Предмет і метод мікроекономіки

Реферат на тему:  Предмет і метод мікроекономіки

План

Вступ

1. Мікроекономіка як складова економічної науки

2. Методи мікроекономічних досліджень

3. Предмет мікроекономіки,  її суб’єкти та об’єкти

4. Нормативна і позитивна мікроекономічна теорія

Висновки

Список  використаної літератури

Вступ

     Економікс, економічна наука – суспільна наука про використання рідкісних економічних ресурсів з метою максимального задоволення необмежених матеріальних потреб суспільства.

     Економіка поділяється на два головних розділи: мікроекономіку і макроекономіку.

     Мікроекономіка (префікс "мікро”- у перекладі з грецької мови означає "малий”, проте більшість з економічних одиниць "малі” лише порівняно з економікою в цілому. Наприклад, щорічний обсяг збуту "Дженерал Моторз”, "Ай-Бі-Ем” перевищує національний валовий продукт багатьох країн світу) – вивчає поведінку окремих економічних одиниць. Ці одиниці включають споживачів, інвесторів, працівників, землевласників, окремі компанії – по суті, будь-яку особу чи організацію, що відіграє певну роль у функціонуванні нашої економіки.

     Мікроекономіка  пояснює те, як і чому вищевказані  одиниці, приймають економічні рішення. Наприклад, як споживачі приймають  рішення про покупку і як зміни  в цінах і доходах впливають  на їх вибір, як фірми приймають рішення, скільки працівників найняти, як робітники вирішують, де працювати і який обсяг роботи виконувати.

     Ще  один важливий об'єкт вивчення мікроекономіки – це відстеження, як внаслідок взаємодії  первинних економічних одиниць  формуються більші підрозділи – ринки і галузі промисловості. Мікроекономіка допомагає нам зрозуміти, наприклад, чому американська автомобільна промисловість розвивалася саме таким шляхом, як виробники й споживачі взаємодіють на ринку автомобілів, як визначається ціна на автомобіль, які кошти вкладають автомобільні компанії у нові заводи і скільки легкових автомобілів випускається щороку. Вивчаючи поведінку і взаємодію окремих фірм і споживачів, мікроекономіка з'ясовує те, як функціонують і розвиваються галузі промисловості й ринки, чому вони відрізняються, і як впливають на них політика уряду й загальні економічні умови.

1. Мікроекономіка як складова економічної теорії

   Мікроекономіка – одна з базових економічних дисциплін, сукупність яких в західній економічній науці одержали назву «Економікс».  Сюди входять такі дисципліни, як «Макроекономіка» і «Мікроекономіка». Специфіка цих учбових дисциплін полягає в тому, що вони дають комплексний опис, хоча і з різних точок зору, економічної системи.

   Існують два різних рівні опису та аналізу економічних процесів: рівень макроекономічного аналізу і мікроекономічного налізу.  Макропідхід виходить з необхідності обґрунтування закономірностей функціонування національної економіки в цілому або в її крупних агрегатів – таких, як урядовий сектор, сектор домогосподарств і приватний сектор, в той час, як в мікропідході вирішальним є аналіз, оцінка поведінки окремої фірми чи окремого домогосподарства. Якщо макроекономіка, аналізуючи різні економічні проблеми, вивчає такі величини як загальний обсяг виробленої продукції, сукупні видатки, сукупні доходи, загальний рівень цін, загальний рівень зайнятості тощо, то мікроекономіка досліджує такі показники як обсяг виробництва певного продукту на окремому підприємстві чи ринку, ціна продукту, доходи і витрати окремого підприємства, доходи і витрати окремого домогосподарства. Ці різні підходи і об’єкти дослідження обумовлюють відмінності двох самостійних дисциплін: макроекономічної теорії (макроекономіки) і мікроекономічної теорії (мікроекономіки).

   Мікроекономіка сформувалась в останній третині ХІХ ст. як теорія, яка пояснювала поведінку суб’єктів ринку (фірми та домогосподарства) в межах локального ринку. Цим була окреслена, зокрема, сфера приватного бізнесу – базового рівня і масової соціальної основи ринкової економіки.

   Виникнення  мікроекономіки і мікроекономічної теорії, яка її вивчає, знаменували  якісний стрибок в розвитку економічної  науки, так як саме мікроекономічна  теорія звела поведінку виробника  і споживача до раціональної поведінки  – до прагнення досягнути максимальної вигоди кожним. 

2. Методи мікроекономічний досліджень

   Застосовуючи  методологію спільну для всіх природничих і суспільних наук, мікроекономіка досліджує поведінку суб’єктів ринку, застосовує специфічне економічне сприйняття. Це економічне сприйняття враховує декілька важливих аспектів: обмеженість; наявність альтернатив; раціональна поведінка; порівняння вигод і витрат.

   Кожний  суб’єкт ринку, приймаючи певні  рішення, зіштовхується з необхідністю здійснювати певний вибір. Так, підприємець стоїть перед проблемою вибору, які товари і в якій кількості виробляти, які для цього використовувати економічні ресурси і технології, для кого виробляти товари; домогосподарство визначає, які товари із великого різноманіття придбати;  влсник економічних ресурсів зіштовхується з проблемою вибору одного із альтернативних варіантів використання своїх ресурсів.

   Необхідність  вибору обумовлюється метою, яку  переслідує людина в своїй поведінці, обмеженістю можливостей щодо досягнення мети і наявністю альтернатив.

   Основною  метою поведінки (вибору) є одержання вигоди, причому, максимальної вигоди. Так,т підприємець переслідує мету одержати максимальний прибуток, найманий працівник – максимальну зарплату, покупець – максимальне задоволення від використання чи споживання блага.

   В силу феномена обмеженості (рідкісності) економічних ресурсів, коштів і благ можливості людей щодо досягнення своїх цілей є обмеженими.  Так, покупець, переслідуючи мету одержати максимальне задоволення від споживання товарів і послуг, зіштовхується з обмеженнями у вигляді певної суми грошей, яка є в його розпорядженні, і цін на товари. Перешкодою до одержання підприємцем найбільшого прибутку є попит на товари, які він виробляє, певна сума грошей, якою він володіє, ціни на економічні ресурси, які використовуються у виробничому процесі.

   Необхідність  вибору обумовлена і існуванням альтернатив: у покупця – при придбанні товарів; у виробника – при виробництві різної продукції і використанні різних технологій; у власника економічних ресурсів – при їх використанні.

   Приймаючи рішення про те, як потратити час, гроші, наявні ресурси, люди роблять  свій вибір раціонально, тобто обирають найкращий спосіб із можливих для досягнення своєї мети – той, який забезпечує одержання найбільшої чистої вигоди.

   Будь-який вибір передбачає, з однієї сторони, певні вигоди, а, з іншої сторони, певні жертви, втрати. Так, власник будівлі, здаючи її в оренду і одержуючи вигоду у вигляді орендної плати, жертвує прибутком, який би він одержав займаючись власною підприємницькою діяльністю; студент, який навчається у вузі і одержує стипендію, жертвує заробітною платою, яку б він одержав, працюючи на якомусь підприємстві.

   Раціональна поведінка грунтується на порівнянні граничних вигод і граничних витрат. Гранична вигода – це задоволення (або цінність), одержане від зробленого вибору, а граничні витрати – це жертви, втрати внаслідок відмови від іншого альтернативного вибору.

   Раціональним  вважається той вибір, для якого гранична вигода дорівнює граничним витратам.

   Поряд із специфічними методами в мікроекономічному дослідженні використовуються загальнологічні (аналіз, синтез, абстрагування, індукція, дедукція, моделювання) і загальнонаукові методи, які в свою чергу, поділяються на емпіричні (спостереження, опис, вимір, порівняння, експеримент) і теоретичні (формалізація, аксіоматичний метод, метод сходження від абстрактного до конкретного, логічний та історичний методи). Це робить економічну теорію об’єктивною, науково обґрунтованою.

   Мікроекономічний  аналіз передбачає широке використання моделювання мікроекономічних процесів. Під економічною моделлю розуміють відображення в словесно-описовій, математичній чи графічній формі сторін, властивостей і головних зв’язків економічної системи, яка аналізується. 

3. Предмет мікроекономіки, її суб’єкти та об’єкти

   Мікроекономіка вивчає поведінку і механізм прийняття рішень окремими суб’єктами ринку (домогосподарствами, підприємствами, державними і приватними організаціями), які прагнуть досягнути своєї мети шляхом використання обмежених ресурсів, що мають альтернативне використання. Іншими словами, предметом мікроекономіки є обґрунтування вибору, який роблять окремі економічні одиниці, використовуючи обмежені економічні ресурси, з метою досягнення своїх цілей.

   Цими  економічними одиницями виступають споживачі, працівники, інвестори, землевласники, окремі підприємства, які виконують певну роль в економіці.

   Мікроекономічна теорія пояснює як фірма приймає  рішення про ціну на свій продукт  та обсяг його виробництва, при якому  одержує максимальний прибуток, як обирає оптимальну кількість ресурсів (сировини, праці, капіталу), яка дозволяє випускати бажаний обсяг продукту з мінімальними витратами виробництва та максимальним прибутком; вона досліджує як домогосподарство здійснює свій оптимальний вибір, витрачаючи свій дохід на певні товари і послуги, і при цьому максимізує своє задоволення; вона досліджує як працівник приймає рішення про те, де йому працювати і який обсяг робіт виконувати.

   Економічний вибір, який роблять окремі суб’єкти ринку, відбувається не у вакуумі. Тому іншим важливим аспектом мікроекономіки є вивчення взаємодії окремих економічних одиниць, яка відбувається в контексті ряду соціальних інститутів, важливішими з яких є ринок та уряд (держава).

   Ринок являє собою місце чи організацію, яка використовується людьми для купівлі-продажу. Завданням ринку є забезпечення взаємовигідної торгівлі. Торгівля вигідна для покупця, коли задоволення, яке він одержує від придбання певного товару, є не меншим від задоволення, яке би він одержав придбавши інший товар, потративши на нього ту ж саму суму грошей. Для виробника торгівля є вигідною в тому випадку, коли ціна, яку він одержує за проданий товар, по величині покриває принаймні альтернативну вартість його виробництва. Під альтернативною вартістю товару чи послуги розуміють вартість, оцінену з точки зору втраченої можливості займатись найкращою з доступних альтернативних діяльностей, яка вимагає таких же затрат часу чи ресурсів.

   Під впливом попиту і пропозиції на ринку  формується рівноважна ціна, тобто  ціна, яка задовольняє і покупця, і продавця. Ринкова, рівноважна, ціна є тим орієнтиром, який дозволяє економічним одиницям зробити свій вибір. Крім того, ринкова ціна відіграє роль координуючого механізму, який дозволяє привести до спільного знаменника різні інтереси суб’єктів ринку. Цей механізм координації рішень економічних одиниць можна проілюструвати за допомогою моделі кругообігу ресурсів, продуктів і доходів (схема 1).

   Схема 1. Модель кругообігу ресурсів, продуктів  і доходів

   Дана  модель ілюструє взаємозв’язок між двома суб’єктами ринку – домогосподарствами і підприємствами, які взаємодіють на ринках ресурсів і продуктів. На верхній половині схеми представлений ринок ресурсів, на який, з однієї сторони, домогосподарства постачають економічні ресурси, які  знаходяться у їх власності (землю, працю, капітал, підприємницькі здібності) і створюють їх пропозицію, а, з іншої сторони, підприємства купують ці ресурси, створюючи таким чином, попит на них. Взаємодія попиту на кожний з цих ресурсів та їх пропозиції встановлює ціну цих ресурсів. За цими цінами, встановленими ринком ресурсів, підприємства їх купують, ресучи при цьому грошові витрати, а домогосподарства їх продають, одержуючи, таким чином, грошові доходи у вигляді заробітної плати, ренти, процента та прибутку.

   На нижній половині схеми представлений ринок продуктів. На ньому, з однієї сторони, виступають підприємства, які використовують куплені на ринку ресурсів для виробництва товарів і послуг, і постачають ці продукти на ринок продуктів, створюючи їх пропозицію. З іншої сторони, домогосподарства, одержавши доходи, їх витрачають, купуючи товари і послуги на ринку продуктів, створюючи попит на них. При взаємодії попиту на товари і послуги та їх пропозиції на ринку продуктів встановлюється ціна на них. Ціни на товари і послуги, встановлені на ринку продуктів, формують, з однієї сторони, виручку від продажу продукту підприємства, а, з іншої сторони, споживчі видатки домогосподарств.

   Схема кругообігу показує різні, однак  взаємопов’язані процеси прийняття  рішень суб’єктами ринків, узгодження інтересів яких забезпечує ринкова ціна.

   Однак в деяких випадках ринок не здатний  координувати процеси економічного вибору різних суб’єктів ринку. Це стосується ситуації виникнення зовнішніх ефектів (наприклад, забруднення навколишнього середовища), забезпечення суспільними благами (наприклад, національною безпекою), порушення ринкового механізму недостатньою конкуренцію. У зв’язку з цим держава впливає на вибір окремих економічних одиниць.

   Іншим важливим аспектом мікроекономіки є вивчення проблем ефективного використання економічних ресурсів.

   Питання ефективного використання економічних  ресурсів постає у зв’язку з існуванням двох фундаментальних обставин:

1. безмежності матеріальних потреб суспільства;
2. обмеженості (рідкісності) економічних ресурсів.

   Рідкісність економічних ресурсів обумовлює  і обмеженість обсягів виробництва  благ з цих ресурсів. Обсяги виробництва  є завжди меншими від бажаних  і необхідних для задоволення  всіх потреб суспільства. Тому суспільство  повинно ставити за мету добиватись як можливо найбільшого задоволення потреб при ефективному використанні обмежених ресурсів.

   Використовувати економічні ресурси ефективно означає  одержати максимально можливий обсяг корисних товарів і послуг з наявних  ресурсів. Це ж можливо при досягненні повної зайнятості і повного обсягу виробництва.

   Під повною зайнятістю розуміють використання всіх наявних і придатних ресурсів (людських і матеріальних) для виробництва благ. Це означає,  що працівники не повинні вимушено залишатись без роботи, наявне обладнання не повинно простоювати. Але повністю повинні використовуватись лише придатні ресурси, придатність яких визначається законодавством, звичаями чи технологічним процесом.

   Повний  обсяг виробництва означає, що всі залучені ресурси треба використовувати так, щоб вони максимально задовольняли матеріальні потреби. Повний обсяг досягається при наявності двох умов:

1. розподільної ефективності;
2. виробничої ефективності.

   Розподільна ефективність має місце тоді, коли ресурси спрямовуються на виробництво тих благ та в такому їх співвідношенні, яке є найбажаніше для суспільства. Вона досягаються тоді, коли вироблено найліпшу, найоптимальнішу для суспільства структуру продукції.

   Виробнича ефективність досягається, коли бажані товари і послуги виробляються з мінімальними витратами. Це дозволяє виробляти необхідну кількість певного продукту з найменшої кількості ресурсів, залишаючи їх більшу кількість для виробництва інших необхідних благ.

   Отже, розподільна ефективність означає, що ресурси розподілені між галузями і фірмами таким чином, що суспільство одержує найбажанішу структуру продукції, а виробнича ефективність означає, що кожне благо в цій оптимальній структурі виробляється з найменшими витратами.

   Оскільки  ресурси обмежені, то економіка повної зайнятості та повного обсягу продукту не може забезпечити необмеженого випуску благ. Саме тому люди повинні вибирати, які товари виробляти зараз, а від яких товарів слід відмовитися. Люди повинні розуміти, що збільшення виробництва одних товарів у світі обмежених ресурсів, можливе лише за рахунок зменшення виробництва інших товарів. В цьому полягає зміст проблеми економії.

   За  ситуації, що розглядається (досягнення ефективності), поведінку суспільства  можна проілюструвати, використавши таблицю виробничих можливостей, і графічно за допомогою кривої виробничих можливостей або, що те саме, кривої трансформації.

   Для простоти аналізу припустимо, що:

1. економіка функціонує при повній зайнятості та досягає виробничої ефективності;
2. наявні економічні ресурси на конкретний момент часу є постійними за кількістю та якістю; в певних межах їх можна перерозподіляти між різними галузями і виробництвами благ;
3. на конкретний момент часу незмінними є і технології;
4. випускаються лише два блага – благо Х (споживчий товар) і благо У (товар виробничого призначення).

   Оскільки економічні ресурси обмежені, то обмежені і обсяги випуску. Наведені припущення дозволяють стверджувати, що виробництво більшої кількості блага, наприклад Х, можливе лише внаслідок переміщення ресурсів з виробництва блага У і навпаки. Суспільство не може одночасно збільшувати виробництво обох благ Х і У, оскільки ресурси обмежені і економіка повністю їх використовує. У зв’язку з цим перед суспільством постає питання вибору: яку комбінацію благ Х і У виробляти із цілого ряду існуючих альтернатив?

   Альтернативні комбінації кількостей благ Х і У, які можуть бути вироблені в економіці  при повному залученні наявних  ресурсів і виробничій ефективності, представлені в таблиці 1.

   Таблиця 1.

   Альтернативні можливості виробництва благ Х і У

   Перехід від альтернативи А до Е вказує, що суспільство прагне зараз більше споживати, за рахунок зменшення  капітальних благ, які становлять потенціал збільшення виробництва в майбутньому. Рух же від альтернативи Е до А вказує, що суспільство жертвує поточним споживанням заради більшого споживання в майбутньому. Але в будь-який момент часу економіка, що досягла повної зайнятості та виробничої ефективності, повинна жертвувати певною кількістю блага У заради одержання більшої кількості блага Х. обмеженість ресурсів створює неможливість одночасного збільшення кількості обох благ.

   Суть  проблеми економії проілюстрована і  на графіку 1 кривою виробничих можливостей, яка побудована на основі даних таблиці 1. кожна точка на цій кривій показує на максимальні обсяги випуску двох благ – Х і У. для виробництва  цих різних альтернативних комбінацій суспільство повинно  досягти повної зайнятості наявних ресурсів та виробничої ефективності. Всі точки, що лежать всередині кривої (наприклад, точка Л), вказують, що економіка недовикористовує наявні ресурси або не досягає виробничої ефективності. Всі ж точки, що лежать поза кривою (наприклад, точка М), вказують на більшу кількість обох благ, що є бажаним, проте недосяжним, оскільки обмеженість ресурсів, їх повне використання та існуючі технології не дозволяють «витиснути» більшу кількість благ, ніж ті, які демонструє крива виробничих можливостей. Крива виробничих можливостей вказує на те, що суспільство повинно здійснювати вибір між альтернативами, беручи до уваги той факт, що збільшення виробництва блага Х можливе лише за умови пожертви деякою кількістю блага У. Кількість іншого блага, від якого доводиться відмовитись або пожертвувати, заради одержання деякої додаткової кількості іншого блага, називають альтернативною вартістю цього блага. В нашому випадку кількість блага У, від якого доводиться відмовитись, щоб отримати додаткову одиницю блага Х, є альтернативною вартістю цієї одиниці блага Х.

   Графік 1. Крива виробничих можливостей (трансформації)

   Так, переходячи від альтернативи А до В, альтернативна вартість першої одиниці  блага Х становить 0,5 одиниць блага  У (12-11,5). Переходячи від альтернативи В до С, альтернативна вартість другої додаткової одиниці блага Х становить 1,5 одиниць блага У (11,5-10) і т.д. З графіка видно, що нарощування кількості блага Х на одну одиницю вимагає відмови все більшої кількості блага У. Ця закономірність називається законом зростаючої альтернативної вартості, яка на графіку відображається в опуклій формі кривої виробничих можливостей.

   Причина дії закону зростаючої альтернативної вартості полягає в тому, що економічні ресурси, які використовуються у  виробництві одного блага, в повній мірі є непридатними для виробництва іншого блага.

   Відсутність абсолютної взаємозамінності ресурсів, а отже, і необхідність збільшення кількості ресурсів, що переводяться з виробництва одного блага для одержання більшої кількості додаткових одиниць іншого блага, становить зміст закону зростання альтернативної вартості.

   Будь-яке  економічне рішення грунтується  на порівнянні граничних вигод і  граничних витрат: будь-яку економічну діяльність (виробництво чи споживання) треба розширювати доти, доки граничні вигоди перевищують граничні витрати, і її скорочувати, якщо граничні вигоди є меншими за граничні витрати.

   Дія закону зростаючої альтернативної вартості спричиняє зростання граничних  витрат додаткових одиниць блага  Х. тому криву граничних витрат (ГВ) блага Х можна представити висхідною кривою ГВ (графік 2).

   Графік 2. Граничні витрати і граничні вигоди блага Х

   Додаткові (граничні) вигоди (ГВГ) від споживання кожної наступної одиниці блага  Х зменшується: оскільки потреба  в ньому поступово задовольняється, то кожна наступна його одиниця приносить нам все менше задоволення, користь. Тому крива граничних вигод ГВГ є спадною. Оптимальна кількість блага Х визначається в точці перетину кривих ГВ і ГВГ, і становить 2 млн. од. чому саме ця кількість є оптимальною і вказує на розподільну ефективність?

   Якби  вироблявся лише 1 млн. од. блага Х, то граничні вигоди блага Х були б  більшими за граничні витрати його виробництва. Так, у грошовому виразі граничні вигоди становили би 15 г.о., а граничні витрати – 5 г.о.,в той  час як альтернативні блага, які могли би вироблятися з цих ресурсів, мали б цінність лише 5 г.о. Це вказує на недостатність надання ресурсів на виробництво блага Х. суспільство виграє, якщо спрямовує більшу кількість ресурсів на виробництво додаткових одиниць блага Х, оскільки одержить більше благ Х цінністю 15 г.о., відмовившись від альтернативних товарів цінністю лише 5 г.о. Перерозподіл ресурсів  з виробництва менш цінних благ на виробництво більш цінних благ підвищить ефективність використання ресурсів. Перерозподіл ресурсів на користь блага Х приносить виграш суспільству аж до 2 млн. од. Розподільна ефективність досягається при рівності граничних вигод і граничних витрат.

   Для кожної додаткової одиниці Х понад 2 млн. од. їх граничні витрати перевищують  граничні вигоди, що вказує на відсутність розподільної ефективності та надмірне виділення ресурсів на благо Х, та їх недостатність для виробництва інших благ. Так, для 3  млн. од. благ Х гранична вигода його додаткової одиниці становить 5 г.о., тоді як альтернативні товари, які могли би бути вироблені з ресурсів, якби вони не використовувались для виробництва цієї додаткової одиниці Х, оцінюються суспільством в 15 г.о. Виробляючи на одну одиницю блага Х менше, суспільство втрачає лише 5 г.о., але перерозподіляючи вивільнені ресурси на виробництво інших благ, суспільство одержує те, що оцінюється суспільством вже в 15 г.о. Більша вартість (цінність) обсягу продукції з однакової кількості ресурсів означає вищу розподільну ефективність.

   Отже, ресурси ефективно надаються на будь-яке благо, коли його обсяг виробництва (Ке) є таким, що його граничні вигоди дорівнюють граничним витратам: ГВГ=ГВ.

   Якщо  для блага У оптимальною є  кількість, наприклад, 10 тис. од., то для  нашої гіпотетичної економіки розподільна  ефективність досягається в альтернативі С.

   Отже, порівняння граничних вигод і граничних витрат дозволяє визначити розподільну ефективність – найкращу, оптимальну, структуру благ на кривій виробничих можливостей, або іншими словами, - в економіці повної зайнятості ресурсів і виробничої ефективності.

   В довготерміновому аспекті пропозиція ресурсів може  збільшуватись, а  нові технології з`являтись, що створює можливість виробляти більшу кількість обох  благ. На графіку такі зміни відображаються в переміщенні кривої виробничих можливостей (кривої трансформації) вправо (графік 3).

   Графік 3. Переміщення кривої трансформації

   Мікроекономічна теорія розглядає умови досягнення ефективності у використанні ресурсів та порівнює їх з оптимальними станами, виборами, окремих економічних одиниць з точки зору реалізації їх власної вигоди. Вона аналізує причини, які порушують умови ефективного використання ресурсів та пропонує способи усунення їх неефективності.

4. Нормативна і позитивна мікроекономічна теорія

   Основне завдання дослідження мікроекономічної системи полягає у виявленні сутності  окремих її елементів, причинно-наслідкових та кореляційних зв’язків між ними, на основі яких формуються економічні теорії (принципи, закони).