Правові підстави участі прокурора у господарському процесі

План:

 Вступ.

1. Правові підстави участі прокурора у господарському процесі.
2. Форми участі прокурора у господарському процесі.
3. Процесуальне становище прокурора при розгляді господарських спорів на різних стадіях господарського судочинства.

Висновок.

Список літератури.

Вступ.

Зважаючи на необхідність виконання взятих Україною обов'язків та зобов'язань щодо реформування прокуратури, Генеральною прокуратурою України у 2006р. розроблено проекти закону "Про знесення змін до Конституції України" та нової редакції Закону "Про прокуратуру". При розробленні цих законопроектів було враховано як досвід європейських країн, так і особливості розвитку нашої країни. У зазначених документах однією із функцій прокуратури пропонується передбачити захист прав і свобод людини та громадянина, державних і суспільних інтересів, а також представництво їхніх інтересів у судах у випадках, визначених законом. Це викликало дискусії серед експертів Ради Європи, які висловили думку, що загальний захист прав людини не є сферою діяльності прокуратури.

При цьому основна компетенція прокурорів розглядається в більшості країн у межах кримінальної сфери. Питання здійснення прокуратурою повноважень поза сферою кримінального переслідування є актуальними для багатьох держав Європи, але загальноприйнятих стандартів та норм статусу прокурора в адміністративній, цивільній, господарської сферах не існує. Прокурори окремих держав можуть втручатися у розгляд судових справ, які стосуються дій підлітків або недієздатних осіб чи осіб з обмеженою спроможністю захищати свої власні права, тобто у визначених законом особливих ситуаціях з урахуванням статусу сторони у справі (Бельгія, Чехія, Угорщина, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Латвія, Литва, Словаччина). Це свідчить про те, що діяльність прокурора поза межами кримінального судочинства у тій чи іншій формі існує практично в усіх країнах, що необхідно враховувати у ході приведення законодавства України до європейських стандартів.

Таким чином, хоча дотепер немає загальноприйнятих норм, відображених в офіційних документах, щодо можливості існування повноважень прокурорів у некримінальній сфері, у тому числі щодо захисту

прав і свобод громадян, їх існування не заперечується, зокрема шляхом здійснення представництва в суді.

1. Правові підстави участі прокурора у господарському процесі.

Прокуратура України є єдиною системою, на яку покладається представництво інтересів громадян або держави у суді у випадках, визначених законодавством (п. 2 ст. 121 Конституції України). Відповідно до ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво інтересів громадян або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадян або держави у випадках, передбачених законом.

Прокурор здійснює у суді представницьку функцію громадян або держави в порядку, встановленому ГПК України, іншими законами, і може здійснювати її на будь-якій стадії господарського процесу (ст. 29 цього Кодексу, ст. 35 Закону України „Про прокуратуру"). При цьому прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати таке представництво у порядку, передбаченому ГПК України.

Прокурор, який бере участь у розгляді господарських справ у судах, додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, має сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі (ст. 34 Закону України „Про прокуратуру").

Коментована стаття передбачає право прокурора звернутися до господарського суду з метою захисту прав та законних інтересів осіб та держави, при цьому він може бути ініціатором виникнення справи у господарському суді або вступити в уже початий процес. Зокрема, з метою вступу у справу прокурор може подати апеляційне, касаційне подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

Отже, прокурор як самостійний учасник судового процесу має право звертатися до господарського суду з позовними заявами, апеляційним чи касаційним поданням тощо. При цьому згідно зі ст. 2 цього Кодексу у позовній заяві прокурор повинен зазначити, у чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтувати необхідність їх захисту, а також вказати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави. У разі неправильного визначення прокурором (його заступником) позивача господарський суд на підставі ст. 63 ГПК України повертає таку заяву і додані до неї документи без розгляду. У разі, якщо господарський суд помилково порушив справу за позовом прокурора чи його заступника, в якій неправильно визначено позивача за вимогами про захист інтересів держави, такий позов підлягає залишенню без розгляду відповідно до ст. 81 ГПК України.

Відповідно до коментованої статті у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні — також і усно. При цьому участь прокурора у судовій справі, що порушена за його заявою, не позбавляє осіб, в інтересах яких він подав позов, брати участь у справі, користуючись правами позивача, передбаченими цим Кодексом.

Згідно з ч. 4 коментованої статті прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, регламентованими статтями 21, 22 ГПК України (див. коментар до цих статей). Винятком є ситуація, передбачена коментованою статтею, — прокурор не має права укладати мирову угоду. Отже, як учасник судового процесу прокурор наділяється відповідними правами позивача, зокрема вносити апеляційне, касаційне подання, а також подання про перегляд рішень господарського суду за нововиявленими обставинами, крім права на укладання мирової угоди.

Відмова прокурора від поданого ним позову не є обов'язковою для позивача, так само відмова позивача від позову не є обов'язковою для прокурора. У зазначених випадках спір підлягає вирішенню господарським судом по суті. Цей висновок випливає зі змісту частин 5, 6 коментованої статті, відповідно до яких відмова прокурора від поданого ним позову не позбавляє позивача права вимагати вирішення спору по суті, і відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті. Лише у разі, коли обидва згадані учасники судового процесу (прокурор і позивач) заявили про відмову від позову, суд може припинити провадження зі справи згідно зі ст. 80 цього Кодексу, якщо ці дії не суперечать законодавству і не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси (ст. 22).

Враховуючи зазначене, можна зробити висновок, що представництво інтересів громадянина і держави у господарському суді та інших судах є однією з основних функцій прокуратури (пункти 2—4 ст. 5 Закону України "Про прокуратуру").

2. Форми участі прокурора у господарському процесі.

Форми представництва прокурора в господарському процесі - це закріплена в процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток судочинства - на порушення справи в суді чи вступ в уже розпочатий іншими особами відповідний процес по справі.

  Стосовно  важливості представницької функції прокуратури Конституційний Суд України у своєму Рішенні по справі № 1-/99 від 8 квітня 1999 р. підкреслив, що під представництвом прокуратурою України інтересів громадянина або держави в суді, виходячи зі змісту п. 2 ст. 121 Конституції України, необхідно розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи окреслені Конституцією та законами України повноваження, забезпечує в суді процесуальні дії, спрямовані на захист інтересів громадянина й держави. Ці дії включають у себе:

· подання прокурором до суду позовної заяви;

· його участь у розгляді справи за цією заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи, порушеної за ініціативою прокурора або за ухвалою суду, якщо це необхідно для захисту інтересів громадянина або держави [22, 14-16].

Чинний Закон України "Про прокуратуру" (ст. 36-1) чітко, однозначно й у повній відповідності до ст. 121 Конституції України встановлює, що прокурор самостійно визначає підстави для представництва в суді, форму його здійснення на будь-якій стадії судочинства, у тому числі шляхом внесення апеляційної, касаційної скарги на судові рішення або заяви (скарги) про їх перегляд за винятковими чи нововиявленими обставинами. Ці положення підтверджено вищезазначеним Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. Однак, у зв'язку з відсутністю цієї вказівки безпосередньо в процесуальному законі, подекуди суди займають неправильну позицію щодо цього питання.

Отже, за вказаними правовими нормами прокурор може здійснювати представництво інтересів громадян і держави на будь-якій стадії судочинства на свій розсуд. Проте, як це не прикро, чинне процесуальне законодавство України не завжди це дозволяє. Так, ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" встановлює, що прокурор бере участь у розгляді цивільних справ лише за його заявами про захист інтересів держави або прав і законних інтересів громадян, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права. Крім того, прокурор може бути залучений судом до участі у справі або вступити у справу зі своєї ініціативи для надання висновку з метою здійснення покладених на нього обов'язків. Участь прокурора в судовому процесі є на сьогодні обов'язковою у випадках, передбачених законом, або коли це визнає за необхідне суд. Водночас процесуальний закон не визначає порядку вступу прокурора у процес за власною ініціативою у випадках, коли він не подавав позовів і заяв в інтересах громадян чи держави [24, 33-34].

За чинним законодавством суддя може відмовити прокуророві в його праві на вступ у судовий процес на будь-якому його етапі на власний розсуд, що суперечить положенням ст. 45 ЦПК, ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру". До того ж, процесуальні норми не визначають критеріїв, відповідно до яких суд може визнати необхідною участь прокурора у процесі, що суттєво обмежує його право на самостійність вирішення питання щодо його вступу в судовий процес з метою захисту інтересів громадянина чи держави.

Захист прав та інтересів не обмежується визнанням судом прав за однією особою, а обов'язку - за іншою, а включає діяльність, спрямовану на звернення судового рішення до виконання, гарантує реалізацію рішень, повноту, своєчасність і реальність їх виконання. Тому не випадково наказ Генерального прокурора України № 6 від 29 листопада 2006р. зазначає, що представницька функція прокуратури реалізується шляхом забезпечення реального виконання судових рішень [10].

Виконання судових рішень є самостійною стадією процесуального права. Оскільки завданнями судочинства є справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд справ та їх вирішення з метою захисту порушених, невиконаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, то в разі невиконання судового рішення, ухваленого за позовом прокурора, не буде ні досягнуто кінцевого результату, ні здійснено захисту порушеного права, тобто завдання судочинства залишаться невиконаними.

Незважаючи на те, що прокурора, який звертається до суду в інтересах громадянина або державних чи суспільних інтересах, не зазначено в числі осіб - учасників виконавчого провадження ані в розділах VI і VII ЦПК, ані в ст. 10 Закону України від 21 квітня 1999р. "Про виконавче провадження", йому не можна відмовити в праві на здійснення процесуальних дій щодо виконання тих судових рішень, прийнятих судом при розгляді цивільних справ, у яких він брав участь шляхом подання позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарги, заяви (скарги) про перегляд рішення у зв'язку з винятковими або нововиявленими обставинами, оскільки його повноваження в таких випадках аналогічні тим, якими володіє стягувач.

Деякі роз'яснення із цього приводу дає постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003р., № 4 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження". Згідно з абзацом 3 п. 1 цієї постанови, прокурор набуває статусу учасника виконавчого провадження за умови, якщо в передбачених ст. 36-1 Закону України від 5 листопада 1991р. "Про прокуратуру" випадках він здійснював представництво інтересів громадян або держави в суді й зазначене провадження було відкрито на підставі виконавчого документа за його заявою (п. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Участь прокурора в господарському судочинстві - порівняно новий напрям діяльності прокуратури. Повноваження прокурора в судовому процесі визначені Законом України "Про прокуратуру" та Господарським процесуальним кодексом України. Зокрема статтею 2 ГПК передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до нього в інтересах держави. Однак поняття "інтереси держави" є оціночним. Прокурор має визначати їх у кожному конкретному випадку, обґрунтовувати необхідність захисту інтересів держави та зазначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах.

Згідно з частиною другою статті 29 ГПК у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Відповідно до статей 29, 91, 107, 111-14 і 113 ГПК, статей 36-1 і 37 Закону України "Про прокуратуру" формою представництва прокуратурою інтересів держави може бути внесення прокурором апеляційного, касаційного подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, а також участь у розгляді справи, порушеної за позовами інших осіб.

Відповідно до визначеної законом компетенції прокурор вправі внести апеляційне, касаційне подання лише у справах зі спорів про захист інтересів держави або у справах про банкрутство, де кредитором є держава в особі уповноваженого органу державної влади. У разі внесення прокурором відповідного подання у справах інших категорій це подання підлягає поверненню господарським судом на підставі пункту 1 частини першої статті 97 або пункту 1 частини першої статті 111-13 ГПК.

Слід наголосити, що право прокурора на внесення касаційного подання, якщо він не брав участі у розгляді господарської справи в суді першої та апеляційної інстанцій, але рішення місцевого суду чи постанова апеляційного суду стосується інтересів держави, є таким самим, що і право осіб за ст.107 ГПК України подати касаційну скаргу у справах, до участі в яких вони не були залучені, але суд виніс рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків. Механізм участі прокурора в господарському судочинстві умовно можна поділити на такі блоки:

· перший - порушення справи в господарському суді за позовом прокурора (ст.2 ГПК);

· другий - безпосередня участь прокурора в судовому процесі (ст. 29 ГПК);

· третій - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили (ст.91 ГПК);

· четвертий - касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке набрало законної сили, та постанову апеляційного суду (ст. 107 ГПК);

· п'ятий - касаційне оскарження судових рішень Вищого господарського суду України до Верховного Суду України (ст. 111- 14 ГПК) [23, 36-37]. 

Проблеми реалізації представницької функції прокурора на сучасному етапі

В умовах сьогодення чинним законодавством передбачається новий підхід до визначення процесуального становища прокурора в цивільному, адміністративному, господарському судочинстві. Передусім, звертаючись до відповідного місцевого суду із заявою про захист прав і свобод громадянина, державних та суспільних інтересів, прокуратура реалізує конституційну функцію представництва, яка розглядається як один з дійових засобів утвердження верховенства права, зміцнення законності та правопорядку.

Прокурор - особливий суб'єкт некримінального процесу, і його участь у господарському, цивільному, адміністративному судочинстві зумовлена необхідністю виконання функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених/ Тобто функція представництва інтересів у суді є для органів прокуратури конституційною. Участь прокурора у зазначених процесах необхідна для захисту прав та свобод громадян, інтересів держави, дотримання законності у суспільстві, злагодженого функціонування державного механізму в умовах властивого демократії поділу влади. Втім, унаслідок недосконалості чинного процесуального законодавства існує багато проблем, пов'язаних із цим інститутом, які потребують невідкладного роз'яснення, тому що від успішного виконання прокуратурою функції представництва інтересів громадянина або держави у суді залежить становлення правової держави, невід'ємним, якщо не основним, атрибутом якого є утвердження законності та верховенства права. Історія розвитку представництва прокурора у цивільному та господарському судочинстві відображає історію становлення національного процесу й участі в ньому прокурора від нагляду за законністю цивільного арбітражного (господарського) процесів через участь у розгляді спорів до представництва у суді інтересів громадянина або державних чи суспільних інтересів [25, 223].

Визначаючи правову природу представництва прокурора в аналізуючому судочинстві, необхідно виходити із сутності інституту прокуратури як органу, який здійснює функцію охорони закону, державно - правових відносин. Вступаючи у господарський, цивільний, адміністративний процес, прокурор стає його учасником і підпорядковується тим правилам, які регулюють процесуальну діяльність усіх суб'єктів цього процесуального права. Але цей факт є внутрішнім стосовно того, що прокурор передусім - представник держави, який виконує правозахисну функцію. Відповідно до Конституції України (ст.ст. 121-123) прокуратура є організаційно самостійним державно-правовим інститутом влади, який не належить до жодної з її гілок (ст. 6). Представляючи в суді інтереси громадянина або держави, прокурор реалізує винятково конституційні положення, закріплені в ст.ст. 3, 13 Основного Закону, відповідно до яких держава зобов'язана забезпечувати захист прав і свобод громадян, а також усіх суб'єктів права власності та господарювання.

Однак не можна ототожнювати статус прокурора зі статусом представника у цивільному, адміністративному та господарському процесах. Відносини між представником і довірителем засновані на договорі доручення або трудовому договорі. Представник для виконання своїх обов'язків наділяється відповідними повноваженнями і не може виходити за їх межі, якщо не одержить на це спеціального дозволу. Зовсім інше процесуальне становище займає прокурор. Завданням прокурора при розгляді цивільних, адміністративних, господарських справ є дотримання прав і законних інтересів громадян, держави, винесення судом законних і обґрунтованих рішень. Прокурор бере участь у розгляді справ судами загальної юрисдикції як представник держави і є гарантом законності при здійсненні судочинства. Виконуючи свої функції, прокурор керується відповідним процесуальним та іншим законодавством.

Отже, усі види представництва в суді, які закріплені процесуальним законодавством, передбачають в обов'язковому порядку правові відносини між представником і особою, яку він представляє. Прокурор же діє від імені державного органу - прокуратури, на яку законодавством покладені представницькі функції. Для підтвердження своїх повноважень у господарському, цивільному та адміністративному судочинстві прокурору не потрібно надавати суду ніяких документів (довіреностей), оскільки він виконує обов'язки, що надані йому законом. Його діяльність може бути віднесена до представництва, яке є самостійним інститутом процесуального права, оскільки саме Основний Закон є правовою підставою участі прокурора в процесі [25, 228].

Згідно з ЦПК України та КАС України у новому Господарському процесуальному кодексі України (Кодексі комерційного судочинства) необхідно передбачити положення, що прокурор здійснює у господарському суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому даним Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії господарського процесу. Крім того, прокурор має право самостійно визначати підстави для представництва у господарських судах та його форму. Юридичний інтерес прокурора до процесу завжди має державний характер. Проте інтерес органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, які зазначені поряд з прокурором у ст. 2 чинного ГПК України, ст. 45 ЦПК України, ст. 60 КАС України зовсім інший; цій інтерес має переважно відомчий характер.

Юридичний інтерес до процесу найчастіше визначається місцем цих органів у системі органів держави, вони беруть участь у справі в силу покладеної на них службової компетенції. Конституція та чинні процесуальні кодекси передусім не конкретизують, коли прокурор може представляти в суді інтереси громадянина або держави. Норма п. 2 ст. 121 Основного Закону є відсильною, тобто зазначені випадки повинні передбачатись у відповідних законодавчих актах. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 8 квітня 1999 р. № 3-рп/99 (справа про участь прокурора в арбітражному процесі) не дав офіційного тлумачення пункту 2 ст. 121 Конституції України, зокрема слів «у випадках, визначених законом». Однак це необхідно, адже і в Законі України «Про прокуратуру» має бути чітка відповідь на це питання. Вважаємо, що практично передбачити у відповідних законодавчих актах усі випадки, коли прокурор може представляти в суді інтереси громадянина або держави, неможливо, адже як громадянин, так і держава беруть участь у численних правовідносинах, які регламентуються різними нормативними актами. Конституційне положення щодо випадків, визначених законом (пункт 2 ст. 121), варто розглядати як підстави представництва у суді інтересів громадянина або держави, які мають бути закріплені у ЦПК, ГПК та КАС України.

Зміст поняття «інтереси громадянина», а також «інтереси держави» у ЦПК, КАС, ГПК також не розкривається. Стаття 361 Закону України «Про прокуратуру» визначає підстави представництва інтересів громадянина, а саме: неспроможність громадянина через фізичний чи матеріальний стан або з інших причин самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повноваження. Але критерії цієї неспроможності закон не визначає, тому вважаємо, що поняття «фізичний та матеріальний стан», «інші поважні причини» є оціночними, їх прокурор має визначати самостійно у кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин.

Інтереси держави, представництво яких у суді здійснюється прокурором, можуть полягати в захисті загальнодержавних політичних, економічних, соціальних та інших програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх об'єктів господарювання тощо. Отже, поняття «інтереси держави» - це категорія також оціночна, і суб'єктом її оцінки є виключно прокурор. З питанням про ініціювання прокурором відкриття цивільного, господарського або адміністративного процесу пов'язані й проблеми визначення його процесуального статусу у суді під час розгляду справи [19, 54-55].

На процесуальне становище прокурора значний вплив має організаційний принцип судочинства - здійснення правосуддя тільки судом. Це виключає можливість наділення прокурора владними повноваженнями в процесі. Він не може давати суду які-небудь вказівки, визначати будь-яку поведінку. Найбільш цілеспрямований вплив на формування процесуального статусу прокурора у суді мають функціональні принципи судочинства: диспозитивність, змагальність, рівноправність сторін. Отже, підтримуючи в суді заявлені позовні вимоги, прокурор є рівноправною стороною процесу.         

Проте він не перестає бути представником органу, який здійснює нагляд за дотриманням Конституції і додержанням законів України. З метою правильного і однакового застосування процесуального законодавства, усунення розбіжностей у судовій і прокурорській практиці необхідно чітко визначити обсяг і межі повноважень прокурора при здійсненні ним функції представництва безпосередньо на стадіях перегляду судових рішень [26,122].

3. Процесуальне становище прокурора при розгляді господарських спорів на різних стадіях господарського судочинства.

Звертаючись із позовною заявою до господарського суду у справах майнового характеру, прокурор має право з метою забезпечення позовних вимог і для подальшого реального виконання поставленого судового рішення відповідно до статей 66, 67 ГПК прохати суд накласти арешт на майно або грошові кошти відповідача, зупинити стягнення у безспірному (виконавчому) порядку або заборонити відповідачеві вчинення певних дій [2, 34].

Крім зазначених прав, господарське судочинство покладає на прокурора процесуальні обов'язки. Передусім це стосується форми заяви та надання доказів, що обґрунтовують позовні вимоги. Зокрема, відповідно до вимог статті 54 ГПК позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі й підписується прокурором чи його заступником, а також повинна містити зміст і виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги прокурора. Статтею 57 ГПК передбачено обов'язок прокурора щодо надання документів на обґрунтування позову, необхідних для розгляду справи по суті.

При пред'явленні позову прокурор має враховувати також вимоги закону щодо підсудності спору (ст.15,16 ГПК) і строків позовної давності (ст. 71,73-82 ЦК України).

Законодавство визначає таку важливу конституційну функцію органів прокуратури, як представництво інтересів громадянина або держави в господарських судах, яка полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Це право передбачене статтею 121 Конституції, п.6 ч.2 ст.20, ст.36-1 Закону "Про прокуратуру", статтею 29 ГПК. [2; 6]

Підставою представництва прокурора у господарському суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі [21, 75].

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Вступ прокурора у господарське судочинство

Згідно зі статтею 29 ГПК прокурор може вступити у справу на будь-якій стадії розгляду справи для представництва інтересів громадянина (у випадку його неспроможності через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження) або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційне, касаційне подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні - також і усно [26, 43].