Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Правові основи організації державної служби в Україні

Завдання 1 (теоретичне). На основі опрацьованої законодавчої бази та наукової літератури розкрити наступну проблематику: 30. Правові основи організації державної служби в Україні.

Завдання 2 (практичне). 30. 16-річний Василь, який працював у фірмі „Гарант”, більшу частину своєї зарплати пропивав. Він ходив в убогому одязі, зношених черевиках, не мав грошей на ліки, а іноді й на харчі. Батько Василя давно помер, а самотня мати мала дуже малі доходи. У зв'язку з вищевикладеним вона звернулася із заявою до суду про обмеження її сина у дієздатності. Василь був упевнений в тому, що він не буде обмежений у дієздатності. По-перше, обмежити у дієздатності можна тільки осіб, які є повністю дієздатними. По-друге, у нього немає сім'ї, яку він ставив би у тяжке матеріальне становище. Дайте оцінку аргументам Василя.

Питанням, щодо створення та функціонування державної служби займались ще філософи Стародавньої Греції. Стосовно державних службовців дискутували Сократ, Платон, основи наукового підходу до проблем функціонування державної служби було закладено ще Аристотелем.

Вже на початку XX століття склалася сучасна концепція функціонування державної служби. В її основу покладені такі постулати: чітка правова регламентація відокремлених служб; посадова субординація при виконанні розпорядчих та виконавчих функцій державного управління; захист правового статусу та компетенції державних службовців; конкурсна система добору кадрів.

Державна служба нині – це державний правовий, соціальний, культурний, організаційний, економічний інститут, який здійснює в межах своєї компетенції реалізацію цілей та функцій органів державної влади через ефективну систему кадрового забезпечення.

Правовий інститут державної служби об’єднує норми кількох галузей права: конституційного, адміністративного, трудового, фінансового, кримінального, котрі цілісно регулюють відносини суспільного життя і пов’язані з організацією та проходженням державної служби.

Виділяють три групи відносин, що підлягають правовому регулюванню:
– формування системи державної служби;
– регламентація правового статусу державного службовця
та забезпечення гарантій для його реалізації;
– механізм проходження державної служби.

Правовому інституту відповідають конкретні законодавчі та нормативні акти, які визначають усі його основні елементи [7, с. 163-164; 9]. У контексті модернізації державної служби важливого значення набуває законодавче закріплення нових підходів до її функціонування. Це, в першу чергу, стосується організаційних структур державної служби, запровадження нових стандартів та процедур її діяльності.

Соціальний інститут державної служби передбачає закріплення принципів громадянського суспільства, які визначають організацію та регулювання спільної діяльності людей, підтримують соціальний порядок у процесі суспільного відтворення. Соціальний інститут державної служби реалізується через функцію соціальної організації, соціального контролю, соціальної комунікації, соціальної інформації, виховної роботи та дає змогу забезпечити дотримання законних вимог збереження громадянської гідності, суспільного добробуту.

Культурний інститут державної служби інтегрує в собі правову, інформаційну, управлінську, організаційну, політичну, професійну, етичну, естетичну, педагогічну культуру і відповідає за консолідацію загальнолюдських, національних, соціально-культурних цінностей та інтересів громадян.

Економічний інститут державної служби включає професійну діяльність державного апарату: з розробки та реалізації державної економічної політики, з розподілу та використання фінансових, матеріальних, інформаційних, інтелектуальних, кадрових ресурсів з метою максимального задоволення економічних, соціальних, духовних потреб суспільства та людини.

У правовому полі України є два визначення державної служби: законодавче та нормативне.

Згідно з першим, державна служба – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті, пов’язані з практичним виконанням завдань і функцій держави, та отримують заробітну плату за рахунок державних коштів. Цими особами є державні службовці, які мають певні службові повноваження [4].

За нормативним твердженням, державна служба – це спеціально організована професійна діяльність громадян з реалізації конституційних цілей і функцій держави [18].

Об’єктом державної служби є сукупність державно-службових відносин, що виникають між складовими державного апарату.

теорії адміністративного права державно-службові

відносини поділяються на:

• відносини адміністративно-правового характеру, які виникають у процесі організації державної служби (підготовка, підбір, розстановка кадрів, проведення оцінки державних службовців, просування по службі, заміщення посад тощо);

• трудові відносини, які формуються в процесі діяльності службовця всередині державного органу, в процесі організації робочого часу і відпочинку, дисципліни та оплати праці.

З позицій публічного і приватного права державно-службові відносини можна поділити на:

• публічно-правові відносини, які охоплюють державу, її органи та державних службовців;

• приватно-правові відносини, що поширюються на службовця, який укладає угоду з керівником державного органу влади.

Предметом дослідження державної служби є механізм практичного здійснення завдань і функцій державним апаратом, який, з одного боку, виконує функції, що випливають із самого призначення держави, а з іншого – обслуговує суспільство, забезпечує права і свободи громадян.

Метою вивчення державної служби в межах окремої науки є упорядкування та підвищення ефективності процесів формування і реалізації державної влади та державного управління, а також підвищення відповідальності за виконання повноважень, закріплених за державною посадою із соціально-економічними гарантіями державної служби.

Завданнями державної служби є:

1. Досягнення загального консенсусу в суспільстві щодо загальнолюдських цінностей та пріоритетів державної політики, яка має спрямовуватися передусім на досягнення добробуту населення та забезпечення прав людини.

2. Здійснення принципу розподілу влади, створення системи противаг, які спонукають політиків до пошуку компромісів.

3. Визначення статусу політичних діячів та державних службовців. Політичні діячі визначають державну політику, а державні службовці, діючи відповідно до загальних інтересів суспільства, мають служити не окремим політичним силам, а всьому народу.

4. Побудова органів управління відповідно до функцій держави.

5. Ефективне здійснення контрольної функції держави.

6. Конкурсний відбір державних службовців, який будується

лише на професійних засадах.

7. Дотримання основних прав, обов’язків державних службовців та обмежень, пов’язаних із проходженням державної служби.

8. Технічне оснащення державної служби та стимулювання праці державних службовців.

Межі поширення державної служби розглядають відносно практичної і професійної участі у здійсненні цілей та функцій держави через виконання обов’язків і повноважень на посаді, визначеній у конкретному державному органі.

Посади, які відрізняються політичним характером, відповідним порядком заміщення, визначеним особливим правовим статусом, називаються верхньою межею державної служби.

Допоміжні, обслуговуючі, організаційно-технічні види діяльності в органах державної служби, що регулюються трудовим законодавством, називаються нижньою межею державної служби.

Відповідно до конституційного принципу поділу державної влади державну службу поділяють на службу в органах представницької, виконавчої та судової влади.

Основними концептуальними ідеями розвитку державної служби в Україні є наступні твердження:

1. Державна служба – це сфера цілеспрямованої людської діяльності, спосіб організаційно-управлінського впливу.

2. В основу державної служби закладено соціальну базу, оскільки вона покликана задовольняти інтереси всього суспільства.

3. Основними функціями державної служби є:

• управління, яке реалізується через планування, прогнозування, програмування, підготовку і прийняття рішень, реалізацію їх виконання, координацію, інформування, контроль, стимулювання, мотивацію;

• організація життя та діяльності громадян через систему комунікаційних зв’язків;

• надання державних соціальних послуг (система правового захисту, національної безпеки, освіти, розвитку сфери фундаментальних досліджень тощо);

• регулювання правовідносин між громадянським суспільством та державними органами влади, між особою, громадянином і державою.

4. Основними принципами державної служби є:

• служіння народові України; демократизм і законність;

• гуманізм і соціальна справедливість, пріоритет прав людини;

• персональна відповідальність за виконання службових

обов’язків і дисципліну;

• дотримання прав та інтересів органів місцевого самоврядування;

• дотримання прав та інтересів підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян (стаття 3 Закону України “Про державну службу”).

Державну службу в системі суспільних наук можна розглядати у кількох аспектах:

• як галузь науки, яка вивчає закономірності розвитку, принципи, історію, законодавство інституту державної служби;

• як галузь права, яка юридично закріплює державно-службові відносини, в ході яких реалізуються посадові повноваження державних службовців і функції державних органів влади;

• як галузь українського законодавства, що регулює суспільні відносини у сфері організації і функціонування держави;

• як професійну діяльність, яка для державного службовця є необхідністю виконувати свої посадові повноваження. У межах цієї діяльності реалізується компетенція державних органів влади;

Державна служба як правовий інститут регулюється як конституційними, так і загальними нормами права. Згідно з Конституцією України державну службу визначено як найважливіший інститут у справі розвитку української державності, оскільки успішне функціонування всієї суспільно-політичної системи не може існувати без відповідного професійного службового корпусу. Хоча чіткої моделі організації державної служби за конституційними нормами не встановлено, проте Конституція України виділяє загальні засади концепції формування та розвитку інституту державної служби. Так, до основних конституційних положень, що безпосередньо стосуються державної служби і розкривають її соціальний характер, належать наступні: ст. 38 (розд. ІІ) Конституції України наголошує, що “громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування”; ст. 8 (розд. І) визначає, що Конституція України має найвищу юридичну силу і в Україні діє принцип верховенства права. Цей принцип забезпечує єдність, узгодженість і стабільність всієї правової системи, її окремих елементів та інститутів, зокрема інституту державної служби [7, с. 133].

Низкою статей Конституції України (розд. ІІ) закріплено пріоритет прав і свобод громадян, якого повинні дотримуватися державні службовці. У ст. 64 зазначено, що “конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України”. Державні службовці повинні забезпечувати виконання таких положень, як право людини на рівність перед законом (ст. 24); право не бути позбавленим громадянства або бути вигнаним (ст. 25); право на життя (ст. 27); захист гідності і заборона на поводження чи покарання, що принижує гідність (ст. 28); свобода від свавільного арешту чи затримання (ст. 29); право на звернення до органів державної влади (ст. 40); право на житло (ст. 47); шлюб (ст. 51); права дітей (ст. 52); право не підкорятися злочинним наказам (ст. 60); норма проти ризику двічі нести кримінальну відповідальність за один злочин (ст. 61); презумпція невинності (ст. 62); захист від інкримінації особі злочину, право на захист у кримінальній справі та право засудженого користуватися всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, що спеціально встановлені вироками суду (ст. 63).

Державна служба має свої специфічні методи правового регулювання статусу державних службовців, практичного функціонування державної служби з метою забезпечення діяльності самих державних службовців, що виконують завдання й функції держави. Такі відносини мають адміністративно-правовий характер і відображають сутність державної служби. Також у теорії адміністративного права державно-управлінські відносини розрізнюють як такі, що виникають у процесі організації державної служби (підготовкою, добором, розстановкою кадрів; заміщенням посад, проведенням оцінки праці і просуванням по службі тощо), а також такі, що складаються в процесі реалізації державної служби (процесі діяльності працівника всередині державного органу; процесі організації робочого часу, відпочинку; процесі функціонування кадрів управління поза межами цих органів тощо). Відповідно цю групу відносин можна віднести до галузі трудового права. Центральним поняттям у структурі службового права стоять державно-службові правовідносини, під якими розуміють державно-правові відносини служби і відданості державного службовця, що вступає на службу. Державний службовець, який вступає у трудові відносини з державним органом, набуває адміністративно-правового статусу, визначальними рисами якого є:

- права та обов’язки державних службовців встановлюються, як правило, у межах компетенції органів, в яких вони перебувають на державній службі;

- діяльність державних службовців підпорядкована виконанню завдань, покладених на відповідний орган, і має офіційний характер, оскільки державний cлужбовець здійснює функції держави і вирішує коло державних завдань;

- службові права та обов’язки характеризуються єдністю, своєрідність якої полягає в тому, що їх права одночасно є обов’язками (повинні використовуватися в інтересах служби), а обов’язки - правами, адже інакше обов’язки неможливо буде здійснити;

- реалізація службовцями своїх прав та обов’язків гарантується законодавством;

- законні приписи і вимоги державних службовців повинні виконуватися всіма, кому вони адресовані, як у самому органі державної влади, так і щодо зовнішніх суб’єктів права;

- передбачені обмеження окремих загальногромадянських прав з метою ефективності службової діяльності;

- передбачені певні пільги, а також підвищена відповідальність за вчинення правопорушень [9, с. 44-45].

Принципи державної служби – це базові ідеї, які відображають об’єктивні закономірності становлення та розвитку державної служби, напрями реалізації компетенції, завдань, функцій державних органів, повноважень державних службовців, зумовлюють цінність та соціальну значимість функціонування інституту державної служби.

Згідно зі статтею 3 Закону України “Про державну службу” основними принципами державної служби є: служіння народу України; демократизм і законність; гуманізм і соціальна справедливість; пріоритет прав людини і громадянина; професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі; персональна відповідальність за виконання службових обов’язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого та регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій та об’єднань громадян [17].

Мета державної служби розглядається як бажаний стан системи, бажаний результат її поведінки, заради досягнення якої виконуються різні управлінські дії. Визначаючи основні цілі, необхідно виходити з двох передумов:

– по-перше, державна служба як державний соціальний інститут повинна сформувати умови для її зв’язку із запитами народу;

– по-друге, вона має створити чітку об’єктивну систему організації роботи держапарату.

Основними функціями державної служби є:

• нормативно-правове забезпечення функціонування державної служби;

• здійснення державної кадрової політики;

• планування та прогнозування розвитку державної служби;

• аналіз стану та оцінку ефективності державної служби.

Функціональне призначення державної служби як механізму забезпечення стабільності, надійності конституційного устрою та надання державному управлінню організованості, компетентності і професіоналізму, завдання соціально-економічного та суспільно-політичного характеру, які стоять сьогодні перед Українською державою, розвиток засад громадянського та інформаційного суспільства, формування вітчизняної моделі державного управління, питання європейської та євроатлантичної інтеграції обумовлюють потребу, щоб у діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування провідну роль відігравали такі чинники, як компетентність, професіоналізм, інтелект, творчість.

Насамперед слід підкреслити об’єктивну необхідність постійного аналізу стану кадрової ситуації у сфері державної служби та оцінювання показників діяльності персоналу. Це доцільно з огляду на те, що оцінка кадрової ситуації є важливою умовою виявлення позитивних тенденцій та наявних проблем у сфері кадрового забезпечення державної служби й підставою для вжиття заходів щодо їх вирішення. Отримані результати можуть бути використані для визначення реальної - кількісної і якісної - кадрової потреби на середньострокову та віддалену перспективу.

Якщо проаналізувати динаміку змін чисельності державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування у 1996-2008 рр. за визначеними у табл. 1 показниками (Додаток А) та за 2009 р. (станом на 31 грудня 2009 р. на державній службі працювало 296461 осіб, у тому числі кількість державних службовців у силових структурах (Міноборони, МВС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби) - 13053 осіб), можна простежити тенденцію щорічного (за винятком 1998 та 1999 рр.) збільшення чисельного складу державних службовців. Темпи приросту кількості державних службовців зростали приблизно на 1% за рік. Зростання особливо стосується територіальних органів центральних органів виконавчої влади і органів судової влади та прокуратури, що пояснюється збільшенням чисельності цих органів. За офіційними даними співвідношення загальної чисельності державних службовців до кількості населення України збільшилося з 0,596% у 2007 р. до 0,63% у 2008 р. та 0,65 у 2009 р. Однак за цим показником Україна значно відстає від інших європейських країн. Так, співвідношення загальної чисельності державних службовців до кількості населення у Швеції становить 9,4%, Австрії - 5,9%, Франції - 4,9%, Німеччині - 3,0%, Угорщині - 2,7%, Словаччині - 2,2% [2; 10; 11].

Таким чином, побудова державної служби на принципах стабільності, професіоналізму, політичної нейтральності, відданого служіння інтересам суспільства та букві закону безпосередньо пов’язано з подальшим інституційним її розвитком, удосконаленням кадрового забезпечення, формуванням державної кадрової політики.

На основі результатів проведеного дослідження можна внести на розгляд суб’єктів державної кадрової політики у сфері державної служби ряд пропозицій щодо шляхів подальшого вдосконалення державної служби України, які можна згрупувати наступним чином.

По-перше, це стосується питань щодо взаємозв’язку розвитку інституту державної служби з процесом реформування системи державного управління. Одним із аспектів цього питання постає, зокрема, потреба подолання розриву між рівнем розвитку суспільства та державного управління [13; 14]. Тому розроблення і прийняття нової редакції Закону України “Про державну службу”, цільових програм реформування державної служби та інших нормативно-правових актів стосовно цього суспільного інституту реально можливе в контексті здійснення адміністративної реформи.

По-друге, важливим є зменшення розриву між державним і недержавним секторами, суспільством та владою: це передбачає здійснення реформ у системі оплати праці державних службовців для забезпечення конкурентоспроможності державної служби на ринку праці. Згідно із [15] заробітна плата в державній службі повинна наближатися до оплати праці у приватному секторі, а частка посадового окладу в оплаті праці має бути підвищена і становити в середньому 80%. Крім того, потрібним вбачається посилення диференціації оплати праці з урахуванням рівня відповідальності, забезпечення її швидкого зростання на початку кар’єри, а також зменшення міжвідомчих і місцевих розбіжностей. У зв’язку з цим потребує змін шкала рангів службовців з метою забезпечення гнучкості у визначенні кваліфікації службовця та відповідної оплати виконуваної роботи [15, с. 36].

По-третє, суттєвим у реформуванні інституту державної служби є вироблення механізмів, спрямованих на зниження загрози втрати наступності та вдосконалення державної політики при зміні політичного керівництва та забезпечення розвитку нових умінь і навичок персоналу, удосконалення стандартів та процедур, що передбачає забезпечення необхідного рівня унормування діяльності органів виконавчої влади, необхідну єдність апарату різних органів для реалізації єдиної державної політики тощо.

По-четверте, важливим є запровадження нових ефективних інструментів консультування з громадськістю під час вироблення державної кадрової політики [14], налагодження дієвого соціального діалогу і партнерства як важливих засобів формування та реалізації державної кадрової політики.

По-п’яте, необхідною є потреба у проведенні реформ інституту дисциплінарної відповідальності державних службовців: зокрема, потрібно розроблення та введення більш гнучкої системи дисциплінарних стягнень, вироблення прозорої процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності, наприклад запровадження колегіального розгляду дисциплінарних справ тощо.

По-шосте, надзвичайно гострими й актуальними залишаються питання кадрового забезпечення інституту державної служби.

Для виконання цих завдань необхідно вжити ряд конкретних заходів щодо інституційного розвитку та кадрового забезпечення державної служби, зокрема:

- у питанні правового забезпечення державної служби: розвиток нормативно-правової бази; законодавче врегулювання питання управління державною службою на політичному та адміністративному рівнях; чітке правове визначення ролі, функціональних та інституційних повноважень, сфери впливу, інституційної відповідальності суб’єктів управління державною службою - Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, насамперед спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, відповідних координаційних органів, що тією чи іншою мірою причетні до формування політики у сфері державної служби;

- в організаційному забезпеченні: удосконалення системи управління у сфері державної служби; забезпечення прозорості та відкритості в управлінні державною службою; забезпечення підготовки внутрішніх аудиторів для оцінки управління державною службою; розвиток соціального партнерства в професійному навчанні державних службовців; вжиття конкретних заходів щодо підвищення ефективності діяльності кадрових підрозділів органів державної влади, державних установ і організацій в управлінні персоналом;

- у кадровому супроводі державної служби: забезпечити рівність соціальних можливостей прийому і просування по службі; наступність і послідовність в оновленні кадрового потенціалу державної служби;забезпечення реального конкурсного відбору при прийнятті та просуванні на державній службі; мотивація, оцінка кадрів за рівнем їх професіоналізму і компетентності; створення умов для професійного навчання та систематичний контроль за професійним зростанням і моральним станом державних службовців; підконтрольність і підзвітність у плануванні кар’єрного зростання; об’єктивність та дієвість щорічної оцінки виконання державними службовцями покладених на них обов’язків і завдань; стабільність кадрового корпусу державних службовців; модернізація системи професійного навчання державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування;

- у науковому забезпеченні: наукове визначення цілей, функцій, структури, принципів державної служб; вироблення на основі відповідних критеріїв дієвої моделі механізму управління державною службою як важливого інструменту забезпечення її ефективного функціонування; розроблення критеріїв оцінки ефективності управління державною службою (кадровим потенціалом органу державної влади, державної організації, установи); забезпечення підготовки внутрішніх аудиторів для оцінки управління державною службою.

Втілення в життя цих та інших пропозицій сприятиме формування ефективного інституту державної служби, який базуватиметься на принципах стабільності, професіоналізму, політичної неупередженості та відповідатиме європейським стандартам.

Розв’язання

Частина 1 статті 35 Цивільного кодексу України встановлює, що повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором. А за умовами задачі 16-річний Василь працював у фірмі "Гранат", таким чином він може набути повну цивільну дієздатність в порядку, передбаченому частині 2 статті 35 Цивільного кодексу України, а саме надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особиза письмовою згодою батьків або піклувальників, а у разі відсутноті такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду. Частина 2 статті 36 Цивільного кодексу України встановлює, що суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями і тим самим ставить себе чи свою родину, а також інших осіб, яка вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне становище. У дану випадку суд може обмежити повну цив. дієздатність Василя, оскільки він зловживає спиртними напоями, і тим самим ставить свою матір у скрутне матеріальне становище.

Список використаної літератури

Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.
Офіційний веб-сайт Головдержслужби України [Електронний ресурс]. -Режим доступу : http: // www.guds.gov.ua|control|uk|publish|
Закон України “Про Конституційний суд” № 2400-ХІІ від 03.06.1992 р.
Закон України “Про державну службу” № 3723-ХІІ від 16.12.1993 p. // Голос України. – 1994. – 5 січня.
Закон України “Про державну податкову службу” № 509-ХІ1 від 04.12.1990 р. із змінами і доповненнями № 83/98-ВР від 05.02.1998 р.
Закон України “Про дипломатичну службу” від 26 квітня 2001 р.
Оболенський О. Ю. Державна служба : підручник / О. Ю. Оболенський. -К. : КНЕУ, 2006. - 472 с.
Закон України “Про державну службу“ // Відом. Верховної Ради України. -1993. - № 52. - Ст. 490 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua
Дубенко С. Д. Державна служба в Україні : навч. посіб. / С. Д. Дубенко. - К. : Вид-во УАДУ, 1998. - 166 с
Звіт про підсумки діяльності у 2008 році: Інформаційне видання Головного управління державної служби України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.guds.gov.ua
Державна служба в цифрах (станом на 31.12.2009 р.) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.guds.gov.ua
Про Комплексну програму підготовки державних службовців: Указ

Правові основи організації державної служби в Україні 📙 Реферат → 🆔 211623