Практичні аспекти організації туристських походів

     1. Формування групи та розподіл обов'язків

Практика свідчить, що найкраще, коли у групі 12—16 чол. Наявність  більшої кількості учасників  викликає певні труднощі під час  переїздів, ночівель тощо. Важливо, щоб  учасники подорожі були приблизно однакові за віком, фізичною та спеціальною підготовкою, витривалістю, психологічно сумісні. Бажано, щоб вони були об'єднані спільними  інтересами.

З виховною метою до складу групи можна включити учнів з  низькою успішністю та недисциплінованих. Нерідко такі учні, потрапляючи у  згуртований дитячий колектив, починають  відчувати себе повноцінними його членами  і докорінно змінюють свою поведінку  та ставлення до навчання, виявляють  певні інтереси і здібності. Чимало так званих «важких» учнів поліпшують успішність, стають активними туристами-краєзнавцями та помічниками учителів.

Важливим моментом в організації  подорожі є розподіл обов'язків у  групі. При цьому повинні бути враховані туристський досвід, фізичні  дані, практичні навички, бажання  виконувати ті чи інші доручення.

Керівника групи призначає та затверджує педагогічна рада. Це один з учителів, ним може бути і один з батьків або представник шефської організації. Керівник відповідає за підготовку і проведення подорожі, формує групу та організовує всіх її членів. Він відповідає за безпеку учасників подорожі та успішне проходження маршруту. Після закінчення подорожі керівник очолює підготовку звіту.

Заступником керівника може бути вчитель, лаборант, батько якогось учня, представник шефів, студент-практикант, досвідчений учень тощо.

Заступник є головним помічником керівника його розпорядження обов'язкові для всіх учасників подорожі, довше  діє відповідно до рішень керівника. У разі відсутності керівника  на окремих етапах підготовки до подорожі або у випадку тимчасового  поділ групи на маршруті він виконує  роль керівника.

Завгосп відповідає за харчування групи: закупляє продукти, розподіляє їх по рюкзаках, веде облік продуктів, турбується про їх збереження і поповнення на маршруті, в разі необхідності разом з керівником перерозподіляє продукти в поході.

Відповідальний  за спорядження відає обліком і ремонтом, турбується про збереження спорядження.

Шеф-кухар відповідає за складання меню, приготування їжі та збереження кухонного інвентаря, разом із завгоспом стежить за збереженням, витратою та поповненням продуктів.

Санінструктор ще до початку подорожі знайомиться із засобами першої допомоги хворому або потерпілому: комплектує, зберігає та поповнює похідну аптечку; видає ліки, стежить за здоров'ям членів групи, виконанням юними туристами санітарно-гігієнічних правил; дбає про санітарний стан бівуаку, а в разі потреби разом з керівником групи або його заступником надає першу медичну допомогу хворому або потерпілому.

Кореспондент веде щоденник подорожі, у який записує події, що відбулися в поході, складає хронометраж ходових днів. Щоденник може доповнюватися записами інших членів групи.

Фотограф відповідає за виготовлення фотографій для звіту, альбомів і стендів.

Кінооператор відповідає за кінознімання та виготовлення кінофільму.

Художник проводить замальовки в поході та складає «кроки» маршруту (окомірне знімання траси).

Політінформатор забезпечує групу свіжими газетами та організовує їх читання.

Культорганізатор відповідає за культмасову роботу (вечори туристських пісень біля багаття, концерт художньої самодіяльності для місцевих жителів), проводить культпоходи в кіно та театри, турбується про відвідання музеїв.

Фізорг проводить ранкову зарядку, влаштовує спортивні і туристські ігри й змагання серед учасників подорожі, а також з місцевими жителями.

Костровий відповідає за своєчасне розпалювання вогнища за будь-яких погодних умов і гасіння його .

З метою кращої організації  руху на маршруті призначають направляючого  та замикаючого. Це переважно досвідчені учні, добре фізично розвинені  та витривалі. Бажано, щоб вони мали певний туристський досвід. Направляючий задає та регулює темп руху, а  замикаючий стежить за тим, щоб під  час руху групи на маршруті не було відстаючих. В разі потреби замикаючий надає допомогу відстаючим.

Для проведення пошуково-дослідницької  роботи призначають відповідальних за окремі види робіт і спостережень залежно від інтересів, здібностей, нахилів і знань того чи іншого учня: топограф, геолог, метеоролог, гідролог, ґрунтознавець, ботанік, зоолог, ландшафтознавець, історик, етнограф, економіст-географ  тощо.

Розподіляючи обов'язки, керівник повинен враховувати цінну  ініціативу юних туристів. Він дає  більше персональних завдань і вимагає  особистої відповідальності кожного. У невеликих за кількістю групах виконання обов'язків може поєднуватися. Розбивкою бівуаку, заготівлею дров, забезпеченням водою, приготуванням  їжі та іншими господарськими роботами займаються по черзі всі учасники подорожі — чергові. Кожний член групи  повинен навчитися виконувати ці нескладні господарські справи, сумлінно виконуючи обов'язки. Це знадобиться  в житті.

В разі потреби в нічний час встановлюються по черзі змінні чергування. Чергові підтримують  багаття, охороняють нічний відпочинок товаришів, сушать їхній одяг і взуття, своєчасно готують сніданок і  будять групу. Для збереження сил  учасників походу і кращого нічного  відпочинку можна не організовувати нічних чергувань. Так роблять перед  або після важких переходів, якщо цьому сприяють похідні умови (віддаленість бівуаку від населених пунктів, відсутність, небезпечних диких  і здичавілих тварин, протипожежна безпека, відсутність загрози стихійних  природних явищ тощо).

Сумлінне виконання покладених на учнів обов'язків у поході є  відмінною школою трудового і  професійного виховання.

2. Основи техніки туризму

Техніка туризму передбачає цілий ряд прийомів, за допомогою  яких можна у різних типах місцевості та при різній погоді раціонально  й безпечно пересуватися, орієнтуватися, долати природні перешкоди, подавати першу  медичну допомогу та влаштовувати привали. Покажемо це на прикладі пішохідного  туризму, найбільш популярного серед  школярів.

У туристському категорійному  поході важливе значення має подолання  природних перешкод. Під час руху на маршруті техніка ходьби спрямована на вироблення найраціональнішої і  найлегшої ходи. При такій ходьбі на рівнинній місцевості ногу ставлять спочатку на п'яту, потім переходять на всю ступню, обидві ступні ставлять паралельно одна одній. Масу тіла з однієї ноги на другу переносять плавно. При сповільненому русі на підйомах ногу ставлять на всю ступню. На спусках, особливо на крутих схилах, йдуть на ледь зігнутих ногах, трохи відкинувши назад корпус. Таке положення тіла зменшує затрату зусиль і полегшує спуск. Підйом на крутий схил долають не в «лоб», а «серпантином», поперемінне то правим, то лівим боком до схилу, поступово набираючи висоту. Під час руху по трав'янистому схилу вздовж нього (траверсування) ступня ноги, розміщеної вище, ставиться на всю підошву поперек схилу, а ступня другої повертається носком на певний кут донизу. По второваній стежці з легким рюкзаком можна спускатися бігом, якщо схил пологий. При цьому ноги майже не згинаються і ставляться якнайдалі вперед, а корпус відхиляється дещо назад. На крутіших ділянках спускаються на напівзігнутих ногах. На спусках треба бути особливо обережним, щоб не розтягнути зв'язки в гомілковостопному суглобі. Це може трапитися внаслідок прискореного спуску, коли під час руху зростає навантаження на ногу приземлення. По кам'янистих схилах і курумах потрібно йти зигзагоподібно, щоб при падінні зрушеного каменя ніхто не потерпів.

У густих лісових заростях темп руху знижується. Група рухається  строєм у колону по одному. При цьому  дотримуються дистанції 1—1,5 м. Обережно просуваючись уперед, передній притримує  гілки, щоб вони не завдали травми тому, хто йде позаду. Рух у  густому лісі може сповільнюватися  внаслідок перегороджений шляху  завалами і буреломами. Завал краще  обходити з боку окоренка лежачого дерева, а бурелом — обминати.

Проходячи заболочені ділянки, спочатку розвідують шлях, випробовуючи і промірюючи сумнівні місця жердинами  завдовжки 2—3 м. Пересуваються повільно та обережно, користуючись купинами і  корінням низькорослих поодиноких дерев  і кущів, для того щоб мати порівняно  тверду опору при пересуванні.

У малонаселених і слабко обжитих районах туристам доводиться нерідко долати водні перешкоди. Переправляючись через річку вбрід, ідуть під кутом проти течії. Для переправи вибирають порівняно мілке поряд з твердим дном. Переправляються бродом у взутті, обережно ступаючи, щоб не потрапити у вимоїни-ями. При швидкій течії річки користуються таким таджицьким способом. Суть його в тому, що одночасно переправляються кілька чоловік, міцно взявшись за плечі і повернувшись до протилежного берега. При цьому сильні йдуть вище за течією. В разі сильної течії організовують страхування, натягуючи по трасі переправи вище за течією мотузкові поручні Для цього використовується капронова (основна) мотузка. На переправах через бурхливі гірські потоки надійне страхування забезпечує зачеплена на карабін-гачок грудна обв'язка, що легко переміщується вздовж поручнів. Грудна обв'язка робиться з капронового шнура 5—б мм завтовшки і близько 4 м завдовжки. Той, хто переправляється останнім, відв'язує закріплений на березі кінець основної мотузки і переходить убрід за допомогою цієї самої мотузки на протилежний берег.

3. Організація туристського бівуаку

У туристських походах  важливе значення надається організації  бівуаку. Бівуак — це місце відпочинку туристів. Тут вони харчуються, відпочивають, розважаються, сплять і готуються  до наступних переходів. Бівуак розбивається у мальовничому, затишному і зручному для організації ночівлі місці, де є порівняно рівний сухий майданчик  для встановлення наметів і розпалювання вогнища, джерело питної води і сухе паливо для приготування їжі та розведення нічного багаття. Однією з найважливіших  вимог при виборі місця для  бівуаку є гарантування безпеки. Отже, тут не повинно бути загрози  затоплення, обвалу, каменепаду, лавини, селю тощо. Не рекомендується розбивати  бівуаки на краю урвищ берегів  річок або озер. Під ударами  хвиль стрімкі береги можуть обвалитися разом з наметами. Не варто розбивати  бівуаки поблизу низьких і  заболочених берегів, улоговин та западин.

Рекомендується розбивати  бівуак подалі від шляхів з інтенсивним  рухом, населених пунктів, водопоїв худоби.

Організовуючи бівуак, передусім  встановлюють намети входом до вогнища. Якщо немає можливості розбити бівуак у закритому від вітру місці, то намети ставлять задньою стінкою  до вітру. При встановленні наметів  на вологому ґрунті під днища їх настеляють шар із сухої трави, листя, моху, хвої тощо. Та найкраще розстелити клейонку чи поліетиленову фляжку а на неї постелити пінопластові килимки.

Вогнище розпалюють з підвітряного боку на відстані 6-8 м від наметів, для безпеки обкопуючи його рівчаком.

Для приготування їжі розкладають  багаття типу «курінь» або «криниця». Багаття використовується як для  приготування їжі, так і для обігрівання, сушіння одягу та взуття. Розпалюють багаття папером, березовим лубом, сухими дрібними ялиновими гілками  і сучками. При негоді, коли дрова  зволожені, для розігріву використовують сухий спирт і солярку.

Відповідальною роботою  для юних туристів є знімання бівуаку  і приведення в належний порядок  його території. Значно менше роботи, коли всі члени групи дотримуються чистоти, виконуючи санітарно-гігієнічні правила. Все горюче сміття спалюється, а негорюче — закопується. Вогнище  заливається водою, а місце його обкладається дерном. Все придатне для інших туристів акуратно складається  на видному місці (альпенштоки й  кілочки для встановлення наметів, дрова, підстилка тощо).

Після згортання бівуаку  керівник групи або його заступник  оглядає і перевіряє його санітарний стан.

4. Харчування у поході

Для успішного проходження  маршруту дуже важливо правильно  і раціонально організувати харчування. Забезпечення юних туристів продуктами харчування повинно покривати витрати  їхньої енергії під час походу. Фізичне навантаження і витрати  енергії у туристському поході значно збільшуються. Навіть в умовах нескладного  маршруту ці витрати становлять щодня  на кожну людину 3500 - 4000 кал. Тому їжа  має бути калорійною. Калорійність добового раціону дорівнює близько 4000 кал.

Продукти необхідно раціонально  підібрати. Вони повинні містити  оптимальну кількість жирів, білків вуглеводів, бути насичені вітамінами і мінеральними солями, мати мінімальну масу, добру транспортабельність, тривалий строк зберігання. Важливо, щоб з  похідних продуктів легко й швидко можна було приготувати різні  страви.

Взявши за основу відомості  про калорійність різних продуктів, вміст у них білків, жирів і  вуглеводів, враховуючи вид туризму, технічну й фізичну складність маршруту, матеріальне забезпечення кожного  члена групи і добові витрати  енергії, складають раціон харчування. Добовий раціон можна розподілити так: на сніданок приблизно 40 % усього добового раціону (за калорійністю), а на обід та вечерю — по 30%. Старанно продуманий набір різноманітних продуктів дає можливість скласти різноманітний, калорійний і поживний раціон.

Виходячи з наявних  продуктів складають меню на З—5 днів. При цьому треба виходити з середньої норми основних продуктів  у день на одного туриста (див. дод. 5).

На основі розрахункових  норм і меню визначають загальну кількість  усіх продуктів на всі дні походу: кількість (середню норму) продуктів  у день на людину множать на кількість  туристів і днів. При цьому береться до уваги і поповнення запасів  продуктів на маршруті. Якщо це неможливо, то беруть більше висококалорійних продуктів.

Готуючи продукти до походу, розраховують і на ті з них, які  можна дістати на місці. Для цього  заздалегідь з'ясовують, що можна  придбати на маршруті.

До меню можуть входити  ягоди, горіхи, гриби, які зустрічаються  на маршруті походу. Проте треба  пам’ятати таке правило: збирати  і споживати можна лише добре  відомі ягоди та гриби. У туристських  походах, як правило, харчуються тричі  на день. Денне меню залежить від  тактики походу, але за будь-яких умов рекомендується два рази на день готувати гарячу страву.

5. Основи тактики походу

Успішне проведення походу великою мірою залежить від уміння туристів правильно розподіляти  час і сили, вибирати найраціональніший  темп і порядок руху групи, володіння  способами пересування по різній місцевості і прийомами подолання  природних перешкод.

Кожний туристський похід, як правило, розпочинається з переїздів до початкового пункту маршруту. Якщо дорога далека і транспортні умови дозволяють, час переїздів використовується для консультацій, перевірки знання учнями маршруту, техніки і тактики походу, підготовленості їх до виконання обов'язків у поході тощо.

Враховуючи те, що найбільш поширеним серед школярів є пішохідний туризм, розкриємо основи такого походу на прикладі цього виду туризму.

1. Перед виходом на маршрут для кожного визначається місце в строю. Місце керівника повинно забезпечувати йому зручність управління групою. Керівник може йти зразу за направляючим, час від часу Допомагаючи йому знаходити потрібний напрям руху підказуючи правильні рішення. На складних і небезпечних ділянках маршруту (переправа, осип, болото) керівник особисто перевіряє прохідність їх, залишаючись на найнебезпечніших ділянках і страхуючи юних туристів, поки вся група не вийде на легшу ділянку.

2. Як правило, фізично слабші йдуть за керівництвом, а найсильніші замикають стрій. Темп руху визначається за фізичними можливостями тих учасників походу, що рухаються за керівником. Якщо хтось відстав з тих чи інших причин, замикаючий колони надає йому допомогу. В разі потреби він установленим сигналом (криком, свистком тощо) дає знати ведучому про необхідність зупинки або зниження швидкості.

3. На маршруті група рухається переважно колоною по одному. Рух у колоні один за одним є першою ознакою організованості туристів. Такий вид пересування на місцевості виховує почуття колективізму.

4. Під час руху на маршруті між юними туристами зберігається інтервал приблизно 2 м. Це робиться для того, щоб вчасно побачити на шляху природну перешкоду і швидко зорієнтуватися, для її подолання. При пересуванні у лісі чи серед чагарників інтервал зменшується. Це потрібно робити для того, щоб кожен член групи бачив своїх сусідів, а також для притримання гілок, які можуть поранити того, хто йде позаду. Під час руху на маршруті не допускається, щоб туристи йшли один від одного на відстані, що виходить за межі зорового або голосового зв'язку.

5. Неабияке значення має естетичний вигляд колони. Якщо туристи йдуть з однаковим інтервалом, спорядження припасоване і вигляд у всіх охайний, це справляє гарне враження і підвищує настрій. Добра екіпіровка групи сприяє організованому рухові на маршруті, полегшуючи подолання природних перешкод.

6. Швидкість руху туристів на маршруті залежить від їхньої фізичної підготовки, характеру місцевості, наявності природних перешкод, техніки і тактики походу. Так, на рівнинній місцевості з незначною пересіченістю середня швидкість для нормально підготовленої групи 3—4 км/год.

7. Ритмічність руху є одним з важливих засобів збереження сил туристів і підвищення їхньої працездатності. На рівному шляху ритмічність виявляється У сталій швидкості групи, а в умовах пересіченої місцевості — у сталій кількості кроків за однаковий відрізок часу. З метою збереження ритмічності в роботі організму крок туриста на легких спусках довшає, а на важких ділянках і підйомах — скорочується. При переходах досить пересіченою місцевістю швидкість значно зменшується, частіше робляться зупинки. На крутих підйомах швидкість падає, а на пологих — прискорюється.

При цьому швидкість на спусках збільшується до 6—7 км/год, а на підйомах зменшується до 1—2 км/год.

Змінювати ритм руху потрібно плавно, поступово набираючи швидкість  на початку руху і знижуючи її за кілька хвилин до кінця. Найчастіше за нормальних умов дотримуються такого ритму руху групи: 45 хв ходу і 15 хв відпочинку. Інтервал малих привалів при потребі  може скорочуватись до 10 хв. Великий  привал з приготуванням їжі і  відпочинком протягом 1,5 год робиться через 4 год руху. Після великого полуденного привалу група рухається  ще 4 год. Наприкінці денного переходу підшукується місце для розбивки бівуаку. Після 8-годинного переходу група зупиняється на бівуак —  привал з ночівлею.

8. Вибір лінії руху визначається характером рельєфу, рослинності, наявністю стежок і польових доріг. Відкриті легкопрохідні ділянки без стежок і польових доріг необхідно проходити за азимутом. Густі ліси, зарості чагарників, території з дуже пересіченим рельєфом краще переходити стежками, якщо навіть доведеться дещо ухилятися від потрібного напрямку. Якщо маршрут походу проходить через ліс, де немає стежок, то для руху обирають шлях уздовж річок. Особливо зручний такий шлях у болотистій місцевості, де найсухіші грунти простягаються вузькою смугою, уздовж водотоків.

У покритому лісами середньогір’ї  лінія руху вибирається вздовж похилих  гребенів. На них краще орієнтуватись  і легше йти, ніж унизу, у похмурих непривітних ущелинах. На відкритих  ділянках трав'янистих схилів, гірських луках, осипах для руху вибирають  опуклі форми рельєфу. Тут практично  відсутня небезпека каменепадів, зсувів і відкриваються найбільш мальовничі краєвиди.

9. Твердим правилом похідного життя є суворе дотримання режиму та графіку руху групи. Для цього розробляється орієнтовний розпорядок дня, який повинен виконуватись усіма без винятку членами групи.

10. З метою реалізації на практиці педагогічного принципу самоврядування та самообслуговування у дитячому колективі кожний юний турист веде групу на певних ділянках маршруту і в окремі дні виконує функції керівника групи або його заступника. При цьому практикується сумісництво і заміна у виконанні обов'язків у групі.

6. Ведення польового щоденника

Для кращої організації пошуково-дослідницької  роботи, підвищення її престижності та ефективності юні туристи-краєзнавці повинні вміти вести польовий щоденник, який вважається основним робочим  документом походу. Він повинен перш за все характеризувати виконання  завдань пошуково-дослідницької  роботи, поставлених перед групою дирекцією школи, обласною дитячою  туристично-екскурсійною станцією та іншими організаціями.

Щоденник — це літопис  походу. Тому всі записи в ньому  повинні бути чіткими, лаконічними, образними і разом з тим  повними.

Форма запису в польовому  щоденнику залежить від специфіки  виду спостережень. Проте у всіх випадках бажано, щоб у ньому було відображено хронометраж ходових  днів.

Навичок ведення щоденника  природи учні набувають ще у молодших класах школи. При вивченні географії  ці навички зміцнюються і розширюються. На екскурсіях і в тренувальних походах  школярі набувають навичок ведення  польового щоденника. У багатоденних туристських походах по рідному  краю ці навички вдосконалюються.

Керівник походу повинен  навчити школярів спостерігати і  досліджувати життя, заглиблюватись у  його суть, добре розуміти його проблеми, вміти усно і письмово висловити  своє ставлення до всього побаченого і відчутого, робити власні висновки, грамотно, точно і образно описувати  події і проблеми життя, свої спостереження. Під час зустрічі з цікавими людьми — вміти вести бесіду і швидко записувати цікаві відомості Пізніше чернетки обробляють, а їхні матеріали використовують для складання звіту. При цьому зберігається стиль розповіді певної людини.

Записуючи в щоденник розповіді, треба вказувати не тільки прізвище, ім'я та по батькові, а й домашню  адресу людини, зі слів якої записано розповідь. Записується лише те, що за змістом  стосується теми дослідження.

В описах, вміщених у щоденнику, поєднуються необхідних пропорціях пізнавальна та побутова тематика походу. Образно і яскраво описуються цікаві епізоди дохідного життя, власні роздуми про побачене, почуте.

Формат і обсяг польового  щоденника довільні. Однак, як правило, використовується зручний загальний  зошит у твердій обкладинці, який необхідно зберігати у водонепроникному чохлі (поліетиленовому пакеті). Записи бажано вести простим олівцем. В  разі поганої погоди рекомендується користуватися додатковим записником, щоб потім перенести замітки  у щоденник.

Записи в щоденник вносять  регулярно у процесі спостережень, а ввечері після чергового  денного переходу на вечірньому привалі  їх обробляють. Для цього на сторінках  щоденника варто залишати широкі поля для заміток, доповнень та висновків. Дуже важливо витримувати правило  регулярності записів. З цього приводу  стара заповідь польових досліджень гласить: «Не записане — не спостерігалось». Отже, варто вважати не відмічені  у щоденнику протягом дня спостереження  такими, що не відбулися.

Практика організації  та проведення туристських походів  показує, що ведення щоденника під  час походу—копітка справа. Тому рекомендується виконувати цю роботу всім членам туристської  групи по черзі. Це робиться з метою  навчити учнів вести щоденник і викладати на папері побачене і  почуте. Практикується колективне читання  записів щоденника біля вечірнього багаття. Це, з одного боку, дає можливість вести потрібні доповнення у щоденник, а з другого — дисциплінує  авторів і стимулює сумлінне ставлення  до ведення записів, допомагає зробити  їх змістовними, яскравими, образними  і цікавими.

Записи у щоденнику  по можливості ілюструються малюнками  та схемами що відображують типовий  для даної місцевості ландшафт, пошуково-дослідницьку роботу групи, відпочинок, розваги, сцени похідного життя, зустрічі з цікавими людьми, екскурсійні об'єкти. Під малюнками та схемами підписують прізвища виконавців.

Записуючи враження у щоденник, треба вміти виділити головне, знайти яскраву деталь, яка допоможе відтворити всю картину.

Рекомендується також  кожному учаснику подорожі вести  індивідуальний щоденник. Для цього  потрібно виробити в собі звичку щодня, за будь-яких умов вести записи у  відведеному для цього зошиті. Уважно спостерігаючи навколишнє середовище, аналізуючи самостійно події та явища  і даючи їм критичну оцінку, юний турист у власному щоденнику письмово висловлює своє ставлення до всього побаченого і відчутого.

7. Підведення підсумків походу 

Після закінчення подорожі група звітує перед школою, обласною дитячою туристично-екскурсійною стан та перед тими організаціями, які  дали їй пошуково-дослідницькі завдання. Це необхідний і важливий етап будь-якої туристської подорожі.

Головною метою підбивання підсумків подорожі є узагальнення досвіду її підготовки і проведення, досвіду проведення пошуково-дослідницької  та суспільно корисної роботи, виявлення  недоліків для недопущення їх у майбутньому.

Підбиваючи підсумки подорожі, важливо проаналізувати і обговорити, чим була вона цікавою у пізнавально-оздоровчому  відношенні, чи відповідав маршрут  походу рівню підготовки юних туристів, як проявили вони себе при доланні  найскладніших природних перешкод. Для керівника подорожі цей важливий етап є ще однією можливістю глибше вивчити і пізнати характери, смаки, нахили та інтереси своїх вихованців.

Підбивання підсумків  подорожі — ефективний засіб пропаганди туризму серед школярів.

У практиці дитячого туризму  встановився певний порядок підбивання підсумків подорожі. Закінчивши туристський  похід, група ще на зворотному шляху, якщо дозволяють умови, обговорює пройдений  маршрут, з'ясовує причини відхилення від плану, допущені групою або окремими учасниками помилки.

Головний підсумковий  документ — письмовий звіт про  туристську подорож, який складає керівник групи за участю учасників подорожі. Обсяг і характер звіту для  категорійних подорожей визначає МКК  під час розгляду заявочних матеріалів на проведення походу. Він повинен  складатися з таких розділів.

1. Довідкові відомості про подорож. У цьому розділі вказують вид туризму, категорію складності, час проведення, район, дають детальні відомості про лінію маршруту (протяжність і тривалість, перелік окремих його ділянок з подоланням природних перешкод різними способами пересування), назву та шифр МКК, яка дала дозвіл на заявлений маршрут; склад групи, прізвище, ім'я та по батькові, домашня адреса, туристський досвід з переліком найцікавіших і складних маршрутів, обов'язки в групі).

2. Відомості про район подорожі. Цей розділ містить коротку загально географічну характеристику району з описом природних особливостей; відомості про населення, населені пункти і транспортне сполучення між ними; визначні місця; туристську характеристику, що ґрунтується на власних спостереженнях і висновках групи, матеріалах, зібраних групою завдяки листуванню з краєзнавцями і під час проходження маршруту (де важливо для забезпечення наступних туристських груп конкретними відомостями про при особливості району, екскурсійні об'єкти, шляхи сполучення, транспортні засоби, про можливості поповнення запасів продуктів); дані про походи, які проводилися тут раніше, прокладені траси маршрутів тощо.

Під час написання цього  розділу необхідно максимально  використати наявну літературу та картографічний матеріал по даному району, розповіді  місцевих краєзнавців і звіти  інших туристських груп. В кінці  розділу подається список літератури, вказуються прізвища, ім'я та по батькові консультантів, їхні адреси (або телефони).