Правові основи обігу векселів

ПЛАН

Вступ………………………………………………………………………………..3

1. Історія розвитку використання векселів в Україні………………………..4
2. Основні функції векселів у господарській діяльності……………………8
3. Теоретико-правові основи вексельного обігу…………………………….11
4. Вексельний обіг в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення…………..14

Висновки…………………………………………………………………………..18

Список використаних джерел……………………………………………………19

Додатки……………………………………………………………………………20

ВСТУП

     Нещодавно світ відчув на собі економічну кризу, «дно» якої припало в часовому проміжку на кінець 2009 – початок 2010 року. Зростання світової економіки ще не почалося, але у всесвітніх масштабах воно — не за горами. Поки це важко довести реальними даними, і очевидним зростання може стати не скоро, однак деякі випереджаючі індикатори свідчать, що тенденція готова до розвороту. Це, зокрема, підтверджують опитування в промисловості, секторі послуг, у середовищі споживачів, проведені в ключових світових економіках. Фондовий ринок, до речі, є одним з таких «випереджаючих індикаторів»: у історії США він показував дно приблизно на 6—9 місяців раніше, ніж економіка в цілому.

     Але у нас все має національну специфіку. На жаль, український фондовий ринок, на думку більшості експертів, поки не виконує своєї прямої функції: не перерозподіляє фінансові ресурси між інвесторами і споживачами грошових коштів і тим більше не може спрогнозувати настання кризи і попередити національну економіку. На хвилі спекулятивного інтересу та інвестиційних сподівань наприкінці 2008 р. український фондовий ринок різко зріс до рекордних рівнів, але світова криза не тільки призвела до дефіциту інвестиційного ресурсу, а і окреслила головні проблеми національного фондового ринку: низький рівень розвитку інвестиційної культури і законодавчу незахищеність інвесторів та низьку ліквідність ринку. Як наслідок, рекордне падіння обсягів промислового виробництва, стрімка девальвація гривні (до 30% місяць до місяця).

     Пошук внутрішніх ресурсів для розвитку економіки  привернув увагу Державної комісії  з цінних паперів та фондового  ринку до векселя. Досить часто можна почути на адресу цього інструмента висловлювання на кшталт «вексель нам не потрібний», «в Україні практично немає обігу векселів», «кому потрібний інструмент, за яким не платять», «вексель використовується лише для відмивання коштів та ухилення від податків», «вексель – це просто папірець» тощо. Чи насправді це так?

Історія розвитку використання векселів в Україні

     Перші векселі виникли ще у XII ст. В епоху  середньовіччя в Європі в обігу  перебувало безліч монет різноманітного карбування, справжність яких важко було визначити. Щоб обмежити можливі втрати від фальшивих монет, італійські купці вже у XIV ст. придумали простий спосіб: зберігати реальні гроші (золоті і срібні монети) у міняльних лавках, куди вони здавалися за вартістю чистого срібла, що вимірювалося у марках, а взамін власники отримували векселі. У Англії в XVII ст. такі векселі стали вперше обмінюватися на банкноти, що використовувалися у торговельних взаєморозрахунках. Звідси бере початок система безготівкових розрахунків. Зокрема в Німеччині безготівковий обіг з’явився у м. Гамбурзі ще у 1691 р. коли було створено “Hamburger Bank”. Надалі поширення векселів як засобу платежу і своєрідної форми кредитних грошей привело до формування цілої системи вексельного законодавства, що цілковито склалося у більшості європейських країн уже в XVII ст.

     Перший  вексель прийшов у Росію значно пізніше, ніж він затвердився  у Європі у якості платіжного засобу та прибуткового паперу. Офіційно вексельний обіг у Росії був упроваджений Вексельним статутом 1729 р. У його основу був покладений Лейпцизький статут. Надалі вексельне законодавство у Росії неодноразово переглядалося і вдосконалювалося, з урахуванням традиції і потреб розвитку комерції.

     У XIX ст. вексель став головним зв’язуючим елементом поміж виробником товарів – промисловцем – та їх продавцем – торговцем, утворившись у “паперову тінь” товарообміну.

     Сама  схема вексельного обігу у  дореволюційній Росії не дуже відрізнялася від векселів, що використовуються у сучасній практиці варіантів обігу. Різниця була лише у тому, що у той час звичайний вексель не використовувався у якості фінансового інструменту, а був тільки засобом платежу.

     Як  свідчить економічна історія, вексельні  відносини зародилися і розвивалися  вірогідно у цей же період і  в Україні, де комерційні відносини та взаємовідносини з країнами Європи були на вищому рівні, ніж у тогочасній Росії.

     Вексельну операцію тих часів можливо описати  так. Купуючи у промислового підприємства вироблену ним продукцію, покупець розплачувався за отриманий товар векселем. Банк приймав вексель, видаючи готівку з рахунком дисконту.

     Широке  використання системи і впровадження форм та права вексельних відносин, як і самих інститутів, що їх підтримували, відбулося в Україні пізніше. Системне здійснення різноманітних комерційних операцій розпочалося вже у другій половині XIX ст., коли по всій території України масово стали виникати і активно діяти товариства взаємного кредиту та постала система банків.

     Найстарішим серед них були Херсонський земельний  банк, що остаточно оформився у 1864 р. та Харківський акціонерний земельний банк, що започаткував свою діяльність у 1871 р.

     З розвитком ринкових відносин у Росії  у дореволюційний період вексельний обіг став провідною формою функціонування комерційного кредиту. Так наприклад, уже в 1901 р. вексельний обіг становив 54% товарообігу. У 1908 р. він охопив 58%, а у 1913 р. досяг 71% товарообігу загальною вартістю 13,25 млрд. тогочасних рублів.

     Історично склалося так, що, охоплюючи все нові сфери господарського життя, вексель самовдосконалювався. З простого боргового аркуша з часом він перетворився в універсальний платіжний розрахунковий і кредитний документ. Нині вексель придатний для: а) оплати товарів та послуг; б) надання короткострокових кредитів, повернення раніше отриманих позичок; в) оформлення боргових відносин між банками. Він набув також усіх властивостей цінного паперу і став об’єктом купівлі-продажу та короткострокового інвестування капіталу з метою отримання доходу.

     До 1917 р. в Україні, як і в інших  країнах з тогочасною ринковою економікою, векселі мали досить широке застосування.

     Але більшовицькі спроби реалізувати утопічні ідеї про ліквідацію товарно-грошових відносин призвели до тимчасової ліквідації векселів. Векселі разом з іншими видами цінних паперів було проголошено атрибутами та носіями капіталізму й експлуатації, тому революційною владою ліквідувалися. Однак формування ринкової економіки в роки НЕПу (1922-1927 рр.) покликало до життя і вексельний обіг, який функціонував аж до 30-х років і був ліквідований одночасно із скасуванням кредиту. У той час обіг векселів регулювався “Положенням про векселі” від 1922 р. Векселі переважно виписувалися у твердій валюті – золотих червінцях і мали силу лише після сплати державі гербового збору. Навіть у тих умовах вони стали важливим важелем відбудови економіки і стимулом динамічного її зростання.

     Однак подальше здійснення так званої кредитної  реформи 1930 р. призвело до перетворення оптової торгівлі засобами виробництва  та жорстко централізоване постачання запланованими фондами й лімітами, що остаточно позбавило підприємства самостійності й економічної відповідальності. А закріплення адміністративних методів управління в усій системі господарського життя остаточно зробило вексельний обіг взагалі неможливим.

     Лише  потреба підтримувати нормальні міжнародні стосунки змусили СРСР вдаватися до використання векселів. Їх правове регулювання здійснювалося за допомогою закону 1937 р., що був розроблений на основі положень Женевської конференції, до якої СРСР був змушений приєднатися у 1936 р. При цьому тогочасне “Положення про переказний і простий вексель” впроваджене Постановою ВЦВК і РНК СРСР №104/1341 від 7.08 1937 р. було настільки добре відпрацьовано і враховувало основоположні засади Женевської вексельної конференції, що і тепер Постанова Верховної Ради України від 17.06.1992 р. фактично підтвердило всі цивільно-правові відносини, що нині виникають у зв’язку з використанням векселів і регулюються цим же Положенням. Водночас даний факт свідчить і про те, що вексель є найбільш формалізованим видом цінних паперів, що знайшло відображення у міжнародному й національних законодавствах.

     Перехід до ринкових відносин, впровадження принципів  комерційного розрахунку, у тім числі  на підприємствах державного сектору, вимагають нагально поставити проблему відновлення повноцінного вексельного обігу на новій економіко-правовій основі. Ця проблема стала ще більш актуальною у зв’язку із загостренням платіжно-розрахункової кризи.

     Оскільки  вексельний обіг здатний значно обмежити потреби в готівкових та безготівкових коштах і різко прискорити їх оборот, то інтерес до його економіко-правових засад останнім часом зріс. Більше того, стало очевидним, що без широкого впровадження вексельного обігу Україні не подолати кризи економіки, фінансів, грошового обігу, як не сформувати й ринкового середовища. Суспільство, зменшуючи грошову масу в обігу за допомогою використання векселів як засобу обігу та платежу, здатне швидко знизити темпи інфляції.

     Отже  повернення в практику господарської  діяльності векселів вигідно всім учасникам господарського обороту.

Основні функції векселів у господарській  діяльності

     Закон “Про цінні папери і фондову біржу” дає таке тлумачення терміну вексель: “Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю)”.

     Головні особливості векселя полягають  у тому, що він є, по-перше, абстрактним  борговим зобов’язанням. Тобто в  тексті векселя немає будь-яких пояснень щодо появи грошового боргу; по-друге, йому властива беззастережність, обов’язковість оплати у відповідності з тими положеннями, що містяться у векселі. Це означає, що фізичні і юридичні особи, видавши вексель, беруть на себе безумовне абстрактне зобов’язання сплатити власнику (векселедержателю) вказану в ньому суму у встановлений строк; по-третє, вексель виписується на порівняно короткий строк. Формально він може виписуватись у межах одного року, але фактично це робиться переважно на 1-3 місяці; по-четверте, предметом вексельного зобов’язання можуть бути лише гроші, тобто суми коштів у формі національної чи іноземної валюти; по-п’яте, виникнувши на основі комерційної угоди (контракту, договору), вексель з часом відокремився від неї.

     Нині  він функціонує як самостійний договір. Більше того, у його текст не можна вносити будь-яких доповнень, що пов’язують виконання вексельного зобов’язання з відносинами за контрактом. Водночас законодавством допускається можливість введення до тексту посилання на номер банківської гарантії, акредитиву, які не позбавляють вексель юридичної сили, але суттєво полегшують процедуру процедуру розрахунків.

     Векселедержатель – особа, у якої знаходиться переказний вексель, власник векселя. Після закінчення строку платежу він має право на отримання вказаної суми грошей. Векселедержатель, що записаний у даному векселі, називається першим векселедержателем (ремітентом). При подальшому передаванні векселя законним векселедержателем є особа яка гарантує своє право на безперервному ряді індосаментів, тобто перевідних записів на векселі. Векселедержатель має право на сам вексель і зобов’язаний віддати його тому, хто втратив право володіння даним векселем лише тоді, коли придбав його недобросовісно або ж купуючи вексель, зробив грубу помилку. Він має право і на отримання платежу від акцептату, а також у порядку регресу від усіх інших відповідальних за даним векселем осіб.

     Важливість  векселя, його місце у ринковій економіці  визначається його функціями. Основною функцією вексельного обігу є  оформлення короткострокового кредиту. Дана функція діє тоді, коли постачальник продукції зацікавлений у її реалізації покупцю, але той на час укладення угоди не володіє належною сумою коштів. Тоді постачальник у рахунок майбутнього платежу за свою продукцію бере з покупця вексель, тобто боргове зобов’язання, сума якого з урахуванням строку платежу і процентів за кредит, як правило, перевищує величину суми товарної угоди.

     По-друге вексель здатний виконувати функцію платежу. Як платіжний засіб він дозволяє отримати гроші, не чекаючи строку платежу. Його можна продати або ж закласти в заставу в комерційному банку. Купівля банками векселів носить назву обліку векселів або дисконту.

     Банки ж, купивши векселі, до настання строку оплати утримують їх у себе, стягуючи при цьому певну суму, що називається обліковим процентом, тобто купують векселі зі скидкою або з дисконтом. У даному випадку банк перебирає на себе функцію кредитора, а при настанні строку оплати стягує борг з векселедавця.

     Прискорення розрахунків і грошового обігу, звичайно, є головними функціями векселя. Але не тільки вони зберігають свою силу з часів виникнення вексельного обігу і донині. До них додалися інші. Насамперед, вексель здійснює функції контролю за виконанням зобов’язань між суб’єктами господарського життя, скорочення грошової і кредитної маси в обігу, а отже і стримування темпів інфляції.

     Отже, звичайний вексель є знаряддям  комерційного кредиту і здатний  здійснювати надзвичайно важливі  функції. В сучасних умовах на фондовому  ринку України обертаються лише товарні векселі. Вони можуть виписуватися будь-якими суб’єктами підприємницької діяльності для оформлення торгових угод, можуть бути короткостроковими, з двома і більше підписами, можуть прийматися банками до обліку або у заставу як забезпечення наданих клієнтам позичок. Застосування вітчизняними товаровиробниками комерційних векселів здатне усунути заборгованість підприємств і надати простір для розвитку продуктивних сил. Розвиток товарно-грошових відносин зумовив появу й інших форм векселів. Зокрема, поширення комерційних векселів надавших приватним і юридичним особам в процесі господарської діяльності, послужило для банків важливим поштовхом для початку виписування своїх власних векселів, що набули назви “банкноти” або банківського кредитного квитка. З часом виникла форма фінансового векселя, за яким не стоїть конкретна товарна угода і який лише оформляє міжбанківські боргові відносини. Фінансові векселі виписуються лише банками.

     Особливою формою векселя є також казначейські векселі – цінні папери, що перебувають в обігу від імені юридичних осіб, щоб забезпечити їм короткострокове фінансування. Казначейські векселі, що виписуються на пред’явника, переважно фіксують зобов’язання уряду і продаються від його імені банкам, іншим кредитним установам і корпораціям з метою отримання готівки для покриття поточного бюджетного дефіциту. Під заставу комерційних векселів комерційні банки можуть отримати кредит у Національному банку України (операція переобліку векселів).

     В умовах сучасної ринкової економіки  векселі стали:

     а) об’єктом купівлі-продажу;

     б ) формою інвестування капіталу на короткий строк з метою отримання доходу, тобто перетворилися в особливий  вид цінних паперів у повному  фінансовому розумінні цього  терміну.

Теоретико-правові  основи вексельного  обігу

     У цьому пункті ми спробуємо навести  перелік усіх нормативних актів, які регулюють обіг векселя як законного фінансового інструменту.

     Правову базу вексельного обігу в Україні  становлять закони України, постанови  Верховної Ради України, укази Президента України та інші нормативно-правові акти. Стаття 1 Закону України “Про обіг векселів” від 05.04.2001 р. встановлює, що законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”, Закону України “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі” (826-14), Закону України “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі”, Закону України “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів”, цього Закону та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України”.

     А також сучасну нормативну базу в  Україні становлять: Закон України  “Про цінні папери та фондовий ринок” від 23.02.2006 р., Постанова Верховної Ради України “Про застосування векселів в господарчому оборот України”, Указ Президента України “Про сплату державного мита за вексельні бланки” від 02.11.1993 р., Указ Президента України “Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності” від 14.09.1994 р., Указ Президента України “Про розширення сфери обігу векселів” від 26.07.1995 р., Постанова Верховної Ради України “Про затвердження Порядку видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, та сплати ввізного мита у разі відчуження цього майна” від 07.08.1996 р. № 937, Постанова Верховної Ради України “Про затвердження Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України” від 01.10.1997 р. № 1104, Постанова Верховної Ради України “Про погашення заборгованості перед комерційними банками України за кредитами, наданими під гарантії Міністерства фінансів, Міністерства культури і мистецтв та під заставу векселів Державного казначейства” від 07.02.1998 р. № 130, Постанова Верховної Ради України “Про затвердження Порядку випуску, авалювання, акцептування, індосування та погашення векселів, що випускаються державними підприємствами та акціонерними товариствами, у статутному фонді яких частка держави перевищує 50 відсотків” від 06.03.2002 р. № 262, Постанова Верховної Ради України “Про затвердження Порядку взаємодії митних органів і органів державної податкової служби під час проведення звіряння даних щодо обігу, обліку та погашення податкових векселів та здійснення контролю за цільовим використанням імпортованих товарів, митне оформлення яких здійснюється із застосуванням податкового векселя” від 18.02.2004 р. № 178, Постанова Верховної Ради України “Про порядок випуску, обігу і погашення простих векселів при ввезенні  (пересиланні) на митну територію України товарів з метою ремонту” від 17.11.2004 р.№ 1524, Постанова Верховної Ради України “Про затвердження Порядку випуску, обігу та погашення податкових векселів, авальованих банком (податкових розписок), що видаються до отримання з акцизного складу спирту етилового, який використовується для виготовлення окремих видів продукції” від 23.08.2005 р. № 796, Постанова Верховної ради України “Про затвердження Порядку випуску, обігу та погашення податкових векселів, авальованих банком (податкових розписок), що видаються до отримання біоетанолу з акцизного складу, який використовується суб’єктами господарювання – виробниками біопалива” від 17.02.2010 р. № 146 та ін.

     Уніфікований  закон про переказні векселі та прості векселі не дає точного визначення поняття векселя, вексельного обігу, проте чітко встановлює правила останнього. Ці недоліки компенсує Закон України “Про цінні папери та фондовий ринок” статті якого дають такі визначення термінів: – стаття 1 “Визначення термінів” вказує, що: обіг цінних паперів – вчинення правочинів, пов’язаних із переходом прав власності на цінні папери і прав за цінними паперами, за винятком договорів що укладаються під час розміщення цінних паперів [5, c. 14]; – стаття 14 “Вексель” визначає цей термін, як: вексель – цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселетримачу); 2) векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі; 3) особливості видачі та обігу векселя, здійснення операцій з векселями, погашення век сельних зобов’язань та стягнення за векселями визначається законом [5, с. 92].

Вексельний  обіг в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення

     Суть  використання векселів полягає в тому, що покупець, не маючи можливості заплатити тут і зараз, може скористатися векселем (товарним, розрахунковим, комерційним). У порівнянні з іншими формами негрошових розрахунків, вексель має низку переваг. Головні з них – доступність, оскільки виписати власний вексель може будь-яке підприємство, і простота обігу. Чим більш відомим є  підприємство, тим ліквіднішим є даний вексель.

     До  основних переваг використання векселя  у порівнянні з наявністю дебіторської заборгованості можна віднести:

• відстрочення оплати на більш тривалий строк;
• формування публічної кредитної історії при купівлі векселів інвесторами й можливість у майбутньому залучати капітал на публічному ринку за більш вигідними ставками;
• можливість одержати додатковий дохід при достроковому викупі власних векселів;
• постачальник одержує ліквідну грошову вимогу, яку при необхідності він зможе використовувати для поповнення власного обігового капіталу. [1, 25]

      Світовий  досвід свідчить, що під час кризи вексель як інструмент комерційного кредиту є надзвичайно актуальним, що дозволяє мобілізувати на внутрішньому ринку дешеві ресурси для розвитку економіки.

     Оформлення  заборгованості векселями дозволить  активізувати платежі, погасити взаємні борги, шляхом проведення заліків зустрічних вимог, скоротити обсяги дебіторсько-кредиторської заборгованості і зменшити прострочену заборгованість між підприємствами. До антикризових переваг векселя, в першу чергу, необхідно віднести те, що вексель дозволяє закрити заборгованість перед кредитором цілого ряду учасників вексельної схеми розрахунків, що стоять в індосаментному ряду після того, хто сплатив вексель. Це суттєво знизить загальний рівень дебіторської заборгованості. [3, 13]

     Аналіз  ситуації в сфері вексельного обігу вказує на те, що активізація цивілізованого вексельного обігу в Україні заважають численні зловживання окремих суб’єктів вексельного обігу (зокрема через застосування фіктивних фірм у вексельному розрахунках), та недостатній рівень регулювання та контролю, що призводить до формування негативного іміджу векселя як платіжного інструменту, а також недосконале національне законодавство, норми якого часто суперечать Женевським вексельним конвенціям 1930 року, а крім того не узгоджуються між собою. Невиконання виконавчими органами рішень Президента України, Верховної Ради України, та норм Законів України щодо вдосконалення національного законодавства, що регулює вексельний обіг, та недостатній рівень обізнаності учасників вексельного обігу також не сприяють розвитку цивілізованого вексельного обігу в Україні.

     Між тим, обсяги операцій з векселями  протягом останніх 10 років є суттєвими, що свідчить про потребу економіки  в цьому інструменті (табл.1).

     Таблиця 1

     Обсяги  операцій з векселями в Україні за 2001-2010 роки

     За  даними ДКЦПФР на фондовому ринку  за період з 1999 р. по 2008 р. при рості  ринку у 53 рази частка векселів зменшилась лише у 3,2 рази. При цьому коефіцієнт кореляції між обсягом векселів та ВВП складає 0,93, що свідчить про  дуже тісний зв'язок між ними. За 2008 р. обсяг торгів векселями на фондовому ринку склав 191,84 млрд. грн. при ВВП 949,86 млрд. грн. – тобто 20,2 %. Отже, векселі обслуговують виробництво ВВП, і статистика показує, що вони збільшуватимуть свою роль у майбутньому згідно статистичного прогнозу[Див. Додаток 1, 3]. Дебіторсько-кредиторська заборгованість між підприємствами України впродовж ряду років дорівнює обсягу ВВП. В той же час за період 2005-2008 рр. питома вага простроченої заборгованості за товари, роботи, послуги, не оформлена векселями, була в 5-8 разів вище, ніж по векселях, що свідчить про вищу платіжну дисципліну у вексельному обігу, забезпечену вексельним правом.  При цьому векселями було оформлено лише 5,0 % дебіторської та 13,4 % кредиторської заборгованості. У той же час різко активізувались бартерні операції. [2, 15]

     Основні проблеми вексельного обігу в  Україні такі:

• векселедавці намагаються погасити вексель не грошима, а товарами;
• часто векселі і зовсім відмовляються приймати, тому потрібно дуже добре знати і дотримуватися процедури пред’явлення векселя до оплати й протесту;
• арбітражний  суд не завжди може захистити права векселетримача, якщо він припустився грубої необережності;

 ділова порядність знаходиться не на найвищому рівні. [5, 153]

     Слід  також наголосити ще й на таких можливих зловживаннях на фондовому ринку України, що пов’язані з купівлею-продажем векселів: у процесі купівлі векселів немає впевненості в отримані, а при продажу – в надходженні за них грошей. Тому, необхідно розробити заходи щодо підвищення надійності надходження грошей продавцю даного цінного паперу і упевненості отримання векселя покупцем в процесі купівлі-продажу. Можна виділити чотири варіанта цих заходів.

     Перший  варіант – укладається договір  купівлі-продажу, за яким одна сторона передає іншій вексель з закритим індосаментом на векселедавця. Отже, векселетримач не може продати вексель, а також отримати гроші при настанні строку платежу за ним, оскільки наступний індосамент не відкритий. Тільки при отриманні грошових коштів перша сторона-продавець товару ставить печатку, розписується, оформляється індосамент на сторону-покупця товарів.

     Другий  варіант – під час підписання договору купівлі-продажу векселя  в індосамент вписується сторона-покупець, але сторона-продавець не передає вексель до тих пір, поки не отримає грошові кошти. Це протилежна першому варіанту ситуація: нібито вексель у продавця, але він вже не є його законним володарем тому, що вексель оформлений на покупця.

     Третій  варіант – в банку клієнти  орендують сейф з двома ключами (кожній стороні договору – по ключу), підписується договір, сторони угоди кладуть вексель у сейф. При надходженні грошей від покупця продавцю товарівсторони відкривають сейф у банку і покупець забирає вексель.

     Четвертий варіант – підвищення ймовірності виконання зобов’язань контрагентами, що пов’язані з відкриттям вексельного акредитиву – коли в банку депонуються не гроші, а векселі. Тоді справжність, а також своєчасність передачі векселя покупцю гарантована. [4, 24]

     Отже, на підставі розглянутих вище «вексельних» зловживань і правопорушень, а також враховуючи існуючі на практиці ситуації несплати за векселями, можна зробити висновок, що хоча сьогодні вексель і є засобом відстрочки сплати боргу за товарними угодами і засобом кредиту, він все ще залишається засобом неплатежу і незаконного отримання грошей. 

ВИСНОВКИ

     Досліджуючи дане питання ми звернули увагу на думки скептиків про те, що вексельний обіг є непотрібним інструментом ринку, нерозвинутою деталлю української  економіки. В ході аналізу статистики та фактичних даних ми дійшли до висновку, що частка операцій, які забезпечені векселем за останні десять років зростає у геометричній прогресії. З іншого боку за часів незалежності України сформована досить вагома нормативна база вексельного обігу і вона постійно розширюється. Це підтверджує наше припущення про необхідність застосування вексельного обігу в Україні. Звідси можна зробити висновок про таке:

• вексельний обіг швидко поширює сфери свого застосування;
• законодавець прямо зацікавлений у формуванні ефективної нормативної бази регулювання вексельного обігу – в цьому випадку ми можемо казати про плідну однаковість намагань влади та бізнесу, а також здійснення кроків на шляху виконання вимог світового співтовариства у приведенні вітчизняного законодавства у відповідність світовим стандартам;
• ці кроки стабілізують вітчизняний економічний простір та роблять більш привабливою нашу країну для іноземних інвестицій;
• проте, проблеми ще існують і, перш за все, відсутня пріоритетна теорія визначення правової природи векселя, що створює розбіжності тлумачення цього поняття – це поле для досліджень сучасних науковців;
• поширення використання вексельного обігу тільки “набирає обороти” і тому потребує розробки нових нормативних актів, що мають й надалі створювати правові підстави використання векселя в інших правовідносинах.