Правові та організаційні основи охорони праці

Тема 1. Правові  та організаційні основи охорони  праці.  

 

1.1 Законодавство  України про охорону праці.  Закон України «Про охорону  праці». Основні принципи державної  політики України у галузі  охорони праці

1.2 Охорона праці жінок, неповнолітніх, інвалідів.

1.3 Відповідальність посадових осібі працівників за порушення  законодавства про охорону праці.

 

1.4 Стандарти  в галузі охорони праці. Система  стандартів безпеки праці (ССБП).

 

В Україні затверджено  положення про створення державних  нормативних актів з охорони праці - ДНАОП. Це норми, інструкції, вказівки та інші види державних нормативних актів з охорони праці, обов'язкові для виконання і дотримання усіма підприємствами і установами.

ДНАОП можуть бути міжгалузевими  і галузевими. Розробляються під керівництвом і за участі фахівців Держгірпромнагляд різними установами і організаціями (за дорученням). Методичне керівництво і координацію виконання цієї роботи здійснює Національний науково-дослідний інститут охорони праці. Затверджені державні нормативні акти ДНАОП вносяться до Державного Реєстру, який видає Держгірпромнагляд. В ньому наводиться інформація про ДНАОП.

Державні нормативні акти з охорони праці кодуються. Промисловість України кодується  згідно з класифікатором по галузям  і підгалузям чотиризначним кодом.

 

Шифр державних органів:	Вид державних	актів: нормативних
0.00 - Держнаглядохоронпраці	1 - Правила
0.01 - Пожежна безпека  (МНС)	2 - Стандарти
0.02 - Безпека руху (МВС)	3 - Норми
0.03 - Міністерство охорони  здоров'я	4 - Положення, статути
0.04 - Держатомнагляд	5 - Інструкції, керівництва,  вказівки
0.05 - Міністерство праці  України	6 - Рекомендації, вимоги
0.06 - Держстандарт	7 - Технічні умови безпеки
0.07 - Мінбудархітектура	8 - Переліки, інші.

Реєстр нормативних актів, що діють в Україні, виданий Держгірпромнагляд в 1997 році і постійно поповнюється.

В Україні розробляються державні стандарти України (ДСТУ). В галузі охорони праці вже діють такі стандарти: ДСТУ 2293-99 "Охорона праці. Терміни та визначення основних понять"; ДСТУ 2272-93 "Пожежна безпека. Терміни та визначення"; ДСТУ 3038-95 "Гігієна. Терміни та визначення основних понять" та деякі інші, що невдовзі повинні замінити ще частково діючі міждержавні стандарти - ГОСТи, Системы стандартов безопасности труда (ССБТ) (рос.), які розроблені ще за часів СРСР. Вони містять вимоги, норми і правила, спрямовані на забезпечення безпеки, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Діючі ГОСТи, що належать до ССБТ, мають шифр системи 12 і поділяються на 5 кваліфікаційних груп, яким надано такий шифр (шифр підсистеми):

1.   Організаційно-методичні  стандарти - 0.

2.   Стандарти вимог  і норм за видами небезпечних  і шкідливих виробничих чинників - 1.

3.   Стандарти вимог  безпеки до виробничого обладнання - 2.

4.   Стандарти вимог  безпеки до виробничих процесів - 3.

5.   Стандарти вимог  до засобів захисту працюючих  - 4. Приклад позначення міждержавного  стандарту: ГОСТ 12.1.005-88

ССБТ "Общие санитарно-гигиенические  требования к воздуху рабочей  зоны", де ГОСТ - Государственный общесоюзный стандарт (у зв'язку з тим, що стандарти не перекладалися українською мовою, вживається російська абревіатура); 12 - стандарти безпеки праці; 1 - шифр підсистеми; 005 - порядковий номер стандарта; 88 - рік затвердження або перегляду і назва стандарта.

Стандарти ССБТ підсистем "0,2,3,4" можуть бути державними, галузевими і республіканськими, а підсистеми "О" також і стандартами підприємств (об'єднань). Галузеві і республіканські стандарти встановлюють вимоги, норми та правила у відповідності до державних стандартів з урахуванням особливостей безпеки праці в галузі або в республіці. Стандарти підсистеми "1", як правило, повинні бути державними.

Крім ДСТУ, ГОСТ і ДНАОП в Україні діють: санітарні норми (СН), в яких наведені вимоги стосовно виробничої санітарії та гігієни праці; будівельні норми і правила (СНиП - строительные нормы и правила - застосовується російська абревіатура), де викладені вимоги до будівель та споруд залежно від їх призначення і пожежної небезпеки. При розгляді питань пожежної безпеки можуть зустрічатися посилання на ОНТП - отраслевые нормы технологического проектирования (рос.) або ISO - міжнародні норми, які діють в Україні згідно з Угодою про міжнародне співробітництво держав СНД в питаннях охорони праці. Промисловість України кодується згідно з розробленими кодами.

 

1.5 Фінансування  охорони праці.

 

Тема 2. Державне управління охороною  праці, державний нагляд і громадський контроль за охороною праці.         

 

2.1 Система державного управління охороною праці в Україні.

 

Управління охороною праці - це підготовка, прийняття та реалізація рішень по здійсненню організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення здоров'я та працездатності людини в процесі праці. Система управління охороною праці (СУОП) є складовою частиною загальної системи керування підприємством, установою. При автоматизованих системах управління, управління охороною праці є її складовою частиною або підсистемою. Управління охороною праці передбачає участь у цьому процесі майже всіх служб та підрозділів підприємства, установи, організації, діяльність яких визначається Положенням про службу охорони праці. Об'єктом управління є діяльність структурних підрозділів, яка спрямована на створення безпечних і здорових умов праці. Управління охороною праці підприємства або установи в цілому здійснює роботодавець, а в підрозділах (цехах, відділах, службах) керівники або головні фахівці. Координує всю цю діяльність служба охорони праці. Завдання служби охорони праці та її функції викладені в Типовому положенні про службу охорони праці.

 

2.2 Органи державного нагляду за охороню праці.

2.3 Громадський контроль за дотриманням законодавства про ОП.

 

Тема3. Організація  охорони праці на підприємстві.

 

1. Служба охорони праці підприємства. Основні завдання,  функції служби ОП.
2. Регулювання питань ОП у колективному договорі.

 

Тема 4. Навчання з питань охорони праці.

 

4.1 Принципи організації та види навчань з питань ОП.

4.2 Інструктажі з питань ОП. Види інструктажів.

 

Тема 5. Профілактика травматизму та професійних захворювань.

 

5.1 Виробничі  травми, професійні захворювання, нещасні  випадки виробничого характеру.

5.2 Мета  та завдання профілактики нещасних  випадків, професійних захворювань  і отруєнь на виробництві.

5.3 Основні  причини виробничих травм та  професійних захворювань. 

5.4 Основні  заходи по запобіганню травматизму  та професійних захворювань.

 

Тема 6. Основи фізіології та гігієни праці.  ( Ткачук)

 

6.1 Основи  фізіології праці. 

Фізіологія праці - це галузь фізіології, що вивчає зміни стану організму людини в процесі різних форм трудової діяльності та розробляє найбільш сприятливі режими праці і відпочинку. Поняття діяльності нерозривно пов'язано як з ідейними явищами (ціль, план, інтерес і т. д.), так і трудовими рухами. В основі діяльності людини лежать фізіологічні і біохімічні процеси, що протікають в організмі, і, насамперед, у корі головного мозку. Вивчення трудової діяльності передбачає визначення фізіологічного змісту праці (фізичне навантаження; нервова й емоційна напруженість; ритм, темп і монотонність роботи, обсяги інформації що отримується і переробляється). Ці дані дозволяють визначити навантаження на організм під час роботи і розробити раціональні режими праці та відпочинку, раціональну організацію робочого місця, провести професійний відбір і таким чином забезпечити оптимальну працездатність людини на протязі тривалого часу.

У будь-якій трудовій діяльності виділяють два компоненти: механічний і психічний.

Механічний компонент визначається роботою м'язів. Складні трудові процеси складаються з простих м'язових рухів, які регулюються нервовою системою. Під час роботи м'язів до них посилено надходить кров, що поставляє живильні речовини і кисень та видаляє продукти розпаду цих речовин. Цьому сприяє активна робота серця і легень, для інтенсивної роботи яких теж необхідні додаткові витрати енергії.

Психічний компонент характеризується участю в трудових процесах органів почуттів, пам'яті, мислення, емоцій і вольових зусиль.

У різних формах трудової діяльності частка механічного і психічного компонентів неоднакова. Так, під час фізичної роботи переважає м'язова діяльність, а під час розумової - активізуються процеси мислення. Будь-який з видів праці не обходиться без регулюючої функції центральної нервової системи й, у першу чергу, півкуль головного мозку, бо будь-яка робота вимагає творчої активності.

 

6.2 Гігієна праці, її значення.

Гігієна - це галузь медицини, яка вивчає вплив умов життя на здоров'я людини і розробляє заходи профілактики захворювань, забезпечення оптимальних умов існування, збереження здоров'я та продовження життя.

Гігієна праці це підгалузь загальної гігієни, яка вивчає вплив виробничого середовища на функціонування організму людини і його окремих систем. Організм людини формувався в умовах реального природного середовища. Основними чинниками цього середовища є мікроклімат, склад повітря, електромагнітний, радіаційний і акустичний фон, світловий клімат тощо.

Техногенна діяльність людини, залежно від умов реалізації, особливостей технологічних процесів, може супроводжуватись суттєвим відхиленням параметрів виробничого середовища від їх природного значення, бажаного для забезпечення нормального функціонування організму людини.

Результатом відхилення чинників виробничого середовища від природних фізіологічних норм для людини, залежно від ступеня цього відхилення, можуть бути різного характеру порушення функціонування окремих систем організму, або організму і цілому - часткові або повні, тимчасові чи постійні. Механізм впливу окремих чинників виробничого середовища на організм людини і можливі наслідки його та заходи і засоби захисту працюючих будуть розглянуті в наступних темах цього розділу.

Уникнути небажаного впливу техногенної діяльності людини на стан виробничого середовища і довкілля в цілому практично не реально. Тому метою гігієни праці є встановлення таких граничних відхилень від природних фізіологічних норм для людини, таких допустимих навантажень на організм людини за окремими чинниками виробничого середовища, а також допустимих навантажень на організм людини при комплексній дії цих чинників, які не будуть викликати негативних змін як у функціонуванні організму людини і окремих його систем так і генетичних у майбутніх поколінь.

 

Тема 6.1 Повітря робочої зони.

6.1.1Мікроклімат  робочої зони. Нормування та контроль  параметрів мікроклімату. 

 

Метеорологические условия на производстве

 

 

 

Істотний вплив на стан організму людини, його працездатність надає мікроклімат (метеорологічні умови) у виробничих приміщеннях, під яким розуміють клімат внутрішнього середовища цих приміщень, який визначається поєднаннями температури, вологості, швидкості руху повітря і теплового випромінювання нагрітих поверхонь, що діють на організм людини.

Мікроклімат виробничих приміщень, в основному, впливає  на тепловий стан організму людини і його теплообмін з навколишнім  середовищем.

При виконанні робіт операторського типу, пов'язаних з нервово емоційним напруженням в кабінетах, пультах і постах керування технологічними процесами, в кімнатах з обчислювальної технікою та інших приміщеннях повинні дотримуватися оптимальні умови мікроклімату.

Допустимі мікрокліматичні умови — поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров'я, але можуть спостерігатися дискомфортні тепло відчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності.

Допустимі параметри мікрокліматичних умов встановлюються у випадках, коли на робочих місцях не можна забезпечити оптимальні величини мікроклімату за технологічними вимогами виробництва, технічною недосяжністю та економічно обґрунтованою недоцільністю.

 

Для КБ (легка робота) Т опт. = 20-23 ос, Т макс.= 19-25 ^оС, відносна вологість опт.=40-60 %, макс. До 75 %, швидкість руху повітря опт. = 0,1 м/с, макс. <= 0,2 м/с

 

6.1.2 Заходи  та засоби нормалізації параметрів  мікроклімату.

1. Удосконалення технологічних процесів і устаткування.

2. Раціональне розміщення технологічного устаткування.

3. Автоматизація і дистанційне керування технологічними процесами

4. Раціональна вентиляція, опалювання і кондиціонування повітря.

5. Раціоналізація режимів праці і відпочинку

6. Застосування теплоізоляції устаткування і захисних екранів.

7. Використання засобів індивідуального захисту.

 

 

6.1.3 Вентиляція. Види вентиляції.

Під вентиляцією розуміють  систему заходів і пристроїв, призначених для забезпечення на постійних робочих місцях, в робочій  і обслуговуваній зонах приміщень  метеорологічних умов і чистоти  повітряного середовища, відповідних гігієнічним і технічним вимогам. Основне завдання вентиляції – видалити з приміщення забруднене або нагріте повітря і подати свіже.

Вентиляція класифікується за такими ознаками:

• за способом переміщення повітря: природна, штучна (механічна) і суміщена (природна і штучна одночасно);
• по напряму потоку повітря: припливна, витяжна, припливно-витяжна;
• по місцю дії: загальнообмінна, місцева, комбінована

 

6.1.4 Природна  вентиляція.

Природна вентиляція в приміщеннях відбувається в  результаті теплового і вітрового натиску. Тепловий натиск обумовлений різницею температур, а значить і щільністю внутрішнього і зовнішнього повітря. Вітровий натиск обумовлений тим, що при обдуванні вітром будівлі, з її навітряної сторони утворюється підвищений тиск, а з підвітряної – розрідження.

Природна вентиляція може бути неорганізованою і організованою. При неорганізованій вентиляції невідомо, які об'єми повітря поступають і видаляються з приміщення, а  сам повітрообмін залежить від випадкових чинників (напрями і сили вітру, температури зовнішнього і внутрішнього повітря). Неорганізована природна вентиляція включає інфільтрацію (просочування повітря через щілини у вікнах, дверях, перекриттях) і провітрювання, яке здійснюється при відкритті вікон і кватирок.

Організована природна вентиляція називається аерацією. Для аерації в стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на даху або у верхній частині будівлі встановлюють спеціальні пристрої (ліхтарі) для видалення відпрацьованого повітря. Для регулювання надходження і видалення повітря передбачено перекривання на необхідну величину аераційних отворів і ліхтарів. Це особливо важливо в холодну пору року.

 

6.1.5 Системи  штучної (механічної) вентиляції, їх  вибір, конструктивне оформлення. Місцева механічна вентиляція.

Штучна (механічна) вентиляція, на відміну від природної, дає  можливість очищувати повітря перед  його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне  повітря (очищати, підігрівати, зволожувати тощо) , більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону. Окрім того, механічна вентиляція дозволяє організувати повітрозабір в найбільш чистій зоні території підприємства і навіть за її межами.

Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об'ємі робочої зони приміщення.

Вентиляція  припливна.

Припливне повітря прямує в приміщення, як правило, розсіяним  потоком для чого використовуються спеціальні насадки.

Витяжна і припливно-витяжна вентиляція.

Витяжна вентиляція (мал. 2.8) складається з очисного пристрою 1, вентилятора 2, центрального 3 і відсмоктуючих  повітряних ходів 4.

 

Повітря після очищення необхідно викидати на висоті не менше  ніж 1 м над гребенем даху. Забороняється робити викідальні отвори безпосередньо у вікнах.

В умовах промислового виробництва  найбільш поширена витяжна для приточування система вентиляції із загальною  притокою в робочу зону і місцевою витяжкою шкідливих речовин безпосередньо  від місць їх виникнення.

У виробничих приміщеннях, де виділяється значна кількість  шкідливих газів, пари, пилу витяжка повинна бути на 10% більшою, ніж приплив, щоб шкідливі речовини не витіснялися в суміжні приміщення з меншою шкідливістю.

У системі приточно-витяжної вентиляції можливе використання не тільки зовнішнього повітря, але і повітря самих приміщень після його очищення. Таке повторне використання повітря приміщень називається рециркуляцією і здійснюється в холодний період року для економії тепла, необхідного для підігріву припливного повітря. Проте можливість рециркуляції обмовляється цілим рядом санітарно-гігієнічних і протипожежних вимог.

Місцева вентиляція може бути припливною і витяжною.

Місцева припливна  вентиляція, при якій здійснюється концентрована подача припливного повітря заданих параметрів (температури, вологості, швидкості руху), виконується у вигляді повітряних душів, повітряних і легких теплових завіс.

Місцева витяжна вентиляція здійснюється за допомогою місцевих витяжних парасольок, всмоктуючих панелей, витяжних шаф, бортових відсмоктувачі  і інших пристроїв.

 

Тема 6.2 Освітлення виробничих приміщень.

6.2.1 Природне, штучне, суміщене освітлення.

При поганому освітленні людина швидко втомлюється, працює менш продуктивно, зростає потенційна небезпека  помилкових дій і нещасних випадків. Згідно із статистичними даними, до 5% травм можна пояснити недостатнім або нераціональним освітленням, а в 20% воно сприяло виникненню травм. Зрештою, погане освітлення може привести до професійних захворювань, наприклад, таким як робоча міопія (короткозорість), спазм акомодації.

Для створення оптимальних  умов зорової роботи необхідно враховувати  не тільки кількість і якість освітлення, але і колірне оточення. Так, при  світлому забарвленні інтер'єру, завдяки  збільшенню кількості відображеного світла рівень освітленості підвищується на 20–40% (при тій же потужності, джерел світла), різкість тіней зменшується, поліпшується рівномірність освітлення.

Освітлення виробничих приміщень характеризується кількісними  і якісними показниками. До основних кількісних показників відносяться: світловий потік, сила світла, яскравість і освітленість.

До основних якісних показників зорових умов роботи можна віднести: фон, контраст між об'єктом і фоном, видимість.

Світловий потік (Ф) – це потужність світлового видимого випромінювання, яка оцінюється оком людини за чутливим відчуттям. Одиницею світлового потоку є люмен (лм) — світловий потік від еталонного точкового джерела в одну канделу (міжнародну свічку), розташованого у вершині тілесного кута в один стерадіан.

Освітленість (Е) – відношення світлового потоку (Ф), падаючого на елемент поверхні, до площі цього елементу (S):

E=Ф/S

 

За одиницю освітленості прийнятий люкс (лк) – рівень освітленості поверхні площею 1 м², на яку падає рівномірно розподіляючись, світловий потік в 1 люмен.

 

Для створення сприятливих  умов зорової роботи, що виключають швидке стомлення очей, виникнення професійних захворювань, нещасних випадків і сприяючих підвищенню продуктивності праці і якості продукції, виробниче освітлення повинне відповідати наступним вимогам:

• створювати на робочій поверхні освітленість, відповідну характеру зорової роботи, не нижче встановлених норм;
• забезпечити достатню рівномірність і постійність рівня освітленості у виробничих приміщеннях, щоб уникнути частої пере адаптації органів зору;
• не створювати засліплюючої дії, як від самих джерел освітлення, так і від інших предметів, що знаходяться в полі зору;
• не створювати на робочій поверхні різких і глибоких тіней (особливо рухомих);
• забезпечити достатній для відмінності деталей контраст освітлюваних поверхонь;
• не створювати небезпечних і шкідливих виробничих чинників (шум, теплові випромінювання, небезпека поразки струмом, пожежо- і вибухонебезпечність світильників);
• повинно бути надійним і простим в експлуатації, економічним і естетичним.

Залежно від джерела  світла виробниче освітлення може бути: природним, створюваним прямими  сонячними променями і розсіяним  світлом небозводу; штучним, створюваним  електричними джерелами світла; і сполученим (суміщеним), при якому недостатнє по нормах природне освітлення доповнюється штучним.

 

6.2.2  Класифікація  виробничого освітлення. Джерела  штучного освітлення.

 

Природне освітлення підрозділяється на: бічне (одно - або двостороннє), яке здійснюване через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє, здійснюване через ліхтарі і світлові отвори в дахах і перекриттях; комбіноване – поєднання верхнього і бічного освітлення.

Штучне освітлення може бути загальним і комбінованим. Загальним називають освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з урахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення). Комбіноване освітлення складається із загального і місцевого. Його доцільно застосовувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити визначене або змінне, в процесі роботи, напрям світла. Місцеве освітлення створюється світильниками, які концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях. Застосування тільки місцевого освітлення не допускається, враховуючи небезпеку виробничого травматизму і професійних захворювань.

 

 

 

 

По функціональному призначенню штучне освітлення підрозділяється на: робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне, чергове.

Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу, переміщення людей, рухи транспорту і є обов'язковим для всіх виробничих приміщень.

Аварійне освітлення використовується для продовження роботи у випадках, коли раптово відбудеться відключення робочого освітлення, і пов'язане з ним порушення нормального обслуговування устаткування може викликати вибух, пожежу, отруєння людей, порушення технологічного процесу. Мінімальна освітленість робочих поверхонь при аварійному освітленні повинна складати 5% освітленості нормованої для робочого освітлення, але не менше 2 лк.

Евакуаційне освітлення, призначено для забезпечення евакуації людей з приміщень при аварійному відключенні робочого освітлення. Його необхідно влаштовувати в місцях, небезпечних для проходу людей; у приміщеннях допоміжних будівель, де можуть одночасно знаходитися більше 100 чоловік; у проходах; на сходових клітках, у виробничих приміщеннях, де працює більше 50 чоловік. Мінімальна освітленість на підлозі основних проходів і на виходах при евакуаційному освітленні повинна бути не менше 0,5 лк, а на відкритих майданчиках – не менше 0,2 лк.

Охоронне освітлення влаштовується уздовж меж території, що охороняється в нічний час спеціальним персоналом. Найменша освітленість повинна бути 0,5 лк на рівні землі.

Чергове освітлення передбачається в неробочий час, при цьому, як правило, використовують частину світильників інших видів штучного освітлення.

 

 Природне освітлення  сприятливо впливає на органи  зору, стимулює фізіологічні процеси,  підвищує обмін речовин і покращує  розвиток організму в цілому. Сонячне випромінювання зігріває  і знезаражує повітря, очищаючи  його від збудників багатьох  хвороб (наприклад, вірусу грипу). Крім того, природне світло має і важливе психологічне значення, створюючи у тих, що працюють відчуття безпосереднього зв'язку з навколишнім середовищем.

Природному освітленню властиві і недоліки: воно непостійне в різний час дня і року, в різну погоду; нерівномірно розподіляється за площею виробничого приміщення, при незадовільній його організації може викликати засліплення органів зору.

На рівень освітленості приміщення при природному освітленні впливають наступні чинники: світловий  клімат; площа і орієнтація світлових отворів; ступінь чистоти скла в світлових отворах; забарвлення стін і стелі приміщення; глибина приміщення; наявність предметів, що закривають вікно як зсередини, так і зовні приміщення.

 

Оскільки природне освітлення непостійне протягом дня, кількісна оцінка цього виду освітлення проводиться по відносному показнику – коефіцієнту природної освітленості (КПО):

КПО=	Евнут	*100%
	Ен

 

де Е_внут – освітленість, що створюється світлом неба (безпосереднім або відображеним) в деякій точці усередині приміщення;

Е_н – освітленість горизонтальної поверхні, що створюється в той же час зовні світлом повністю відкритого небозводу.

Нормовані значення КПО  визначені „ Будівельними нормами  і правилами " (БНіП 11-4-79).

 

Штучне освітлення передбачається у всіх виробничих і побутових приміщеннях, де недостатньо природного світла, а також для освітлення приміщень в темний період доби.

Джерела штучного освітлення

Як джерела штучного освітлення широко використовуються лампи  розжарювання і газорозрядні лампи.

Лампи розжарювання відносяться до теплових джерел світла. Під дією електричного струму нитка розжарення (вольфрамовий дріт) нагрівається до високої температури і випромінює потік променистої енергії. Достоїнства: простотою конструкції і виготовлення, щодо низькою вартістю, зручністю експлуатації, широким діапазоном напруги і потужностей. Недоліки: велика яскравість (засліплююча дія); низька світлова віддача (7–20 лм/Вт); відносно малий термін експлуатації (до 2,5 тис. ч.); переважання жовто-червоних променів в порівнянні з природним світлом; висока температура нагріву (до 140° З і вище), що робить їх пожеженезпечними.

Лампи розжарювання використовують, як правило, для місцевого освітлення, |, а також освітлення приміщень  з тимчасовим перебуванням людей.

Газорозрядні лампи в результаті електричного розряду в середовищі інертних газів і пари металу і явища люмінесценції випромінюють світло оптичного діапазону спектру.

Основною перевагою  газорозрядних ламп є їх економічність. Світлова віддача цих ламп складає 40–100 лм/Вт, що в 3–5 разів перевищує світлову віддачу ламп розжарювання. Термін експлуатації – до 10 тис. год., а температура нагріву (люмінесцентні) – 30–60° С. Крім того, газорозрядні лампи забезпечують світловий потік практично будь-якого спектру, шляхом підбору відповідних інертних газів, пари металу, люмінофора. Так, по спектральному складу видимого світла випускають люмінесцентні лампи: денного світла (ЛД), денного світла з покращеною передачею кольорів (ЛДК), холодного білого (ЛХБ), теплого білого (ЛТБ), білого (ЛБ) і ін.

Основним недоліком  газорозрядних ламп є пульсація  світлового потоку, яка може зумовити виникнення стробоскопічного ефекту. В результаті такого ефекту спотворюється  зорове сприйняття предметів, що пересуваються  і обертаються, що може збільшити небезпеку травматизму. До недоліків цих ламп можна також віднести складність схеми включення, шум дроселів, значний час між включенням і запаленням ламп, відносну дорожнечу.

 

Надійність і ефективність природного і штучного освітлення залежить від своєчасності і ретельності їх обслуговування. Забруднення скла світлових отворів, ламп і світильників може понизити освітленість приміщень в 1,5–2 рази. Тому вікна необхідно мити не рідше за два рази на рік для приміщень з незначним виділенням пилу; не рідше за чотири рази — при значному виділенні пилу. Періодичність чищення світильників – 4–12 разів на рік (залежно від характеру запиленої виробничих приміщень).

Періодично, не рідше  за один раз на рік, необхідно перевіряти рівень освітленості в контрольних точках виробничого приміщення. Основний прилад для вимірювання освітленості – люксметр.

 

Тема 6.3 Вібрація.

 

6.3.1 Джерела,  класифікація і характеристики  вібрації.

Серед всіх видів механічних дій для технічних об'єктів  найбільш небезпечна вібрація. Знакозмінна напруга, викликана вібрацією, сприяє накопиченню пошкоджень в матеріалах, появі тріщин і руйнуванню. Найчастіше і досить швидко руйнування об'єкту наступає при вібраційних впливах в умовах резонансу. Вібрація викликає також і відмови машин, приладів.

Вібрація викликає порушення  фізіологічного і функціонального  станів людини. Стійкі шкідливі фізіологічні зміни називають вібраційною  хворобою. Симптоми вібраційної хвороби  виявляються у вигляді головного  болю, оніміння пальців рук, болю в  кистях і передпліччі, виникають судоми, підвищується чутливість до охолоджування, з'являється безсоння. При вібраційній хворобі виникають патологічні зміни спинного мозку, серцево-судинної системи, кісткових тканин і суглобів, змінюється капілярний кровообіг.