Предмет і завдання педагогіки вищої школи

Предмет і завдання педагогіки вищої школи

Педагогіка вищої школи виникла на базі загальної педагогіки. наука педагогіка, підґрунтя якої заклали древні філософи - "як науки про виховання дітей", пройшла тривалий шлях історичного розвитку. за цей час накопичено значний теоретичний

та емпіричний матеріал, чітко сформувалася тенденція диференціації педагогічних знань з урахуванням специфіки об'єктів виховання. нині існує чимало систем навчання й виховання, які охоплюють людей різних вікових груп і професій. окреслено концепцію безперервної освіти й виховання людини, яка ґрунтується на гуманістичних цінностях суспільства.

Педагогіка - наука про педагогічні закономірності, сутність, принципи, методи і форми навчання, виховання, розвитку і професійної підготовки конкретної людини, колективу в інтересах успішної діяльності.

поява педагогіки пов'язана з першими об'єднаннями людей для спільної життєдіяльності: щоб її здійснювати, проводили відповідну підготовку. як окрема галузь педагогіка сформувалася лише після накопичення загальних і спеціальних педагогічних знань.

педагогіка виявляє найбільш стійкі й істотні зв'язки, залежності між навчанням, вихованням, розвитком і всебічною підготовкою людей та соціальних груп. ці зв'язки й відношення постають як найважливіші і до суспільного життя, і для діяльності необхідні умови, які забезпечують ефективність і раціональність навчально-виховної діяльності. Вивчаючи педагогічні аспекти процесу освіти (самоосвіти), навчання, виховання, самовиховання, розвитку, саморозвитку й професійної підготовки людей до певного виду діяльності, педагогіка вищої школи обґрунтовує принципи, методи та організаційні форми навчально-виховної роботи, рекомендації, правила, прийоми керівництва тощо.

Педагогіка вищої школи — галузь педагогічної науки, яка вивчав педагогічні закономірності й засоби організації та здійснення освітнього процесу (самоосвіти), навчання, виховання (самовиховання), розвитку (саморозвитку) і професійної підготовки студентів (слухачів) до певного виду діяльності й суспільного життя.

Тому предмет педагогіки вищої школи охоплює:

■ вищий навчальний заклад як педагогічну систему;

■ функціонування та ефективність педагогічного процесу у вищому навчальному закладі;

■ педагогічну діяльність науково-педагогічних працівників, "їхню професійно-педагогічну підготовку;

■ педагогічні закономірності формування й розвитку особистості студента;

■ процес вищої освіти і самоосвіти;

■ навчання у вищому навчальному закладі;

■ виховання і самовиховання студентів;

■ моральну і психологічну підготовку;

■ форми, методи і педагогічні технології у вищому навчальному закладі;

■ педагогічні аспекти неперервної самостійної роботи студентів під час навчання у ВНЗ та після його закінчення;

■ особистість науково-педагогічного працівника;

■ педагогічні особливості взаємодії студентів і науково-педагогічних працівників у педагогічному процесі ВНЗ у ході реалізації завдань Болонської конвенції;

■ колектив (соціальну групу) науково-педагогічних працівників кафедр, факультетів, ВНЗ;

■ студентські колективи (соціальні групи). Докорінні зміни, що сталися в соціально-економічних

умовах суспільства, висунули вимогу впровадження науково обґрунтованої підготовки науково-педагогічних кадрів для вищої школи. Така підготовка передбачає не лише глибоке володіння предметною галуззю, до якої належить навчальна дисципліна, а й науковими основами педагогічної діяльності. Одним із реальних шляхів такої підготовки є магістратура та аспірантура.

У Законі "Про освіту" мету вищої освіти сформульовано так: "Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації". Стратегічні завдання системи вищої освіти, її пріоритетні напрями реформування викладено у Державній національній програмі "Освіта" ("Україна XXI століття").

Педагогіка вищої школи має забезпечити реалізацію таких функцій: освітньої, науково-пізнавальної, спонукальної, перетворювальної, прогнозуючої, проективної, культурологічної, адаптивної, формуючо-виховної та формуючо-професійної.

Педагогіка вищої школи має свій тезаурус і оперує такими основними поняттями: розвиток, навчання, освіта, виховання, професійна підготовка, самовиховання, самоосвіта, педагогічна система, педагогічний процес, педагогічна діяльність та ін.

Розвиток студента розуміють як різнопланові та закономірні зміни в його індивідуальній психіці, унаслідок чого виникає новий якісний стан об'єкта. Процес може відбуватися по висхідній (прогресуючій) чи нисхідній (регресуючій) лініях (у цьому разі об'єкт деградує - втрачає позитивні властивості, не здобуваючи нових).

З погляду педагогіки розвиток студента - цілеспрямований, систематичний і безперервний процес удосконалювання розумової, психічної, фізичної і професійної діяльності за допомогою відповідного навчального матеріалу, доцільного впливу та адекватної організації навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі.

у науці розрізняють загальний інтелектуальний, моральний, психічний, фізичний і професійний розвиток людини.

Загальний інтелектуальний (розумовий) розвиток пов'язаний з освітою і вихованням, спрямований на розвиток розуміння й розумових дій, умінь аналізувати, узагальнювати й конкретизувати ситуацію, педагогічне середовище, навколишню дійсність, а в разі необхідності - уміння нестандартно мислити, ухвалюючи виважені рішення.

Моральний розвиток передбачає набування, підсилення, зміцнення сукупності моральних принципів, норм, почуттів, свідомості, ідеалів та ін.

Психічний розвиток - розвиток різних систем індивідуальної психіки студента.

фізичний розвиток означає високий рівень фізичної підготовленості, необхідний для ефективної діяльності. Має бути спрямованим на підготовку молоді до продуктивної праці.

Професійний розвиток студентів - процес і результат набування знань, навичок і вмінь, необхідних для ефективного здійснення професійної діяльності, та їх удосконалювання.

Навчання - взаємозумовлений, цілеспрямований, організований і систематичний процес передавання знань, навичок, умінь та процес оволодіння ними. Навчання - основний шлях здобути фундаментальну освіту.

Навчання взаємопов'язане з вихованням. Під час виховання формуються певні якості і властивості, під час навчання набувають знань, навичок і вмінь.

Освіту трактують, по-перше, як процес засвоєння певної системи знань, навичок і вмінь, а по-друге, як результат їхнього засвоєння, який виявляється у відповідному рівні теоретичної і практичної підготовленості та розвитку інтелектуальних сил людини. На їхній основі формуються світогляд, моральні якості особистості, творчі здібності тощо.

Виховання буквально означає "оберігати, вирощувати". У давньоукраїнській писемності слова "виховання" і "вигодовування" - синоніми.

Термін "виховання" вживають у широкому соціальному значенні, а також у вужчому педагогічному.

У широкому значенні виховання — процес систематичного та цілеспрямованого впливу суспільства на духовний і фізичний розвиток особистості через створення умов для продуктивної, суспільної й культурної діяльності його членів. Мету, зміст та організацію соціального виховання визначають панівні суспільні відносини у країні.

У педагогічному значенні виховання варто розуміти як цілеспрямовану, організовану систему впливів на людей в інтересах формування в них певних світоглядних позицій, моральних ідеалів, норм і відносин, естетичного сприйняття, високих прагнень, а також потреби в систематичній праці.

у вужчому значенні виховання розуміють як спеціальну педагогічну чи практичну діяльність щодо певного аспекту виховання (морального, правового, екологічного, професійного, громадянського та ін.).

Самовиховання, у вищому навчальному закладі — цілеспрямована свідома діяльність студента щодо самовдосконалення й формування в собі необхідних якостей і властивостей особистості.

Самоосвіта - цілеспрямована самостійна робота студента з набування, поглиблення та удосконалення знань, навичок та вмінь.

Педагогічний процес у ВНЗ - активний процес взаємозалежної і взаємозумовленої діяльності суб'єктів та об'єктів навчання й виховання, що становить організовану й цілеспрямовану навчально-виховну діяльність його учасників, їхнє навчання й виховання, розвиток, професійну, морально-психологічну й психологічну підготовку, що їх виконують у єдності й взаємозв'язку. Його основна мета - підготовка людей і груп (колективів) до різних видів діяльності.

Між навчанням, розвитком, професійною, морально-психологічною і психологічною підготовкою, освітою й вихованням існують складні та суперечливі взаємозв'язки. На значеннєвому рівні для їхнього опису в педагогіці існує численний понятійний апарат. До найактуальніших понять належать такі: знання, навички, вміння, прийоми, засоби, методи, форми, педагогічні закономірності тощо.

Як і будь-яка інша наука, педагогіка складається з методології, теорії, методів і рекомендацій для педагогічної практики, її зміст складається з фактичного матеріалу, здобутого в результаті спостережень, експериментів, досвіду; наукових узагальнень, сформульованих у законах, принципах, теоріях, гіпотезах, що їх перевіряють і підтверджують практикою. Розвиваючись, педагогіка відкидає застарілі й неправильні положення, збагачується новими, які адекватніше відбивають сутність педагогічних явищ.

Процес підготовки людей і колективів до успішного розв'язання завдань, його різні аспекти вивчає нині чимало наук: філософія, соціологія, етика, естетика, психологія, фізіологія та ін. До дослідження цього процесу долучилися кібернетика, деякі фізико-математичні й технічні науки. Педагогіка взаємодіє з цими науками (як і з низкою інших галузей педагогіки, використовує їхні відомості, а часом і методи в аналізі явищ, що дає змогу глибше проникати в сутність педагогічного процесу, розробляти об'єктивніші критерії діяльності тих, хто навчає, і тих, кого навчають, а також обґрунтовувати точніші практичні рекомендації.

Отож, педагогіка збагачується завдяки розвитку інших наук. Водночас інші науки, досліджуючи своїми методами процес підготовки людей, враховують висновки й рекомендації педагогіки, її можливості.

Особливо варто підкреслити зв'язок педагогіки з виховною роботою і морально-психічним аспектом.

Сьогодні зросла роль педагогіки в теоретичному розробленні педагогічних проблем конкурентоспроможної підготовки людей і різних соціальних груп.

Основні завдання педагогіки вищої школи:

■ обгрунтування методологічних і теоретичних засад педагогічного процесу у вищій школі на сучасному етапі розвитку науки і людства;

■ вивчення сутності, особливостей і закономірностей педагогічного процесу та його складових: навчання, виховання, морально-психічної і психологічної підготовки, розвитку, самовиховання й самоосвіти відповідно до вимог Болонського процесу;

■ розроблення методичних систем та окремих методів соціалізації і професійної підготовки майбутніх фахівців, їхнього виховання й розвитку;

■ розроблення й конкретизація принципів навчання та виховання студентів (слухачів), їхньої професійної, морально-психічної і психологічної підготовки відповідно до змін, які відбуваються в житті суспільства, ринкової економіки та ін.;

■ виявлення та обґрунтування умов успішної реалізації вимог принципів навчання й виховання для діяльності в різних сферах;

■ визначення шляхів удосконалення й розвитку організаційних форм навчально-виховної роботи, підвищення ефективності різних способів контролю, оцінки навчально-виховного процесу, рівнів підготовленості студентів і груп;

■ прогнозування розвитку педагогічного процесу залежно від перспектив науки і потреб суспільства;

■ розроблення нових підходів, принципів, форм і методів професійної, морально-психічної й психологічної підготовки студентів (слухачів) та різних соціальних груп до діяльності в умовах конкуренції;

■ пошук шляхів, прийомів, способів і засобів активізації пізнавальної діяльності студентів (слухачів), скорочення часу на їхнє ефективне та якісне професійне навчання;

■ виявлення закономірностей педагогічного впливу на студентів (слухачів) з метою формування в них наукового світогляду, національної свідомості, гідності й гордості, національних почуттів і патріотизму, професійної відповідальності;

■ формування у студентів мотивації до діяльності, конкуренції, активного суспільного й громадського життя;

■ розкриття основних закономірностей, мети, змісту, методики самовиховання й самоосвіти студентів (слухачів), способів і прийомів їхнього стимулювання серед різних категорій людей;

■ розроблення сучасних педагогічних технологій соціалізації й професійної підготовки фахівців та різних соціальних груп;

■ вивчення різних колективів і розроблення технологій педагогічного впливу на них з метою їхнього згуртування, оптимізації стосунків і забезпечення взаємодії, злагодженості тощо;

■ вивчення й критичне осмислення педагогічної спадщини вищої школи минулого, виявлення й використання всього того, що є цінним сьогодні;

■ впровадження у систему вищої освіти нових педагогічних технологій освіти, навчання, професійної підготовки, виховання та ін;

■ перебудова навчально-виховного процесу у вищій школі відповідно до вимог Болонського процесу.

 

Предмет,  задачі,  основні  категорії  педагогіки  вищої  школи.  Вища  школа  як

педагогічна система.

 

Сучасна  педагогіка  -  це  комплекс  теоретичних  і  прикладних  наук  про  навчання,

виховання  і  освіту  як  спеціально  організовані  і  цілеспрямовані  процеси,  а  також  про

шляхи  удосконалення  цих  процесів.  Педагогіка  вищої  школи  є  однією  з  галузей

педагогіки,  науки  про  виховання,  навчання  і  освіту  молоді  і  дорослих.  Об'єктом

дослідження  педагогіки  вищої  школи  є  педагогічна  система  вищої  освіти.  Поняття

«педагогічна система» введене в педагогіку Н.В.Кузьміною.

У сучасному суспільстві виховання здійснюється головним чином через спеціальні

педагогічні  системи.  Вони  є  головним  і  дуже  складним  об'єктом  дослідження  науки

педагогіки.  Системою  прийнято  називати  функціональну  структуру,  діяльність  якої

підпорядкована  певній  меті.  Фахівці,  які  включені  до  спільного  виду  діяльності,  теж

утворюють  систему,  в  якій  ця  діяльність  здійснюється.  Отже,  навчальні  заклади  і

включені в спеціальну навчально-виховну діяльність спеціалісти утворюють педагогічну

систему.  Вся  сукупність  навчально-виховних  і  культурно-освітніх  навчальних  закладів

складає систему народної освіти, котра вміщує великі педагогічні системи - систему вищої

освіти, систему середньої спеціальної освіти, систему загальної середньої освіти. Ці великі

педагогічні  системи  окреслені  Законом  України  «Про  освіту»  (стаття  43).  Структура

педагогічної системи вищої освіти (ВПС) включає ряд середніх педагогічних систем (це

окремі  вузи)  і  малих  педагогічних  систем  (МПС)  -  окремі  факультети,  курси,  групи

(рис.1).

Отже,  об'єктом  дослідження  педагогіки  є  система  народної  освіти  (СНО)  і

педагогічні  процеси  у  ВПС.  Об'єктом  педагогіки  вищої  школи  є  система  вищої  освіти

(ВПС) і педагогічні процеси  в ній.

Міністерство  освіти  формулює  певного  роду  регламент  діяльності  кожної  з

підсистем  ВПС,  об'єднаних  у  систему  народної  освіти.  Великі  педагогічні  системи  -  це

функціональна  структура,  що  включає  сукупність  закладів,  об'єднаних  єдністю  мети  і

одним  адміністративним  центром.  Середні  педагогічні  системи  -  це  різні  вузи,  які  не

обов'язково мають один адміністративний центр. Показником успішної діяльності СПС є,

перш  за  все,  характер  соціальної  і  професіональної  адаптації  їх  випускників,  рівень  їх

майстерності.

Педагогічні системи різняться між собою за педагогічною метою, змістом навчання,

контингентом  вихованців,  кваліфікацією  педагогів,  формами,  способами  керівництва

процесами діяльності вихованців, результатами. Проте всі системи реалізують єдину мету,

яка  визначена  державою,  суспільством.  Педагогіка  вищої  школи,  як  і  кожна  наука,  має

свій  предмет  дослідження.  В  науковій  літературі  даються  різні  визначення  предмету

педагогіки вищої школи, як-от: «Предметом педагогіки вищої школи є процес створення і

функціонування  дійсних  відношень  студентів  вищих  навчальних  закладів,  які

забезпечують  можливість  формування  духовно  багатого,  добропорядного,  свідомого

громадянина,  спеціаліста  вищої  кваліфікації  різних  галузей  народного  господарства,

науки, техніки, культури, освіти тощо, патріота України» (А.М.Алексюк).

Н.В.Кузьміна так окреслює предмет педагогіки вищої школи: «Предметом вузівської

педагогіки є визначення закономірностей управління такою педагогічною системою, мета

якої — підготовка спеціалістів, здатних, виходячи з громадянських позицій, вирішувати

виробничі чи наукові завдання і відповідати за їх вирішення».

К.І.Васильєв вважає, що предметом педагогіки вищої школи є процес формування

молодих спеціалістів за умов вузівського навчання, який передбачає не тільки навчання і

виховання їх у вузі, а й виховуючи вплив середовища (у широкому плані), у якому живуть

студенти. Кожен з авторів доповнює і поглиблює визначення поняття «предмет педагогіки

як  науки»  і  «предмет  дослідження  науки  педагогіки».  На  наш  погляд,  предметом

педагогіки вищої школи є: навчально-виховний процес та процес професійної підготовки

спеціаліста, культурної еліти сучасного  суспільства; вивчення закономірних зв'язків, які

існують  між  розвитком,  вихованням  та  навчанням  у  ВНЗ;  розробка  на  цій  основі

методологічних,  теоретичних  та  методичних  проблем  становлення  сучасного

висококваліфікованого  спеціаліста  у  будь-якій  галузі  матеріального  чи  духовного

виробництва.

Отже, педагогіка вищої школи — це наука про закономірності навчання і виховання

студентів, а також їх наукову і професійну підготовку як спеціалістів відповідно до вимог

держави. Предмет науки завжди конкретизується в її меті і завданнях.

Метою  цієї  науки  є  дослідження  закономірностей  розвитку,  виховання  і  навчання

студентів  і  розробка  на  цій  основі  шляхів  удосконалення  процесу  підготовки

кваліфікованого спеціаліста.

Завдання педагогіки вищої школи:

• аналіз соціально-історичних характеристик системи вищої освіти;

• аналіз змісту, форм і методів навчання, розвитку і виховання студентів у вищому

навчальному закладі;

•  аналіз  методів  контролю  і  оцінки  успішності  студентів  на  основі  системного

підходу;

• розробка нових технологій навчання і виховання у вищому навчальному закладі;

•  розкриття  педагогічних  закономірностей  формування  студентів  як  майбутніх

фахівців.

До  завдань  педагогіки  вищої  школи  також  входить:  вивчення  діалектичних

взаємозв'язків  об'єктивних  і  суб'єктивних,  соціальних  і  природних факторів  виховання  і

розвитку студентства, його потенційних і реальних можливостей; співвідношення цілей і

засобів  виховання  і  навчання;  розробка  теорії  та  методики  виховання  і  навчання,  які

педагог-викладач  має  враховувати  в  своїй  практичній  діяльності,  а  також  критеріїв  її

ефективності на основі закономірностей цих процесів.

Педагогіка вищої школи виконує такі функції:

•  аналітичну  (теоретичне  вивчення,  опис,  аналіз  педагогічних  явищ  і  процесів,

причинно-наслідкових  зв'язків;  аналіз,  узагальнення  та  інтерпретація  і  оцінка

педагогічного досвіду);

•  прогностичну  (забезпечення  наукового  обґрунтування  цілей,  планування

педагогічного процесу, ефективного керівництва освітньою політикою);

•  проективно-конструктивну  (розробка  нових  технологій  та  втілення  результатів

досліджень).

Педагогіка вищої школи є теоретичною і прикладною наукою. Як теоретична наука

вона  відображає  причинно-наслідкові  відношення  і  зв'язки  у  вихованні,  навчанні  і

науковій  підготовці  майбутніх  спеціалістів.  Така  теорія  являє  собою  систему  ідей,  що

слугують  обґрунтуванням  і  керівництвом  до  дії.  А  також  показує  раціональні  шляхи,

спрямовує  роботу  вищої  школи  у  бік  бажаної  мети,  виявляє  таку  систему  дій,  яка

найкращим чином задовольняла і відповідала б поставленим цілям.

Як  практична  наука  педагогіка  вищої  школи  вказує  на  застосування  теоретичних

положень, шляхів реалізації законів і закономірностей, принципів у практичній діяльності

педагогічних працівників.

Як і кожна наука, педагогіка вищої школи має свій категоріально-понятійний апарат.

Автори В.М.Галузинський, М.В.Євтух поділяють категорії на три види.

I.  Методологічні  категорії:  педагогічна  теорія,  педагогічна  концепція,  педагогічна

ідея, педагогічна закономірність, педагогічний принцип.

Педагогічна  теорія  -  система  науково-педагогічних  знань,  яка  описує  і  пояснює

елементи  реальної  педагогічної  діяльності  у  вищому  навчальному  закладі.  Складовими

елементами  педагогічної  теорії  є  педагогічні  ідеї,  педагогічні  поняття,  педагогічні

концепції,  педагогічні  закономірності  і  педагогічні  принципи.  Теорія  узагальнює  їх  в

окремих  явищах.  На  основі  теорії  будується  методика  навчально-виховної  роботи  у

вищому навчальному закладі.

Педагогічна концепція - система критичних поглядів на реальну вузівську дійсність і

відповідного  пошуку  та  пропозиції  нових  конструктивних  ідей.  Педагогічна  концепція

завжди повинна підкріплюватись дослідженнями та емпіричними даними. Так, концепція

гуманізації  і  гуманітаризації  спирається  на  соціологічні  дослідження  серед  студентів  та

емпіричні міркування й пропозиції викладачів.

Педагогічна ідея - це новий напрям думки, твердження або розгорнута модель, що

відображає ті чи інші стосунки або зв'язки у вузівській дійсності. Набуваючи самостійного

характеру, ідеї можуть поєднуватись у концепції, частково слугуючи поповненням теорії.

Наприклад,  ідея  посилення  самостійності  у  навчальній  праці  студентів,  об'єднуючись  з

іншими  законами  вузівської  дійсності  з  урахуванням  самостійності  студентів,  набула

концептуального характеру.

Педагогічна  закономірність  -  об'єктивно  повторювана  послідовність  явищ.  Це

універсальна  категорія  усіх  галузей  педагогіки.  Закономірності поділяють  на  біологічні,

психологічні,  соціальні  й  безпосередньо  педагогічні.  За  іншою  класифікацією  вони

можуть  бути  фундаментальними  й  конкретними.  Зокрема,  автори  В.М.Галузинський,

М.Б.Євтух виділяють такі закономірності:

•  процес  формування  особистості  студента  (у  процесі  його  навчання,  виховання  і

розвитку) є єдиним і взаємозумовленим;

• виховання, навчання і освіта студента, його переростання у спеціаліста є так само

історично зумовленим соціальним процесом;

• загальній і специфічний характер виховання студента (в широкому розумінні цього

слова) є також єдиним і взаємозумовленим. Чим повніше ця єдність, тим вищим постає

результат виховання;

•  професійно-педагогічна  діяльність  викладача  і  навчальна  діяльність  студента  є

також взаємозумовленими і взаємозалежними;

•  формування  особистості  студента  відбувається  в  структурі  внутрішньо

колективних стосунків.

До основних закономірностей, на наш погляд, можна віднести й такі:

•  чим  педагогічне  доцільніше  побудований  навчально-виховний  процес  у  вищому

навчальному  закладі,  тим  сильнішим  є  його  вплив  на  особистість  майбутнього

спеціаліста;

•  чим  повніше  враховуються  мотиви,  внутрішні  прагнення  студентів,  тим

ефективнішим є навчально-виховний процес;

•  чим  повніше  впливає  навчально-виховний  процес  на  всі  сфери  (вербальної,

сенсорної  та  ін.)  особистості  студента,  тим  швидше  відбувається  його  розвиток  і

виховання.

Ці  фундаментальні  закономірності,  що  різнобічне  ілюструють  взаємозалежність

процесів,  є  ядром  педагогіки  вищої  школи.  Вони  слугують  виявленню  і  закріпленню

принципів. Принципи - це система вимог і положень педагогіки, дотримання яких забезпе-

чує продуктивність навчально-виховного процесу.

До основних принципів належать:

1. Гуманізація виховання  — пріоритет завдань самореалізації особистості студента,

створення  умов  для  вияву  обдарованості  і  талантів,  формування  гуманної  особистості,

щирої, людяної, доброзичливої.

2. Науковий, світський характер навчання.

3. Єдність національного  і загальнолюдського - формування  національної свідомості,

любові до рідної землі і свого народу; володіння українською мовою, використання усіх її

багатств і засобів у мовній практиці, прищеплення шанобливого ставлення до культури,

спадщини,  традицій  і  звичаїв  народів,  що  населяють  Україну,  оволодіння  надбанням

світової культури.

4.  Демократизація  виховання  -  розвиток  різноманітних  форм  співробітництва,

встановлення  довіри  між  викладачем  і  студентом,  взаємоповага,  розуміння  запитів  та

інтересів студентів.

5. Пріоритет розумової і моральної спрямованості змісту навчання і виховання.

6. Поєднання активності, самодіяльності і творчої ініціативи  студентів з вимогливим 

керівництвом викладача.

7.  У  рахування  індивідуальних,  вікових  особливостей  студентів  у  навчально-

виховному процесі.

II. Процесуальні категорії (загалом не відрізняються від тлумачення їх у загальній

педагогіці):  виховання  навчання,  освіта,  розвиток,  формування  особистості;  навчально-

виховний процес; навчальний і виховний процес.

Термін «виховання» вживається в педагогічній науці в кількох значеннях:

• у широкому соціальному, як передача соціально-історичного досвіду;

•  у  широкому  педагогічному,  як  організація  виховання  у  навчально-виховних

закладах;

•  у  вузькому  педагогічному,  як  цілеспрямована  систематична  взаємодія  педагога  і

вихованців;

•  у  гранично  вузькому,  коли  педагог-викладач  розв'язує  конкретну  індивідуальну

проблему виховання або перевиховання студента.

Самовиховання  -  цілеспрямована,  систематична  діяльність  щодо  власного

самовдосконалення.

Перевиховання  -  індивідуальна  цілеспрямована  робота  над  усуненням  недоліків  у

студентів.  Здебільшого  перевиховання  тісно  пов'язане  з  відносно  новою  галуззю

педагогіки - соціальною педагогікою.

III. Суттєві категорії: мета, завдання і зміст виховання, професіограма спеціаліста

(вчителя),  діяльність  (викладача  і  студента),  диференційований  та  індивідуальний 

підходи,  прогнозування  наслідків  педагогічного  впливу,  планування  навчальної  роботи,

форми  і  методи  й  засоби  виховання  і  навчання,  педагогічні  технології  навчання  і

виховання,  управління  навчально-виховним  процесом,  самостійна  робота  студентів,

науково-дослідна діяльність студентів, гуманізація і гуманітаризація вищого навчального