Предмет, метод і завдання статистики банківської діяльності. Система статистичних показників банківської діяльності

Предмет, метод і завдання статистики банківської діяльності. система  статистичних показників банківської  діяльності

План

1. Місце статистики банківської  діяльності в системі статистичних  наук

2. Предмет, мета й завдання  економіко-статистичного аналізу  банківської діяльності. Роль статистичних  досліджень в аналізі, плануванні  діяльності банку (або системи  банків) та управлінні нею

3. Методологічні засади статистичного  аналізу роботи банків. Класифікації  та групування банківської статистики, що використовуються у взаємозв'язку  з класифікаціями та групуваннями  економічної статистики. Джерела  статистичної інформації про  банківську діяльність

4. Система показників статистики  банківської діяльності, їх види, функції та методи аналізу

Місце статистики банківської діяльності в системі статистичних наук

Банківська діяльність — специфічний  вид підприємницької діяль-ності, якою займаються як фізичні та юридичні особи, так і держава.

Банківська система у широкому розумінні — це сукупність відносин, які пов'язують між собою діяльність у сфері акумуляції та розподілу  тимчасово вільних коштів, руху позичкового  капіталу, по-середництва у платіжних  та розрахункових операціях, що здійснюють-ся через особливий інститут — банк. У вузькому розумінні банківська система — це сукупність установ, які виконують усі перелічені функції.

Банки — це кредитно-фінансові  установи, функцією яких є кре-дитування  суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок акумулювання й залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове об-слуговування народного  господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

У сучасній економіці існує кілька видів банків, кожний з яких вико-нує  специфічні функції, що є підставою  для віднесення банку до тієї чи іншої категорії.

Щоб зрозуміти значення банків у  сучасній економічній системі незалежно  від їх конкретного виду, треба  проаналізувати операції, які вони здійснюють, і усвідомити їх важливість для функціонування підприємств, організацій, установ, а також для життя  громадян.

Банки можуть виконувати такі банківські операції: 1) залучення й розміщення грошових вкладів та кредитів;

2) здійснення розрахунків за  дорученням клієнтів;

3) ведення рахунків клієнтів;

4) фінансування капітальних вкладень  за дорученням власників або  розпорядників інвестованих коштів;

5) випуск платіжних документів  і цінних паперів (чеків, акредитивів,  акцій, облігацій, векселів тощо);

6) купівля, продаж і зберігання  платіжних документів, цінних паперів,  а також виконання операцій  з ними;

7) видача поручництв, гарантій та  інших зобов'язань за третіх  осіб, що передбачають їх виконання  у грошовій формі;

8) придбання права вимоги з  поставки товарів і надання  послуг, прийняття ризику виконання  таких вимог та їх інкасація  (факто-ринг);

9) придбання за власні кошти  засобів виробництва та передання  їх в оренду (лізинг);

10) купівля в організацій і  громадян та продаж їм іноземної  валюти готівкою та валюти, що  міститься на рахунках і вкладах;

11) купівля та продаж дорогоцінних  металів;

12) довірчі операції;

13) надання консультаційних послуг;

14) проведення операцій з касового  виконання Державного бюдже-ту  за дорученням Національного  банку України та ін.

Економічні реформи неможливо  здійснювати без ефективної бан-ківської системи, оскільки саме на банки покладено  функцію сполуч-ної ланки між  суб'єктами господарської діяльності, установами, орган-ізаціями, громадянами  та державою. Банки — одне з джерел фінансування розширеного відтворення  й розвитку. Вони тісно по-в'язані  з ринком товарів та послуг і є  невід'ємним елементом економ-ічної  системи. В Україні, як відомо, функціонує дворівнева банківська система, що складається  з Національного банку України (НБУ) та ко-мерційних і спеціалізованих  банків. Залежно від місця в  банківській системі та призначення  банки виконують ряд важливих функцій; відмінності між банками  зумовлюють відмінності в наборі функцій, які вони виконують.

Особливе місце в банківській  системі посідає центральний  Націо-нальний банк України. Принципи діяльності та функції центральних  банків істотно відрізняються від  тих, які здійснюють комерційні та спеціалізовані банки.

Серед основних функцій центральних  банків можна назвати такі:

• емісія кредитних грошей та вилучення  грошей з обігу;

• створення важелів грошової та кредитної політики держави, грошово-кредитне регулювання;

• акумуляція касових резервів інших  комерційних і спеціалізова-них  банків та кредитних установ;

• управління золотовалютними запасами країни;

• надання кредитів державним установам  і організаціям та здійснення розрахункових  операцій для них;

• здійснення касового виконання  державного бюджету;

• обслуговування внутрішнього та зовнішнього  державного боргу;

• здійснення розрахункових та посередницьких операцій між іншими комерційними банками  та грошово-кредитними установами;

• гарантія державного замовлення;

• розробка та встановлення нормативів діяльності комерційних банків та грошово-кредитних  установ;

• контроль за діяльністю суб'єктів  банківської системи держави.

Другий рівень банківської системи  становлять як універсальні ко-мерційні банки, так і спеціалізовані.

У ринковій системі господарювання комерційні універсальні банки виконують  ряд важливих загальних функцій:

• посередництво в платіжних  та розрахункових операціях;

• акумуляцію тимчасово вільних  грошових коштів підприємств і населення  та перетворення їх у функціонуючий  капітал;

• посередництво у кредитних  операціях;

• створення кредитних грошей (банкнот  і чеків), які замінюють металеві гроші в обігу.

Крім того, банки виконують ряд  специфічних функцій залежно  від їх спеціалізації:

• емісійні банки — випуск банкнот;

• комерційні банки — кредитування за рахунок коштів, одержа-них у  вигляді вкладів клієнтів;

• інвестиційні банки — довгострокові  фінансові вкладення в га-лузі промисловості, капітало- та наукомістких технологій, транспорту та ін.;

• іпотечні банки — середньо- та довгострокове кредитування під  заставу майна, нерухомості, земельних  ділянок;

• ощадні банки — кредитні та інші операції; основна їх мета — зберігати  та захищати вклади клієнтів;

• пенсійні банки — акумулюють кошти клієнтів і оперують ними для  подальшої їх виплати у вигляді  пенсії після досягнення клієнтом пенсійного віку;

• спеціалізовані банки мають обмежену сферу діяльності й зай-маються  лише певними видами кредитування або  преферативно кре-дитують певну  галузь (селянську, торговельну та ін.).

За всіма ознаками банківська система  належить до великих, склад-них та відкритих  систем. З метою ефективного керування  цією сис-темою та її регулювання  необхідно мати достовірну інформацію про її стан у певний момент часу, співвідношення показників, межі та ха-рактер впливу зовнішніх чинників на її структуру  та елементи, про тен-денції розвитку тих чи інших явищ в її межах. Отже, працівник, який обіймає керівну  посаду в банку, аби стати висококваліфікованим спец-іалістом у галузі банківської  діяльності, повинен вільно володіти прийомами та методами статистичного  обліку, аналізу, моделювання та прогнозування. Саме тому статистика банківської діяльності є не-від'ємною частиною системи  підготовки спеціалістів для банківських  установ.

Статистика — наука, що вивчає та аналізує кількісну сторону якісних  виявів масових процесів та явищ, знаходить  закономірності соціально-економічного розвитку, групує та аналізує отримані дані та результати. Отже, з одного боку, статистика — самостійна наука, яка  має свій предмет, методологію, інструменти, а з іншого — проміжна ланка  в системі інформації та прийняття  рішень, державного управ-ління та ін.

Вживаючи поняття "статистика", ми маємо на увазі такі аспекти:

• по-перше, кількісну інформацію про соціально-економічні яви-ща та процеси;

• по-друге, систему зведених, синтетичних  показників, які харак-теризують  різні співвідношення та тенденції  розвитку соціально-еко-номічних процесів;

• по-третє, статистику як самостійну науку.

Теоретико-методичною основою статистичних знань є теорія ста-тистики, яка  розробляє основні, найзагальніші  принципи, методи, прийо-ми та правила  збирання і дослідження інформації, групування й об-робки даних і  формулювання висновків.

Соціально-економічна статистика —  теоретико-прикладна га-лузь статистики, яка вивчає соціально-економічні явища  в їх кількісно-му вираженні (рис. 1).

Статистика банківської діяльності — розділ соціально-еконо-мічної статистики, який вивчає масові явища та процеси  в системі бан-ківської діяльності. Ця галузь знань тісно пов'язана  з маркетингом і допомагає  приймати обґрунтовані рішення щодо стратегічних на-прямків діяльності банків. Як окрема наука вона вивчає й розробляє статистичні методи обробки фінансових показників, з  якими працю-ють банки, аналізу  та прогнозу явищ, що відбуваються у  сфері банків-ської діяльності, а також визначає закономірності функціонування банківських процесів, виявляє вплив окремих чинників на показники банківської діяльності.

Предмет статистичного вивчення банківської  діяльності — процеси формування капіталу банку, функціонування позичкового  капіталу, от-римання прибутку від  банківських операцій, управління банківськими ризиками, освоєння ринку банківських  послуг, а також взаємовідноси-ни з клієнтами, інвесторами, акціонерами. Крім того, статистика банків-ської  діяльності вивчає кількісну сторону  масових банківських процесів та явищ, нерозривно пов'язану з їх якісною  характеристикою.

Від правильного застосування методів  статистики в банківській діяльності залежить дуже багато, наприклад: правильно  визначена тенденція розвитку ринку  банківських послуг дає змогу  сформулю-вати найефективнішу стратегію  розвитку банку; реальна оцінка ризи-ку тієї чи іншої банківської операції уможливлює зменшення ризику втрат  завдяки застосуванню допоміжних заходів  чи підвищенню ціни на найбільш ризикові банківські послуги та ін. Це не гарантує того, що банк не збанкрутує чи не зазнає критичних збитків, проте дає  можливість зменшити ризики й оптимізувати кредитний портфель.

Предмет, мета й завдання

економіко-статистичного аналізу  банківської діяльності. Роль статистичних досліджень в аналізі, плануванні діяльності банку (або системи банків) та управлінні нею

Статистика банківської діяльності тісно пов'язана з такими науко-вими дисциплінами, як фінанси, банківська справа, гроші та кредит та ін. Вона є складовою соціально-економічної  статистики.

Як наукова дисципліна статистика банківської діяльності вивчає статистичні  методи дослідження, аналізу та прогнозу явищ, тенденцій і закономірностей, які існують на ринку банківських  послуг: процесів утворення прибутку банків, ліквідності та платоспроможності  банків, кредитування та пов'язаних з  ним ризиків, ефективності банківських інвестицій, формування банківського портфеля, маркетингу банківсь-коїдіяльності.

Предмет банківської статистики — це взаємопов'язані кількісна  та якісна сторони масових процесів та явищ банківської діяльності.

Кількісна сторона — це сукупність цифрової інформації, напри-клад про кількість банків та клієнтів банку, розміри активів, пасивів, прибутку, величина позичкового процента, розмір і термін кредиту та ін.

Якісна сторона — це механізм поведінки того чи іншого явища, закономірності й тенденції  у вигляді їх вербальної характеристики, наприклад стан банківської системи, рейтинг банку, рівень надійності клієнта  банку, ступінь ризику кредитування, стан активів чи пасивів та ін.

Банківська статистика як окрема галузь знань виникла внаслідок  об'єктивної потреби володіння повним комплексом первинної та вто-ринної цифрово-вербальної та аналітичної  інформації про станови-ще об'єктів, явищ і процесів банківської діяльності для прийняття ефективних оперативних  управлінських рішень та розробки страте-гічних планів розвитку окремого банку чи банківської системи в ціло-му. Отже, кінцева мета статистичного аналізу банківської діяль-ності — її інформаційно-аналітичне забезпечення.

Перед статистикою банківської  діяльності стоять певні завдання, виконання яких забезпечує досягнення кінцевої мети.

1. Завдання, спрямовані на  зовнішнє щодо банку або банківської  системи середовище:

• розробка методичних і  методологічних засад вивчення й  аналізу банківської діяльності;

• вивчення стану ринку  банківських послуг України;

• контроль за виконанням планово-нормативних  директив і на-станов НБУ;

• забезпечення органів  державного управління диференційова-ною  інформацією про банківську діяльність;

• визначення ранжированого  ряду банківських установ за показ-никами стабільності та надійності з метою  якнайповнішого інформу-вання існуючих і потенційних клієнтів банків.

2. Завдання, спрямовані на  внутрішнє середовище банку або  бан-ківської системи в цілому:

• аналіз процесу надання  банківських послуг, виявлення тенденцій  відхилень і визначення їх причин;

• аналіз процесу кредитообороту;

• оцінювання банківських  ризиків;

• аналіз балансу та стану  фінансів банку;

• різнобічна характеристика результатів діяльності банківської  системи, окремих банків та їх відділень, структурних підрозділів банків у цілому та за видами діяльності, спрямованої  на залучення і викори-стання тимчасово  вільних коштів;

• аналіз цін на банківські послуги;

• аналіз інвестиційного портфеля банку;

• аналіз ефективності банківської  діяльності за певний період, тенденції  та порівняння з іншими банками;

• своєчасне виявлення  внутрішніх диспропорцій у діяльності ок-ремих банківських установ  і розробка моделі заходів щодо їх подо-лання;

• виявлення внутрішніх банківських резервів підвищення ефек-тивності діяльності шляхом створення оптимізаційних моделей і по-рівняння власних  показників з аналогічними показниками  провідних банків або банків-конкурентів;

• організація цільових статистичних досліджень.

Роль статистичних досліджень в аналізі, плануванні банківської  діяльності та управлінні нею важко  переоцінити (рис. 2). Використо-вуючи  методичні розробки та вхідний потік  інформації, можна вико-нати статистичне  дослідження, обробку та аналіз статистичних даних і на підставі зроблених  висновків приймати оперативні управлінські рішення, розробляти стратегію діяльності окремого банку або банків-ської  системи в цілому.

Отже, доходимо висновку, що статистика — невід'ємний елемент  кожного етапу прийняття управлінських  рішень у банку та запорука їх ефективності.

Методологічні засади

статистичного аналізу роботи банків. Класифікації та групування банківської  статистики, що використовуються у  взаємозв'язку з класифікаціями та групуваннями економічної статистики. Джерела статистичної інформації про  банківську діяльність

Методологія статистики та її правильне застосування у статистич-них  дослідженнях та аналізі — запорука результативності проведе-них досліджень та ефективності аналітичних висновків. Загальний принцип статистичної методології — вивчення явищ і  факторів не як окремих ексцесів, а  як цілісної системи, що має безліч суттєвих взає-мозв'язків.

У статистиці банківської  діяльності застосовується метод стати-стичного спостереження за певними процесами  та явищами банків-ської діяльності. Дослідження здійснюється за попередньо розроб-леною програмою, і його результати, тобто одержані цифрові дані, занотовуються  в повному обсязі.

Для подальшої роботи необхідно  систематизувати цифрову ін-формацію за певним принципом. Із цією метою  використовуються кла-сифікації та групування.

Групування — розподіл загальної сукупності даних за певною кількісною чи якісною ознакою й  віднесення того чи іншого показ-ника до певної групи за наявності чи відсутності цієї ознаки. За до-помогою  групування можна поділити сукупності за окремими ознака-ми на групи й  визначити зміни складу в межах  групи, співвідношення кількісних та якісних  характеристик різних груп і т. ін.

За характером групування поділяються на структурні, типологічні, аналітичні, багатовимірні, або комплексні.

Структурні групування використовують для вивчення структур-ного складу процесу або явища. Як умовний  приклад структурного групування можна  навести структуру активів банку.

Таке групування дає змогу  визначити структуру активу балансу  банку та співвідношення статей активу в загальній структурі активу балансу. За допомогою цього групування можна визначити, які зі статей активу мають міцні позицію, а які — недостатньо міцні й на цій основі розробляти плани стратегічного та оперативного управ-ління активами.

Далі наведено приклад  запису активів банку на 1 січня 1999 р.

Типологічні групування дають  змогу віднести те чи інше явище  або інститут до певної категорії, наприклад  розподілити банки на емісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, ощадні, пенсійні, спеціалізовані, або за організаційно-правовою формою — на державні, акціонерні, приватні та ін.

Аналітичні групування застосовують для вивчення взаємозв'язку або взаємозалежності різних ознак одного явища. Можна  навести умовний приклад такого групування — залежність між загальною  кількістю років діяльності банків і кількістю діючих банків та кіль-кістю  регіональних відділень.

Завдяки такому групуванню можна дійти попереднього висновку, що термін функціонування банку і  кількість функціонуючих банків даної групи перебувають в  оберненій залежності, а та сама кількість років функціонування банку та розгалуженість мережі філій  — у прямій. Вивчення цього питання  дає можливість встановити законо-мірності розвитку банківської системи, а  шляхом подальшого дослід-ження виявити  фактори, під впливом яких одні банки  функціонують багато років, а інші припиняють діяльність невдовзі після відкриття.

Наведена далі інформація буде корисною не лише в загальнодер-жавному  масштабі для виявлення та прогнозування  тенденцій розвит-ку банківської  діяльності, а й зацікавить керівників банків, що функціо-нують та створюються.

Багатовимірні, або комплексні, групування застосовують тоді, коли дослідження  має кілька різних завдань або  завдання вивчити певне явище  з різних боків. Прикладом багатовимірного  групування є розподіл клієнтів банку  за обсягами їх діяльності та задоволенням кількістю та якістю банківських  послуг. Якщо в результаті аналізу  такого групування виявиться, що найбільші  клієнти банку найменше задоволені кількістю та якістю банківських  послуг, то це означає, що банку потрібно розширити асортимент послуг та підвищити  їх якість, аби не втратити клієнтів.

Класифікація — досить стабільне групування, затверджене  поло-женнями, директивами чи законодавчо. Прикладом класифікації є роз-поділ  банківської системи України  на дворівневу. "Банківська систе-ма є дворівневою і складається  з Національного банку України  та комерційних банків, у тому числі  Зовнішньоекономічного банку Ук-раїни, Ощадного банку України та інших  комерційних банків різних видів  і форм власності", — закріплено в Законі України "Про банки  та банківську діяльність" [2].

Класифікації необхідні  для статистичного спостереження  за об'єктами у великих масштабах  — у межах виду діяльності, країни, ре-гіону, галузі.

Для забезпечення ефективного  статистичного дослідження недо-статньо  лише користуватися добре розробленим  методологічним апа-ратом, який, по суті, є вторинною ланкою обробки та аналізу інфор-мації. Первинна ж  ланка — це сама інформація (цифрова  та вербальна); від її повноти та якості прямо залежать обґрунтованість і правильність остаточних висновків статистичного дослідження й аналізу.

Під час здійснення статистичних досліджень у банку користують-ся багатьма джерелами й видами інформації.

Основними інформаційними джерелами  статистичного дослід-ження банківської  діяльності є такі:

• дані офіційної статистики (звіти та публікації державних органів  статистики про розвиток економіки  в цілому та її секторів і галузей);

• дані відомчої статистики — як правило, органу управління (у  банківській статистиці це звіти  та інформація НБУ, Української міжва- лютної біржі — УМВБ та ін.);

• дані спеціалізованих  недержавних статистичних організацій (центрів громадських досліджень, центру статистичних досліджень ТАС^ та ін.);

• дані відділів статистики та інформаційного забезпечення —  структурних підрозділів окремих  банків;

• дані цільових досліджень, проведених як вибіркові, разові.

Статистична інформація, що надходить, неоднорідна, тому за різни-ми критеріями розрізняють такі її види:

• стосовно банківської  установи —

¦ внутрішня (для користування в межах банку);

¦ зовнішня (для загального користування);

• за стадією утворення, ступенем узагальненості та відношенням  до джерела —

¦ первинна — безпосередньо  кількісні параметри банківської  діяльності (кількість банків різного  типу та форм власності, розмір прибутків, обсяг діяльності, кредитооборот  та ін.);

¦ вторинна, що вже пройшла  хоча б один етап обробки; ха-рактеризується високим рівнем узагальненості, комплексні-стю, тематичною згрупованістю, наочністю  та доступністю;

• за стадією обробки  та аналізу —

¦ вхідна;

¦ проміжна;

¦ результативна;

• за полем дослідження  —

¦ про рух касової готівки;

¦ про рух коштів на рахунках;

¦ про рух дебіторської заборгованості;

¦ про кредитооборот;

¦ про операції з цінними  паперами;

¦ про валютні операції;

¦ про статутний фонд;

¦ про рух коштів на вкладах  громадян;

¦ про облікову ставку НБУ;

¦ про котирування валют  на УМВБ;

¦ про податкові та інші зобов'язання банку;

¦ про структуру клієнтів та ін.;

• за стадією призначення  —

¦ планово-прогнозна;

¦ оперативно-облікова;

¦ аналітична;

• за повнотою даних —

¦ недостатня;

¦ достатня;

¦ надмірна;

• за глибиною характеристики окремого явища —

¦ репрезентативна, яка достатньо  повно, точно та всебічно ха-рактеризує певне явище або процес;

¦ нерепрезентативна, що не дає змоги дійти висновків  про ха-рактер даного явища чи процесу  з високим ступенем об'єктив-ності;

• за колом осіб, яким доступнаінформація, —

¦ комерційна таємниця;

¦ конфіденційна;

¦ для широкого кола.

Під час проведення статистичних досліджень і аналізу банківської  діяльності до інформації висувається  ряд вимог:

1) висока якість;

2) високий ступінь вірогідності, тобто мінімум припустимих поми-лок  різних типів на умовну одиницю  статистичної інформації;

3) повнота — достатній  обсяг одержаної інформації (за  широтою та глибиною) порівняно  з необхідною;

4) точність — ступінь  відповідності цифрових даних  реальним па-раметрам досліджуваного  об'єкта;

5) актуальність — вчасність  і доречність.

Для того щоб виконувались усі ці вимоги, потрібно:

• правильно добрати джерело  та обсяг необхідної інформації;

• добрати адекватний метод  дослідження поставлених завдань  і наявних ресурсів для його проведення;

• забезпечити репрезентативність вибіркових даних;

• правильно поширити результати вибіркових досліджень на вис-новки  про генеральну сукупність.

Система показників статистики

банківської діяльності, їх види, функції та методи аналізу

Система показників банківської  діяльності — їх сукупність у взає-мозв'язку та взаємозумовленості, яка використовується для характе-ристики певного явища  чи процесу банківської діяльності. Здатність будувати систему показників — найважливіша умова визначення ме-ханізму перебігу певного процесу, його закономірностей і тенденцій.

Збирання та групування цифрової інформації — підготовчий етап. Після його завершення розраховують зведені узагальнені показники: абсолютні, середні, відносні.

Абсолютні величини описують розмір, обсяг явища чи процесу; отримують  їх у результаті статистичного спостереження.

Відносні величини — частка від ділення двох абсолютних величин, яка показує їх співвідношення.

Середні величини — середні  арифметичні, середні геометричні, се-редні хронологічні, мода, медіана  — показують середню тенденцію  змінення показників.

Для розв'язання завдань, що стоять перед статистикою банківсь-кої  діяльності, використовують ряд показників. За призначенням та характеристиками їх поділяють на групи.

1. Показники, які характеризують  ринок банківських послуг у  цілому:

• попиту та пропозиції на ринку  банківських послуг;

• пропорційності ринку  банківських послуг;

• місткості ринку банківських  послуг;

• рівня монополізації  та конкуренції на ринку банківських  послуг;

• кон'юнктури ринку банківських  послуг;