Права і обов’язки розпорядників бюджетних коштів у бюджетному процесі

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………...……..3

1. Теоретичні засади діяльності розпорядників бюджетних коштів……………4

2. Ефективність використання  бюджетних коштів розпорядниками  бюджетних коштів…………………………………………………………………………….…..8

3. Проблеми та шляхи  вдосконалення діяльності розпорядників бюджетних коштів………………………………………………………………………...……..14

Висновок…………………………………………………………………...………..18

Список використаної літератури…………………………………………….…….20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність дослідження змісту, напрямків, правового регулювання діяльності розпорядників бюджетних коштів як учасників бюджетного процесу обумовлена багатьма чинниками. По-перше, наукове вирішення зазначених проблем є теоретичною підставою провадження ефективної бюджетної політики держави. По-друге, підвищення ефективності правової регламентації діяльності розпорядників бюджетних коштів є неодмінною передумовою ефективного виконання Державного і місцевих бюджетів усіх рівнів. По-третє, зазначені проблеми не стали ще об’єктом комплексного наукового аналізу фахівцями правової науки, зокрема, бюджетного права, що також свідчить про теоретичну доцільність їх дослідження.

Інститут  розпорядників бюджетних коштів має складний

Об’єктом індивідуального науково-дослідного завдання виступають головні розпорядники бюджетних коштів.

Метою індивідуального науково-дослідного завдання є: по-перше, обґрунтування головних характеристик розпорядників бюджетних коштів як суб'єктів бюджетно-правових відносин, учасників бюджетного процесу. По-друге, розкриття змісту та правових засад діяльності головних розпорядників бюджетних коштів повинно також базуватися на визначенні їх головних функцій у бюджетному процесі. По-третє, визначення основних проблем та шляхи вдосконалення діяльності розпорядників бюджетних коштів.

Завданням індивідуального науково-дослідного завдання є визначення основних функцій, ознак та повноважень головних розпорядників бюджетних коштів, визначити основні проблеми та шляхи вдосконалення діяльності розпорядників бюджетних коштів.

 

 

 

 

 

1. Теоретичні засади діяльності розпорядників бюджетних коштів

Розпорядники бюджетних коштів – бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання  бюджетних асигнувань, взяття бюджетних  зобов’язань та здійснення видатків з бюджету.

Залежно від ступеня підпорядкованості та обсягу наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. (рис.1.1).

Головні розпорядники бюджетних  коштів – бюджетні установи в особі їх керівників, які отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:

- за бюджетними призначеннями, передбаченими законом про Державний бюджет України, - органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, КабМінУкраїни забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу КабМіну України, в особі їх керівників;

за бюджетними призначеннями, передбаченими бюджетом Автономної Республіки Крим, - уповноважені юри  стичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради АР Крим та Ради міністрів АР Крим, а також міністерства та інші органи влади АР Крим в особі їх керівників;

бюджетними призначеннями, передбаченими іншими місцевими  бюджетами – керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.

У статті 21 Бюджетного кодексу  є норма, відповідно до якої бюджетній організації заборонено здійснювати запозичення у будь-якій формі або надавати позички юридичним та фізичним особам за рахунок бюджетних коштів, крім випадків, передбачених законом про Державний бюджет України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1.1 Розпорядники бюджетних коштів

Бюджетне призначення  – це повноваження надане головному  розпоряднику коштів бюджету законом  про державний бюджет, постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішенням місцевої ради про місцевий бюджет, що має кількість та часові обмеження. Воно дозволяє надавати бюджетні асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок коштів відповідного бюджетну та надає право розпоряднику коштів брати зобов’язання щодо виконання робіт чи надання послуг. Бюджетні призначення встановлюються виключно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному  Кодексом (стаття 23).

Головні розпорядники коштів Державного бюджету України затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

Головний розпорядник  бюджетних коштів:

1.розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;

2.розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх Міністерству фінансів України чи місцевому фінансовому органу;

3.отримує про Державний бюджет України чи рішенні про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;

4.затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, якщо інше не передбачене законодавством;

5.здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними бюджетних коштів.

Одержує звіти про  використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів і аналізує ефективність використання ними бюджетних коштів.

Головним розпорядникам  надано право розподілу бюджетних  коштів між розпорядниками бюджетних  коштів нижчого рівня, а також витрачати їх на централізовані та інші заходи, на утримання апарату управління. При розподілі коштів і перерахуванні їх підвідомчим установам розпорядники коштів є головними, а при витрачанні на утримання апарату управління або на централізовані заходи вони є розпорядниками коштів третього ступеня.[2.c.88]

Розпорядники бюджетних  коштів нижчого рівня поділяються  на розпорядників коштів другого  та третього ступенів.

Розпорядниками бюджетних  коштів ІІ ступеня є бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов’язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функції самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл коштів для переказу розпорядникам ІІІ ступеня та безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.

Головним чином, це –  обласні установи і організації, в яких є підвідомчі підрозділи. Вони також при розподілі коштів є розпорядниками коштів другого  ступеня, а при витрачанні коштів безпосередньо на утримання свого  апарату або витрачанні коштів на централізовані заходи є розпорядниками коштів третього ступеня.

На обласному рівні  розпорядниками коштів другого ступеня  є: управління освіти; фінансове управління, управління казначейства; обласна податкова  адміністрація, контрольно-ревізійне  управління, облдержадміністрація; управління агропромислового комплексу тощо.

Розпорядниками коштів ІІІ ступеня є бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття  зобов’язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють,  і на розподіл коштів безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.

Для всіх розпорядників  коштів Державного бюджету є обов’язковим здійснення операцій по видатках через  органи Державного казначейства. При  казначейській формі виконання Державного бюджету розпорядникам коштів відкриваються реєстраційні рахунки в органах Державного казначейства. Бюджетні кошті, які знаходяться на реєстраційних рахунках використовуються розпорядниками коштів відповідно до затверджених асигнувань у кошторисах доходів та видатків, та лімітів видатків.[2.c.89]

 

 

 

 

 

 

2. Ефективність використання бюджетних  коштів розпорядниками бюджетних  коштів

Органи Державного казначейства України в цілому реалізували  функцію казначейського обслуговування державного бюджету. Проте на сьогодні серед проблем, які потребують вирішення, є проблема пов'язана з наявністю залишків коштів на рахунках головних розпорядників.

Останнім часом постійно ведеться робота по мінімізації залишку  коштів на рахунках клієнтів. Наявність значних обсягів бюджетних коштів на рахунках розпорядників свідчить про те, що, незважаючи на впровадження казначейської системи виконання державного бюджету, діюча практика управління бюджетними ресурсами працює не в інтересах державного бюджету. В той час, коли всі ресурси держави повинні працювати максимально ефективно з дотриманням принципу наявності мінімально необхідної суми залишків коштів на рахунках розпорядників, робота по освоєнню виділених бюджетних асигнувань розпорядниками бюджетних коштів організована вкрай незадовільно.

При виконанні планів по надходженням до державного бюджету  має місце значний розрив між  обсягами виділених коштів та касовими видатками розпорядників коштів, що свідчить про відсутність належного  контролю з боку головних розпорядників за своєчасним використанням виділених коштів та низький рівень їх роботи у цьому напрямку.

З метою визначення ефективності використання коштів держбюджету шляхом співвідношення касових видатків по області та джерел для їх проведення впродовж окремо взятого місяця. (табл.1).

Таблиця 1 містить дані про залишки коштів на реєстраційних  рахунках клієнтів, надходження впродовж робочого дня. Ці показники в нашому аналізі виступають джерелами для  проведення видатків. Касові видатки  за день характеризують використання бюджетних коштів.

 

 

Таблиця 1

Аналіз ефективності використання коштів державного бюджету  по Львівській області в грудні 2010 року тис. грн.

 

Дата	Залишок на початок дня	Надійшло за день	Касові видатки за день	Коефіцієнт використання бюджетних коштів
01. 12.2010	86 286	2 726	10 253	0,12
02. 12.2010	78 759	1 699	23 319	0,29
03. 12.2010	57 140	1 699	13 347	0,23
04. 12.2010	45 491	8 409	3 398	0,06
09.12.2010	50 503	3 556	4 698	0,09
10. 12.2010	49 361	4 333	1 479	0,03
11. 12.2010	52 215	20 151	9 924	0,14
14. 12.2010	62 442	26 105	4 976	0,06
15. 12.2010	83 571	3 472	4 068	0,05
16. 12.2010	82 976	39 810	3 520	0,03
17. 12.2010	119 266	10 433	3 108	0,02
18. 12.2010	126 591	3 359	52 959	0,41
21. 12.2010	76 991	1 701	1 701	0,02
22. 12.2010	76 991	12 061	16 703	0, 19
23. 12.2010	72 350	8 145	7 973	0,10
24. 12.2010	72 522	7 139	2 152	0,03
25. 12.2010	77 509	24 411	14 634	0,14
28. 12.2010	87 287	466	6 178	0,07
Всього за місяць	1 358 260	179 686	184 396	0,12

 

Співвідношення касових видатків за день та джерел їх проведення і характеризує рівень використання наявних бюджетних  коштів. (назвемо цей показник ─  коефіцієнт використання бюджетних  коштів).

;

де R - коефіцієнт використання бюджетних коштів,

КВ - касові видатки за день,

Зал - залишок на початок  дня,

Н - надійшло за день.

Аналіз довів, що середній рівень використання бюджетних коштів знаходиться в межах 0,15 ─ 0, 19. Це менш ніж п’ята частина наявних бюджетних коштів. Мінімальні значення коефіцієнту ─ 0,02, максимальне ─ 0,41.

Графік динаміки надходження  та використання коштів держбюджету  по Львівській області за грудень 2010 року. (діаграма 1) ілюструє співвідношення залишків, надходжень та касових видатків.

Діаграма 1

Динаміки надходження та використання коштів держбюджету по Львівській області за грудень 2010 року

Так, ми бачимо, що залишок коштів на початок дня знаходиться в межах 45─85 млн. грн. і лише незабаром перевищує позначку 120 млн. грн. При цьому нагальної необхідності в таких ресурсах не має, оскільки рівень видатків ледве досягає позначки 20 млн. грн. і, навіть, в самий напружений (з точки зору потреби в коштах) день ─ складає приблизно 53 млн. грн.

Таким чином, кошти, що надходять для  здійснення видатків „не працюють", тобто не використовуються впродовж тривалого часу. Причина такого неефективного  використання коштів полягає, як це не парадоксально, в перевагах казначейського виконання держбюджету, а саме цільовому надходженні та використанні бюджетних коштів.

Наявність коштів на реєстраційному рахунку ─ не єдині обмеження для здійснення видатків бюджетних установ. Касові видатки здійснюються також:

а) відповідно економічного призначення коштів на рахунку;

б) наявності кошторисних призначень;

в) зареєстрованих зобов’язань бюджетних  установ.

Така система використання бюджетних  коштів дозволяє контролювати цільове  витрачання бюджетних коштів. Так, на відрядження не можуть бути витрачені кошти передбачені на стипендію, або оплату комунальних послуг. Натомість на потреби конкретного напрямку конкретної установи можуть виділятися кошти в межах затвердженого бюджетного розпису.

Ситуацію погіршує те, що залишки коштів не використовуються тривалий час, хоча казначейство проводить роз’яснювальну роботу серед розпорядників бюджетних коштів, останні розпочинають проводити процедури по оформленню та здійсненню платежів тільки після надходжень асигнувань.

Збільшення залишків коштів можна пояснити здійсненням видатків на соціальні виплати в повному обсязі відповідно до затвердженого розпису державного бюджету. Терміни виплати заробітної плати великій кількості установ і організацій встановлено до 10 числа місяця, наступного за звітним. Це й призводило до того, що частина коштів державного бюджету використовувалася не відразу, а деякий час перебувала на реєстраційних рахунках розпорядників.

Є випадки, коли виділені головним розпорядником кошти розподіляються між розпорядниками коштів розпорядником нижчого рівня протягом 5-7 і більше днів. Основною причиною такого стану є те, що процедури управління бюджетними асигнуваннями до кінця не розмежовані з процедурами управління грошовим потоком. При цьому не враховується, чи дійсно бюджетна установа має потребу в коштах саме в зазначений термін, чи підтверджена ця потреба зареєстрованими зобов’язаннями.

Ефективність використання бюджетних коштів досягла б кращих результатів в разі проведення подібного  аналізу на рівні головних розпорядників. Головні розпорядники через звіти бачать стан неоплачених фінансових зобов'язань своїх підлеглих установ, і в їх силах ефективно управляти грошовими потоками і скороченням кредиторської заборгованості в межах свого міністерства.

Парадоксально, але одночасно із значною кредиторською заборгованістю спостерігається зростання залишків невикористаних коштів на реєстраційних рахунках розпорядників коштів, що є результатом надання головними розпорядниками коштів розподілів на виділення асигнувань без урахування потреб (взятих бюджетних зобов’язань) розпорядників ІІ рівня.

Таким чином, якщо головні  розпорядники коштів не забезпечать  оперативний розподіл або перерозподіл виділених їм бюджетних асигнувань з врахуванням реальних потреб розпорядників  нижчого рівня, надані асигнування, що “зависають” на реєстраційних рахунках одних розпорядників, так і залишаться невикористаними і згідно із статтею 57 п.1 Бюджетного кодексу України після закінчення бюджетного періоду мають бути списані казначейством при закритті рахунків за коштами загального фонду державного бюджету, а в інших - залишаться невикористаними зобов’язаннями, а як наслідок - ріст кредиторської заборгованості.

Графік співвідношення надходжень, касових видатків та залишків коштів установ міністерства освіти та науки Львівської області впродовж 2010 року (діаграма 2) відображає динаміку надходжень, касових та залишків по місяцях 2004 року.

 

Діаграма 2

Графік співвідношення надходжень, касових видатків та залишків коштів установ міністерства освіти та науки Львівської області впродовж 2010 року

На графіку ми бачимо, що найменший рівень видатків за місяць спостерігався у січні та серпні 2010 року (4-6 млн. грн.), найбільш високий - у вересні 2010 року (16 млн. грн). Рівень видатків майже синхронізовано з рівнем надходжень (лінія надходжень та лінія касових видатків за місяць знаходяться в діапазоні до 0,5 млн. грн). За даними аналізу можна зробити висновок щодо політики використання коштів по установах міністерства освіти та науки: або керівництво установ зацікавлено в наявності “недоторканного запасу” коштів, або планування щодо виділення та витрачання коштів знаходиться на досить низькому рівні, оскільки недоцільно мати залишок 6 млн грн., якщо надходження впродовж місяця майже покривають видатки цього ж періоду.

 

 

 

 

3. Проблеми та шляхи вдосконалення діяльності розпорядників бюджетних коштів

На стадії бюджетного процесу задіяні різноманітні органи законодавчої й виконавчої влади, місцевого самоврядування, грошово-кредитного регулювання. Залучення до бюджетного процесу широкого кола учасників вимагає чіткого й ефективного розмежування функціональних повноважень між ними. Проте, практика показує, що нині не достатньо чітко визначено місце і роль кожного учасника бюджетного процесу.

З метою забезпечення ефективного управління коштами  Державного бюджету, підвищення оперативності  у фінансуванні видатків у межах  наявних обсягів фінансових ресурсів у Державному бюджеті України  Указом Президента України "Про Державне казначейство України" від 27 квітня 1995 р. було створено Державне казначейство України при Міністерстві фінансів України [3].

ДКУ здійснює процедури  виконання місцевих бюджетів, ведення  бухгалтерського обліку всіх операцій та складання звітності про виконання

місцевих бюджетів, здійснює контроль за використанням бюджетних коштів розпорядниками бюджетних коштів.

На першому етапі: органами Держказначейства здійснюється робота щодо забезпечення обліку бюджетних асигнувань та контролю за їх дотриманням. Державне казначейство України, отримавши затверджений річний розпис призначень державного бюджету та розпис асигнувань загального фонду державного бюджету від Міністерства фінансів України, доводять витяги з них до головних розпорядників коштів.

Далі головні розпорядники коштів подають Держказначейству України розподіл показників зведених кошторисів доходів і видатків та розподіл показників зведених планів асигнувань із загального фонду державного бюджету в розрізі розпорядників коштів нижчого рівня та одержувачів за територіями відповідно до мережі, яке звіряє відповідність вказаних сум у розрізі територій у зазначених вище документах сумам, зазначеним в розписі видатків бюджету.

На другому етапі: проводиться робота щодо обліку та консолідації інформації за зобов’язаннями розпорядників бюджетних коштів та одержувачів. Органи Державного казначейства (відділення, територіальні управління) отримують та узагальнюють інформацію про наявність несплачених фінансових зобов’язань розпорядників, формують зведену інформацію і подають її Державному казначейству України.

Державне казначейство України з метою ефективного  управління коштами державного бюджету  консолідує інформацію щодо наявності  неоплачених фінансових зобов’язань  для прийняття відповідних рішень про виділення асигнувань головним розпорядниками коштів.

Третій етап: виділення бюджетних асигнувань Державним казначейством України. Державне казначейство України перевіряє отримані розподіли виділених бюджетних асигнувань від головних розпорядників коштів щодо

відповідності вказаних у них сум залишкам на відповідних рахунках, залишкам невикористаних асигнувань розпорядників нижчого рівня та одержувачів невиконаним зареєстрованим фінансовим зобов’язанням та наданій мережі.

Четвертий етап: контроль перед здійсненням видатків розпорядників та отримувачів по коштах загального та спеціального фондів державного бюджету [7, с.408-414]. На цьому етапі з метою контролю за витрачанням коштів перевіряються рахунки-фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, акти виконаних робіт з договорами на предмет відповідності встановленим вимогам (зареєстрованих зобов’язань; залишків коштів на рахунках розпорядників коштів у розрізі кодів економічної класифікації видатків за загальним фондом абозалишків коштів за спеціальним фондом; відповідність змісту операцій), а також наявність певних документів,  пов’язаних з державними закупівлями. Підтвердженням їхньої легітимності є  реєстрація фінансових зобов’язань розпорядників бюджетних коштів у системі обліку органів Державного казначейства з виконання бюджетів.

Крім того, оскільки Державне казначейство є учасником системи електронних платежів Національного банку України, здійснення ним поточного контролю включає перевірку всіх банківських реквізитів, а також

дотримання інших вимог  Нацбанку з оформлення платіжних  документів.

При невиконанні однієї з вищезазначених вимог орган  Держказначейства України відмовляє  в оплаті та повертає документи на доопрацювання.

Основними причинами відмов у оплаті рахунків, оформлених органами Державного казначейства є відсутність затверджених та взятих на облік кошторисів, планів асигнувань загального та спеціального фондів та змін до них, відсутність у бухгалтерському обліку виконання бюджетів узятих розпорядниками зобов’язань, відсутність або недостатність невикористаних відкритих асигнувань, неподання необхідних підтверджуючих документів для оплати рахунків (реєстрації зобов’язань) і щодо проведення процедур закупівель, недотримання або порушення встановленого порядку використання коштів загального та/або спеціального фондів бюджету, терміну подання звітності використання коштів одержувачами, неправильне оформлення документів на оплату видатків, непідтвердження ними цільового спрямування.

При виконанні планів по надходженням до державного бюджету  має місце значний розрив між  обсягами виділених коштів та касовими видатками розпорядників коштів, що свідчить про відсутність належного контролю з боку головних розпорядників за своєчасним використанням виділених коштів та низький рівень їх роботи у цьому напрямку.

В процесі своєї діяльності розпорядники бюджетних коштів недостатньо ефективно використовують бюджетні кошти, так, є значні залишки на рахунках і кошти не використовуються протягом тривалого часу.

З метою уникнення  вищезгаданого необхідно:

 1. Запровадити казначейське посвідчення договорів, що унеможливить узяття зобов’язань понад кошторисні призначення.

2. Посилити відповідальності  головних розпорядників бюджетних  коштів за управління бюджетними  асигнуваннями й визначення ними  підпорядкованих Держказначейству  бюджетних установ та підприємств, що виконуватимуть відповідні цільові програми.

3. Запровадити інститут  державних бухгалтерів, що допоможе  підвищити якість та достовірність  бухгалтерського обліку, складання  та консолідації фінансової звітності  з використання бюджетів; посилити  відповідальність розпорядників бюджетних коштів за прийняті рішення щодо виконання кошторисів видатків; удосконалити процедури казначейського контролю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок:

На основі викладеного можна констатувати, що зміст правового інституту розпорядників бюджетних коштів складають бюджетні правовідносини, пов'язані з їх діяльністю, спрямованою на ефективне виконання їх функцій як учасників бюджетного процесу.

До головних ознак розпорядника бюджетних коштів належать: статус бюджетної установи; отримання бюджетних асигнувань; взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів і розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. У свою чергу, головні розпорядники бюджетних коштів розділяються на головних розпорядників коштів Державного бюджету України та головних розпорядників коштів місцевих бюджетів. Головним розпорядникам коштів місцевих бюджетів підпорядковуються розпорядники коштів місцевого бюджету нижчого рівня та (або) їх діяльність координується ними. Зазначені розпорядники нижчого рівня і одержувачі коштів місцевого бюджету складають мережу головного розпорядника.

Діяльність головних розпорядників бюджетних коштів охоплює наступні напрямки: отримання бюджетних асигнування як повноваження на взяття бюджетного зобов'язання на базі визначення бюджетного призначення, доведення у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань; взяття бюджетного зобов'язання - розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій; здійснення платежів з конкретною метою виконання бюджету; здійснюють внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними бюджетних коштів та ін. Наслідками бюджетних правопорушень можуть бути зменшення асигнувань розпорядниками бюджетних коштів на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням, і притягнення відповідних посадових осіб до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності у порядку, визначеному законами України.