Правові основи страхування

Міністерство освіти і науки України

Вінницький торговельно-економічний  інститут

Київського національного  торговельно-економічного університету

 

 

 

З курсу « Фінансове  право»

 

 

На тему:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вінниця 2009  

 

Зміст  

Вступ

1.  Поняття  і   функції  страхування…………………………………………4

2.  Основні  галузі  і  види  страхування…………………………………….6

3.  Організація   страхування  в  Україні   і  відносини  у  цій   сфері,  що  регулюються  фінансовим  правом………………………………………………..11

Висновки……………………………………………………………………..19

Список  використаної  літератури………………………………………….20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

У сучасних економічних  умовах страхування – чи не єдина  галузь економіки України, яка протягом останніх років має стабільний значний  щорічний приріст обсягів наданих послуг. Водночас, незважаючи на номінальне зростання обсягів страхового ринку, ця галузь забезпечує сьогодні перерозподіл незначної частини внутрішнього валового продукту. Українські страхові компанії ще не акумулювали вагомий обсяг інвестиційних ресурсів, тому їх частина у вітчизняній економіці ще доволі мала.

Страхування як економічна категорія – це особлива форма економічних відносин обмінно–перерозподільчого характеру з приводу формування і використання колективних страхових фондів на засадах солідарної відповідальності з метою управління різними видами ризику.

Страхування може значною мірою забезпечувати економічні можливості для безперервного відтворювального процесу в народному господарстві. Страхування є невід’ємним елементом ринкової економіки,   в якій воно представлено страховим   ринком.

 Страхування є системою особливих грошових відносин, що займають проміжну ланку між фінансовими і кредитними відносинами, а тому йому об'єктивно належить особлива роль в інфраструктурі ринку. Кошти, мобілізовані шляхом страхування, утворюють особливі фонди цільового призначення — страхові фонди.

Роль страхування у  забезпеченні безперервності та збалансованості суспільного виробництва проявляється в кінцевих результатах його проведення: в оптимізації сфери застосування страхування; в показниках розвитку страхової справи; в повноті та своєчасності відшкодування шкоди від настання страхових випадків; в залученні тимчасово вільних коштів страхового фонду до інвестиційної діяльності страхових організацій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.  Поняття   і  функції  страхування.

У фінансово-правовій теорії, що обслуговувала адміністративно-командну економіку, було сформульовано та обґрунтовано тезу про те, що страхування є складовою частиною загальнодержавних фінансів. Це положення в минулому мало важливе значення для українського суспільства. Воно дозволяло значну частину страхових сум використовувати як доповнення бюджетних ресурсів держави, що в кінцевому рахунку не могло не привести до фактичної деградації власне страхування.

Насправді страхування є системою особливих грошових відносин, що займають проміжну ланку між фінансовими і кредитними відносинами, а тому йому об'єктивно належить особлива роль в інфраструктурі ринку. Кошти, мобілізовані шляхом страхування, утворюють особливі фонди цільового призначення — страхові фонди.

Відомі різні форми  організації страхових фондів. Найдревніша і водночас найпростіша з них полягає в тому, що страховий фонд утворюється в межах окремо взятого господарства чи підприємства. Ця форма називається самострахуванням.

Самострахування — децентралізована форма організації страхового фонду. Такий фонд утворюється господарюючим суб'єктом лише за рахунок власних ресурсів і тільки для особистих потреб. При цьому завдана непередбачена шкода не компенсується, а тільки рівномірно розподіляється на весь період часу утворення страхового фонду.

Значно пізніше з'явилась  інша форма страхового фонду — централізована. Такий фонд є єдиним для певного кола суб'єктів господарювання. Він утворюється в централізованому порядку з централізованих ресурсів (загальнодержавних, регіональних та місцевих), а не на основі страхових внесків відповідних господарств. Шкода, що відшкодовується з цього фонду, не лягає на той самий суб'єкт господарювання, де вона мала місце.

Ці дві форми страхування  до цих пір мають місце в  Україні. проте вони не дуже поширені, оскільки за ефективністю значно поступаються третій формі організації страхових фондів — централізованому страхуванні за рахунок децентралізованих джерел. Суть цієї форми полягає в тому, що в ній страховий фонд централізується в спеціальних страхових організаціях, проте утворюється він в децентралізованому порядку, шляхом збору спеціальних внесків в цей фонд від суб'єктів господарювання — юридичних та фізичних осіб. Ця форма організації страхового фонду і є страхуванням у його найбільш розвинутому сучасному вигляді.

Тобто, страхування ще можна визначити як форму організації централізованого (в певному масштабі) страхового фонду за рахунок децентралізованих джерел (страхових внесків страхувальників). Це визначення охоплює всі види страхування — добровільне і обов'язкове, договірне і недоговірне.

Основними суб'єктами страхування  є: страховики — юридичні особи будь-якої організаційно-правової форми, що мають державний дозвіл (ліцензію) на здійснення страхових операцій, відають утворенням і витрачанням коштів страхового фонду. Страховиками можуть виступати державні страхові організації, акціонерні страхові товариства, товариства взаємного страхування і перестрахування. В умовах ринкового господарства найпоширенішими є страхові компанії у формі акціонерних товариств або сумісних підприємств. Концентрація капіталу на акціонерній основі забезпечує фінансову незалежність страхових організацій;  страхувальники — юридичні і фізичні особи, що мають страховий інтерес і вступають у відносини зі страховиками за приписом закону, іншого нормативного акту або на підставі двосторонньої угоди у формі договору страхування. На підтвердження укладеного договору страхування страховик видає страхувальнику страхове свідоцтво (поліс), в якому містяться  правила страхування, перелік страхових ризиків, розмір страхової суми і страхової премії (внеску), порядок зміни і припинення договору та інші умови, що регулюють відносини сторін.

Суспільна сутність і  призначення страхування найяскравіше та найповніше проявляються у його функціях. Найважливішими серед них є відновлювальна, попереджувальна, ощадна та контрольна функції.

Основною функцією страхування  є відшкодування збитків від страхових випадків, відновлення продуктивних сил чи добробуту страхувальника (страхувальників). В юридичній літературі ця функція традиційно іменується відновлювальною (в спеціальній літературі із страхування ця функція страхування найчастіше іменується ризиковою функцією). Саме в межах дії цієї функції відбувається перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування у зв'язку з наслідками випадкових страхових подій.

Попереджувальна функція страхування спрямована на фінансування за рахунок частини коштів страхового фонду заходів по зменшенню страхового ризику. В страхуванні життя категорія страхування в найбільшій мірі зближується з категорією кредиту при нагромадженні у відповідності з договорами страхування на доживання обумовлених страхових сум. Збереження грошових сум з допомогою страхування на доживання пов'язане з потребою в страховому захисті досягнутого сімейного добробуту. Тим самим страхування має і ощадну функцію.

Контрольна  функція страхування полягає в строго цільовому формуванні коштів страхового фонду. Дана функція випливає з усіх вищевказаних специфічних функцій і проявляється одночасно з ними в конкретних страхових відносинах, в умовах страхування. У відповідності з контрольною функцією на підставі нормативних документів здійснюється фінансовий страховий контроль за правильним проведенням страхувальних операцій.

Роль страхування у  забезпеченні безперервності та збалансованості суспільного виробництва проявляється в кінцевих результатах його проведення: в оптимізації сфери застосування страхування; в показниках розвитку страхової справи; в повноті та своєчасності відшкодування шкоди від настання страхових випадків; в залученні тимчасово вільних коштів страхового фонду до інвестиційної діяльності страхових організацій.

 

 2. Основні   галузі і  види  страхування

Ринкові відносини, що відкривають широкий простір для господарської ініціативи, коли кожен суб'єкт господарювання діє на власний страх і ризик, мають неминучу зворотну сторону — непередбачуваність економічної ситуації, ймовірність шкоди і втрат з вини клієнтів або партнерів. Відповідно розширюється перелік ризиків, які можуть бути об'єктом страхування.

Враховуючи різноманіття об'єктів, що підлягають страхуванню, відмінності в обсязі страхової відповідальності і категоріях страхувальників, всю сукупність відносин страхування можна поділити на п'ять наступних галузей: майнове страхування, соціальне страхування, особисте страхування, страхування відповідальності, страхування підприємницьких ризиків.

Об'єктами майнового  страхування є матеріальні цінності; соціального страхування — рівень добробуту громадян: особистого страхування — життя, працездатність і здоров'я громадян. Об'єктами страхування відповідальності виступають обов'язки страхувальників виконувати договірні умови по поставках продукції, погашенню заборгованості кредиторам або відшкодуванню матеріальної чи іншої шкоди у випадку її нанесення іншою особою. Наприклад, якщо у випадку аварії власник транспортного засобу завдав шкоди майну і здоров'ю іншої особи, то в силу чинного законодавства про відшкодування шкоди він зобов'язаний сплатити відповідні витрати особі, що зазнала шкоди. При страхуванні відповідальності відшкодування шкоди здійснює страхова організація. Такий же порядок чинний і при страхуванні відповідальності по погашенню заборгованості. Об'єктом страхування підприємницьких ризиків є ризик неодержання прибутку чи настання збитків.

Ці галузі страхування відіграють істотну роль в забезпеченні безперервності і безперебійності суспільного виробництва. Вони можуть охоплювати необхідним страховим захистом всі ланки народного господарства і життєвий рівень населення. Для неухильного підвищення ролі страхування у суспільному житті необхідне постійне розширення сфери застосування страхування як методу організації страхового захисту суспільства, збільшення числа ризиків, від яких здійснюється страхування, піднесення рівня відшкодування шкоди до компенсації повної вартості застрахованого майна і рівня відшкодування втрат в сімейних доходах. В суспільстві повинні бути створені умови для максимальної концентрації коштів страхового фонду, що є основною умовою організації замкнутих перерозподільних відносин між учасниками страхування.

Поділ страхування на галузі ще не дозволяє з'ясувати конкретні страхові інтереси підприємств, установ, організацій, громадян, в залежності від яких здійснюється страхування. Для конкретизації цих інтересів необхідне виділення в складі галузей страхування різноманітних підгалузей і видів страхування.

В залежності від форм власності і категорій страхувальників  майнове страхування поділяється  на декілька підгалузей: страхування майна державних підприємств; страхування майна колективних сільськогосподарських підприємств, радгоспів і орендарів; страхування майна кооперативних і громадських організацій; страхування майна громадян.

Соціальне страхування  включає в себе страхування соціальної допомоги, страхування пенсій, страхування пільг; особисте страхування — страхування життя та страхування від нещасних випадків.

При страхуванні відповідальності підгалузями є: страхування заборгованості і страхування на випадок відшкодування шкоди.

Підгалузями страхування  підприємницьких ризиків є різні сфери комерційної діяльності: виробнича, брокерська, маклерська, банківська, біржова та інша діяльність по одержанню доходів чи прибутку.

З метою безпосередньої організації страхових відносин підгалузі поділяються на види страхування. Конкретними видами майнового страхування є, наприклад, страхування будівель, тварин, домашнього майна, транспортних засобів, врожаю сільськогосподарських культур тощо.

Видами соціального страхування є: страхування пенсій за віком, по інвалідності, на випадок втрати годувальника; страхування конкретних видів допомоги серед різних соціальних верств населення.

Видами особистого страхування є: змішане страхування життя; страхування на випадок смерті чи втрати працездатності; страхування дітей; страхування додаткової пенсії; страхування від нещасних випадків; індивідуальне страхування і т.д.

Видами страхування  відповідальності є: страхування непогашення кредиту чи іншої заборгованості; страхування цивільної відповідальності власників джерел підвищеної небезпеки, наприклад, транспортних засобів; страхування цивільної відповідальності на випадок завдання шкоди в процесі господарської діяльності і т.д.

Видами страхування  підприємницьких ризиків є: страхування звичайних економічних ризиків; страхування специфічних ризиків, притаманних лише ринковому господарству:

—  страхування від  усіх ризиків (на випадок шкоди, завданої всіма відомими стихійними бідами);

— страхування від  вогню (включаючи порушення в  підприємницькій діяльності, викликане підприємницьким ризиком):

—  морське та авіаційне  страхування;

—  страхування від  втрати прибутку (доходу) внаслідок порушення виробничого процесу, простою, пошкодження або крадіжки майна і інших втрат, пов'язаних з перериванням основної діяльності;

—  страхування ризиків  по новій техніці і технології;

—  страхування заставних  операцій;

—  страхування біржових операцій та угод;

—  страхування видатків по входженню експортера на новий ринок;

—  страхування від  втрат із-за коливання валютних курсів;

—  страхування від  інфляції:

— страхування від фінансових втрат, зумовлених злочинною діяльністю, шахрайством службовців при виконанні ними своїх службових обов'язків;

—  страхування вантажів та вантажоперевізних засобів. Види страхування враховують конкретні  страхові інтереси

організацій, підприємців  і громадян, дозволяють охоплювати страховим захистом широке коло об'єктів віл найрізноманітніших страхових випадків.                                             

З роками все помітнішу  роль в інфраструктурі страхового ринку  України відіграє перестраховування. Перестраховування — це система економічних відносин, при яких страховик частину відповідальності по взятих на себе ризиках передає іншим страховикам з метою утворення збалансованого страхового портфеля (фактичного числа укладених угод), забезпечення фінансової стабільності і рентабельності страхових операцій. Договір перестраховування укладають дві сторони: страхове товариство, яке передає ризик, і страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність — перестрахувальник.

Система перестраховування  робить можливим приймати для страхування практично будь-який ризик. Головна функція перестраховування полягає в скороченні ризику страхувальника шляхом компенсації коливань у розмірах страхових виплат, що неодмінно виникають і можуть підірвати фінансове благополуччя страховика. Перестраховування дозволяє компаніям з невеликим страховим портфелем та власним капіталом укладати страхові угоди на великі страхові суми з широким обсягом відповідальності, зменшує потребу у створенні запасних страхових фондів. Крім цього, система перестраховування надає страховику різноманітні послуги по здійсненню страхувальної справи, сприяє кооперації та співробітництву в страховій діяльності.

Поряд з перестраховуванням у страховій практиці України  використовується і такий метод  розподілу та вирівнювання страхових ризиків, як співстрахування. В цьому випадку страховик, що одержав пропозицію укласти угоду страхування об'єктів з великою фактичною вартістю і високим ступенем ризику, ділить частину відповідальності з іншими страховиками, укладаючи з ними договір співстрахування. Поширеність цього методу розподілу і вирівнювання ризиків в даний час в нашій країні зумовлена недостатнім розвитком ринку страхування та свідчить лише про початкові етапи його формування у нас.

Як правило, наявні нині в Україні страховці компанії здійснюють всі види страхування. Водночас в процесі формування національного ринку страхових послуг все чіткіше намічається тенденція до спеціалізації діяльності страхових компаній та до поділу їх на дві основні групи:

—  компанії, що займаються переважно страхуванням життя (особистим страхуванням);

—  компанії, що спеціалізуються переважно на страхуванні ризиків (майновому страхуванні, страхуванні відповідальності, перестраховуванні).

За методами здійснення страхування поділяється на обов'язкове та добровільне.

Суспільство в особі  держави встановлює обов'язкове страхування, тобто обов'язковість внесення відповідним колом страховиків фіксованих страхових платежів, коли необхідність відшкодування матеріальної шкоди чи надання грошової допомоги стосується інтересів не лише конкретної особи, що постраждала, але й суспільних інтересів. Інакше кажучи, обов'язкова форма страхування поширюється на пріоритетні об'єкти страхового захисту. Тому соціальне страхування, страхування майна сільськогосподарських підприємств, страхування будівель і деяких тварин у громадян, страхування пасажирів та страхування окремих категорій службовців в Україні є обов'язковим.

В інших країнах обов'язкова форма поширена на страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, страхування воєнних ризиків та деякі інші види страхування.

Обов'язкове страхування здійснюється в силу вимог закону чи іншого нормативного акту. Страхова відповідальність в цьому випадку наступає автоматично, з моменту появи об'єкта страхування. Обов'язкове страхування не обмежується будь-яким періодом та діє до тих пір. поки існує страхувальник. Сфера обов'язкового страхування розрахована на визначене коло страхувальників та має встановлені нормативними актами межі і форми страхового захисту.

Метою обов'язкового страхування  є підвищення соціальної захищеності  окремих категорій громадян, посилення  стабільності в економіці завдяки раціональному використанню страхових фондів, розширення кола страхувальників і помітне зниження на підставі цього страхових платежів.

Загальноприйнятою є класифікація обов'язкового страхування за наступними трьома ознаками:

— за правом вибору страхувальником страховика: а і обов'язкове страхування за вибором в будь-якого страховика, страховій організації, що мають ліцензію на здійснення таких організацій; б) обов'язкове страхування у визначеній нормативним актом страховій організації:

—  за правовою формою здійснення обов 'язкового страхування: а) страхування, яке виникає автоматично в силу вимог нормативного акту; б) страхування на підставі угоди, укладення якої обов'язкове для обох сторін;

— за мірою повноти обов'язкового страхування: в повній вартості об'єкта страхування або частковій його вартості.

Згідно Закону України  «Про страхування», в Україні здійснюються наступні види обов'язкового страхування:

1)    медичне страхування;

2) державне особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори;

3)  державне особисте  страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ;

4) державне обов'язкове особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту при виконанні ними службових обов'язків:

5)  державне обов'язкове  особисте страхування працівників митних органів;

6)  державне обов'язкове  особисте страхування працівників  прокуратури;

7)  державне страхування  життя і здоров'я народних депутатів;

8)  державне обов'язкове  страхування службових осіб державної контрольно-ревізійної служби в Україні;

9)  державне обов'язкове  страхування службових осіб державних податкових інспекцій;

10)  державне обов'язкове  страхування службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів;

11)  особисте страхування  працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

12) державне страхування  посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю;

13)  державне страхування  спортсменів вищих категорій;

14)  державне страхування працівників державної лісової охорони;

15)  страхування життя  і здоров'я спеціалістів ветеринарної  медицини;

16)  страхування життя  і здоров'я суддів;

17)  державне страхування  донорів крові та (або) її компонентів;

18)  особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

19)  страхування членів  екіпажу і авіаційного персоналу;

20)  страхування працівників  замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного  процесу при виконанні авіаційних  робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків;

21) страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків;

22)  страхування відповідальності  повітряного перевізника і виконавця  повітряних робіт щодо відшкодування  збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу;

23) страхування відповідальності експлуатації повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт;

24) страхування цивільної  відповідальності власників транспортних засобів;

25)  страхування авіаційних суден;

26)  обов'язкове страхування  врожаю сільськогосподарських культур  і багаторічних насаджень у  радгоспах та інших державних сільськогосподарських підприємствах.

Решта видів  майнового та особистого страхування здійснюється на добровільній основі. Добровільне страхування є найоптимальнішою із форм вираження страхових інтересів. В цьому випадку у страхувальника є можливість вибору страховика, а їх відносини регулюються укладанням угоди страхування.

Раціональне поєднання  обов'язкового та добровільного страхування робить можливим сформувати таку систем у страхування, яка забезпечує універсальний обсяг страхового захисту суспільного виробництва і громадян країни.

 

 

 3. Організація страхування в Україні і  відносини у цій сфері, що регулюються фінансовим правом.

Виділення страхування в самостійний  елемент ринкової інфраструктури в  теоретичному плані зумовили необхідність реорганізації страхової справи на практиці, створення самостійної страхової системи, як елемента ринкової структури, не пов'язаної організаційно ні з якими іншими економічними інститутами.

Початок цьому процесу було покладено 16 жовтня 1991 р., коли Кабінет Міністрів  України своєю постановою за № 272 ліквідував Держстрах України і  утворив на його базі Українську державну страхову комерційну організацію, реорганізовану пізніше в акціонерне товариство відкритого типу — Національну акціонерну страхову компанію «Оранта» (НАСК «Оранта»). 14 червня 1994 р. розпорядженням уряду України на базі п'яти регіональних дирекцій НАСК «Оранта» — Кримської. Донецької, Дніпропетровської, Запорізької і Луганської — були утворені самостійні акціонерні товариства страховиків.

Особливо помітно прискорився  процес демонополізації страхової справи в Україні після видання Кабінетом Міністрів України декрету «Про страхування» від 10 травня 1993 року. У відповідності з цим декретом Міністерство фінансів України розробило та утвердило 29 червня 1993 р. інструкцію про умови ліцензування страхової діяльності на території України і контроль за їх дотриманням. Відповідно до встановлених правил ліцензії на здійснення страхової діяльності видаються юридичним особам, створеним у формі акціонерних, повних, командитних товариств чи товариств з додатковою відповідальністю відповідно до Закону України «Про господарські товариства», з врахуванням особливостей, передбачених Декретом Кабінету Міністрів України «Про страхування». Зокрема, даний декрет встановив мінімальну величину статутного фонду страхових товариств в розмірі суми, еквівалентної п'яти тисячам доларів СІЛА за курсом НБУ.

У випадку порушення  страховиком вимог нормативних  актів України про страхову діяльність видана йому ліцензія за рішенням арбітражного суду може бути обмежена, призупинена чи зовсім анульована.

Постановою Кабінету Міністрів України № 743 від 17 вересня 1993 р. було утворено Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю та його органи на місцях, а також затверджено Положення про цей комітет. Згідно цього Положення на Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю та його органи на місцях покладені функції державного нагляду і контролю за ринком страхових послуг в Україні. Комітет здійснює єдиний державний реєстр страховиків (перестрахувальників), видає ліцензії на зайняття страховою діяльністю, здійснює контроль за платоздатністю страховиків, встановлює правила формування. розміщення і обліку страхових резервів. На Комітет покладена розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, узагальнення практики страхової діяльності, організація підвищення кваліфікації кадрів страхових організацій.

Закон України «Про страхування» ще більше розширив функції державного Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю та його органів на місцях. Зокрема, у відповідності зі статтею 37 цього закону Комітет має право:

1)  у межах своєї  компетенції одержувати від страховиків  встановлену звітність про страхову  діяльність та інформацію про  їх фінансовий стан, а також  інформацію від підприємств, установ і організацій, у тому числі банків та громадян, необхідну для виконання покладених на нього функцій;

2)  проводити перевірку  щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірності їх звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування, не частіше одного разу на рік, призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;

3)  при виявленні  порушень страховиками вимог чинного законодавства України про страхову діяльність видавати їм приписи про їх усунення, а у разі невиконання приписів зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків). Спори про відкликання ліцензії розглядає суд або арбітражний суд. Поновлення дії ліцензії після її відкликання здійснюється у порядку, передбаченому в статтях 38 і 39 Закону України «Про страхування»;

4)  звертатись до  арбітражного суду з позовом  про скасування державної реєстрації страховика як суб'єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених статтею 8 Закону України «Про підприємництво».