Права людини в сучасних ісламських країнах

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ  УКРАЇНИ 

ЧОРНОМОРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 ІМ. П. МОГИЛИ

 

Юридичний факультет 

 

Кафедра теорії та

історії держави  і 

права

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни

„Порівняльне правознавство”

на тему

„Права людини в сучасних ісламських країнах”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студентки  551 групи

Марченко Олександри

Ігорівни

 

 

 

 

 

 

Миколаїв  – 2012

 

ЗМІСТ

ВСТУП ------------------------------------------------------------------------------------------3

РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ДОКТРИНА ІСЛАМУ

1. Дослідження соціальної    доктрини ісламу та її впливу на  права     

людини в сучасних ісламських   країнах -----------------------------------------5

РОЗДІЛ 2. ОСНОВОПОЛОЖНІ ПРАВА ЛЮДИНИ В СУЧАСНИХ  

           ІСЛАМСЬКИХ КРАЇНАХ

2.1. Права чоловіка в ісламі ---------------------------------------------------------9

2.2. Права жінки  в ісламі ------------------------------------------------------------12

2.3. Правові основи  ставлення до  дітей та  неповнолітніх в ісламі -------15

ВИСНОВКИ  ----------------------------------------------------------------------------------17

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ------------------------------------------------19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

 

Актуальність  даної роботи полягає в тому, що за останні роки збільшилась кількість прихильників  релігії ісламу, а тому аналіз соціальної доктрини, яка регулює життя мусульманського суспільства в цілому, окремих громад і кожного мусульманина, є важливим та необхідним як з наукової, так і з  практичної точки зору.

 Крім того, українська держава є також багатогранним соціокультурним та геополітичним утворенням. АР Крим та прилеглі території, як полікультурний регіон, містять елементи як східної, так і західної культур, зуміли поєднати цінності та традиції мусульманського та православного світогляду. Сьогодні, у добу глобалізації,  наукова думка тяжіє до спільних рис із західноєвропейським дискурсом, тоді як Схід залишається чимось віддаленим, малодослідженим. Тому вивчення прав людини за ісламською доктриною має на меті виховати більш толерантне ставлення до осіб, що живуть за канонами та нормами мусульманського права.

Іслам є не лише однією з найчисленніших світових релігій, але й способом життя та основою  цілої цивілізації. Настанови мусульманської віри пронизують усе життя мусульманина від його народження до самої смерті, впливаючи на його соціальну поведінку. Це релігія, що має значний потенціал для свого поширення. Адже протягом ХХ – початку  ХХІ ст. іслам впливав і впливає значною мірою на характер економічних відносин, на форму державного правління та на духовні, міжнародні, культурні процеси. Не оминув мусульманські країни і глобальний процес декларування та захисту прав людини.

Основоположні права  людини, які в науковій літературі прийнято називати правами першого покоління, існують без національної чи територіальної належності. Вони є невід’ємними властивостями кожної людини, фундаментальною основою її буття. Положення людини в суспільстві є визначальним показником рівня розвитку останнього. Забезпечення прав людини повинно бути основною метою діяльності будь-якої сучасної держави, у тому числі й ісламської. Розвиток європейської спільноти також впливає на становлення прав людини в ісламських країнах.  Адже вступ до Європейського Союзу і світової економіки неможливий без урахування тих вимог, які висуваються до країн, що мають такі наміри (у тому числі й мусульманських) та відображення їх у національному конституційному законодавстві. Загальні проблеми конституційного регулювання прав людини у країнах Близького Сходу розглядаються здебільшого у працях з державного (конституційного) права зарубіжних країн і порівняльного конституційного права.   Конституційні реформи, які відбулися в 2002-2007 рр. у деяких державах Близького Сходу сприятимуть розвитку і подальшій реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина в країнах Близького Сходу на рівні загальновизнаних міжнародних стандартів у цій галузі. На сучасному етапі актуальним є втілення демократичних процесів до більшості ісламських країн, а також визнання ряду загальновизнаних прав людини, що знаходить своє відображення у відповідних правових документах, прийнятих мусульманськими державами, наприклад, Каїрська декларація прав людини в ісламі 1990 р., Арабська хартія прав людини 1994 р. та ін. Вищезазначені акти є прикладами документів міжнародного регіонального, рівня, в яких знаходять закріплення права і свободи людини (політичні, економічні, соціальні, культурні). Хоча на міжнародному рівні, кожен громадянин мусульманського суспільства має рівні права та свободи, в національному законодавстві все ще існують певні дискримінаційні положення на основі ґендерного чи вікового чинника.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

 СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА   ДОКТРИНА ІСЛАМУ

 

 

 

1.1. Дослідження  соціальної доктрини ісламу та  її впливу на права людини в сучасних ісламських країнах

 

Соціальна доктрина розглядається  як сукупність соціально-філософських знань про сутність та устрій людського  суспільства. Головним у соціальній доктрині є формування в людині світогляду, надання відповідей на питання сучасності та конкретних рекомендацій щодо моделі поведінки віруючого в різних життєвих ситуаціях. Метою соціальної доктрини є формування системи поглядів, які охоплюють всі сторони життя людства на межі тисячоліть: від глобальних процесів у світовому співтоваристві до соціальних вимог щодо окремого індивіда. У вітчизняній науковій літературі поняття „соціальна доктрина” має певний змістовний відтінок [1, с.321].  Разом з цим Шинкарук В.І. під соціальною доктриною розуміє: «... найбільш концептуалізовану форму існування ідеології, яка безпосередньо орієнтована на практичну дію, втілення в життя, дотримання в повсякденній практиці та може існувати у вигляді конкретного документа» [2, с.166]. 

Початковим джерелом соціальної доктрини ісламу є зафіксовані в Корані висловлювання Мухаммеда з різних питань, що стосуються регламентації поведінки мусульман. Але для аналізу витоків доктрини найбільшу цінність становлять проповіді Мухаммеда мекканського та мединського періодів. В ісламській догматиці Коран розглядається як чудесна, несотворенна книга як за змістом, так і за формою. Як відомо, Мухаммед став отримувати божественні одкровення, тобто Коран, від Аллаха, а потім почав пропагувати у Мецці свою релігійну та соціальну реформу.

Ісламська соціальна  доктрина сформована в рамках теорії мусульманського права (фікха), а кожна зі шкіл (мазхабів) надавала їй своїх специфічних рис, хоча відмінності між ними носять частковий характер.

Для розвитку ісламської соціально-правової думки величезне значення мали деякі важливі положення релігійно-правової доктрини. Перш за все, це незаперечне твердження про те, що все суще іде від Аллаха. При цьому Коран стверджує: «Немає змін у творінні Аллаха». По-друге, це догмат про перед визначення. Разом із тим, в Корані є ряд аятів, в яких йдеться про свободу волі людини: «Кожен надходить за своєю подобою» [3, с.76].  Третя важлива складова у віровченні ісламу, яка наклала істотний відбиток на багато елементів соціальної доктрини ісламу, це – вчення про людину. Четвертий постулат віровчення твердить, що всі священні книги були керівництвом для окремих народів.

Ставлення до прав і свобод людини в ісламі регулюється прямою волею Творця, а не людськими бажаннями. Це має принципове значення, оскільки інститут громадянських прав і свобод, створений людиною, не має непорушної опори, і так само, як він був створений, може бути змінений, наприклад, з волі правителя. Воля ж Аллаха є вічною й незмінною, і ніхто з людей, які відносять себе до віруючих, не вправі її порушити.

У матеріалістичному й ліберальному суспільствах права й свободи людини розглядаються поза поняттям вічного життя, що дарується Аллахом, а саме –лише як засіб досягнення тимчасового комфорту. Без поняття вічного життя немає об’єктивного критерію, за яким можуть бути чітко встановлені межі людської свободи, за якими починається аморальність, свавілля, анархія й тиранія. У цьому сила релігії ісламу, яка не поділяє життя на духовне та мирське, а поєднує їх в єдину реальність, де мета й засоби перебувають у гармонії.

Іслам пропонує людству еталон цілісної та здорової особистості з почуттям власної гідності та усвідомленням своїх невід’ємних прав та свобод. Кора нічні приписи дають людству основні закони соціального життя, що дозволяють кожній людині зберігати і реалізувати без шкоди для себе і для інших свою Богом дану свободу.

У Корані остаточно для  всього людства затверджені свобода, рівність і братерство не тільки як моральні норми, але й якості, обов’язкові  для віруючих соціальні закони   [4, с.81]. 

Характерною рисою соціальної доктрини ісламу є її модернізація, яка спрямована на врахування реалій сучасного та пристосування до них суспільства. Складні модерністські процеси відбуваються в ісламі, де починаючи з 70-х років ХХ ст. спостерігається своєрідний ісламський бум. Суть його – переключення уваги віруючих на земні проблеми: про роздуми над змістом життя, правами й обов’язками людини, мірою її свободи й відповідальності тощо.

Права людини в мусульманському  праві обумовлені передусім обов’язками  відносно самого себе, общини (умми), суспільства, держави і Аллаха. Хоча це не дає підстав заперечувати власне існування прав та можливостей в ісламі.

Так, значна увага в  мусульманському праві приділяється правовому статусу особи, якому  в Корані присвячено 70 віршів. Вихідною передумовою для ісламської теорії основних прав людини слугує тлумачення відомого вірша 74-ї сури Корану, де говориться, що мусульманин має право вимагати від держави поваги до своїх основних прав. Одночасно вважається, що права і свободи, які зафіксовані в сучасних конституціях мусульманських держав, перебувають у повній відповідності з мусульманськими принципами і повинні дотримуватися державою. Ці права, однак, не розглядаються як абсолютні. Держава зобов’язана при їх реалізації виходити передусім із загальних інтересів віруючих.

Основні права й свободи  людини, що дані Аллахом, були сформульовані  в таких нормативних актах  сучасного громадянського суспільства  як Каїрська Декларація прав людини в  ісламі, що підписана 5 серпня 1990р. усіма  мусульманськими державами – членами Організації Ісламської Конференції. Як зазначав генеральний секретар ради Салем Аззам, «Загальна ісламська декларація прав людини засновується на Корані і Суні і розроблена видатними мусульманськими ерудитами та юристами, а також представниками ісламських рухів та течій думки».

«Всі людські істоти утворюють єдину сім’ю, підпорядковуються  одному Богу і походять від однієї людини – Адама. Всі люди, незалежно  від кольору шкіри, раси, статі, мови, віросповідання, політичних переконань, суспільного становища володіють однаковими права і людською гідністю ...» [5]. 

Всі люди, відповідно до Каїрської Декларації  народжуються вільними, і ніхто не має права  брати будь-кого в рабство, принижувати, пригнічувати та експлуатувати. Є тільки одне підпорядкування – Всевишньому Богу. Колоніалізм будь-якого роду має бути заборонений. Кожна держава і кожен народ повинні зберегти свої незалежність та контроль над своїми багатствами.

Життя за законом Бога (шаріату) може виступати соціальним ідеалом для конкретної мусульманської громади, яка має свого керівника-мусульманина і реальні можливості жити відповідно до шаріату. Це само по собі не суперечить співіснуванню мусульман з людьми інших переконань. Роль держави у даному співіснуванні – бути цивільним арбітром, що гарантує і забезпечує мирний характер взаємовідносин різних релігійних і нерелігійних інститутів на основі дотримання ними громадського договору .

Таким чином, можна стверджувати, що соціальна доктрина ісламу може розглядатися як сукупність філософських, богословських та правових поглядів щодо пізнання сутності та устрою суспільства, а також системи норм соціальної взаємодії, які випливають із цього пізнання й реалізуються в конкретних суспільних умовах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ОСНОВОПОЛОЖНІ ПРАВА ЛЮДИНИ В СУЧАСНИХ

ІСЛАМСЬКИХ   КРАЇНАХ

 

 

 

2.1. Права чоловіка  в ісламі 

 

На сьогодні в мусульманському, передусім арабському, світі з’явилося чимало літератури, яка намагається захистити традиційні ісламські цінності, у тому числі й специфіку взаємовідносин між чоловіком та жінкою, яка склалася в мусульманській практиці. Аналіз ідеології та практики ісламу показує, що у своєму віровченні, етиці й законодавстві ця релігія певним чином ідеалізує та консервує патріархальні сімейні відносини.

Характеризуючи взаємовідносини чоловіка й жінки в патріархальному суспільстві, А. Г. Харчев небезпідставно зауважує, що «чоловік поєднаний з жінкою як чоловік, господар, як частка тієї соціальної сили, яка поставила себе у привілейоване становище у ставленні до всіх жінок, ревниво оберігає свої привілеї, які в кінцевому підсумку стають звичками» [6, с.87]. Саме звички чоловіка патріархальної сім’ї, власне, знайшли своє відображення та закріплення в мусульманстві. Часто вони розглядаються як такі, що є самі собою зрозумілими.

 «Почуття власної переваги стосовно жінки, яке віками культивувалося у чоловічої половини населення, прищеплювалося з дитинства хлопчику, підлітку,  закріпило мусульманську традицію: чоловік – бог і цар у сім’ї”, – писав Д. Єремеєв [7, с. 169].

В одному з популярних хадісів розповідається, як Мухаммад говорив про свою першу дружину Хадіджу: «О, Омар (другий халіф. – Т. Ш.-Л.), дорогоцінне для людини – це доброчесна дружина, що діє за заповідями Божими, слухняна і приносить радість своєму чоловікові. ...Коли він наказує, вона кориться, а коли він відсутній, вона охороняє його права у справах власності і честі» [7, с. 112].

Дійсно, відповідно до ісламських норм, чоловік має право наказувати жінці виконувати будь-яку його волю, за винятком тієї, що суперечить волі Аллаха. «У дружини, на яку гнівається чоловік, не приймаються молитви й її хороші дії не піднімаються на небо. Однак, коли дружина не погоджується виконувати будь-яке недозволене шаріатом бажання чоловіка, за це на ній не буде гріха».

Іслам, окресливши ідеал добропорядної жінки, орієнтував чоловіків на гуманнее ставлення до своїх жінок. Так, у Корані з цього приводу зустрічаємо наступні слова: «Поводьтесь з жінками вашими добре так, як ніби вони у вас полонянки; самі вони не мають ніякої волі ні в чому, що їх стосується» [8, с. 473]. У хадісі, який наводить Абу Дауд із посиланням на Абдаллу Омара, зустрічаємо такі слова Пророка: „»..Жінка створена із ребра,

а ребро викривлене зверху. Якщо ти захочеш випрямити його, то зламаєш, а якщо залишиш успокої, то воно залишиться викривленим. Поводьтеся із жінками добре» [9, с. 206].

Іслам визначає ряд правил, якими  повинен керуватися чоловік-мусульманин у ставленні до своєї дружини [2, с. 76–101].

По-перше, він має виявляти до дружини лише найкращі риси характеру; бути доброзичливим; прощати їй деякі слабкості, навіть якщо вона скаже чи зробить щось образливе (за умови, що вона не переходить межі шаріату). До жінки також необхідно ставитися зі співчуттям, враховуючи особливості жіночого характеру. Той мусульманин, який добре поводиться з дружиною, оголошується взірцевим членом релігійної громади.

По-друге, чоловік-мусульманин повинен  підтримувати добрі відносини з  дружиною тоді навіть, коли йому в ній є дещо неприємне. У даному випадку теж іде посилання на Коран, де, зокрема, сказано: «І живіть з ними, (виявляючи їм) благодіяння, а якщо вони стануть вам неприємними, адже може трапиться й так, що в (будь-чому) неприємному для вас Аллах помістить багато благого (доброго)». На думку ісламських теологів, цим аятом оберігається шлюб від дії будь-яких примх, які виникають внаслідок мінливих почуттів і нахилів.

По-третє, у відносинах з дружиною чоловіку-мусульманину потрібно дотримуватися «золотої середини». Не можна погоджуватися у всьому, що вона хотіла б зробити, але також не можна жорстоко обмежувати її в бажаннях, роблячи все їй наперекір.

По-четверте, йому необхідно бути справедливим, щоб вберегти дружину від пробудження у ній найгірших рис характеру, оскільки хитрість жінки може бути безмежною.

По-п'яте , чоловіку заборонено утримувати дружину на кошти, отримані від продажу спиртних напоїв та надання кредитів під проценти.

По-шосте,  чоловік повинен стежити, щоб жінка не полишала дім у звабливому одязі.

По-сьоме, той, у кого більше однієї дружини, повинен рівномірно розподілити між ними кошти і ночі. Якщо ж він провів ніч з однією дружиною, то завтра повинен провести ніч з іншою. Піти до однієї з дружин поза чергою можна лише у випадку її хвороби. Не можна піти до неї і вдень без особливої необхідності. Не вважається дійсним дозвіл, який дає одна із дружин через побоювання розлучення, на те, щоб час, відведений для неї, чоловік проводив з іншою дружиною.

 Як бачимо, в сучасному ісламі є намагання зберегти таку модель взаємовідносин чоловіка й жінки, яка у своїй основі є патріархальною. У ній чоловік розглядається як безумовний глава сім’ї. Відповідно жінка повинна шанувати чоловіка й коритися йому. У мусульманському суспільстві емансипація жінок за європейськими вимірами здебільшого не сприймається. Тут є розуміння того, що емансипація може призвести до руйнації традиційної мусульманської сім’ї , яка в даній ситуації є важливим фактором, який допомагає мусульманській цивілізації конкурувати з західним світом за рахунок демографічного чинника.

 

 

 

 

 

2.2. Права жінки  в ісламі

 

Іслам у своїй догматиці, законодавстві і нормах етики велику увагу приділяє становищу мусульманки у суспільстві. Це пояснюється тією великою роллю, яку жінка відіграє у сім’ї, у відтворенні поколінь та вихованні дітей. Питання ставлення до жінки, у порівнянні з іншими соціальними проблемами, отримало у Корані розгорнутий виклад. Тут у загальних рисах канонізовані найважливіші положення про жінку.

Вони розглядаються у багатьох (II, VI, XV, XXX та ін.) сурах, їм присвячені й самостійні сури, такі, як 4 – «Жінка», 24 – «Світло», 58 – «Суперечка», 65 – «Розлучення», 66 – «Заборони». Однак, це не означає, що Коран повністю вирішує складний комплекс питань у ставленні до мусульманки. Його приписи недостатні для врегулювання жіночого питання і сімейних стосунків навіть у межах мусульманської общини Мухаммада. Стосовно питання становища мусульманки у суспільстві, ідеї Корану виходять із принципу ідеалізації порядків патріархальної сім’ї, возвеличення культу чоловіка.

За канонами ісламу жінка – людська істота «другого сорту». «Чоловіки стоять над жінками за те, що Аллах дав одним перевагу над іншими, і за те, що вони (чоловіки) витрачають із свого майна» [8, с. 291].

Але у мусульманському світі жінка у відносинах із чоловіком зовсім не була безправною рабинею, як це намагалися зобразити деякі автори. Вона була наділена рядом прав, у т.ч. й майнового характеру. Правда, Коран визнавав пріоритетність чоловіка щодо жінки. Але це виражалось лише в тому, що чоловік зобов'язаний матеріально утримувати сім'ю, тому він стоїть на щабель вище в сімейній ієрархії.

Зрозуміло, такі приписи в сучасних умовах можуть викликати негативну реакцію. Але знову ж таки треба зробити поправку на час. Писалися вони в VІІ ст., коли в Аравії (і не тільки там) панував патріархальний лад. Схема сімейно-шлюбних відносин, пропонованих Кораном, виглядала так: чоловік зобов’язаний утримувати жінку, та в свою чергу мала відповідні обов’язки щодо нього тадітей, народжених у шлюбі. Якщо ж чоловік помирає, залишивши спадок своєму синові, то той мусить піклуватися про матір. Проте жінка, перебуваючи на матеріальному утриманні свого чоловіка, повинна йому коритися. Якщо ж вона цього не робить, чоловік має право її покарати, вдаючись у крайніх випадках до фізичних покарань. На час виникнення ісламу така схема взаємовідносин чоловіка й жінки видавалася нелише «справедливою», а й навіть «прогресивною». Якщо ж взяти Європу того часу, то тут становище жінки виглядало не краще, а в деяких моментах навіть гірше. Коран же наділяє жінку відносно широкими майновими правами. У аятах неодноразово говориться, що чоловік, беручи жінку, має наділяти її частиною свого майна (махром). Це має бути така частина, яка б давала можливість жінці існувати у випадку смерті чоловіка або розлучення.

Жінка також  мала право успадковувати частину  майна після смерті своїх батьків, а за певних обставин, і після смерті чоловіка. Щоправда, Коран передбачав, що доля успадкованого нею майна має бути меншою, ніж доля спадкоємців по чоловічій лінії.

В ісламській сім’ї дивляться  на жінку як на недоторканну власність. Виходячи патріархальних поглядів, іслам намагався обмежити діяльність жінки сферою домашнього господарства. Розширення цієї діяльності за межі вказаної сфери, на думку багатьох мусульманських теологів, буде загрожувати сімейним відносинам, оскільки мусульманська жінка у першу чергу, «повинна бути хранителькою домашнього вогнища, вихователькою дітей… Це природна стихія застосування її вроджених здібностей і прояву жіночої натури» [10].

Проте більшість сучасних теологів не заперечують проти бажання  жінки працювати. Жінка-мусульманка зі згоди чоловіка чи родича-опікуна може займатися суспільною працею, своїм бізнесом чи брати участь у суспільному та політичному житті суспільства, працювати на благо мусульманської общини (умми) у припустимих для себе справах. Жінки, із погляду мусульманських теологів, «можуть робити свій внесок у суспільство відповідно до власних навичок та інтересів, але за умови, що вони не нехтують своїми домашніми обов’язками і їхня діяльність не загрожує їхнім достоїнству і скромності» [11, с. 176]. Сьогодні більшість ідеологів ісламу не заперечують проти бажання жінки займатися суспільно корисною працею. Вони стверджують, що іслам поважає право жінки на працю – працю творчу, на благо сім’ї та суспільства. Однак, беручи до уваги особливу природу жінки, шаріат визначає декілька умов, які мають бути забезпечені жінці, що займається суспільно корисною працею.

По-перше, жінка повинна  по можливості працювати окремо від чоловіків, оскільки спільна працю з чоловіками є шкідливою як для жінок, так і для чоловіків.

По-друге, жінка, яка бажає  працювати, повинна отримати дозвіл із боку свого чоловіка, батька, брата чи опікуна.

По-третє, праця не повинна  негативно впливати на фізичний і духовний стан жінки. Жінкам рекомендовано докласти свої зусилля в тих галузях, де це було б найбільш ефективно. До них, з точки зору мусульманських ідеологів, відносяться: сфера виховання, освіти (насамперед дівочої), охорона здоров’я (особливо гінекологія), виробництво жіночого одягу, консультаційні послуги у сфері психології, дизайну, письменницька діяльність, заклик до ісламу [12, с. 144].

Сенс життя мусульманки, за віровченням ісламу, полягає у  підготовці себе для майбутнього вічного життя. Мусульманськими богословами окреслюється якості, які необхідно мати жінці, що бажає ввійти у ворота раю.

По-перше, вона повинна бути слухняна Богу і його Пророку; по-друге, вона має слухатися свого чоловіка, якщо тільки він не просить її зробити щось проти закону Аллаха; по-третє, викликавши гнів чоловіка, дружина повинна поспішити зробити все для того. У дружини, на яку гнівається чоловік, не приймаються молитви й її хороші дії не піднімаються на небо. Однак, коли дружина не погоджується виконувати будь-яке недозволене шаріатом бажання чоловіка, за це на ній не буде гріха. По-четверте, жінка має оберігає честь і майно під час відсутності чоловіка. По-п’яте, жінка повинна бути ніжна з чоловіком і задовольняти його бажання. У хадісі, переданому Муслімом, Мухаммаду приписують наступні слова: «Якщо чоловік кличе дружину у ложе, а вона відмовляється і він засинає розгніваним, то ангели проклинають її до ранку». По-шосте, одна з головних функцій жінки – народження та виховання дітей. По-сьоме, добропорядна жінка не просить розлучення без причини. По-восьме, жінка не повинна чинити якоїсь шкоди чоловіку, бути сварливою, дорікатити йому, говорити образливі слова, які можуть вразити самолюбство чоловіка. А також вона не повинна розповідати іншим про інтимні сторони сімейного життя. По-дев'яте, жінка не повинна виходити з дому без дозволу чоловіка навіть тоді, коли має намір піти до родичів. Крім  цього, вона повинна бути доброзичливою, не суперечити, не підвищувати голос на чоловіка навіть тоді, коли він у чомусь не правий; робити спроби направити його на істиний шлях не криком, а лише силою переконань, закликаючи при цьому на допомогу Аллаха.

Отже, можна  зазначити, що погляди ісламу на права  та інтереси жінки є дещо консервативними, Але світова інтеграція мусульманських країн впливає на трансформацію консервативного підходу до ґендерної нерівності в ісламі та спрямовує розвиток права до вирішення проблем правового статусу жінки-мусульманки.

 

 

2.3. Правові  основи ставлення до  дітей  та  неповнолітніх в ісламі.

 

Історія становлення та розвитку ісламу сідчить про пріоритетну увагу цієї релігії до проблем зміцнення основ сім'ї, де центральнее місце займають питання народження та виховання дітей, підготовки їх до активної участі в житті мусульманської общини. Діти розглядаються як дар та особлива милість Аллаха, тому всі стосунки з дітьми батьки повинні будувати не самочинно, а згідно зі встановленими вимогами, основи яких містяться в Корані і Сунні.

Перш за все, в Корані встановлюється заборона на вбивство новонароджених дітей. Це підкреслюється вказівкою на неминучість негативних наслідків для батьків у майбутньому. Тому вбивство дітей стоїть в одному ряду з іншими тяжкими гріхами.

Крім цього, батьки відповідальні за формування особистості дитини і, перш за все, основ її духовного життя. На них покладається обов’язок увести дитину в лоно ісламу, створити передумови для становлення її як мусульманина.

З раннього віку діти беруть участь у релігійних обрядах, але  термін обряду встановлюється скорочений для того, щоб дитина поетапно звикала до релігії та її обов’язків як мусульманина.

Кораном закріплено обов’язок  батьків забезпечувати своїх  дітей. Кожна дитина має право  на повноцінне харчування та задоволення  інших матеріальних потреб, необхідних для її духовного та особистісного розвитку. В текстах Корану нічого не зазначено про освіту дітей, але пізніші трактування вказують на обов’язок батьків надавати дітям базову освіту (особливо хлопчикам).

Внаслідок відсутності  стабільних і тісних контактів ісламського світу з Заходом про правовий статус неповнолітнього у державах сім’ї релігійного права, заснованих на ісламі (наприклад, Іран, Ірак, Пакистан, Саудівська Аравія), багато в чому можна судити виходячи із загальної картини ісламської концепції прав людини.

Так, спеціаліст у галузі ісламського права Х. Бехруз стверджує: «Принциповим моментом в розумінні ісламської концепції прав людини є орієнтація ісламського права на колективні засади і єдність всіх мусульман. Практично всі права сформульовані через власні обов’язки…» [13, 213].

Відповідно до ісламського  законодавства неповнолітні особи  мають право укладати шлюб, якщо він погоджений із батьками та схвалений  останніми. Також неповнолітні особи  в ісламі можуть набувати майнові  права. Вони можуть спадкувати майно, а  також отримувати певне майно від батьків у випадку укладення шлюбу.

Викладене свідчить, що ставлення  до дітей в ісламі є демократичним  та прогресивним. Особлива увага приділяється наверненню новонароджених в іслам, фізіологічному розвитку дітей, важливості батьківської любові та самозречення на користь дітей. Все це сприяє створенню стійких основ мусульманської родини та суспільства взагалі, ефективному вихованню нових членів даного суспільства.