відкритої валютної позиції;

     лімітів відкритої позиції за кодами валют, групами валют та банківськими металами;

     лімітів на контрагентів та певні географічні регіони;

     денних  лімітів (тобто лімітів на термін роботи банківського робочого дня);

     нічних  лімітів (установлюється, як правило, на обсяги відкритих валютних позицій у часи роботи поза межами банківського робочого дня). Зауважимо, що система нічних лімітів значно жорсткіша за систему денних лімітів. І це зрозуміло, оскільки здійснюється поправка на можливі непередбачувані події фінансового ринку поза межами банківського робочого дня;

       лімітів на кожного валютного дилера;

     лімітів «стоп лос», спрямованих на закриття відкритих валютних позицій, у разі несприятливого руху валютних курсів;

     лімітів на роботу з похідними фінансовими інструментами (за видом інструменту, кодами та групами валют, дилерами, контрагентами та ін.).

     Страхування як фінансово-бухгалтерський метод  дає змогу уникнути двох видів  відкритих позицій в іноземній валюті — довгих, тобто володіння довгостроковими активами в іноземній валюті, і коротких, тобто володіння іноземною валютою в значно більших обсягах, ніж це необхідно для вирішення короткострокових завдань, пов’язаних із відповідним видом діяльності. За умови, що вдається уникнути цих відкритих позицій, зміна валютних курсів не приведе до суттєвих змін вартості власного капіталу.

     Чиста «експозиція» банку (NEXP) дорівнює

     NEXP = [ (FX A – FX L) + FX b – FX s],

     де FX A — сума активів у валюті;

     FX L — сума зобов’язань у валюті;

     FX b — сума валюти, куплена за  торговельними операціями;

     FX s — сума валюти, продана за  торговельними операціями.

     Якщо NEXP > 0, то банк має чисту довгу  валютну позицію.

     Банк, що має чисту довгу валютну  позицію, зазнає збитків, якщо зменшиться вартість цієї іноземної валюти відносно його валюти. У разі збільшення вартості іноземної валюти банк отримає прибуток.

     Якщо NEXP < 0, то банк має чисту коротку  валютну позицію.

     Банк, що має чисту коротку валютну  позицію, зазнає збитків у разі збільшення вартості цієї валюти порівняно з  його валютою. Якщо ж вартість іноземної валюти зменшиться, банк отримає прибуток.

     Для того щоб розрахувати прибуток чи збиток, треба:

     NEXP•[S(t) – S(t – 1)],

     де S(t) — курс спот станом на час t;

     S(t – 1) — курс спот станом на  кінець попереднього періоду.

     Співвідношення довгої та короткої валютних позицій має особливе значення для управління валютними ризиками комерційних банків. Світова економічна практика визначає прийнятний рівень валютного ризику фінансової установи на рівні відношення значення відкритої позиції до капіталу цієї установи. Подібні нормативи можуть установлюватись до значення загальної відкритої позиції, відкритої позиції за окремою групою валют та банківських металів, окремо для короткої відкритої позиції, окремо для довгої відкритої позиції. Зазначений підхід використовується і в Україні. З метою обмеження валютних ризиків Національний банк України, згідно з Інструкцією № 141 «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків», затвердженою 14 квітня 1998 р., запровадив нормативи відкритої валютної позиції уповноваженого банку, що розраховуються як відношення відповідного показника до капіталу банку:

     Норматив  загальної відкритої валютної позиції (Н16 — до 40%).

     Розраховується  як відношення загальної величини відкритої  валютної позиції банку до капіталу банку:

       Н15= Вп / К•100%,

     де  Вп — загальна відкрита валютна  позиція банку за балансовими  та позабалансовими активами та зобов’язаннями банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті (розрахунок проводиться за звітну дату);

     К — капітал банку.

     За  кожною іноземною валютою розраховується підсумок за всіма балансовими та позабалансовими активами і всіма балансовими та позабалансовими зобов’язаннями банку. Якщо вартість активів та позабалансових вимог перевищує вартість пасивів та позабалансових зобов’язань, відкривається довга відкрита валютна позиція. Якщо вартість пасивів та позабалансових зобов’язань перевищує вартість активів та позабалансових вимог, відкривається коротка відкрита валютна позиція. При цьому довга відкрита валютна позиція показується зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція — зі знаком мінус.

     Враховуючи, що план рахунків мультивалютний, потрібно за кожною іноземною валютою підрахувати підсумок за всіма балансовими активами та зобов’язаннями банку I, II, III, IV класів (крім розділів 43, 44, 45) і позабалансовими активами та зобов’язаннями банку IX класу (тільки групи 920, 921, 929, 935, 936) Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України.

     Загальна  величина відкритої валютної позиції  в цілому по уповноваженому банку  визначається як сума абсолютних величин  усіх довгих та всіх коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами.

     Норматив  довгої (короткої) відкритої валютної позиції за кожною іноземною валютою (Н17 — до 20%) розраховується як співвідношення довгої (короткої) відкритої валютної позиції банку у вільно конвертованій валюті у гривневому еквіваленті до капіталу банку:

     Н16 = Він / К•100%,

     Де Він — довга (коротка) відкрита валютна позиція банку за балансовими та позабалансовими активами та зобов’язаннями банку за кожною вільно конвертованою валютою у гривневому еквіваленті (розрахунок проводиться за звітну дату);

     К — капітал банку.

     За  кожною вільно конвертованою валютою  розраховується довга (коротка) відкрита валютна позиція банку у гривневому еквіваленті.

     Норматив  довгої (короткої) відкритої валютної позиції у всіх банківських металах (Н18 — до 10%) розраховується як відношення довгої (короткої) відкритої валютної позиції банку у всіх банківських металах у гривневому еквіваленті до капіталу банку:

     Н18 = Вм / К•100%,

     деВм  — довга (коротка) відкрита валютна  позиція банку за балансовими  та позабалансовими активами та зобов’язаннями банку за банківськими металами у  гривневому еквіваленті (розрахунок проводиться  за звітну дату);

     К — капітал банку.

     4. Норматив зваженої відкритої  валютної позиції уповноваженого  банку (Н19) розраховується як співвідношення зваженої відкритої валютної позиції (В3) до капіталу (К) банку:

     де  В3 — відкрита валютна позиція  за активами та зобов’язаннями за кожною іноземною валютою, зваженою на коефіцієнт, який визначається за строком, що залишився  до розрахунку.

     Нормативне  значення зваженої відкритої валютної позиції має бути не більшим 50%.

     5. Норматив довгої (короткої) зваженої  відкритої валютної позиції банку  в вільно конвертованій валюті (Н20) розраховується як співвідношення довгої (короткої) зваженої відкритої позиції банку у вільно конвертованій валюті (Вв) до капіталу (К) банку:

     H20 має бути не більшим 30%.

     Операції  з банківськими металами на валютному  ринку України регламентуються  законом України «Про державне регулювання  видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного  каміння та контроль за операціями з ними» та Положенням про організацію  торгівлі банківськими металами на валютному ринку України.

     Валютна позиція уповноваженого банку визначається щоденно: загальна та окремо за кожною іноземною валютою та банківськими металами.

     На  розмір відкритої валютної позиції уповноваженого банку впливають:

     купівля (продаж) готівкової та безготівкової  іноземної валюти, поточні та строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та ін.), за якими виникають вимоги та зобов’язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

     одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді  доходів або витрат та нарахування  доходів і витрат, які обліковуються на відповідних рахунках;

     купівля (продаж) основних засобів та товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

     надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду за умови, що банк має зобов’язання перед засновниками-нерезидентами в іноземній валюті;

     погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання якої здійснюється з відповідного рахунку  витрат);

     інші  обмінні операції з іноземною  валютою (виникнення вимог в одній  валюті під час розрахунку за ними в іншій валюті, у тому числі і в національній, що призводить до зміни структури активів при незмінності пасивів та навпаки).

     Валютна позиція виникає на дату операції з купівлі (продажу) іноземної валюти, а також нарахування доходів (витрат), зарахування на рахунки (списання з рахунків) інших доходів (витрат) та відповідно до перелічених операцій.

     Уповноважений банк одержує право на відкриту валютну  позицію з дати отримання ним  від Національного банку України  банківської ліцензії на право проведення операцій із валютними цінностями і  втрачає це право з дати її відкликання Національним банком України.

     Валютна позиція банку обліковується у класі № 3 балансу «Операції з цінними паперами та інші активи і зобов’язання», розділ 38 «Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів та балансуючі рахунки», група 380 «Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів», на балансових рахунках 3800 та 3801. 3800 АП «Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів» — технічний рахунок для відображення позиції банку щодо іноземної валюти та банківських металів. Використовується для відображення операцій, які здійснюються у двох різних валютах, або для операцій з банківськими металами. Проведення виконуються за датою валютування. За дебетом рахунку проводиться вартість іноземної валюти, яка збільшує коротку або зменшує довгу відкриту валютну позицію за кредитом — вартість іноземної валюти, яка збільшує довгу або зменшує коротку відкриту валютну позицію. 3801 АП (контррахунок) «Еквівалент позиції банку щодо іноземної валюти та банківських металів» — технічний рахунок для обліку гривневого еквівалента позиції щодо іноземної валюти та банківських металів. За дебетом рахунку проводяться еквіваленти сум іноземної валюти, які збільшують довгу або зменшують коротку відкриту валютну позицію, за кредитом — еквіваленти сум іноземної валюти, які збільшують коротку або зменшують довгу відкриту валютну позицію.

     Політика  управління комерційним банком під час діяльності на валютному ринку буде найбільш зваженою у разі:

     обмеження валютних операцій тільки трансакціями, інвестованими клієнтами (тими, в основі яких лежать торговельні угоди);

     установлення  жорсткої системи лімітів для  торгівлі валютними цінностями;

     обмеження цих лімітів тільки головними  конвертованими валютами, на які існує регулярний попит корпоративних клієнтів;

     установлення  денних та овернайт валютних лімітів  для всіх банківських контрагентів;

     здійснення  жорсткого моніторингу за виконанням процедур, передбачених системою управління ризиками, стану контрагентів та поведінки валютного ринку в цілому.

     Серед основних методів хеджування валютних ризиків треба назвати такі: структурне збалансування активів, пасивів, кредиторської  та дебіторської заборгованості, зміна  термінів платежів, форвардні угоди, операції своп, опціонні угоди, фінансові  ф’ючерси, кредитування та інвестування в іноземній валюті, реструктуризація валютної заборгованості, паралельні позички, лізинг, дисконтування вимог в іноземній валюті, використання валютних коштів, здійснення платежів за допомогою зростаючої валюти.

     В економічній практиці вказані методи часто переплітаються між собою, а окремі фінансово-кредитні установи використовують водночас не один, а  кілька методів. Використання широкого спектра методів дає змогу  уникнути можливих втрат від валютних спекуляцій та організувати дійову систему  менеджменту валютного ризику в  конкретній кредитно-фінансовій установі.

     Управління  валютним ризиком базується переважно  на використанні певних інструментів банківської діяльності. Найбільшого  поширення у світовій практиці набули термінові валютні операції: форвардні, свопові, опціонні та ф’ючерсні, що широко використовуються на міжбанківському ринку, валютних, форвардних та опціонних біржах.

     Ф’ючерси  використовуються для зменшення  валютного ризику у випадку, якщо банк розраховує здійснити платежі або одержати виплату валютних засобів у майбутньому, використовуючи заздалегідь установлений курс. Можливість валютного ризику виникає від непевності щодо зміни біржового курсу до терміну закінчення угоди. Використання ф’ючерсів для хеджування валютного ризику обмежене лімітованим числом валют, розмірами контрактів, термінами обертання інструменту. Перевага ф’ючерсів полягає в їх часовій гнучкості, тобто можливості закрити позицію в будь-який час до настання терміну поставки.

     Для уникнення недоліків ф’ючерсного  ринку є можливість забезпечити  хеджування відкритих позицій на нестандартизованому ринку форвардів.

     Для забезпечення хеджування довгострокового  валютного ризику використовують, як правило, валютні свопи. Їх також  часто застосовують у зв’язку  з емісією облігацій. Емітент залучає кошти в одній валюті і обмінює її на іншу, більш стійку. Метою валютного свопу під час емісії облігацій є або зниження витрат на фінансування емісії, або одержання валюти в такій формі, у якій її не можна одержати безпосередньо під час позики.

     Довгостроковий  валютний ризик виникає внаслідок  різних причин:

     якщо  банк здійснив довгострокові інвестиції у визначеній валюті і вони забезпечують потік регулярних прибутків, то ризик  для банку полягатиме в можливому зниженні вартості даної валюти. Це скоротить розмір як прибутку від інвестицій, так і самого інвестованого капіталу;

     якщо  у банку є довгострокові зобов’язання в іноземній валюті, наприклад  термінові кредити, але немає регулярних надходжень у даній валюті, то існує ризик зростання вартості даної валюти, унаслідок чого обслуговування цієї позики стає дорожчим;