Прикордонне співробітництво в Україні

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Прикордонне співробітництво  в Україні…………..…………………………4

2. Сучасний етап розвитку  прикордонного співробітництва…………………..9

3. Перспективи розвитку  прикордонного співробітництва  …………………..12

Висновки…………………………………………………………………………13

Список використаних джерел…………………………………………………..14

ВСТУП

Прикордонне співробітництво  як одна з форм міжнародної економічної інтеграції набуло особливої актуальності у процесі активізації зовнішньоекономічної діяльності країн СНД. Воно не є магістральним напрямом їхнього інтегрування в європейські й азіатські економічні структури, проте відіграє важливу роль у формуванні економічного простору цих країн, особливо їхніх периферійно-прикордонних територій.

Економічний простір (ЕП) відбиває всю складність суспільно-економічних відносин і збалансованість різних секторів економіки. В епоху активного розвитку процесів глобалізації економічний простір у найбільш узагальненому вигляді формується на чотирьох рівнях: глобальному, макрорегіональному, національному і регіонально-внутрішньодержавному. У першому випадку світовий економічний простір поєднує національні економіки всіх 190 незалежних держав. На макрорегіональному рівні ЕП відбиває територіально-економічні відносини, що склалися у великих міждержавних макрорегіонах і поєднують близькі за транспортно-географічним положенням, історичними особливостями розвитку чи етнонаціональними характеристиками територіально сусідні країни: Європейського Союзу, Близького Сходу, Північно-Американського макрорегіону тощо. Економічний простір національного рівня відображає суспільно-економічні відносини, збалансованість різних секторів і ланок економіки кожної конкретної країни. Четвертий регіонально-внутрішньодержавний рівень відбиває ЕП сформованих у країні природно-господарських цілісностей – регіонів. Причому під регіонами в даному випадку розуміються як одиниці територіально-адміністративного поділу, що є специфічними в кожній державі, так і таксони її інтегрального економічного районування.

1. Прикордонне співробітництво в Україні

Прикордонні регіони часто  мають специфічний статус та відіграють динамізуючу роль у процесі міжнародного співробітництва. Про це свідчить як інтеграційна практика міждержавних угруповань (наприклад таких, як ЄС, НАФТА), так і співробітництво країн, які не уклали між собою угод щодо утворення більш або менш щільних інтеграційних об’єднань. Ідеться про те, що прикордонні території в особі окремих адміністративно-територіальних одиниць, відповідних органів влади та управління можуть становити специфічну суб’єктність міжнародної економічної діяльності.

 Прикордонне співробітництво  можна визначити як комплекс  форм та інструментів взаємодії  між партнерами, які здійснюють  кооперацію у сферах промисловості,  сільського господарства, транспорту  та комунікацій, рекреації та  охорони навколишнього середовища, ведуть торгівлю, виступають інвесторами  та реципієнтами капіталів, а  також реалізують інші форми  взаємовигідного соціально-економічного  партнерства на географічно близьких  територіях[1].

Прикордонне співробітництво  є специфічною формою реалізації міжнародного поділу праці в масштабах  регіонів двох або більшої кількості  країн. На прикордонних територіях, з  метою стимулювання взаємодії, може створюватися інфраструктура виробництва, відбуватися спільне використання ресурсної бази, проводитися робота з розвитку мережі рекреації та реалізації природоохоронних проектів. У цій  формі співробітництва часто  відображаються історичні контакти, які мали місце в минулому господарської  діяльності, національні та інші фактори, які сприяють транскордонній взаємодії.

Прикордонне співробітництво  є похідною від національних систем макроекономічного управління та загальних  моделей міжнародної економічної  діяльності, а також віддзеркалює тенденції глобалізації та розвитку регіональних інтеграційних процесів[2]. Разом з тим прикордонне співробітництво доповнює та динамізує основні форми співробітництва між країнами з акцентом на максимально широкому залученні його місцевих потенціалів.

Для України, яка розташована  у географічному центрі Європи та чия міжнародна інтеграційна модель поки що не має чіткої визначеності, проблема прикордонного співробітництва  становить особливий інтерес. Його посилюють як ті численні господарські зв’язки українських виробників, споживачів та кооперантів, які утворилися на кордонах з іншими колишніми республіками СРСР, так і традиції прикордонного співробітництва з країнами колишніми членами РЕВ, які прагнуть до вступу до ЄС.

 Щоправда, про такі  традиції можна говорити з  певною умовністю: їх становлення  відбувалося за часів так званої  монополії держави на зовнішню  торгівлю, коли міжнародне співробітництво  відбувалося при жорсткому контролі  з боку адміністративних органів,  а підприємницька діяльність  у звичному її розумінні була  неможливою. Сферами прикордонного  співробітництва були прямі виробничі  зв’язки в рамках кооперування  та спеціалізації, спільне використання  природних (енергетичних, водних  та інших) ресурсів, обмін науково-технічним,  організаційно-адміністративним досвідом, безвалютний товарообмін, маневрування трудовими ресурсами (наприклад, при збиранні врожаю), широка взаємодія в агропромислових галузях, у процесі будівництва і використання інфраструктури виробництва та ін.[2].

Трансформація соціально-економічних  систем країн Центрально-Східної  Європи, децентралізація управління зумовили поширення нової парадигми  прикордонного співробітництва. Комерційні структури в даному регіоні, які  почали з’являтися наприкінці 80-х та бурхливо розвивалися в 90-х роках, все більш активно освоювали  західні ринки. Така спрямованість  діяльності приватних структур відповідала  геоекономічній переорієнтації колишніх членів РЕВ. На практиці це означає перехід на західноєвропейські інтеграційні стандарти, приєднання до системи західноєвропейських інститутів та створення специфічних субрегіональних моделей співробітництва, передусім Вишеградської трійки (пізніше четвірки), Центральноєвропейської ініціативи. Тому можна вважати об’єктивно обумовленим певне зниження ролі України як учасниці процесу прикордонного співробітництва, особливо зважаючи на те, що наша держава помітно забарилася на старті реформ та навіть після їх початку проводила їх явно неефективно[3].

Крім географічних, геополітичних  факторів, наявності відповідної  інфраструктури та виробничих передумов  для розвитку прикордонного співробітництва  мають значення фактори суб’єктивного  порядку — інституційні інструменти  нормативного та організаційного, передусім  правового характеру. Так, однією з  головних причин, яка гальмує розвиток прикордонного співробітництва  з участю України, а також інших  трансформаційних країн, є недосконалість законодавства.

Фактор «прикордонності» поки що мало позначився на динаміці експортно-імпортних операцій тих областей України, які межують з колишніми республіками СРСР — Росією, Білоруссю та Молдовою.

Протягом 90-х років відбувалася  значна переорієнтація експортних поставок прикордонних відносно Росії Чернігівської, Сумської, Харківської, Луганської та Донецької областей до західних країн, а також до країн Азіатсько-Тихоокеанського  регіону. І навіть угода про співробітництво  прикордонних областей між урядами  України та РФ, яка була підписана  в 1995 р., не сприяла скільки-небудь помітному підвищенню його ефективності.

 Ті ж області, які  межують з Білоруссю, — Волинська,  Рівненська, Житомирська, Київська, а також згадана Чернігівська, мають значно менший експортний  потенціал та при його нарощуванні  майже не орієнтуються на партнерів  у цій сусідній державі.

 На структурі експортно-імпортної  та виробничо-коопераційній діяльності  Чернівецької, Вінницької, Одеської  областей, які межують з Молдовою, також практично не позначився статус сусіда цієї маленької країни.

 Одещина, хоча й  посідає одне з провідних місць  в Україні за обсягами експортних  поставок (6-те наприкінці 90-х років), мало зорієнтована на цю країну, а сама Молдова більшою мірою  залежить від поставок металу  та товарів з інших українських  областей.

 Важливий аспект прикордонного  співробітництва пов’язаний з  розвитком транспортної мережі. Поширеною у світі ситуацією  є найбільший розвиток транспортної  інфраструктури саме біля кордонів, що забезпечує зв’язок відповідних  країн із зарубіжними ринками  саме через прикордонні території.  Причому для України актуальним  є завдання інтеграції прикордонних  транспортних переходів до загальнонаціональної  транспортної мережі, а також  до загальноєвропейських, навіть  трансматерикових транспортних коридорів. Так, слід забезпечити не тільки будівництво нових та модернізацію існуючих транспортних коридорів на Заході України, а й кращі виходи таких коридорів до основної транспортної мережі України. У більшому масштабі подовжений коридор із західного кордону до східних рубежів держави, який відповідає центральному широтному маршруту Карпати—Кривбас—Донбас, можна вважати частиною транспортного Євро-Азійського коридору[4].

 З метою динамізації процесу прикордонного співробітництва з участю України необхідно вжити таких односторонніх, а також міжнародно узгоджених заходів:

 • установити спрощений  транскордонний режим руху товарів  та послуг у межах прикордонних  зон, які вироблені та споживаються  в цих зонах;

 • забезпечити більш  ліберальний режим пересування  громадян прикордонних зон, що  спростить не тільки гуманітарні  контакти, а й трудову сезонну,  тимчасову міграцію, умови наймання  на прилеглих територіях сусідньої  держави;

 • установити взаємну  пільгову систему щодо окремих  видів міжнародної економічної  діяльності на прикордонних територіях;

 • розробити законодавчу,  нормативну базу прикордонного  співробітництва на базі методологічних  критеріїв Євросоюзу;

 • спростити регулюючі,  документарні процедури для юридичних  та фізичних осіб, які здійснюють  транскордонні контакти та операції;

 • розробити механізми  спільного використання природних  ресурсів, а також охорони навколишнього  середовища на прикордонних територіях;

 • створити реєстри  видів та суб’єктів підприємницької  діяльності на прикордонних територіях, сприяти поширенню відповідної  ділової інформації;

 • фінансування та  стимулювання розвитку транспортної  інфраструктури на прикордонних  територіях, підключення до відповідних  європейських трансконтинентальних  транспортних коридорів;

 • підтримати формування  спрощеного механізму надання  банківських кредитів, страхувальних послуг тощо.

2. Сучасний етап розвитку прикордонного співробітництва

Прикордонне співробітництво має всі підстави для того, щоб стати дієвим інструментом просторового розвитку України, адже 15 регіонів держави межують із чотирма країнами Центрально-Східної Європи – Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Румунією та трьома країнами СНД – Російською Федерацією, Молдовою, Білоруссю.

 Дослідження якості  відносин України та Росії  дозволило дійти висновку, що  за період їх існування як  незалежних суверенних держав  відбулася певна еволюція. І сьогодні  можна говорити, що почався новий  етап цих відносин – обидві  країни ведуть активний пошук  шляхів поглиблення співробітництва,  насамперед в економічній сфері,  на взаємовигідній основі, на  рівні як центральних органів  влади, так й окремих регіонів  і суб’єктів господарювання. Як  наслідок, спостерігається подальший  розвиток двосторонніх зв’язків  у галузі науки, освіти й  культури[5].

Позитивним моментом такого співробітництва є те, що в межах  існуючих законодавств України і  Російської Федерації вже зараз  існує можливість для розвитку прикордонної торгівлі і інших видів економічного співробітництва між Харківською  та Бєлгородською областями.

Останнім часом значно активізувався розвиток українсько-польських  стосунків та їхній вплив на формування відносин Україна-ЄС. Слід підкреслити, що на сьогодні відносини з Польщею як в економічній, так і в політичній площинах являють собою якщо не модель, то в усякому разі важливу стратегічну базу, що визначатиме взаємодію України та ЄС за більшістю напрямків.

Значний збіг стратегічних національних інтересів обох країн  дає підстави вважати створення  українсько-польського тандему реальною основою економічного співробітництва  та політичної стабільності в Центральній  та Східній Європі.

Обидві держави демонструють бажання та здатність знаходити  новаторські підходи до вирішення  складних проблем, які потенційно можуть ускладнити як двосторонні відносини, так і відносини Україна-ЄС. Але разом з тим необхідно, щоб аналогічне ставлення було продемонстроване й іншими країнами Центральної та Східної Європи, тому що цього потребують інтеграційні процеси.

Аналіз практичних аспектів українсько-польської співпраці  на перспективу показав, що сьогодні є нагальна потреба диверсифікації торговельно-економічних відносин, поглиблення співробітництва в  галузі промислового виробництва та технологій, розширення сфери взаємного  інвестування, реалізації спільних проектів, що мають пан’європейське значення. На урядовому рівні вже досягнуто домовленості про поєднання спільних зусиль двох країн у створенні транспортної і транзитної зон на основі нафтопроводу Одеса – Броди – Гданьськ, чорноморсько-балтійського транспортного коридору та інших проектів.

 Спираючись на досвід  Угорщини, Польщі та Словаччини, можна стверджувати, що транскордонні  проекти значною мірою сприяють  вирішенню багатьох регіональних  проблем, активізації міжнародної  співпраці.

 Враховуючи той факт, що міжрегіональне співробітництво  є важливим важелем процесів  європейської інтеграції, доцільно  поглиблювати взаємини на рівні  регіонів та встановлювати партнерські  відносини між українськими областями  та польськими воєводствами, на  що спрямована розробка концепції  українсько-польського міжрегіонального  співробітництва в умовах розширення  ЄС, яка, наразі, здійснюється представниками  регіональних органів і адміністрацій  обох країн та координується  Конференцією керівників регіонів  України і Польщі.

 Міжрегіональне співробітництво  є потужним, але не відокремленим  інструментом розв’язання регіональних  проблем. Воно матиме довгостроковий  стійкий ефект лише як складова  цілісного, ретельно прорахованого механізму регіонального розвитку, що має базуватися на просторовому підході та розвиненому інституційному підґрунті. Співробітництво здійснюється в урядово-регіональному і регіонально-локальному напрямках. У першому випадку співробітництво опирається на міждержавні угоди. У другому – на особисті контакти сусідів-партнерів, що викликаються господарськими потребами, а також співпрацею в галузі культури.

Наприкінці відзначу, що стратегічним завданням реформування прикордонного співробітництва має стати ефективне використання природно-ресурсного, демографічного, виробничого і науково-технічного потенціалу регіонів з метою вирішення питань комплексного розвитку територій. Головною метою такого співробітництва є подолання взаємних історичних упереджень між населенням по обидва боки кордону, розвиток демократії, функціональних органів управління на регіональному та місцевому рівнях, подолання різниці у рівні розвитку центральних та периферійних районів, підвищення рівня життя громадян та економічного розвитку регіонів.

3. Перспективи розвитку прикордонного співробітництва

Перспективи  прикордонного  економічногоспівробітництва  регіону в подальшому  повинні бути  спрямовані  на  реалізацію  інвестиційних проектів на  території  пріоритетного  розвитку  і  в  СЕЗ«Закарпаття»  за  видами  економічної  діяльності  та  в інтеграційному угрупованні «Карпатський єврорегіон». Подолання  відмінностей  у  рівні  економічного  розвитку прикордонних регіонів Українських  Карпат передбачає  підвищення  ефективності  економіки,  завдяки  чому  вони  можуть  виграти  конкуренцію  за інвестиції(в  тому  числі  й  прямі  іноземні),  без  чого  не  досягти  стратегічних  цілей  прикордонного економічного  співробітництва,  оскільки  практично  всі  види  економічної  діяльності  в  Закарпатській області  мають  суттєві  проблеми,  пов’язані  з  нестачею  інвестиційних  ресурсів  не  тільки  для розширеного  виробництва,  але  навіть  для  підтримки  в  робочому  стані  існуючих  засобів  виробництва.

Мінімальні  потреби  економіки  регіону  в  інвестиціях  для  забезпечення  високих  темпів  подальшого зростання  значно  перевищують  нинішній  рівень,  а  тому  внутрішнього  інвестиційного  потенціалу недостатньо  для  вирішення  завдань  соціально-економічного  розвитку  в  умовах  прикордонного співробітництва.  Для  Закарпаття  їх  розв’язання  не  є  імперативом –  це  лише  шанс,  яким  можна скористатися з метою забезпечення сталого розвитку регіону.

ВИСНОВКИ

Реформування економіки  України на шляху ринкових перетворень  і зміцнення її єдиного економічного простору вимагає величезних фінансових ресурсів.

При чому для забезпечення фінансової стійкості країни і її регіонів вітчизняні інвестиції повинні відчутно перевищувати іноземні. Досягнення такої стійкості вимагає розширеного відтворення, нарощування стійкості вимагає розширеного відтворення, нарощування національного фінансового капіталу з одночасним зростанням доходів державного і місцевого бюджетів, а значить, і збільшення податкового потенціалу та розширення бази оподатковування.

Очевидно, що активізація  прикордонного співробітництва  як безпосередня функція місцевих органів самоврядування вимагає не тільки адміністративних зусиль керівництва сусідніх областей у сфері розвитку як соціально-культурних, так і виробничих прикордонних зв’язків, але і розширення обсягів податкових надходжень і нарощування дохідної частини місцевих бюджетів. Уявляється, що в такому контексті стратегічно важливим у прикордонних регіонах України є: 1) перехід до багатовекторності співробітництва, що у даний час, по суті, обмежується сумісним облаштуванням прикордонних переходів і митних служб; 2) підвищення конкурентоспроможності і платоспроможності вже існуючих тут підприємств; 3) створення нових спільних прикордоно-виробничих комплексів; 4) підвищення рівня добробуту населення як необхідної умови

підвищення платоспроможного попиту й обсягів податкових надходжень у

місцеві бюджети. Особливу роль при цьому відіграє зміцнення  виробничого

потенціалу, розширення системи  робочих місць, підвищення економічної активності населення і його зайнятості, поліпшення якості життя населення, розвиток виробничої і соціальної інфраструктури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Митний кодекс України від 07 листопада 2012 р. // ВВР України. — 2012
2. Жорін Ф. Л. Правові основи митної справи в Україні: Навчаль-ний посібник. — К.: КНЕУ, 2005. — 248с
3. Ківалов С. В., Кормич Б. А. Митна політика України: Підруч. — Одеса: Юр. літ-ра, 2006. — 255 с.
4. Кормич Б. А. Державно-правовий механізм митної політики України. — Одеса: Астропринт, 2008.
5. Терещенко С., Науменко В. Основи митного законодавства в Україні. Теорія та практика. — К., 2007.