Правові режими майна подружжя: Україна, країни континентального та прецедентного права

Реферат на тему:

«Правові  режими майна подружжя: Україна, країни континентального та прецедентного  права» 
 
 
 
 
 

. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ПЛАН

    Вступ

    Розділ 1.Правовий режим майна подружжя за сімейним законодавством України

    1.1. Законний правовий режим майна  подружжя

    1.2. Договірний режим майна подружжя

    Розділ 2. Правовий режим майна подружжя країн континентального та прецедентного права.

    2.1. Договірний режим майна подружжя 

    2.2. Законний режим майна подружжя

    Висновки

    Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ВСТУП 

    Майнові відносини подружжя утворюють «матеріальний  базис» сім'ї і є тією сферою, де «юридичний елемент необхідний і  доцільний»

      Нині в шлюбно-сімейному законодавстві  України продовжують зберігатися  норми про право спільної власності  подружжя, сформовані ще в радянський  період. При цьому значну їх  частину закріплено в новому  цивільному та сімейному законодавстві.

      Звичайно, що на сучасному законодавстві  про майнові відносини між  подружжям не могли не позначитися  досвід та досягнення світової  юриспруденції. Загальновідома роль  римського приватного права у  становленні правових систем  усіх країнах світу. Однак,  заради справедливості слід зазначити,  що право Стародавнього Риму  і Стародавньої Греції не давало  перевагу регулюванню особистих,  а не майнових між подружжям,  зокрема утриманню чоловіком  дружини, укладенню угод дарування.  Тому можна констатувати, що правове  врегулювання майнових відносин  між подружжям, порівняно з  іншими інститутами, відбулося  з певним запізненням. Україна  протягом багатьох століть булла  залежною і економічно і політично  від Росії. Відповідно і правова  система України була багато  в чому підпорядкована правовій  системі Росії, яка мала свою  певну історію. Нормативне врегулювання  майнових відносин подружжя набуло  юридичної визначеності лише  у ХVІІІ ст., а до цього дружина  була повністю підвладна чоловіку  і не мала особистої і майнової  самостійності. І лише у Зводі  законів Російської імперії був  закріплений принцип роздільності  майна подружжя. Придане дружини,  майно, придбане нею за угодами  на своє ім’я, в порядку спадкування  визнавалося її роздільною власністю.  Водночас спільно створене в  період шлюбу подружжям майно  за умов надання відповідних  доказів могло бути їх спільною  власністю.

    Подружжя  може бути суб'єктом майнових відносин, у тому числі - відносин власності, як на загальних цивілістичних засадах, так і на підставі спеціальних умов, спричинених фактом перебування їх у шлюбі. При цьому найбільш істотно виявляються особливості тих майнових відносин подружжя, які складаються між ними (внутрішні відносини). Ці особливості визначаються переважно нормами сімейного законодавства, а зовнішні (відносини подружжя з третіми особами) — переважно нормами цивільного законодавства. Таким чином, правове регулювання майнових відносин подружжя ускладнене і переобтяжене характером особистих стосунків між чоловіком і дружиною, що, в свою чергу, і вимагає окремого глибокого їх дослідження.

    Правовий  режим майна членів сім'ї становить  собою відносно самостійний комплекс правових засобів, які визначають правові  засади регулювання майнових відносин між особами, що мають сімейно-правовий статус. Якщо ж коло членів сім'ї  обмежити лише подружжям, то правовий режим їх майна можна визначити  як відносно самостійний комплекс правових засобів, які становлять засади правового  регулювання відносин щодо спільного  і роздільного майна подружжя та захисту їх порушених прав.

    Законний  правовий режим майна подружжя можна  визначити як такий комплекс правових засобів, який визначається відповідно до положень сімейного законодавства, і має імперативний характер за відсутності шлюбного договору між подружжям. Договірний режим майна подружжя – угода, яка укладається між подружжям для регулювання їх майнових відносин. 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ  МАЙНА ПОДРУЖЖЯ ЗА СІМЕНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ 

    1.1. Законний правовий режим майна подружжя

    Законний  правовий режим відносин між подружжям  з приводу належного їм майна  застосовується у тому разі, коли його не змінено шлюбним договором. Взагалі за сімейним законодавством України приватна власність подружжя поділяється на особисту приватну власність та спільну сумісну власність. 

    Право спільної сумісної власності  подружжя

    Основним  правовим режимом майна подружжя, як вже зазначалося, є правовий режим  їх спільної сумісної власності. На думку  деяких авторів, ст. 60 СК встановлює презумпцію права цієї власності щодо майна, набутого дружиною і чоловіком за час шлюбу3.

    Відповідно  до ч. 1 ст. 60 СК майно, набуте подружжям  за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба  тощо) самостійного заробітку (доходу).

    У ч. 2 ст. 60 СК закріплено положення, згідно з яким кожна річ, набута за час  шлюбу, крім речей індивідуального  користування, є об'єктом права  спільної сумісної власності подружжя. Це має велике практичне значення як для здійснення правомочності, пов'язаної зі спільною сумісною власністю дружини  та чоловіка, так і для поділу їх спільного майна (статті 63, 65 і 71 СК).

    Для визнання майна, набутого за час шлюбу, об'єктом спільної сумісної власності  подружжя не має значення, на ім'я  кого з них воно оформлено. Так, зі змісту третього абзацу п. 4 постанови  Пленуму Верховного Суду України  від 4 жовтня 1991 р. № 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" випливає, що для виникнення у дружини і чоловіка права спільної сумісної власності на побудований ними за час шлюбу будинок не має значення, на ім'я кого з них його оформлено.

    Право спільної сумісної власності подружжя є різновидом права приватної  власності фізичних осіб. Тому об'єктами цього права є будь-які речі, що належать фізичній особі на праві  приватної власності. Вичерпного переліку об'єктів права спільної сумісної власності дружини та чоловіка, як зазначено в літературі, дати неможливо1. Як випливає зі змісту ст. 13 Закону "Про  власність", об'єктами права приватної  власності фізичних осіб можуть бути предмети споживання, засоби виробництва, результати інтелектуальної праці. А ч. З ст. 13 цього Закону передбачає, що склад, кількість і вартість майна, яке може бути у власності громадян, не обмежуються, крім випадків, визначених законом.

    Згідно  з ч. 2 ст. 61 СК об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є заробітна  плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені  до сімейного бюджету або на його особовий рахунок до банківської (кредитної) установи. З цього випливає, що доходи кожного з подружжя є об'єктом  права спільної сумісної власності  дружини і чоловіка з моменту  їх внесення до сімейного бюджету. Так  вважає і В. Рясенцев2.

    Згідно  з ч. З ст. 61 СК якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах  сім'ї, гроші, інше майно, в тому числі  гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права  спільної сумісної власності дружини  і чоловіка. При цьому, як вже зазначалось, не потрібно, щоб таке майно було внесене до сімейного бюджету. Достатньо  того, щоб воно було одержане одним  із подружжя. При укладенні зазначеного  договору можливе застосування загального правила ч. 1 ст. 334 ЦК, відповідно до якої право власності у набувача майна за договором виникає з  моменту передачі майна, якщо інше не встановлене договором або законом. Частина 2 ст. 65 СК передбачає, що при  укладенні договорів одним із подружжя існує презумпція згоди другого з них. Тому якщо ця презумпція не спростована, права та обов'язки за договором, укладеним одним із подружжя, поширюються на обох із них.

    Одним із об'єктів права спільної сумісної власності подружжя є речі для  професійних занять (музичні інструменти, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для дружини або  чоловіка (ч. 4 ст. 61 СК).

    Стаття 62 СК встановлює, що майно кожного  з подружжя може визнаватися об'єктом  права їх спільної сумісної власності, якщо за час шлюбу воно істотно  збільшилось у своїй вартості внаслідок їх спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого  з подружжя.

    Можливість  виникнення за зазначених обставин спільної сумісної власності дружини і  чоловіка підкреслена і в п. 9 постанови  Пленуму Верховного Суду України "Про  застосування судами деяких норм Кодексу  про шлюб та сім'ю України".

    Згідно  зі ст. 63 СК дружина та чоловік мають  рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Аналогічне положення передбачене  ч. 1 ст. 369 ЦК. Однак у зазначених статтях  не визначено порядок здійснення фізичними особами правомочностей, пов'язаних з володінням та користуванням спільним майном.

    Частина 1 ст. 65 СК передбачає, що дружина та чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Таке ж положення закріплене у  ч. 2 ст. 369 СК. Уявляється, що дружина  і чоловік повинні за взаємною згодою не тільки розпоряджатися майном, що є у їх спільній сумісній власності, а й здійснювати права щодо володіння та користування ним.

    У цивільному праві, як вже зазначалося, розрізняють: право спільної часткової  і право спільної сумісної власності, що визначаються особливостями внутрішніх правовідносин між співвласниками. Визначальною ознакою права спільної часткової власності є належність кожному зі співвласників певної частки у праві власності на спільний об'єкт. Ці частки не виділені в натурі, вони можуть бути рівними й нерівними. Однак їх розмір завжди має бути точно визначений у вигляді дробу або у відсотках. Для права ж спільної сумісної власності, як зазначено у ч. 1 ст. 368 ЦК і в літературі1, характерним є те, що розмір частки кожного зі співвласників у праві власності на спільну річ заздалегідь не визначений.

    Частина 1 ст. 67 СК передбачає, що кожен із подружжя має право укласти з іншою  особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві  їх спільної сумісної власності лише після визначення цієї частки та її виділу в натурі або визначення порядку  користування майном. Це положення  викликає заперечення. Адже при визначенні лише порядку користування спільним майном право спільної сумісної власності  дружини і чоловіка не припиняється. Тому той з подружжя, у користуванні якого знаходиться частина їх спільного майна, не може розпоряджатися ним.

    Дружина, чоловік мають також право  скласти заповіт на свою частку до її визначення та виділу в натурі. Оскільки заповіт набирає чинності з моменту  смерті спадкодавця, визначення належної кожному з подружжя частки у їх спільній сумісній власності можливе  лише після смерті одного з них.

    Розлучення  не є обов'язковою умовою припинення права спільної сумісної власності  подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Якщо не було поділу майна або якщо не визначено розмір частки кожного  з колишнього подружжя, відносини, пов'язані  з правом їх спільної сумісної власності, зберігаються. Проте оскільки їх учасники вже не є дружиною і чоловіком, для їх регулювання застосовуються норми ЦК (статті 368— 372).

    Спільно набуте колишнім подружжям майно  належатиме їм на праві спільної часткової  власності, якщо між ними не було домовленості, що воно має належати їм на праві  спільної сумісної власності. Це пояснюється  тим, що у разі виникнення права спільної власності на будь-який об'єкт воно насамперед вважається правом спільної часткової власності (ч. 4 ст. 355 ЦК). Право ж спільної сумісної власності виникає лише у випадках, передбачених законом або договором. 

    Правовий  режим роздільно  майна подружжя

    (право  особистої приватної  власності дружини  та чоловіка)

    Як  вже зазначалося, відповідно до правового  режиму майна, що належить подружжю, треба  розрізняти їх спільне та роздільне  майно. Основним є режим спільності майна. Водночас у дружини та чоловіка може бути й роздільне майно.

    У ст. 57 СК не наведені ознаки, які давали б можливість відмежовувати роздільну  приватну власність подружжя від  їх спільної сумісної власності. Перелічені лише види особистої приватної власності  дружини і чоловіка. Наведено детальний  перелік цієї власності (правильніше  було б вести мову про роздільну  приватну власність) і деякі новели. Так, до особистої приватної власності  дружини, чоловіка віднесено не тільки майно, набуте кожним із них до шлюбу, а також майно, набуте нею, ним  за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а й майно, набуте дружиною, чоловіком  за час шлюбу на кошти, які належали їй, йому особисто. На думку деяких авторів, у разі продажу одним із подружжя отриманого ним у спадок будинку  і придбання на одержані за це гроші  квартири виникає право роздільної приватної власності дружини  та чоловіка1, тобто має місце  трансформація одного об'єкта цієї власності в інший. Однак оскільки це сталося за час шлюбу, згідно з  ч. 2 ст. 60 СК та ст. 30 ЦП К тягар доказування  відсутності спільності майна подружжя лягає на того, хто оспорює це.

    Говорячи  про майно, набуте на підставі договору дарування, треба розрізняти майно, подароване подружжю, й те, що подароване одному з них. Наприклад, речі (за винятком речей індивідуального користування), подаровані нареченій і нареченому з нагоди весілля, належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

    А відповідно до ч. 2 ст. 57 СК речі індивідуального  користування, в тому числі коштовності, є особистою приватною власністю  дружини та чоловіка навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок їх спільних коштів.

    Згідно  з ч. З ст. 57 СК особистою приватною  власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Водночас другий абзац ч. З ст. 57 СК передбачає, що суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню. Роздільною приватною власністю  дружини, чоловіка є також кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування за заподіяну  їй, йому моральну шкоду. Однак відповідно до положення ч. 2 ст. 60 СК той з  подружжя, хто вимагає, щоб кошти, одержані як відшкодування за заподіяну  йому майнову шкоду, були визнані  його роздільною приватною власністю, має довести, що шкоду було заподіяно  речі, яка належала йому на праві  цієї власності.

    Частина 5 ст. 57 С К передбачає, що особистою  приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним  за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням.

    Відповідно  до ч. 6 ст. 57 СК суд може визнати особистою  приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їх окремого проживання у зв'язку з фактичним  припиненням шлюбних відносин. Роздільним майном подружжя треба також визнати  приватизовану на ім'я одного з  них квартиру. Частина 7 ст. 57 СК також  передбачає, що якщо у придбання  майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, його частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є особистою  приватною власністю цієї особи.

    Зазначене положення сформульоване також  у третьому абзаці п. 9 постанови  Пленуму Верховного Суду України "Про  застосування судами деяких норм Кодексу  про шлюб та сім'ю України", згідно з яким якщо хтось із подружжя зробив вкладення у придбання спільного  майна за рахунок майна, яке належало йому до вступу у шлюб або було одержане ним за час шлюбу як дарунок, у  порядку спадкування, придбано на кошти, що належали цій особі до шлюбу, або  іншого роздільного майна, ці вкладення  мають враховуватись при визначенні часток подружжя у їх спільній сумісній власності.

    Роздільним  майном подружжя можуть бути не тільки речі, а й майнові зобов'язальні  права, наприклад, право на пай у  кооперативі, якщо його внесено до шлюбу  чи у період шлюбу, але за рахунок  особистих коштів одного з подружжя, або вклад до банківської (кредитної) установи, якщо його зроблено до шлюбу, отримано у спадщину чи внесено за рахунок особистих коштів одного з подружжя. До складу роздільного  майна можуть входити і майнові  обов'язки дружини, чоловіка, наприклад, обов'язок відшкодування майнової шкоди  або сплати особистого боргу.

    Таким чином, треба розмежовувати поняття "роздільна приватна власність" та "роздільне майно" кожного  з подружжя. До складу останнього входять  не тільки речі, що належать дружині  або чоловіку на праві роздільної приватної власності, а й їх майнові  права та обов'язки.

    Так, п. 2 ч. 1 цієї статті до особистої приватної  власності подружжя відносить майно, набуте дружиною, чоловіком за час  шлюбу в порядку спадкування. Однак до складу успадкованого майна можуть входити не тільки речі, що належать особі на праві приватної власності, а й майнові права та обов'язки спадкодавця. До складу майна, набутого кожним із подружжя до шлюбу, можуть також входити не тільки речі, що належать особі на праві приватної власності, а й, як зазначалося, майнові права та обов'язки.

    Таким чином, незважаючи на те, що ст. 57 СК має  назву "Майно, що є особистою приватною  власністю дружини, чоловіка", з  її змісту випливає, що вона передбачає можливість володіння кожним із подружжя на праві приватної власності  не тільки речами. Дружина, чоловік  можуть набувати зо­бов'язальних майнових прав та обов'язків. 

1.2. Договірний режим майна подружжя

    Сучасне сімейне законодавство допускає, поряд з імперативним методом  регулювання майнових відносин подружжя, їхнє диспозитивне регулювання. Тепер  йому надана можливість самостійно визначати  свої майнові права й обов'язки в період шлюбу і після його розірвання. Укладаючи шлюбний договір, подружжя саме встановлює правовий режим  володіння, користування і розпорядження  майном.

    Сімейний  кодекс України, що набрав чинності з 1 січня 2004 р., питанню шлюбного договору приділяє значно більше уваги. Новий  Кодекс присвятив питанню порядку  укладення, змісту та форми договору цілу 10 главу, яка визначає окремий  порядок визначення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя, користування житлом, а також права  на утримання.

    Шлюбний договір — це насамперед угода  про вирішення спірних питань життя сім'ї, укладена між особами, які вступають у шлюб, або подружжям.

    Однією  з найпринциповіших новел в Сімейному  кодексі України є положення  про право подружжя укласти шлюбний  договір (укладачі вирішили відмовитися  від терміну "шлюбний контракт") як до реєстрації шлюбу, так і під  час перебування в шлюбі з  правом внесення за взаємною згодою змін до шлюбного контракту. Так зазначає ст. 92 глава 10 Сімейного кодексу України.

    Ст. 93 Сімейного кодексу України  передбачено, що шлюбним договором  регулюються лише майнові відносини  між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки, а також майнові права і обов'язки подружжя як батьків.

    Згідно  з ч. 3 ст. 93 Сімейного кодексу України  шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також  особисті відносини між ними та дітьми.

    Важливою  умовою шлюбного договору є те, що його положення не повинні зменшувати обсягу прав дитини (ст.93 Сімейного  кодексу України), встановлених цим  Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне  для нього матеріальне становище.

    Крім  того, п. 5 ст. 93 Сімейного кодексу  України визначено, що за шлюбним  договором не може передаватися у  власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке  підлягає державній реєстрації.

    Найважливішою особливістю шлюбного договору є  те, що ним майнові права й обов'язки подружжя може бути визначено інакше, ніж це передбачено загальними правилами  сімейного законодавства. Зокрема, може бути встановлено, що певне майно, яке належало одному з подружжя до шлюбу або буде одержано під час  шлюбу в дар, стає їхньою спільною сумісною власністю; може бути визначено  на розсуд подружжя розмір часток у  праві власності на майно, що буде нажите у період шлюбу; може бути передбачено  умови поділу спільного майна  у разі розірвання шлюбу, а також  порядок погашення боргів кожного  з подружжя за рахунок спільного  чи роздільного майна. Шлюбний договір  може містити також положення  про непоширення на майно, набуте подружжям за час шлюбу, положень про спільну сумісну власність  і тоді це майно буде вважатися  спільною частковою власністю або  особистою приватною власністю  кожного з них.

    У шлюбному договорі сторони можуть передбачити  використання належного їм обом або  одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших  осіб. Наприклад, можна включити до договору положення про те, що подружжя зобов'язується утримувати непрацездатних батьків, когось з них чи дітей, народжених не у спільному шлюбі, надавати цим особам грошову допомогу або/та надати їм можливість проживати разом з подружжям, виділивши окрему кімнату в будинку чи квартирі тощо.

    Проте на практиці шлюбний договір насамперед застосовується не для регулювання  спільного проживання і користування майном, а на випадок розриву шлюбних  відносин. Тому, безперечно, у шлюбному договорі можна визначити можливий порядок поділу майна, у тому числі  і після розірвання шлюбу. Це випливає з ст. 97 Сімейного кодексу України. У цьому випадку при розлученні можна уникнути довготривалих судових процесів поділу майна, маючи більше шансів зберегти добрі відносини після розлучення.

    Слід  виділити питання визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом. Статтею 59 Сімейного кодексу України  визначено, що той з подружжя, хто  є власником майна, визначає режим  володіння та користування ним з  урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей. При розпорядженні своїм  майном дружина, чоловік зобов'язані  враховувати інтереси дитини, інших  членів сім'ї, які відповідно до закону мають право користування ним.

    Щодо  зміни умов шлюбного договору, про  що зазначено у ст.100 Сімейного  кодексу України, то особи можуть включити до його тексту положення, які  будуть регулювати порядок внесення змін, а також загальний строк  дії шлюбного договору в цілому або  тривалість окремих прав та обов'язків. Можна також встановлювати умови  чинності договору або окремих його положень і після припинення шлюбу.

    Якщо  шлюбний договір не містить положень про порядок внесення змін до нього, то подружжя може змінити положення  договору за взаємною згодою шляхом укладання  відповідного договору, який також  підлягає нотаріальному посвідченню. У односторонньому порядку зміна  умов шлюбного договору не допускається. Проте, якщо згоди не досягнуто, то шлюбний  договір на вимогу одного з подружжя за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, у тому числі повнолітніх  непрацездатних, що мають істотне  значення.

    Стаття 101 Сімейного кодексу України  надає право подружжю за взаємною згодою відмовитися від шлюбного договору шляхом подання до нотаріуса  заяви про це. Права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються у день подання до нотаріуса  такої заяви.

    Крім  того Сімейний кодекс передбачив ще таку підставу для розірвання шлюбного договору, як неможливість його виконання. У цьому  випадку на вимогу одного з подружжя шлюбний договір розривається в  судовому порядку.

    Шлюбний договір може бути також визнано  недійсним. Статтею 103 Сімейного кодексу  України встановлено, що шлюбний  договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, передбачених Цивільним  кодексом України.

    Отже, у Сімейному Кодексі України  міститься чимало новел щодо шлюбного договору. Він є конче необхідним під час переходу суспільства  до ринкових відносин. Але життєздатним повною мірою цей інститут сімейного  права буде тільки тоді, коли він  стане основою вільного вибору подружжям  принципів врегулювання певних відносин сімейного життя. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ  МАЙНА ПОДРУЖЖЯ КРАЇН  КОНТИНЕНТАЛЬНОГО ТА ПРЕЦЕДЕНТНОГО ПРАВА 

    У правових системах країн континентального та прецедентного права тільки належне оформлення шлюбу породжує новий правовий та соціальний статус подружжя та відповідні цьому статусу подружні права та обов’язки. Подружні права та обов’язки по своїй природі різноманітні – одна їх частина носить немайновий характер, а інша – майновий характер.

    У розвинених зарубіжних країнах у  законодавстві теж закріплений  законний (легальний) режим майна  подружжя, який може бути за їх бажанням замінений договірним режимом шляхом укладення шлюбного договору. 

    1.2. Договірний режим  майна подружжя

    Договірний  режим майна виникає у результаті укладання подружжям шлюбного договору (marital contract, Ehevertrag, contrat de mariage). Практика оформлення шлюбних контрактів існує, як правило, у дуже заможніш сім’ях. У договорі встановлюються положення відносно права власності на майно чоловіка та дружини, яке належить їм до шлюбу, нажите під час шлюбу, а також інколи передбачається майнові санкції на випадок розірвання шлюбу. При виникненні спору між подружжям суд буде виходити не з приписів закону, а з положень шлюбного договору.

    В самих нормах законодавства містяться  варіанти регулювання найбільш важливих умов, які сторони договору мають  право обирати. Особливе місце займають питання, пов’язані з правовим режимом  майна. У відповідності з ст. 1497 Французького Цивільного Кодексу (ФЦК) подружжя у їх шлюбному договорі можуть передбачити наступні правові режими: