Правові норми

ОДЕСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОГ УПРАВЛІННЯ  ПРИ ПРИЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

 

 

Кафедра  права і законотворчого процесу

 

 

РЕФЕРАТИВНА РОБОТА

 

з дисципліни: " ПРАВО В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ"

 

модуль: "ТЕОРІЯ  ДЕРЖАВИ І ПРАВА"

 

змістовий модуль: " Теорія держави.

Правові норми  в системі соціальних норм"

 

        на тему:    " Правові норми"

"СТАДІЇ ЗАКОНОДАВЧОГО ПРОЦЕСУ"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав: слухач 1 курсу

Заочної форми навчання

група________________

              Наказнова Валірія Вікторівна

                                      

  Викладач:                Доц. Козуліна С.О.

 

 

 

 

 

Одеса - 2013

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН:

Вступ

1. Поняття законодавчого процесу та його стадії в Україні

1.1. Законодавча ініціатива, початкова стадія законодавчого процесу:

1.2. Попередній розгляд і обговорення законопроекту у комітетах парламенту.

 1.3. Обговорення, прийняття рішень щодо законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради України, тобто прийняття закону або відхилення законопроекту:

1.4.  Підписання, офіційне оприлюднення закону та набрання ним чинності:

2. Всеукраїнський референдум, як окремий законодавчий процес України:

3. Висновок

4. Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Законодавчий процес — це процедура ухвалення закону, яка складається з певних стадій — самостійних, логічно завершених етапів і організаційно-технічних дій.

Законодавчий процес, як і будь-який юридичний процес, має два значення:  порядок діяльності, спрямованої  на створення закону; сама ця діяльність.

Стаття 6 Конституції України закропила здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу i судову.

  Це загальне положення, що втулюється нормою-принципом, враховується i віддзеркалюється у нормативному визначенні Конституцією Верховної Ради України, яка згідно статті 75 Конституції, констатується єдиним органом законодавчої влади в України - парламентом.

Основним змістом законодавчої функції Верховної Ради є, звичайно, прийняття законів. Виключно законами визначаються основи політичної системи, організація і діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема; засади утворення й діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів інформації; організація і порядок проведення виборів та референдумів; організація й порядок діяльності Верховної Ради, статус народних депутатів; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики; судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання й слідства, органів та установ виконання покарань; основи організації і діяльності адвокатури.

Мета та завдання дослідження. Метою  роботи є аналіз сутності законотворчого процесу як системи, закономірностей його розвитку, шляхів вдосконалення, нормативно-правового, організаційного та наукового забезпечення.

Об'єктом дослідження є законотворчий  процес як цілісність в єдності його основних складових.

Суб'єктом дослідження є органи влади, особи та інші суб’єкти наділені правом законодавчої ініціативи та органи які безпосередньо приймають участь у розробці та прийняті законів.

Предметом дослідження є процес здійснення та вдосконалення законотворчості  як системного цілого.

1. Поняття законодавчого  процесу та його стадії в  Україні

 

Законодавчий процес (від лат. processus - проходження, просування вперед) - це врегульована Конституцією і законами України, діяльність парламенту щодо підготовки, обговорення, прийняття законів та їх оприлюднення. Законодавчий процес становлять логічно-послідовні стадії, встановлені Законом України "Про Регламент Верховної Ради України".

Ефективність законодавчого процесу  залежить від досконалості його організаційних форм, чіткої визначеності їх змістовної сторони та складу, відпрацьованості інших елементів.

Сучасні дослідники-правники визначають різну кількість стадій законодавчого процесу, як правило, їх виокремлюють три або чотири, також можно зазначити, що основіні стадії мають свої під стадії, які відносяться безпосередньо до тієї чи іншої стадії .

Стадія - певний етап, ступінь, період в розвитку чогось, що має свої якісні особливості.

Стадії законодавчого  процесу - це відносно самостійні комплекси  процесуальних дій уповноважених суб'єктів у межах законодавчо визначених процедур, спрямованих на створення і оприлюднення закону.

На мій погляд слід відзначити наступні стадії законодавчого процесу:

1)  внесення (подання) законопроекту до парламенту;

2) попередній розгляд і обговорення законопроекту у комітетах парламенту;

3) обговорення,  прийняття рішень щодо законопроекту  на пленарних засіданнях Верховної  Ради України, тобто прийняття  закону або відхилення законопроекту;

4) підписання, офіційне оприлюднення закону  та набрання ним чинності.  Остання стадія законодавчого процесу обов'язково включає процесуальні дії Президента України, оскільки саме за його підписом закон оприлюднюється, за умови що цей закон не ветований ним.

Кожна із зазначених стадій законодавчого процесу відносно самостійна і має свою специфіку, свій статус. Разом вони утворюють законодавчий процес, що відображає процедурні правила і норми проходження законопроекту у Верховній Раді України. Досвід зарубіжної парламентської практики свідчить, що зазначені стадії законодавчого процесу мають місце в парламентах всіх держав світу.

Процедура законодавчого  процесу в Україні регулюється  Регламентом Верховної Ради України, який є основним документом, що визначає організаційну структуру та роботу парламенту; встановлює юридично обов’язкові для всіх учасників цього процесу нормативні правила.

1.1. Законодавча ініціатива - це офіційно встановлений порядок внесення законопроекту до парламенту уповноваженими суб'єктами. Право законодавчої ініціативи, як стверджує A.M. Ришелюк, це право певного державного органу чи посадової особи внести до парламенту проект закону, який підлягатиме обов'язковому розглядові у парламенті.

Слід зазначити, що субєктів законодавчої ініціативи слід відрізняти від інших  суб’єктів, які уповноважені розробляти проекти законів, поняття та коло останніх намного ширше.  Розробка проектів законів може здійснюватися законодавчо уповноваженими суб'єктами; відповідним комітетом чи комісією парламенту, за дорученням Верховної Ради України; окремими вченими або науково-дослідними інститутами на договірній основі; в ініціативному порядку окремими громадянами, громадськими організаціями та ін.

Розробляти законопроекти може практично необмежене коло осіб, проте  офіційно вносити їх до Верховної  Ради України на розгляд можуть лише суб'єкти законодавчої ініціативи.

В Україні суб’єкти законодавчого  процесу конституційно визначені. Ними є суб’єкти права законодавчої ініціативи та законодавчий орган влади, а у разі затвердження (прийняття) закону всеукраїнським референдумом - Український народ.

Коло суб’єктів законодавчої ініціативи з числа органів державної  влади зазначено Конституцією і  перелік є вичерпний. Суб'єктами законодавчої ініціативи у Верховній Раді України згідно зі ст. 93 Конституції України є:

1) Президент України;

2) народні депутати  України;

3) Кабінет Міністрів  України;

4) Національний банк  України.

Це право належить також Українському народу відповідно до ст.5, 72 Конституції України.

Суб'єкти законодавчої ініціативи, які  мають виключне право вносити на розгляд парламенту ті чи інші законопроекти:

- Кабінет Міністрів України має виключне право на внесення проекту Закону про Державний бюджет України. Згідно ст. 96 Конституції України;

- Президент України або Кабінет Міністрів України уповноважені вносити проект закону про надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів України;

- Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України згідно зі ст. 154, 156 Конституції України подається до парламенту законопроект про внесення змін до розділів І, III, XIII Конституції України тощо.

Слід відмітити, що коло суб’єктів  законодавчої ініціативи, зазначених Конституцією України 1996 р., різко скорочено  порівняно з аналогічними за Конституцією 1978 р. УРСР. В юридичній літературі є лише окремі пояснення щодо цього. Вказується, наприклад, що законодавчий орган не спроможний розглядати як законопроектні, пропозиції про удосконалення законодавства, що можуть надходити від різних осіб, коло яких взагалі складно окреслити. Конституцією України 1996р. визначені як суб’єкти законодавчої ініціативи, ті суб’єкти, які безпосередньо пов’язані із вирішення найважливіших загальнодержавних питань.

Право законодавчої ініціативи реалізується її суб’єктами у формі внесення: проекту нового закону про зміни чи доповнення до чинного закону або про його скасування; обґрунтованої пропозиції про необхідність прийняття нового закону; пропозицій та поправок до документа законодавчої ініціативи, що розглядається Верховною Радою України. Крім того, право законодавчої ініціативи включає в себе: право виступу у комітетах та на пленарному засіданні Верховної Ради України; право на відкликання законопроекту.

Право законодавчої ініціативи здійснюється шляхом внесення до парламенту, згідно ч. 5 ст. 89 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України":

-  проектів законів, постанов - законів, постанов Верховної Ради, які містять положення нормативного характеру;

- проектів інших актів Верховної Ради України - проекти декларацій, постанов, резолюцій, звернень, заяв, що випливають з установчих, організаційних, контрольних та інших функцій парламенту;

- пропозицій до законопроектів - внесення змін до тексту законопроекту (статей, їх частин, пунктів, речень), зміни порядку розміщення, об'єднання розділів, глав, статей, їх частин і пунктів, а також виділення тих чи інших положень в окремі розділи, глави, статті;

- поправок до законопроектів - виправлень, уточнень, усунення помилок і текстових суперечностей.

Законопроект, проект іншого акта має бути оформлений відповідно до нормативних вимог, зокрема за підписом особи, яка має право законодавчої ініціативи або представляє орган, наділений таким правом.

До цієї стадії законодавчого  процесу можливо умовно віднести такі під стадії:

-  Оформлення законопроектів - здійснюється згідно до чинного законодавства України ¹;

-   Друкування законопроектів - здійснюється у секторі комп’ютерної обробки документів управління технічної роботи з документами та у структурних підрозділах апарату;

-   Надання супровідних документів  - Законопроект вноситься на реєстрацію разом з: проектом постанови, закону; списком авторів законопроекту; пропозицією щодо кандидатури доповідача на пленарному засіданні;  порівняльною таблицею, яка містить редакцію відповідних положень (статей, частин, пунктів, абзаців тощо) чинного закону та нову його редакцію з урахуванням запропонованих змін (у випадку внесення змін до закону); фінансово-економічним обґрунтуванням; погодженням з відповідними органами виконавчої чи судової влади (якщо законопроект вноситься за погодженням з відповідними органами виконавчої чи судової влади); пояснювальною запискою.

- Реєстрація законопроекту -  Законопроекти, що вносяться до Верховної Ради, реєструються сектором реєстрації законопроектів відділу з питань планування та обліку проходження законопроектів Головного організаційного управління апарату Верховної Ради (далі – сектор реєстрації законопроектів) в день його внесення.

Після повного проходження  початкової підготовчої стадії законодавчого процесу законопроект підлягає попередньому розгляді і обговорення у комітетах парламенту.

1.2. Попередній розгляд  і обговорення законопроекту  у комітетах парламенту.

 Комітети Верховної Ради України – це постійно діючі депутатські органи Українського парламенту, призначені своєю роботою сприяти безперервній діяльності єдиного органу законодавчої влади. Комітети – допоміжні органи Верховної Ради України, що повинні забезпечувати реалізацію парламентом його функцій і наділені для цього відповідними повноваженнями. Вони відповідальні перед Верховною Радою України за свою діяльність і їй підзвітні.

Правовий статус комітетів закріплюється  Конституцією, Регламентом Верховної  Ради України, Законом «Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 р. і положеннями про комітети, які затверджуються парламентом. Особливість правового статусу комітетів полягає в тому, що вони, будучи органами Верховної Ради України, не складають самостійну систему органів державної влади.

Перелік комітетів, функціональна спрямованість їхньої діяльності визначаються Верховною Радою України з урахуванням важливості проблем державного, господарського, соціально-культурного будівництва, а також завдань, що стоять перед парламентом.

 Комітети створюються за  функціональним і галузевим принципом. Функціональні комітети здійснюють одну або декілька функцій. Галузеві комітети створюються по одній або декількох галузях господарського або соціально-культурного будівництва (наприклад, з питань науки та освіти, з питань будівництва, транспорту і зв’язку).

На сьогодні, згідно з Постановою Верховної Ради України "Про комітети Верховної Ради України сьомого скликання" від 25 грудня 2012 року № 11-VII у парламенті створено 29 комітетів.

Кожен законопроект після його реєстрації не пізніш як у п’ятиденний строк направляється головою Верховної ради України або його першим заступником чи заступником у бюджетний комітет для проведення експертизи щодо його впливу на дохідну або видаткову частину бюджетів та виконання закону про державний бюджет України в поточному бюджетному періоді, та в комітет, який визначається головним з підготовки і попереднього розгляду законопроекту (головний комітет). У разі якщо для підготовки і попереднього розгляду, доопрацювання законопроектів Верховна рада приймає рішення про утворення тимчасової спеціальної комісії, така комісія здійснює функції головного комітету з цих питань.

Головний комітет не пізніш як у  тридцятиденний строк попередньо розглядає законопроект і ухвалює висновок щодо доцільності включення його до порядку денного сесії Верховної ради. до висновку головного комітету додається висновок бюджетного комітету, який має бути поданий до головного комітету не пізніш як у чотирнадцятиденний строк з дня отримання законопроекту для надання висновку.

До попереднього розгляду законопроекту  головний комітет на своєму засіданні  може запропонувати Кабінету Міністрів  України, міністерствам, іншим державним  органам, об’єднанням громадян висловити  свою думку щодо доцільності його прийняття. для попереднього розгляду законопроекту на засідання головного комітету запрошується ініціатор внесення законопроекту чи представник суб’єкта права законодавчої ініціативи, а в разі необхідності — представники Кабінету Міністрів, міністерств, інших державних органів, об’єднань громадян, а також експерти, фахівці та інші особи. Інші комітети за зверненням головного комітету або з власної ініціативи розглядають законопроект і направляють свої висновки до головного комітету.

За результатами позитивного  розгляду законопроектів у комітетах Верховної ради України, якщо законодавча ініціатива не відкликається авторами і не відхиляється парламентом під час її опрацювання в комітетах, вона включається до порядку денного сесії Верховної Ради Укораїни.

Голова Верховної Ради або, відповідно до розподілу обов’язків, Перший заступник, заступник Голови Верховної Ради за наявності підстав за пропозицією головного комітету чи тимчасової спеціальної комісії або Погоджувальної ради депутатських фракцій може повернути внесений законопроект суб’єкту права законодавчої ініціативи без його розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради. Повернені законопроекти можуть бути повторно внесені на розгляд Верховної Ради за умови усунення недоліків, що стали підставою для їх повернення.

Усі внесені до Верховної Ради законопроекти після їх реєстрації не пізніш як у 5-денний строк надаються народним депутатам України.

Після попереднього розгляду законопроекту  у головному комітеті народним депутатам  надаються висновки головного комітету, висновки інших комітетів та інші документи, зазначені у Регламенті.

Щодо кожного законопроекту, включеного до порядку денного сесії Верховної ради, апарат Верховної ради та головний комітет ведуть справу законопроекту. Вона містить документи, внесені в порядку законодавчої ініціативи, документи, підготовлені в процесі розробки, розгляду, доопрацювання, прийняття відповідного законопроекту, а також документи, які підготовлені органами Верховної ради, державними органами, установами і організаціями за зверненням парламенту.

Таким чином у стадії попереднього розляду законопроекту також  можна виділити під стадії:

- формування справи законопроекту;

- надання законопроектів  народним депутатам;

- експреиза законопроектів;

- повернення законопроекту  суб’єкту права законодавчої ініціативи;

- відкликання законопроектв  - порушення питання про відкликання законопроекту здійснюється шляхом подання письмової заяви ініціатором внесення – суб’єктом права законодавчої ініціативи на ім’я Голови Верховної Ради України 

- відхилення законопроектів - законопроект вважається відхиленим, якщо запропоновані рішення на його підтримку не отримали необхідної кількості голосів народних депутатів. Таке відхилення законопроекту заноситься до протоколу пленарного засідання Верховної Ради.

- включення законопроектів  до порядку денного сесії.

Окреме місце у законодавчому  процесі можливо віддати експертизам  законопроекту. Мета правової експертизи зводиться до експертної оцінки юридичної  форми законопроекту щодо вимог  законодавчої техніки. У дійсності правові експертизи законопроектів, що проводяться відділом правових експертиз Правового управління апарату Державної Думи, здійснюють, що називається, юридичну «доведення» законопроекту, удосконалюючи, таким чином, і забезпечуючи тим самим належне юридичне якість проектних норм.

Обов'язкова експертиза проекту закону складається з:

1 правової експертизи;

2  фінансово-економічної  експертизи;

3. наукової експертизи;

4. експертизи гендерної  рівності;

5. корупційної експертизи;

6. кримінологічної експертизи;

7. громадської експертизи.

За дорученням Голови Верховної Ради або, відповідно до розподілу  обов’язків, – Першого заступника, заступника Голови Верховної Ради, або за рішенням головного комітету законопроект направляється на наукову, юридичну чи іншу експертизу, проведення інформаційного чи наукового дослідження. При цьому предмет і мета експертизи, пошуку, дослідження повинні бути чітко визначені.

Зареєстрований та включений  до порядку денного сесії законопроект при підготовці до першого читання  в обов’язковому порядку направляється для проведення наукової експертизи до Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради, а при підготовці до всіх наступних читань – для проведення юридичної експертизи до Головного юридичного управління апарату Верховної Ради та до редакційного відділу Головного управління документального забезпечення апарату Верховної Ради для редакційного опрацювання. Остаточна юридична експертиза і редакційне опрацювання здійснюються після прийняття акта Верховної Ради в цілому.

Окремі законопроекти можуть направлятися для одержання експертних висновків до Кабінету Міністрів України, відповідних міністерств, інших державних органів, установ і організацій.

1.3. Обговорення,  прийняття рішень щодо законопроекту  на пленарних засіданнях Верховної  Ради України, тобто прийняття  закону або відхилення законопроекту.

Законопроекти розглядаються Верховною  Радою, як правило, за процедурою трьох читань.

Розгляд і прийняття  законопроекту за процедурою трьох  читань включає:

1. перше читання – обговорення основних принципів, положень, критеріїв, структури законопроекту та прийняття його за основу;

2. друге читання – постатейне обговорення і прийняття законопроекту у другому читанні;

3. третє читання – прийняття законопроекту, який потребує доопрацювання та узгодження, в цілому.

Рішення про проведення повторних перших, других читань законопроектів Верховна Рада може приймати не більше двох разів. Якщо проект кодексів і законопроектів, містять меньш ніж 100 статей, пунктів, за рішенням Верховної Ради допускається остаточне прийняття законопроекту відразу після першого чи другого читання у випадках:

− якщо законопроект визнано таким, що не потребує доопрацювання;

− якщо не надійшло зауважень  щодо його змісту від народних депутатів, інших суб’єктів права законодавчої ініціативи, юридичного чи експертного підрозділів апарату Верховної Ради.

Перше читання. Процедура розгляду законопроекту в першому читанні прописана у главі 19 регламенту Верховкої ради України та в основному складається з порядку підготовки і розгляду законопроекту, яка здійснюється головним комітетом. За наслідками підготовки законопроекту до розгляду в першому читанні головний комітет ухвалює висновок, щодо своїх пропозицій стосовно законопроекту. Відповідність законопроекту відповідним експертизам, аналіз висновків інших комітетів, особливо стосовно бюджетних питань, у разі, якщо законопроект потребує фінансово-економічного обґрунтування.

Розгляд законопроекту в першому  читанні, як правило, проводиться за процедурою повного обговорення  законопроектів, яка включає доповідь суб’єкта права законодавчої ініціативи, щодо внесення пропозиції законопроекта, співдоповідь визначеного головним комітетом чи тимчасовою спеціальною комісією співдоповідача, виступи народних депутатів та інш.

При розгляді законопроекту в першому  читанні Верховна Рада може прийняти процедурне рішення про обговорення  проекту за скороченою процедурою.

За наслідками розгляду законопроекту  в першому читанні Верховна Рада шляхом голосування може прийняти наступні рішення:

 1. прийняття законопроекту за основу з дорученням головному комітету підготувати його до другого читання;

 2. відхилення законопроекту

3. повернення законопроекту суб’єкту  права законодавчої ініціативи  на доопрацювання;

4. опублікування законопроекту  у визначеному Верховною Радою  друкованому засобі масової інформації  для всенародного обговорення.

Одне з зазначених рішень повинно прийматися на голосуванні  не менше ніж 226–ти голосами депутатів. У випадку не підтримання жодного з варіантів рішень більшістю голосів депутатів законопроект також вважається відхиленим.

Після прийняття законопроекту за основу Верховна Рада може прийняти рішення про прийняття законопроекту в цілому.

Друге читання. Процедура розгляду законопроекту в першому читанні прописана у главі 20 регламенту Верховкої ради України. Пропозиції та поправки для підготовки законопроекту до другого читання вносяться в 14-денний строк після дня прийняття законопроекту в першому читанні за основу.

Законопроект, підготовлений до другого читання, подається у вигляді порівняльної таблиці, яка має містити:

1. текст законопроекту,  прийнятого за основу;

2. усі внесені та  не відкликані пропозиції (можливо,  із стислим обґрунтуванням), поправки, що мають суцільну нумерацію і розміщуються нарівні з відповідними статтями законопроекту, із зазначенням ініціаторів їх внесення – суб’єктів права законодавчої ініціативи;

3. висновок головного  комітету щодо внесених пропозицій, поправок;

4. остаточну редакцію  статей законопроекту, що пропонується головним комітетом для прийняття у другому читанні.

Якщо головний комітет  не прийняв рішення щодо тієї чи іншої пропозиції чи поправки до законопроекту, то остаточна редакція тексту законопроекту в цій частині залишається комітетом в редакції першого читання.

Під час розгляду законопроекту  в другому читанні Верховна Рада проводить його постатейне обговорення  та голосування. У разі необхідності можуть обговорюватися і ставитися на голосування окремі частини, пункти, підпункти, речення або статті.

За наполяганням ініціатора внесення – суб’єкта права законодавчої ініціативи може бути проведено обговорення відхилених головним комітетом пропозицій, поправок, що стосуються цих статей. Відповідно проводиться голосування з кожної пропозиції, поправки, відхиленої головним комітетом, якщо на цьому наполягає ініціатор внесення.

За результатами розгляду законопроекту в другому читанні  Верховна Рада приймає одне з наступних рішень:

1. прийняття законопроекту  в другому читанні та доручення  головному комітету підготувати його до третього читання;

2. прийняття законопроекту  в другому читанні та в цілому, якщо запропонований головним  комітетом текст законопроекту  прийнято без внесення змін  до нього, якщо до нього немає  зауважень.

3. прийняття законопроекту в другому читанні за винятком окремих розділів, глав, статей, частин статей та направлення їх головному комітету на доопрацювання (у цьому випадку призначається повторне друге чинання);

4. повернення законопроекту  головному комітету на доопрацювання з наступним поданням на повторне друге читання.

Законопроект вважається відхиленим, якщо жодне із рішень не буде прийнято більшістю голосів народних депутатів

Трете читання. Порядок підготовки і розгляду законопроекту у третьому читанні Верховною Радою регулюється глава 21 Регламентом Верховної ради.  До законопроекту, який готується до третього читання, поправки вносяться у 5-денний строк після дня попереднього читання.

До третього читання законопроекту, який готується головним комітетом, вносяться лише поправки щодо внесення виправлень, уточнень, усунення помилок, суперечностей у тексті законопроекту, а також поправки, внесені з метою узгодження між собою структурних частин прийнятого у другому читанні законопроекту без зміни його змісту. Будь-які інші поправки відхиляються головним комітетом без розгляду їх по суті.

У третьому читанні законопроект розгляаєься  також у порівняльній таблиці, яка  подається  головним комітетом і має містити:

1. текст законопроекту,  прийнятого за основу;

2. усі внесені та не відкликані пропозиції, поправки, що мають суцільну нумерацію і розміщуються нарівні з відповідними статтями законопроекту, із зазначенням ініціаторів їх внесення – суб’єктів права законодавчої ініціативи;

3. висновок головного  комітету щодо внесених пропозицій, поправок;

4. остаточну редакцію  статей законопроекту, що пропонується  головним комітетом для прийняття у третьому читанні.

У третьому читанні розглядаються  і приймаються рішення щодо поправок (внесення виправлень, уточнень, усунення помилок, суперечностей в тексті законопроекту), поданих після прийняття законопроекту в другому читанні. Розгляд законопроекту у третьому читанні включає голосування щодо статей законопроекту, текст яких зазнав змін після їх прийняття у другому читанні, а також голосування за законопроект в цілому.