Правові основи банківської  діяльності та кредитно-розрахункових  відносин

ПЛАН 

Вступ

    Однією  з найважливіших  категорій ринкової економіки, що відображає реальні зв'язки  і відносини  економічного  життя  суспільства, є кредит. Кредит – це важливий важіль у стимулюванні розвитку виробництва і являє собою економічні відносини з приводу зворотного руху позиченої вартості. Кредит забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий і виражає стосунки між кредитором і позичальником. За його допомогою вільні кошти підприємств, приватного сектора і держави акумулюються, перетворюючись у позичковий капітал, котрий передається за плату в тимчасове користування.

    Кредит  в ринковій економіці необхідний, передусім, як еластичний механізм переливання капіталу з одних галузей в інші та згладжування норми прибутку. Він дає змогу подолати обмеженість індивідуального капіталу. У той же час кредит є необхідним інструментом для підтримки неперервності кругообігу фондів діючих підприємств, обслуговування процесу реалізації товарів, що є особливо важливим в умовах становлення в Україні ринкових відносин.

    У ринковій економіці основною формою кредиту є банківський кредит. Банківський кредит - необхідний інструмент стимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники. В сучасних умовах необхідно навчитися як на макро-, так і на мікрорівні, правильно й ефективно використовувати банківський кредит в інтересах розвитку національної економіки України.

    Відомо, що кредитні операції належать до базових операцій, якими банки, власне і відрізняються від небанківських кредитних установ і які створюють первинну сферу банківської діяльності. Як свідчить національний і світовий досвід, саме кредитування приносить фінансово-кредитним установам значну частину прибутків та водночас воно пов'язане з кредитним ризиком та ризиком втрати ліквідності та платоспроможності банку, а в підсумку - з ризиком банкрутства.

Теоретичні  основи організації  кредитної діяльності комерційними банками

1.1 Сутність кредиту та принципи кредитування

    Кредитна  система — це база, на якій будуються  всі економічні відносини у суспільстві. Відповідно до ст. 345 ГКУ, Кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними є банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

    Незважаючи  на те, що сьогодні більшість вітчизняних  економістів розглядає кредит як економічні відносини (а не як позичку), в статті 5 розділу 2 проекту Закону "Про банківський кредит" подано таке його визначення:

    "Банківський  кредит — грошові кошти в  національній чи іноземній валюті, що надаються кредитодавцем позичальнику  на умовах повернення, платності,  строковості, забезпеченості і цільового використання" (тобто кредит ототожнюється з грошима, які виконують абсолютно інші, не властиві кредиту функції). Звідси випливає, що кошти банківського кредиту після його надання позичальнику є його власністю. Відмітимо, що останнє суперечить Закону України "Про власність", чинному з 15.04.1991 р., в статті 4 якого зазначено: "Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном... Має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать Закону..." [2], тобто дарувати, продавати, міняти або зберігати і нікому не віддавати. За таких обставин безумовне цільове використання позичальником позики є вельми проблематичним: якщо він саме як власник позики має право робити з позиченими коштами все, що заманеться (тобто і не повертати їх), то, виходить, банк не вправі ні проконтролювати, ні вплинути на позичальника як щодо цільового використання позички, так і щодо стягнення боргу та відсотків.

    Однак практика засвідчує інше: позичальника із самого початку обмежують у правах  користування позикою: по-перше — її терміном, по-друге — умовою цільового використання. Наявність зазначених обмежень не дає підстав вважати надані на певний час (позичені) кошти власністю позичальника.

    Варто зупинитися ще на одному визначенні кредиту, наведеному в статті 2 нового Закону України "Про банки і банківську діяльність": "Банківський кредит — будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми" [3].

    Як  бачимо, в цьому законі кредит уже  не ототожнюється із грошовими (або матеріальними) коштами (як, скажімо, у Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" чи в проекті Закону "Про банківський кредит"), а розглядається як зобов'язання, що випливають (відповідно до статей 4 та 151 Цивільного кодексу України) з договору або з інших підстав. Тобто кредит розглядається як економічні відносини, передбачені законом або як такі що не суперечать йому.

    Таким чином, у різних законах України  маємо різні підходи до тлумачення суті однієї й тієї ж економічної  категорії — кредиту, на якому, зрештою, будуються всі кредитні відносини в країні. А це, безумовно, справляє негативний вплив на організацію банківського кредитування в цілому.

    Якщо  припустити, що всі викладені вище засади не суперечать одна одній, одержимо таку сукупність принципів кредитування: 1) повернення кредиту,   2) терміновість кредитування, 3) цільовий характер кредитування, 4) диференційований характер кредитування, 5) забезпеченість кредиту, 6) платність кредитування. 
 

1.2 Поняття кредитного  ризику та кредитного процесу

    Особливе  місце в банківському бізнесі  посідає кредитний ризик. Ідеться  про невпевненість банку в  тому, що позичальник буде спроможним і збереже намір виконати свої зобов'язання згідно з умовами угоди, інакше кажучи - про ймовірність збитків в результаті кредитної операції.

    Сутність  стратегії кредитного ризику полягає, зокрема, в тому, що кожного разу, коли банк прагне придбати прибутковий  актив (у вигляді позички), він  бере на себе ризик того, що позичальник  може виявитися неплатоспроможним, тобто не зможе (чи не схоче) своєчасно погасити основну суму боргу й відсотки, та при цьому банку не вдасться скористатися забезпеченням позики.

    Оперуючи  поняттям кредитного ризику, слід розрізняти такі терміни: кредитний ризик щодо позичальника, кредитний ризик щодо способу забезпечення позики, кредитний ризик щодо кредитної угоди.

     Кредитний   ризик   щодо   позичальника   -   це   об'єктивно-суб'єктивна  економічна   категорія,   яка   пов'язана   з   подоланням    невизначеності   та конфліктності в ситуації вибору й відображає міру (ступінь) того, що позичальник може не виконати своїх зобов'язань перед банком щодо повернення боргу згідно з умовами кредитного договору з урахуванням впливу керованих і некерованих чинників, прямих і зворотних зв'язків.

     Кредитний ризик щодо кредитної угоди - об'єктивно-суб'єктивна  економічна категорія, яка пов'язана  з подоланням невизначеності та конфліктності  в ситуації неминучого вибору й відображає міру (ступінь) того, що позичальник  може не виконати своїх зобов'язань перед банком щодо повернення боргу згідно з умовами кредитного договору, і при цьому банку не вдається своєчасно і в повному обсязі скористатися забезпеченням позики для покриття можливих втрат від неї.

     Таким чином, можна зробити висновок, що кредитний ризик щодо кредитної угоди - це добуток (одночасна поява) кредитного ризику щодо позичальника та кредитного ризику щодо способу забезпечення позики. А звідси випливає, кредитний ризик щодо кредитної угоди завжди буде меншим від кредитного ризику щодо позичальника або дорівнюватиме йому в разі відсутності забезпечення позики. Ця обставина є дуже важливою при прийнятті практичних кредитних рішень (вирішення питання про надання позики, створення страхового резерву, встановлення адекватної ставки відсотка за позичкою). Підставою для прийняття подібних рішень має бути величина кредитного ризику щодо кредитної угоди. На практиці ж дуже часто такі рішення, приймаються з урахуванням лише кредитного ризику щодо позичальника, що призводить до їх неадекватності.

     Відповідно  до частини 2 ст. 346 ГКУ, для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб’єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.

     До  основних найбільш поширених методів  мінімізації кредитного ризику належать:

• диверсифікація капіталу;
• оцінка юридичної і фінансової кредитоспроможності позичальника;
• регулювання обсягів кредитних вкладів;
• використання ефективних форм забезпечення повноти і своєчасності повернення позички;
• створення комерційними банками резервів для відшкодування втрат від кредитної діяльності тощо [ 10].

     Порядок кредитування, закріплений у банківських  кредитних інструкціях, визначає конкретні  етапи процесу банківського кредитування і забезпечує його здійснення відповідно до вимог кредитної політики банку.

    Для вирішення питання про надання  позички позичальником надаються  необхідні документи, склад яких залежить від характеру кредитної  операції. Для різних груп клієнтів можуть розроблятися різні пакети документів. До складу пакета документів входять:

    1. Нотаріально завірені копії установчих  документів, положень, реєстраційних  посвідчень (свідоцтв), дозволів на  право здійснення окремих видів  підприємницької діяльності, документи,  що посвідчують право власності  на землю або право тимчасового користування земельною ділянкою, та інші документи, що підтверджують правомірність клієнта в одержанні позички.

    2. Техніко-економічне обґрунтування кредитованого заходу, що характеризує рівень його ефективності, рентабельності та окупності з розрахунками очікуваних надходжень від реалізації продукції (проведення робіт, надання послуг), за рахунок яких передбачається погасити майбутню позику.

       3. Річний звіт, баланс позичальника на дві останні звітні дати з періодичними статистичними звітами та звітами про фінансові результати, декларації про доходи, інша звітність і матеріали для визначення кредитоспроможності позичальника, забезпеченості повернення позичок, а при необхідності - висновки аудиторських організацій для підтвердження його фінансового стану.

    4. Копії контрактів на підтвердження  кредитної операції або договір  про наміри, включаючи договори  оренди приміщень, обладнання, а  також інші документи, які супроводжують здійснення кредитного заходу.

    5. Виписки із рахунків позичальника, у разі якщо його поточний  рахунок відкрито в іншому  банку.

       6. Перелік майна (майнових прав), що пропонується в заставу,  оригінали і належним чином  завірені копії документів, що підтверджують право власності заставника на це майно (майнові права).

    Позичальник подає банку копію картки зі зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного  законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпоряджатися рахунками в банку та підписів на платіжних та інших розрахункових документах, довідку податкової адміністрації про постановку на облік, довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками.

    У разі необхідності банк може вимагати пред'явити інші документи і 
відомості, що підтверджують забезпеченість повернення позички та надійність 
фінансового стану позичальника. 

    Для позичальників, які мають постійні кредитні відносини з банком і  хорошу репутацію, перелік документів може бути скорочений.

    Термін  розгляду заяви позичальника визначається керівником установи банку і обчислюється з часу подання позичальником  повного ( пакета документів.

    До  укладення кредитного договору, на другому етапі банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника і лише після позитивної оцінки показників діяльності підприємства-позичальника йде мова про подальше кредитування. [ 11]

1.3 Формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками банку

    Кредитний портфель представляє собою сукупність усіх позик, наданих банком з метою одержання прибутку. Розмір кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих, сумнівних. У структурі балансу банку кредитний портфель розглядається як єдине ціле та складова частина активів банку, яка має свій рівень дохідності і відповідний рівень ризику. Дохідність і ризик – основні параметри управління кредитним портфелем банку.

    Створення резерву за кредитними ризиками є  одним з найважливіших напрямків підвищення надійності банку. Порядок формування та використання резервів для покриття втрат від кредитної діяльності регламентується положенням НБУ “Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків”, затверджене постановою Правління НБУ № 279 від 06 липня 2000 р. Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики – це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій. Банк самостійно визначає рівень ризику кредитних операцій, оцінюючи фінансовий стан позичальників та вартість застави в межах чинного законодавства.

    Резерв  формується у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву з розподілом за видами валют. Резерв використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.

Розділ 2. Кейс: основні умови та етапи процесу кредитування в Святошинському відділенні №171 АППБ "Аваль"

    Для здійснення оцінки фінансового стану  позичальника – юридичної особи  банк має враховувати такі основні  економічні показники його діяльності:

1. платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);
2. фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);
3. обсяг реалізації продукції;
4. обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках);
5. склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);
6. собівартість продукції;
7. прибутки та збитки;
8. рентабельність;
9. кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

     Визначимо кредитоспроможність позичальника – ТОВ “Тигр”. Для того щоб отримати кредит фірмі для розширення подальшої діяльності треба з’явитися представнику цієї фірми в банк з відповідними документами – баланс за останній рік та звіт про фінансові результати. Потім представник кредитного відділу вивчає фінансовий стан позичальника, розраховуючи різні показники.

    Під час обчислення цих показників напроти  кожного коефіцієнта проставляють бали, які містяться у спеціальній таблиці “Показники та їх оцінки”. Після цього підраховують бали та розраховують узагальнений показник для визначення класу позичальника за “Рейтинговою шкалою для визначення класу позичальника”(табл. 1).

Таблиця 1

Рейтингова  шкала для визначення класу позичальника

    Після всіх обчислень узагальнений показник ТОВ “Тигр” дорівнює 480,2 і йому присвоюється клас позичальника – стандартний, тобто фінансова діяльність дуже добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов’язань за кредитними операціями – погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень; вище керівництво позичальник має відмінну репутацію; кредитна історія позичальника бездоганна. Немає жодних свідчень можливих затримок з поверненням основної суми боргу або зі сплатою відсотків. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на такому ж високому рівні.

    Святошинське відділення №171 АППБ „Аваль”, забезпечує кредитами, головним чином, нерухоме (будівлі, комплексне технологічне обладнання) і рухоме (автотранспортні засоби, механізми) майно, виробничі та інші активи, що належать підприємству-позичальнику і можуть бути прийняті в забезпечення згідно з чинним законодавством України. Відповідно до умов, що ставить банк, дисконтова вартість застави повинна становити не менше 120 % від суми зобов’язань позичальника. За оцінювання майна, що передається в заставу, ураховується його ліквідність. Надання забезпечення – лише доповнення до кредиту, так би мовити, його похідне. Клієнт може мати у своєму розпорядженні достатнє забезпечення й усе ж не одержати кредит, якщо його кредитоспроможність не досягає певного рівня. Банківська установа не видає кредит, якщо з самого початку є небезпека, що забезпечення буде використано як погашення. Особливо це стосується кредитів на фінансування оборотних коштів підприємств різноманітних форм власності та організаційно-правових форм власності. Не приймається в заставу майно, що раніше було передане заставодавцем в оренду третій особі, бо навіть у тому разі, коли банк за договором застави набуває право на таке майно він буде зобов’язаний здати його в оренду цій третій особі (тому що договір оренди зберігає свої дії для нового власника). У разі неповернення кредиту і відсотків за його використання банк має право скористатися заставним правом і приступити до реалізації майна з порядку, передбаченому Законом “Про заставу” і договором між банком та позичальником.

    Розмір  процентної ставки та порядок її сплати встановлюється банком залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, облікової ставки Національного банку, строку користування кредитом.

Висновок

    Зважаючи  на те, що позички є найприбутковішими  активами банку і становлять основну частину їх активів, кредитна діяльність банку потребує ретельної організації. її визначає чітко розроблена кредитна політика. Правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності і ринкової стійкості комерційних банків. Важливо підкреслити, що кредитна політика комерційного банку окреслює коло ключових цілей і завдань банківської діяльності, вимежовує конкретні прийоми, способи і методи її реалізації з метою максимізації доходності кредитних операцій та досягнення прийнятного рівня ризиків банківської діяльності у сфері кредитування.

Список  використаної літератури

1. Господарський кодекс України, глава 35, ст. 345-349
2. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. №2121 III
3. Закон України "Про власність" від 07.02.1991 р. № 697-12-ХІІ
4. Закон України "Про Національний банк України" від 20.05.1999 №679-ХІУ зі змінами і доповненнями станом на 07.12.2000 р.
5. Інструкція «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків»
6. від 01.02.1998 р. зі змінами і доповненнями за станом на 17.12.2001 р.
7. Положення НБУ «Про кредитування» від 28.09.1995 р. №246 зі змінами і доповненнями станом на 12.12.1999 р.
8. Положення НБУ "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями від 06.07.2000 р. // Нормативні акти НБУ —2000- №9-с.50.
9. Адибеков М.Г. Кредитние операции: классификация, порядок привлечения й  учет  /Под ред. А_И. Ичкасова.-М.:Консалтбанкир, 1995. -88с.
10. Гроші та Кредит / За ред. М.І.Савлука. -К.: Либідь, 1992. -с.189.
11. Гроші,та кредит: Підручник / За ред. Проф. В.С. Івасіва - К:. ККЕУ, 1999. -404 с.
12. Каласюк    В. В.,     Галасюк     В. В.     Проблеми     оцінки     кредитоспроможності позичальників // Вісник НБУ. - 2001,- №9 - с. 54-57
13. Каласюк В. В., Галасюк В. В. Оцінка кредитоспроможності позичальників: Що оцінюємо? // Вісник НБУ. - 2001. — №5. - С. 54—56.