Проблем і перспектив функціонування інвестиційних банків

ВСТУП

Досвід розвинутих країн з ринковою економікою свідчить, що створення стабільної й ефективної економіки можливо лише за умови функціонування банківського сектору.

У сучасних умовах розвитку банківської системи в Україні швидкого вирішення потребують такі завдання, як підвищення концентрації банківського капіталу, використання можливостей іноземних банківських інвестицій, підвищення якості активів, зниження ставок на кредитні ресурси.

Проблематика. Проблемою розвитку банківського сектору України є формування фінансово-економічного механізму реалізації інвестиційно-інноваційної моделі, яка потребує створення або удосконалення роботи цілого ряду фінансових інститутів, до яких перш за все належать банки.

Таким чином, головною метою даного дослідження є визначення проблем і перспектив функціонування інвестиційних банків як одних із основних інституційних учасників інвестиційного ринку.

Для досягнення поставленої мети,  передусім необхідно вирішити наступні завдання:

1) визначити економічну сутність інвестиційних банків, історичні передумови їх виникнення й розвитку;

2) з'ясувати особливості функціонування спеціалізованих інвестиційних банків у структурі банківської системи України;

3) виокремити проблемні аспекти та можливі перспективи діяльності інвестиційних банків у вітчизняній банківській системі.

У дослідженнях українських і зарубіжних науковців зустрічаємо фундаментальні напрацювання щодо банківської інвестиційної діяльності та окремих питань підвищення ефективності діяльності банківських установ на інвестиційному ринку. Серед наукових досліджень проблеми на увагу заслуговують доробки таких авторів: А.М. Мороза, А.А. Пересади, М.І. Савлука, Б.Л. Луціва, Г. Марковіца, В.Н. Якімкіна, В.С. Шапрана та ін.

Утім, аналіз публікацій показав, що такі аспекти проблеми, як обґрунтування доцільності функціонування спеціалізованих інвестиційно-кредитних інституцій в умовах вітчизняного інвестиційного ринку й банківської системи України, є недостатньо висвітленими. Тобто досі не визначено оптимальної моделі інвестиційних банків для вітчизняної економіки. Разом із цим нормативно-правові акти, що регламентують фінансово-кредитну сферу, передбачають функціонування таких спеціалізованих інвестиційних банків. Саме це, на наш погляд, посилює актуальність обраної теми дослідження.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ БАНКІВ, ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ЇХ ВИНИКНЕННЯ Й РОЗВИТКУ

Виникненню інвестиційних банків передували спеціалізація й розподіл праці у фінансово-кредитній сфері. Основним завданням функціонування інвестиційних банків є акумулювання довгострокового капіталу та його ефективне розміщення. Отже, інвестиційний банк як спеціалізовану фінансово-кредитну установу можна розглядати у площині основного гравця ринку довгострокових інвестиційних ресурсів, а також як альтернативне джерело стимулювання інвестиційної сфери економіки. Специфіка інвестиційних банків полягає в тому, що вони не займаються залученням вкладів населення [1, С. 230].

Інвестиційні банки виникли наприкінці XVIII — на початку XIX століття. Це було пов'язано з розміщенням державних цінних паперів. Із часом ці банки почали вкладати капітал у реальні інвестиції. Одним із перших до такої інвестиційної діяльності звернувся фінансовий клан Ротшильдів, який почав активно вкладати капітал у будівництво залізниць у Європі й Азії.

Загалом інвестиційні банки за напрямами і пріоритетами їхньої діяльності можна поділити на два типи. Банки першого типу надають перевагу діяльності у сфері обслуговування емісії, розміщення й торгівлі цінними паперами. Після Великої депресії (1929—1933) і прийняття закону Гласса — Стігала у США розпочався бурхливий розвиток банків цього типу. Наприкінці 1990-х років під політичним тиском власників великих комерційних банків, які прагнули проникнути на інвестиційний ринок, було укладено одну з найперших і найбільших угод злиття між великим комерційним банком "Chase Manhattan" та інвестиційним банком "J.P. Morgan". Результатом цієї угоди стала поява банківського гіганта у США, досі відомого як "J.P. Morgan Chase". Одночасно у 2000 році набрав чинності закон Гремма — Ліча — Блайлі, яким було замінено закон Гласса — Стігала. До кінця XX — початку XXI століття інвестиційні банки першого типу перетворилися на потужні фінансово-кредитні інститути, без участі яких у світі не проводилось практично жодної емісії цінних паперів великих корпорацій. Без посередництва таких банків практично неможливо було отримати довгострокові ресурси на світовому фінансовому ринку. І це мало свої переваги. Наприклад, у США емісія цінних паперів зросла з початку 60-х до кінця 90-х років XX століття приблизно на 400 млрд дол. завдяки інвестиційним банкам. Xоч і банки мали з цього певну вигоду — 10- і 20-процентні комісійні. Але 2008-й і початок 2009 року стали для великих інвестиційних банків першого типу періодом фатальних змін.

Інвестиційні банки другого типу надають перевагу середньо- й довгостроковому кредитуванню різноманітних галузей економіки, а також розробці та координуванню реалізації інвестиційних проектів, переважно пов'язаних із передовими технологіями й інноваційними доробками. Банки такого типу відіграли значну роль у відновленні в післявоєнний час економіки країн Західної Європи, особливо в таких країнах, як Франція, Італія, Іспанія, Португалія, де змішані чи державні інвестиційні банки забезпечили довгострокове кредитування промисловості й формування нових галузей економіки. На сьогодні в Японії 3 класичних інвестиційних банки з чітко вираженими пріоритетами у сфері довгострокових інвестицій, а в Італії, наприклад, банки середньо- й довгострокового кредитування представлені декількома напівдержавними фінустановами.

На початку XXI століття у США інвестиційний банківський бізнес не був чітко структурованим. Так, інвестиційний банк "Merrill Lynch" розподілив свій власний бізнес на три основні складові [2, С. 96—104]:

1) групу глобальних ринків та інвестиційного банківського бізнесу;

2) групу приватної клієнтури;

3) групу інвестиційних менеджерів.

До кожної з цих груп входять десятки юридичних осіб — компаній і банків, котрі зареєстровані не тільки у США, а й по всьому світі, однак інвестиційний банк "Merrill Lynch" просто консолідує дохід холдингу. Так, перша й основна група включає в себе проведення брокерського обслуговування на ринках акцій, боргових інструментів, деривативів. А друга і третя групи відділені від основної та виконують скоріше маркетингові функції.

Діяльність другого за величиною спеціалізованого інвестиційного банку США "Morgan Stanley" структуровано дещо по-іншому:

- індивідуальний сектор;

- інституційний сектор;

- сектор інвестиційного менеджера;

- сектор кредитного обслуговування.

Більшість менеджерів американських інвестиційних банків асоціюють інвестиційний бізнес із угодами андерайтингу та проведення злиття й поглинання в корпоративному секторі (так звані операції M&A). Проте сучасні інвестиційні банки США є продуктом реорганізації та являють собою банківські холдинги, які прагнуть покрити попит клієнтів на комплексний продукт. Холдингова компанія — це концерн, що володіє контрольними пакетами акцій інших компаній із метою здійснення нагляду за ними. Холдинги створюються з метою значної економії коштів у сфері управління, при розробці й запровадженні нової продукції й технологій виконання складних операцій. Порівняно з іншими організаційними формами кредитних установ банківський холдинг має вищу маневреність і конкурентоспроможність. Це досягається завдяки таким особливостям банківського холдингу:

- можливості оперативніше реагувати на зміну кон'юнктури ринку: широка мережа структурних підрозділів дає змогу швидко здійснювати перерозподіл кредитних ресурсів і тимчасово вільних коштів відповідно до економічних умов, різних регіонів із метою задоволення потреб клієнтури, підтримання належного рівня ліквідності й отримання додаткового прибутку;

- можливості стягнення нижчого процента за кредит та пропозиції вищої ставки за депозитами порівняно із середньою ринковою ставкою за рахунок стійкого й диверсифікованого портфеля кредитів та інвестицій, чого не може собі дозволити більшість безфілійних банків;

- особливій привабливості банківського холдингу для такої групи клієнтів, як організації, пов'язані єдиним технологічним ланцюгом та розміщені в регіонах, де є філії й дочірні підрозділи холдингу;

- можливості проведення з мінімальними втратами операцій, пов'язаних із небанківською діяльністю, що здійснюються через спеціалізовані дочірні підрозділи банківського холдингу — фінансові, страхові, інвестиційні, іпотечні, лізингові, факторингові та інші компанії, у тому числі на світових ринках.

На початку ХХІ століття класичний "інвестиційний банкінг" у США поглинув увесь комплекс класичних інвестиційних послуг, а разом із тим здійснив прорив у операціях із іпотечними цінними паперами. Протягом 2002—2005 років ринок нерухомості США розвивався бурхливими темпами, що було пов'язано з високим рівнем купівельної спроможності й інвестиційної привабливості даного сектору економіки. Зі зростанням попиту на житло й відповідною пропозицією підвищувалися і ціни, досягнувши темпів 20—50 % на рік. Інвестиційна привабливість переросла спочатку в ажіотаж, а потім у паніку. Почали виникати нові схеми кредитування, що пропонували брати кредити з надзвичайно низькими процентними ставками за перші роки. Також деякі фінансово-кредитні установи давали можливість позичальникам виплачувати щомісячно тільки проценти за кредитами, а на завершальному етапі — основну суму кредиту єдиним платежем.
Унаслідок ажіотажу на ринку нерухомості 43 % осіб, які отримали нерухомість у кредит, не мали коштів для початкового внеску. Агентства оформляли кредити навіть для боржників із ненадійною кредитною історією. Надалі через зростання світового рівня інфляції федеральна резервна система США переглянула величину ставки за кредитами та збільшила її до 5,25 %. Результатом цього кроку стала нездатність 40 % боржників розрахуватися за своїми боргами. Масовий попит на житло значно знизився, а ринок заполонили пропозиції заставлених і спекулятивних квартир. Нові схеми кредитування перестали працювати: банки переглянули кредитну політику в бік підвищення ставок і скорочення терміну погашення кредитів. У підсумку, загальний обсяг виданих кредитів за 2005—2006 роки сягнув 3 трлн дол. США, а обсяг виплат за кредитами — 1,2 трлн дол. США.

В такій ситуації іпотечні компанії відмовилися від кредитування без першого внеску, а також від кредитування ненадійних боржників. Багато агентств призупинили свою діяльність. Інвестори вимагали від іпотечних компаній повернути вкладені кошти. Як наслідок — масові банкрутства, в тому числі серед банків, і різкий спад акцій іпотечних компаній на біржі.

У країнах Європейського Союзу стабільну інвестиційну політику протягом значного часу свого розвитку демонструє німецький Deutsche Bank. Цей банк має досить складну організаційну структуру, в яку вдало інтегровано весь інвестиційний бізнес даної фінансово-кредитної установи. Управлінська структура складається з регіональних, функціональних і профільних виконавчих комітетів. У складі функціональних комітетів Deutsche Bank є інвестиційні комітети, які патронують роботу банківської групи як стратегічний інвестор, беручи участь у остаточному прийнятті рішення щодо структури портфеля стратегічних інвестицій банку. Функціональні комітети банку патронують виключно загальні питання роботи інфраструктури й управління фінансовими потоками в банку. У свою чергу, профільні комітети перебувають під подвійним управлінням через голів, власне, профільних і регіональних комітетів. Саме така модель управління дає змогу профільним комітетам Deutsche Bank займатися розвитком стратегії інвестиційного бізнесу, а регіональним комітетам — впроваджувати ці стратегії на ринок.

У 2006 році керівництво однієї з найбільших фінансових груп Швейцарії "Credit Suisse Group" прийняло рішення про зміну власної організаційної структури, серед найголовніших причин якого — структурування інвестиційного бізнесу. Реструктуризація банківського сегмента групи відбулася великою мірою через поглинання Swiss Bank і Credit Suisse First Boston (фінансової компанії, інвестиційний бізнес якої був зосереджений переважно на фінансовому ринку США). У рамках такої угоди значно розширилися операції у сфері "інвестиційного банкінгу".

Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" "банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, розрахунковими (кліринговими). Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу [3].

По суті, інвестиційні банки є фінансовими інститутами, що спеціалізуються на операціях із цінними паперами, реалізації інвестиційних проектів, довгостроковому інвестиційному кредитуванні. Серед основних функцій інвестиційних банків виділяють такі:

- участь у фінансових програмах емітентів;

- формування інвестиційних портфелів;

- андерайтинг (ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначає андерайтинг як купівлю на первинному ринку цінних паперів із наступним їх перепродажем інвесторам; укладення договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний або частковий їх викуп за фіксованою ціною з наступним перепродажем або про покладення на покупця обов'язку робити все можливе, щоби продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов'язання придбати будь-які цінні папери, що не були продані);

- купівлю-продаж цінних паперів на вторинному ринку;

- портфельне управління фінансовими активами;

- інвестиційне проектування;

- моніторинг інвестиційних проектів;

- довгострокове кредитування.

Оскільки спеціалізовані інвестиційні банки наражаються (порівняно з універсальними) на значно більші ризики, то сфера їхньої діяльності регламентується жорсткішими нормативами. Так, у Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні НБУ зазначається, що для спеціалізованих інвестиційних банків установлюються спеціальні значення таких економічних нормативів [4]

- нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) — не менше ніж 20 %;

- нормативу (коефіцієнта) співвідношення регулятивного капіталу й

укупних активів (Н3) — не менше ніж 12 %;

- нормативу загальної суми інвестування (Н12) — не більше ніж 90 %;

- залучення вкладів фізичних осіб має становити не більше 5 % регулятивного капіталу банку.

Можливо, саме тому в Україні сьогодні де-юре не існує жодної спеціалізованої інвестиційної фінустанови, хоча де-факто функціонують банки, які містять у своїй назві слово "інвестиційний".

До вересня 2008 року авторитет у глобальному "інвестиційному банкінгу" зберігали банки так званої Великої п'ятірки Уолл-Стріт: "Merrill Lynch", "Morgan Stanley", "Goldman Sachs", "Bear Stearns", "Lehman Brothers".

Американський інвестиційний банк "Merrill Lynch" був заснований у 1914 році Чарльзом Меррілом і Едмундом Лінчем. За останні роки чистий прибуток банку сягнув 5,1 млрд дол. США, обсяг клієнтських активів — 1,6 трлн дол. США, а кількість співробітників на 2008 рік — 60 тис. У вересні 2008 року Федеральною резервною системою США було оголошено про покупку "Merrill Lynch" "Bank of America" за 50 млрд дол. США.

"Morgan Stanley" засновано в Нью-Йорку 5 серпня 1939 року Генрі Мор-ґаном і Xарольдом Стенлі шляхом відокремлення від материнської фінансової компанії "J.P. Morgan & Co". Таке відокремлення було спричинене законом Гласса — Стігала. Протягом першого року роботи банк завоював 24 % ринку первинних розміщень (IPO). Уже до 1971-го банк був одним із головних гравців на ринку злиття И поглинання та біржової торгівлі [5].

Наприкінці 2008 року "Morgan Stanley" змінив статус зі спеціалізованого інвестиційного банку на банківський холдинг із метою доступу до екстрених кредитів Федеральної резервної системи (ФРС) США.

Інвестиційний банк "Goldman Sachs" засновано в 1869 році Маркусом Ґолдма-ном — досвідченим фінансистом, постійним учасником фондового ринку. Однією з найважливіших подій у історії розвитку банку стало первинне розміщення його акцій на фондовому ринку в 1999 році. Втім, на ринку було розміщено невелику кількість акцій — лише 12 %: 48 % акцій "Goldman Sachs" належало партнерським об'єднанням, 22 % — перебувають у працівників банку, 18 % — у володінні довгострокових інвесторів.

Бізнес "Goldman Sachs" поділено на 3 підрозділи [The Goldman Sachs Business Continuity Program for Disasterrecovery: Overview. — goldmansachs.com/our-firm/about-us/continuity.pdf.]: інвестиційна банківська справа, біржова торгівля, управління активами И цінними паперами.

Інвестиційна діяльність, у свою чергу, поділяється ще на два підрозділи: фінансовий консалтинг (консультації щодо злиття И поглинання, реструктуризації, відділення компаній від материнських структур) та андерайтинг (публічне і приватне розміщення пайових інструментів, цінних паперів та їх похідних).

Услід за "Morgan Stanley" "Goldman Sachs" направив у Федеральну резервну систему США запит на зміну статусу. Наприкінці 2008 року запит керівництва інвестиційного банку було задоволено И тим самим відкрито шлях до екстрених кредитів ФРС.

Ще одним гігантом інвестиційного банківського бізнесу у США по праву вважається "Bear Stearns", заснований у 1923 році. Акції банку входять у біржовий індекс S&P 500. У вересні 2007-го банк опинився в епіцентрі іпотечної кризи у США. У результаті два хедж-фонди під його управлінням втратили на інвестиціях у іпотечні цінні папери близько 1,6 млрд дол. США, що викликало небувалу паніку на фондовому ринку [6, С. 7-8]. 16 березня 2008 року керівництво "JP Morgan Chase" оголосило про купівлю "Bear Stearns" за 236,2 млн дол. США, тобто по 2 долари за акцію, що засвідчило серйозні боргові проблеми банку.

У 1850 році братами Генрі, Емануелем і Майером Леманами був заснований інвестиційний банк "Lehman Brothers". Уже у XX столітті банк став одним зі світових лідерів у інвестиційному бізнесі, а разом із тим, завдяки спеціалізації на фінансових послугах та інвестиційному менеджменті, мав регіональні штаб-квартири в Лондоні И Токіо, а також численні офіси в багатьох країнах світу. Чисельність персоналу цього банку становила понад 25 тисяч осіб [7]. Попри все це в ніч на понеділок 15 серпня 2008 року "Lehman Brothers" звернувся в суд із заявою про банкрутство і проханням захисту від кредиторів. Борги банку сягнули 613 млрд дол. США.

Хоча на початку XXI століття "інвестиційний банкінг" у США поглинув увесь комплекс класичних інвестиційних послуг, а разом із тим здійснив прорив у операціях із іпотечними цінними паперами, 2008 рік виявився фатальним і приніс істотні зміни в інституційній структурі ринку банківських інвестицій США. Це було спричинене таким [8, С. 56—58]:

- по-перше, інвестиційні банки мали більшу частку запозичених коштів порівняно з фінансово-кредитними установами інших типів, що сприяло зростанню негативних наслідків падіння вартості активів та істотно підвищувало ризики неплатоспроможності;

- по-друге, вони не мали стабільних доходів, що властиві комерційним банкам; відсутність диверсифікації в напрямах діяльності призвела до посиленої залежності від конкретної ситуації на інвестиційному ринку;

- по-третє, погіршенню становища інвестиційних банків сприяли розгортання широкомасштабної діяльності у сфері іпотечного кредитування й надмірна увага до операцій, особливо високоризикових, із іпотечними цінними паперами.

РОЗДІЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ ІНВЕСТИЦІЙНИХ БАНКІВ У СТРУКТУРІ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Для формування і реалізації інвестиційно-інноваційної моделі країни необхідно створення або удосконалення роботи ряду фінансових інститутів, до яких перш за все належать банки. Банки – це незалежне комерційне підприємство, яке є основним механізмом, що постачає народне господарство додатковими грошовими ресурсами.

Водночас дуже актуальною стає проблема створення і функціонування інвестиційного банкінгу. Це пов’язано з неефективною діяльністю українських комерційних банків [9, С.57-72]:

      високі відсотки і короткі терміни кредитування;

      низький рівень фінансування інноваційних і інвестиційних проектів;

      відмеженість від міжнародних проектів;

      основні прибутки банків – споживче кредитування і підвищення банківських тарифів;

      низька рентабельність активів (в середньому 1,5%);

      технологічні і менеджерські проблеми.

Інвестиційний банк — спеціалізована кредитна установа, що залучає довготерміновий позиковий капітал і надає його в розпорядження позичальникам (підприємцям і державі) через випуск облігацій та інших видів боргових зобов'язань.

Основними функціями інвестиційного банку є з'ясування характеру і розміру фінансових потреб позичальників, узгодження умов позички, вибір виду цінних паперів, визначення термінів їх емісії та розміщення серед інвесторів. Інвестиційний банк є не просто посередником між інвестором і позичальником, а й гарантом емісії та організатором ринку.

Основною формою банківських інвестицій є фінансові інвестиції та вкладення капіталу в придбання нематеріальних активів. При цьому більшість банків недостатньо інвестують реальний сектор економіки України, це зумовлено: їх неготовністю надавати значні й довгострокові кредити; нестійкістю функціонування виробничих підприємств; відсутністю реальних структурних перетворень у вітчизняній економіці, а відтак – високими ризиками.

Аналізуючи структуру інвестиційно-кредитного портфеля першої п’ятірки банків (табл.1) можна зробити висновок, що більшість інвестицій банків здійснюється у формі кредитів. Найбільшу питому вагу КІП має Приватбанк і вона складає 9,8% від загальної суми кредитних портфелів. Найбільший показник вкладень в цінні папери серед них має Укрексімбанк и вони склали 1530,03 млн.грн.

Таблиця 1.

Структура кредитно-інвестиційного портфеля (КІП) станом на 01.11.2008р. (млн.грн).

Впродовж 2006-2007 р. українські банки переважно надавали кредити в поточну діяльність позичальників, їх частка перевищувала 90%. Обсяги кредитів в інвестиційну діяльність були незначними, їх частка на початок 2008р. становила 9,9% від загального кредитно-інвестиційного портфеля [9, С.57-64]. В табл. 2 наведена структура інвестиційного портфеля першої п’ятірки українських банків станом на початок 2009р.

Таблиця 2. Структура інвестиційно-кредитного портфеля станом на 1.01.09, млн грн.

На відміну від корпоративного інвестування, специфіка банківської інвестиційної діяльності значною мірою зумовлена характером і обсягом сформованої ресурсної бази. Банкам поки що не вдається залучати знач­ні обсяги довгострокових ресурсів, що, своєю чергою, гальмує інвести­ційну активність банків. Капітал банків в Україні на 1 січня 2008 р. ста­новив 6,7 % ВВП, а середній термін зобов'язань — 5 місяців, чисті акти­ви — 553,3 млрд грн, або 68,2 % ВВП. Однак за середнім обсягом активів українські банки відстають від банків розвинених країн: від десяти (СІЛА) до тисячі разів (Японія). Як наслідок, вкладення в цінні папери на 1 січня 2009 р. становили лише 8,2 % загальних активів банківської системи України [10].

За останні роки простежується тенденція до пере­орієнтації банків із вкладень у цінні папери на інвестиції у цінні папери на продаж. Більшість інвестицій банків сьогодні здійснюється у формі кредитів. У 2008 році українські банки переваж­но надавали кредити в поточну діяльність позичальників, їх частка перевищувала 90 % . Обсяги кредитів в інвестиційну діяльність були незначними, а їх частка на початок 2009 р. становила 9,9 % від загального кредитно-інвестиційного портфеля (КІП).

 Таким чином, причинами низької ефективності банківської системи України та її інвестиційної складової є такі дві групи чинників:

1)  внутрішньобанківські, до яких належать недостатність ресурсів для проведення інвестиційних операцій, бажання банків максимізувати віддачу підвищенням процентної ставки за кредитами, високі вимоги банків до забезпеченості інвестиційних кредитів;

2)  зовнішні, такі як високий рівень інфляції в економіці, система внутрішніх взаємних платежів, непрозорість ринку капіталу, недовіра до банківської системи з боку клієнтів, недосконалість законодавства, недостатня кількість платоспроможних позичальників.

Вкладення банків у вітчизняну економіку здійснюється в основному у формі кредитів і вкладень у цінні папери, тому фінансові інструменти банківського інвестування поділено на дві групи: кредитні інс­трументи інвестування; фондові інструменти інвестування.

До кредитних інструментів інвестування належать: довгострокові інвестиційні кредити, лізингове кредитування, мікрокредитування, про­ектне фінансування, іпотечні кредити та ін. До фондових інструментів інвестування можна зарахувати облігації внутрішньої державної пози­ки, облігації місцевих позик, акції; корпоративні облігації, казначейсь­кі забов'язання, депозитарні розписки, ощадні сертифі­кати, заставні, іпотечні цінні папери, тощо.

Довгострокове інвестиційне кредитування посідає чільне місце в ре­алізації стратегії переходу від нинішньої  залежної моделі роз­витку економіки до орієнтованої, спрямованої на інновацій­ний розвиток. Між тим в Україні в структурі кредитних портфелів банків частка інвестиційних кредитів є ще низькою, хоча за останні роки про­стежується тенденція збільшення їх обсягів.