Правові основи валютного регулювання на Україні

Курсова робота

по фінансовому праву

на тему

Правові основи валютного  регулювання на Україні

Вступ

Становлення сучасної високоефективної української економіки неможливо  без розвинутого фінансового  ринку, складовою частиною якого  є валютний ринок. Будучи формою організації руху валютних цінностей в Україні, валютний ринок в останні роки розвивався дуже швидкими темпами, тому валютні відносини потребують надзвичайної уваги з боку держави.

Сучасна система валютного  контролю і валютного регулювання сформована за досить суперечливих і важких соціально-економічних умов. На процес її становлення впливав ряд негативних чинників, зокрема, розрив традиційних господарських зв'язків між республіками колишнього Радянського Союзу, різке падіння виробництва, постійне зростання інфляції, зміна валютного режиму державної монополії на режим валютних обмежень тощо.

Дана галузь дослідження  має свої актуальні проблеми і  перспективи вдосконалення та подальшого розвитку. Це підтверджується тим, що на розгляді у Верховній Раді перебуває проект закону «Про валютне регулювання», який визначений Президентом як невідкладний.

Проблеми, що властиві системі  валютного регулювання і валютного  контролю України, тісно пов’язані  з загальною економічною і  політичною ситуацією в країні і по своїй суті є логічним наслідком процесів, що відбуваються в суспільстві. Проблема валютного регулювання є актуальною не тільки тому, що держава відіграє тут головну роль, але і тому, що цей процес впливає на економічні показники діяльності, зачіпаючи певною мірою інтереси кожного з нас. Враховуючи обмеженість об’єму роботи автор ставив перед собою задачу дослідити загальні положення валютного регулювання в Україні, валютних правовідносин, режиму, контролю, відповідальності за порушення валютного законодавства, висвітлити деякі проблеми валютного регулювання, зробити висновки і викласти певні перспективи розвитку валютного регулювання.

Загальні засади валютного  регулювання і валютного контролю

В юридичній літературі під поняттям валютного регулювання на думку багатьох вчених розуміється сукупність різноманітних форм і засобів юридичного впливу держави на поведінку суб’єктів суспільних відносин, який здійснюється в інтересах всього суспільства або певного колективу з метою підпорядкувати поведінку окремих суб’єктів встановленому в суспільстві порядку.

Під валютним регулюванням слід розуміти діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямовану на регламентацію валютних розрахунків  і порядку здійснення операцій з  валютними цінностями.

Основними завданнями здійснення валютного регулювання та контролю є:

1) організація системи  курсоутворення, захист та забезпечення  необхідного ступеня конвертованості  національної грошової одиниці; 

2) регулювання платіжної  функції іноземної валюти та  інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;

3) організація внутрішнього  валютного ринку; 

4) регламентація та  регулювання банківської діяльності  з валютними цінностями;

5) регулювання процесів  утворення та руху валютного  капіталу, захист іноземних інвестицій;

6) встановлення режиму  та обмежень на вивезення і  ввезення через кордон валютних  цінностей; 

7) забезпечення стабільних  джерел надходження іноземної  валюти на національний валютний  ринок. 

Основними формами здійснення валютного регулювання та контролю є проведення:

• дисконтної політики, тобто управління обліковою ставкою  національного банку, яка поряд  з іншими засобами має регулювати обсяг грошової маси, обсяг сукупного  попиту, рівень цін у державі, а  також приплив із-за кордону та відтік короткострокових капіталів;

• девізної політики у  вигляді валютної інтервенції, яка  являє собою купівлю-продаж національним банком іноземної валюти, що впливає  на курс національної грошової одиниці, продажу або купівлі золота з  метою бажаного впливу на кон'юнктуру ринку золота, зміни режиму конвертованості валют, посилення або послаблення валютних обмежень;

• диверсифікації валютних резервів, що дає змогу зменшити збитки від відносного знецінення тих  або інших валют, і забезпечення найвигіднішої структури резервних активів;

• отримання або надання  кредитів та субсидій, які використовуються для компенсації розривів, що виникають  у міждержавних платежах;

• низки адміністративних заходів.1[2]

Основними напрямами  валютного регулювання є:

1) курсоутворення, захист  та забезпечення певного ступеня  конвертованості національної грошової  одиниці, регулювання внутрішнього  валютного ринку; 

2) регулювання платіжної  функції іноземної валюти та  інших іноземних фінансових інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;

3) регламентація та  регулювання банківської діяльності  з валютними цінностями;

4) регулювання процесів  утворення та руху валютного  капіталу, захист іноземних інвестицій, обмеження щодо кредитних операцій  із нерезидентами;

5) встановлення режиму  та обмежень на ввезення-вивезення  через кордон валютних цінностей.2[3]

Мета валютного регулювання  полягає у підтримці економічної  стабільності та утворенні міцної основи для розвитку міжнародних економічних  відносин шляхом впливу на валютний курс та на операції обміну валюти.

Особливості правового  регулювання валютних відносин

Валютні відносини по своїй суті є специфічним різновидом фінансово-правових відносин і довести  це можна тим, що вони повністю відповідають найважливішим особливостям фінансових відносин.3[4]

На думку Є.О. Алісова  валютні відносини мають деякі  специфічні особливості:

1) валютні відносини  складаються в сфері фінансової  діяльності держави і пов’язані  з її організуючою роллю з  розподілу і перерозподілу національного доходу з метою утворення необхідних суспільству валютних фондів.

2) безпосереднім приводом  для виникнення валютних відносин  є здійснювана державою планова  діяльність з утворення і використання  в суспільстві необхідних валютних  фондів. Вказані фонди за своїм змістом є грошовими, але з властивою для них специфікою, яка полягає в тому, що гроші в цих відносинах виступають в якості валюти, як міжнародний платіжний засіб.

3) об'єктом валютних  відносин є валютні цінності, під якими треба розуміти предмети, що слугують засобом платежу в міжнародних розрахунках або ж які можуть бути сурогатом міжнародних розрахункових засобів, тобто гроші. Те ж саме можно сказати і щодо зобов’язань, пов’язаних з використанням валютних фондів.

Є.О. Алісов додає ще дві особливості валютних відносин, які характеризують їх владно-майнову сутність:

4) особливість валютних  відносин владно-майнового характеру  полягає в еквівалентному, тобто  двосторонньому русі грошової  форм між суб'єктами выдтворення.  В цих відносинах відбувається не перерозподіл вартості, а перерозподіл частини грошових коштів, за допомогою яких можливі міжнародний обмін та фінансове співробітництво;

5) комплексність валютних  правовідносин 

Галузь валютних відносин складається, з одного боку, з широкого комплексу міжнародних валютних відносин, з іншого — різноманітних внутрішньодержавних (внутрішніх) валютних відносин.

Таким чином валютну  політику держави можна поділити на дві частини — поточну та перспективну. Поточна полягає в  організації повсякденного оперативного регулювання поточної валютної кон’юнктури, а перспективна — в здійсненні довгострокових структурних змін у міжнародному валютному механізмі, що реалізується через участь держави в міждержавних угодах. Значна роль у формуванні довгострокової валютної політики належить таким міжнародним валютно-фінансовим установам, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку тощо.

Поза правовідносинами валютні відносини не існують  і як будь-які фінансові правовідносини, як зазначає Л.К.Воронова, в механізмі правового впливу виконують три функції: 1) вказують на коло осіб, на яких в конкретній ситуації розповсюджується дія відповідної правової норми; 2) закріплюють конкретну поведінку суб’єктів в сфері мобілізації, розподілу і використання відповідних централізованих і децентарлізованих валютних фондів, якої вони мають дотримуватись; 3) є умовою можливості використання засобів забезпечення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Під механізмом валютного  регулювання розуміється сукупність спеціальних інститутів, органів, осіб, що беруть участь в процесі відносин валютного регулювання (суб’єктивна складова), а також набір форм і методів їх діяльності (функціональна складова).4[5]

Валютне правове регулювання  здійснюється на двух рівнях: нормативному та індивідуальному. Нормативно-правове регулювання полягає в створенні (розробці і затвердженні) правових норм, об’єктом яких є суспільні відносини, пов’язані з валютою. Індивідуально-правове регулювання – це застосування правових норм до конкретних життєвих обставин, що тягне за собою виникнення, зміну и припинення валютних правовідносин.

Як вже було сказано, виходячи з особливої владно-майнової природи валютних відносин, що визначається розробленою державою моделлю функціонування національного валютного ринку України, формами участі резидентів в іноземних та міжнародних валютних ринках, участь в яких дозволяється законодавством України, для фінансово-правового регулювання, характерне застосування імперативних приписів, в межах яких законодавцем допускається можливість певної владної поведінки учасників цих суспільних зв'язків. Валютні відносини в цілому регулюються за допомогою усіх трьох засобів правового регулювання (припису, дозволу і заборони).

Підсумовуючи все вище сказане відмітимо, що валютні правовідносини представляють собою врегульовані нормами права комплексні суспільні зв’язки, які мають особливий владно-майновий характер, що виникають в процесі організованої державою фінансової діяльності з приводу утворення і використання централізованих і децентралізованих фондів специфічних грошових засобів – валютних фондів.5[6]

Одним з найважливіших  документів у цій сфері є Декрет Кабінету Міністрів України (далі –  КМУ) «Про систему валютного регулювання  і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року (далі — Декрет)6[7]. Він регулює операції з валютними цінностями, визначає статус валюти України, як єдиний законний засіб розрахунків на території України, містить дефініції понять, якими оперує валютне законодавство, встановлює загальні принципи валютного регулювання, як-то: обов'язкове ліцензування при здійсненні валютних операцій, а також обов'язкове декларування валютних коштів, функції державних органів та установ кредитно-фінансового характеру при регулюванні та здійсненні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, відповідальність за порушення валютного законодавства тощо.

В здійсненні валютної роботи бере участь широке коло державних  органів загальної та спеціальної  компетенції.

В статті 11 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і контролю» зазначені повноваження Національного банку України і Кабінету міністрів України у сфері валютного регулювання.

Відповідно до статті 14 Декрету відбувається формування Державного валютного фонду і місцевих валютних фондів.

Інші суб'єкти формують свої валютні фонди шляхом придбання  валюти за рахунок власних та запозичених  коштів як на міжбанківському валютному  ринку України, так і за рахунок  валютних надходжень, що залишаються  в їхньому розпорядженні.

Верховна Рада України, крім законодавчих функцій, затверджує визначений Кабінетом Міністрів  України ліміт зовнішнього державного боргу. Кабінет Міністрів України  спільно з Національним банком України  складає платіжний баланс України, забезпечує виконання бюджетної і податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей. Крім того, він забезпечує формування і розпоряджається Державним валютним фондом.

В сфері валютного  регулювання широкими повноваженнями наділений Національний банк України. На нього покладено здійснення валютної політики, виходячи з принципів загальної економічної політики України. Національний банк контролює дотримання ліміту зовнішнього державного боргу і визначає при необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті банкам-нерезидентам. Національний банк наділений в межах, встановлених валютним законодавством, нормотворчими повноваженнями в галузі здійснення операцій на валютному ринку України; його акти є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб і вступають в силу в строк, встановлений Національним банком.

До компетенції Національного  банку належить накопичення, зберігання і використання резервів валютних цінностей  для здійснення державної валютної політики, встановлення способів визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях. Національний банк контролює своєчасне надання звітів і документації про валютні операції за встановленими ним єдиними формами і публікує звіти про власні операції уповноважених банків.

Згідно з статтею 68 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування також можуть мати позабюджетні цільові валютні кошти, які перебувають на спеціальних рахунках в банках.7[8]

Політика валютного  регулювання в Україні реалізується через механізм валютних обмежень і  валютного контролю.8[9] В даний час необхідність такого механізму диктується економічними причинами і його суть полягає в законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні або регламентації операцій з валютою або валютними цінностями.

Законодавство України  встановлює загальний дозвіл щодо ведення  валютних операцій, але накладає певні  обмеження і забороняє вчиняти певні дії. Будь-який суб'єкт має право бути власником валютних цінностей з усіма повноваженнями, що з цього випливають (володіння, користування, розпорядження валютними цінностями). Певні обмеження встановлювалися «Порядком використання іноземної валюти як засобу платежу на території України»9[10], які припинили свою дію у зв’язку з прийняттям нових «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України»10[11].

Відповідно до даного нормативно-правового документу  встановлюється порядок використання готівкової іноземної валюти з власних поточних рахунків юридичними особами - резидентами та розташованими на території України представництвами юридичних осіб – нерезидентів, порядок використання на території України готівкової валюти як засобу платежу або як застави, порядок використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу у разі здійснення торгівлі та надання послуг на транспортних засобах під час їх перебування за кордоном, а також інші положення, які стосуються використання іноземної валюти як платіжного засобу на території України.

Порівнюючи з попереднім «Порядком використання іноземної  валюти як засобу платежу на території  України» одразу ж можна помітити певну лібералізацію у забороні обігу і використання іноземних валют як платіжного засобу в Україні, хоча говорити про відсутність обмежень ні в якому разі не можна, оскільки актуальною в будь-який час залишається проблема вивозу і тіньового обороту валюти в Україні.

Говорячи про зміни  в законодавстві треба згадати про те, що нормативи ввозу/вивозу валюти встановлювались «Порядком переміщення валюти через митний кордон», проте з прийняттям «Інструкції про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України»11[12] даний порядок був скасований.

Дані нормативно-правові  акти є джерелом (формою) валютно-правових норм, які є найменшим структурним  елементом галузі валютних відносин. Хоч вони допускають певну диспозитивність для суб'єктів валютних правовідносин, водночас ці норми мають характерні для всіх фінансово-правових норм риси — державно-владний характер, імперативність і категоричність їх приписів. Це прямо випливає з характеру валютної політики держави.

Правові норми, що визначають порядок здійснення валютних операцій, виконують дві основні функції - регулюючу і контрольну. Регулююча функція валютного законодавства зводиться у першу чергу, до визначення обсягу прав і обов'язків осіб, що беруть участь у здійсненні валютних операцій. Основною же метою валютного контролю є забезпечення дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій

Правовідносини, що випливають з валютних операцій, характеризуються особливим складом суб'єктів, їх правами і обов'язками, а також об'єктом — валютними цінностями. Валютні відносини виникають з приводу формування, розподілу, використання фондів валютних коштів (валютних фондів).

До системи валютних фондів України входять Державний  валютний фонд, республіканський валютний фонд, місцеві валютні фонди, що утворюються і використовуються виконавчими органами місцевого самоврядування, а також валютні фонди юридичних і фізичних осіб, громадських організацій, інших осіб ( іноземні громадяни та особи без громадянства).12[13] Серед них розрізняють державні централізовані та децентралізовані фонди, а також фонди, які державі не належать.

Операції з іноземною  валютою, що дозволяються законодавством України

Законодавством встановлюється проведення поточних валютних операцій і операцій з рухом капіталу, тобто експорт капіталу в іноземну економіку та імпорт іноземного капіталу в Україну.

Купувати і продавати  валюту на внутрішньому валютному ринку  України резиденти можуть тільки через уповноважені банки. Резиденти  доручають цим банкам продавати валюту на міжбанківському валютному ринку.

Уповноважені банки  укладають угоди з купівлі-продажу  іноземної валюти від свого імені  та за свій рахунок відповідно до нової  «Інструкції про порядок регулювання  та аналіз діяльності комерційних банків».13[14] Право уповноваженого банку вести відкриту валютну позицію (тобто позицію валютного ризику) — це право укладати угоди купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти за гривні.

Розмір відкритої валютної позиції уповноваженого банку визначається як різниця між сумою іноземної валюти, яку банк придбав за свій рахунок, і сумою проданої ним валюти за цей же період. У випадках, коли уповноважений банк здійснює операції з купівлі-продажу іноземної валюти за гривні, Національний банк установлює для нього ліміт валютної позиції.

Поточні валютні операції здійснюються резидентами без обмежень, крім випадків, передбачених законодавством. Безперешкодне ввезення іноземної  валюти в Україну можливе тоді, коли підприємці дотримуються митних правил.14[15] Вивозити іноземну валюту з України понад установленого ліміту можливо лише при одержанні довідки з уповноваженого банку.

Національний банк установлює порядок проведення валютних операцій, що зв'язані з рухом капіталу, видає дозвіл на участь у капіталі банків за кордоном, але, як правило, уповноваженим українським банкам, які мають генеральну ліцензію. Окрему ліцензію Національний банк видає на відкриття українськими резидентами рахунків у закордонних філіалах українських уповноважених банків.

Така операція як переказування іноземної валюти здійснюється відповідно до нових «Правил здійснення переказів іноземної валюти за межі України за дорученням фізичних осіб та одержання фізичними особами в Україні переказаної їм із-за кордону іноземної валюти»15[16], Постановою Правління НБУ було визнано такими, що втратили чинність попередні «Правила переказу іноземної валюти за межі України за рахунок особистих коштів фізичних осіб - резидентів і нерезидентів».

Порядок відкриття рахунків для  фізичних та юридичних осіб (резидентів та нерезидентів) регулюється «Інструкцією про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті»16[17], відповідно до Постанови Правління НБУ попередню Інструкцію №3 НБУ «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті» визнано такою, що втратила чинність.

Згідно з Інструкцією банки  можуть відкривати поточні, поточні  бюджетні та депозитні рахунки. Законодавством також передбачена можливість відкриття кредитних рахунків. Поточні рахунки відкриваються підприємствам усіх видів та форм власності, їх відокремленим підрозділам, а також фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства України. Поточні рахунки відкриваються фізичним особам для зберігання коштів, отримання готівки та проведення безготівкових розрахунків у національній валюті з юридичними та іншими фізичними особами. Поточні бюджетні рахунки відкриваються підприємствам, установам, організаціям, які утримуються за рахунок бюджетів. До поточних рахунків належать рахунки за спеціальними режимами їх використання та карткові рахунки (картрахунки),

Депозитні рахунки відкриваються  підприємствам усіх форм власності, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та установою банку на визначений у договорі строк. Це дозволяє концентрувати кошти, що можуть бути інвестовані в економіку України, зокрема, згідно з постановою Правління Національного банку від 23.09.1996 р. № 245, якою затверджений «Порядок купівлі фізичними особами-резидентами іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України».

Кредитні рахунки в  іноземній валюті відкриваються  уповноваженим банком у встановленому  чинним законодавством України порядку на договірній основі юридичним особам-резидентам, фізичним особам-резидентам, які займаються підприємницькою діяльністю, та юридичним особам-нерезидентам — банківським установам (вони відкриваються незалежно від наявності поточного рахунку). Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, які надані шляхом оплати розрахункових документів чи шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди.

Для рахунків фізичних осіб-іноземців  також передбачено право купувати на міжбанківському валютному ринку України іноземну валюту, яка може бути перерахована за межі України, на суму коштів на розрахункових рахунках, включаючи відсотки з них. Умови купівлі іноземної валюти для резидентів та нерезидентів однакові. Для нерезидентів знято обмеження на можливість конвертувати гривню в іноземну валюту з рахунків типу «Лоро» за умови підтвердження, що ці кошти отримані юридичною особою-нерезидентом внаслідок здійснення експортно-імпортних операцій. Нерезиденти мають також право купувати валюту на суму нарахованих відсотків за розміщеними депозитами та за залишками коштів на цьому рахунку.

Валютний контроль

Валютний контроль –  це комплекс адміністративних заходів, спрямованих на стримування вивезення  і стимулювання повернення валютних коштів у країну. Валютний контроль може поширюватись як на всі операції, передбачені платіжним балансом країни, так і на їх частину. Як правило, він поширюється на рух капіталів для захисту стабільності грошової системи та валютних резервів у період реформування економіки і є одним із невід'ємних елементів перехідної економічної політики. Валютний контроль як інструмент стабілізації руху капіталів в малих відкритих економіках обмежує коливання процентних ставок та обмінних курсів, доки не буде сформовано розвиту ринкову інфраструктуру і не стане і можливим регулювати рух капіталів, а відтак і динаміку обмінного курсу через вплив на рівень процентних ставок. Обмежуючи рух капіталів, країна отримує можливість маневру для встановлення процентної ставки в інтересах реальної економіки, а не виключно для забезпечення цілей курсової політики або залежно від рівня процентних ставок за кордоном.

До основних принципів  валютного контролю належить: монополія  банків на здійснення валютних операцій; необхідність виконання валютних операцій, яка має бути доведена; репатріація та обов'язковий продаж резидентами надходжень в іноземній валюті; обов'язкова декларація закордонних авуарів; заборона на експорт та імпорт платіжних засобів; ізоляція внутрішнього ринку національної валюти від зовнішнього (резидентам забороняється надавати та брати позики в національній валюті у нерезидентів); заборона компенсацій та арбітражних операцій; контроль за грою на термінах на валютному ринку: контроль за валютними позиціями комерційних банків.

Валютний контроль — невід'ємний елемент економічної політики перехідного періоду. Обмежуючи рух капіталів, країна отримує можливість маневру для встановлення процентної ставки в інтересах реальної економіки.17[18]

Основними функціями  валютного контролю, які випливають з Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», є: контроль за відповідністю валютних операцій чинному законодавству, наявністю необхідних ліцензій; перевірка обгрунтованості платежів в іноземній валюті резидентами і нерезидентами; перевірка повноти і об'єктивності обліку і звітності за операціями резидентів і нерезидентів.

Функціями валютного  контролю наділені державні органи та банківська система України. Відповідно до ст. 13 Декрету органами валютного контролю в Україні визначені: Національний банк України (далі - НБУ), уповноважені банки, Державна податкова адміністрація України, Міністерство зв'язку України, Державний митний комітет України.

Національний банк України  є головним органом валютного  контролю. Він здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з питань, що входять до його компетенції. НБУ забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з Декретом та іншими актами валютного законодавства України. Крім функцій прямого контролю він також здійснює: державну валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України; разом із Кабінетом Міністрів України складає платіжний баланс України; контроль за додержанням затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України; визначення лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам; видачу в межах своєї компетенції обов'язкових для виконання нормативних актів щодо здійснення операцій на валютному ринку України; накопичення, зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; видачу ліцензії на здійснення валютних операцій та прийняття рішення про їх скасування; встановлення способів визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях; встановлення за погодженням із Міністерством статистики України єдиних форм обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням; публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків тощо.