Потреби та інтереси людей як рушійна сила соціально-економічного прогресу

 

Міністерство  освіти та науки України

Київський національний торговельно-економічний  університет

Кафедра економічної теорії та конкурентної політики

 

Отримано

Реєстраційний номер № _________

від «___»_______________20____р.

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

з дисципліни «Політична економія», «Мікроекономіка»

та «Макроекономіка»

 

на тему №  11 Потреби та інтереси людей як рушійна сила соціально-економічного прогресу

 

 

 

Виконав:

студент 4 курсу, групи 2с,

факультету  ФФБС

Варченко Юрій Юрійович

Науковий  керівник:

______________________________

______________________________

 

Результати  перевірки:

______________________________

 

 

 

 

 

Київ 2012

Київський національний торговельно-економічний  університет

Кафедра економічної теорії та конкурентної думки

 

 

 

Дисципліни  «Політична економія», «Мікроекономіка»

та «Макроекономіка»

 

 

 

Факультет ФФБС, спеціальність

Курс 4,  групи 2с,  Форма навчання заочна,  семестр 

Номер залікової книжки

 

 

Завдання

на курсову  роботу студента

 

_______________________________________________________________________

 

Номер та назва  курсової роботи ____________________________________________

 

________________________________________________________________________

 

 

Дата затвердження плану роботи «_____»____________________2012р.

 

Дата захисту  курсової роботи «______»______________________2012р.

 

 

Тему, план і  строки прийняв до виконання __________________________

 

Науковий  керівник __________    __________________________________

 

 

 

 

 «_____»____________________2012р.

 

 

 

Зміст

Реферат

Вступ

1. Сутність  економічних потреб суспільства

2. Економічний  закон зростання потреб

3. Економічні  інтереси, їх сутність, суб’єкти та класифікація

4.Взаємодія потреб та інтересів як рушійна сила соціально-економічного процесу

Висновки

Список  використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                      Вступ

 

Основна рушійна сила суспільного прогресу — людська особистість, яка є  водночас і діючим суб'єктом цілісної системи економічних відносин та економічних інтересів. Тільки реалізуючи свої інтереси, людина суттєво й  активно впливає на економіку  загалом, бере участь у всіх галузях  і сферах соціального життя. Побудувати ефективну, раціональну систему  господарювання, досягти серйозних  успіхів у соціально-економічному зростанні суспільство може, лише реалізуючи у відтворювальній життєдіяльності  все зростаючі потреби і виходячи з певних інтересів людини.

Загальновизнано, що в основі спонукання до трудової діяльності лежать матеріальні потреби. Визначаючи їх спрямованість, потрібно виходити з того, що відтворення  людини, як і виробничого процесу  на макро- або мікрорівні, є обміном речовин з природним середовищем, який потрібно постійно підтримувати у динамічній рівновазі. Ця рівновага характеризується системою певних параметрів, що мають гранично допустимі й оптимальні значення, звичайно, не раз і назавжди визначені. Відхилення від цих значень, їх очікування породжує стан напруження, спонукаючи до дії з метою його подолання. Такий стан, як вважають дослідники, можна назвати потребою.

Потреба — це певною мірою культурно оформлена  необхідність, тобто у той або  інший спосіб усвідомлене внутрішнє  спонукання до певного блага. Потреби  розвиваються разом із поступальним рухом суспільного виробництва  й удосконаленням людини. Кінцевою метою суспільного виробництва і рушійною силою його розвитку є економічні потреби людей зокрема і суспільства загалом. Потреби та інтереси не тотожні. Якщо потреба, відображаючи необхідність для людини певних умов її існування, є одночасно і спонукальним мотивом, і метою, і наслідком виробництва, то інтерес – лише спонукальним мотивом, що зумовлює його спрямованість на досягнення цілі. Проте інтереси як спонукальний мотив виробництва не той об’єкт, що безпосередньо спонукає людей до економічної діяльності. Таким чинником є еономічні стимули – форма реалізації економічних інтересів відповідно до їх внутрішньої спрямованості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                          Сутність економічних потреб суспільства

 

Кінцевою  метою виробництва є задоволення  різноманітних потреб людини як особистості, споживача і виробника. Виробництво, яке працює не з метою задоволення  потреб людини чи суспільства, тобто  заради власне виробництва, є безглуздою витратою обмежених ресурсів землі, корисних копалин, довкілля, економічних  благ і робочої сили.

Сутність  економічних потреб. Що ж таке потреба? Загалом потреба — це бажання людини в будь-чому, що забезпечує її життєдіяльність та поліпшує її. 
   Отже, потреба — категорія, що відбиває ставлення людей, а звідси і поведінку, до умов їх життєдіяльності. Структура потреб велика. Крім економічних потреб, існує низка інших — культурних, політичних, ідеологічних, національних і т. ін.  

Економічні  потреби — це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами.  
   Отже, потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер. 
   Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб’єктами і об’єктами. 

За суб’єктами потреби поділяють на: 

- індивідуальні,  колективні та суспільні; 

- домогосподарств,  підприємств і держави; 

- суспільно-економічних  класів і соціальних груп.

         За об’єктами потреби класифікуються так:

- породжені  існуванням людини як біологічної  істоти;

- матеріальні  і духовні;

- першочергові  і непершочергові.

          На рис. 1 показано ієрархію потреб, яку запропонував А. Маслоу, відповідно до їх вагомості.

          

                       Рис. 1. Ієрархія потреб за А.  Маслоу  

 Основу  цієї піраміди потреб складають  фізіологічні (елементарні) потреби.  Усі наступні потреби цієї  піраміди можна об’єднати таким  поняттям, як вищі (соціальні) потреби.  Елементарні, такі як потреби  фізичного життя, передбачають  деякий комплекс об’єктивних  умов, реалізація яких необхідна  для нормальної життєдіяльності  людини. Це потреби першого рівня,  елементарність їх визначається  безпосереднім взаємозв’язком з  біологічними функціями людини. Потреби другого (вищого) рівня  цілком пов’язані з процесом  соціального життя людини і  віддзеркалюють умови її життєдіяльності  як члена суспільства. Їх обсяг  і кількість прямо залежить  від загального стану і динаміки  розвитку культури, етики та духовності  суспільства. 
   Розглядаючи структуру економічних потреб, слід звернути увагу на те, що за способом їх задоволення вони поділяються на дві великі групи: потреби в предметах споживання і потреби у засобах виробництва. Перші характеризують особисті, індивідуальні потреби, а другі — виробничі. 
   Ясна річ, що між цими потребами завжди існують суперечності, які суспільство повинно розв’язувати таким чином, щоб забезпечити розвиток виробництва і задоволення зростаючих особистих і виробничих потреб. 
   Саме найповніше задоволення особистих потреб суспільства є основним стрижнем кінцевої мети виробництва. У зв’язку з цим потреби в засобах виробництва є похідними від потреб суспільства у споживчих благах. Під особистими потребами слід розуміти усвідомлене прагнення людини або соціальних спільнот до забезпечення найкращих умов життя. Особисті потреби окремої людини функціонують разом з потребами всього суспільства і в єдності з останніми виступають спонукальними мотивами діяльності людей. Особисті потреби задовольняються предметами і послугами особистого споживання. 
   Безмежність потреб. Одне з фундаментальних положень політичної економії полягає в тому, що особисті потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб, — обмеженими. 
   Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку — закону зростання потреб і закону розвитку факторів виробництва. Ці закони взаємопов’язані і характеризують дві сторони соціально-економічного прогресу: 1) неухильний розвиток людини з її зростаючими потребами; 2) підвищення ефективності виробничих ресурсів за послідовного нарощування обсягу відтворюваних ресурсів та їх якісних показників (продуктивності, корисності тощо).

Виробничі фактори, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення  потреб, які склалися, а й стають підґрунтям для виникнення нових  потреб. Поява нових благ спочатку має обмежений характер, а згодом вони стають суспільною потребою. Оскільки зразу виробництво неспроможне  задовольнити нові потреби в нових  благах, то між попитом на них  і пропонуванням виникає суперечність. Остання може бути використана для  розвитку виробництва шляхом економічного стимулювання (підвищення рівня цін, додатковим прибутком і т. ін.).

 За  ступенем реалізації потреби  в матеріальних благах і послугах  можна класифікувати як дійсні, платоспроможні і перспективні. 
   Дійсні потреби в основному відповідають рівню розвитку виробництва відповідних благ і можуть бути задоволені.

Платоспроможні  потреби людина може задовольнити відповідно до власних доходів і рівня цін.

Перспективні  потреби — це такі потреби в матеріальних благах і послугах, які породжені сучасним рівнем розвитку економіки і виробництво яких лише починає освоюватися.

Задоволення потреб — це функція виробництва. У зв’язку з цим існує діалектичний взаємозв’язок між виробництвом і потребами людей, тобто між об’єктивними і суб’єктивними факторами. Об’єктивні фактори формування і розвитку потреб складаються у самому виробництві. Так, щоб добувати термоядерну енергію потрібно спочатку створити відповідні засоби і предмети праці, підготувати кадри високоосвічених спеціалістів. Виробництво, виготовляючи корисні товари та послуги, створює і потребу в них, породжує здатність людини до їх споживання.

Проте формування потреб започатковує людина, тобто  суб’єктивний фактор. Людина є їх творцем  — новатором, дослідником, підприємцем. Перш ніж щось виробляти, людина усвідомлює це, розробляє критерії продукта як корисної споживної вартості, його цільове призначення, вартість виробництва, вирішує з чого, як і для кого виробляти. Тим самим процес цілеспрямованого виробництва забезпечується задоволенням різноманітних потреб людини і суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                             Економічний закон зростання потреб

 

Потреби людей не є постійними. Вони —  продукт розвитку суспільства. Їх характер, структура і способи задоволення  залежить від досягнутого рівня  продуктивних сил, ступеня розвитку культури і науки, соціально-економічного ладу. У кожному суспільстві діє  закон зростання потреб. Його суть полягає в тому, що в міру розвитку суспільного виробництва, а разом  з тим і людини як особистості  та продуктивної сили, відбувається поступове  зростання її потреб. Цей закон  характеризує взаємодію потреб і  виробництва у процесі розвитку, коли

                                            … П′ → В′ → П″ →  В″ …,

тобто зрослі потреби П′ (П′ = П + ΔП) стимулюють зростання  виробництва В′, збільшення якого  веде до зростання потреб П″, а це є причиною подальшого зростання  виробництва В″. Такий процес є  безперервним (…), оскільки потреби  людини є безмежними.

Розкривши суть закону зростання потреб, слід показати форми його прояву. Цей  закон знаходить свій прояв у  двох головних формах: у зростанні  особистих потреб і зростанні  виробничих потреб. Особисті потреби  задовольняються за рахунок предметів  і послуг особистого споживання. Залежно  від форм задоволення ці потреби  поділяються на індивідуальні та спільні. Перші задовольняються  шляхом індивідуального споживання предметів і послуг кожним членом суспільства окремо (їжа, одяг та ін.) або в рамках сім’ї (загальні для  сім’ї житло, предмети культурно-побутового призначення та ін.), а інші — шляхом спільного споживання (послуги освіти, охорони здоров’я та ін.).

Другою  формою прояву даного закону є зростання  виробничих потреб, тобто загальних  потреб членів суспільства в засобах  виробництва, які є матеріальною основою розширення масштабів виробництва  матеріальних благ і послуг для задоволення зростаючих особистих потреб.

Особливо  інтенсивне зростання та оновлення  потреб відбувається за умов науково-технічної  революції, що породжує потреби, яких раніше не було, у багатьох найновіших предметах  споживання і засобах виробництва. Так, в останні десятиліття виникли  потреби в кольорових телевізорах, персональних комп’ютерах, відеомагнітофонах  і багатьох інших предметах споживання.  

З точки  зору дії закону зростання потреб необхідно відрізняти такі три великі групи потреб: традиційні, або дійсні, нові і такі, що тільки-но зароджуються. 
   Під традиційними потребами слід розуміти такі, які стали для людей звичними, тобто нормативними. Одні з цих потреб мають багатотисячолітню історію (потреби в м’ясі, молоці, хлібі тощо), інші — 30—50-річну (телевізори, холодильники, магнітофони тощо). Для задоволення цих потреб виробництво виготовляє відповідну продукцію.

Разом із традиційними існують і нові потреби, тобто потреби в таких матеріальних благах і послугах, які ще не стали звичними для більшості населення, які щойно усвідомлюються людьми як нові потреби. Водночас нові матеріальні блага і послуги виробництво вже частково освоїло і має можливість швидко розширити їх випуск (останні моделі телевізорів, комп’ютерів, літаків тощо). 
        Рівень реалізації закону зростання потреб можна виразити у вигляді такої формули: 

 

                                                   

де Розп — рівень реалізації закону зростання особистих потреб народу;  
С — споживання домогосподарствами матеріальних благ і послуг;  
Пт — традиційні (звичайні) потреби; 

Пн — нові потреби.

         Оскільки виробництво і наука  розвиваються, то створюються умови  для освоєння в перспективі  нових предметів споживання та  засобів виробництва. На основі цього виникають абсолютно нові потреби (Пан). Наприклад, проект випуску авіаконструкторським бюро ім. Антонова суперлітака “Мрія” означає формування нової потреби суспільства. Це потенційна потреба, яка буде реалізована лише тоді, коли конструктори доведуть модель нового літака до того рівня якості, який відповідає вимогам нової техніки в авіації і потребам практики.  
   Зародження абсолютно нових потреб супроводжується відмиранням деяких традиційних потреб (повністю або в основному). Так, фактично немає потреби в кінних жатках, гасових лампах, дерев’яних відрах та багатьох інших речах, споживання яких було характерним для суспільства протягом багатьох століть. 
   Таким чином, сукупні потреби зростають завдяки тому, що традиційні потреби розширюють свої межі за рахунок нових потреб, які згодом стають традиційними; у свою чергу нові потреби розширюють свої межі за рахунок потреб, що формуються, котрі через певний час стають новими потребами, що їх виробництво має реальну можливість задовольняти. Наука і технічний прогрес, а також розвинена культура людини створюють умови для зародження принципово нових потреб, які зростають швидше ніж відмирають деякі традиційні. Загалом сукупні потреби суспільства зростають. Такі основні складові механізму дії закону зростання потреб.

        Отже, відповідно до закону зростання  потреб відбувається стале і  якісне зростання економічних  потреб. Сфера потреб розширюється  не тільки по вертикалі, але  й по горизонталі: потреби вищого  рівня виникають у все більшої  кількості людей; у міру суспільного  розвитку людина прагне одержувати  блага більш високого рівня.

         До специфічних особливостей  дії закону зростаючих потреб  належить його “незворотність”: з тією чи іншою мірою інтенсивності за будь-якої ситуації потреби змінюються, як правило, в одному напрямку — у бік зростання. У розвитку потреб, як і в їх задоволенні, виключно велика роль належить виробництву. Проте слід пам’ятати, що поза потребами неможливе й саме виробництво. А забезпечення умов для безперервного розвитку потреб є рушійною силою розвитку суспільного виробництва. Цей взаємозв’язок можна виразити такою формулою:

Вр = f(Пу),

де Вр — розвиток суспільного виробництва; 

     Пу — створення умов для безперервного розвитку потреб.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Економічні інтереси, їх сутність, суб’єкти та класифікація

 

Економічні інтереси являють собою  об'єктивні, зумовлені відносинами  власності, спонукальні мотиви, стимули  трудової діяльності, спрямовані на задоволення  потреб кожної особи і суспільства  в цілому. У реальному житті  потреби набувають конкретної форми  інтересів. Іншими словами, економічні інтереси - це усвідомлені економічні потреби, що мають спонукальну силу.

Економічний інтерес - категорія суб'єктивно-об'єктивна. Суб'єктами економічних інтересів є окремі індивіди, сім'ї, домогосподарства, колективи, групи людей, спільнот, держава, суспільство в цілому. Об'єкти економічних інтересів - економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

Економічні інтереси суспільства  утворюють складну та динамічну  систему. їх можна класифікувати  за різними критеріями:

За суб'єктами:

– особисті;

– колективні,

– групові;

– суспільні.

Відповідно до їх важливості:

– основні,

– першочергові;

– другорядні.

У часовому аспекті:

– поточні;

– перспективні.

За об'єктами:

– майнові;

– фінансові;

– інтелектуальні

– інформаційні.

За рівнем усвідомлення:

– дійсні;

– уявні.

Матеріальні і духовні потреби  практично безмежні, а це означає, що повністю задовольнити їх за допомогою  товарів та послуг неможливо. Ця ознака властива саме сукупності потреб. Що ж  стосується потреби в конкретному  товарі або послузі, то її, звичайно, можна задовольнити. Скажімо, протягом короткого періоду можна купити потрібний одяг, піти в театр або  полікувати зуби. Деякі потреби можуть бути задоволені протягом життя людини тільки раз (наприклад, операція апендициту).

Інша справа, коли йдеться про  сукупні суспільні потреби. Розвиток виробництва завжди породжує нові потреби, які одразу задовольнити неможливо. Наприклад, ще не так давно у нас  не було бажання придбати персональний комп'ютер, відеомагнітофон, електронні годинники тощо. Більше того, задоволена одна потреба породжує іншу: це всезагальний економічний закон, що діє як на рівні  конкретної особи, так і на рівні  груп людей або інститутів, які  утворюють суспільство. Сутність все  загального економічного закону зростання  потреб відображає внутрішньо необхідні  суттєві та сталі зв язки між виробництвом і споживанням, потребами та наявними можливостями їх задоволення. Його дія розповсюджується як на загальні матеріальні потреби людини (харчі, одяг, житло), так і на специфічні потреби, що зумовлюються соціальним і культурним середовищем, в якому перебуває людина. З часом потреби змінюються, примножуються з появою нових виробів та під впливом широкої реклами й енергійного стимулювання збуту. Кінцева мета, або завдання економічної діяльності, полягає у прагненні діяти відповідно до цього закону та задовольнити багатогранні і різноманітні потреби і окремої особи, і суспільства.

Задоволення потреб пов'язане з  використанням обмежених виробничих ресурсів. Ресурси (фактори) виробництва - це ті матеріальні та нематеріальні  об 'єкти, що використовуються для продукування матеріальних благ та надання послуг. Зміст цього поняття передбачає введення до його складу природних ресурсів людини, а також створених нею та використовуваних у суспільному виробництві. Різноманітні ресурси поділяються на такі види: матеріальні ресурси (земля та сировинні матеріали, корисні копалини, ріки, ліси і т. д.) та капітал; людські ресурси - праця та підприємницька діяльність.

Вся виробничо-економічна діяльність людини завжди і повсюдно спрямовувалась на подолання обмеженості ресурсів. Деякі з них нам надає природа, але ці запаси обмежені (поклади  вугілля, руди, наявність запасів  нафти, газу, інших корисних копалин). Людські ресурси обмежуються  здобутою освітою, знаннями, вміннями, кваліфікацією, тобто є наслідком  нашого власного розвитку. Добре відомо, що підприємницьку діяльність не можуть здійснювати абсолютно всі члени  суспільства, а тільки їх незначна частина. Деякі з видів ресурсів можуть відтворюватись, і тому їх наявність  регулюється людиною.

Обмеженість ресурсів породжує потребу  в їх раціональному використанні та дбайливому ставленні до них, що є однією з глобальних проблем  сучасної цивілізації.

Виразниками специфічних економічних  інтересів виступають суб'єкти економічних  відносин. Відповідно до цього в  ринковій економіці виокремлюють економічні інтереси підприємств, котрі спрямовані на максимізацію прибутку, зменшення  витрат виробництва і підвищення конкурентно здатності продукції. Економічні інтереси домогосподарів спрямовані на максимізацію користі споживних благ з урахуванням цін на них та власних доходів. Економічні інтереси держави спрямовані на створення умов для реалізації потреб суспільства. При цьому економічні інтереси держави і суспільства не тотожні, тому що до складу перших входять інтереси державної бюрократії.

Система економічних інтересів  охоплює складові, котрі з одного боку взаємопов'язані, а з іншого - суперечливі. В кожному суспільстві  існує вічна проблема узгодження суперечливих економічних інтересів. Вона досягається у процесі їх взаємодії та взаємореалізації.

Конкретними шляхами поєднання  економічних інтересів служать  субординоване підпорядкування одних з них іншим та координоване узгодження різнобічних інтересів суб'єктів господарювання.

Проблема співвідношення та пріоритетності економічних інтересів учасників  господарської діяльності залишається  до нинішнього часу дискусійною. Механізм їх поєднання та узгодження перебуває  під вирішальним впливом сутнісних  характеристик кожної з відомих  економічних систем.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Взаємодія потреб та інтересів як рушійна сила соціально-економічного процесу

 

У реальному житті єдності інтересів  досягають через реалізацію кожного  з них в процесі їхньої взаємодії  та взаємореалізації. Особистий інтерес найманого працівника не можна реалізувати, якщо не буде реалізовано інтерес підприємства, на якому він працює. Отже, мають бути реалізовані інтереси підприємця, споживачів продукції, суспільства в цілому. Незважаючи на те що кожний вид економічних інтересів є персоніфікованим, відокремленим, грунтується на певній потребі, він органічно пов'язаний з колективним і суспільним інтересом. Це створює підґрунтя для єдності визначальних (головних) інтересів і знаходить відбиття у меті виробництва.

Економічні відносини реалізуються як дійсні, коли набувають форми  взаємного зв'язку. Потреби та інтереси не тільки відображають існуючі відносини, а й самі є першою "цеглиною" в структурі соціально-економічних  відносин.

Взаємозв'язок потреб і виробництва  характеризується насамперед впливом виробництва на потреби, який полягає в тому, що, по-перше, виробництво разом з фантазією створює нові потреби, перетворює їх з одиничних (властивих окремим людям) на масові, тобто забезпечує розширене відтворення потреб; по-друге, виробництво створює споживчі блага, отже, забезпечує задоволення потреб.

Вплив потреб на виробництво полягає  в тому, що, по-перше, задоволення  потреб характеризує природну спрямованість  виробництва в будь-якому суспільстві; по-друге, потреби стимулюють розвиток виробництва. Саме поява нових потреб приводить до появи нових галузей, будівництва нових підприємств, реконструкції існуючих; по-третє, рівень розвитку потреб, їх багатство, різноманітність та місце тих чи інших потреб у структурі людських цінностей характеризують рівень розвитку суспільства в цілому (його багатство, ступінь цивілізованості) і кожної окремої людини (розвинена людина має багаті, різноманітні потреби).

Гуманізація виробництва, властива постіндустріальному  суспільству, зумовлює підсилення взаємовпливу потреб і виробництва, адже вона передбачає безпосереднє підпорядкування потребам людини як процесу праці, так і його результату.

Це означає, з одного боку, що процес праці повинен забезпечити задоволення потреб у творчій праці, інтелектуальній, відповідальній, змістовній діяльності. Задоволення таких потреб вимагає адекватної зміни змісту і  характеру праці, а досягнення відповідності результату праці потребам людини — визначення потреб ще до початку процесу праці та забезпечення виробництва лише тієї продукції, яка цим потребам відповідає.

З другого боку, розвиток змісту і  характеру праці та виробництва обумовлює розвиток, збагачення потреб, створює людину, що здатна працювати по-новому і сприймати нові продукти виробництва. Цей процес подано на схемі, наведеній на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Взаємозв'язок змін змісту праці  та потреб

Як вже зазначалося, потреби  є безмежними за своєю суттю. Безмежність  їх має різні форми прояву. Вона полягає, по-перше, в тому, що потреби  постійно відтворюються (не можна, поївши, задовольнити потребу в їжі раз і назавжди); по-друге, розвиток суспільства і виробництва породжує все нові й нові потреби; потретє, не має меж процес удосконалення структури потреб, їх облагоро-дження, як не має меж і процес удосконалення людської особистості.

Безмежність потреб обумовлена як безмежністю  фантазії, продуктом якої вони є, так і розвитком виробництва, яке в умовах конкуренції постійно удосконалюється, створює нові споживчі блага, а отже, і нові потреби. Широкому розповсюдженню потреб сприяють і сучасні комунікації, розвинена реклама, яка намагається запевнити нас в тому, що ми потребуємо нескінченну кількість предметів, які без цієї реклами ми купували.

Отже, якщо розглядати систему потреб у цілому, досліджувати зміни, що в  ній відбуваються протягом тривалого  часу, тобто досліджувати розвиток системи потреб, то останні постають перед нами, по-перше, як безмежні і, по-друге, як підпорядковані дії загального закону зростання потреб. Якщо ж розглядати потребу в конкретному споживчому блазі, то в кожен певний момент у міру її задоволення, що відбувається в процесі споживання цього блага, потреба насичується. Тому кожна додаткова одиниця цього споживчого блага приносить людині менше задоволення, отже, має меншу додаткову (граничну) корисність, ніж попередня. Це означає підпорядкування процесу насичення конкретної потреби в кожен певний момент часу дії закону спадної граничної корисності. Значення цього закону полягає в тому, що він впливає на попит, отже, на поведінку споживача.

Аналіз взаємодії потреб і попиту здійснили представники теоретичної течії, що має назву маржиналізм (граничний). Зародилась вона в другій половині XIX ст. і залишила глибокий глід у світовій економічній науці (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, А. Маршалл, В. Парето, Д. Хікс).

Маржиналісти розробили теорію споживацької поведінки, сутність якої полягає ось у чому:

В умовах стабільної економіки кожна  людина прагне поводити себе раціонально, тобто оптимізувати свій добробут — максимально задовольнити особисті потреби.

Щоб досягти цієї мети, покупець виключно суб'єктивно оцінює нагальність тієї чи іншої потреби, інтенсивність її. Відповідно до цих оцінок він розподіляє свій доход між різними споживчими благами. Чим вища інтенсивність потреби, тим вищі суб'єктивні оцінки, а тому й більший попит на це благо.