Потенціал підприємства

    РОЗДІЛ І Теоретичні аспекти вартісного потенціалу підприємства

    1.1 Сутнісна характеристика вартісного  потенціалу підприємства 

    Перш  за все у ринковій економіці одне з найважливіших ланок займає підприємство. Підприємство - це самостійна господарська організація, створена і  зареєстрована у встановленому  законом порядку для здійснення господарської діяльності з метою  задоволення суспільних потреб у  товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє  на підставі статуту, користується правами  і виконує обов'язки щодо своєї  діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в банках[1].

    Підприємство  як господарюючий суб’єкт включає  усі види майна: земельні ділянки, машини й устаткування, сировину та продукцію, нематеріальні активи - усе це формує сукупний потенціал підприємства. Потенціал  підприємства – це сукупні можливості підприємства визначати, формувати  та задовольняти потреби споживачів у процесі оптимального використання ресурсів та зв’язку із зовнішнім  середовищем. 

      Одним із складових потенціалу підприємства є вартісний потенціал підприємства ресурсів.

      Коуплендом  Т., Мурріном Дж. і Коллером Т. у їх праці [25] розглядається термін «потенційна вартість». При цьому під потенційною вартістю вони розуміють вартість бізнесу визначену методом дисконтування грошового потоку, відмінну від ринкової вартості у зв’язку з тим, що ринку можуть бути невідомі проекти та плани, не втіленні ще в життя.

      Під вартісним потенціалом підприємства слід розуміти сукупні можливості підприємства по приросту вартості бізнесу за умови  ефективного використання наявних  ресурсів. Саме  визначення ринкової вартості потенціалу підприємства сприяє:

• підготовці необхідної інформації, яка допоможе вижити на конкурентному ринку;
• дає реалістичне уявлення про потенційні можливості підприємства;
• формуванню стратегії розвитку підприємства;
• виявленню альтернативних підходів та визначає, який з них є ефективними та підвищать ринкову ціну.

    Для аналізу вартісного потенціалу можна  запропонувати наступну класифікацію ресурсів:

    1. Інфраструктура ( виробнича структура,  основні фонди, незавершене виробництво);

    2. Виробниче середовище і людські  ресурси (фізичний та людський  фактори виробничого середовища, людські ресурси);

    3. Фінансові ресурси (товарно-матеріальні  ресурси, запаси, незавершене виробництво,  готова продукція, аванси, кредиторська  та дебіторська заборгованість, кредити);

    4. Інформаційні ресурси.

      Ефективність використання інфраструктури  визначається за величиною витрат  на утримання території, що  не використовується і величині  відвернутих фінансових ресурсів  на формування замороженого незавершеного  будівництва, що впливає на  залучення додаткових джерел  фінансування і, таким чином,  впливає на ефективність використання  фінансових ресурсів.

    Виробниче середовище, представлене  людськими  і фізичними факторами, зумовлює такі показники, як витрати, пов’язані  з виправленням браку і відсоток виконання норм вироблення основними  робітниками. Ефективність використання людських ресурсів визначається такими факторами, як співвідношення темпів зростання продуктивності, обсягу виробництва і середньою заробітною платою, і достатністю персоналу для виконання поточної виробничої програми, що знову пов’язано або з додатковими витратами, викликаними утриманням зайвої чисельності, або втратами,обумовленими недостатністю персоналу і, як наслідок, зривом термінів поставки замовникам. Зрив термінів виробництва, у свою чергу, впливає на ресурс «постачальники і замовники», оскільки може викликати відмову покупця від продукції, що призведе до заморожування коштів в незавершеному виробництві або залишках готової продукції.

    Ефективність  використання інформаційних ресурсів визначається загальною масою непродуктивних витрат.

    Вартісний потенціал підприємства може бути ототожнений  як оцінка вартості того чи іншого підприємства з усією сукупністю ресурсів. Оцінка вартості бізнесу передбачає оцінку конкретної діяльності, яка організована в рамках певної організаційно-правової форми. Головний критерій при цьому – доходність  бізнесу, а отже і вибір адекватного методологічного підходу до його оцінки.  В даному випадку головне для оцінювача – оцінити здатність такого бізнесу генерувати доход[27].

    Оцінка  вартості будь-якого об’єкту власності  є впорядкованим, цілеспрямованим  процесом визначення в грошовому  виразі вартості об'єкту з урахуванням  потенційного і реального доходу, який цей об’єкт приносить в певний момент часу в умовах конкретного  ринку.

    Процес  оцінки передбачає наявність оцінюваного  об’єкту і оцінюючого суб'єкта.

    Суб'єктом  оцінки виступають професійні оцінювачі, що володіють спеціальними знаннями і практичними навичками. Об'єктом  оцінки може бути будь-який об'єкт власності  в сукупності з правами, якими  наділений його власник. Це може бути бізнес, компанія, підприємство, фірма, банк, окремі види активів, як матеріальних, так і нематеріальних.

      Особливістю процесу оцінки вартості є її ринковий характер. Це означає, що оцінка не обмежується визначенням лише одних витрат на створення або придбання оцінюваного об’єкту. Вона обов'язково враховує сукупність ринкових факторів: фактора часу, фактора ризику, ринкову кон'юнктуру, рівень і модель конкуренції, економічні особливості оцінюваного об’єкту, його ринкове реноме, а також макро- і мікроекономічне середовище.

    Головна складність визначення ринкової вартості бізнесу полягає у необхідності проведення розрахунків і узгодження таких основних складових: ринкової вартості всіх активів підприємства (матеріальних і нематеріальних), ефективності розподілу та використання виробничих ресурсів, якості господарських процесів (виробничих та управлінських), ринкової позиції та конкурентоспроможності підприємства тощо.

    Мета  та характер розрахунків потребують поділяти внутрішню та зовнішню оцінку вартості бізнесу. Внутрішня реалізує цільові орієнтири менеджменту підприємства (власників) через облік вартості усіх внутрішніх елементів виробничо-комерційної системи підприємства. Зовнішня оцінка передбачає врахування впливу зовнішніх (ринкових) чинників на вартість підприємства, виходячи з широко розповсюдженої інформації.

    Базова  модель визначення ринкової вартості бізнесу, яка ґрунтується на внутрішніх складових підприємницької діяльності, наведена на рис. 1.1.

    Рис.1.1. Загальна внутрішня модель оцінки вартості бізнесу

    Кожен з поданих на моделі елементів  знаходить своє вираження у конкретних вартісних показниках:

    1. Вартість машин та обладнання.

    2. Вартість земельної ділянки, будівель та споруд на ній.

    3. Вартість сировинно-матеріальних запасів.

    4. Вартість трудового потенціалу.

    5. Вартість нематеріальних складових потенціалу підприємства.

    6. Вартісна оцінка якості бізнес-процесів підприємства.

    Окреслені на схемі основні складові внутрішнього характеру потрібно доповнити зовнішнім (ринковим) елементом, таким як конкурентоспроможність потенціалу підприємства. Саме через нього відбувається зв’язок внутрішньої оцінки вартості бізнесу з її зовнішнім еквівалентом. Конкурентоспроможність потенціалу підприємства є основою для розроблення результатних моделей визначення вартості бізнесу.

    Формуючи  загальний показник вартості бізнесу, необхідно враховувати об’єктивну структуру елементів, що формують виробничо-комерційну систему (рис. 1.2).

    Рис. 1.2. Структурно-логічний граф показників вартості бізнесу

    У залежності від мети виконання оцінки, кількості і підбору факторів, що враховуються, оцінювач розраховує різні види вартості.

    Вартість  – це грошовий еквівалент, що покупець готовий обміняти на будь-який предмет або об’єкт [4].

    За  ступенем ринковості розрізняють:

• ринкова вартість – розрахункова величина, за якою передбачається перехід майна з рук в руки на дату оцінки в результаті комерційної угоди між покупцем і продавцем виходячи із ситуації на ринку на конкретну дату;
• нормативна вартість – вартість об’єкта власності, що розраховується на основі методик і нормативів, затвердженими відповідними органами.

    З погляду оцінки розрізняють:

• Інвестиційна вартість – вартість власності для конкретного інвестора при визначених цілях інвестування.
• Страхова вартість – вартість власност, обумовлена положеннями страхового контракту або поліса.
• Оподатковувана вартість – вартість, що розраховується на базі показників, що відображені у відповідних нормативних документах, які відносяться до сфери оподаткування власності.
• Утилізаційна вартість – вартість об’єкта власності( за винятком земельної ділянки), яка визначається як сукупна вартість матеріалів, що утримується в ньому, без додаткового ремонту.

    У залежності від характеру аналога  розрізняють:

• Вартість відтворення – вартість об’єкта власності, який створюється за тим самим планом і з тих самих матеріалі, що й оцінюваний, але за нині діючими цінами;
• Вартість заміщення – вартість близького аналога об’єкта, що оцінюється.

      У бухгалтерському розрізняють:

• Залишкова вартість- первісна за вирахування зносу.
• Балансова вартість – витрати на будівництво або придбання об’єкта. Балансова вартість буває первісною і відбудовною.

    Первісна  вартість – відбивається бухгалтерських документах на момент введення в експлуатацію.

    Відбудовна  вартість – вартість відтворення  раніше створених основних засобів  у сучасних умовах4 визначається у  процесі переоцінки основних фондів.

    У залежності від перспектив розвитку підприємства розрізняють:

• Вартість діючого підприємства - вартість підприємства, що сформувалося, як єдине ціле, а не якої- небудь його складової частини.
• Вартість окремих активів – визначається на основі їхнього внеску в даний бізнес і розглядається як їх споживча вартість для конкретного підприємства.

    Якщо  ж очікується закриття підприємства і реалізація його активів використовують ліквідаційну вартість – грошова  сума, що реально може бути отримана від продажу власності в дуже короткий термін.

    Також виокремлюють  заставну вартість –  оцінка підприємства по ринковій вартості для цілей іпотечного кредитування; та ефективну вартість – вартість активів, яка дорівнює більшій з  двох величин, - споживчій вартості активів або вартості їхньої реалізації.

    При визначенні вартості оцінювач бере до уваги різні мікро- і макроекономічні  фактори, до яких можна віднести:

    1. Попит – визначається перевагами  споживачів, що залежать від того, які доходи приносить даний  бізнес.

    2. Дохід – Дохід, що може одержати власник об’єкта залежить від характеру операційної діяльності.

    3. Час. Так як від часу залежить  одержання доходу.

    4. Ризик. Виступає як ймовірність  одержання очікуваних у майбутньому  доходів.

    5. Контроль, тобто ступінь контролю, що одержує новий власник.

    6. Ліквідність. Важливим при оцінці  вартості підприємства і його  майна є ступінь ліквідності  цієї власності.

    7. Обмеження. Вартість підприємства  реагує на будь-які обмеження,  що має бізнес.

    8. Перспективи розвитку даного  бізнесу. 

        Отже, оцінка потенціалу – це результат визначення та аналізу його якісних і кількісних характеристик підприємства, що ним управляють (керують), а також самого процесу управління ним. Оцінка дає можливість установити, як працює підприємство, чи досягаються поставлені цілі, як зміни й удосконалення в процесі управління впливають на повноту використання потенціалу підприємства, його ефективність. 

      1.2. Методичні підходи оцінки вартості  потенціалу підприємства 

      Будь-яку  вартість можна розглядати з позицій  колишніх, сучасних та майбутніх результатів  з урахуванням того, що розширене  відтворення можливе тільки тоді, коли в грошовому еквіваленті  отримані результати покривають понесені для їх досягнення витрати.

    З усієї різноманітності методів  визначення вартості потенціалу виокремлюють три традиційні підходи: витратний, порівняльний та результатний (дохідний).

    Кожний  з цих трьох підходів має багато різних методів оцінки, як то:

    1. Витратний – метод порівняльної одиниці, метод поділу за компонентами, метод кількісної діагностики, метод обліку витрат на інфраструктуру, метод заміщення, метод індексації даних проектно-кошторисної документації;

    2. Порівняльний – метод парних продаж, метод статистичних коригувань, експертні методи порівняння, метод мультиплікаторів порівняння;

    3. Результатний – метод капіталізації доходу, метод дисконтування грошових потоків, метод залишкового доходу.

    Стисло  економічну суть трьох указаних підходів до оцінки майна підприємства, з  огляду на необхідність врахування можливостей  його ефективного використання, можна  пояснити так:

    1. Витратний (майновий) – визначає вартість об’єкта за сумою витрат на його створення та використання.

    Використання  витратного підходу дозволяє:

• оцінювати об’єкти загальнодержавного чи унікального характеру, або за умов малоактивного та нерозвинутого ринку капіталу, нерухомості, землі, тощо;
• аналізувати варіанти найліпшого використання земельної ділянки, техніко-економічних можливостей нового будівництва та різного роду поліпшень;
• остаточно збалансувати величини ринкової вартості підприємства з його можливостями за кожним із структурних елементів.

    До  недоліків можна віднести:

• використання “колишньої” господарської інформації потребує приведення до одного часового періоду;
• ігнорування перспектив розвитку підприємства та ринкового середовища;
• із кола досліджень повністю випадають індивідуальні можливості ефективного використання об’єкта.

    2. Порівняльний (ринковий) – визначає вартість на базі зіставлення з аналогами, що вже були об’єктами ринкових угод.

    Порівняльний  підхід має наступні переваги:

• орієнтується на поточні фактичні ціни та ринкові умови діяльності, що дає змогу уникнути розбіжності між розрахунковою величиною вартості та її ринковим еквівалентом;
• достовірна фактична інформація підвищує точність аналітичних розрахунків та відображення специфіки об’єкта оцінки, урахувавши фактично досягнуті фінансово-економічні результати;
• дає змогу урахувати не тільки внутрішні особливості об’єкта, а й ринкову ситуацію у цілому.

    Однак і недоліків у цього підходу  теж багато:

• потребує існування розвинутого, цивілізованого та прозорого ринку об’єктів оцінки;
• неможливість оцінки унікальних чи специфічних об’єктів за браком аналогів для порівняння;
• ігнорування перспектив розвитку підприємств у майбутньому;
• значні витрати часу та ресурсів на збирання та опрацювання великого масиву інформації як про об’єкт оцінки, так і його аналогів;
• необхідність використання складних розрахункових процедур для встановлення адекватних поправок проти аналога, що не завжди можливо.

    3. Результатний (дохідний) – оцінює вартість об’єкта на засаді величини чистого потоку позитивних результатів від його використання.

    До  переваг результатного підходу  можна віднести:

• урахування перспектив діяльності та розвитку підприємства як цілісного земельно-майнового та соціально-організаційного комплексу, виходячи з колишнього досвіду досягнутих результатів та сформованих ринкових умов;
• можливість урахування специфіки ринкових умов для певного об’єкта за допомогою правильного визначення рівня дисконту чи коефіцієнта капіталізації.

    Недоліками  ж цього підходу є:

• неможливість досягнення абсолютно точних результатів через тривалість періоду оцінки та нестабільність реальних процесів припливу та відпливу капіталу;
• в аналітичних розрахунках використовується прогнозна (імовірнісна), а не фактична господарська інформація;
• аналітичні процедури формування ставок дисконтування та капіталізації мають надто суб’єктивний характер.

    Під час аналізу та визначення ринкової вартості необхідно приділяти уваги  великій кількості різноманітних  чинників, які її фактично і формують. Всі їх умовно можна розділити  на три рівні:

1. Загальні чинники, безпосередньо не пов’язані з об’єктом оцінки (економічні, соціальні, політичні, природні)
2. Локальні чинники, які безпосередньо пов’язані з окремим класом об’єктів оцінки (місцезнаходження, умови продажу, фізичні та фінансово-економічні чинники)
3. Індивідуальні чинники, які безпосередньо зумовлені конкретним об’єктом оцінки (матеріально-технічні, ринково-ситуаційні, соціально-трудові, структурно-функціональні).

    Розглянемо  трохи детальніше кожний із трьох  підходів.

    Витратний підхід базується на постулаті, що потенційний  власник-користувач не погодиться витратити  на формування та реалізацію власних  внутрішніх чи зовнішніх можливостей  більше, ніж вартість очікуваного  фінансово-майнового результату. Таким  чином, методи цього підходу передбачають ресурсну оцінку всіх складових цілісного  земельно-майнового та соціально-організаційного  комплексу підприємства, на підставі обліку всіх витрат, необхідних для  його відтворення (заміщення) на конкретну дату в робочому стані. (рис.1.2.)

       Рис. 1.3. Методи витратного підходу

    Ринкова вартість бізнесу методом  чистих активів визначається як різниця  між сумами ринкових вартостей  всіх активів підприємства і його зобов'язаннями.

    Ліквідаційна  вартість підприємства є різницею між  сумарною вартістю всіх активів підприємства і витратами на його ліквідацію.

    Найбільш  специфічним елементом витратних  методів оцінки потенціалу є різновиди  кошторисів, які складаються з  метою визначення повних витрат на той чи інший компонент земельно-майнової та соціально-організаційної системи  підприємства. Базою для складання  кошторисів служить проктна документація, установлені нормативи витрат, робочі креслення, договори на придбання чи виконання робіт, тощо.

    На  сучасному етапі нерозвиненості національних ринків та недоступності  інформації про них, нестабільності економічної системи в Україні  в цілому, недостатнього рівня  підготовки аналітиків, витратний підхід є найпоширенішим (а іноді й  єдино можливим) у вітчизняній  оціночній практиці.

    Порівняльний  підхід базується на інформації про  недавні ринкові угоди з аналогічними об’єктами та її використання як бази визначення вартості об’єкта оцінки.( рис1.3.)

       Рис. 1.4. Методи порівняльного підходу

    Метод ринку капіталу заснований на ринкових цінах акцій аналогічних компаній.

    Метод угод заснований на аналізі цін придбання  контрольних пакетів акцій подібних компаній.

    Метод галузевих коефіцієнтів дозволяє розрахувати  орієнтовну вартість бізнесу за формулами, виведеними на основі галузевої статистики.

    В основу методів даного підходу покладено  допущення про те, що суб’єкти ринкових відносин укладають угоди по аналогії із заведеними традиціями чи колишнім досвідом. На жаль, абсолютних аналогів окремих елементів потенціалу не існує, тому слід використовувати різні механізми коригування вартості аналога.

    Сукупність  усіх можливих критеріїв порівняння можна розбити на такі групи: 1) загальні показники сфери діяльності підприємства; 2) показники масштабу діяльності; 3) показники фінансово-економічного стану; 4) показники якості менеджменту; 5) показники ринкової позиції.

    За  базу порівняння традиційно беруть такі фінансово–економічні показники: сукупний капітал підприємства, сума його чистих активів, виторг від операційної  діяльності (загальний валовий дохід), грошовий потік від функціонування об’єкта, чистий прибуток. Середня  сума виплачуваних дивідендів, тощо.

    Доходний  підхід базується на залежності вартості об’єкта оцінки від можливостей його ефективного використання, тобто можливих результатів. Це твердження випливає з тієї думки, що потенційний власник-користувач не заплатить за об'єкт більше, ніж він очікує отримати від його господарського використання. Цей підхід користується поняттями “приплив” та “відплив” капіталу (cash flow – inflow and outflow). Традиційне поняття “грошового потоку” означає суму чистих доходів, пов’язаних з діяльністю підприємства, отриманих з усіх джерел. Традиційно виділяють дві моделі формування грошового потоку підприємства – потік для власного капіталу та потік для сукупного капіталу. Особливості визначення грошових потоків підприємства – це функція фінансового менеджменту та інвестиційного аналізу.

    За  розрахунків вартості об’єкта в  часі використовується шість функцій  грошової одиниці (F₁ – майбутня вартість грошової одиниці, F₂ – нагромадження грошової одиниці за період, F₃ – фактор фондозаміщення (коефіцієнт заміщення капіталу), F₄ – поточна вартість грошової одиниці, F₅ – поточна вартість одиничного ануїтету (фактор поточної вартості ануїтету), F₆ – коефіцієнт амортизації грошової одиниці), розрахованих на підставі складних відсотків.

    Найтиповішими методами результатної технології розрахунків  є капіталізація доходів та дисконтування грошових потоків. ( рис.1.1.)