Проблеми формування і використання трудового потенціалу в Україні на сучасному етапі

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

«Проблеми формування і використання

 трудового  потенціалу в Україні на сучасному  етапі»

 

 

 

 

 

Виконала

Студентка 4-го курсу

Спеціальність 6505

Група 4

Литовченко Ірина

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2013р.

 

 

План

Вступ

1. Негативні тенденції трудового потенціалу України
2. Позитивні тенденції трудового потенціалу України
3. Заходи поліпшення щодо трудового потенціалу в Україні

Висновки

Використана література

Додатки

 

Вступ

Поступальний розвиток українського суспільства у ХХІ столітті вирішальною мірою буде визначатися якісними і структурними зрушеннями у вітчизняній економіці, підвищенням продуктивності праці на основі піднесення ролі науки й новітніх знань, зростання конкурентоспроможності робочої сили. При цьому важливим індикатором глибини ринкових перетворень, їх соціальної спрямованості слугуватиме стан трудового потенціалу, ефективність його використання й розвитку на всіх рівнях.

Аналіз сучасних реалій соціально-економічного розвитку України засвідчує наявність глибокого протиріччя між потребами прискорення економічного зростання і можливостями таких зрушень з огляду на погіршення кількісно-якісних характеристик трудового потенціалу, незадовільний стан його формування та реалізації упродовж всеохоплюючої кризи 1990-х років і на сучасному етапі. Існування вимушеної неповної зайнятості, заборгованість із виплат заробітної плати, недовикористання робочого часу, недосконалість соціально-економічних важелів дотримання трудових прав і соціальних гарантій призводять до зниження продуктивності праці, зростання рівня виробничого травматизму і захворюваності, соціальної незахищеності. У зв’язку з цим залишається актуальною потреба в науковому пошуку шляхів удосконалення соціально-економічного механізму використання та розвитку трудового потенціалу.

Вагомий внесок у дослідження проблеми відтворення й використання трудового потенціалу належить О. Амоші, С. Бандуру, Д. Богині, І. Гнибіденку, О. Грішновій, Б. Данилишину, М. Долішньому, Т. Заяць, А. Колоту, В. Куценко, Е. Лібановій, О. Новиковій, В. Онікієнку, С. Пирожкову та іншим.

Водночас, незважаючи на значне коло досліджень, можна з упевненістю стверджувати, що поки що не створено дієвого механізму ефективного використання та розвитку трудового потенціалу в Україні. Прояв негативних тенденцій у стані розвитку трудового потенціалу диктують гостру необхідність продовження досліджень у зазначеному напрямі.

 

Негативні тенденції трудового потенціалу України

Незважаючи на непересічне значення трудового потенціалу як чинника економічного зростання, не можна не зазначити негативних тенденцій, що мають місце у сфері його формування і використання в Україні на сучасному етапі.

Аналіз соціально-демографічної ситуації в регіонах України за останнє десятиріччя показує значні деформації в розвитку населення: депопуляцію, скорочення чисельності дитячого населення, високу смертність чоловіків у працездатному віці, загальне погіршення здоров’я населення, зменшення чисельності населення працездатного віку та погіршення якості трудового потенціалу.

З року проголошення незалежності України (1991) до кінця 2013-го чисельність населення України скоротилася від 52 до 45,5 млн, тобто за часів незалежності Україна втратила майже 14% усього населення. Таке значне скорочення чисельності населення зумовлене передусім природним скороченням населення, яке не компенсується навіть припливом мігрантів із-за кордону. Україна посідає перше місце у світі за рівнем природного скорочення населення – у середньому мінус 0,8% щорічно [1].

Хоча після 2001 року (коли скорочення населення було найбільшим за роки незалежності і становило за рік 369,6 тис. осіб) від’ємне сальдо природного приросту населення дещо скоротилось, ситуація залишається досить серйозною. І у 2013 році природний приріст населення становив 117,7 тис., а коефіцієнт природного приросту – -3,5 проти +0,5 у 1990 р. [1].

Причинами цього є: низький рівень народжуваності та високий рівень смертності. Хоча після періоду стрімкого падіння (від 12,6% у 1990 р. до 7,7% у 2001 р.) коефіцієнт народжуваності почав повільно зростати у 2002 р. і досяг значення 10,9% у 2013-му, але залишається занадто низьким порівняно з багатьма розвинутими країнами. Тоді як рівень смертності в Україні у 2013 році становив 14,4 (середнє значення у країнах ЄС – близько 9). При цьому значну небезпеку скорочення наявного трудового потенціалу 

становить неухильне зростання смертності серед працездатного населення [1].

Негативний вплив на формування й відтворення трудового потенціалу справляють також процеси втрати або обмеження працездатності частини населення, його інвалідизації. Відбувається невпинне розширення контингенту осіб з обмеженими можливостями як за рахунок економічно активної частини населення, що вибуває внаслідок хвороб, травм тощо, так і за рахунок ще професійно не сформованої групи населення з обмеженими можливостями як у повсякденному житті та навчанні, так і у виробничій діяльності.

Тривають процеси погіршення стану здоров’я населення, у тому числі працездатного. Так, за опитуваннями, лише 2% жінок і 7,9% чоловіків оцінюють своє здоров’я як відмінне, дуже хорошим вважають його 5,2% жінок і 9,4% чоловіків, хорошим – 22,3% жінок і 29,2% чоловіків. Погане здоров’я у 23,9% жінок і в 13,9% чоловіків. Цьому сприяє низка негативних факторів: і спосіб життя, і екологічні проблеми, і доступність та якість медицини, і санаторно-курортного лікування [2].

Хоча державні видатки у сфері охорони здоров’я є чималими в Україні (на рівні 3,7% від ВВП у 2006 р.) порівняно з іншими країнами світу, а витрати населення з власної кишені на оплату медичних послуг значні за розміром, сфера охорони здоров’я в Україні страждає від неефективності систем управління, фінансування та надання медичних послуг, у результаті чого показники стану здоров’я населення України є дуже поганими, а доступ до ефективних послуг охорони здоров’я нерівний та суттєво залежить від регіону та рівнів доходів населення.

Незважаючи на порівняно невисоку тривалість життя , населення неухильно старіє. Низькі та спадаючі загальний та сумарний коефіцієнти народжуваності, починаючи із середини 1990-х років, знайшли відображення у скороченні частки населення, молодшого за 15 років. За часів незалежності України ця частка скоротилася з 21,2% у 1991 р. до 14,2% наприкінці 2013 р., а чисельність осіб віком до 15 років зменшилася приблизно з 11 до 6,5 млн. Ці процеси призведуть до подальшого скорочення економічно активного населення вже в недалекому майбутньому та дефіциту робочої сили. Наприклад, у 2013 році рівень економічної активності в Україні (65,1%) був значно нижчим за середні значення для країн ЄС [3].

У результаті реструктуризації економіки та перерозподілу робочої сили між секторами і професіями структура зайнятості в період 1998–2013 рр. за професійними групами зазнала суттєвих змін. Так, у 2013 р., порівняно з 2000 р., зросла частка осіб, зайнятих у сільському, лісовому та рибному господарстві (з 20,5 до 65,2%), у будівництві – з 5,2 до 12,3%, торгівлі, ремонті автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку, діяльності готелів та ресторанів – з 2,6 до 13,4%. Натомість скоротилась частка зайнятих у галузях транспорту та зв’язку (із 7,3 до 1,8%), освіті, охороні здоров’я, промисловості тощо [1].

Слід зазначити, що зростання частки зайнятих у невиробничих галузях у цілому відповідає світовим стандартам. Проте помітно нижчими є частка зайнятих у науці та науковому обслуговуванні і фінансовій діяльності, що свідчить про неінноваційний тип розвитку економіки та недостатній розвиток ринкової інфраструктури.

Зменшенню трудового потенціалу сприяє постійний відплив працездатного, найбільш активного населення за кордон у пошуках роботи. На сьогодні за межами України працює 4,5 млн мігрантів, що становить майже 2,5% населення. З них: 67% – чоловіки, 33% – жінки. Втрати України від відпливу спеціалістів, за підрахунками експертів, становлять приблизно 15 млрд доларів щорічно. Крім того, за опитуваннями, 9% респондентів планують виїзд на заробітки за кордон або шукають відповідні можливості, 78% опитуваних погодились би на нелегальне працевлаштування, 13% готові виїхати до будь-якого роботодавця, який запропонував би привабливу зарплату [4]. Це свідчить про те, що в Україні не створено можливості для їх самореалізації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Позитивні тенденції трудового потенціалу України

Позитивні тенденції, що намітились у сфері зайнятості з початку економічного зростання, були уповільнені наслідками для української економіки світової фінансово-економічної кризи. Так, скорочення попиту на вітчизняну продукцію і скорочення виробництва викликало збільшення кількості працівників, що перебували у вимушених відпустках, з ініціативи адміністрації, що працювали неповний робочий день чи тиждень, зросли обсяги невиплати заробітної плати і безробіття.

Однак уже 2013 року намітилися позитивні зміни. Так, у 2013 році чисельність зайнятого населення порівняно із 2009-м збільшилася на 74,5 тис. осіб, рівень зайнятості зріс із 57,7% у 2009 р. до 58,5% у 2013 р. Чисельність безробітних зменшилася за той період на 8,2% і в середньому за 2013 рік становила 1,8 млн осіб.

Зменшення чисельності безробітних відбулося значною мірою за рахунок жителів міст, що пов’язано із поліпшенням стану всіх видів діяльності. Рівень безробіття населення, визначений за методологією МОП, знизився з 8,8% у 2009 р. до 8,1% у 2013 р. [1].

Найбільший рівень безробіття залишається в Рівненській (12,5% населення працездатного віку у 2013 р.), у Чернігівській (12,0%), Сумській (11,6%), Тернопільській (11,6%) областях. Найнижчі значення рівня безробіття, за методологією МОП, – в Одеській області (6,6%), Республіці Крим (6,8%), у містах Києві (6,4%) і Севастополі (6,6%) [1].

При цьому наймолодші особи (15–24 роки) мають майже удвічі вищі рівні безробіття, ніж особи з основних трудоактивних груп. До того ж молоді особи становлять найбільшу частку серед усіх безробітних віком 15–70 років (27,4%), що вдвічі більше, ніж їх частка в економічно активному населенні [1].

Так, у першому півріччі 2011-го на обліку в службі зайнятості перебувало 29 тисяч випускників вишів (тобто близько 5% їх річної кількості), а 2009 року – 55,8 тисячі (близько 10% випускників одного року). Слід зазначити, що, по-перше, цифра насправді є вищою, адже далеко не всі йдуть до служби зайнятості, а по-друге, чимало осіб змушені задовольнятися роботою не за дипломом [3].

При цьому найчастіше проблеми з працевлаштуванням мають студенти, які навчалися за напрямами: освіта, медицина, інженерія, економіка, комерція та підприємництво (зокрема, менеджмент організацій, облік і аудит, фінанси, економіка підприємництва, бухгалтерський облік) та правознавство. Значною мірою це пояснюється невідповідністю їхнього професійного рівня вимогам роботодавців, адже роботодавці віддають перевагу претендентам із досвідом роботи, які мають додаткові навички або знання. Крім того, незважаючи на брак спеціалістів у селах, молодь не бажає переїжджати туди на роботу через відсутність житла, розвинутої соціальної інфраструктури, транспортного забезпечення, перспективи кар’єрного зростання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Заходи щодо покращення трудового потенціалу в Україні

Отже, мають місце значні диспропорції у сфері формування та використання трудового потенціалу в Україні, що потребують негайного вирішення. Оскільки заходи зі стимулювання народжуваності не завжди є ефективними, в умовах зміни ролі жінки в сучасному суспільстві, і не вирішують проблеми можливого дефіциту робочої сили в найближчому майбутньому, а лібералізація імміграційних бар’єрів потребує додаткових ресурсів суспільства на адаптацію іммігрантів, це актуалізує завдання підвищення ефективності використання наявного трудового потенціалу.

Це передбачає, перш за все, забезпечення повної та ефективної зайнятості, підвищення його якості, приведення у відповідність до структурних змін у вітчизняній економіці. У контексті забезпечення якісної збалансованості пропозиції робочої сили і попиту на неї першочергове значення має підготовка та перепідготовка економічно активного населення за професіями, яких потребує економіка країни, і відповідно до її вимог щодо кваліфікації, підвищення якості освіти та професійної підготовки, приведення її змісту до вимог сучасного виробництва.

Фінансування заходів з підвищення якості робочої сили є важливим об’єктом державної уваги в Україні. Шляхом субсидування професійної підготовки, зокрема на підприємствах, уряд може сприяти підвищенню конкурентоспроможності національних виробників на внутрішньому і світовому ринках, що сприятиме більш ефективному використанню трудового потенціалу. Задля формування інноваційного, конкурентоспроможного виробництва в центр політики зайнятості потрібно поставити безперервну освіту.

У сфері забезпечення продуктивної зайнятості важливим є прискорення адаптації населення до нових вимог ринку праці, що формуються під впливом світових інтеграційних процесів. Зусилля органів державної влади мають концентруватись на підвищенні гнучкості та розвитку інфраструктури ринку праці, формуванні дієвих стимулів до створення робочих місць, забезпеченні гарантій зайнятості працівників у процесі приватизації та реструктуризації підприємств, сприянні розвиткові малого бізнесу, підтримці підприємництва і самозайнятості населення, удосконаленні системи підготовки кадрів, розширенні практики оплачуваних громадських робіт.

Найнебезпечнішою проблемою нашого ринку праці стало «вимивання» робочих місць висококваліфікованої праці внаслідок гіпертрофованої відкритості нашої економіки, поширення явища деінтелектуалізації, декваліфікації праці. Важливою проблемою стало порушення регіонального балансу в економіці, що далі посилюється внаслідок подальшого перерозподілу людського капіталу на користь столиці, великих науково-промислових центрів. Регулівна роль держави тут полягає в тому, щоб зменшити різницю в умовах відтворення людського потенціалу між регіонами, максимально наблизити попит на працю з боку роботодавців і пропозицію праці не лише за кількістю та структурою робочих місць і працівників, а й у часі та просторі, на макро-, мезо- і мікрорівні.

Економічне зростання в Україні створює передумови для створення нових і реконструкції існуючих робочих місць з метою зменшення частки з важкими та шкідливими умовами праці, забезпечення сучасного технологічного рівня виробництва, захисту навколишнього середовища. Створення нових робочих місць через чітко спрямовані інвестиції має стати пріоритетним напрямом і рушійною силою розвитку вітчизняних галузей економіки та регіонів. Але для прискорення цих процесів потрібні стимулювальні механізми, зокрема, спрямовані на реконструкцію робочих місць, вкладення коштів приватного інвестора відповідно до визначених державою пріоритетів регіонального і галузевого розвитку тощо. Потрібно створити передумови для істотного підвищення мобільності робочої сили – професійної, соціальної, територіальної – шляхом належної професійно-освітньої підготовки відповідно до поточних та перспективних вимог економіки та створення реального ринку житла.

На подальшу перспективу основною метою політики зайнятості повинно стати досягнення структури зайнятості постіндустріального типу, для якої притаманним є збільшення чисельності та частки осіб, зайнятих у сфері послуг, передусім в інформаційному секторі економіки.

Негативним чинником формування та ефективного використання трудового потенціалу є низький рівень заробітної плати, який склався в Україні протягом останніх років. Це, з одного боку, не стимулює підприємців здійснювати інвестиції в підвищення оснащеності праці та кваліфікації працівників (що сприяло б більш ефективному використанню трудових ресурсів), а з іншого – позбавляє самих працівників матеріальних можливостей і стимулів до інвестування у власний розвиток, що негативно позначається на якості трудового потенціалу регіону та можливостях його розширеного відтворення. Тому актуальними залишаються проблеми вдосконалення системи оплати праці в напрямі посилення її зв’язку з рівнем продуктивності та усунення зрівнялівки, збільшення її питомої ваги в собівартості продукції. Монополізація економіки та низький рівень задоволення попиту породжує диктат товаровиробника над споживачем, позбавляючи його цінового та якісного вибору. Це не стимулює вітчизняних підприємців до максимально ефективного використання всіх видів ресурсів, у тому числі й трудових. Тому важливим завданням держави є сприяння розвиткові конкуренції та перешкоджання будь-яким проявам монополізму.

Особливо великого значення набуває забезпечення економічної та політичної стабільності, а це сприятиме орієнтації підприємств на довгострокове підвищення конкурентоспроможності, що неможливо без ефективного використання трудового потенціалу.

Щоб розв’язати ці нагальні і невідкладні проблеми ринку праці та зайнятості, потрібно створити конкуренте середовище, яке сприяло б перебудові підприємств і зумовлювало значні зміни у структурі зайнятості. Є потреба також у створенні широкої мережі інкубаторів бізнесу, інноваційних центрів тощо, де надаватиметься потрібна допомога потенційним підприємцям і тим, які вже починають власну справу, в управлінні фірмою, в організації доступу до нових технологій, до кредитів.

Проблеми в соціально-трудовій сфері неможливо вирішити без залучення роботодавців, працівників їхніх спілок та організацій і суспільства в цілому. При цьому вкрай важливим є забезпечення комплексної державної політики держави у сфері формування та використання трудового потенціалу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Поступальний розвиток українського суспільства у ХХІ столітті вирішальною мірою буде визначатися якісними та структурними зрушеннями у вітчизняній економіці, підвищенням продуктивності людської праці на основі піднесення ролі науки й новітніх знань, зростання конкурентоспроможності робочої сили. При цьому важливим індикатором глибини ринкових перетворень, їх соціальної спрямованості слугуватиме стан трудового потенціалу, ефективність його використання й розвитку на всіх рівнях.

Аналіз соціально-демографічної ситуації в регіонах України за останнє десятиріччя показує значні деформації в розвитку населення: депопуляцію, скорочення чисельності дитячого населення, високу смертність чоловіків у працездатному віці, загальне погіршення здоров’я населення, його старіння, зменшення чисельності населення працездатного віку та погіршення якості його трудового потенціалу.

Структурні зміни в зайнятості впродовж перехідного періоду обумовлювалися специфікою реструктуризації економіки, зокрема збільшенням обсягів сфери послуг. У той же час структура зайнятості не відповідає потребам інноваційного розвитку економіки, пропозиція робочої силу відрізняється за якісними параметрами потребам виробництва, Україна відстає від розвинутих країн за рівнем економічної активності населення, має місце високий рівень незайнятості, неефективне використання трудового потенціалу з боку роботодавців.

Потрібна активна державна політика, яка б сприяла підвищенню ефективності використання трудового потенціалу та розширювала б можливості зайнятості. Визначення пріоритетних напрямів державної стратегії в цій сфері має стати предметом подальших наукових досліджень.

 

 

 

Список використаної літератури

1. Офіційний сайт Держкомстату України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : ukrstat.gov.ua.
2. Україна: огляд ринку праці. Проект ENPI 08-14 BLACK SEA LABOUR MARKET REVIEWS [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ilo.org/public/english/bureau/stat/download/res/infsec.pdf.
3. Офіційний сайт Державної служби зайнятості України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.dcz.gov.ua.
4. Каждый седьмой украинец работает за пределами страны [Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://www.trud.gov.ua/control/ru/publish/article?art_id=304081&cat_id=41414.

5. Почти 80% украинцев согласны работать даже нелегально, лишь бы работать [Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://www.trud.gov.ua/control/ru/publish/article?art_id=304081&cat_id=41414.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки

Чисельність населення на 1 жовтня 2013 року та середня чисельність за січень-вересень 2013 року

1. Наявне населення                                                                                                                                          

                            (осіб)

	На 1 жовтня 2013 року			Середня чисельність за січень-вересень 2013 року
	все населення	міське	сільське	все населення	міське	сільське
Україна	45455065	31329453	14125612	45504056	31354046	14150010
Автономна Республіка Крим	1966891	1233159	733732	1966034	1233147	732887
області
Вінницька	1621742	815577	806165	1624390	815819	808571
Волинська	1041605	543285	498320	1040781	542360	498421
Дніпропетровська	3295964	2753255	542709	3301879	2758237	543642
Донецька	4352708	3944779	407929	4364075	3954467	409608
Житомирська	1265733	740506	525227	1267318	740627	526691
Закарпатська	1256293	466599	789694	1255343	466500	788843
Запорізька	1778684	1370846	407838	1781963	1373260	408703
Івано-Франківська	1382131	599916	782215	1381960	599743	782217
Київська	1725531	1069151	656380	1723791	1066962	656829
Кіровоградська	990177	618741	371436	992674	619611	373063
Луганська	2244157	1948772	295385	2250354	1953891	296463
Львівська	2538727	1545241	993486	2539715	1545690	994025
Миколаївська	1170118	794391	375727	1171799	795258	376541
Одеська	2394094	1600646	793448	2394627	1601384	793243
Полтавська	1460831	899323	561508	1464326	900492	563834
Рівненська	1158637	553378	605259	1157752	553230	604522
Сумська	1136159	772983	363176	1139704	774365	365339
Тернопільська	1074923	474992	599931	1076125	475115	601010
Харківська	2738334	2201704	536630	2741377	2203320	538057
Херсонська	1074756	657339	417417	1076494	658412	418082
Хмельницька	1309687	729473	580214	1311825	729247	582578
Черкаська	1263493	713784	549709	1266191	714556	551635
Чернівецька	908026	387156	520870	907595	386405	521190
Чернігівська	1070902	683522	387380	1074352	684117	390235
м.Київ	2849694	2849694	х	2847359	2847359	х
Севастополь (міськрада)	385068	361241	23827	384253	360472	23781

Держстат України

 

Загальні коефіцієнти народжуваності і смертності, природного приросту (скорочення)                                                                                                             

            (на 1000 осіб наявного населення)

	Загальні коефіцієнти
	народжуваності	смертності	природного приросту (скорочення)	смертності дітей у віці до 1 року1
Україна	10,9	14,4	–3,5	7,9
Автономна Республіка Крим	12,1	13,5	–1,4	7,0
Області
Вінницька	10,7	15,5	–4,8	8,2
Волинська	14,1	13,1	1,0	6,1
Дніпропетровська	10,7	15,4	–4,7	8,0
Донецька	9,3	15,6	–6,3	11,3
Житомирська	11,8	16,2	–4,4	7,3
Закарпатська	14,3	11,7	2,6	9,5
Запорізька	10,1	14,6	–4,5	7,9
Івано-Франківська	12,0	12,4	–0,4	7,7
Київська	11,8	15,8	–4,0	5,8
Кіровоградська	10,6	16,5	–5,9	10,8
Луганська	9,0	15,8	–6,8	7,4
Львівська	11,6	12,4	–0,8	8,4
Миколаївська	11,0	14,6	–3,6	7,9
Одеська	11,9	13,8	–1,9	8,6
Полтавська	9,6	16,5	–6,9	5,6
Рівненська	14,9	12,5	2,4	8,2
Сумська	9,0	16,7	–7,7	5,1
Тернопільська	11,0	13,5	–2,5	5,3
Харківська	9,6	14,3	–4,7	6,9
Херсонська	11,2	14,6	–3,4	8,6
Хмельницька	11,0	15,4	–4,4	6,5
Черкаська	9,5	16,1	–6,6	7,5
Чернівецька	12,5	12,5	–0,0	6,8
Чернігівська	9,2	18,5	–9,3	7,3
м.Київ	11,5	9,7	1,8	8,1
Севастополь (міськрада)	11,3	13,7	–2,4	5,6

1 На 1000 народжених живими.

Держстат України

 

Природний рух населення у січні-вересні 2013 року

1. Кількість народжених  і померлих, природний приріст (скорочення)                                                                                                                                                                    

(осіб) 

 

	Кількість народжених	Кількість померлих	Природний приріст (скорочення)	Кількість померлих дітей у віці до 1 року
Україна	372787	490519	–117732	3014
Автономна Республіка Крим	17848	19892	–2044	128
Області
Вінницька	12942	18802	–5860	109
Волинська	10954	10154	800	69
Дніпропетровська	26478	37981	–11503	220
Донецька	30375	51004	–20629	355
Житомирська	11246	15390	–4144	84
Закарпатська	13485	11006	2479	133
Запорізька	13518	19503	–5985	111
Івано-Франківська	12455	12869	–414	98
Київська	15225	20338	–5113	90
Кіровоградська	7831	12228	–4397	87
Луганська	15224	26561	–11337	117
Львівська	21969	23583	–1614	188
Миколаївська	9647	12825	–3178	78
Одеська	21397	24758	–3361	191
Полтавська	10521	18120	–7599	60
Рівненська	12927	10785	2142	110
Сумська	7712	14254	–6542	41
Тернопільська	8837	10879	–2042	48
Харківська	19790	29410	–9620	140
Херсонська	9067	11783	–2716	80
Хмельницька	10834	15164	–4330	72
Черкаська	8942	15238	–6296	70
Чернівецька	8463	8494	–31	58
Чернігівська	7348	14857	–7509	55
м.Київ	24500	20710	3790	203
Севастополь (міськрада)	3252	3931	–679	19