Потенціал підприємства як економічна категорія

     У ринкових умовах категорія «потенціал підприємства» здобуває особливу актуальність як одна з основних характеристик стабільності підприємства і, головне, можливостей його подальшого розвитку.

     В економічній літературі не існує однозначного трактування поняття «потенціал підприємства». Складність і недостатня розробка цієї категорії стали причиною безлічі точок зору її тлумачення і визначення.

     Нині  домінує однобічне трактування  сутності потенціалу:

     1. «Ресурсний підхід»:

     а)         сукупність ресурсів без урахування їхніх взаємозв'язків і участі в процесі виробництва;

     б)         сукупність ресурсів, здатних виробляти визначену кількість матеріальних благ;

     в)         враховуються різні ресурси (тобто відокремлюється певна група ресурсів):

     -         тільки основні виробничі фонди і потужності;

     -         виробничі фонди і кваліфіковані кадри;

     -         виробничий апарат, рівень технології, природні ресурси і матеріально-сировинний баланс, система комунікацій, техніка, 

     -      організація і система отримання, переробки і переміщення інфо-рмації, науково-технічний потенціал і кадри сфери виробництва, їхня кваліфікація і загальна підготовка;

     2.         Виробничий потенціал як синонім виробничої потужності -тобто під виробничим потенціалом розуміється максимально можливий річний, добовий обсяг випуску продукції.

     3.         Потенціал підприємства - можливість виробничих сил за-безпечувати визначений ефект, тобто результативний підхід.

     Аналіз  перших двох точок зору приводить до висновку, що виробничий потенціал є сукупністю ресурсів, кількісні і якісні параметри яких, а також їхня інтеграція, визначають виробничу здатність підприємства. Однак при такому підході потенціал підприємства, визначаючи можливість випуску продукції, не може служити мірою корисного ефекту. Третя точка зору саме припускає розуміння потенціалу підприємства винятково як міри корисного ефекту.

     Найбільш  аргументоване розуміння потенціалу підприємства є актуальним не тільки для науки, а й для практичних цілей, оскільки уявлення про його зміст формує адекватний підхід до його оцінки, керування і розвитку.

     Потенціал - це сукупність ресурсів (трудових, матеріальних, технічних, фінансових, інноваційних), навичок і можливостей керівників, фахівців та інших категорій виробничого персоналу для виконання робіт (послуг), одержання максимального доходу або прибутку і забезпечення функціонування й розвитку підприємства або — сукупність економічних ресурсів і виробничих можливостей фірми, що можуть бути використані для досягнення цілей фірми і її розвитку.

     Основні характеристики і  структура потенціалу підприємства

     Основні характеристики потенціалу:

     -          наявність кількісних і якісних характеристик;

     -          складність структури і необхідність спеціальної методології для його визначення;

     -          динамічність, обумовлена залежність від фактора часу.  

     Структура потенціалу підприємства

     У найбільш загальній постановці елементами виробничого потенціалу можна вважати  всі ресурси, що яким-небудь чином  пов'язані з функціонуванням і розвитком підприємства.

     Всі елементи функціонують одночасно й  у сукупності. Отже, закономірності розвитку потенціалу можуть бути розкриті не як окремо взяті закономірності розвитку його складових, а тільки як їхнє сполучення. Тому найбільш об'єктивним методом дослідження складу елементів виробничого потенціалу підприємства як складної системи являється системний підхід.

     Потенціал будь-якого рівня ієрархії (підприємство, цех, дільниця) включає:

     1.        Технічні ресурси - виробниче устаткування, матеріали.

     2.        Енергетичні ресурси.

     3.        Технологічні ресурси - динамічність методів технології, наявність конкурентноспроможних ідей, наукові напрацювання.

     4.         Кадрові ресурси - кваліфікаційний, демографічний склад працівників, їхня здатність адаптуватися до зміни цілей потенціалу підприємства; підприємницька здатність.

     5.         Просторові ресурси - характер виробничих приміщень, те-риторії підприємства, комунікацій, можливості розширення.

     6.         Ресурси організаційної структури системи керування - характер і гнучкість керуючої системи, швидкість проходження керуючих впливів.

     7.         Інформаційні ресурси — характер розташовуваної інформації про сам потенціал підприємства і зовнішнє середовище, можливість її розширення і підвищення вірогідності.

     8.         Фінансові ресурси — стан активів, ліквідність, наявність кредитних ліній.

     Кожний  із зазначених видів ресурсів являє  собою сукупність можливостей досягнення цілей потенціалу підприємства.

     Із  закономірності цілісності систем випливає, що в результаті взаємодії всіх складових системи ресурсів потенціалу досягається ефект цілісності, тобто виникають нові властивості, якими кожен окремий вид ресурсу не володіє.  

     Наприклад, не можна вчасно вивести на потрібний  сегмент ринку товар, що відповідає його вимогам, не володіючи відповідними ресурсами усіх видів: можливостями устаткування, технології, кваліфікаційним потенціалом. I навпаки, кожен окремий ресурс не може бути реалізований цілком поза зв'язком з іншими ресурсами: можливості устаткування не можуть бути реалізовані без відповідної кваліфікації працюючих, без відповідної кількості і якості інформації.

     За  функціональною ознакою всі елементи потенціалу підприємства класифікуються так:

     -          елементи, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції і формують основне виробництво, утворюють активну частину потенціалу;

     -          елементи, що утворюють сферу технічного обслуговування виробництва, тобто побічно беруть участь у випуску продукції або сприяють йому - складають пасивну частину виробничого потенціалу. До сфери технічного обслуговування основного виробництва відносять інструментальне, енергетичне, ремонтне, транспортне і складське господарства, контроль якості.

     Співвідношення  категорій „Потенціал підприємства", „Продуктивні сили" і „Виробнича потужність”

     Виробничий  потенціал якісно відрізняється від продуктивних сил: - продуктивні сили - це діючий виробничий потенціал, його реалізація. Виробничий же потенціал - це передумова, умова створення матеріальних благ. Потенційні ресурси можуть на практиці не збігатися з ресурсами, приведеними в дію. Крім того, потенціал крім продуктивних сил включає також елементи, що визначають форми взаємозв'язку між продуктивними силами (технологія, інформація).

     Таким чином, потенціал за своїм змістом значно ширше продуктивних сил. Разом з тим він відображає продуктивні сили в процесі взаємодії між собою.

     Іноді виробничий потенціал асоціюють  з виробничою по-тужністю. Однак  виробнича потужність відображає здатність  тільки матеріальних факторів (знарядь праці) продуктивних сил випускати визначений обсяг і номенклатуру продукції, у той час як виробничий потенціал являє собою сукупність цілого ряду елементів. Його здатність до виробництва продукції, крім устаткування, залежить також від кількості і якості розташованих тру-дових і енергетичних ресурсів, організації виробництва, праці і керування, знань і кваліфікації персоналу. Отже, виробнича потужність є однією з характеристик потенціалу.

     Тенденції зміни й оптимізації структури потенціалу підприємства

     1.         Основні виробничі фонди зростають, значно випереджаючи ріст інших елементів виробничого потенціалу.

     Техніка нових поколінь веде до зміни зв'язків між всіма елементами виробничого потенціалу. Тому закономірно постає питання про пошук оптимального співвідношення між основними виробничими фондами і іншими елементами потенціалу підприємства, що забезпечує найвищу для даної економічної ситуації ефективність його використання.

     2.         Промислово-виробничий персонал підприємств має об'єктивну тенденцію до відносного зменшення.

     Цьому в значній мірі сприяє НТП: прогресивне  устаткування і технології створюють  трудозвільнюючий ефект.

     При цьому економія живої праці досягається за рахунок додаткових витрат на підвищення фондоозброєності працівників. Тому важливим моментом формування потенціалу є визначення і підтримка оптимального співвідношення між фондоозброєністю і продуктивністю праці за рахунок зміни ролі інших його елементів. Однак нерідко має місце однобічна орієнтація на використання головним чином або основних виробничих фондів, або трудових ресурсів.

     3.         Тенденція до поляризації кваліфікаційної структури виробничого персоналу і поглиблення її внутрішньої суперечливості.

     Наприклад, гнучкі автоматизовані виробничі системи (ГАВС), у яких керування, програмування, налагодження і ремонт здійснюють фахівці з вищою інженерною підготовкою, a сам виробничий процес (завантаження магазинів, бункерів) виконують низькокваліфіковані робітники.  

     Таким чином, основні напрямки удосконалення цього елементу виробничого потенціалу складаються:

     -          із забезпечення пропорційності чисельності і професійно-кваліфікаційної структури персоналу масштабам і рівню розвитку інших елементів потенціалу, у першу чергу основних виробничих фондів, технології, системи господарювання;

     -          із реалізації політики трудозвільнення;

     -          із постійного підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів.

     4.         Масовий перехід до малоопераційних технологій при фондомісткості, що знижується, з високим рівнем автоматизації, з повним використанням корисних властивостей вихідної сировини.

     Однією  з найважливіших задач удосконалення  технологій є підвищення темпів її відновлення. Для цього використовується система атестації ефективності технологічних процесів з метою  виявлення можливості досягнення ними таких режимів, що дозволяли б на максимальному рівні використовувати наявне устаткування, забезпечувати необхідну якість і необхідні обсяги випуску продукції.

     Наступна  задача: раціоналізація структури технологічних  процесів шляхом виключення низькопродуктивних і ресурсоємких, підвищення частки найбільш прогресивних технологій, що забезпечують різкий приріст усіх показників ефективності виробництва.

     Це  вирішується за допомогою технологічного планування, зміст якого полягає  у складанні «балансу технологічних зв'язків».

     5.         Тенденція: витрати з економії енергоресурсів у три рази

     нижчі витрат на їхнє виробництво і транспортування. Отже, напрямок удосконалення енергетичної складової потенціалу - досягнення оптимальної пропорційності між енергією й іншими елементами потенціалу, що реалізується на практиці в різних формах енергозбереження. А саме:

     1)         підвищення якості енергоносіїв;

     2)         зміна структури споживаних енергоресурсів у напрямку більш дешевих і поновлюваних енергоносіїв;

     3)         досягнення оптимальної пропорційності між енергією й іншими елементами потенціалу, що виявляється на практиці у формі енергозбереження;

     4)         застосування енергозберігаючих технологій і устаткування.

     6. Актуалізується роль інформаційного ресурсу й інформаційних технологій. Очевидно, що в умовах НТП темпи росту інформації будуть випереджати ріст всіх інших елементів виробничого потенціалу.

     Таким чином, удосконалення структури потенціалу підприємства в остаточному підсумку означає економію живої й уречевленої праці, енергетичних і фінансових ресурсів, оскільки за допомогою меншої їх кількості (елементів потенціалу), але кращої якості можна задовольнити більшу за обсягом суспільну потребу.

     Місце і роль виробничого  потенціалу в суспільному виробництві

     У залежності від масштабів господарської системи розрізняють виробничий потенціал:

     -          народного господарства;

     -          галузі;

     -          регіону;

     -          підприємства (об'єднання).

     Потенціал народного господарства - виробничі ресурси, їхній обсяг, структура, технічний рівень і якість.

     Під виробничими ресурсами розуміються засоби виробництва, трудові і природні ресурси, залучені в економічний оборот.

     Потенціал підприємства країни, республіки - промисловий, сільськогосподарський потенціал, потенціал інших галузей виробничої сфери, будівельний потенціал.

     Потенціали  різних рівнів господарювання відрізняються  один від одного розмірами відокремлення  ресурсів, що, у свою чергу, визначаються такими особливостями виробничих систем, як масштабність, характер діяльності і ступінь замкнутості. Від цього залежить не тільки величина виробничого потенціалу, а й структура його ресурсів, а також динамічність останньої.

     Виходячи  з цього, народне господарство і  промисловість:

     1)         є великомасштабними господарськими системами з високим ступенем замкнутості;

     2)         вони володіють значною відтворювальною здатністю у ві-дношенні до всіх елементів виробничого потенціалу.

     На  відміну від розглянутих сфер підприємства і об'єднання мають:

     1)        значно менший масштаб діяльності;

     2)        їхня відтворювальна здатність обмежена відшкодуванням, відновленням і деяким розширенням основних фондів, а також відшкодуванням у встановлених межах робочої сили (підготовка робочих кадрів і підвищення їхньої кваліфікації);

     3)у  них істотно менше можливості  й у здійсненні науково-технічних  розробок, тому структура ресурсів виробничого потенціалу цього рівня керування буде набагато простішою.

     Потенціал промислового підприємства характеризує собою ресурси, що відокремилися в рамках основної господарської ланки, тому він менше потенціалу галузі і народного господарства і є їхнім складовим елементом як частина цілого.

     Перераховані  потенціали знаходяться між собою в пропорційній залежності, тому потенціал галузі визначається сумою потенціалів підприємств і об'єднань, які входять до неї, а потенціал народного господарства - сумою потенціалів галузей.

     Спостерігається процес взаємопроникнення потенціалів, «обмін» їх окремими складовими, що приводить до збільшення потенціалу кожної підсистеми.

     Моделі  потенціалів

     Поряд з цим виробничий потенціал взаємодіє з іншими потенціалами.

     Зокрема з економічним потенціалом, який є узагальнюючим показником, що характеризує розвиток продуктивних сил, у якому поєднані природні, виробничі, науково-технічні, соціально-політичні і культурні можливості суспільства.

     Економічний потенціал містить у собі виробничий потенціал сфери матеріального  виробництва, науково-технічний потенціал, що обумовлює розвиток науки і техніки, потенціал невиробничої сфери і потенціал інфраструктури.

     Як  бачимо, економічний потенціал - більш  широке і містке поняття, ніж виробничий потенціал.

     Таким чином, під економічним потенціалом  підприємства розуміється здатність  підприємства забезпечувати своє довгострокове функціонування і досягнення стратегічних цілей на основі використання системи наявних ресурсів.

     Відповідно  до даного визначення економічний потенціал  під-приємства розглядається в  довгостроковому періоді, тобто  він повинний мати здатність до зміни своїх характеристик під впливом зміни цілей підприємства.

     Основним  елементом, що визначає величину й умови  росту економічного потенціалу, є  виробничий потенціал. А сам виробничий потенціал є частина економічного потенціалу і відрізняється від останнього тим, що не включає у свою структуру економічні зв'язки, що цілком відносяться до виробничих відносин первинних ланок промисловості.

     Для формалізованої характеристики економічного потенціалу можна ґрунтуватися на бухгалтерській звітності, що являє собою деяку  модель комерційної організації.

     У цьому випадку виділяють дві  складові економічного поте-нціалу: майнове  положення організації (майновий потенціал) і її фінансове становище (фінансовий потенціал).

     Майнове положення характеризується величиною, складом і станом активів (насамперед довгострокових), якими володіє і розпоряджається організація. Воно змінюється з часом за рахунок різних факторів, головними з яких є досягнуті за минулий період фінансові результати.

     Досить  докладна характеристика майнового положення в динаміці наводиться в активі балансу, а також у супутніх звітних формах.

     Слід  зазначити, що при аналізі майнового  положення мається на увазі не предметно-матеріальна або функціональна його характеристика (це сфера лінійних керівників, а не аналітиків), а грошова оцінка, що дозволяє робити висновки про оптимальність, можливість і доцільність вкладення фінансових ресурсів в активи підприємства.

     Фінансове становище визначається:

     -          досягнутими за звітний період фінансовими результатами;

     -          деякими активними і пасивними статтями балансу, а також співвідношенням між ними.

     Характеристика  фінансового становища може бути виконана з позиції як короткострокової, так і довгострокової перспективи. У першому випадку говорять про ліквідність і платоспроможність фірми, у другому - про її фінансову стійкість.

     Обидві  сторони економічного потенціалу фірми взаємозалежні — нераціональна структура майна, його неякісний склад можуть призвести до погіршення фінансового становища. I навпаки: невиправдане заморожування засобів у виробничих запасах або дебіторській заборгованості може позначитися на своєчасності поточних платежів, а невиправданий ріст позикових засобів — привести до необхідності зменшити майно комерційної організації для розрахунків із кредиторами.

     Науково-технічний потенціал — сукупність трудових, технічних, матеріальних, інформаційних ресурсів, а також ресурсів організації і керування, що відповідають вимогам кожного даного етапу науково-технічного розвитку.

     Це  сукупність накопичених знань (інформації) або тезауруса; кадрів, що володіють цими знаннями, поповнюють їхній запас і застосовують у практичних цілях; матеріально-технічної бази, інформаційного забезпечення й організаційних факторів, що виступають як умови перетворення знань у продуктивну силу, їхнього використання для вирішення конкретних технічних, економічних і соціальних задач.

     Можна говорити про наявність прямого  зв'язку між науково-технічним і  виробничим потенціалами, що полягає  в спільному використанні визначеної частини ресурсів.

     Тому  характеристики елементів виробничого потенціалу залежать від параметрів науково-технічного потенціалу, а сама величина виробничого потенціалу у числі інших факторів визначається і розмірами останнього (тобто науково-технічного потенціалу). Таким чином, між виробничим і науково-технічним потенціалами існує діалектична причинно-наслідкова залежність.

     Потенціал підприємства є матеріальною передумовою прискорення науково-технічного прогресу. 3 іншого боку, чим вище техніко-економічний рівень елементів потенціалу і ступінь їхнього використання, тим могутніше матеріально-технічна база НТП.

     Отже  НТП і потенціал підприємства взаємно удосконалюють і розвивають один одного.

     Функціональний (організаційний) потенціал - сукупність ресурсів організації і керування, технічних та інформаційних ресурсів, що відповідають вимогам кожного етапу удосконалення організаційно-виробничої структури підприємства.

     Виробничий  потенціал прямо пов'язаний з темпами соціально- економічного розвитку. Поліпшення його використання сприяє зростанню виробництва інвестиційних ресурсів і товарів народного споживання при тих самих витратах суспільної праці. А якісні його характеристики визначають ступінь задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства й саму якість економічного і соціального росту.

     Погіршення  використання потенціалу підприємства підвищує одноразові вкладення і  поточні витрати на кожну грошову одиницю приросту національного доходу, оскільки для забезпечення стабільних темпів росту економіки необхідно відволікати частину національного доходу на нарощування виробничого потенціалу для компенсації його віддачі, що знижується.

     Таким чином, зниження рівня використання потенціалу підприємства прямо зменшує потенціал соціально-економічного розвитку суспільства.

     3 погляду стратегічного керування: потенціал підприємства формується на основі системи зобов'язань, що дозволяє скористатися сприятливими можливостями, тобто

     потенціал = зобов'язання + альтернативні можливості.

     Таким чином, «ключовою» для організації  може бути тільки така діяльність, яку вона зможе виконувати дешевше, ефективніше і якісніше, ніж конкуренти. Таким чином, це діяльність, у якій організація має найвищий потенціал. Потенціал компанії визначає, якою діяльністю вона зможе займатися успішно, і від якої діяльності вона повинна відмовитися. 

     Потенціал підприємства визначає діапазон альтернативних можливостей, що може використовувати  підприємство. Однак для ухвалення  рішення про їхнє використання необхідно визначити, чи приведуть прийняті зобов'язання до збільшення готівки. Після прийняття цих рішень необхідно контролювати й аналізувати наслідки (позитивні або негативні). Тим самим створюються умови для подальшого нарощування потенціалу.

     Стратегічний  потенціал фірми

     Основним  принципом виділення елементів стратегічного потенціалу фірми для стратегічного керування потенціалом є оцінка можливостей досягнення стратегічних цілей виробничої системи, що з'являються при використанні даного елемента системи.

     Отже  елементами стратегічного потенціалу фірми повинні бути визнані не матеріалізовані засоби виробництва, предмети праці, категорії працівників, а ті можливості досягнення стратегічних цілей виробничої системи, що відкриваються при використанні цих засобів, предметів і категорій.

     Такі  можливості одержали назву стратегічних ресурсів виробничої системи (потенціалу підприємства).

     Сформулюємо поняття потенціалу підприємства як об'єкта стратегічного керування.

     Потенціал підприємства, як об'єкт стратегічного керування, являє собою сукупність інформаційних об'єктів, що характеризують склад певним чином організованих і керованих ресурсів, здатних забезпечити в стратегічній перспективі виконання фірмою обраної місії.

     Граничні  можливості фірми вирішувати цю задачу в тих або інших умовах зовнішнього  середовища називаються стратегічним потенціалом фірми.

     Ресурси - це можливості для досягнення цілей, які визначаються потенціалом. А потенціал - це система, для якої актуальні дві закономірності: комунікативності та еквіфінальності. Наслідком першої є вплив зовнішнього середовища на вибір цілей і засобів їхнього досягнення. Наслідком другої - вплив умов внутрішнього середовища на граничні можливості виробничого потенціалу.