Порядок відкриття рахунків у банках

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний торговельно-економічний університет

Факультет ресторанно-готельного та туристичного бізнесу

Кафедра  правознавства

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

«Порядок відкриття рахунків у банках»

 

 

 

 

Студентки І курсу ФРГТБ 6 групи

Погребешної Дар’ї Валеріївної

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

 

 

 

План

 

1. Вступ…………………………………………………………….3 стр.

2. Розділ 1

1. Визначення………………………………………………...4 стр.

2. Загальні положення……………………………………….4 стр.

3. Розділ 2

1. Види рахунків………………………….…………………11 стр.

2. Відкриття рахунку для фізичної особи-підприємця…. .13 стр.

3. Відкриття рахунку для юридичних осіб…….……...…..14 стр.

4. Відкриття рахунку фізичною особою…………………..15 стр.

4. Висновок……………………………………………………...16 стр.

5. Список використаної літератури………………………….16 стр.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність – під час створення рахунків в банках виникає багато спірних питань, проблем, які потребують вирішення. Дана робота покликана в цьому допомогти.

Об’єкт – банківське право та законодавство

Предмет – порядок відкриття рахунків у банках.

Мета роботи – аналіз та вивчення системи порядку відкриття рахунків у банках.

Завдання щодо досягнення мети:

1. визначити поняття банківський рахунок;
2. види;
3. визначити особливості проведення процедури;
4. сформувати короткий висновок.

Методи дослідження використані мною у дослідженні:

• Аналіз джерел з даної проблематики ( метод наукового аналізу)
• Узагальнення і синтез точок зору, представленій у джерельній базі ( метод наукового синтезу та аналізу).

Структура роботи: складається зі вступу, основної частини, що складається з двох розділів, які у свою чергу поділяються на підрозділи, висновку та  списку використаної літератури. У вступі обґрунтовано актуальність даної теми, визначено об’єкт, предмет, мету роботи і відповідні їй завдання, охарактеризовано методи дослідження.

 

 

 

 

 

Розділ 1

Визначення

Банківський рахунок - рахунок, що відкривається банком юридичним або фізичним особам для їх участі в безготівковому грошовому обігу і акумулюванні на рахунку безготівкових грошових коштів для цільового використання.

Операції по банківському рахунку проводять відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та підзаконних актів Національного банку України.

Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.[1]

Загальні положення

Згідно з пунктом 5.1 Інструкції Національного банку «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», за поточними рахунками, що відкриваються банками суб'єктам господарювання в національній валюті, здійснюються всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Тобто власник рахунка зобов'язаний вносити на банківський рахунок усі грошові кошти і здійснювати з нього оплату рахунків третіх осіб не в силу договору, а відповідно до норм законодавства.

Це зумовлено, насамперед, фіскальними цілями, оскільки, контроль руху безготівкових коштів на рахунку, значно полегшує відстеження сплати податків. Крім цього, це значно полегшує звернення стягнення на кошти боржника, передусім стягнення на погашення податкової заборгованості. У зв'язку з цим у законодавстві з'явилася норма, згідно з якою відкриття або закриття банківського рахунка зумовлює обов'язок банківської установи повідомити про це податковий орган (після відкриття банківського рахунку здійснення всіх розрахункових операцій (крім зарахування коштів на рахунок) можливе лише після одержання повідомлення податкового органу про взяття рахунку на облік).

Таким чином, сторони договору банківського рахунка зобов'язані укласти вищезазначений договір. До того ж така сторона договору, як банк, виконує деякі контрольні функції відносно іншої сторони — клієнта, перевіряючи наявність у клієнта права на відкриття рахунка, відповідність його правового статусу умовам, необхідним для відкриття рахунка. А зміст договору банківського рахунка зумовлюється правилами та інструкціями Національного банку.

Після укладення договору банківського рахунку права його учасника продовжують залишатися нерівноправними. Банк має коло повноважень владного характеру відносно свого клієнта: це право банку здійснювати перевірку грошових і розрахункових документів, стягнення в безспірному порядку прострочених платежів, застосовувати банківські санкції. Владні повноваження банків щодо клієнтів, як і інші особливості відносин банківською рахунка грунтуються на фінансово-правовому (публічно-правовому) характері відносин, які виникають між банками і клієнтами в процесі здійснення банківських операцій і зумовлені особливим статусом банку.

Незважаючи на те, що банк здійснює підприємницьку діяльність і основною метою цього суб'єкта є отримання прибутку, він фактично виступає як представник усієї банківської системи. Тобто, здійснюючи розрахунки за дорученням клієнта, банк вступає у відносини з органами державної влади, іншими кредитними установами і навіть їх клієнтами. Таким чином, банк, виконуючи функцію із здійснення розрахунків, виступає не стільки як підприємець, скільки як елемент банківської системи, який забезпечує стабільність грошового обігу країни, дієвість платіжпо-розрахункового механізму, що загалом визначає ефективність функціонування всієї економіки країни.

Є різні підходи щодо правового регулювання банківського рахунку.

Так, Є. М. Петрушев зазначає, що ознак цивільного договору у відносинах банку з клієнтом з приводу зберігання коштів на рахунку в банку немає.

І. А. Безклубий у своїй праці «Банківські правочини: цивільно-правові проблеми» зазначає, що в інституті банківського рахунка в наявності всі ознаки приватно-правового регулювання. Відносини, спрямовані на досягнення певної економічної мети, виникають за волевиявленням сторін та регулюються за допомогою методу юридичної рівності сторін. Імперативні норми в цьому інституті виконують лише допоміжні охоронні та захисні функції.

О. М. Олійник вказує, шо інститут банківського права за своєю правовою природою є комплексним та об'єднує в собі публічно-правові та приватно-правові елементи правового регулювання.

Аналізуючи наведені позиції, не можна не погодитися з останнім твердженням, адже інститут банківського рахунка, як і інститут банківського права, безперечно об'єднує як норми приватного, так і норми публічного права. Водночас, з'ясувати необхідно саме питання, які з цих двох груп норм є визначальними або складають основу правового регулювання відносин банківського рахунку.

Про наявність публічно-правового елементу у відносинах банківського рахунка свідчить, зокрема, таке:

— цілі правового регулювання відносин банківського рахунка є публічно-правовими і полягають у забезпеченні функціонування платіжної системи держави та грошового обігу;

— банк у зазначених відносинах виступає не просто як контрагент клієнта, а як представник банківської системи держави, зокрема платіжної системи. Адже нікого не цікавить банківський рахунок сам по собі (особливо поточний рахунок). Він є цікавим для клієнта банку з точки зору використання можливостей здійснення безготівкових розрахунків, які значно ускладнюються без наявності в особи банківського рахунка;

— імперативні норми відіграють основну роль у правовому регулюванні, адже вони регулюють як кожний етап укладення договору банківського рахунку, так і кожний етап подальшого використання його. Навіть процедура укладення договору регулюється фінансовим законодавством. При цьому в клієнта є лише вибір відкривати рахунок чи ні, але, прийнявши рішення про відкриття рахунка клієнт чітко діє відповідно до алгоритму, визначеного законом (наприклад, повідомлення державної податкової служби). Імперативні норми регулюють відкриття рахунка, порядок ідентифікації клієнта, види безготівкових розрахунків, здійснення операцій за рахунком, навіть порядок зняття готівкових коштів з рахунка, зупинення видаткових операцій на рахунку тощо;

— яскравими прикладами відсутності рівності сторін у відносинах банківського рахунка є право банку, реалізуючі повноваження, надані державою, затримати операцію по банківському рахунку або взагалі відмовити в здійсненні відповідної операції, банк виступає валютним агентом держави тощо;

— договір банківського рахунку є фактично публічним договором у розумінні статті 633 ЦК України, адже, відповідно до статті 1067 ЦК України, «Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами».

Разом з тим є норми диспозитивні (цивільно-правові), про що свідчить насамперед наявність відповідної глави 72 в Цивільному кодексі України. Крім цього, про диспозитивність свідчить:

— договірний характер відносин між банком та клієнтом і їх можливість у межах, визначених законодавством, встановлювати свої права та обов'язки;

— здійснення банківських операцій банком, як правило, за дорученням клієнта;

— відплатний характер послуг банку та нарахування банком відсотка на залишок коштів на рахунку клієнта;

— відсутність у банку права визначати та контролювати напрями використання коштів на рахунку клієнта.

Інше розуміння банківського рахунка полягає в розумінні його як форми підприємницької діяльності, яка має свої нормативи та правила здійснення. Ця діяльність є одним з елементів виключної банківської діяльності. Такий підхід грунтується на тому, що, згідно зі статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати, зокрема, відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них. Зазначена операція належать до виключної банківської операції, здійснювати яку дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію.

При цьому умови здійснення цього виду банківської діяльності максимально стандартизовані та врегульовані законом.

Третє розуміння банківського рахунка полягає в сприйнятті його як фікції — облікового запису в бухгалтерських реєстрах банку. З огляду на зазначений підхід, не існує і не може існувати такого поняття як власник рахунка в розумінні інституту права власності, адже, згідно зі статтею 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Стаття 179 Цивільного кодексу зазначає, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Рахунок не існує в дійсності, є нематеріальним, а отже щодо нього не може виникати право власності (ним не можна розпоряджатись, заповідати в спадок, адже навіть реорганізація юридичної особи передбачає необхідність відкриття нового рахунка).

Таким чином, банківський рахунок є обліковою одиницею, що застосовується в банківській справі з метою обліку прав грошових вимог клієнта до банка, що виникають з договору банківського рахунка, а також для обліку процесу виконання цього договору шляхом банківських операцій, передбачених для відповідних категорій банківського рахунка.

Французькі вчені Гаральда та Стуфле визначають рахунок як таблицю боргових зобов'язань двох осіб — одна до одної. Банківський рахунок як інструмент значно більший. Рахунки є регулюючим інструментом, що дозволяє здійснювати взаємні платежі методом наближеним до компенсації, є кредитним інструментом, коли банк кредитує клієнта, та рахунки використовуються для надання численних послуг (інкасація).

Закон України «Про банки і банківську діяльність» визначає банківські рахунки як рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

Зазначимо, що дещо невдалим є визначення рахунка через рахунок. Більш прийнятним, на нашу думку, є визначення І. А.Безклубого, який розуміє банківський рахунок як документ, у якому па підставі розпоряджень клієнта та операцій банку здійснюється облік, зарахування, переказ, списання коштів клієнтів, відображаються грошові вимоги та зобов'язання банку стосовно клієнтів та їх контрагентів.

Документ — це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її па папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носії.

Таким чином, некоректним є поняття «власник рахунка в банку», що подекуди вживається в законодавстві та суперечить дійсній природі прав особи по відношенню до відкритого банківського рахунка — особа, яка відкриває рахунок у банку і має право розпоряджатися коштами на ньому.[2]

Згідно з статтею 1067 Цивільного кодексу України

Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами.

У разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на захист відповідно до цього Кодексу.[3]

Згідно з статтею 1070 ЦК України про проценти за користування коштами, що знаходяться на рахунку:

За користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом.[3]

Стаття 1075 ЦК України регулює порядок розірвання договору банківського рахунка, а саме:

1. Договір банківського рахунка  розривається за заявою клієнта у будь-який час.

2. Банк має право вимагати  розірвання договору банківського  рахунка:

1) якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку  клієнта, залишилася меншою від  мінімального розміру, передбаченого  банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це;

2) у разі відсутності операцій  за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором;

3) в інших випадках, встановлених  договором або законом.

3. Залишок грошових коштів на  рахунку видається клієнтові  або за його вказівкою перераховується  на інший рахунок в строки  і в порядку, встановлені банківськими  правилами.

4. Банк може відмовитися від  договору банківського рахунка  та закрити рахунок клієнта у разі відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку.[3]

В статті ЦК України 1076 затверджено положення щодо питання банківської таємниці, а саме те, що банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.

Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.

У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.[3]

Розділ 2

Види рахунків

Є кілька видів банківських рахунків:

• банківський чековий рахунок;
• простий (загальний) банківський рахунок;
• рахунок для розрахунків з персоналом;
• рахунки для кредитних ліній та ін.

Для відкриття банківського рахунку фірма (як і окрема особа) подає в банк карточку з підписом (зразок) осіб, які матимуть право підписувати чеки та інші банківські документи. В окремих випадках банк може вимагати від клієнта фінансової інформації про нього.

Після відкриття рахунку банк друкує і видає клієнтові чекову книжку з пронумерованими чеками (та з корінцями), а також депозитні бланки (на аркуші).

На цих документах друкується (вже надрукована банком) інформація, що ідентифікує банк та фірму (клієнта) – тобто назва, адреса тощо. Банківські депозити (вклади) здійснюються відповідальною за це особою, здебільшого старшим (головним) касиром.

На кожний депозит виписується Депозитний бланк. Він виписується у виписується у 2-х примірниках: оригінал – для банку, а другий примірник зі штампом банку – для депозитора. В депозитному бланку вказується сума внеску готівкою, а також перераховуються внески чеками (номер чека і сума) та проставляється загальна сума депозиту. Виписка чеків – фірма одержує чеки в оплату від інших фірм, а також сама виписує чеки до оплати.

У чеку вказують, за що здійснюється платіж (дається посилання на рахунок - фактуру тощо). Банківський звіт (витяг) - один раз на місяць (по закінченню місяця) банк надсилає вкладникові (депозиторові) витяг з його рахунку.

У витягу вказується:

• оплачені банком чеки та інші перерахування з рахунку, які зменшують суму депозиту;
• депозити та інші надходження, які збільшують суму рахунку;
• залишок на рахунку після щоденних операцій (на кожен день).

До витягу додаються всі оплачені й погашені банком чеки та інші документи.[2]

Відкриття рахунку для фізичної особи-підприємця

Для фізичної особи-підприємця, використання особових рахунків для ведення підприємницької діяльності заборонено. Отже, для цього необхідно відкривати окремий рахунок. Для відкриття поточного рахунку у банку фізичній особі-підприємцю необхідно надати:

1. Заяву на відкриття поточного  рахунку.

2. Завірену виконкомом або нотаріусом  копію свідоцтва про держреєстрацію.

3. Копію довідки про взяття  на облік у податковій, що завірена посадовою особою податкової, нотаріусом або службовцем банку.

4. Копію довідки про реєстрацію  підприємця у Пенсійоному фонді, завірену сулжбовцем банку, нотаріусом  або робітником пенсійного.

5. Картку зі зразками підписів, завірену нотаріусом або службовцем банку.

6. Копію довідки про взяття  на обліку у Фонді Соціального  Страхування від Нещасного Випадка (для тих хто використовує працю  найманих робітників). Якщо ні, то  відмітка про це робиться у  розділі ”Додаткова інформація”.

Підприємцю необхідно на протязі трьох днів повідомити податкову про відкриття рахунку. Фінансової відповідальності за таке неповідомлення не передбачено, проте краще застрахуватися від неприємних ситуацій, та повідомити про відкриття поточного рахунку у податкову у добровільному порядку.[2]

 

 

Відкриття рахунку для юридичних осіб

Для юридичних осіб все дещо складніше. Якщо рахунок відкриває представник юридичної особи, то йому необхідно надати особисті документи: паспорт, ІНН та документ, що підтверджує повноваження, тобто довіреність. Якщо рахунок відкриває керівник підприємства то, звісно, довіреність не потрібна. Отже пакет документів наступний:

1. Заява на відкриття рахунку, підписана керіником. Якщо підприємством  не використовується праця найманих  робітників, то слід зазначити у розділі “Додаткова інформація”.

2. Копія свідоцтва про держреєстрацію  юридичної особи, завірену нотаріусом  або виконкомом.

3. Копія установчого документа (статут, засновницький договір), завірена  нотаріусом або органом, що його  видав.

4. Копія довідки про внесення юридичної особи до ЄДРПОУ, завірена нотаріусом, робітником банку або органом, що її видав.

5. Копія довідки про взяття  на облік у податковій, завірена  податковою, нотаріусом або робітником  банку.

6. Картка зі зразками підписів  осіб, що будуть мати право підписувати платіжні документи та відтиском печатки підприємства, завірена нотаріусом.

Для юридичних осіб, на використовують працю найманих робітників пакет необхідних документів дещо розширюється:

1. Копія довідки про реєстрацію  юридичної особи у ПФУ, завірену робітником пенсійного, нотаріусом або банківцським службовцем.

2. Копія страхового свідоцтва  про реєстрації в Фонді Соціального  Страхування, завірену його представником  або, нотаріусом або банківським  службовцем.

Після подання необхідних документів укладається договір на розрахунково-касове обслуговування.

Слід зазначити, що наведений вище перелік необхідних документів для відкриття поточних рахунків, регламентовано Інструкцією, та окремі банки можуть дещо доповнити цей список. Проте ці зміни в пакеті документів не будуть значними та не викликають проблем.[2]

ВІДКРИТТЯ БАНКІВСЬКОГО РАХУНКУ ФІЗИЧНОЮ ОСОБОЮ

Будь-яка фізична особа, тобто кожна людина, може стати клієнтом банку. Для цього необхідно вибрати банк на ваш розсуд. Прийти в банк, звернутися до менеджера і заявити про те, що ви бажаєте відкрити банківський рахунок. При собі необхідно мати паспорт, ІНН, а якщо ви пенсіонер, то і пенсійне свідоцтво. 
 
Потім ви повинні будете дати відповіді на всі поставлені менеджером питання:  
- в якій валюті ви будете відкривати рахунок;  
- які дебетові карти вам необхідні;  
- скільки карт вам буде потрібно;  
- чи повинен банк посилати вам SMS-повідомлення про проведені по картці операції;  
- чи хочете ви користуватися інтернет-банкінгом. 
 
Між вами і банком укладається договір, який слід уважно вивчити і підписати. Один примірник цього договору повинен бути у вас. Пластикова карта зазвичай виготовляється протягом одного тижня. Окремі банки можуть спочатку видати тимчасову пластикову карту (Visa Electron, наприклад).[2]

 

 

 

Висновки

Слід відзначити, що відносини банківського рахунка носять передусім публічно-правові норми, а вже потім — приватно-правові. Передумовою для їх виникнення є публічно-правовий обов'язок підприємця зберігати гроші в банку. А у відносинах присутній дуже малий приватний елемент (від сторін відносин майже нічого не залежить).

Отже, банківський рахунок як правовий інститут — це комплекс фінансово-правових та цивільно-правових норм, що регулюють правовідносини, які виникають у процесі відкриття, використання та закриття банківських рахунків та визначають правовий статус грошових коштів, що перебувають у зберіганні банку.

Загалом існує три розуміння банківського рахунка :

1) як правового інституту;

2) як виключної банківської діяльності;

3) облікового запису в бухгалтерських  регістрах банку.

Самоаналіз рахунка з точки зору трьох зазначених розумінь надає можливість для найповнішого розуміння його правової природи.

У ході написання реферату були реалізовані поставленні завдання, а саме: зроблений аналіз відкриття рахунків у банках. Охарактеризовано детально порядок відкриття рахунку. Реферат покликаний відповісти на всі питання щодо банківської системи загалом, та допомогти в процесі створення банківського рахунку.

Список використаної літератури:

1. Господарське право України – Щербина
2. Д. О. Гетманцев, Н. Г. Шукліна, Навчальний посібник «Банківське право України», Київ
3. Цивільного кодексу України. (http://kodeksy.org.ua/civ/72.htm)