Попит на гроші як економічне явище

Попит на гроші як економічне явище

План

1. Дослідження попиту на гроші в економічній теорії.
2. Мотиви попиту на гроші. Чинники, що впливають на динаміку попиту на гроші.
3. Особливості попиту на гроші в Україні в умовах кризи

1. Дослідження попиту на гроші в економічній теорії

Попит на гроші - це запас грошей, яким економічні суб’єкти прагнуть володіти на певний момент.

Попит на гроші, як економічне явище був предметом дослідження  Дж. М. Кейнса, М. Фрідмана, І. Фішера,  Ж. Б. Сея, Г. Харберлен, .А. Маршалла, Вільяма Ноумена та Джеймса Тобіна і багатьох інших економістів.

Ж. Б. Сей був одним із перших хто виділив роль попиту на гроші. Він вважав, що всі гроші,  отримані від продажу одних товарів, будуть використані на купівлю інших, що робить нераціональним процес нагромадження, оскільки гроші є лише тимчасовим посередником. Можливість інвестувати гроші у виробництво,  з точки зору Ж.Б. Сея,  є обмеженою, тому що для цього потрібно організувати виробництво.

І. Фішер сформулював рівняння обміну МV = РQ, що містить дві групи показників.У лівій частині М — кількість грошей; V— швидкість їх обігу; у правій Р — середньозважений рівень цін; Q — обсяг товарообігу або кількість поточних угод купівлі-продажу, які реалізують національний продукт. Оскільки ліва частина (MV) – «грошова» дорівнює правій частині (PQ) «товарній», то рівняння обміну характеризує рівновагу як товарного, так і грошового ринку, а також відбиває той факт. Рівняння показує: рівень цін перебуває у прямому зв'язку з кіль кістю грошей і швидкістю їх обігу та у обернено пропорційному зв'язку з потоком товарів. Так, якщо зростає грошова маса М, то за умов стабільності швидкості обігу грошей V, змінюються або ціни Р, або обсяг товарообігу Q, – тобто, обсяг виробництва у вартісному вираженні. Відповідно до «ефекту Фішера» у разі збільшення грошової маси М попит на гроші падає, відсоткова ставка знижується. У зв'язку з підвищенням цін попит на гроші знову зростає, а рівень відсоткової ставки підвищується. Зрештою, встановиться природний рівень відсоткової ставки. Коливання будуть відбуватися навколо цієї природної норми.  Інакше кажучи, величина попиту на гроші перебуває у прямій залежності від абсолютного рівня цін і фізичного обсягу виробництва, і в оберненій — від швидкості обігу грошей. Якщо припустити, що швидкість грошового обігу незмінна і мати за мету стабілізацію рівня цін, то держава повинна підтримувати темпи зростання грошової маси на рівні середніх темпів зростання фізичного обсягу ВНП (правило монетаристів).

А. Маршалл один із перших виділив попит на гроші як резерв на випадок непередбачених обставин. Представники кембриджської школи А. Маршалл, А. Пігу,  Д. Робертсон основну увагу в своїх роботах зосередили на касових залишках,  тобто на тій частини доходу, яку учасники виробничої діяльності бажають тримати у грошовій формі.  Прихильники кембриджської школи в центр уваги свого аналізу поставили питання щодо чинників, які визначають попит на касові залишки. Важливим мотивом формування попиту на гроші вважалась необхідність утворення фонду засобів обігу, тобто розглядався приріст грошей у функції обігу. Економісти Кембріджської школи досліджували взаємозв’язок між тим скільки грошей є у обігу і з якою інтенсивністю економічні суб’єкти будуть витрачати свої доходи. Таким чином рівняння Фішера у їхньому трактуванні є наступним:

М = k*Р*Y,

де Y – обсяг національного доходу;

k — величина, обернена V — швидкості  обігу грошей (k = 1 / V).

У «кембриджському рівнянні» поряд  з цінами фігурує обсяг національного  доходу Y і коефіцієнт k, що показує, яку частину доходу люди воліють  зберегти готівкою (страховий фонд, фонд накопичення). Роль цього коефіцієнта нагадує роль змінної V у рівнянні обміну: він показує, у скільки разів зменшиться реальна потреба в коштах, при чому припускається, що він (коефіцієнт) є величиною сталою.

Дж. Кейнс застосовував портфельний підхід до вивчення попиту на гроші, суть якого була у тому, що запас грошей був розглянутий як елемент багатства, котрим володіють економічні суб'єкти, з чого випливає що попит на гроші – це бажання економічних суб’єктів мати певну частину свого портфеля активів (багатства) в ліквідній формі. Попит на гроші взаємодіє з іншими ринками (з ринком облігацій, ринком товарів та ринком робочої сили), тому монетарна політика у кейнсіанській теорії є важелем впливу на виробництво доходу. Визначальне місце у кейнсіанській теорії займає процент, який за своєю економічною суттю є грошовим явищем. У міру зменшення процентної ставки попит на гроші зростає і навпаки.

Класик сучасного монетаризму М. Фрідмен розвинув портфельний підхід попиту на гроші, який багато в чому базувався на кейнсіанських положеннях переваги ліквідності. М. Фрідмен вирішальне значення для досягнення стабільності економіки надавав відповідності стабільному попиту на

гроші та їх пропозиції. Відповідність стабільного попиту на гроші зростанню

виробництва і формуванню відповідної пропозиції грошей є визначальною

умовою економічної стабільності. У випадку, якщо попит буде перевищувати

пропозицію, виникне прагнення позбутися надлишкових грошових залишків.

Якщо ціни і дохід будуть вільно мінятися, то спроба витратити більше, збіль-

шить обсяг витрат, виражених у номінальних одиницях, і надбавки в цінах .

Залежність попиту на гроші від стану реальної економіки та рівня доходу доводиться не теоретичними концепціями, а емпіричними даними. Параметри відомого "грошового правила"  у 3-5 %  отримані М. Фрідменом на основі аналізу значного статистичного матеріалу про економічний розвиток США у період 1867-1960 рр. Встановивши темпи зростання обсягу доходу, який, на думку М. Фрідмена, є оптимальним, щоб не допустити "перегріву" економіки і початку інфляції, він визначив і відповідні щорічні темпи зростання попиту на гроші.

Серед теоретичних концепцій стосовно попиту на гроші, найбільш поширеною є "модель Боумена-Тобіна". У цій моделі попит на гроші розглядається з позицій оптимізації грошових запасів,  в яких індивіди бажають тримати частку свого багатства для задоволення своїх потреб у майбутньому часі. Постійно існують протилежно направлені прагнення, щодо співвідношення частин активів у грошовій та інших формах. У випадку недостатньої кількості грошей для поточних потреб потрібно нести додаткові витрати,  пов'язані з конвертацією інших видів активів у гроші. У протилежному випадку, коли наявність грошей перевищує потребу в них, також виникають додаткові втрати, у зв'язку з більшою доходністю облігацій та інших активів.

2. Мотиви попиту на гроші. Чинники, що  впливають на динаміку попиту на гроші

 Мотиви попиту на  гроші прямо пропорційно залежать  від цілей накопичення грошей, а саме:

1. створення запасу купівельних і платіжних засобів, достатнього для задоволення поточних потреб економічних суб'єктів у товарах та послугах;
2. накопичення грошей як капіталу, як форми багатства, що спроможна давати власникові дохід у вигляді процента.
3. накопичення певних запасів грошей підпорядковується першій і другій цілям одночасно.

Основними учасниками грошового ринку  є центральні банки, які ви-

користовують можливості грошового ринку для проведення відповідної грошово-кредитної політики,  насамперед через операції на відкритому ринку.

Формування попиту на гроші здійснюється через призму мотивів, які формуються в учасників економічної діяльності. Мотиви попиту на гроші обумовлюють спонукальні причини,  які визначають в учасників грошового ринку прагнення до збільшення або зменшення грошей для здійснення певних економічних операцій.

Кейнс вважав, що три причини примушують людей зберігати принаймні частину  багатства у формі ліквідних  грошових активів (таких як готівка, поточні рахунки до запитання), а  не менш ліквідних , але тих, що приносять  доход ( як облігації):

1. Трансакційний мотив відображає потребу в грошових коштах для

здійснення поточних платежів. Трансакційний мотив попиту на гроші залежить від часового інтервалу між отриманням доходу і необхідності здійснювати платежі.

2. Спекулятивний мотив попиту на гроші є найбільш складним,  оскільки охоплює взаємодію між загальним розміром грошової маси та рівнем доходу за іншими фінансовими активами. Спекулятивний мотив попиту на гроші показує залежність між розміром процентної ставки та грошовою масою.
3. Мотив завбачливості в багатьох випадках досить складно розмежувати зі спекулятивним мотивом. Основна їх різниця полягає в тому, що мотив завбачливості відображає потребу в грошах для здійснення непередбачених платежів. Мотив перестороги обернено залежить від процентної ставки і грошової маси М та відображає їх взаємодію при коливанні процентних ставок

Чинники, що  впливають  на динаміку попиту на гроші

Представники всіх теоретичних  концепцій попиту на гроші визнають зміну обсягів виробництва (або обсягів національного доходу) ключовим чинником впливу на попитна гроші. Цей вплив обумовлюється трансакційним мотивом нагромадження грошей - чим більший обсяг виробництва валового національного продукту, а отже, й національного доходу, тим більшим може бути обсяг операцій щодо його реалізації і тим більшим має бути запас грошей для виконання цих операцій.

Зміна обсягу валового національного  продукту у свою чергу визначається двома самостійними чинниками - динамікою  рівня цін та рівня реального  обсягу виробництва, кожний з яких може діяти незалежно один від одного. Наприклад, абсолютний рівень цін може зростати за незмінного обсягу реального  виробництва, і навпаки, останній може зростати за незмінного рівня цін, чи обидва показники можуть зростати водночас, але різними темпами. Тому зміну абсолютного рівня цін та реального обсягу виробництва можна розглядати як самостійні чинники впливу на попит на гроші.

Попит на гроші і норма процента. Як відомо, грошові заощадження можуть зберігатися за бажанням власника грошей в альтернативних формах: їх можна розмістити у фінансові активи (цінні папери, строкові вклади та депозити тощо) або зберігати у ліквідній формі (готівкових або депозитних) грошей. Відомо, що заощадження у формі фінансових активів забезпечують їх власникам дохід у вигляді певного процента, тоді як зберігання активів у формі грошей не дають жодного доходу. І все-таки люди воліють тримати частку своїх активів саме у грошовій формі, а не в інших альтернативних формах. Величина грошей, що перебуває на руках у населення, залежить від нагальних витрат та вигод. У зв'язку з цим вирішення питання про зберігання грошей у формі касових залишків чи фінансових активів здебільшого залежить від норми процента, що в економічній теорії трактується як показник альтернативної вартості заощадження грошей. Тобто зростання альтернативної вартості зберігання грошей зменшує попит на реальні грошові залишки.

Сучасна теорія грошей, крім цих трьох, що вже стали традиційними, почала визнавати ще ряд чинників впливу на попит, які можна умовно назвати  новітніми. Це, зокрема, накопичення  багатства, інфляція, зміни в очікуваннях  перспектив щодо кон'юнктури ринку  та ін.

Чинник накопичення багатства полягає в тому, що економічні суб'єкти, накопичуючи багатство у формі різних активів, відносно рівномірно розміщують приріст його між усіма видами активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей. Унаслідок цього в міру збільшення маси багатства зростатиме і попит на гроші.

Чинник інфляції впливає на попит на гроші у кількох напрямах. В умовах інфляційного зростання цін запас грошей, який мають у своєму розпорядженні економічні суб'єкти, неминуче знецінюється, і вони зазнають втрат, що само собою провокує скорочення їх попиту на гроші. Крім того, інфляційне зростання цін неминуче підштовхує вгору ставку процента і всі інші очікувані доходи на альтернативні грошам види активів. Унаслідок цього буде зростати альтернативна вартість грошових запасів і скорочуватися попит на гроші. Разом з тим слід пам'ятати, що зростання цін є чинником позитивного впливу на попит, якщо воно не значне і не провокує інфляційних очікувань.

З інфляційними очікуваннями тісно  переплітаються очікування погіршення кон 'юнктури ринків узагалі, зокрема скорочення товарної пропозиції, посилення товарного дефіциту, погіршення якості продукції тощо. В усіх цих випадках економічні суб'єкти віддадуть перевагу накопиченню багатства у товарній формі, а не у грошовій, і попит на гроші скоротиться.

Рівень цін. їх номінальні значення у певний період визначають стартовий  обсяг попиту на гроші. Інфляційні очікування стимулюють зниження попиту внаслідок цього - власники грошей у своєму намаганні позбутися можливих втрат у результаті знецінення грошей вдаються до спроб трансформації грошей в інші види активів.

 Інтенсивність товарно-грошового  обігу або здійснення укладених  угод. Чим вище ділова активність, тим більше випускається продукції,  тим більше попит на гроші.  У перехідній економіці одночасно  діють принаймні три тенденції:

а) зниження реальних обсягів виробництва, яке об'єктивно спричиняє зниження попиту на гроші;

б) очікування високої інфляції посилює  бажання якомога скоріше здійснити  угоди та позбавитися грошей;

в) розвиток торгівлі, який супроводжує  перші роки реформ, підвищує інтенсивність  товарно-грошового обігу та призводить до зростання попиту на гроші.

3.Особливості  попиту на гроші в Україні  в умовах кризи

На сьогодні,  реаліями в Україні є дефіцитний платіжний  баланс,  велика залежність від експорту металів і зерна та імпорту капіталу,  високих технологій, нафти й газу. Характерними є висока концентрація виробництва і капіталу в країні та низькі можливості децентралізації ризиків. Посилюють проблему висока соціальна поляризація і неспроможність політичної системи,

виробити і реалізувати  швидкі й ефективні рішення в  економічній політиці, низька частка малих та середніх підприємств у ВВП та високий рівень приватного споживання у ВВП.

Для характеристики рівня  попиту на гроші переважно використовують показник монетизації ВВП.  Шляхом співставлення грошової маси або отриманих грошових агрегатів визначається відповідний показник монетизації ВВП. Значення монетизації ВВП є узагальнюючим показником

попиту на гроші, які відображають ступінь “насиченості” економіки грішми та рівень включення в товарно-грошові відносини національного багатства.

Постійна зміна показника  монетизації свідчить про нестабільність попиту на гроші.  Аналіз розвитку монетарної сфери дає підстави виділити основні етапи динаміки попиту на гроші в українській економіці .

1) Різке падіння  попиту  на гроші

1991–1995 рр.

2) Період стабілізації  попиту на гроші

1996–1999 рр.

3) Поступове підвищення  попиту на гроші

з 2000 р. 

Визначальними особливостями  попиту на гроші в умовах економічної  кризи є: по-перше – те, що в  розвинених ринкових економіках гроші  є капіталом, одним з найефективніших  способів примноження багатства,  тоді,  як в економіці України  вони продовжують використовуватися  як засіб мінімізації витрат; друга відмінність характеризується тим, що в розвинених ринкових економіках перешкоди для руху капіталу є незначними. В економіці України держава має можливість деформувати основні чинники руху капіталу (норма відсотка, облікова ставка, курс валюти); по-третє –  це вплив розвитку грошової пропозиції на попит,  що вважається несуттєвим в розвинених економіках. В економіці України надмірне зростання грошової пропозиції зруйнувало уявлення про те, що гроші – це результат приросту ВВП, а відтак і знецінило грошові запаси.

В умовах недостатнього платоспроможного попиту товаровиробники не одержують відповідної частки доходу і,  як наслідок,  за інших рівних умов порушується процес відтворення виробництва,  працівники найманої праці не одержують належний їм дохід,  у товаровиробників зростають залишки готової продукції та товарів, що вимагає додаткових витрат на їх утримання, бюджет недоодержує від товаровиробників відповідні податки.  Як наслідок,  у перспективі кредитно-банківська система втрачає можливості щодо приросту швидкоплинної вигоди від додаткових кредитних ресурсів. У цій ситуації може підвищуватися попит з боку товаровиробників на додатковий банківський кредит і, відповідно, підвищують процентні ставки за кредит.

До об’єктивних причин падіння попиту на гроші можна  віднести глибоку трансформаційну кризу,  яка супроводжується спадом виробництва,  інфляцією та розладом монетарної сфери. Суб’єктивними причинами стає відсутність раціональної ринкової поведінки у більшості учасників економічної діяльності. 

Криза банківської сфери  України, які світової банківської  системи, вимагає оновлення підходів до регулювання. Не випадково коливання курсу національної валюти НБУ пояснював слабкістю економіки та динамікою платіжного балансу. Комерційні банки, уникаючи кредитування реального

сектора економіки,  протягом останнього часу,  нарощували обсяги споживчого кредитування, обсяги якого в 2007–2008 рр. досягли 70 млрд грн.

Банківська система внаслідок  неповернення грошей скорочує можливість розширення депозитних рахунків,  які є основою кредитних грошей.  Скорочення кредитування зменшує можливості для розширення відтворення економіки. Спроби підвищення попиту на українські гривні вже не раз проводились НБУ в рамках стабілізаційної політики,  для чого використовувались:  підвищення облікової ставки,  збільшення

ставки ломбардного кредитування,  збільшення резервних вимог,  було дозволено обмежене використання ОВДП для формування резервів НБУ,  вводилась заборона для використання рахунків для спекулятивних операцій з валютою, що мало підвищити попит на українську валюту. Такі заходи НБУ змушували банки тримати у вигляді резервів українські гривні,  що

стимулювало конверсію іноземної  валюти,  а також поширювало використання ОВДП.  Проте збільшення резервних вимог впливає на кредитні можливості банківської системи і стає чинником зростання незадоволеного попиту на гроші. Заходи щодо підвищення попиту на гроші входять у протиріччя з реаліями стану економіки України.  Монетарна політика, яка проводилась в Україні до сьогодні, була орієнтована головним чином на досягнення відповідних значень макроекономічних показників,  насамперед розміру інфляції. Проте доведення монетарних показників до значень, рекомендованих МВФ, породило нехтування процесами в реальному секторі економіки.  Економічна політика спрямована на боротьбу з наслідками -  інфляцією, а не з причинами її виникнення, які приховані в неефективній структурі

економіки,  застарілій технологічній  базі,  низькій конкурентоспроможності тощо.

Отже,слабкі місця української економіки чітко проявили себе восени 2008  року внаслідок впливу зовнішнього фактора –  світової фінансово-економічної кризи. Дотичною до найактуальніших проблем подальшого розвитку української економіки є і проблема управління процесом формування попиту на гроші.  В сучасних умовах формування попиту на гроші має бути скоординоване з широким діапазоном чинників,  пов’язаних,  як з

монетарною сферою, так  і з іншими сферами економіки, які зазнають постійної трансформації.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Гроші та кредит: навчальний посібник / Демківський А.В.] - К. : Дакор, 2007.- 528 c.
2. Хаберлен Г. Процветание и депрессия. – М.: Финансы, 1960. – 395 с
3. Fridman M. Theoretical Framework for Monetary Analyz. – N.V. – 1971
4. Гроші та кредит: навчальний посібник / Михайловська І.М.
5. Формування попиту і пропозиції грошей учасниками грошового ринку:стаття/  Здобувач Н.Є. Килипенко – Львівська КА.
6. Попит на гроші в умовах світової фінансової кризи: стаття/  С. Шевченко:

http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/freu/2009_19/71.pdf