Правовий статус держ службовця

ЗМІСТ

Вступ

1. Сутність  правового аспекту загальних  вимог до правового статусу  державних службовців.

1.1 Методи  та організаційно-управлінські функції  державного службовця.

2. Особливості  відповідальності статусу державних  службовців та їх правові обов'язки.

3. Гарантії  та заохочення державного службовця.

3.1 Особливості  правового статусу державних  службовців.

4. Обмеження  та заборони, пов'язані з перебуванням  на державній службі.

Висновок

Список використаної літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Вступ.

       Актуальність  теми. Правовий статус державного службовця - особливий вид спеціально визначених і гарантованих державою норм, що характеризують місце державного службовця в  суспільстві. Він складається з  правового та організаційного аспектів.

       Правовий  аспект статусу державного службовця  обумовлений змістом державно-службових  правовідносин. Він визначається Конституцією України, Законом України «Про державну службу», іншими нормативно-правовими  актами та характеризується сукупністю прав, обов'язків, повноважень та обмежень. При цьому слід розрізняти загальні права, обов'язки, повноваження та обмеження, встановлені для всіх державних  службовців, і посадові права, обов'язки, повноваження та обмеження, визначені  для конкретних посад.

       Правовий  аспект статусу державного службовця  проявляється як широта прав, коло обмежень та набір функціональних обов'язків, що залежать від посади, яку він  обіймає.

       Предметом дослідження роботи виступає організаційно-правовий аспект статусу державного службовця, який визначається місцем органу державної  влади в структурі державного апарату, посадою, яку він обіймає  в цьому органі. Порядок заміщення  посади державного службовця, що є невід'ємною  складовою цього аспекту статусу, залежить від категорії посади. Організаційний аспект безпосередньо визначає значну кількість факторів правового аспекту  статусу. Також він впливає на матеріальне забезпечення службовця, тобто на матеріальний аспект статусу.

       Об'єктом  дослідження даної роботи є аналіз правового статусу державного службовця.

       Метою роботи є розкриття концептуальних основ правового статусу державного службовця. 
 
 
 

       1. Сутність правового  аспекту загальних  вимог до правового  статусу державних  службовців.

       У суспільному визнанні статусу державного службовця чільне місце посідає  громадська думка, що неформально визначає ставлення суспільства до державних  службовців.

       Виходячи  з цього, статус державного службовця - це комплексний показник положення  державного службовця в соціальній системі, один з найважливіших параметрів його соціального стану. Основними  складовими статусу державного службовця  є його позиція в структурі  державного апарату та уявлення суспільства  про місце, роль і значення даної  позиції. Відповідно до цього статус у громадській думці визначається такими категоріями, як престиж, пошана, повага.

       Таким чином статус державного службовця  передбачає:

       - безпосередню належність за родом професійної діяльності до підготовки, прийняття та, або запровадження рішень у сфері державного управління, причому ці дії, як правило, мають економічні та соціальні наслідки для всього суспільства або його певної частини;

       - наявність у державного службовця повноважень виступати від імені органу державної влади (тим самим від імені держави), обстоюючи державний інтерес;

       - законодавче та нормативно-правове визначення компетентності, повноважень, прав, обов'язків, обмежень і відповідальності згідно зі своєю посадою;

       - належність до особливої професійно-статусної групи, яка складається з професійно підготовлених до державної служби представників різних професій.

       Державні  службовці, виконуючі свої обов'язки, повинні мати чітке уявлення про  свою діяльність: її соціальну значущість; її організованість; її матеріально-технічну та інформаційну забезпеченість; певну  форму дій в апараті; компетентність керівництва державною діяльністю. Сукупність цих уявлень виступає як усвідомлена база соціально необхідного  способу діяльності.

       Важливою  складовою діяльності державних  управлінців є соціальна відповідальність.

       Серцевиною  її проблем є особисті цінності управлінців. Етична поведінка державних службовців значно впливає на довіру звичайних  людей до дій уряду та до їх соціальної відповідальності. Державний службовець у спілкуванні з громадянами  повинен постійно відчувати себе представником влади, мати свій імідж, який базується на таких якостях  як професіоналізм, державна позиція, інтереси. Особисті якості (темперамент, відповідальність, дисциплінованість), біографія, коло спілкування, ораторське мистецтво, зовнішній вигляд, міміка, стиль мислення -- все це становить  поняття іміджу.

       1.1 Методи та організаційно-управлінські  функції державного  службовця.

       Предметом та продуктом праці в управлінні є інформація. Для аналітичної  діяльності -- це різнопланова інформація про стан справ у певній сфері.

       Важливою  умовою ефективної діяльності є вміння кваліфіковано збирати та обробляти  інформацію. Державні службовці постійно використовують різні методи збирання інформації. Головні серед них:

       - аналіз статистики та вивчення офіційних документів, особисті спостереження;

       - соціологічні опитування;

       - соціальні експерименти.

       Застосування  раціональних методів статистичної обробки інформації, особливо за допомогою  сучасних комп'ютерних технологій, вміння максимально їх використовувати  для збирання, накопичення, класифікації та оброблення інформації -- це важливий елемент професійної компетентності сучасного державного службовця. Суттєвим інструментальним засобом ефективної аналітичної діяльності державних  службовців є висока культура діловодства: вміння правильно оформляти, класифікувати  та зберігати різні види і типи інформаційних та аналітичних документів, уміння користуватися літературою, документальними архівами, аудіовізуальними документами. Особливим завданням  багатьох службовців державного апарату  на всіх рівнях (від районного до центрального) є контроль, аналіз та регулювання діяльності певних підприємств  та установ (промислових та комунальних  підприємств, навчальних, медичних закладів, лікарень тощо). Для ефективної реалізації контрольно-аналітичних функцій  за певними сегментами економічного, соціального та культурного життя  необхідно:

       - знати відповідне законодавство та інші нормативні документи, які регламентують діяльність певних підприємств, установ;

       - знати технологічну та організаційно-управлінську специфіку їх діяльності;

       - володіти основними методами контролю (статистичний аналіз, фінансово-економічний аналіз, техніко-технологічна експертиза, соціологічний аналіз).

       Державний апарат не тільки аналізує проблеми та ситуації і готує проекти управлінських  рішень. Після того як ці рішення  ухвалені вищим політичним керівництвом, службовці державного апарату повинні  організувати їх реалізацію. Тому організаційно-управлінські функції є невід'ємною і надзвичайно  важливою складовою діяльності державного апарату.

       Вирізняють  дві групи організаційно-управлінських  функцій:

       - зовнішні (організація виконання державних рішень окремими громадянами, групами громадян, підприємствами, установами тощо);

       - внутрішні (організація діяльності працівників державного апарату та окремих його структурних підрозділів).

       Характерною рисою зовнішньої організаційно-управлінської  діяльності державного апарату є  опора переважно на законодавчо-нормативне регулювання, стимулювання та ціннісно-орієнтаційне регулювання. Можливості прямого командно-адміністративного  впливу на ділову поведінку окремих  суб'єктів обмежені. Зовнішні організаційно-управлінські функції реалізуються за допомогою  цілого комплексу як прямих, безпосередніх (правове та нормативне регулювання, контроль за дотриманням законів  і нормативів та відповідні санкції, виконання прийнятих рішень, кадрова  політика тощо), так і непрямих засобів (пропаганда, навчання, стимулювання, виховання, формування певних ціннісних орієнтацій, відповідного соціально-психологічного клімату, певної суспільної думки, традиції тощо).

       Державні  службовці повинні володіти знаннями та практичними навичками організації  виконання рішень, координації діяльності різних юридичних та фізичних осіб, які відповідають за реалізацію окремих  елементів державних рішень тощо. Особливе значення має оволодіння технікою ефективного контролю за виконанням прийнятих рішень.

       Процес  оволодіння управлінським мистецтвом значно складніший за оволодіння іншими функціями. Надзвичайно важливою є  здібність державних службовців самостійно аналізувати конкретні  ситуації та знаходити певну міру між різними альтернативами. Тільки гнучке і критичне, діалектне мислення може бути надійним захистом проти  бюрократизму. Адже бюрократичні риси в діловій поведінці, такі, наприклад, як формалізм, безвідповідальність, тяганина тощо -- це не що інше, як втрата почуття  системності, комплексності та перспективної  цільової орієнтації під час реалізації своїх функцій.

       Службовець, який орієнтується на ситуацію в процесі  розробки та реалізації управлінських  рішень -- це не тільки професійно грамотний  виконавець положень законів, нормативів, інструкцій, а й одночасно дослідник, експериментатор, який постійно самостійно веде пошук оптимальних підходів при вирішенні тих чи інших  проблем.

       2. Особливості відповідальності  статусу державних  службовців та  їх правові обов'язки.

       Одним з елементів правового статусу  державного службовця є права  державного службовця. Державний службовець в Україні, як і будь-який суб'єкт  права - громадянин України, має конституційно  закріплені права. Однак з погляду  державно-службової діяльності найважливішим  аспектом є службові права, з реалізацією  яких можна говорити про функціонування державної служби. Службові права  безпосередньо пов'язані з виконанням посадових обов'язків.

       Визначені Законом України «Про державну службу»  права державного службовця можна  поділити на три групи:

       - права, які забезпечують розуміння службовцями свого правового статусу та його правовий захист;

       - права, які сприяють безпосередньому виконанню службових обов'язків;

       - права, які сприяють посиленню посадової активності державного службовця, реалізації його конституційних прав і свобод, які забезпечують соціальні гарантії державного службовця.

       Обов'язки державного службовця характеризують сутність його службової діяльності, бо орган державної влади приймає  на роботу громадянина в основному  з тим, щоб покласти на нього відповідні посадові обов'язки.

       Законодавство про державну службу визначає лише основні обов'язки державних службовців. Водночас для окремих категорій  державних службовців спеціальними нормативними актами встановлюються особливі обов'язки.

       Коло  основних обов'язків державного службовця  визначається ст. 10 Закону України «Про державну службу»:

       - додержання Конституції України та інших нормативних актів законодавства України;

       - забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції;

       - недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;

       - безпосереднє виконання покладених на нього службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;

       - збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;

       - постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації;

       - сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість у роботі.

       Державний службовець органічно пов'язаний з  державою, й уже через це до нього  висуваються специфічні вимоги: не чинити дій, які приводять до підриву  авторитету державної служби, не брати  участі в страйках, а також інших  діях, що порушують функціонування державних органів.

       Один  з аспектів цього обов'язку полягає  в тому, що державні службовці мають  утримуватися не лише від дій чи виступів, а й від висловлювань, які можуть зашкодити державній  службі або завдати збитків державному органові чи справити враження, що державні службовці не дотримуються або діють усупереч державним і суспільним інтересам.

       Обов'язок не чинити дій, які ускладнюють роботу органів державної влади, модифікується  залежно від посади, яку обіймає  службовець. Так, несумісні з посадою  державного службовця публічні заяви  про неправильну політику Кабінету Міністрів України, публічна критика  Президента, Прем'єр-міністра, міністра, інших керівників органів державної  влади.

       Державний службовець не має права використовувати  свої службові обов'язки, авторитет  державної служби і знання документів для того, щоб критикувати діяльність органів державної влади та їхніх  посадових осіб. Державний службовець не має права критикувати свого  керівника, орган, у якому він  служить, щодо питань політики, яку  мають проводити цей орган  і посадові особи. Якщо державний  службовець не згодний з цією політикою, він має подати у відставку.

       Державний службовець не має права апелювати  до преси, оскільки інформацію можуть надавати лише вповноважені на це державні службовці. Про діяльність, недоліки, упущення чи зловживання по службі в діяльності відповідного органу державної  влади можна рекомендувати державним  службовцям звертатися у вищі органи, до вищих керівників, зокрема до Кабінету Міністрів України.

       Державні  службовці не мають права брати  участь у політичних акціях. У разі висування кандидатами в народні  депутати України чи депутати органів  місцевого самоврядування їм має  надаватися відпустка за свій рахунок  на весь термін виборної кампанії.

       Законодавство, а також посадові інструкції визначають конкретні функції та повноваження державних службовців, які зобов'язані  правильно їх виконувати. Невиконання  або неналежне виконання службових  повноважень можна розглядати як посадовий проступок.

       Закон України «Про державну службу» передбачає, що державний службовець зобов'язаний діяти в межах своїх повноважень. Ця вимога зобов'язує державного службовця  мати цілком точні уявлення про обсяг  і межі повноважень щодо своєї  посади.

       Нормативними  актами визначено правила підпорядкування  між посадами державних службовців, яких має також дотримуватися  державний службовець, здійснюючи повноваження в межах наданих йому прав і згідно з посадовими обов'язками.

       Обов'язок державного службовця здійснювати  повноваження нерозривно пов'язаний з  іншою вимогою - дотриманням установленого  в органі службового розпорядку, тобто  встановленого режиму робочого часу, порядку виконання обов'язків  тощо.

       Виконання обов'язків на певній посаді державного службовця з дотриманням установленого  в державному органі розпорядку й  означає виконання повноважень  державного службовця даного державного органу.

       Якщо  державний службовець використовує надані йому повноваження з іншою  метою або виходить за межі наданих  йому прав, то його дії можуть бути кваліфіковані  як посадовий проступок.

       Державний службовець не може допускати перевищення  посадових повноважень Під перевищенням службових повноважень мають  на увазі навмисні дії державного службовця, що явно виходять за межі прав і повноважень, наданих йому за посадою  законом та нормативним актом  органу державної влади (статутом, положенням, інструкцією, наказом тощо). Під перевищенням посадових повноважень розуміють  дії посадової особи, що явно виходять за межі її повноважень і призвели до суттєвого порушення прав і  законних інтересів громадян або  організацій чи інтересів суспільства  та держави, що охороняються законом..

       Державні  службовці можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності за присвоєння ними повноважень посадової особи  і вчинені ними дії, що призвели до істотного порушення прав і законних інтересів громадян та організацій. Внесення державними службовцями свідомо  неправильних відомостей до офіційних  документів, а також внесення ними в зазначені документи виправлень, які спотворюють їх справжній  зміст, якщо це зроблено з корисливої або з особистої зацікавленості (службовий підлог), переслідується в кримінальному порядку.

       Оскільки  державна служба ґрунтується на принципах  ієрархічної підлеглості, державні службовці зобов'язані виконувати накази, розпорядження та вказівки вищих щодо підлеглості керівників, видані в межах їхніх посадових  повноважень, за винятком явно незаконних.

       Державний службовець зобов'язаний виконувати всі  загальні інструкції, вказівки, письмові чи усні особисті розпорядження керівників, які перебувають на вищому посадовому ієрархічному ступені.

       Усі розпорядження державний службовець виконує під особисту відповідальність. Тому, отримавши для виконання  розпорядження, державний службовець має його оцінити з погляду  відповідності закону та державним  інтересам.

       Згідно  зі ст. 10 Закону України «Про державну службу» державний службовець зобов'язаний, якщо існує хоча б найменший сумнів щодо правомірності отриманого для  виконання доручення, одразу повідомити про це в письмовій формі посадову особу, яка дала доручення, а у  разі наполягання на його виконанні -- повідомити вищу за посадою особу. У цьому разі умовою правомірності  доручення буде письмове підтвердження  виданого розпорядження вищим за посадою керівником.

       Вступаючи на державну службу, державний службовець має бути готовим якісно виконувати службові функції та посадові обов'язки. Щодо ділових якостей, він має  відповідати тим вимогам, що випливають з призначення та змісту посади, яку він обіймає. Теоретичне й  практичне навчання є службовим  обов'язком усіх державних службовців.

       Суттєвою  ознакою та складовою професійної  діяльності державного службовця є  дотримання ним норм службової етики. Передбачається, що громадянин, вступаючи  на державну службу, суб'єктивно має  моральне право зайняти цю посаду, тобто він не лише має професійні якості, а й позитивно характеризується з морального боку, має розвинене  почуття чесності, обов'язку, совісті, відповідальності тощо. Тому дуже важливою є вимога щодо дотримання державним  службовцем норм службової етики  та встановленого в державному органі службового розпорядку.

       Державний службовець своєю поведінкою має  демонструвати прихильність до суспільного  ладу в дусі Конституції України  та конституційних законів і виступати  за їх виконання. В усіх відносинах і суспільних контактах державний  службовець зобов'язаний дотримуватися  того ступеня витримки й акуратності, які продиктовані його службовим  становищем відносно суспільства та обов'язків державного органу, де він  служить.  

       3. Гарантії та заохочення  державного службовця.

       З метою забезпечення якісного виконання  державними службовцями посадових  обов'язків, реалізації наданих їм законних прав, дотримання правообмежень чинне  законодавство України визначає основні гарантії службової діяльності працівників. Гарантії для державного службовця -- це встановлені в законодавстві основні положення, що характеризують соціально-правовий аспект статусу державного службовця.

       До  них належать нормативно визначені  міри економічного, соціального, організаційного  та правового характеру, спрямовані на забезпечення реалізації загальних  прав і обов'язків державного службовця  та ефективного виконання посадових  повноважень.

       Державному  службовцеві гарантуються:

       умови роботи, які забезпечують виконання  ним посадових обов'язків;

       - заробітна плата й інші виплати, передбачені законами та іншими нормативно-правовими актами;

       - щорічна оплачувана відпустка;

       - медичне обслуговування державного службовця та членів його сім'ї, у тому числі після його виходу на пенсію;

       - перепідготовка (перекваліфікація) та підвищення кваліфікації зі збереженням грошового утримання на період навчання;

       - обов'язковість згоди державного службовця на переведення на іншу державну посаду державної служби, за винятком випадків, передбачених законом;

       - пенсійне забезпечення за вислугу років і пенсійне забезпечення членів сім'ї державного службовця в разі його смерті, що настала у зв'язку з виконанням ним посадових обов'язків;

       - захист державного службовця та членів його сім'ї від насилля, погроз, інших неправомірних дій у зв'язку з виконанням ним посадових обов'язків у порядку, визначеному законом.

       Передбачений  законом перелік гарантій для  державного службовця не є вичерпним.

       На  сучасному етапі запровадження  адміністративної реформи однією з  актуальних гарантій для державних  службовців є встановлення його соціального  захисту при ліквідації та реорганізації  органу державної влади.

       При ліквідації органу або скороченні його штату державному службовцеві у  разі неможливості надання роботи в  цьому органі має бути запропонована  інша посада державного службовця в  іншому органі з урахуванням його професії, кваліфікації та раніше займаної посади.

       При звільненні у зв'язку з ліквідацією  органу державної влади або скороченні його штату у разі невиконання  умови, зазначеної в попередньому абзаці, державному службовцеві сплачується  середня заробітна плата протягом трьох місяців.

       Поряд з цим у разі неможливості працевлаштування законодавчо необхідно встановити гарантію перепідготовки за іншою спеціальністю, спрямованою на державну службу, із збереженням на період навчання заробітної плати та стажу державної служби.

       В умовах трансформації повноважень  органів державної влади доцільно забезпечити бюджетне фінансування перепідготовки здібних молодих  державних службовців, які отримали досвід роботи в державній службі.

       Державному  службовцеві залежно від умов проходження ним державної служби надаються у випадках і порядку, визначених законами, житлова площа, службовий транспорт тощо.

       Перспективним є реальне запровадження страхування  державних службовців на випадки:

       1) заподіяння шкоди здоров'ю та  майну у зв'язку з виконанням  посадових обов'язків; 

       2) захворювання чи втрати працездатності  в період проходження державної  служби.

       Страхування має здійснюватися на підставі угод між органами державної влади  та організаціями страхування, що мають  відповідні ліцензії. При цьому розмір страхових виплат повинен бути визначений нормативно-правовими актами.

       Витрати, пов'язані з наданням гарантій для  державного службовця, забезпечуються за рахунок коштів відповідних бюджетів.